Постанова ККС ВС № 367/2556/15-к

Постанова Іменем України 12 червня 2018 року м. Київ справа № 367/2556/16-к провадження № 51-1926км18 Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , засудженого ОСОБА_6 , захисника ОСОБА_7 , представника потерпілої ОСОБА_8 адвоката ОСОБА_9 розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 на вирок Ірпінського міського суду Київської області від 13 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 7 червня 2017 року щодо ОСОБА_6 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016110000000002 , за обвинуваченням ОСОБА_6 , громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Ірпеня Київської області, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі КК). Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини Вироком Ірпінського міського суду Київської області від 13 березня 2017 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк вісім років з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на три роки. Цим вироком ухвалено стягнути з ОСОБА_6 22617,00 грн на користь ОСОБА_8 на відшкодування матеріальної шкоди; на користь ОСОБА_8 та ОСОБА_10 по 300000 грн кожному на відшкодування моральної шкоди, а також вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат. Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 7 червня 2017 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_6 залишено без змін. Згідно з вироком ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 4 січня 2016 року приблизно о 19 год 10 хв., керуючи в стані алкогольного сп`яніння технічно справним автомобілем марки «FordTransit», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись в м. Ірпіні Київської області по вул. Гостомельське шосе в напрямку с.м.т.Гостомель Київської області, неподалік будинку № 3 порушив вимоги п.п. 2.9 а), 12.1 Правил дорожнього руху України (далі ПДР) та не врахував дорожню обстановку, не вибрав безпечну швидкість руху транспортного засобу, щоб мати можливість постійно контролювати його рух і безпечно керувати ним, не впорався з керуванням транспортного засобу та допустив виїзд автомобіля на зустрічну смугу для руху з подальшим виїздом на тротуар з боку цієї смуги руху, де здійснив наїзд на ОСОБА_11 , який рухався по тротуару назустріч, у напрямку центру м. Ірпінь, внаслідок чого від отриманих в результаті наїзду тілесних ушкоджень наступила смерть потерпілого. Вимоги касаційної скарги і узагальненні доводи особи, яка її подала У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_6 і закрити кримінальне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК). Вказує на відсутність доказів на підтвердження винуватості його підзахисного в порушенні вимог ПДР та причинного зв`язку між діями ОСОБА_6 та наслідками, що настали. При цьому посилається на показання свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , висновки експертного автотехнічного дослідження, складені фахівцем ОСОБА_14 та експертом ОСОБА_15 . Вважає, що відмова суду в задоволенні його клопотання про допит в якості свідка ОСОБА_14 суттєво обмежила право ОСОБА_6 на захист та призвела до набуття судовим розглядом несправедливого характеру в розумінні ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. На думку захисника, висновок автотехнічної експертизи від 24 лютого 2016 року ґрунтується на вихідних даних протоколу огляду місця ДТП, які не відповідають дійсності та фактичним обставинам справи. Стверджує, що висновки про перебування ОСОБА_6 в стані алкогольного сп`яніння є суперечливими та отримані з порушенням процедури виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного сп`яніння. Вказує на порушення апеляційним судом вимог ч. 3 ст.404КПК у зв`язку з відмовою в задоволенні клопотання сторони захисту в дослідженні певних доказів. У запереченні на касаційну скаргу представник потерпілої ОСОБА_8 адвокат ОСОБА_9 просив у задоволенні касаційної скарги захисника ОСОБА_7 відмовити. Позиції інших учасників судового провадження Прокурор ОСОБА_5 вважав, що касаційна скарга захисника ОСОБА_7 є необґрунтованою і просив її залишити без задоволення. Представник потерпілої ОСОБА_8 адвокат ОСОБА_9 вважав касаційну скаргу захисника необґрунтованою та просив відмовити в її задоволенні. Мотиви Суду Заслухавши доповідь судді, засудженого ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_7 , які просили касаційну скаргу задовольнити, доводи прокурора ОСОБА_5 , представника потерпілої ОСОБА_8 адвоката ОСОБА_9 , перевіривши матеріали кримінального провадження, суд вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. При цьому, згідно ст. 438 КПК, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у порушенні ним, як особою, яка керувала транспортним засобом, правил безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть ОСОБА_11 , ґрунтується на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, підтверджених доказами, безпосередньо дослідженими та оціненими за критеріями, визначеними ч. 1 ст. 94 КПК. Вирок суду відповідає вимогам ст. 370 КПК та є законним, обґрунтованим і вмотивованим. Так, у судовому засіданні свідок ОСОБА_16 показувала, що 4 січня 2016 року, йдучи з ОСОБА_11 по тротуару, вона побачила, як мікроавтобус марки «Ford Transit», рухаючись по проїзній частині в зустрічному напрямку, навпроти магазину «Ліза» втратив керування, його занесло й кинуло на тротуар, де стався наїзд на ОСОБА_11 . Як вбачається з показань потерпілого ОСОБА_10 , свідків ОСОБА_17 та ОСОБА_18 , почувши від ОСОБА_16 про те, що ОСОБА_11 збив автомобіль, вони миттєво кинулися на місце події. Там побачили, що під кутом до будинку № 3 знаходився автомобіль «FordTransit», біля нього лежав непритомний потерпілий. Потім ОСОБА_11 відвезли до лікарні і там потерпілий помер від отриманих тілесних ушкоджень. У суді свідок ОСОБА_19 показував, що 4 січня 2016 року, напередодні вказаної події, автомобіль «FordTransit», яким керував ОСОБА_6 , допустив зіткнення з його автомобілем, а після цього, не чекаючи приїзду поліції, поїхав. Згодом, рухаючись на своєму автомобілі, знову побачив вказаний автомобіль, що їхав в одному з ним напрямку. При цьому, водій автомобіля «Ford Transit» рухався швидко, неадекватно погодним умовам, їхав то по зустрічній, то по своїй смузі руху. Далі трохи відстав, а на вул. Гостомельське шосе, біля будинку № 3 побачив, що сталось ДТП за участю цього автомобіля «FordTransit», який був розташований поблизу вказаного будинку, а перед ним лежало тіло потерпілого. Крім того, зазначений вище висновок суду об`єктивно підтверджується даними, що містяться у протоколах огляду місця дорожньо-транспортної пригоди з фототаблицею від 4 січня 2016 року; огляду автомобіля «FordTransit»; висновку судово-медичної експертизи про виявлені у ОСОБА_11 тілесні ушкодження та причину його смерті; висновку експерта від 19 лютого 2016 року № 8-02/45 про те, що автомобіль, яким керував ОСОБА_6 , на момент ДТП перебував у працездатному стані; висновку інженерно-транспортної експертизи від 24 лютого 2016 року № 8-02/260, згідно з яким ОСОБА_6 в даній дорожньо-транспортній ситуації повинен був діяти відповідно до вимог п. 12.1 ПДР і в разі їх виконання мав технічну можливість попередити виїзд автомобіля за межі проїзної частини дороги на тротуар зустрічної смуги руху та наїзд на пішохода, на що в нього не було перешкод технічного характеру. Суд обґрунтовано визнав протокол огляду місця ДТП від 4 січня 2016 року та висновок інженерно-транспортної експертизи від 24 лютого 2016 року № 8-02/260 допустимими доказами та з наведенням відповідних мотивів поклав їх в основу вироку. При цьому суд зазначив, що фактичних даних на підтвердження наявності підстав, за яких відповідно до ст. 87 КПК докази повинні визнаватися недопустимими, немає. Також допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_20 та ОСОБА_21 показували, що 4 січня 2016 року брали участь в якості понятих при проведенні огляду місця ДТП, в ході якого здійснювались заміри, а виявлена інформація вносилась у протокол, що підтверджується їх підписами. Водночас, судом правильно встановлено, що потерпілий ОСОБА_11 не був учасником дорожнього руху, оскільки не перебував як пішохід на проїзній частині. Та обставина, що потерпілий ОСОБА_11 під час наїзду на нього автомобіля «Ford Transit» під керуванням ОСОБА_6 перебував на тротуарі, а після ДТП його тіло було виявлено поруч цього автомобіля, що стояв під кутом до будинку № 3, стверджували потерпілий ОСОБА_10 , свідки ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_19 і ОСОБА_18 . У зв`язку з наведеним, доводи касаційної скарги захисника ОСОБА_7 про те, що протокол огляду місця дорожньо-транспортної пригоди містить недостовірні дані, а саме щодо стану асфальтового покриття дороги, не встановлено момент наїзду на пішохода та точку зіткнення з ним, є безпідставними. З огляду на викладене, суд правильно встановив, що у висновку інженерно-транспортної експертизи від 24 лютого 2016 року № 8-02/260 враховані всі вихідні дані, в тому числі погодні умови, стан дорожнього покриття тощо. Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, суд, забезпечивши сторонам кримінального провадження передбачені КПК умови для реалізації їхніх процесуальних прав і виконання процесуальних обов`язків, об`єктивно та неупереджено, з достатньою повнотою перевірив доводи сторони захисту про створення аварійної ситуації для ОСОБА_6 двома невстановленими особами, котрі спочатку вибігли на проїзну частину дороги, а потім розвернулись та побігли у зворотному напрямку, звідки і прийшли. Перевіряючи вказані доводи, за клопотанням сторони захисту суд допитав свідків ОСОБА_12 і ОСОБА_13 , дослідив з точки зору належності, допустимості, достовірності фактичні дані, які містились у показаннях цих свідків, акті додаткового огляду місця ДТП від 1 липня 2016 року та висновку автотехнічної експертизи від 31березня 2016 року експерта ОСОБА_15 , наданих стороною захисту. Показання зазначених свідків про двох чоловіків, які вибігли на проїзну частину та створили небезпечну дорожню обстановку для водія автомобіля ОСОБА_6 , суд обґрунтовано визнав сумнівними, оскільки вони спростовувались даними відеозапису з камери зовнішнього відеонагляду магазину «Ліза», переглянутого в судовому засіданні, згідно з яким автомобіль під керуванням ОСОБА_6 перед тим, як почав виїзд на зустрічну смугу, рухався по своїй смузі дороги. Крім того, свідки ОСОБА_12 і ОСОБА_13 показували, що не чули звуку удару автомобіля «Ford Transit»об будинок під час ДТП, хоча згідно з планом-схеми до протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 4 січня 2016 року від місця їх перебування до місця зіткнення становило близько 30 метрів, а також стверджували, що на дорозі та тротуарі були відсутні інші автомобілі та пішоходи, хоча за даними вказаного вище відеозапису вбачалось наявність інших транспортних засобів та пішоходів, які рухались як до, так і після дорожньо-транспортної пригоди. Висновок суду про наявність вини водія ОСОБА_6 у порушенні правил безпеки дорожнього руху та причинного зв`язку між його діями та наслідками, що настали, не спростовували також акт додаткового огляду місця ДТП від 1 липня 2016 року та висновок автотехнічної експертизи від 31 березня 2016 року, дані якого мали характер припущення та ґрунтувались на показаннях свідків ОСОБА_12 і ОСОБА_13 . Крім того, суд правильно визнав недопустимим доказом висновок експертного автотехнічного дослідження від 12 квітня 2016 року, складений ФОП ОСОБА_14 , оскільки останній не був попереджений про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку, а свідоцтва на право проведення ним експертних досліджень втратили чинність і дію їх продовжено не було. Відповідно до ст. ст. 86, 101, 102 КПК доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Кожна сторона кримінального провадження має право надати суду висновок експерта, який ґрунтується на його наукових, технічних або інших спеціальних знаннях. При цьому у висновку експерта обов`язково повинно бути зазначено, зокрема, що його попереджено про відповідальність за завідомо неправдивий висновок. За таких обставин суд, дотримуючись вимог КПК, обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про допит ОСОБА_14 в якості свідка в зв`язку з складеним ним висновком експертного автотехнічного дослідження від12квітня 2016 року. Отже, доводи в касаційній скарзі захисника ОСОБА_7 про суттєве обмеження права ОСОБА_6 на справедливий судовий розгляд та захист внаслідок відмови суду в задоволенні його клопотання про допит ОСОБА_14 в якості свідка позбавлені підстав. Що стосується твердження захисника ОСОБА_7 про помилковість висновків про перебування ОСОБА_6 під час ДТП в стані алкогольного сп`яніння, то вони не відповідають обставинам кримінального провадження, дослідженим судом. Так, висновок суду про перебування ОСОБА_6 під час ДТП у стані алкогольного сп`яніння підтверджується даними акта медичного огляду № 3, проведеного лікарем Ірпінської міської лікарні, та висновку щодо результатів огляду, згідно з якими 4січня 2016 року встановлено о 21 год 50 хв. стан алкогольного сп`яніння ОСОБА_6 , вміст алкоголю 3 % (т.1, арк. 85, 87). Відповідно до п. 14 Інструкції «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 11 листопада 2015 року за № 1413/27858, на який посилається захисник ОСОБА_7 , якщо водій учасник дорожнього руху внаслідок ДТП перебуває у несвідомому стані або з тяжкими травмами, обов`язково проводиться дослідження біологічного середовища або крові на вміст алкоголю, наркотичних чи психотропних речовин у закладах охорони здоров`я, куди він доставлений. Однак, як вбачається з даних висновку експерта від 15 березня 2016 року № 69, внаслідок ДТП у ОСОБА_6 виявлено легкі тілесні ушкодження, що мають незначні, скороминущі наслідки тривалістю не більше 6 діб, а діагнози «закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку» та «забій лівого плечового суглобу» не підтверджені об`єктивними клінічними даними (т. 1, арк.141). Крім того, про перебування у стані алкогольного сп`яніння ОСОБА_6 незадовго до настання вказаної дорожньо-транспортної пригоди підтвердив свідок ОСОБА_19 , а потерпілий ОСОБА_10 , свідки ОСОБА_16 , ОСОБА_17 і ОСОБА_18 показували, що після ДТП вони чули запах алкоголю від ОСОБА_6 , останній був притомний, знаходився у салоні автомобіля до приїзду поліції. З огляду на викладене, висновок суду про перебування ОСОБА_6 в стані алкогольного сп`яніння під час ДТП, що ґрунтується на його огляді у закладі охорони здоров`я з використанням при цьому вимірювальної техніки, дозволеної МОЗ, є обґрунтованим й не викликає сумнівів. Таким чином, суд об`єктивно, повно і всебічно встановив обставини кримінального провадження та дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_6 , керуючи транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, всупереч вимог п. 2.9 а) та п. 12.1 ПДР з урахуванням дорожньої обстановки не обрав таку швидкість руху, щоб мати змогу постійно контролювати рух свого автомобіля та безпечно керувати ним. При цьому в разі виконання ним вимог п. 12.1 ПДР ОСОБА_6 мав технічну можливість попередити виїзд автомобіля за межі проїзної частини дороги на тротуар зустрічної смуги руху та наїзд на пішохода. Відтак порушення ОСОБА_6 вказаних вимог ПДР перебувають у прямому причинному зв`язку з наслідками, що настали. Дії ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 286 КК кваліфіковано судом правильно, а покарання призначено йому з дотриманням вимог ст. ст. 50, 65 КК. Суд апеляційної інстанції перевірив всі доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 , навів докладні мотиви прийнятого рішення і в ухвалі зазначив підстави, з яких визнав її необґрунтованою. При цьому апеляційний суд дотримався положень ч. 3 ст. 404 КПК, згідно з якими суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, якщо про це надійшло клопотання учасників судового провадження. Цією ж нормою передбачена можливість апеляційного суду дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується. Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, апеляційний суд у судовому засіданні розглянув клопотання захисника ОСОБА_7 про дослідження доказів та обґрунтовано відмовив у його задоволенні з тих підстав, що вони були повно досліджені судом першої інстанції. Таким чином, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б підставами для зміни або скасування судових рішень, не встановлено. Тому суд вважає, що касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 необхідно залишити без задоволення. На підставі наведеного та керуючись статтями 433, 434, 436, 441442 КПК України, пунктом 4 параграфу 3 розділу 4 Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, Суд у х в а л и в: вирок Ірпінського міського суду Київської області від 13 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 7 червня 2017 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 без задоволення. Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає. С у д д і: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3