Постанова Велика Палата ВС № 802/581/16-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 7 листопада 2018 року м. Київ Справа № 802/581/16-а Провадження № 11-677апп18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Прокопенка О. Б., суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Громадської організації «Соціальна перспектива» (далі - Громадська організація) до Управління спільної комунальної власності територіальних громад Вінницької області (далі - Управління комунальної власності), Вінницької обласної ради про визнання протиправною та скасування відмови в укладенні договору оренди за касаційною скаргою Громадської організації на ухвали Вінницького окружного адміністративного суду від 4 травня 2016 року (суддя Воробйова І. А.) та Вінницького апеляційного адміністративного суду від 9 червня 2016 року(судді Матохнюк Д. Б., Боровицький О. А., Сапальова Т. В.), УСТАНОВИЛА: У квітні 2016 року Громадська організація звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати протиправними та скасувати відмови Управління комунальної власності та Вінницької обласної ради в укладенні з позивачем договору оренди поза конкурсом, викладені в листах відповідачів від 15 березня 2016 року № 01-04-01/449 та 16 березня 2016 року № 01-04-01/459. У позові Громадська організація зазначила, що 3 березня 2016 року вона звернулася до відповідачів із заявами про укладення з нею поза конкурсом договору оренди переданого на баланс Управління комунальної власності приміщення за адресою: м. Вінниця, вул. Грушевського ,

2. Однак відповідачі згаданими вище листами відмовили Громадській організації в укладенні договору оренди, безпідставно, на її думку, вказавши, що заявник не підпадає під дію частини четвертої статті 9 Закону України від 10 квітня 1992 року № 2269-XII «Про оренду державного та комунального майна» (далі - Закон № 2269-XII), що містить перелік осіб, за заявами яких договір оренди укладається без проведення конкурсу. Крім того, позивачу повідомлено, що до Управління комунальної власності із заявою про оренду згаданого вище приміщення звернувся Донецький національний університет, який є бюджетною установою та підпадає під визначений згаданою статтею перелік, отже, конкурс на заявлене позивачем приміщення проводитись не буде. Вінницький окружний адміністративний суд ухвалою від 4 травня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 9 червня 2016 року, відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі чинного на той час пункту 1 частини першої статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), оскільки справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, та роз'яснив, що на цей спір поширюється юрисдикція господарського суду. Громадська організація подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що відповідачі, ухвалюючи рішення про відмову в укладенні договору оренди поза конкурсом, діють як суб'єкти владних повноважень та приймають управлінські рішення в межах Закону № 2269-XII, зазначила, що цей спір підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. У зв'язку із цим позивач порушує питання про скасування постановлених судами першої та апеляційної інстанцій ухвал та направлення справи до суду першої інстанції для продовження її розгляду. На час розгляду справи відповідачі відзивів на касаційну скаргу не подали. Дослідивши матеріали справи, перевіривши в установлених статтею 341 КАС межах наведені в касаційній скарзі аргументи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Стаття 2 КАС (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду та постановлення оскаржуваних ухвал) завданням адміністративного судочинства визначала захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. Пункт 1 частини першої статті 3 КАС (у згаданій редакції) справою адміністративної юрисдикції визнавав публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. За правилами частини першої статті 17 КАС (у зазначеній редакції) юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС). Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, який виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій і вирішення якого безпосередньо не віднесено до юрисдикції інших судів. Наведене узгоджується й з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів. Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень. Статтею 1 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду; далі - ГПК) визначено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності. У частині першій статті 12 ГПК у відповідній редакції закріплено правило, згідно з яким господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав. За приписами частини першої статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Пунктами 1, 2 частини першої статті 287 цього Кодексу встановлено, що орендодавцями щодо державного та комунального майна є, зокрема, Фонд державного майна України, його регіональні відділення - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке є державною власністю, а також іншого майна у випадках, передбачених законом; органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим або місцевими радами управляти майном, - відповідно щодо майна, яке належить Автономній Республіці Крим або є у комунальній власності. Таким чином, господарські суди на загальних підставах вирішують, зокрема, спори, пов'язані з орендою державного та комунального майна (крім спорів про приватизацію державного житлового фонду), у тому числі спори про визнання недійсними відповідних актів органів місцевого самоврядування. З матеріалів позовної заяви убачається, що спірні відносини виникли між сторонами з приводу укладення договору оренди комунального майна, зокрема у зв'язку з невизнанням права Громадської організації на таку оренду поза конкурсом. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що спір у цій справі не має публічно-правового характеру та не відповідає нормативному визначенню адміністративної справи, а тому не підпадає під юрисдикцію адміністративних судів та має вирішуватися в порядку господарського судочинства. Наведені в касаційній скарзі мотиви та доводи не спростовують цих висновків. За правилами частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. З огляду на викладене касаційну скаргу Громадської організації слід залишити без задоволення, а ухвали Вінницького окружного адміністративного суду від 4 травня 2016 року та Вінницького апеляційного адміністративного суду від 9 червня 2016 року- без змін. Керуючись статтями 243, 341, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Громадської організації «Соціальна перспектива» залишити без задоволення.

2. Ухвали Вінницького окружного адміністративного суду від 4 травня 2016 року та Вінницького апеляційного адміністративного суду від 9 червня 2016 рокузалишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О. Б. Прокопенко Судді: Н. О. Антонюк Л. М. Лобойко С. В. БакулінаН. П. Лященко В. В. БританчукЛ. І. Рогач Д. А. ГудимаО. М. Ситнік В. І. ДанішевськаІ. В. Саприкіна О. С. ЗолотніковВ. Ю. Уркевич О. Р. КібенкоО. Г. Яновська В. С. Князєв