Ухвала КАС ВС № 990/185/26

УХВАЛА 20 липня 2026 року м. Київ справа №990/185/26 адміністративне провадження №П/990/185/26 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Єзерова А.А., суддів: Стеценка С.Г., Тацій Л.В., Шарапи В.М., Шевцової Н.В. секретар судового засідання Ігнатенко О.В. за участі: представника позивача Кравця Р.Ю. представника відповідача Таркаєвої О.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження клопотання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про закриття провадження в адміністративній справі №990/185/26 за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 16.04.2026 №21/ко-26, ВСТАНОВИВ: 15.05.2026 до Верховного Суду як суду першої інстанції надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - відповідач, Комісія), в якій просив визнати протиправним та скасувати рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 16.04.2026 №21/ко-26 «Про визначення результатів кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді судді Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_1 ». Також разом із позовом позивач подав до Суду клопотання про розгляд справи за участю сторін. Верховний Суд ухвалою від 22.05.2026 відкрив провадження в адміністративній справі №990/185/26. 15.07.2026 до Суду від відповідача надійшло клопотання про закриття провадження у цій справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України у зв`язку з тим, що справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. На обґрунтування цього клопотання Комісія зазначає, що вирішення питання про звільнення судді належить виключно до компетенції Вищої ради правосуддя після розгляду на її засіданні подання Комісії про звільнення судді. За результатами такого розгляду Вища рада правосуддя приймає вмотивоване рішення, яке остаточно вирішує питання щодо кар`єри судді, є обов`язковим для виконання, та викликає відповідні правові наслідки і може бути оскаржене в судовому порядку. Вважає, що рішення Комісії про визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді, саме по собі не має наслідком звільнення судді, а є на цьому етапі кваліфікаційного оцінювання підставою для такого звільнення. Під час розгляду подання Комісії про звільнення судді Вища рада правосуддя може і не погодитися з висновком Комісії. Оскільки процедура кваліфікаційного оцінювання, підбиття її підсумків (у Комісії) і застосування наслідків (рішенням Вищої ради правосуддя) є стадіями єдиного провадження, рішення Комісії про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді не має самостійних правових наслідків, а є частиною цього «кваліфікаційного» провадження. Зауважує, що звільнення судді з посади є конституційною функцією Вищої ради правосуддя. У межах «кваліфікаційного» провадження Вища рада правосуддя перевіряє вмотивованість та обґрунтованість рішення Комісії. У разі виявлення обставин, що мають суттєве значення, зокрема вплинули на об`єктивність оцінювання, Вища рада правосуддя має не лише право, але й обов`язок запобігти порушенню прав судді. У такий спосіб Вища рада правосуддя забезпечує конституційні гарантії незалежності судді, складовою якої є неможливість дострокового звільнення судді з підстав, прямо не передбачених Конституцією України. Вища рада правосуддя може ухвалити рішення про відмову в задоволенні подання про звільнення судді з посади. У цьому випадку суддя продовжує перебувати на посаді, а рішення Комісії про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді втрачає юридичне значення. Відповідач доводить, що оспорюване рішення Комісії, яким внесено подання до Вищої ради правосуддя про звільнення судді Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_1 із займаної посади не є остаточним у кар`єрі судді і за своєю правовою природою має рекомендаційний та проміжний характер, оскільки Комісія з огляду на свій законодавчо визначений статус та надані законом повноваження не вирішує питання щодо подальшого виконання суддею професійних обов`язків, так як вирішення такого питання належить, відповідно до Конституції України виключно до повноважень Вищої ради правосуддя. Позивач у запереченнях на клопотання про закриття провадження у справі просить відмовити у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі з підстав його необґрунтованості і безпідставності. На обґрунтування своїх доводів позивач посилається на те, що положення статей 79-5, 82, 93 Закону №1402-VIII визначено вичерпний перелік рішень Комісії, які мають рекомендаційний характер, а саме, рекомендації про призначення та переведення. Процедура оцінювання судді на відповідність займаній посаді не передбачає прийняття Комісією рішення про рекомендацію. Позивач доводить, що за результатами оцінювання на відповідність займаній посаді Комісія приймає саме рішення про відповідність або невідповідність судді займаній посаді, а на розгляд Вищій раді правосуддя Комісія надає виключно подання про звільнення. Вважає, що рішення Комісії є доконаним фактом і це рішення не переглядається Вищою радою правосуддя, оскільки в неї нема таких повноважень як перегляд рішення Комісії про невідповідність судді займаній посаді, Вища рада правосуддя вирішує виключно питання про наявність підстав для звільнення під час розгляду подання про звільнення, а не вирішує питання щодо відповідності судді займаній посаді. Зауважує, що у цьому випадку Комісія є уповноваженим суб`єктом з питань проведення кваліфікаційного оцінювання суддів та прийняття рішення за його результатами, тобто є суб`єктом владних повноважень, на рішення, дії чи бездіяльність якого поширюються вимоги, встановлені статтею 2 КАС України, в тому числі й щодо прийняття рішення у межах своїх повноважень. Позивач зазначає, що право на оскарження рішення щодо кваліфікаційного оцінювання судді передбачено частиною третьою статті 88 Закону №1402-VIII, яка чітко встановлює, що рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: 1) склад членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити; 2) рішення не підписано будь-ким із складу членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, який провів кваліфікаційне оцінювання; 3) суддя (кандидат на посаду судді) не був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання - якщо було ухвалено рішення про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання; 4) рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків. Представник відповідача в судовому засіданні наполягав на задоволенні клопотання про закриття провадження у справі. Представник позивача у судовому засіданні проти задоволення клопотання про закриття провадження у цій справі заперечував. Надаючи оцінку заявленому клопотанню позивача про закриття провадження у справі, суд виходить з наступного. Як убачається з матеріалів справи, Указом Президента України від 14.02.2011 №209/2011 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Києво-Святошинського районного суду Київської області строком на п`ять років. Комісія рішенням від 20.10.2017 №106/зп-17 призначила кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема судді Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_1 . Цим же рішенням встановлено черговість етапів проведення кваліфікаційного оцінювання: перший етап - складення іспиту; другий етап - дослідження досьє та проведення співбесіди. Рішенням Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 25.05.2018 №1536/1дп/15-18 притягнуто суддю Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та застосовано до нього дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення з посади судді. 07.02.2019 Вища рада правосуддя за результатами розгляду вказаного подання Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя прийняла рішення №374/0/15-19 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Києво-Святошинського районного суду Київської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України». Комісія рішенням від 13.03.2019 №33/зп-19 припинила проведення кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді на етапі «Іспит» (складення анонімного письмового тестування та виконання практичного завдання) судді Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_1 у зв`язку зі звільненням на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України. У подальшому це рішення було оскаржено в судовому порядку. Верховний Суд рішенням від 18.11.2021, яке в апеляційному порядку не оскаржувалось і набрало законної сили 24.12.2021, визнав протиправним та скасував рішення Вищої ради правосуддя від 07.02.2019 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Києво-Святошинського районного суду Київської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України». У зв`язку з набранням чинності рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18.11.2021 у справі №9901/99/19 наказом голови Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06.01.2022 № 1-К ОСОБА_1 зараховано до штату суду з 06.01.2022. Комісія рішенням від 12.08.2024 №250/зп-24 відновила кваліфікаційне оцінювання суддів на відповідність займаній посаді, зокрема судді Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_1 . Визначила дату складення іспиту для суддів місцевих судів (цивільна та кримінальна спеціалізації) у межах кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді - 12.09.2024. Для складання іспиту 12.09.2024 позивач не з`явився, про причини неявки не повідомив. Комісія рішенням від 16.10.2024 визначила додаткову резервну дату іспиту у межах кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді 30.10.2024. Для складання іспиту 30.10.2024 позивач не з`явився, про причини неявки не повідомив. Комісія рішенням від 04.06.2025 №114/зп-25 визначила, що дата складання іспиту для 11 суддів у межах кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді, зокрема для ОСОБА_1 - 16.06.2025. Комісія цим рішенням встановила і повідомила суддів, зокрема позивача, про наслідки третього і більше неприбуття на іспит та реалізацію Комісією права, наданого їй абзацом п`ятим пункту 20 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII. Для складання іспиту 16.06.2025 суддя не з`явився. На лист Комісії від 05.06.2025 №21-4737/25 Києво-Святошинський районний суд Київської області повідомив, що суддя ОСОБА_1 з 06.09.2024 перебуває в декретній відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, про що видано відповідний наказ від 27.08.2024 №51-В. Суд також зазначив, що до цього часу суддя не повідомлений про дату, час та місце складання іспитів належним чином. У встановлені Комісією дати складення іспиту (12.09.2024, 30.10.2024,16.06.2025) позивач для складання іспиту не з`явився. 18.03.2026 Комісією ухвалено рішення №25/зп-26, яким встановлено факт систематичної неявки, зокрема ОСОБА_1 на перший етап «Складання іспиту» кваліфікаційного оцінювання та визначено склад Комісії для розгляду питання про відповідність судді ОСОБА_1 займаній посаді та розміщено на офіційному вебсайті Комісії повідомлення про засідання Комісії, призначене на 16.04.2026 про визначення результатів кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді судді Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_1 . Оскільки суддя Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_1 тричі не з`явився на етап «Складення іспиту» в межах процедури кваліфікаційного оцінювання, Комісія рішенням від 16.04.2026 №21/ко-26 визнала його таким, що не склав кваліфікаційний іспит. З огляду на це Комісія дійшла висновку про невідповідність ОСОБА_1 займаній посаді за критерієм професійної компетентності та рекомендувала Вищій раді правосуддя розглянути питання щодо його звільнення з посади судді Києво-Святошинського районного суду Київської області. Не погоджуючись із цим рішенням Комісії та посилаючись на порушення Комісією процедури прийняття оскаржуваного рішення, ОСОБА_1 звернувся до суду. Так, 30.09.2016 набрали чинності Закон №1401-VIII та Закон № 1402- VIII. У зв`язку із цим розділ XV «Перехідні положення» Конституції України доповнено пунктом 16-1, підпункт 2 якого визначає, що повноваження суддів, призначених на посаду строком на п`ять років, припиняються із закінченням строку, на який їх було призначено. Такі судді можуть бути призначені на посаду судді в порядку, визначеному законом. Відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом №1401-VIII, має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади. Порядок та вичерпні підстави оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання встановлюються законом (підпункт 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України). Згідно зі статтею 131 Конституції України (у редакції Закону №1401-VIII) в Україні діє Вища рада правосуддя, яка, серед іншого, вносить подання про призначення судді на посаду та ухвалює рішення про звільнення судді з посади. Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні визначає Закон №1402-VIII, пункт 20 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» якого в його первинній редакції визначав, що відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом №1401-VIII, оцінюється колегіями Комісії в порядку, визначеному цим Законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням Вищої ради правосуддя на підставі подання відповідної колегії Комісії. Відповідно до частини другої статті 88 Закону №1402-VIII суддя (кандидат на посаду судді), який не згодний із рішенням Комісії щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому КАС України. При цьому згідно із частинами сьомою, восьмою статті 101 Закону №1402-VIII рішення Комісії можуть бути оскаржені до суду з підстав, установлених цим Законом, а рішення Комісії щодо надання рекомендацій можуть бути оскаржені тільки разом із рішенням, ухваленим за відповідною рекомендацією. За змістом абзацу шостого пункту 13 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 21.12.2016 №1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» за результатами кваліфікаційного оцінювання суддя, призначений на посаду строком на п`ять років до набрання чинності Законом №1401-VIII, повноваження якого припинилися із закінченням строку, на який його було призначено, може бути призначений на посаду за поданням Вищої ради правосуддя за умови підтвердження відповідності цій посаді згідно з підпунктами 2 та 4 пункту 16- 1розділу XV «Перехідні положення» Конституції України. Велика Палата Верховного Суду раніше у своїх постановах неодноразово формулювала правові висновки, зокрема у постанові від 20.02.2025 у справі №990/62/24, щодо наявності у судді права оскаржити рішення Комісії про визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді. Особливістю справи, що переглядається, є те, що позивач посилається не на відсутність мотивів або підстав ухвалення рішення Комісії, а оскаржує процедуру проведення кваліфікаційного оцінювання, зокрема, через неналежне повідомлення. Відповідно до частини третьої статті 88 Закону №1402-VIII рішення Комісії, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: 1) склад членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити; 2) рішення не підписано будь-ким із складу членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, який провів кваліфікаційне оцінювання; 3) суддя (кандидат на посаду судді) не був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання - якщо було ухвалено рішення про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання; 4) рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків. Отже, коли межі ініційованого оскарження рішення Комісії про визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді, не торкаються питання надання оцінки мотивам ухваленого рішення, то Вища рада правосуддя позбавлена повноважень надавати оцінку таким підставам. Аналіз наведених правових норм крізь призму сталої практики Верховного Суду щодо оскарження рішень Комісії, ухвалених за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, з урахуванням меж оскарження відповідного рішення, що є предметом розгляду в цій справі, дає підстави для висновку про можливість здійснення судового контролю щодо рішень Комісії за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання в частині перевірки цих рішень на наявність наведених в законі процесуальних порушень, перевірка яких не входить до повноважень Вищої ради правосуддя. Вища рада правосуддя уповноважена оцінювати обґрунтованість рішення Комісії з відповідною рекомендацією для прийняття на її основі свого кінцевого рішення, однак не перевіряє дотримання Комісією процедури прийняття рішень. Отже, учасник кваліфікаційного оцінювання може оскаржити такі порушення в судовому порядку. Наведене узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, сформульованими, зокрема, у постанові від 20.02.2025 у постанові №990/62/24. Ураховуючи наведене вище, колегія суддів дійшла висновку, що зазначені доводи позивача у цій справі охоплюються підставою для оскарження рішення Комісії, передбаченою пунктом 1 частини третьої статті 88 Закону №1402-VIII. Таким чином, та обставина, що після ухвалення Комісією спірного рішення позивач продовжив перебувати на посаді судді, не позбавляє позивача права оскаржити це рішення в порядку, передбаченому КАС України, оскільки таке право йому надано як цим Кодексом, так і частиною третьою статті 88 Закону №1402-VIII. Крім того, частиною третьою статті 124 Конституції України установлено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Частинами першою та другою статті 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Конституційний Суд України в Рішенні від 25 листопада 1997 року № 6-зп зазначив, що частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства, має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді. Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Тож у контексті визначених частиною першою статті 2 КАС України завдань адміністративного судочинства, звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів позивача. Права, свободи та інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту. Неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку. При цьому за правилами частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, зокрема, шляхом: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій. Так, пунктами 1, 2 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. Частиною першою статті 83 Закону №1402-VІІІ визначено, що кваліфікаційне оцінювання проводиться ВККС з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Отже, Комісія є уповноваженим суб`єктом з питань проведення кваліфікаційного оцінювання суддів та прийняття рішення за його результатами, тобто є суб`єктом владних повноважень, на рішення, дії чи бездіяльність якого поширюються вимоги, встановлені статтею 2 КАС України, в тому числі й щодо прийняття рішень у межах своїх повноважень. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. У випадку, коли суд встановить, що діяльність органу державної влади не відповідає хоча б одному з визначених у частині другій статті 2 КАС України критеріїв, це може бути підставою для задоволення позову щодо оскарження відповідних дій (бездіяльності) чи рішення, якщо така діяльність порушує права, свободи та інтереси позивача. Ураховуючи зміст статті 8 Конституції України, можна зробити висновок, що верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю за використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади. Конституційний Суд України у Рішенні від 11.10.2018 №7-р/2018 у справі №1-123/2018(4892/17) зазначив, що принцип юридичної визначеності як один з елементів верховенства права не виключає визнання за органом публічної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними. Згідно з юридичною позицією Конституційного Суду України «цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості у особи передбачати дії цих органів» (абзац третій підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 08.06.2016 №3-рп/2016). Колегія суддів наголошує, що одним із завдань адміністративного судочинства є перевірка реалізації суб`єктами владних повноважень їхніх дискреційних повноважень. Позивач у своїй позовній заяві виклав зміст оспорюваного рішення відповідача, описав, у чому полягало порушення його прав, пояснив, яким чином і чому рішення відповідача зачіпає його права. Зміст позовної заяви викладений в обсязі, з якого можна визначити характер спірних правовідносин, заява подана з дотриманням встановленого процесуальним законом порядку для ухвалення одного з рішень, продиктованих їх змістом. Ураховуючи зміст спірних правовідносин, які склалися за участі позивача та Комісії, Суд вважає, що перевірка оспорюваного позивачем рішення Комісії на предмет дотримання принципів, наведених у частині другій статті 2 КАС України, є гарантією досягнення мети адміністративного судочинства - ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичної особи від порушень з боку суб`єкта владних повноважень. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для вирішення адміністративним судом питання про дотримання відповідної процедури прийняття рішення відповідачем. Підсумовуючи наведене, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для закриття провадження у цій справі. Тому, у задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження слід відмовити. На підставі викладеного та керуючись статтями 22, 238, 294, 266 КАС України, Суд

УХВАЛИВ: Відмовити Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі №990/185/26. Ухвала набирає чинності негайно після оголошення і не оскаржується. Головуючий А.А. Єзеров Судді С.Г. Стеценко Л.В. Тацій В.М. Шарапа Н.В. Шевцова