Постанова КАС ВС № 754/11370/16-а

ПОСТАНОВА Іменем України 30 вересня 2019 року Київ справа №754/11370/16-а адміністративне провадження №К/9901/23249/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 754/11370/16-а за позовом ОСОБА_1 до Лівобережного об`єднаного Управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії за касаційною скаргою ОСОБА_1 , на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2017 року (у складі колегія: головуючого судді Бужак Н. П., суддів Костюк Л.О., Троян Н.М.), В С Т А Н О В И В : ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог ОСОБА_1 звернувся до Деснянського районного суду м. Києва з адміністративним позовом до Лівобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просив: - визнати неправомірними дії відповідача щодо відмови у перерахунку пенсії по заробітку згідно Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"; - зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії з урахуванням заробітної плати за період роботи в Державному відкритому акціонерному товаристві "Луганське спеціалізоване шахтопрохідницьке управління" ДП ДХК "ЛВБ" за період з 01 січня 1992 року по 31 грудня 1996 року, згідно з довідкою про заробітну плату від 29 червня 2016 року. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Постановою Деснянського районного суду м. Києва від 23 січня 2017 року адміністративний позов задоволено. Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що дії Лівобережного об`єднаного Управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови врахування для перерахунку розміру пенсії ОСОБА_1 довідки від 29 червня 2016 року, виданої Державним відкритим акціонерним товариством "Луганське спеціалізоване шахтопрохідницьке управління" ДП ДХК "ЛВБ" є неправомірними. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2017 року апеляційну скаргу Лівобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві задоволено. Постанову Деснянського районного суду м. Києва від 23 січня 2017 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Лівобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії відмовлено. Постановляючи зазначене рішення, колегія суддів апеляційної інстанції виходила з того, що, оскільки у даному випадку відсутні правові підстави для перерахунку пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки про заробітну плату № 29 від 29 червня 2016 року, видану Державним відкритим акціонерним товариством "Луганське спеціалізоване шахтопрохідницьке управління" ДП ДХК "ЛВБ", так як вказана довідка не має юридичної сили на території підконтрольній Україні. Короткий зміст вимог касаційної скарги Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, позивач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Касаційна скарга подана до суду 31 березня 2017 року. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 31 березня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 754/11370/16-а, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу. У зв`язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду. Верховний Суд ухвалою від 27 вересня 2019 року прийняв до провадження адміністративну справу № 754/11370/16-а та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 30 серпня 2019 року. При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено те, що ОСОБА_1 є пенсіонером, з 23 березня 2016 року перебуває на обліку в Лівобережному об`єднаному Управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". 07 липня 2016 року позивач звернувся до відповідача із заявою про здійснення перерахунку пенсії по заробітку на підставі довідки про заробітну плату від 29 червня 2016 року №29, видану Державним відкритим акціонерним товариством "Луганське спеціалізоване шахтопрохідницьке управління" ДП ДХК "ЛВБ" за період роботи з 01 січня 1992 року по 31 грудня 1996 року. Листом від 14 липня 2016 року № 7114/06 пенсійний орган відмовив позивачу в перерахунку пенсії, оскільки неможливо перевірити достовірність первинних документів про підтвердження заробітку, так як останні були видані підприємством, що знаходиться в Луганській області на території непідконтрольній Україні. Позивач вважаючи такі дії протиправними, відмову необґрунтованою, а свої законні права порушеними звернувся з даним позовом до суду. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Касаційна скарга позивача обґрунтована тим, що судом апеляційної інстанції не надано належної оцінки доказам, які знаходяться в матеріалах справи. Зазначає, що ним було надано трудову книжку, з якої вбачається, що в період часу з 01 січня 1992 року по 31 грудня 1996 року він працював в Державному відкритому акціонерному товаристві "Луганське спеціалізоване шахтопрохідницьке управління" ДП ДХК "ЛВБ". Окрім цього, позивачем надана довідка про заробітну плату для обчислення пенсії від 29 червня 2016 року, якою також підтверджується трудовий стаж позивача за період з 01 січня 1992 року по 31 грудня 1996 року, а також заробітна плата за увесь час роботи. Дана довідка оформлена у відповідності до вимог чинного законодавства, має печатку, підписи та прізвище керівника та головного бухгалтера, що, на думку позивача, є достатнім доказом для здійснення перерахунку пенсії з урахуванням зазначеного періоду. 21 квітня 2017 року до суду надійшли заперечення відповідача на касаційну скаргу позивача, в яких відповідач зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, прийнятим з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2017 року відповідає, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Норми матеріального права в цій справі суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин. Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Статтею 2 Закону України «Про оплату праці» визначено структуру заробітної плати, до якої входить: основна та додаткова заробітна плата, а також заохочувальні та компенсаційні виплати. Відповідно до частини першої статті 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами у період до 1 січня 2016 року або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд до 1 липня 2000 року незалежно від перерв. Порядок подання та перелік документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсій передбачений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1. Пунктом 2.1 Порядку передбачено, що за бажанням пенсіонера у період до 01 січня 2016 року ним може подаватися довідка про заробітну плату до 01 липня 2000 із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам. Відповідно до п. 2.10 вищевказаного Порядку довідка про заробітну плату (дохід) особи видається на підставі особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працював померлий годувальник або особа, яка звертається за пенсією. Якщо такі підприємства, установи, організації ліквідовані або припинили своє існування з інших причин, то довідки про заробітну плату видаються правонаступником цих підприємств, установ чи організацій або архівними установами. Пунктом 17 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що довідка про заробітну плату (дохід) особи видається на підставі особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працював померлий годувальник або особа, яка звертається за пенсією. Якщо такі підприємства, установи, організації ліквідовані або припинили своє існування з інших причин, то довідки про заробітну плату видаються правонаступником цих підприємств, установ чи організацій або державними архівними установами. У випадках, коли архівні установи не мають можливості видати довідку за встановленою формою з розшифровкою виплачених сум за видами заробітку, вони можуть видавати довідки, що відповідають даним, наявним в архівних фондах, без додержання цієї форми. Таким чином, обов`язковою умовою для обчислення пенсії з урахуванням заробітної плати за період роботи до 1 липня 2000 року є підтвердження нарахування такої заробітної плати первинними документами. Іншого чинним законодавством не передбачено. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 17 березня 2015 у справі № 21-11а15. Як встановлено судом апеляційної інстанції, відмову прийняти довідку про заробітну плату від 29 червня 2016 року, видану Державним відкритим акціонерним товариством "Луганське спеціалізоване шахтопрохідницьке управління" ДП ДХК "ЛВБ" пенсійний орган обґрунтував тим, що оскільки перевірити достовірність довідки немає можливості, враховувати її під час призначення пенсії недоцільно. Так, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 1085-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення. Відповідно до вищезазначеного переліку м. Луганськ належить до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження. Отже, місто Луганськ включено до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, а тому отримання будь-якої інформації, документів, або проведення перевірки документів не може бути виконано. Відповідно до вищезазначеного переліку м. Луганськ належить до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження. Крім того, наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості від 25 листопада 2014 року № 841 «Про заходи стабілізації соціально-економічної ситуації у Донецькій та Луганській областях» затверджено перелік державних підприємств, установ, організацій та об`єднань, що належать до сфери управління Міненерговугілля і, які знаходяться в зоні проведення антитерористичної операції, серед них Державне відкрите акціонерне товариство «Луганське спеціалізоване шахтопрохідницьке управління» дочірнє підприємство ДХК «Лунганськвуглебуд». Зазначеним наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості наказано з 28 листопада 2014 року припинити виробничу фінансово-господарську діяльність державних підприємств, установ, організацій та об`єднань, що належать до сфери управління Міненерговугілля та господарських товариств, щодо яких Міненерговугілля здійснює управління корпоративними правами держави, які знаходяться у зоні здійснення антитерористичної операції. Згідно додатку до наказу № 841 Державне відкрите акціонерне товариство «Луганське спеціалізоване шахтопрохідницьке управління» дочірнє підприємство ДХК «Лунганськвуглебуд» припинено свою виробничу фінансово-господарську діяльність. Разом з тим, керівникам підприємств відповідно до наказу № 841 від 25 листопада 2014 року було наказано до 28 листопада 2014 року надати пропозиції щодо переміщення підприємств з населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження в населені пункти, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі. Проте, як встановлено судом апеляційної інстанції із «Відомостей з реєстру страхувальників» місцезнаходженням підприємства Державне відкрите акціонерне товариство «Луганське спеціалізоване шахтопрохідницьке управління» дочірнє підприємство ДХК «Лунганськвуглебуд» є Луганська область, Артемівський район, м. Луганськ, смт. Ювілейне, вул. Артема 1-Д. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року №595 затверджено тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремих підприємствам і організаціям Донецької та Луганської області. Пунктом 11 тимчасового порядку передбачено, що установи, які переміщені на контрольну територію, відкривають рахунки в органах Казначейства за місцезнаходженням у порядку, встановленому законодавством. Як було зазначено вище, Державне відкрите акціонерне товариство Державне відкрите акціонерне товариство «Луганське спеціалізоване шахтопрохідницьке управління» дочірнє підприємство ДХК «Лунганськвуглебуд» не переміщене з окупованої території в населені пункти, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі (на контрольну територію України). Крім того, в ході апеляційного розгляду справи було встановлено, що розрахункові листи, які позивач надав до пенсійного органу, не засвідчені у встановленому законодавством порядку, не містять даних про особу, що їх завірила, не всі розрахункові листи мають дані про місяць зарплати. Довідка про зарплату для обчислення пенсії не має номеру, за яким її видано. Крім того, не всі суми зазначені у довідці про зарплату відповідають даним про зарплату у розрахункових листах. Зазначені обставини колегією суддів були зафіксовані під час дослідження оригіналу пенсійної справи на ім`я позивача, яка була досліджено у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується із судом апеляційної інстанції, який скасовував рішення суду першої інстанції та дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 до Лівобережного об`єднаного Управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії. При цьому суд зазначає, що неможливість проведення відповідачем перевірки первинних документів та відсутність доступу до таких документів не пов`язано з волею позивача, однак така обставина не означає, що відповідач має беззаперечно враховувати при призначенні пенсії довідку про заробітну плату, яка не підтверджується жодними документами та містить сумнівні відомості. Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах була висловлена Верховним судом у постанові від 20 березня 2018 року у справі №527/1655/17. Доводи касаційної скарги не містять належних та об`єктивно обумовлених міркувань, які б спростовували наведені висновки суду апеляційної інстанції, та є аналогічними тим, які зазначені в позовній заяві. Проте, таким доводам, з огляду на вищенаведені висновки, судом апеляційної інстанції надано належну оцінку з дотриманням норм матеріального права. Крім того, як убачається з касаційної скарги, наведені в ній доводи щодо помилковості висновків суду апеляційної інстанції у цій справі фактично зводяться до необхідності нової оцінки обставин у справі та дослідження наявних у матеріалах справи доказів. Розглядаючи цю справу в касаційному порядку Суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини у пункті 32 рішення по справі "Стреч проти Сполучного Королівства" (Stretch v. the United Kingdom, № 44277/98). У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (Spacek, s.r.o. v. The Czech Republic, № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96). Аналізуючи поняття «якість закону», Європейський суд з прав людини у пункті 111 рішення у справі «Солдатенко проти України» 9№ 2440/07) зробив висновок, що це поняття, вимагаючи від закону відповідності принципові верховенства права, означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість обмеження прав особи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні - для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля. Згідно з уже сталою практикою Європейського суду з прав людини закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам «доступності», «передбачуваності» та «зрозумілості»; громадянин повинен мати змогу отримати адекватну інформацію за обставин застосування правових норм у конкретному випадку; норма не може розглядатися як «закон», якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку; громадянин повинен мати можливість - у разі необхідності за належної правової допомоги - передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія; у внутрішньому праві повинні існувати загороджувальні заходи від довільного втручання влади в здійснення громадянами своїх прав (рішення у справах «Сєрков проти України», заява № 39766/05, пункт 51; «Редакція газети «Правоє дело» та Штекель проти України», заява № 33014/05, пункт 51, 52; «Свято-Михайлівська Парафія проти України», заява № 77703/01, пункт 115; «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom), № 18139/91, пункт 37; «Санді Таймс» проти Об`єднаного Королівства» (№ 1) («SundayTimes v. The United Kingdom (№ 1) 6538/74 пункти 48-49); «Мелоун протии Об`єднаного Королівства» («Malone v. The United Kingdom»), № 8691/79, пункт 66); «Маргарета і Роджер Андерссон проти Швеції» («Margareta and Roger Andersson v. Sweden»), заява № 12963/87, п. 75; «Круслен проти Франції» (Kruslin v. France), № 11801/85, п. 27; «Ювіг проти Франції» (Huvig v. France), № 42921/09, пункт 26; «Аманн проти Швейцарії» (Amann v. Switzerland), заява № 27798/95, пункт 56). Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) заява № 18390/91; пункт 29). Висновки за результатами розгляду касаційної скарги У відповідності до частини першої статті 350 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскарженому судовому рішенні повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують. Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення апеляційного суду, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, П О С Т А Н О В И В: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2017 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий Я.О. Берназюк Судді: І.В. Желєзний Н.В. Коваленко