Постанова Житомирський апеляційний суд № 296/12340/18

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №296/12340/18 Головуючий у 1-й інст. Маслак В. П. Категорія 55 Доповідач Талько О. Б. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 грудня 2019 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючої судді: Талько О.Б. суддів: Коломієць О.С., Шевчук А.М., за участю секретаря Пеклін Л.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі цивільну справу №296/12340/18 за позовом ОСОБА_1 до Державного центру зайнятості про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення, за апеляційною скаргою Державного центру зайнятості на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 18 жовтня 2019 року, ухвалене під головуванням судді Маслак В.П., ВСТАНОВИВ: У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому зазначив, що наказом №432-к від 21 грудня 2016 року його звільнено з посади директора Житомирського обласного центру зайнятості. Рішенням Корольовського районного суду Житомирської області від 16 квітня 2018 року вказаний наказ скасовано, поновлено його на посаді директора Житомирського обласного центру зайнятості з 21 грудня 2016 року та стягнуто на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 138380 грн. Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку в межах платежу за один місяць допущене до негайного виконання. Зазначене рішення залишене без змін постановою Апеляційного суду Житомирської області від 16 квітня 2018 року. Позивач вказує, що в порушення вимог ст. 235 КЗпП України дане рішення в частині поновлення його на роботі не було виконане відповідачем негайно. Наказ про його поновлення на посаді директора Житомирського обласного центру зайнятості був виданий лише 28 листопада 2018 року. Враховуючи вищезазначене, позивач просив стягнути із Державної служби зайнятості середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення його на роботі у розмірі 94214 грн. 40 коп. Рішенням Корольовського районного суду Житомирської області від 18 жовтня 2019 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Державного центру зайнятості на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду за період із 17 квітня 2018 року по 27 листопада 2018 року у розмірі 94214 грн. 40 коп. Стягнуто з відповідача до Державного бюджету 942 грн. 14 коп. судового збору. В апеляційній скарзі Державний центр зайнятості, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову. Зокрема, зазначає, що невиконання рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на роботі зумовлене поважними причинами, оскільки ОСОБА_2 , яка після звільнення позивача обіймала посаду директора Житомирського обласного центру зайнятості, була відсутня на роботі у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю з 18 квітня 2018 року по 20 липня 2018 року, а також з 25 жовтня 2018 року по 6 листопада 2018 року. Окрім того, ОСОБА_2 перебувала у відпустках: 16 квітня 2018 року, з 27 серпня 2018 року по 19 вересня 2018 року, з 28 вересня 2018 року по 14 листопада 2018 року, а також з 15 листопада 2018 року по 27 листопада 2018 року. Отже, відповідач був позбавлений можливості виконати рішення суду, оскільки трудовим законодавством встановлено заборону на звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності та перебування у відпустці. Окрім того, ухвалою суду апеляційної інстанції від 3 липня 2018 року зупинено дію рішення Корольовського районного суду м. Житомира про поновлення ОСОБА_1 на роботі. Висновок суду про те, що директор Житомирського обласного центру зайнятості Корінна Г.В. 17 квітня 2018 року була на роботі й відповідач мав можливість виконати судове рішення, є безпідставним, оскільки 16 квітня 2018 року судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення, проте копія даного рішення не була видана представнику Державного центру зайнятості. Допитаний в судовому засіданні представник відповідача, який приймав участь у розгляді справи за позовом ОСОБА_1 про поновлення на роботі, підтвердив зазначені обставини та пояснив, що перебував у приміщенні Корольовського районного суду до кінця робочого дня, очікуючи на отримання копії рішення. Повний текст судового рішення був наданий судом лише 4 червня 2018 року. Таким чином, вказані обставини свідчать про відсутність вини відповідача у невиконанні зазначеного рішення суду. Також відповідач звертає увагу суду на ту обставину, що при визначенні періоду невиконання рішення суд виходив з кількості календарних днів, що не узгоджується з вимогами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 8 лютого 1995 року №100. Окрім того, визначивши суму середнього заробітку, суд не вказав про те, що зазначені кошти нараховані без врахування податків і зборів. В судовому засіданні представник Державної служби зайнятості підтримав апеляційну скаргу та пояснив, що матеріали справи містять достатні та належні докази відсутності вини відповідача у невиконанні рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на роботі. На думку представника позивача, апеляційна скарга є безпідставною, оскільки рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 16 квітня 2018 року підлягало до негайного виконання в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення середнього заробітку в межах суми платежу за один місяць. Представник відповідача був присутній в судовому засіданні й під час проголошення вступної та резолютивної частини рішення, відтак відсутні підстави стверджувати про наявність об`єктивних причин, які перешкоджали виконанню рішення. Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення осіб, які з`явились в судове засідання, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного. В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 обіймав посаду директора Житомирського обласного центру зайнятості та наказом від 21 грудня 2016 року №432-к був звільнений із даної посади на підставі п.1 ст.41 КЗпП України. Наказом в.о. Голови Державної служби зайнятості від 31 січня 2017 року на посаду директора Житомирського обласного центру зайнятості з 1 лютого 2017 року призначено ОСОБА_2 . Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 16 квітня 2018 року скасовано наказ №432-к від 21 грудня 2016 року про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Житомирського обласного центру зайнятості та поновлено його на зазначеній посаді з 21 грудня 2016 року. Стягнуто з Державної служби зайнятості на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 138380 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат між сторонами. Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах платежу за один місяць допущено до негайного виконання. Зазначене рішення залишене без змін постановою Апеляційного суду Житомирської області від 25 вересня 2018 року. Судом також встановлено, що наказом в.о. Голови Державної служби зайнятості від 28 листопада 2018 року №210-к ОСОБА_1 поновлено на посаді директора Житомирського обласного центру зайнятості з 21 грудня 2016 року. Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на об`єктивну неможливість виконання рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на роботі, оскільки ОСОБА_2 була відсутня на роботі внаслідок тимчасової непрацездатності та перебування у відпустках й, враховуючи положення трудового законодавства, не підлягала звільненню протягом даного періоду. На підтвердження цієї обставини суду надані копії табелів обліку робочого часу, які містять інформацію про те, що ОСОБА_2 внаслідок тимчасової непрацездатності була відсутня на роботі протягом 2018 року у наступні періоди: з 18 по 30 квітня, з 2 по 10 травня, з 11 травня по 4 червня, з 5 по 23 червня, з 24 червня по 20 липня, з 25 жовтня по 6 листопада. Окрім того, ОСОБА_2 протягом 2018 року перебувала у відпустках: 16 квітня, з 27 серпня по 19 вересня, з 28 вересня по 14 листопада, з 15 по 27 листопада. За правилами ст. 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки. Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції вірно виходив з того, що рішення про поновлення працівника на роботі підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, а негайно, з часу його проголошення в судовому засіданні. Оскільки відповідачем не були дотримані вимоги трудового законодавства щодо негайного виконання рішення, він зобов`язаний виплатити позивачеві середній заробіток за весь період затримки виконання цього рішення. Безпідставним є посилання в апеляційній скарзі на те, що копія вступної та резолютивної частини рішення не була видана представнику у день її проголошення, оскільки, як вірно зазначив суд першої інстанції, враховуючи ту обставину, що представник Державного центру зайнятості був присутній під час проголошення рішення у справі №296/576/17, отже до відома відповідача була доведена необхідність негайного виконання рішення про поновлення ОСОБА_1 на роботі. Колегія суддів також погоджується з висновком суду про відсутність поважних причин, які перешкоджали виконанню рішення, оскільки ОСОБА_2 , яка на той час обіймала посаду директора Житомирського обласного центру зайнятості, 17 квітня 2018 року перебувала на роботі. Відтак, відповідач мав можливість поновити ОСОБА_1 на даній посаді. Окрім того, заслуговує на увагу та обставина, що надання ОСОБА_2 протягом зазначеного періоду відпусток було здійснене за погодженням з адміністрацією Державної служби зайнятості. Тобто відповідач, знаючи про необхідність негайного виконання рішення про поновлення працівника на роботі, не вживав заходів, спрямованих на відновлення порушених прав позивача. Таким чином, суд обгрунтовано застосував до спірних правовідносин положення ст. 236 КЗпП України. Разом з тим, при вирішенні спору суд помилково визначив період затримки виконання рішення, обчисливши його у календарних днях, що не відповідає вимогам Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100. Оскільки термін затримки виконання рішення суду становить 154 робочих дні (з 17 квітня 2018 року по 27 листопада 2018 року), а середньоденний заробіток позивача складає 420 грн. 6 коп., тоді сума середнього заробітку становитиме 64772 грн. 40 коп. ( 420.60 грн. х 154 роб. дн.). Враховуючи ту обставину, що справляння та сплата податків та обов`язкових платежів є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цих податків та інших обов`язкових платежів. Таким чином, рішення слід змінити, зменшивши суму середнього заробітку, яка підлягає стягненню із Державного центру зайнятості на користь ОСОБА_1 , з 94214 грн. 40 коп. до 64772 грн. 40 коп. Окрім того, абзац другий резолютивної частини рішення слід доповнити реченням наступного змісту: « Сума середнього заробітку зазначена без врахування податків і обов`язкових платежів». Відповідно, підлягає зменшенню розмір судового збору. В решті рішення підлягає залишенню без змін. Керуючись ст. ст. 259,268,367,374,376,381-384 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Державного центру зайнятості задовольнити частково. Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 18 жовтня 2019 року змінити, зменшивши суму середнього заробітку, яка підлягає стягненню із Державного центру зайнятості на користь ОСОБА_1 , з 94214 грн. 40 коп. до 64772 грн. 40 коп. Доповнити абзац другий резолютивної частини рішення реченням наступного змісту: « Сума середнього заробітку зазначена без врахування податків і обов`язкових платежів». Зменшити розмір судового збору, який підлягає стягненню на користь держави, з 942 грн. 14 коп. до 647 грн. 72 коп. В решті рішення залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуюча Судді: Повний текст постанови складений 2 січня 2020 року.