Ухвала КЦС ВС № 754/4754/19

У Х В А Л А 14 вересня 2020 року м. Київ справа № 754/4754/19 провадження № 61-12670ск20 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В., розглянув касаційні скарги ОСОБА_1 , подані через адвоката Музику Андрія Ігоровича та Державного центру зайнятості - виконавчої дирекції Фонду загальнообов`язкового страхування України на випадок безробіття на постанову Київського апеляційного суду від 21 липня 2020 року у справі за позовом Державного центру зайнятості - виконавчої дирекції Фонду загальнообов`язкового соціального страхування України на випадок безробіття до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, В С Т А Н О В И В : У березні 2019 року Державний центр зайнятості - виконавча дирекція Фонду загальнообов`язкового соціального страхування України на випадок безробіття (далі - Державний центр зайнятості) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої незаконним звільненням працівника у розмірі 140 403,80 грн. Позов обґрунтований тим, що згідно із наказом Міністерства соціальної політики України від 02 серпня 2016 року №56 «Про покладення виконання обов`язків» заступник голови Державної служби зайнятості (Центрального апарату) ОСОБА_2 виконує обов`язки Голови Центрального апарату з 03 серпня 2016 року. Згідно з пунктом 2 наказу Центрального апарату від 28 листопада 2016 року № 221 «Про розподіл обов`язків між Головою Державної служби зайнятості (Центрального апарату) та заступниками Голови» на період відсутності заступника Голови ОСОБА_2 його обов`язки виконує заступник Голови Центрального апарату ОСОБА_1 . Під час перебування ОСОБА_2 у відрядженні, наказом заступника Голови Центрального апарату ОСОБА_1 від 21 грудня 2016 року № 432-к на підставі частини першої статті 41 КЗпП України за одноразове грубе порушення трудових обов`язків з посади директора Житомирського обласного центру зайнятості звільнено ОСОБА_3 . Вважаючи своє звільнення незаконним, ОСОБА_3 у січні 2017 року звернувся до суду із позовом до Центрального апарату про поновлення на роботі. Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 16 квітня 2018 року позов ОСОБА_3 задоволено, визнано незаконним та скасовано наказ заступника Голови Центрального апарату ОСОБА_1 від 21 грудня 2016 року № 432-к про звільнення ОСОБА_3 з посади директора Житомирського обласного центру зайнятості, поновлено на посаді з 21 грудня 2016 року. Стягнено з Центрального апарату на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 138 380,00 грн та судовий збір у розмірі 2 023,80 грн. Постановою Апеляційного суду Житомирської області від 25 вересня 2018 року рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 16 квітня 2018 року залишено без змін. Наказом Центрального апарату від 28 листопада 2018 року № 210-к ОСОБА_3 поновлено на посаді директора Житомирського обласного центру зайнятості з 21 грудня 2016 року. 19 жовтня 2018 року на виконання рішення Корольовського районного суду м. Житомира, Державною казначейською службою України з рахунку Центрального апарату списано кошти у розмірі 138 380,00 грн. Зазначаючи, що саме винними діями заступника Голови Центрального апарату ОСОБА_1 установі завдано шкоду, пов`язану із виплатою працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу, позивач звернувся до суду з цим позовом. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 11 березня 2020 року позов Державного центру зайнятості задоволено. Стягнено з ОСОБА_1 на користь Державного центру зайнятості кошти у розмірі 140 403,80 грн та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 106,06 грн. Постановою Київського апеляційного суду від 21 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Деснянського районного суду міста Київ від 11 березня 2020 року змінено, викладено резолютивну частину в такій редакції: «Позов Державного центру зайнятості - виконавчої дирекції Фонду загальнообов`язкового соціального страхування України на випадок безробіття до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Державного центру зайнятості - виконавчої дирекції Фонду загальнообов`язкового соціального страхування України на випадок безробіття (ЄДРПОУ 03491079, розрахунковий рахунок № НОМЕР_2 в ОПЕРУ ДКУ МФО 820172) 70201 (сімдесят тисяч двісті одна гривня) 90 копійок на відшкодування шкоди. У задоволенні іншої частини позову відмовити. Стягнути з Державного центру зайнятості - виконавчої дирекції Фонду загальнообов`язкового соціального страхування України на випадок безробіття (ЄДРПОУ 03491079, розрахунковий рахунок № НОМЕР_2 в ОПЕРУ ДКУ МФО 820172) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 526,52 грн». Суд апеляційної інстанції зазначив, що з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності його вини у завданні шкоди позивачу, а позивач у свою чергу повинен довести наявність шкоди та її розмір. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про спростування ОСОБА_1 наявності лише його вини у завданій позивачеві шкоди та доведеність завдання шкоди спільними діями відповідача, який видав наказ про звільнення, та іншої посадової особи Державного центру зайнятості, що призвели до стягнення на користь ОСОБА_3 середнього заробітку за вимушений прогул. Тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню половина розміру завданої державному підприємству шкоди у розмірі 70 201,90 грн, оскільки він безумовно винен у незаконному звільненні працівника, однак не мав повноважень щодо поновлення його на роботі та вплинути на зменшення періоду, за який виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу. 25 серпня 2020 року ОСОБА_1 через адвоката Музику, А. І. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 21 липня 2020 року, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права. Заявник зазначив, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах із врахуванням неоднозначності правового врегулювання таких правовідносин нормами як КЗпП України, так і нормами ЦК України, які суперечать одне одному. Крім того, справа має виняткове значення для нього, оскільки сума, яка підлягає стягненню є значною для нього. 26 серпня 2020 року Державний центр зайнятості поштовим зв`язком направив до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 21 липня 2020 року, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права. Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Згідно з пунктом 1 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відповідно до частини дев`ятої статті 19 ЦПК України встановлено, що розмір прожиткового мінімуму дляпрацездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення. Згідно із статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» з 1 січня 2020 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу становить 2 102,00 грн. Предметом спору у зазначеній справі є відшкодування шкоди у розмірі 140 403,80 грн. Ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (100x2 102,00 грн=210 200,00 грн). Як зазначалось раніше, ОСОБА_1 у касаційній скарзі зазначив, що судове рішення може бути оскаржено у касаційному порядку, оскільки питання, порушене у скарзі, стосується права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Верховний Суд у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку й становлення, повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування. Заявник у касаційній скарзі не наводить норми права, при застосуванні яких існує потреба у формуванні єдиної правозастосовчої практики та носять характер фундаментального значення для права. Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають статті 129 Конституції України, згідно з якою, основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведене повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини згідно з якою умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)). У касаційній скарзі не викладено переконливих аргументів щодо обгрунтування умов застосування винятків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Оскільки оскаржена заявниками постанова Київського апеляційного суду від 21 липня 2020 року постановлені у малозначній справі, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити. Керуючись статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, У Х В А Л И В : У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , подану через адвоката Музику Андрія Ігоровича та Державного центру зайнятості - виконавчої дирекції Фонду загальнообов`язкового страхування України на випадок безробіття на постанову Київського апеляційного суду від 21 липня 2020 року у справі за позовом Державного центру зайнятості - виконавчої дирекції Фонду загальнообов`язкового соціального страхування України на випадок безробіття до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди відмовити. Копію ухвали та додані до касаційної скарги матеріали направити заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: А. С. Олійник С. О. Погрібний В. В. Яремко