Постанова КАС ВС № 758/3778/15-а

ПОСТАНОВА Іменем України 30 вересня 2019 року Київ справа №758/3778/15-а адміністративне провадження №К/9901/15104/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу №758/3778/15-а за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Подільському районі міста Києва про визнання дій суб`єктів владних повноважень неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2016 року (у складі колегії: головуючого судді Бабенка К.А., суддів Василенка Я.М., Степанюка А.Г.), якою залишено без змін постанову Подільського районного суду міста Києва від 26 січня 2016 року (у складі головуючого судді Шаховніна М.О.), В С Т А Н О В И В : ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог У березні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Подільському районі міста Києва про визнання дій посадових осіб Управління Пенсійного фонду України в Подільському районі міста Києва такими, що не відповідають чинному законодавству України, скасування застосування «заробіток з обмеженням» та перерахунок пенсії. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що вона отримує пенсію по втраті годувальника згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Зазначила, що у 2008 році вона звернулася до відповідача з заявою про перерахунок її пенсії без застосування, визначеного відповідачем «заробіток з обмеженням» з урахуванням особливостей умов праці та характеру виконуваної роботи її чоловіка, однак УПФУ в Подільському районі міста Києва відмовив у такому перерахунку. Вказала, що з розміром призначеної їй пенсії вона не погоджується, оскільки для обчислення пенсії було взято, визначений відповідачем «Заробіток з обмеженням» відповідно до статті 41 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", внаслідок чого розрахований коефіцієнт заробітної плати для нарахування пенсії склав 4, 566 за період з 01 січня 1992 року по 31 грудня 1996 року та 01 липня 2000 року по 30 червня 2002 року, в той час як фактичний коефіцієнт заробітної плати за цей же період, згідно довідок про заробіток платку для обчислення пенсії, з яких було фактично нараховані та сплачені страхові внески до Пенсійного фонду України складав 6,475. Крім того, зазначила, що перерахунок незаконно призначеної їй пенсії повинен бути перерахований із застосуванням показника середньої заробітної плати у середньому на одну застраховану особу по Україні визначеної на час її звернення до суду, тобто на 2015 рік. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Постановою Подільського районного суду міста Києва від 26 січня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2016 року, у задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Подільському районі міста Києва. Короткий зміст вимог касаційної скарги Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, позивач звернулася з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і прийняти нове рішення, яким справу направити до суду апеляційної інстанції для нового розгляду. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Касаційна скарга надійшла до суду 10 березня 2016 року. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 31 березня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі №758/3778/15-а, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений. У зв`язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду. Суддя-доповідач ухвалою від 27 вересня 2018 року прийняв до провадження адміністративну справу №758/3778/15-а та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 30 вересня 2019 року. Одночасно з касаційною скаргою було заявлено клопотання про участь в судовому засіданні, в задоволенні якого було відмовлено ухвалою Верховного Суду від 29 вересня 2019 року. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ Судами попередніх інстанцій, на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що позивачка отримувала пенсію по втрати годувальника згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" на підставі Розпорядження Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Донецьк № 167747 від 30 червня 2004 року. У зв`язку зі зміною місця проживання, ОСОБА_1 з 01 грудня 2007 року поставлено на облік в Управління Пенсійного фонду України в Подільському районі міста Києва та остання отримувала пенсію на підставі того ж Розпорядження Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Донецьк № 167747 від 30 червня 2004 року. У 2008 році позивачка звернулася до відповідача з заявою про перерахунок її пенсії без застосування, визначеного відповідачем «заробіток з обмеженням» з урахуванням особливостей умови праці та характеру виконуваної роботи її чоловіка, однак УПФУ в Подільському районі міста Києва відмовив у такому перерахунку. З 19 березня 2008 року ОСОБА_1 виплачується пенсія у разі втрати годувальника на підставі Розпорядження Управління Пенсійного фонду України в Подільському районі міста Києва № 182874 від 19 березня 2008 року. Вважаючи свої права та інтереси порушеними, позивачка звернулася до суду із позовом. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Касаційну скаргу позивач обґрунтовує тим, що судами першої та апеляційної інстанцій незаконно, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права відмовлено в задоволенні позову. Доводи касаційної скарги зводяться до твердження позивача з приводу неправильності розрахунку відповідачем її пенсії по втраті годувальника, а саме неправильно розраховані коефіцієнти страхового стажу та для розрахунку пенсії були взяті інші періоди та показники, ніж ті, про які просила позивачка. Посилається і на те, що судом апеляційної інстанції неналежним чином досліджено наявні у матеріалах докази, які були подані сторона під час судового розгляду справи. Від відповідача відзиву або заперечень на касаційну скаргу позивача не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів попередніх інстанцій відповідають, а вимоги касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України. Норми матеріального права, в цій справі, суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин. Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника. Згідно з частиною першою статті 37 Закону №1058-IV, пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім`ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім`ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками. Таким чином, пенсія у зв`язку з втратою годувальника розраховується у відсотковому відношенні до розміру пенсії померлого годувальника. Відповідно до частини першої статті 24 Закону №1058-ІV, в чинній на час призначення Позивачу пенсії у зв`язку з втратою годувальника редакції, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок; до страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв`язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого статтею 26 цього Закону. Згідно з частиною першою статті 40 Закону №1058-ІV у зазначеній редакції, для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд до 1 липня 2000 року, незалежно від перерв, та за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. У разі якщо страховий стаж становить менший період, ніж передбачено абзацом першим цієї частини, враховується заробітна плата (дохід) за фактичний страховий стаж. За вибором особи, яка звернулася за пенсією, з періоду, за який враховується заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії, виключається період до 60 календарних місяців підряд за умови, що зазначений період становить не більше ніж 10 відсотків тривалості страхового стажу. Для визначення розміру пенсії за віком відповідно до частини другої статті 27 цього Закону заробітна плата для обчислення частини пенсії за період страхового стажу до набрання чинності цим Законом визначається на умовах і в порядку, передбачених законодавством, що діяло раніше, а для обчислення частини пенсії за період страхового стажу після набрання чинності цим Законом - на умовах, передбачених абзацом першим цієї частини. Заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 41 Закону №1058-ІV, до заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії враховуються суми виплат (доходу), отримуваних застрахованою особою до набрання чинності цим Законом, у межах сум, на які відповідно до законодавства, що діяло раніше, нараховувалися внески на державне соціальне страхування або збір на обов`язкове державне пенсійне страхування, а за періоди до запровадження обмеження максимального розміру заробітної плати (доходу), з якої сплачувалися зазначені внески (збір), - у межах сум, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, включалися до заробітної плати, з якої обчислювалася пенсія відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення", і не перевищують 5,6 розміру середньої заробітної плати в Україні на день отримання зазначених сум. Для осіб, які у період до запровадження обмеження максимального розміру заробітної плати (доходу), з якої сплачувалися внески на державне соціальне страхування або збір на обов`язкове державне пенсійне страхування, отримували заробітну плату (дохід) за результатами роботи, термін виконання якої перевищував календарний місяць, до заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії враховуються суми виплат (доходу), які відповідно до законодавства, що діяло раніше, включалися і до заробітної плати, з якої обчислювалася пенсія відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення", і не перевищують 5,6 розміру середньої заробітної плати в Україні, у розрахунку на кожний місяць виконання роботи. Перелік таких осіб, а також порядок визначення для них заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії встановлюється Кабінетом Міністрів України. Як в адміністративному позові, так і касаційні скарзі позивачем зазначено, що померлим годувальником отримувалась заробітна плата за результатами роботи, термін якої перевищував календарний місяць, та ним укладались договори підряду на капітальне будівництво за державними замовленнями, що виключає застосування при обчисленні її пенсії коефіцієнту 5,6. Дійсно, згідно з пунктом 1 Порядку визначення заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії особам, що у період до запровадження обмеження максимального розміру заробітної плати (доходу), з якої сплачувалися внески на державне соціальне страхування або збір на обов`язкове державне пенсійне страхування, отримували заробітну плату (дохід) за результатами роботи, строк виконання якої перевищував календарний місяць, затвердженого Постановою кабінету Міністрів України від 20 квітня 2005 року №306 (надалі - Порядок), дія цього Порядку поширюється на таких осіб, що до 01 липня 1998 року отримували заробітну плату (дохід) за результатами роботи, строк виконання якої перевищував календарний місяць, зокрема тих, що працювали в сільському господарстві, були зайняті на сезонних роботах, працювали у старательських артілях, виконували роботи (надавали послуги) за цивільно-правовими договорами та сплачували внески на державне соціальне страхування або збір на обов`язкове державне пенсійне страхування. Як встановлено судами попередніх інстанцій з трудової книжки ОСОБА_2 , копія якої наявна в матеріалах справи, померлий годувальник працював на посаді начальника ДП «Водрем-12», а як зазначено у довідці Дочірнього підприємства Спеціалізованого будівельно - монтажного поїзду з водопостачання Відкритого акціонерного товариства транспортного будівництва «Трест «Південтранстехмонтаж» від 387 від 28 листопада 2006 року, копія якої також наявна в матеріалах справи, підприємство ДП «Водрем-12» з 1946 року по 1996 рік виконувало роботу за договорами підряду. Оскільки чоловік позивача укладав цивільно - правові договори (договори підряду) як керівник підприємства, а не виконував роботи (надавав послуги) за такими договорами, як фізична особа, то суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що підстави для застосування положень зазначеного Порядку відсутні. Як встановлено судом апеляційної інстанції з Довідки відповідача станом на 01.01.2008 року, копія якої наявна в матеріалах справи, розрахунок пенсії позивача здійснено на підставі загального страхового стажу та заробітної плати померлого годувальника за періоди його роботи з 01.01.1992 року по 31.12.1996 року та з 01.07.2000 року по 30.06.2002 року. При розрахунку пенсії позивача відповідачем за періоди з 01.05.1992 року по 31.05.1992 року, з 01.06.1992 року по 30.06.1992 року, з 01.08.1992 року по 31.08.1992 року, з 01.11.1992 року по 30.11.1992 року, з 01.08.1993 по 31.08.1993 року, з 01.01.1994 року по 31.01.1994 року, з 01.02.1994 року по 28.02.1994 року, з 01.03.1994 року по 31.03.1994 року, з 01.04.1994 року по 30.04.1994 року, з 01.05.1994 року по 31.05.1994 року, з 01.09.1994 року по 30.09.1994 року, з 01.10.1994 року по 31.10.1994 року, з 01.11.1994 року по 30.11.1994 року, з 01.03.1995 року по 31.03.1995 року, з 01.04.1995 року по 30.04.1995 року, з 01.08.1995 року по 31.08.1995 року, з 01.10.1995 року по 31.10.1995 року, з 01.11.1995 року по 30.11.1995 року, з 01.12.1995 року по 31.12.1995 року, з 01.01.1996 року по 31.01.1996 року, з 01.02.1996 року по 29.02.1996 року, з 01.04.1996 року по 30.04.1996 року застосовано коефіцієнт заробітку 5,60000, оскільки коефіцієнти з розрахунку «заробіток (дохід)»/«середньомісячна заробітна плата по народному господарству України» за зазначені місяці роботи годувальника становлять відповідно: 5,70043 (0,18686/0,03278); 5,96255 (0,29610/0,04966); 5,92051 (0,32101/0,05422); 10,08806 (1,06429/0,10550); 6,88082 (6,10583/0,88737); 8,29508 (61,84170/7,45523); 7,80728 (58,83741/7,53622); 6,34184 (54,19036/8,54490); 7,36181 (65,84406/8,94400); 6,27069 (60,00000/9,56833); 5,82763 (77,01236/13,21503); 6,78010 (132,25000/19,50560); 8,67096 (229,34300/26,44956); 6,43293 (323,12600/50,23000); 5,62322 (301,79800/53,67000); 9,29598 (756,60000/81,39000); 7,06819 (672,75000/95,18000); 8,57064 (867, 52000/101,22000); 9,34447 (1163,20000/124,48000); 9,47095 (978,16000/103,28000); 15,93915 (1736,57000/108,95000); 10,09494 (1173,84000/116,28000), тобто у більшому розмірі, ніж встановлено чинним законодавством. Середній заробіток по Україні на 2007 рік становив 1197,91 грн.; індивідуальний коефіцієнт для обчислення пенсії позивача - 4,56632; середньомісячний заробіток для обчислення її пенсії - 5470,04. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про правомірність дій відповідача щодо застосування при обчисленні пенсії позивача коефіцієнту обмеження заробітку 5,6. Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення адміністративного позову в частині позовних вимог про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок її пенсії із застосуванням показника середньої заробітної плати у середньому на одну застраховану особу по Україні визначеної на 2015 рік з огляду на наступне. Відповідно до частини третьої статті 45 Закону №1058-ІV, зокрема при переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії. Як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, чоловік позивача на день смерті отримував пенсію, яка йому була призначена з урахуванням показника середньої заробітної плати в Україні. з якої сплачено страхові внески, за 2007 рік. З таких обставин, підстави для застосування показника середньої заробітної плати за 2015 рік при обчисленні позивачу пенсії у зв`язку з втратою годувальника відсутні, оскільки за основу для визначення її розміру береться розрахунок пенсії годувальника. Зазначене узгоджується із позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 27 жовтня 2015 року у справі №345/1928/14-а за позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Калуші та Калуському районі Івано-Франківської області про перерахунок пенсії, згідно з частиною третьою статті 45 Закону № 1058-IV, зокрема, суд було визначено, що при переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії. Отже, при переведенні з одного виду пенсії на інший обрахунок нової пенсії здійснюється із застосуванням показника середньої заробітної плати, який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії, а за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 Закону № 1058-IV, тобто показник середньої заробітної плати є незмінною величиною. Оскільки пенсія у зв`язку з втратою годувальника розраховується у відсотковому відношенні до розміру пенсії померлого годувальника, то в розумінні частини третьої статті 45 Закону № 1058-IV як попередній вид пенсії слід розуміти саме пенсію, яку отримував на день смерті годувальник. Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду вважає вірним висновки суддів попередніх інстанцій про відмову у задоволені позовних вимог. Доводи касаційної скарги не містять належних та об`єктивно обумовлених міркувань, які б спростовували наведені висновки суду апеляційної інстанції, та є аналогічними тим, які зазначені в позовній заяві. Проте, таким доводам, з огляду на вищенаведені висновки, судом апеляційної інстанції надано належну оцінку з дотриманням норм матеріального права. Крім того, як убачається з касаційної скарги, наведені в ній доводи щодо помилковості висновків суду апеляційної інстанції у цій справі фактично зводяться до необхідності нової оцінки обставин у справі та дослідження наявних у матеріалах справи доказів. Розглядаючи цю справу в касаційному порядку Суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини у пункті 32 рішення по справі "Стреч проти Сполучного Королівства" (Stretch v. the United Kingdom, № 44277/98). У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі (Spacek, s.r.o. v. The Czech Republic, № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96). Аналізуючи поняття «якість закону», Європейський суд з прав людини у пункті 111 рішення у справі «Солдатенко проти України» 9№ 2440/07) зробив висновок, що це поняття, вимагаючи від закону відповідності принципові верховенства права, означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість обмеження прав особи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні - для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля. Згідно з уже сталою практикою Європейського суду з прав людини закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам «доступності», «передбачуваності» та «зрозумілості»; громадянин повинен мати змогу отримати адекватну інформацію за обставин застосування правових норм у конкретному випадку; норма не може розглядатися як «закон», якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку; громадянин повинен мати можливість - у разі необхідності за належної правової допомоги - передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія; у внутрішньому праві повинні існувати загороджувальні заходи від довільного втручання влади в здійснення громадянами своїх прав (рішення у справах «Сєрков проти України», заява № 39766/05, пункт 51; «Редакція газети «Правоє дело» та Штекель проти України», заява № 33014/05, пункт 51, 52; «Свято-Михайлівська Парафія проти України», заява № 77703/01, пункт 115; «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom), № 18139/91, пункт 37; «Санді Таймс» проти Об`єднаного Королівства» (№ 1) («SundayTimes v. The United Kingdom (№ 1) 6538/74 пункти 48-49); «Мелоун протии Об`єднаного Королівства» («Malone v. The United Kingdom»), № 8691/79, пункт 66); «Маргарета і Роджер Андерссон проти Швеції» («Margareta and Roger Andersson v. Sweden»), заява № 12963/87, п. 75; «Круслен проти Франції» (Kruslin v. France), № 11801/85, п. 27; «Ювіг проти Франції» (Huvig v. France), № 42921/09, пункт 26; «Аманн проти Швейцарії» (Amann v. Switzerland), заява № 27798/95, пункт 56). Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) заява № 18390/91; пункт 29). Висновки за результатами розгляду касаційної скарги У відповідності до частини першої статті 350 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у справі. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскаржених судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують. Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення апеляційного суду, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, П О С Т А Н О В И В: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову Подільського районного суду міста Києва від 26 січня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2016 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий Я.О. Берназюк Судді: І.В. Желєзний Н.В. Коваленко