Постанова КАС ВС № 504/1937/16-а

ПОСТАНОВА Іменем України 20 грудня 2018 року Київ справа №504/1937/16-а адміністративне провадження №К/9901/34220/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач), суддів: Кравчука В.М., Мороз Л.Л., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Комінтернівського районного суду Одеської області від 28 жовтня 2016 року (головуючий суддя - Добров П.В.) та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2017 року (головуючий суддя - Яковлєв О.В., судді: - Бойко А.В., Танасогло Т.М.) у справі № 504/1937/16-а за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - Головне управління ПФУ) про визнання дій протиправними, ВСТАНОВИВ: У червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому, з урахуванням уточнень, просив: - визнати протиправними дії Головного управління ПФУ щодо невиплати з 1 червня 2015 року призначеної йому пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»; - зобов'язати Головне управління ПФУ поновити виплату пенсії йому, починаючи з 1 червня 2015 року з урахуванням індексації втрачених доходів у зв'язку із затримкою виплати пенсії; - стягнути з Головного управління ПФУ на його користь недоплачену щомісячну пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», починаючи з 1 червня 2015 року з урахуванням виплачених за цей період сум, а також індексацію втрачених доходів у зв'язку із затримкою виплати пенсії. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що з 2005 року отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та має статус ветерана військової служби. Після призначення пенсії до 1 червня 2015 року працював на посаді, яка давала право на призначення пенсії у порядку та на умовах передбачених Законом України від 7 червня 2001 року № 2493-III «Про службу в органах місцевого самоврядування». З 1 червня 2015 року працює на цій же посаді, однак вона не передбачає призначення пенсій у порядку та на умовах передбачених Законом України від 7 червня 2001 року № 2493-III «Про службу в органах місцевого самоврядування». З 1 квітня 2015 року йому припинено виплату пенсії, однак з 1 червня 2015 року посада, яку він обіймає, не дає права на призначення пенсії в порядку та на умовах, передбачених Законом України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII «Про державну службу», оскільки норми цього Закону в частині, що стосується пенсійного забезпечення, втратили чинність. Вважає, що не поновлення виплати його пенсії Головним УПФ є протиправними та такими, що порушують його гарантовані Конституцією України права. Постановою Комінтернівського районного суду Одеської області від 28 жовтня 2016 року позов задоволено. Визнано дії Головного управління ПФУ щодо невиплати з 1 червня 2015 року призначеної ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» протиправними. Зобов'язано Головне управління ПФУ поновити виплату пенсії ОСОБА_1, починаючи з 1 червня 2015 року з урахуванням індексації втрачених доходів у зв'язку із затримкою виплати пенсії. Стягнуто з Головного управління ПФУ на користь ОСОБА_1 недоплачену щомісячну пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», починаючи з 1 червня 2015 року з урахуванням виплачених за цей період сум, а також індексацію втрачених доходів у зв'язку із затримкою виплати пенсії. Постанову суду в межах суми стягнень за один місяць звернуто до негайного виконання. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ПФУ на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати в сумі 551,20 грн. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2017 року постанову суду першої інстанції скасовано та прийнято нову про відмову в задоволенні позову. Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить постанову апеляційного суду скасувати, а постанову суду першої інстанції змінити в частині задоволення позовних вимог за період з 1 червня 2015 року по 31 грудня 2015 року та постановити в цій частині нову постанову якою відмовити в задоволенні позову, в іншій частині постанову суду першої інстанції залишити без змін. В обґрунтування касаційної скарги зазначив, що з 1 червня 2015 року особи, яким пенсії призначаються, зокрема, згідно з Законом України від 7 червня 2001 року № 2493-III «Про службу в органах місцевого самоврядування», втратили право на пенсійне забезпечення відповідно до цього Закону, і з цієї дати їм повинна бути відновлена виплата пенсії, призначена відповідно до Закону № 2262-ХІІ. Починаючи з 1 червня 2015 року посада на якій він працює не дає права на призначення пенсії в порядку та на умовах, Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», у зв'язку з чим передбачені частиною сьомою статті 21 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» підстави для невиплати йому пенсії призначеної відповідно до Закону № 2262-ХІІ, з 1 січня 2016 року відсутні. Вважає, що починаючи з 1 січня 2016 року має право на поновлення виплати пенсії, враховуючи статус ветерана військової служби, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та Закону України №911-VІІ від 24 грудня 2015 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України». У запереченні на касаційну скаргу, відповідач, посилаючись на правильність висновку суду апеляційної інстанції, просить відмовити в задоволенні касаційної скарги і залишити рішення апеляційного суду без змін. Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та заперечення на неї, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і дотримання ними норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. Вирішуючи спір суди виходили з того, що ОСОБА_1 з 2005 року перебуває на обліку в Головному управлінні ПФУ та отримує пенсію, призначену за вислугу років, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а також має статус ветерана військової служби. При цьому, позивач працює на посаді заступника начальника відділу житлово-комунального господарства та благоустрою Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, що підтверджується довідкою від 30 вересня 2016 року №01-10/837вих. Станом на 1 квітня 2015 року посада, на якій працює позивач, надає право на призначення пенсії в порядку та на умовах, передбачених Законом України від 7 червня 2001 року № 2493-III «Про службу в органах місцевого самоврядування». У зв'язку з набранням чинності Закону України від 2 березня 2015 року № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» як пенсіонеру, який працює в органах місцевого самоврядування, виплату пенсії позивачу було припинено з 1 квітня 2015 року. Вважаючи такі дії відповідача протиправними звернувся з вказаним позовом до суду. Суд першої інстанції задовольняючи позов виходив з того, що з 1 червня 2015 року особи, яким пенсії призначаються, зокрема, згідно з Законом України від 7 червня 2001 року № 2493-III «Про службу в органах місцевого самоврядування», втратили право на пенсійне забезпечення відповідно до цього Закону, і з цієї дати їм повинна бути відновлена виплата пенсії, призначена відповідно до Закону № 2262-ХІІ. Крім того, в Законі України №911-VІІ від 24 грудня 2015 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» законодавцем виокремлено пільгову категорію осіб, на яких не поширюються обмеження щодо виплати пенсії за цим законом - «ветерани військової служби». Оскільки позивач має статус ветерана військової служби, що підтверджується посвідченням ветерана військової служби серії НОМЕР_1 підстав для обмеження його права на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та припинення виплати пенсії з 1 квітня 2015 року не було. Апеляційний суд скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, дійшов висновку, що Законом України від 7 червня 2001 року № 2493-III «Про службу в органах місцевого самоврядування» містить зобов'язання для органів ПФУ щодо припинення виплати будь-якого виду пенсії особам які працюють в органах місцевого самоврядування та не має жодних виключень, в тому числі стосовно ветеранів військової служби. Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 1 квітня 2015 року набрав чинності Закон України від 2 березня 2015 року № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон № 213-VIII), яким внесено зміни до ряду законів, зокрема, до Закону України від 7 червня 2001 року № 2493-III «Про службу в органах місцевого самоврядування». Частину сьому статті 21 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» доповнено реченням такого змісту: «Тимчасово, у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року, посадовим особам місцевого самоврядування (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у період служби в органах місцевого самоврядування, пенсії, призначені відповідно до законодавства України, не виплачуються». У подальшому, Законом України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» вказану норму викладено в іншій редакції: «У частині сьомій статті 21 Закону України від 7 червня 2001 року № 2493-III «Про службу в органах місцевого самоврядування» (цифри і слова « 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року» замінити цифрами і словами « 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року». Згідно з пунктом 1 Прикінцевих положень Закону №911-VIII цей Закон набирає чинності з 1 січня 2016 року. При цьому, пунктом 2 Прикінцевих положень Закону №213-VIII встановлено, що порядок виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) працюючим пенсіонерам, встановлений цим Законом, поширюється на пенсіонерів (отримувачів щомісячного довічного грошового утримання) незалежно від часу призначення пенсії. Таким чином, апеляційний суд дійшов правильного висновку про правомірність дій відповідача щодо припинення виплати позивачу пенсії за вислугу років, призначеної відповідно до Закону № 2262-ХІІ та відсутність підстав для її поновлення з 1 червня 2015 року. Крім того, суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що положення Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» є спеціальними по відношенню до приписів статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб», у зв'язку з проходженням позивачем служби в органах місцевого самоврядування. Закон України "Про службу в органах місцевого самоврядування» містить зобов'язання для органів ПФУ щодо припинення виплати будь-якого виду пенсії особам які працюють в органах місцевого самоврядування та не має жодних виключень, в тому числі стосовно ветеранів військової служби. З огляду на наведене, посилання скаржника на наявність у нього статусу ветерана військової служби, у зв'язку з чим, на його думку, з 1 червня 2015 року у відповідача немає підстав для невиплати йому пенсії, є необґрунтованими. Разом з тим, відповідно до частин першої та другої статті 99 КАС України в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. Згідно зі статтею 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала. Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи. Матеріали справи не містять клопотань від позивача щодо поновлення строку звернення до адміністративного суду та не наведено аргументів, що такий не пропущено. Відсутні такі посилання і в касаційній скарзі. Колегія суддів касаційного суду вважає, що будь-які об'єктивні чи суб'єктивні обставини не позбавляли позивача можливості звернутися до суду у визначені законом строки з відповідним позовом до відповідача, якщо позивач вважав, що діями чи бездіяльністю відповідача порушуються його права та законні інтереси. Пенсія є періодичним платежем, про зупинення її виплати позивач знав, а тому в разі незгоди, мав право звернутися до суду. З огляду на наведене, з урахуванням часу звернення позивача з позовом до суду (16 червня 2016 року), позовні вимоги за період з 1 червня 2015 року по 15 грудня 2015 року, включно, підлягають залишенню без розгляду. З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання дій відповідача протиправними та зобов'язання поновити виплату пенсії з 1 червня 2015 року. Разом з тим, враховуючи, що ці вимоги заявлені поза межами шестимісячного строку звернення до суду, вони підлягають залишенню без розгляду. В іншій частині позовні вимоги є необґрунтованими, і доводи касаційної скарги не спростовують висновку суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для їх задоволення. Відповідно до статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Відповідно до частини першої статті 240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу, а саме: якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду (частина четверта статті 123 КАС України). Вимоги скаржника про скасування постанови суду першої інстанції задоволенню не підлягають, оскільки це рішення вже скасовано постановою суду апеляційної інстанції у повному обсязі. Керуючись статтями 345, 354, 356 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2017 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними з 1 червня 2015 року по 15 грудня 2015 року, включно, - скасувати, а адміністративний позов в цій частині залишити без розгляду. В іншій частині постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2017 року у справі № 504/1937/16-а залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... М.М. Гімон В.М. Кравчук Л.Л. Мороз, Судді Верховного Суду