Постанова КАС ВС № 2-а-2727/11/2209

ПОСТАНОВА Іменем України 14 лютого 2019 року Київ справа №2-а-2727/11/2209 адміністративне провадження №К/9901/35097/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 2-а-2727/11/2209 за заявою ОСОБА_2 про заміну сторони виконавчого провадження у справі № 2-а-2727/11/2209 за позовом ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України в Красилівському районі Хмельницької області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою Старокостянтинівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Хмельницької області на ухвалу Красилівського районного суду Хмельницької області від 05 травня 2017 року (у складі головуючої судді Боголюбової Л.М.) та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2017 року (у складі колегії: головуючого судді Драчук Т.О., суддів Полотнянка Ю.П., Загороднюка А.Г.), В С Т А Н О В И В: ІСТОРІЯ СПРАВИ 20 квітня 2017 року ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2.) звернулася до Красилівського районного суду Хмельницької області із заявою про заміну сторони у виконавчому провадженні у адміністративній справі за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Красилівському районі Хмельницької області про перерахунок пенсії. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Ухвалою Красилівського районного суду Хмельницької області від 05 травня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2017 року, заяву задоволено. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, розглядаючи вказану заяву, прийшов до висновку, що для належного забезпечення виконання рішення суду необхідно замінити стягувача у виконавчому провадженні. Короткий зміст вимог касаційних скарг Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, вважаючи їх прийнятими з порушенням норм процесуального права, відповідач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про заміну стягувача. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Касаційна скарга надійшла до суду 14 серпня 2017 року. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 2-а-2727/11/2209, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений. У зв'язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 березня 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, а саме: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Гриціва М.І. та Коваленко Н.В. Суддя-доповідач ухвалою від 14 січня 2019 року прийняв до провадження адміністративну справу № 2-а-2727/11/2209 та призначив її до розгляду ухвалою від 13 лютого 2019 року в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів на 14 лютого 2019 року. Одночасно з касаційною скаргою було заявлено клопотання про розгляд справи в судовому засіданні, в задоволенні якого було відмовлено ухвалою Верховного Суду від 13 лютого 2019 року. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Касаційну скаргу відповідач обґрунтовує тим, що підвищення до пенсії, яке було нараховане ОСОБА_3 згідно рішення суду від 10 жовтня 2011 року, є одноразовою виплатою за рішенням суду, тому не входить до складу спадщини, оскільки такі виплати не передбачені статтею 1227 ЦК України, і відповідно, не підлягають виплаті членам сім'ї померлого. Тому, відповідач вважає, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не з'ясувавши та не дослідивши усіх обставин в даній справі, що призвело до неправильного вирішення питання. Від ОСОБА_2 відзиву або заперечень на касаційну скаргу відповідача не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного судового рішення) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного судового рішення) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам процесуального закону ухвала Красилівського районного суду Хмельницької області від 05 травня 2017 року та ухвала Вінницького апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2017 року відповідають, а викладені в касаційній скарзі доводи скаржника є неприйнятні з огляду на наступне. Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, постановою Красилівського районного суду Хмельницької області у справі № 2-а-2727/11 від 10 жовтня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду, позов ОСОБА_3 задоволено: визнано бездіяльність УПФУ в Красилівському районі щодо невиплати позивачу державної соціальної підтримки дітей війни у вигляді підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком протиправною та зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_3 підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, передбаченої статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», за період з 23 лютого 2011 року по 22 листопада 2011 року з урахуванням статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та виплачених сум. На виконання зазначеної постанови Красилівським районним судом Хмельницької області видано виконавчий лист № 2-а-2727/2011. Згідно листа Головного управління Державної казначейської служби у Хмельницькій області від 08 лютого 2017 року № 12-32/239-854 на виконання постанови Красилівського районного суду Хмельницької області від 10 жовтня 2011 року вказана сума нарахована позивачу. ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується копією свідоцтва про смерть НОМЕР_1, виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану Красильвського районного управління юстиції у Хмельницькій області. Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 04 січня 2017 року, зареєстрованого у реєстрі за № 5, засвідченого приватним нотаріусом Красилівського районного нотаріального округу, спадкоємцем зазначеного у цьому свідоцтві майна ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, є її донька, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1. З метою заміни сторони у виконавчому провадженні ОСОБА_2 звернулась до суду з відповідною заявою. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, розглядаючи вказану заяву, прийшов до висновку, що для належного забезпечення виконання рішення суду необхідно замінити стягувача у виконавчому провадженні. Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне. Згідно статті 55 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного судового рішення) у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив. Відповідно до частини першої статті 264 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного судового рішення) у разі вибуття однієї зі сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи суд може замінити сторону виконавчого провадження її правонаступником. Відповідно до статті 1216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК). Статтею 1219 ЦК передбачені права та обов'язки особи, які не входять до складу спадщини, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов'язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу. Відповідно до статті 1227 ЦК суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини. Слід також зазначити, що відповідно до частини першої статті 91 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, передаються членам його сім'ї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини. За положеннями статті 52 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім'ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім'ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали. Члени сім'ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.<…>. У разі відсутності членів сім'ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, входить до складу спадщини. ЦК не визначає строк, протягом якого члени сім'ї спадкодавця мають право на одержання соціальних платежів. Положення частин другої, третьої статті 52 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV теж не обмежують право на отримання сум пенсії, що належала пенсіонерові і не була ним отримана у зв'язку з його смертю, тільки визначають подію, умови, час, коло осіб і їх правове становище, предмет правовідносин, із настанням яких можлива виплата недоотриманої пенсії померлого пенсіонера. Приміром, недоотримана пенсія померлого пенсіонера виплачується як пенсія членам його сім'ї за умови, якщо саме ці суб'єкти правовідносин звернулися за її виплатою упродовж шести місяців з дня відкриття спадщини, а якщо у цей проміжок часу не звернулися, сума недоотриманої пенсії набирає іншої правової якості - переходить у спадщину, яку члени сім'ї та/або інші особи, але вже як спадкоємці, можуть отримати її як спадщину. Аналіз наведених норм матеріального права дає можливість дійти висновку про те, що суми соціальних виплат (у даному випадку пенсії) передаються членам сім'ї спадкодавця. При цьому, сумами пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, слід вважати і суми пенсії, які не були отримані пенсіонером за життя, внаслідок неправомірних дій органу Пенсійного фонду України, який не виконав у добровільному порядку судове рішення, яке набрало законної сили, і яким його (пенсійний орган) було зобов'язано провести нарахування та виплату підвищення до пенсії як особі, яка має правовий статус дитини війни, передбаченої Законом України від 18 листопада 2004 року № 2195-IV "Про соціальний захист дітей війни". Отже, спірні правовідносини допускають правонаступництво, у зв'язку із цим, посилання відповідача в касаційній скарзі на те, що підвищення до пенсії, яке було нараховане ОСОБА_3 згідно рішення суду від 10 жовтня 2011 року, не входить до складу спадщини є безпідставним. Крім того, суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 1404-VIII) під виконавчим провадженням як завершальною стадією судового провадження і примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) розуміється сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно частин першої та другої статті 15 Закону № 1404-VIII сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Положення частини п'ятої статті 15 цього Закону передбачають, що у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов'язковими тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив. У разі якщо сторона виконавчого провадження змінила найменування (для юридичної особи) або прізвище, ім'я чи по батькові (для фізичної особи), виконавець, за наявності підтверджуючих документів, змінює своєю постановою назву сторони виконавчого провадження. У контексті наведених положень Закону № 1404-VIII слід зазначити, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження представляє собою процес, який починається з моменту набрання судовим рішенням законної сили і завершується настанням відповідних обставин, передбачених статтею 39 цього Закону. При цьому виконавче провадження здійснюється з дотриманням засад верховенства права, за якого кожен з учасників має можливість реалізувати обсяг вимог наданих йому судовим рішенням. До того ж цей Закон не пов'язує початок реалізації цих прав з ухваленням державним виконавцем рішення про початок примусового виконання рішення на підставі виконавчого документа, а навпаки, прямо передбачає можливість виправлення невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим цією статтею, судом за заявою стягувача (абзац другий частини четвертої статті 4 Закону № 1404-VIII). Отже, заміна сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, (процесуальне правонаступництво) можливе на будь-якій стадії адміністративного процесу, як на стадії розгляду справи так і на стадії виконання судового рішення, яке набрало законної сили, зокрема, і до видання виконавчого листа, і відбувається виключно за відповідним рішенням суду, а не державного виконавця (що стосується заміни сторони виконавчого провадження), незалежно від того виданий судом виконавчий лист на момент звернення із заявою про правонаступництво та чи пред'явлений він (виконавчий лист) до примусового виконання. Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 13 грудня 2018 року у справі № 2-а-1710/11. Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки постановою Красилівського районного суду Хмельницької області від 10 жовтня 2011 року, яка набрала законної сили 21 травня 2014 року, зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_3 підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, суми якої не були отримані позивачем за життя, про те згідно матеріалів справи нараховані останній, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення заяви про заміну стягувача ОСОБА_3 на її правонаступника ОСОБА_2 згідно свідоцтва про право на спадщину за законом. З урахуванням того, що виконання судового рішення є складовою частиною судового розгляду та завершальною стадією судового провадження, а неможливість виконати рішення суду призведе до порушення прав, гарантованих статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, правомірно задовольнив заяву ОСОБА_2 про заміну сторони виконавчого провадження. Згідно з частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Касаційна скарга не містять належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведені висновки судів. У ній також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки апеляційного суду та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведеного аргументу. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. У рішенні Європейського суду з прав людини "Матківська проти України" від 12 березня 2009 року (заява № 38683/04) зазначено про те, що судовий розгляд і виконавче провадження - це перша та друга стадії загального провадження, які стосуються тривалості провадження; виконання рішення є другим етапом судового провадження, а також що реалізоване право знаходить свою ефективну реалізацію саме у момент виконання. Крім того, у рішенні "Юрій Миколайович Іванов проти України" (заява 40450/04, пункт 46) Європейський суд з прав людини зазначив: "…що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання (див. рішення у справі "Метаксас проти Греції" (Metaxas v. Greece), № 8415/02, пункт 19, від 27 травня 2004 року; та у справі "Лізанец проти України" (Lizanets v. Ukraine), № 6725/03, пункт 43, від 31 травня 2007 року). У таких справах відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. У пункті 48 цього рішення Європейський Суд з прав людини зробив висновок, що заявникові не можна було дорікати за неподання до державної виконавчої служби заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження. І далі, у пункті 54 звернув увагу, що держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (див. рішення у справі "Сокур проти України" (Sokur v. Ukraine), № 29439/02, від 26 квітня 2005 року, і у справі "Крищук проти України" (Kryshchuk v.Ukraine), №1811/06, від 19 лютого 2009 року). Висновки за результатами розгляду касаційних скарг У відповідності до частини першої статті 350 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. З урахуванням вищезазначеного колегія суддів приходить до висновку про те, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди попередніх інстанцій прийняли рішення при дотриманні норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цього не спростовують, тому касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін. Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, П О С Т А Н О В И В: Касаційну скаргу Старокостянтинівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Хмельницької області залишити без задоволення. Ухвалу Красилівського районного суду Хмельницької області від 05 травня 2017 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2017 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий Я.О. Берназюк Судді: М.І. Гриців Н.В. Коваленко