Постанова КАС ВС № 501/2172/15-а

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 липня 2020 року м. Київ справа № 501/2172/15-а адміністративне провадження № К/9901/24215/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Коваленко Н.В., судді Чиркіна С.М., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії та стягнення коштів за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2017 року (прийняту у складі колегії: головуючого судді Єщенка О.В., суддів Димерлія О.О., Вербицької Н.В.), В С Т А Н О В И В : Короткий зміст позовних вимог ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому, з урахуванням уточнень позовних вимог, просив: скасувати перерахунок пенсії по інвалідності, на підставі додатку (довідки) про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії підполковнику міліції, співробітнику міліції ОСОБА_1 у сумі 3 647 грн 83 коп.; визнати протиправними дії посадовців Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо перерахунку пенсії та, в подальшому, недонарахування та невиплати йому суми пенсійних нарахувань по інвалідності; стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь позивача недонараховану та несплачену суму пенсії по інвалідності, що складає - 92 295, 08 грн та 72 273, 46 грн, у тому числі за період з 1 червня 2013 року по 31 липня 2015 року сума складає 68 760,09 грн та за період з 31 липня 2015 року по 1 лютого 2016 року сума складає 3 513,37 грн компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії, відповідно до вимог Закону України «Про компенсацію громадянам втрат частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплат» від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунок та виплату пенсії по інвалідності ОСОБА_1 з 13 серпня 2008 року, відповідно до подання Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУ МВС України в Одеській області від 29 вересня 2011 року за №14/1029, де вислуга років підполковника міліції ОСОБА_1 становить: у календарному обчисленні - 21 рік 4 місяці 28 днів, у пільговому обчисленні - 29 років 8 місяців 23 дні; стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь позивача моральну шкоду у сумі 30 000 грн та понесені ним витрати на експертне дослідження. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій Постановою Іллічівського міського суду Одеської області від 19 січня 2017 року в задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач у повній мірі здійснив перерахунок та виплату пенсії, а тому підстави для задоволення позову відсутні. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Іллічівського міського суду Одеської області від 19 січня 2017 року скасовано, прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо неперерахунку та невиплати ОСОБА_1 пенсії відповідно до подання Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУ МВС України в Одеській області від 29 вересня 2011 року за №14/1029, з урахуванням процентної надбавки за вислугу років підполковника ОСОБА_1 , а саме: у календарному обчисленні - 21 рік 4 місяці 28 днів, у пільговому обчисленні - 29 років 8 місяців 23 дня, починаючи з 13 серпня 2008 року по 30 вересня 2010 року; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії відповідно до подання Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУ МВС України в Одеській області від 29 вересня 2011 року за №14/1029, з урахуванням процентної надбавки за вислугу років підполковника ОСОБА_1 , а саме: у календарному обчисленні - 21 рік 4 місяці 28 днів, у пільговому обчисленні - 29 років 8 місяців 23 дня, починаючи з 13 серпня 2008 року по 30 вересня 2010 року з урахуванням перерахованих та виплачених сум пенсії; в решті позовних вимог відмовлено. Постановляючи зазначене рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідачем проігноровано наявність у позивача права на перерахунок та виплату пенсії з урахуванням належних складових грошового забезпечення, встановленого судовим рішенням, яке набрало законної сили, в іншій справі, а тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що бездіяльність відповідача у здійсненні належного пенсійного забезпечення позивача не відповідає вимогам закону, є необґрунтованою, що в свою чергу зобов`язує суд здійснити заходи щодо захисту порушеного права позивача на забезпечення соціальними виплатами шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень здійснити перерахунок та виплату пенсії позивача за період з 13 вересня 2008 року по 30 вересня 2010 року відповідно до подання Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУ МВС України в Одеській області від 29 вересня 2011 року за №14/1029 з урахуванням вже виплачених сум. Разом з тим, суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач не звертався до відповідача із відповідною заявою про здійснення йому компенсації несвоєчасно одержаних сум пенсії, відповідач не здійснював розгляд цього питання та не вчиняв відповідні владні управлінській функції або не утримувався від їх вчинення у розумінні адміністративного процесуального законодавства, а тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для вжиття заходів для задоволення позову в частині зобов`язання відповідача компенсувати позивачу вказані в позові суми. Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача моральної шкоди у сумі 30 000 грн. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, відповідач звернувся до суду касаційної інстанції зі скаргою, в якій просить скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі судове рішення суду першої інстанції. Касаційна скарга обґрунтована тим, що постановою Одеського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2012 року у справі №2а/1570/8165/2011 зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунок з 13 серпня 2008 року та виплату пенсії ОСОБА_1 відповідно до подання Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУ МВС України в Одеській області від 29 вересня 2011 року за №14/1029, з урахуванням процентної надбавки за вислугу років підполковника ОСОБА_1 , а саме: у календарному обчисленні - 21 рік 4 місяці 28 днів, у пільговому обчисленні - 29 років 8 місяців 23 дня. На виконання вказаної постанови ОСОБА_1 проведено перерахунок пенсії у відповідності до покладених на відповідача повноважень. Зокрема, 5 червня 2013 року позивачу здійснено перерахунок процентної надбавки за вислугу років у розмірі 35 відсотків з дати визначеної судовим рішенням, а саме з 13 серпня 2008 року по 30 вересня 2010 року з урахуванням довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії, в якій сума грошового забезпечення позивача становила 3647 грн 83 коп., оскільки вказана надбавка (за вислугу років у розмірі 35 відсотків) включена у подання від 29 вересня 2011 року за №14/1029, яке надійшло до головного управління 30 вересня 2011 року, починаючи з 1 жовтня 2010 року. Враховуючи викладене вище, відповідач вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно задовольнив позовні вимог про перерахунок пенсії позивача з 13 серпня 2008 року по 30 вересня 2011 року, чим порушив вимоги статті 159 щодо законності та обґрунтованості судового рішення. Позиція інших учасників справи 26 травня 2017 року до суду надійшли заперечення позивача на касаційну скаргу відповідача, в яких зазначається, що рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, прийнятим з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін. Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі №501/2172/15-а, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений. У зв`язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду. Суддя-доповідач ухвалою від 23 липня 2020 року прийняв до провадження адміністративну справу №501/2172/15-а та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 24 липня 2020 року. При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було. Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що постановою Одеського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2013 року, у справі №2а/1570/8165/2011 зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунок з 13 серпня 2008 року та виплату пенсії ОСОБА_1 відповідно до подання Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУ МВС України в Одеській області від 29 вересня 2011 року за №14/1029, з урахуванням процентної надбавки за вислугу років підполковника ОСОБА_1 , а саме: у календарному обчисленні - 21 рік 4 місяці 28 днів, у пільговому обчисленні - 29 років 8 місяців 23 дня. У 2013 році перерахунок та виплату позивачу пенсії на підставі подання Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУ МВС України в Одеській області від 29 вересня 2011 року за №14/1029 відповідач здійснив за період з 1 жовтня 2010 року з урахуванням довідки про грошове забезпечення для перерахунку пенсії, в якій сума грошового забезпечення позивача становила 8 259,96 грн. Разом з цим, на виконання вказаного судового рішення за період з 13 серпня 2008 року по 30 вересня 2010 року відповідач здійснив з урахуванням довідки про грошове забезпечення для перерахунку пенсії, в якій сума грошового забезпечення позивача становила 3 647,83 грн. Оскільки відповідач не здійснив виконання покладеного на нього обов`язку з перерахунку пенсії належним чином, що призвело до не одержання пенсії у розмірі, встановленому Законом, позивач звернувся до суду із цим позовом за захистом своїх прав та інтересів. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Оцінка висновків судів попередніх інстанцій і доводів учасників справи Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Іллічівського міського суду Одеської області від 19 січня 2017 року та постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2017 року не відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є частково прийнятні з огляду на наступне. Відповідно до статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження». Згідно з положеннями частини першої статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. В частині першій статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» йдеться про те, що державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. З аналізу вищезазначених законодавчих норм убачається, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження». Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №686/23317/13-а. Статтею 382 КАС України визначаються спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, зокрема, до них належать: зобов`язання суб`єкта владних повноважень надати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу за невиконання судового рішення та інше. Відповідно до вимог статті 383 КАС України особа-позивач на користь якої ухвалено постанову суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такої постанови суду або порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду. Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду. Верховний Суд звертає увагу на те, що вищезазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі. Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення. Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. Таким чином, оскаржувані дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо перерахунку та виплати пенсії по інвалідності ОСОБА_1 з 13 серпня 2008 року, відповідно до подання Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУ МВС України в Одеській області від 29 вересня 2011 року за №14/1029, на виконання судового рішення у справі №2а/1570/8165/2011, можуть бути оскаржене відповідно до статті 383 КАС України. Такий порядок оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, прийнятого на виконання судового рішення, є більш оптимальним для особи, яка вважає що її права порушені, з огляду, зокрема, на положення частини п`ятої статті 383 КАС України, відповідно до якої, розгляд заяви про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень здійснюється судом протягом 10 днів, з дня її отримання. Відповідно до частини шостої цієї статті, за наявності підстав для задоволення заяви, суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону; у разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними. З огляду на вищенаведене, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичного конфлікту та не відповідає об`єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним. Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 355/1648/15-а. За вказаних обставин, суд зазначає, що позивач у цій справі обрав спосіб захисту шляхом подання позову про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії та стягнення коштів, вчинених на виконання рішення суду. Проте, спірні правовідносини між сторонами вже вирішені судом та перейшли до стадії виконання судового рішення. Отже, у спірних правовідносинах наявні обставини, з якими стаття 383 КАС України пов`язує виникнення підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення. Відповідно, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звертатися до суду в порядку статті 383 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не подавати новий адміністративний позов. Підсумовуючи вище наведене, колегія суддів зазначає, що вимоги про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії та стягнення коштів, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються. Тобто, якщо позивач вважав, протиправними рішення, дії чи бездіяльність відповідача, вчинені на виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2012 року, залишеної без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2013 року, у справі №2а/1570/8165/2011, то він може звернутись до суду в порядку статті 383 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача, а не пред`являти новий адміністративний позов. Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22 серпня 2019 року у справі №522/10140/17. Відтак, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що оскільки є така, що набрала законної сили постанова суду з того самого фактичного предмету спору (про перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії по інвалідності з 13 серпня 2008 року, відповідно до подання Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУ МВС України в Одеській області від 29 вересня 2011 року за №14/1029) і між тими самим сторонами, а тому наявні підстави для закриття провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 238 КАС України. При цьому, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що згідно пункту 1 частини першої статті 1215 Цивільного кодексу України не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15-ц зазначила, що у статті 1215 Цивільного кодексу України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум. Суд також звертає увагу, що строк, передбачений частиною четвертою статті 383 КАС України, за наявності причин, які можуть бути визнані судом у справі №2а/1570/8165/2011 поважними, підлягає поновленню, зокрема, з огляду на закриття провадження у справі №501/2172/15-а. Крім того, у цій справі колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства належить обов`язковість судового рішення. Крім того, у статті 129-1 Основного Закону України закріплено, що судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Конституційним Судом України у рішенні від 13 грудня 2012 року №18-рп/2012, зазначено, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Розглядаючи справу № 5-рп/2013 Конституційний Суд України у своєму рішенні від 26 червня 2013 року наголосив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист. Конституцією України (частина перша статті 8 та частина перша статті 129) гарантується, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права; суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права. Крім того, Закон України "Про судоустрій і статус суддів" (статті 2, 6, 48) встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (ратифікована згідно із Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР та набрала чинності для України 11 вересня 1997 року; далі - Конвенція) Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, передбачені цією Конвенцією. Як закріплено у статті 32 Конвенції, її положення тлумачяться і конкретизуються в рішеннях Європейського суду з прав людини («Юрисдикція Суду поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї, подані йому на розгляд). Конституційний Суд України у своїх рішеннях постійно наголошує на необхідності врахування приписів чинних міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та практики тлумачення і застосування цих договорів міжнародними органами, юрисдикцію яких визнала Україна (абзац третій підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 1 червня 2016 року № 2-рп/2016, абзац перший підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 4 квітня 2018 року № 3-р/2018, абзац перший пункту 2.8 мотивувальної частини Рішення від 11 жовтня 2018 року № 7-р/2018). Законом України «Про внесення змін до Конституції України» від 7 лютого 2019 року Основний Закон України (Преамбула, статті 85, 102 та 106) доповнено, зокрема, положеннями про європейську ідентичність Українського народу і незворотність європейського курсу України. Частиною другою статті 6 та частиною першої статті 7 КАС України передбачено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (метою цього Закону є впровадження в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини) суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Враховуючи зазначені положення Конституції та законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також правову природу спору у цій справі, Верховним Судом з метою забезпечення дії в Україні принципу верховенства права враховано судову практику Європейського суду з прав людини. Так, Верховний Суд враховує позицію ЄСПЛ висловлену у рішенні у справі " Юрій Миколайович Іванов проти України №40450/04 п. 46), згідно з якою, від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання (див. рішення у справі "Метаксас проти Греції" (Metaxas v. Greece), №8415/02, п. 19; у справі "Лізанец проти України" (Lizanets v. Ukraine), № 6725/03, п. 43); у таких справах відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання (див. рішення у справі "Бурдов проти Росії" (№ 2) (Burdov v. Russia (no. 2), N 33509/04, п. 68) Також Верховний Суд бере до уваги інші висновки, які сформовані у практиці ЄСПЛ: визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду; право на звернення до суду також передбачає практичне виконання остаточних, обов`язкових для виконання судових рішень, які в державах, що поважають принцип верховенства права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду стороні у провадженні; виконання судового рішення, яке набрало законної сили підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок; саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції (Ромашов проти України, № 67534/01, п.п. 39-46; Дубенко проти України, № 74221/01, п.п. 42-51; Козачек проти України, № 29508/04, п.п. 29-33; Деркач та Палек проти України, заяви № 34297/02 та № 39574/02, п.п. 35-51, Шмалько проти України, № 60750/00, п.п. 41-57; Сокур проти України, № 29439/02, п.п. 30-37; Крищук проти України, № 1811/06, п.п. 48, 54; Войтенко проти України, № 18966/02, п.п. 37-54; Жовнер проти України, № 56848/00, п.п. 33-56. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Частиною першою статті 354 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. За таких підстав колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області слід задовольнити частково, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, а провадження у справі закрити. Керуючись статтями 238, 239, 341, 344, 349, 354, 355, 356, 359 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: Касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області задовольнити частково. Постанову Іллічівського міського суду Одеської області від 19 січня 2017 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2017 року скасувати. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії та стягнення коштів закрити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий Я.О. Берназюк Судді: Н.В. Коваленко С.М. Чиркін