Постанова 4818 № 611/998/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 611/998/19 Провадження № 22-ц/818/304/20 08 січня 2020 року м.Харків Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Овсяннікової А.І. суддів - Коваленко І.П., Сащенко І.С. за участю секретаря - Чабан А.В. учасники справи: позивач ОСОБА_1 відповідач Ізюмський міськрайонний суд Харківської області розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Харкові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Барвінківського районного суду Харківської області від 24 жовтня 2019 року у складі судді Коптєва Ю.А. по справі № 611/998/19 за позовом ОСОБА_1 до Ізюмського міськрайонного суду Харківської області про відшкодування шкоди завданої незаконним рішенням органу державної влади,- ВСТАНОВИВ: У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Ізюмського міськрайонного суду Харківської області про відшкодування шкоди, завданої незаконним рішенням органу державної влади. Ухвалою Барвінківського районного суду Харківської області від 24 жовтня 2019 року у відкритті провадження відмовлено. Ухвала мотивована тим, що суд як орган, що здійснює правосуддя, не може бути відповідачем у цивільній справі, а тому справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу суду скасувати та постановити нове рішення по суті позову. Зазначає, що ним не заявлялись вимоги щодо відповідальності суддів та не оскаржується будь-яке судове рішення. Його вимоги стосуються відшкодуванню збитків, спричинених судовим рішенням Ізюмського міськрайонного суду від 24 квітня 2019 року. Статтею 26 ЦПК України передбачено можливість залучення в якості відповідача суду будь якої інстанції. Колегія суддів, вислухав суддю - доповідача, дослідив матеріали справи та обговорив доводи апеляційної скарги вважає, що скарга не підлягає задоволенню. Відмовляючи у відкритті провадження суд першої інстанції обґрунтовано виходив з тих обставин, що справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства. У частині першій статті 19 ЦПК України зазначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади» зазначено, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд, згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом. У постанові Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 6 «Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів» вказано, що суди та судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб`єктами владних повноважень, які здійснюють владні управлінські функції і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв`язку з розглядом судових справ. Консультативна рада європейських суддів в пункті 57 Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень підкреслює, що зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини. Аналіз зазначених положень свідчить про те, що рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, пов`язаних з розглядом конкретної справи, можуть оскаржуватись у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій (чи відшкодування моральної шкоди одночасно з оскарженням таких дій) до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності суддів і заборону втручання у вирішення справи належним судом. У зв`язку із вищевикладеним, розгляд судом позовних вимог, незалежно від їх викладення та змісту, предметом яких є, по суті, оскарження процесуальних дій судді (суду), пов`язаних із розглядом справи (від стадії відкриття провадження у справі до розгляду по суті, перегляду судових рішень у передбачених процесуальним законом порядках і їх виконання), нормами ЦПК України чи іншими законами України не передбачено. Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Намагання зробити це в конкретній справі шляхом подання окремого позову проти суду є протиправним втручанням у здійснення правосуддя й посяганням на процесуальну незалежність (статті 126 і 129 Конституції України). Заяви, скарги, спрямовані на притягнення суду як відповідача не підлягають розгляду в суді, так як законом передбачений інший механізм усунення помилок і недоліків, допущених при здійсненні правосуддя, а відтак суд першої інстанції правильно застосував положення ст.ст.124,126,129 Конституції України, п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року №8 «Про незалежність судової влади». Зазначене також відповідає вимогам статей 6,41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Європейський суд з прав людини зауважив, що питання імунітету суддів вже зустрічалося при розгляді однієї із справ, і в ній Суд дійшов висновку, що такий імунітет мав законну мету, оскільки був засобом забезпечення належного здійснення правосуддя. Суд також постановив, що, з огляду на обставини тієї справи, таке обмеження було пропорційним (Плахтєєв та Плахтєєва проти України, № 20347/03, § 36, від 12 березня 2009 року). Висновок про недопустимість суду бути відповідачем у цивільній справі дозволяє зробити і тлумачення статей 1174 і 1176 Цивільного кодексу України. Відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду покладається на державу, а не на суд. Аналогічний висновок зроблено й Верховним Судом України. Зокрема, у постанові Верховного Суду України від 01 березня 2017 року у справі № 6-3139цс16 вказано, що законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної судом, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя. У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Ізюмського міськрайонного суду Харківської області про відшкодування шкоди. Відповідно до ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. З тексту позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що він просить стягнути 1000 грн. моральної шкоди, які спричинені йому у зв`язку з постановленням судового рішення, яке було скасовано. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що постановою Харківського апеляційного суду від 19 вересня 2019 року скасовано судове рішення суду першої інстанції від 12 квітня 2019 року. Враховуючи, що ОСОБА_1 позов пред`явлено саме до суду, висновки суду щодо відмови у відкритті провадження у справі є законними та обґрунтованими. За таких обставин підстав для скасування ухвали суду не вбачається. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.1, 375, 381-384 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Барвінківського районного суду Харківської області від 24 жовтня 2019 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 10 січня 2020 року. Головуючий - А.І. Овсяннікова Судді: І.П. Коваленко І.С. Сащенко