Постанова Донецький апеляційний суд № 623/3955/19

Єдиний унікальний номер 623/3955/19 Номер провадження 22-ц/804/109/20 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 8 січня 2020 року м. Бахмут Донецький апеляційний суд у складі: головуючого судді Космачевської Т.В., суддів: Агєєва О.В., Соломахи Л.І., за участю секретаря судового засідання Цимбала Д.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бахмуті Донецької області апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 10 жовтня 2019 року про відмову у відкритті провадження у справі номер 623/3955/19 за позовом ОСОБА_1 до Харківського апеляційного суду про стягнення моральної шкоди, завданої незаконним рішенням органу державної влади, В С Т А Н О В И В: 3 жовтня 2019 року до Ізюмського міськрайонного суду Харківської області звернувся ОСОБА_1 з позовом до Харківського апеляційного суду про стягнення моральної шкоди, завданої незаконним рішенням органу державної влади, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 5 червня 2019 року постановою Верховного Суду визнано рішення Харківського апеляційного суду за його позовом до Ізюмського міськрайонного суду Харківської області, винесеним з порушенням Закону. Ухвалою Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 10 жовтня 2019 року відмовлено у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до Харківського апеляційного суду про стягнення моральної шкоди, завданої незаконним рішенням органу державної влади. Із вказаною ухвалою не погодився позивач ОСОБА_1 та подав апеляційну скаргу разом із заявою про визначення підсудності. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 31 жовтня 2019 року визначено підсудність цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Харківського апеляційного суду про стягнення моральної шкоди, завданої незаконним рішенням органу державної влади - Донецькому апеляційному суду, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 10 жовтня 2019 року про відмову у відкритті провадження. Доводами апеляційної скарги наведено, що рішення суду першої інстанції немає сенсу, оскільки ухвалено не по суті заявленого позову. Вважає, що судом порушені положення п.п. 1-4, 6 ч. 4 ст. 265 ЦПК України, ст. 56 Конституції України та статті 16, 23 ЦК України. Оскільки справа, на думку позивача, є найпростішою за своїм змістом, просив визнати судове рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області незаконним, скасувати його та постановити нове по суті позову від 03.10.2019 року. Відзив в письмовій формі на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надійшов. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні апеляційного суду в судовому засіданні апеляційного суду доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити. Представник Харківського апеляційного суду в судове засідання апеляційного суду не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, відповідно до ст.ст. 128, 130 ЦПК України, надав заяву про розгляд справи без участі представника Харківського апеляційного суду (а.с. 67, 68). Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Тому апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутністю представника відповідача. Заслухавши суддю - доповідача, пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до статей 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до вимог ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено і це вбачається з матеріалів цивільної справи, що 3 жовтня 2019 року до Ізюмського міськрайонного суду Харківської області звернувся ОСОБА_1 з позовом до Харківського апеляційного суду про стягнення моральної шкоди, завданої незаконним рішенням органу державної влади (а.с. 2). Відповідно до ухвали Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 10 жовтня 2019 року ОСОБА_1 відмовлено у відкритті провадження у справі за його позовом до Харківського апеляційного суду про стягнення моральної шкоди, завданої незаконним рішенням органу державної влади (а.с. 11-13). Перевіряючи законність ухваленого судового рішення, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно дійшов висновку про відмову у відкритті провадження у справі. Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Відповідно до пункту 55 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (наприклад надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави. Частинами 1-3 ст. 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що судоустрій будується принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності. Найвищим судом у системі судоустрою є Верховний Суд. Систему судоустрою складають: 1) місцеві суди; 2) апеляційні суди; 3) Верховний Суд. Особи мають право оскаржити судове рішення до судів вищої інстанції в порядку та з підстав, визначених у процесуальному законодавстві. Тлумачення норм ст. 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» свідчить, що на законодавчому рівні встановлено імунітет суду, і він не може бути відповідачем у цивільній справі. Наявність імунітету, за своєю суттю, є засобом, який гарантує належне функціонування системи правосуддя і дозволяє судам виконувати свою судову функцію спокійно і незалежно. Велика Палата Верховного Суду у постановах від 08 травня 2018 року у справі №521/18287/15-ц, від 21 листопада 2018 року у справі №757/43355/16-ц, від 29 травня 2019 року у справі №489/5045/18 в своїх правових позиціях висловила, що оскарження судових рішень, діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, а також про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ. Вчинені суддею (судом) процесуальні дії з розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони вчиняються чи ухвалюються. Відповідно до ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист в суді свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, зокрема, шляхом відшкодування моральної шкоди. Частиною 6 ст. 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Проте застосування положення частини шостої статті 1176 ЦК України можливе у випадку, коли предметом позову є інші дії чи бездіяльність, зокрема суду, які не пов`язані із здійсненням правосуддя, відправленням судочинства, що має на меті прийняття акту органом судової влади. Тобто це інші дії суддів (суду) при здійсненні правосуддя, коли спір не вирішується по суті, у разі їх незаконних дій або бездіяльності і якщо вина судді встановлена не лише вироком суду, а й іншим відповідним рішенням суду. При цьому на спірні правовідносини не поширюється юрисдикція судів по розгляду заявлених позивачем вимог в порядку цивільного судочинства, оскільки судді як посадова особа, що здійснює правосуддя, а також суд як орган, що здійснює правосуддя не може бути відповідачем або іншою стороною, котра бере участь у цивільній справі, за винятком випадків, коли суддя виступає як представник цієї установи, а не орган, що здійснює правосуддя. Такий висновок відповідає положенням статей 56, 126, 129 Конституції України, пункту 57 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів, а також роз`ясненням, викладеним у пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року №8 «Про незалежність судової влади». Отже, з огляду на наведене, апеляційний суд вважає, що у справі, яка переглядається, положення пункту 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України судом першої інстанції застосовано правильно і судове рішення в ній є законним, а тому апеляційна скарга в силу положень ст. 375 ЦПК України не підлягає задоволенню, оскільки її доводи є безпідставними. Разом з тим, з висновком суду першої інстанції щодо пред`явлення позову до неналежного відповідача не можна погодитися. Суд першої інстанції, зазначаючи в ухвалі, що позивачем пред`явлений позов до неналежного відповідача, не врахував положення п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» №2 від 12.06.2009 року, де зазначено, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному статтею 33 ЦПК (ст. 51 в редакції з 15.12.2017 року). У разі, якщо норма матеріального права, яка підлягає застосуванню за вимогою позивача, вказує на те, що відповідальність повинна нести інша особа, а не та, до якої пред`явлено позов, і позивач не погоджується на її заміну, суд залучає до участі в справі іншу особу як співвідповідача з власної ініціативи. Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. З огляду на наведене, висновок суду першої інстанції з цього приводу є передчасним та має бути виключеним з мотивувальної частини ухвали суду. За таких обставин, ухвала Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 10 жовтня 2019 року про відмову у відкритті провадження у справі підлягає зміні, з виключенням з її мотивувальної частини висновків суду щодо пред`явлення позову до неналежного відповідача. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 10 жовтня 2019 року про відмову у відкритті провадження у справі - змінити. Виключити з мотивувальної частини ухвали Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 10 жовтня 2019 року висновки суду щодо пред`явлення позову до неналежного відповідача. В іншій частині - ухвалу залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Судді: Повне судове рішення складено 13 січня 2020 року. Суддя: