Постанова КЦС ВС № 757/28092/16-ц

Постанова Іменем України 05 грудня 2018 року м. Київ справа № 757/28092/16-ц провадження № 61-16194св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Луспеника Д. Д., суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф., учасники справи: позивач - ОСОБА_4, відповідач - приватне акціонерне товариство «Газенерго-Україна», розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Газенерго-Україна» на заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 серпня 2016 року у складі судді Цокол Л. І. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 22 березня 2017 року у складі колегії суддів: Гаращенка Д. Р., Невідомої Т. О., Пікуль А. А., ВСТАНОВИВ: У червні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до приватного акціонерного товариства «Газенерго-Україна» (далі - ПрАТ «Газенерго-Україна») про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Позовна заява мотивована тим, що при звільненні у жовтні 2014 року відповідач не провів з ним належного розрахунку, і тільки після ухвалення судового рішення та його виконання - 26 травня 2016 року остаточно розрахувався, сплативши усі належні кошти. Позивач, посилаючись на встановлені судовими рішеннями обставини, просив стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 651 149,60 грн. Заочним рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 серпня 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено. Стягнуто з ПрАТ «Газенерго-Україна» на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 651 149,60 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що судовим рішенням, яке набрало законної сили, була встановлена наявність невиплачених позивачу сум під час його звільнення, а тому відповідач в порядку статті 117 КЗпП України має обов'язок щодо їх виплати. Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 22 березня 2017 року апеляційну скаргу ПрАТ «Газенерго-Україна» відхилено, рішення залишено без змін. Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позивача було звільнено 27 жовтня 2014 року, проте відповідач остаточно розрахувався з ним 26 травня 2016 року, а тому має сплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Нормами трудового законодавства визначено період, за який сплачується середній заробіток, а саме з дня звільнення до дня фактичного розрахунку. У касаційній скарзі, поданій у квітні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПрАТ «Газенерго-Україна» просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції без достатньої правової підстави провів заочний розгляд справи. Суди не врахували відсутності вини роботодавця у затримці виплати належних працівникові сум при звільненні, оскільки на момент його звільнення у підприємства існувала переплата по виплатам заробітної плати та лікарняним в сумі 16 393,43 грн. Тривалий період затримки у виплаті працівнику заборгованості був спричинений діями позивача по затягуванню розгляду справи. При частковому задоволенні позову працівника про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи, однак суди безпідставно не застосували співмірність, стягуючи у повному обсязі середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. У червні 2017 року ОСОБА_4 подав відзив (заперечення) на касаційну скаргу, який мотивований тим, що заочний розгляд справи проведений судом першої інстанції відповідно до вимог закону. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні стягується з роботодавця у разі наявності факту затримки та не залежить від розміру затриманої суми. Надмірна виплата заробітної плати позивачу була проведена внаслідок помилки бухгалтера підприємства. Доводи касаційної скарги щодо затягування розгляду справи позивачем - безпідставні та необґрунтовані. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. Відповідно до пункту 4 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. У квітні 2018 року справа передана до Верховного Суду. Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судові рішення, що переглядаються, не в повній мірі відповідають вказаним вимогам закону. Суди установили, що з 27 березня 2014 року ОСОБА_4 працював на посаді першого заступника директора приватного акціонерного товариства «Газенерго-Україна». Наказом № 34 к від 27 жовтня 2014 року позивача було звільнено у зв'язку із скороченням чисельності і штату працівників. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 08 грудня 2015 року частково задоволено позов ОСОБА_4 про стягнення заборгованості із заробітної плати та стягнуто на його користь з ПрАТ «Газенерго-Україна» відпускні щорічної оплачуваної відпустки у розмірі 3 194,76 грн, заробітну плату за жовтень 2014 року у розмірі 1 478,26 грн, вихідну допомогу при звільненні у розмірі 34 618,08 грн, грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку у розмірі 2 564,60 грн, оскільки при звільненні у жовтні 2014 року відповідач не провів з ним належного розрахунку. При цьому позивачу було відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення компенсації за невикористану відпустку у сумі 5 104,05 грн. Вказане рішення суду набрало законної сили 25 травня 2016 року та було виконано 26 травня 2016 року. Відповідно до вимог статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України. Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пiзнiше наступного дня пiсля пред'явлення звільненим працiвником вимоги про розрахунок. В разi спору про розмiр сум, належних працiвниковi при звiльненнi, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цiй статтi строк виплатити не оспорювану ним суму. Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. Задовольняючи позов, суди на підставі доказів, поданих сторонами, що належним чином оцінені, дійшли правильного висновку про те, що при звільненні позивача з ним відповідачем не був проведений повний розрахунок та виплачено усі належні йому суми, а тому в порядку статті 117 КЗпП України відповідач має обов'язок щодо виплати цих сум по день постановлення судом рішення у справі про стягнення цих коштів. При цьому доказів відсутності своєї вини у такій невиплаті відповідач не надав. Доводи касаційної скарги про відсутність вини відповідача у виплаті позивачу вказаних сум при звільненні у зв'язку з переплатою по виплатам заробітної плати та лікарняним є безпідставними, оскільки зазначене спростовується обставинами, встановленими рішенням Печерського районного суду міста Києва від 08 грудня 2015 року, що набрало законної сили. Разом із тим, обґрунтованими є доводи касаційної скарги в частині не застосування судами принципу співмірності при розгляді цього спору. Відповідно до частини другої статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» у разі непроведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи. Отже, право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Вказане узгоджується з висновками, викладеними Верховним Судом України у постанові від 24 жовтня 2011 року у справі № 6-39цс11, у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16, у постанові від 06 липня 2016 року у справі № 6-1207цс16. Установивши, що між сторонами у справі виник спір про розмір належних звільненому працівникові сум, що частково вирішений на користь ОСОБА_4, суди не врахували частковість задоволення вимог працівника про виплату належних при його звільненні сум в розумінні статті 117 КЗпП України, що дає підстави для застосування принципу співмірності у визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Як вбачається з рішення Печерського районного суду міста Києва від 08 грудня 2015 року ОСОБА_4 невчасно виплачена заробітна плата у розмірі 1478, 26 грн, що складає 4,27 % від його середньомісячної заробітної плати у розмірі 34 618,08 грн. За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про необхідність визначення розміру відшкодування працівнику за час затримки розрахунку з урахуванням суми заборгованості по заробітній платі у сумі 1 478,26 грн порівняно із середнім заробітком за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 651 149,60 грн. Разом із тим, колегія суддів враховує наявність стягнутої рішенням суду заборгованості відповідача перед позивачем з інших належних йому сум при звільненні, а саме компенсацій за невикористані відпустки та вихідної допомоги при звільненні. З врахуванням цих конкретних обставин та частковості задоволення вимог ОСОБА_4 щодо розміру належних йому при звільненні сум, а також необхідності застосування вимог розумності і справедливості, принципу співмірності розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні із розміром належних звільненому працівникові сум, колегія суддів дійшла висновку про необхідність зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 651 149,60 грн до 200 000 грн. Таким чином доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами норм матеріального права, зокрема в частині не застосування частини другої статті 117 КЗпП України, є обґрунтованими. Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, судові рішення першої та апеляційної інстанцій не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості та підлягають зміні в частині розміру стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Згідно із положеннями статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до частини шостої статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Оскільки колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення позову у розмірі, що складає 30,71 % від заявлених позовних вимог, а тому стягнутий рішенням суду першої інстанції з відповідача судовий збір у розмірі 6 511,49 грн підлягає зменшенню до 1 999,68 грн. Враховуючи те, що понесені відповідачем витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг становлять 14 976,43 грн (7 162,64 грн+7 813,79 грн), судовий збір у розмірі 10 377,17 грн, визначений пропорційно до задоволеної частини вимог, слід компенсувати відповідачу за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, враховуючи, що позивач звільнений від сплати судових витрат. Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Газенерго-Україна» задовольнити частково. Заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 серпня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 22 березня 2017 року змінити. Стягнути з приватного акціонерного товариства «Газенерго-Україна» на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 200 000 гривень. Судовий збір в сумі 10 377 гривень 17 копійок компенсувати приватному акціонерному товариству «Газенерго-Україна» за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Стягнути з приватного акціонерного товариства «Газенерго-Україна» в дохід держави судовий збір в розмірі 1 999 гривень 68 копійок. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: О. В. Білоконь Б. І. Гулько Є. В.Синельников С. Ф. Хопта