Постанова 4874 № 903/387/19

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 січня 2020 року Справа № 903/387/19 Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Петухов М.Г. , суддя Маціщук А.В. розглянувши у порядку письмового провадження без виклику сторін апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Волинської області від 01.10.2019р. у справі №903/387/19 (суддя Гарбар І.О., повний текст рішення складено 07.10.2019 р.) за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "СОБР 777" про стягнення 9 000 грн. ВСТАНОВИВ: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду Волинської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "СОБР 777" про стягнення 9 000 грн. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором на охорону об`єкту № 884 від 01.02.2019 р., внаслідок чого позивачу були завдані збитки в даному розмірі. Рішенням Господарського суду Волинської області від 01.10.2019 р. у справі № 903/387/19 в задоволенні позову відмовлено повністю. Приймаючи рішення, суд дійшов висновків, що позивачем не доведено наявності елементів складу правопорушення, яке тягне за собою відповідальність у вигляді відшкодування завданих збитків. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким позов задоволити; здійснити розподіл судових витрат. Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, що відповідач взяв під охорону об`єкт згідно договору № 884 від 01.02.2019 р., отримав оплату від позивача, проте не забезпечив охорону товарно-матеріальних цінностей позивача і допустив порушення господарського зобов`язання, внаслідок чого позивачеві завдано збитки. Скаржник звертає увагу суду на те, що доказами, які підтверджують наявність складу цивільного правопорушення є витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви позивача (кримінальне провадження №12019030050000151 від 10.02.2019 р.), яким підтверджується обставина того, що позивач звертався до поліції та за її заявою порушене кримінальне провадження; акт інвентаризації №1 від 10.02.2019 р., складений позивачем за результатами проведення інвентаризації товарно-матеріальних цінностей, який є належним та допустимим доказом відсутності килимів в контейнері, станом на 10.02.2019 р. та товарний чек № 1211 від 12.11.2018 p., згідно якого позивач придбав товар у ФОП Олексієнко С.М. на загальну суму 11400 грн., яким підтверджується придбання позивачем даних килимів. Відтак, апелянт звертає увагу , що висновки суду в частині відсутності повного складу цивільного правопорушення не відповідають обставинам справи, що у відповідності до ч. 1 ст. 277 ГПК України є підставою для скасування рішення. Скаржник також вказує, що він не зміг надати пояснення суду першої інстанції по суті справи, а також аргументувати свою позицію, оскільки суд тричі відмовляв представнику позивача у задоволенні обґрунтованих клопотань про розгляд справи в режимі відеоконференції, тому суд з`ясував не всі обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення. Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.11.2019 р. скаржнику поновлено строк на апеляційне оскарження рішення суду, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою; встановлено сторонам строк для подання до суду відзиву на апеляційну скаргу та відповіді на відзив; роз`яснено учасниками справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження. Дана ухвала суду направлена на адреси сторін 11.11.2019 р. та отримана позивачем -16.11.2019 р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення. Разом з тим, копія даної ухвали суду, яка направлялася на адресу відповідача, що відповідає відомостям з Державного реєстру була повернута до суду із довідкою відділення поштового зв`язку про причину повернення: "через незапит". Відповідно до ч.ч. 3, 7 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає. Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Сам лише факт не отримання особою кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу. Товариство з обмеженою відповідальністю "СОБР 777" надіслало до суду відзив на апеляційну скаргу (вх. № 39313/19 від 28.11.2019 р.), в якому просить суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Відповідач вважає рішення суду законним та обґрунтованим, яке ґрунтується на засадах верховенства права, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні процесуальних норм на підставі повного і всебічного з`ясування обставин, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідач звертає увагу суду на те, що на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. В свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків. Відтак, суд обґрунтовано зазначив, що відсутність хоча б одного із елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним зобов`язань у вигляді відшкодування збитків, тому відмовив в задоволенні позову. Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 надіслала до суду заяву (вх. №3130/19 від 16.12.2019 р.), в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 5200 грн. витрат на професійну правничу допомогу. Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до абз. 1 ч. 10 ст. 270 ГПК України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За приписами ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи (абз. 2 ч. 10 ст. 270 ГПК України). Від учасників справи клопотань про розгляд апеляційної скарги у даній справі в судовому засіданні з повідомленням учасників справи не надходило. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Волинської області від 01.10.2019 р. у даній справі за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження. Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в ній, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши надану юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку. Як встановлено апеляційним господарським судом, 01.02.2019 р. між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (власник, позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю "СОБР 777" (виконавець, відповідач) укладено договір №884 на охорону об`єкту (а. с. 19-20). Відповідно до п. 1.1. договору, власник передає, а виконавець приймає під охорону об`єкт, який знаходиться на території Нововолинського міського госпрозрахункового ринку та повинен відповідати вимогам технічної укріпленості. Згідно п. 1.2. договору, власник зобов`язаний здійснювати всі заходи по створенню належних умов, необхідних для здійснення охорони. Виконавець несе матеріальну відповідальність за збитки, спричинені внаслідок неналежного виконання своїх зобов`язань і в залежності від залишеного товару, що визначається сумою плати за охорону. Факти неналежного виконання "охороною" своїх зобов`язань та розмір збитків, що підлягає відшкодуванню "охороною" встановлюється у визначеному чинним законодавством порядку. У пункті 2.1 договору сторони визначили, що оплата за охорону здійснюється до 15 числа поточного місяця, в якому надаються охоронні послуги, і вартість оплати визначається від вартості залишку наявного товару в контейнері або іншому охоронному приміщенні, в розмірі 80 грн. Відповідно до п. 3.1. договору, виконавець зобов`язується організувати та забезпечити охорону товарно-матеріальних цінностей власника, не допускати проникнення сторонніх осіб на об`єкт, що охороняється. Згідно п. п. 4.4, 4.5 договору, власник зобов`язався забезпечити контейнер або інше приміщення, що охороняється основним внутрішнім і двома (зверху і знизу) навісними замками на відкриття, в разі відсутності таких виконавець відповідальності за збереження матеріальних цінностей не несе. При виявленні порушень щодо технічного укріплення чи пошкодження об`єкта негайно повідомити у відділення виконавця. Пунктом 5.2 договору передбачено, що матеріальна відповідальність виконавця наступає при спричиненні фактичних прямих збитків майну власника, що передає зазначене майно під охорону. Розмір збитків, які відшкодовуються, не може перевищувати фактичної вартості товару, заявленої власником при внесенні оплати згідно договору. Позивачем сплачено відповідачу кошти за послуги охорони за лютий 2019 р. в загальному розмірі 90 грн., що підтверджується фіскальним чеком №ФН 0319001462 від 09.02.2019 р. та квитанцією № 4 від 27.02.2019 р. (а. с. 21-22). Як вказує позивач, ним 10.02.2019 р. виявлено порушення цілісності контейнера та повідомлено про даний факт працівників відповідача, які здійснювали охорону об`єкту. Позивач, на підставі наказу №1 від 10.02.2019 р., здійснив інвентаризацію товарно-матеріальних цінностей у контейнері та склав акт інвентаризації № 1 від 10.02.2019 р., яким встановлено нестачу товарно-матеріальних цінностей - трьох килимів на загальну суму 9000 грн. (а. с. 29-30). В підтвердження належності 3-х килимів позивачу, останнім додано до матеріалів справи товарний чек № 1211 від 12.11.2018 р., згідно якого він придбав товар у ФОП Олексієнко С.М. на загальну суму 11400 грн. для подальшої реалізації (а. с. 28). 10.02.2019 р. позивач звернувся до органів поліції із заявою про вчинення кримінального правопорушення. За даним фактом Нововолинським відділенням поліції ГУНП у Волинській області внесено 10.02.2019 р. відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019030050000151 за попередньою правовою кваліфікацією ч. 3 ст. 185 КК України (таємне викрадення чужого майна, поєднане з проникненням до приміщення чи іншого сховища). Сума нанесеної позивачу матеріальної шкоди становить 9000 грн. (а. с. 23). Позивач звернувся до відповідача з претензією від 23.02.2019 р. про відшкодування завданих їй збитків у розмірі 9000 грн. (а. с. 24). Відповідач направив відповідь на претензію від 07.03.2019 р., в якій зазначив, що цілісність контейнера порушена не була, замки якими були зачинені двері контейнера були зачинені та справні. Охорона контейнера №884 охоронниками відповідача здійснювалася належним чином і в повному обсязі. Проникнення в контейнер після його зачинення 09.02.2019р. відбулося лише в ринкові дні, через двері, особами у яких були ключі від замків, якими зачиняється даний контейнер, тому претензія позивача про відшкодування збитків безпідставна (а. с. 26-27). Предметом позову у даній справі є вимога позивача про стягнення з відповідача 9000 грн. збитків у зв`язку із неналежним виконанням останнім умов договору на охорону об`єкту № 884 від 01.02.2019 р. Тобто, спір у даній справі стосується саме відшкодування збитків, що виникли внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором. Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в їх сукупності, колегія суддів зазначає, що згідно з вимогами статтей 509, 526 ЦК України, статтей 173, 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Статтею 978 ЦК України за договором охорони охоронець, який є суб`єктом підприємницької діяльності, зобов`язується забезпечити недоторканність особи чи майна, які охороняються. Володілець такого майна або особа, яку охороняють, зобов`язані виконувати передбачені договором правила особистої та майнової безпеки і щомісячно сплачувати охоронцю встановлену плату. Згідно ч.1 ст. 942 ЦК України зберігач зобов`язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі. Згідно з приписами частини 1 ст. 906 ЦК України збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно ч. 1 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. За змістом приписів ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: відшкодування збитків та моральної шкоди. Збитками, в силу вимог статті 22 ЦК України є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Господарський кодекс України збитками визначає витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (стаття 224 ГК України). Відповідно до статті 225 ГК України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом. За умовами частин 1 - 4 ст. 226 ГК України учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов`язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб`єктам, - зобов`язаний відшкодувати на вимогу цих суб`єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі. Сторона, яка порушила своє зобов`язання або напевно знає, що порушить його при настанні строку виконання, повинна невідкладно повідомити про це другу сторону. У протилежному випадку ця сторона позбавляється права посилатися на невжиття другою стороною заходів щодо запобігання збиткам та вимагати відповідного зменшення розміру збитків. Сторона господарського зобов`язання позбавляється права на відшкодування збитків у разі якщо вона була своєчасно попереджена другою стороною про можливе невиконання нею зобов`язання і могла запобігти виникненню збитків своїми діями, але не зробила цього, крім випадків, якщо законом або договором не передбачено інше. Не підлягають відшкодуванню збитки, завдані правомірною відмовою зобов`язаної сторони від подальшого виконання зобов`язання. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність усіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправна поведінка; збитки; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданими збитками; вина. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо). Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди. Виходячи з наведеного та в силу ст. 74 ГПК України, саме позивач повинен довести факт протиправної поведінки, спричинення збитків, обґрунтувати їх розмір, довести безпосередній причинний зв`язок між правопорушенням та заподіянням збитків і розмір відшкодування. Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення зв`язку між протиправною поведінкою винної особи та збитками потерпілої сторони. Відтак, предметом доказування у даній справі є наявність або відсутність понесених позивачем збитків, тому для притягнення відповідача до відповідальності необхідно встановити такі складові: наявність шкоди, вини, причинно-наслідковий зв`язок та розмір збитків. Як встановлено колегією суддів апеляційного суду, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором на охорону об`єкту № 884 від 01.02.2019 р., що мало наслідком пошкодження металевого контейнеру та викрадення з нього килимів на загальну суму 9000 грн., дані кошти позивач визначає як збитки. Підставою для стягнення збитків та доказами, які підтверджують понесення позивачем збитків є: - витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань, номер кримінального провадження №12019030050000151, на підставі заяви ОСОБА_1 від 10.02.2019 р. з правовою кваліфікацією ч. 3 ст. 185 КК України (таємне викрадення чужого майна, поєднане з проникненням до приміщення чи іншого сховища); - акт інвентаризації товарно-матеріальних цінностей № 1 від 10.02.2019 р., складений та підписаний позивачем, яким встановлено нестачу товарно-матеріальних цінностей - трьох килимів на загальну суму 9000 грн.; - товарний чек № 1211 від 12.11.2018 р. за яким позивач придбав товар у ФОП Олексієнко С.М. на загальну суму 11400 грн. Досліджуючи надані позивачем докази в підтвердження понесення ним збитків, а також наявність елементів складу цивільного правопорушення, яке тягне за собою відповідальність у вигляді відшкодування завданих збитків, колегія суддів зазначає наступне. Статтею 23 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань здійснює досудове розслідування кримінальних правопорушень у межах визначеної підслідності. У відповідності до ст. 3 КК України визначено, що кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв`язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність; досудове розслідування - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності; судове провадження - кримінальне провадження у суді першої інстанції, яке включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, а також за нововиявленими або виключними обставинами. Згідно витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні №12019030050000151, судом апеляційної інстанції встановлено, що 10.02.2019 р. позивач звернувся із заявою до Нововолинського відділення поліції ГУНП у Волинській області. На підставі даної заяви, до реєстру було внесено відомості про те, що з 15 год. 00 хв. 09.02.2019 р. по 09 год. 00 хв. 10.02.2019р. невстановлена досудовим слідством особа шляхом вільного доступу таємно викрала із металевого контейнера №884, що знаходиться на центральному ринку у м. Нововолинську 3 (три) коври (1 синього кольору із білим декором та 2 коричневого кольору із темнокоричневим декором), чим спричинила потерпілій - ОСОБА_1 матеріальну шкоду на суму 9000 грн. Апеляційний господарський суд зазначає, що слідство у даному кримінальному провадженні, на момент розгляду справи, триває та на стадії досудового розслідування не можливо встановити факт наявності або відсутності вини відповідача у завдані позивачу збитків. Разом з тим, колегія суддів приймає до уваги те, що зі змісту даного витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні не можливо встановити обставин того, що металевий контейнер № 884, який був під охороною відповідача, був пошкоджений, що стало наслідком викрадення килимів. Окрім того, як встановлено апеляційним судом, п. 4.4. спірного договору передбачено, що позивач зобов`язувався забезпечити контейнер основним внутрішнім і двома (зверху і знизу) навісними замками на відкриття, в разі відсутності таких відповідач відповідальності за збереження матеріальних цінностей не несе. В свою чергу, матеріалами справи підтверджується, що позивач до стану замків (пошкодження, поломка, знаходження в відкритому вигляді, і ін.) претензій не заявляв, а зі змісту витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні вбачається те, що невстановлена особа шляхом вільного доступу таємно викрала із металевого контейнера №884 килими. Також, п. 2.1 договору, сторони визначили, що оплата за охорону здійснюється до 15 числа поточного місяця, в якому надаються охоронні послуги, і вартість оплати визначається від вартості залишку наявного товару в контейнері або іншому охоронному приміщенні, в розмірі 80 грн., якщо вартість залишеного у контейнері товару складає до 5000 грн. Матеріалами справи підтверджується, що позивач сплатив відповідачу 80 грн. за охоронні послуги (до 15-го числа поточного місяця (а. с. 21) та 10 грн. (після 15-го числа поточного місяця) (а. с. 22). Тобто, тим самим позивачем підтверджено, що вартість залишку наявного товару в контейнері становить до 5000 грн., що суперечить доводам позивача в позовній заяві. Окрім того, надані позивачем акт інвентаризації №1 від 10.02.2019 р. та товарний чек №1211 від 12.11.2018 p. не є належними та допустимими доказами, у відповідності до ст. 76, 77 ГПК України, які б доводили вину відповідача у завдані позивачу збитків та неналежне виконання умов договору № 884 від 01.02.2019 р. Отже, за наслідками дослідження наявних в матеріалах справи доказів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем у діях відповідача повного складу цивільного правопорушення, оскільки в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази в розумінні ст. ст. 76, 77 ГПК України, які б підтверджували порушення відповідачем умов договору на охорону об`єкту № 884 від 01.02.2019 р., що мало наслідком пошкодження металевого контейнеру та викрадення килимів на загальну суму 9000 грн., тому правомірно відмовлено в задоволенні позовних вимог. Доводи скаржника про те, що він не зміг надати пояснення суду першої інстанції по суті справи, а також аргументувати свою позицію, оскільки суд відмовив йому в задоволенні клопотань про розгляд справи в режимі відеоконференції, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними, враховуючи наступне. Згідно ч. 5 ст. 11 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" учасникам судового процесу на підставі рішення суду забезпечується можливість брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у порядку, встановленому процесуальним законом. Обов`язок забезпечити проведення відеоконференції покладається на суд, який отримав судове рішення про проведення відеоконференції, незалежно від спеціалізації та інстанції суду, який прийняв таке рішення. Згідно ст. 197 ГПК України учасники справи мають право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за умови наявності у суді відповідної технічної можливості, про яку суд зазначає в ухвалі про відкриття провадження у справі, крім випадків, коли явка цього учасника справи в судове засідання визнана судом обов`язковою. За приписами п. 17.6 ч. 1 Перехідних положень ГПК України, участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції в межах приміщення суду здійснюється за допомогою технічних засобів, що функціонують у судах на день набрання чинності цією редакцією Кодексу, за правилами, встановленими цією редакцією Кодексу. Відмовляючи в задоволенні клопотань представника ФОП ОСОБА_1. про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, суд першої інстанції обґрунтовано послався на дані Web-програми "Бронювання систем відеоконференцзв`язку" та вказав на неможливість провести засідання в режимі відеоконференції у зв`язку з відсутністю технічної можливості. Окрім того, колегія суддів апеляційного суду приймає до уваги, що за змістом статей 7, 13 ГПК України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин; судочинство к господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом. Згідно зі статтею 46 ГПК України учасники справи, серед іншого, мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб. Беручи до уваги викладене, представник позивача не був позбавлений права взяти участь у судових засіданнях безпосередньо в приміщенні Господарського суду Волинської області та надати пояснення суду першої інстанції по суті справи, а також аргументувати свою позицію, однак наданим процесуальним правом не скористався. Колегія суддів апеляційного суду вважає посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними та документально необґрунтованими, а мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не може бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, оскільки наведені в ній доводи не спростовують висновків суду. При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України"). Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, Північно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення Господарського суду Волинської області від 01.10.2019р. у справі №903/387/19 необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - без задоволення. Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції, за результатами перегляду рішення в апеляційному порядку, було залишено без задоволення апеляційну скаргу, тому витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги, а також витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5200 грн., які позивач просить стягнути з відповідача в суді апеляційної інстанції, покладаються на позивача згідно ст. 126, 129 ГПК України. Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Волинської області від 01.10.2019р. у справі №903/387/19 - залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду, відповідно до ст. ст. 287-291 ГПК України.

3. Справу повернути до Господарського суду Волинської області. Головуючий суддя Олексюк Г.Є. Суддя Петухов М.Г. Суддя Маціщук А.В.