Ухвала КАС ВС № 320/40117/25

УХВАЛА про відкриття касаційного провадження 20 липня 2026 року м. Київ справа №320/40117/25 адміністративне провадження №К/990/30997/26 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Чиркіна С.М. та Шарапи В.М., перевіривши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Територіальне міжгосподарче об`єднання «ЛІКО-ХОЛДІНГ» на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2026 року у справі №320/40117/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Територіальне міжгосподарче об`єднання «ЛІКО-ХОЛДІНГ» до Київської міської ради, треті особи: Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про визнання протиправним та нечинним окремих положень рішення, УСТАНОВИВ: У серпні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Територіальне міжгосподарче об`єднання «ЛІКО-ХОЛДІНГ» (далі - ТОВ «ЛІКО-ХОЛДІНГ», позивач, скаржник) звернулося до адміністративного суду з позовом до Київської міської ради, у якому просило визнати протиправним та нечинним рішення Київської міської ради від 14 червня 2007 року №796/1457 «Про затвердження детального плану території мікрорайону Жуляни м. Києва» в частині території земельних ділянок з кадастровими номерами 8000000000:72:278:0001, 8000000000:72:278:0002 та 8000000000:72:278:0003, місцезнаходження яких: вул. Михайла Максимовича, 34 у Солом`янському районі міста Києва. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2026 року позов задоволено. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2026 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції, ТОВ «ЛІКО-ХОЛДІНГ» 02 липня 2026 року, тобто у межах строку на касаційне оскарження, звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду. Розглядаючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження у цій справі, колегія суддів виходить з такого. Відповідно до частин першої та четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. На обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення статті 58 Конституції України, статей 3, 4, 18, 23, 63, 68 Земельного кодексу Української РСР (далі - ЗК УРСР) від 18 грудня 1990 року, статей 20, 38, 66 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 1, 2, 10, 13 Закону України «Про планування і забудову територій» від 20 квітня 2000 року №1699-III (далі - Закон №1699-III), статті 12 Закону України «Про основи містобудування» від 16 листопада 1992 року №2780-XII (далі - Закон №2780-XII), статей 4, 28, 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року №280/97-ВР (далі - Закон №280/97-ВР), статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV (далі - Закон №3477-IV), пунктів 2.1- 2.4 та підпункту «а» пункту 3.5 Державних будівельних норм 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» (далі - ДБН 360-92**), пунктів 1.1, 1.14, 2.1, 2.3 Державних будівельних норм А.3.1-5-96 «Організація будівельного виробництва» (далі - ДБН А.3.1-5-96). Водночас, на думку скаржника, суд апеляційної інстанції безпідставно застосував Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17 лютого 2011 року №3038-VI (далі - Закон №3038-VI), пункт 5.8 ДСТУ-Н Б Б.1.1-12:2011 «Настанова про склад та зміст плану зонування території (зонінг)» (далі - ДСТУ-Н Б Б.1.1-12:2011) та пункт 3.4 Державних будівельних норм Б.1.1-14:2012 «Склад та зміст детального плану території» (далі - ДБН Б.1.1-14:2012), які не були чинними на момент прийняття рішення Київської міської ради від 14 червня 2007 року №796/1457. Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції безпідставно застосував нормативно-правові акти, які набрали чинності після прийняття рішення Київської міської ради від 14 червня 2007 року №796/1457, тоді як законність цього рішення повинна оцінюватися виходячи із законодавства, чинного станом на день його прийняття. На думку скаржника, апеляційний суд не застосував статтю 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Обґрунтовуючи цей довід, скаржник посилається на неврахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 29 вересня 2025 року у справі №460/27800/23, відповідно до якого під час оцінки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень застосуванню підлягає законодавство, чинне на момент виникнення спірних правовідносин, а дія нормативно-правового акта поширюється лише на ті правовідносини, які виникли після набрання ним чинності. Скаржник також зазначає, що аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі №904/7981/17, від 19 червня 2018 року у справі №826/12868/17, від 11 липня 2019 року у справі №320/1175/17-а, від 14 листопада 2019 року у справі №826/2966/16 та від 03 вересня 2020 року у справі №826/11304/16, які, на його думку, також не були враховані судом апеляційної інстанції. Крім того, скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував статті 3, 4, 18, 23, 63, 68 ЗК УРСР, статті 20, 38, 66 ЗК України, оскільки не врахував, що рішенням виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 03 червня 1991 року №311 спірні земельні ділянки були відведені для будівництва житлового кварталу в комплексі з об`єктами культурно-побутового, соціального призначення та групової котельні з тепломережею, а доказів зміни їх цільового призначення у встановленому законом порядку матеріали справи не містять. На думку скаржника, суд апеляційної інстанції безпідставно погодився з висновком про віднесення зазначених земельних ділянок до комунально-складських територій, хоча їх правовий режим визначався рішенням про відведення земельної ділянки та державним актом на право постійного користування землею. Скаржник також зазначає, що відповідно до статті 20 ЗК України зміна цільового призначення земельної ділянки здійснюється виключно у встановленому законом порядку, а тому віднесення земельної ділянки до іншої категорії земель без прийняття відповідного рішення компетентним органом суперечить вимогам земельного законодавства. На його думку, апеляційний суд не встановив факту зміни цільового призначення спірних земельних ділянок, однак фактично визнав інший режим їх використання. Скаржник також зазначає, що суд апеляційної інстанції не застосував статтю 17 Закону №3477-IV, відповідно до якої суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. На думку скаржника, апеляційний суд не врахував принципи верховенства права, юридичної визначеності, пропорційності та захисту легітимних очікувань, сформульовані у практиці Європейського суду з прав людини, хоча ці принципи підлягали застосуванню під час вирішення спору щодо законності містобудівної документації. Крім того, скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 16 травня 2023 року у справі №380/3195/22, відповідно до якого під час прийняття нормативно-правових актів органами місцевого самоврядування має забезпечуватися баланс приватних, суспільних та державних інтересів, дотримуватися принципів юридичної визначеності, пропорційності та належного урядування. На думку скаржника, зазначений висновок підлягав застосуванню при перевірці законності рішення Київської міської ради про затвердження детального плану території, однак суд апеляційної інстанції його не врахував. Також скаржник посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 25 січня 2019 року у справі №826/382/18, від 13 березня 2019 року у справі №826/11708/17, від 08 липня 2021 року у справі №160/674/19, від 20 травня 2022 року у справі №340/370/21 та від 18 січня 2023 року у справі №500/26/22, щодо необхідності дотримання суб`єктами владних повноважень принципів верховенства права, добросовісності, юридичної визначеності та легітимних очікувань під час реалізації наданих їм повноважень. Скаржник також зазначає, що рішення Київської міської ради від 14 липня 2005 року №752/3327, від 26 січня 2012 року №86/7423 та від 08 лютого 2024 року №7736/7777 вичерпали свою дію їх виконанням, а спір у цій справі стосується виключно перевірки законності рішення Київської міської ради від 14 червня 2007 року №796/1457 як нормативно-правового акта у спірній частині. На думку скаржника, цей спір має публічно-правовий характер, а належним способом захисту є визнання нечинним відповідного нормативно-правового акта. У касаційній скарзі ТОВ «ЛІКО-ХОЛДІНГ» просить Верховний Суд скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2026 року і залишити в силі рішення Київського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2026 року. Таким чином, проаналізувавши підстави, на яких подано касаційну скаргу, враховуючи доводи скаржника, зазначені в обґрунтування необхідності прийняття скарги до розгляду касаційним судом, а також положення статті 129 Конституції України, якою забезпечено право на касаційне оскарження судового рішення, колегія суддів погоджується з необхідністю здійснити касаційний перегляд постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2026 року з метою з`ясування правильності застосування судом апеляційної інстанції статті 58 Конституції України, статей 3, 4, 18, 23, 63, 68 ЗК УРСР, статей 20, 38, 66 ЗК України, статей 1, 2, 10, 13 Закону №1699-III, статті 12 Закону №2780-XII, статей 4, 28, 31 Закону №280/97-ВР, статті 17 Закону №3477-IV, пунктів 2.1- 2.4 та підпункту «а» пункту 3.5 ДБН 360-92**, пунктів 1.1, 1.14, 2.1, 2.3 ДБН А.3.1-5-96, а також необхідності перевірки доводів скаржника щодо неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 03 травня 2018 року у справі №904/7981/17, від 19 червня 2018 року у справі №826/12868/17, від 11 липня 2019 року у справі №320/1175/17-а, від 14 листопада 2019 року у справі №826/2966/16 та від 03 вересня 2020 року у справі №826/11304/16, від 25 січня 2019 року у справі №826/382/18, від 13 березня 2019 року у справі №826/11708/17, від 08 липня 2021 року у справі №160/674/19, від 20 травня 2022 року у справі №340/370/21, від 18 січня 2023 року у справі №500/26/22, від 16 травня 2023 року у справі №380/3195/22, від 29 вересня 2025 року у справі №460/27800/23. Судом перевірено зарахування судового збору на рахунок Державної казначейської служби України. Касаційна скарга відповідає вимогам статті 330 КАС України, підстави для повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження відсутні. Суд також звертає увагу на необхідність реєстрації учасників справи в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі (далі - ЄСІКС). Відповідно до частини шостої статті 18 КАС України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку. Особа, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, подає процесуальні та інші документи, письмові та електронні докази, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, з використанням кваліфікованого електронного підпису або засобів електронної ідентифікації, що мають високий рівень довіри, відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», якщо інше не визначено цим Кодексом. Особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою. Враховуючи наведені положення процесуального закону, запровадження на всій території України воєнного стану, а також з метою процесуальної економії, Суд рекомендує ОСОБА_2 зареєструвати електронний кабінет у підсистемі ЄСІКС «Електронний суд». Інструкція користувача Електронного суду розміщується на веб-сторінці технічної підтримки користувачів ЄСІКС за веб-адресою https://wiki.court.gov.ua. Керуючись статтями 248, 328, 334, 335, 338, 355, 359 КАС України, Суд ПОСТАНОВИВ:

1. Відкрити касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Територіальне міжгосподарче об`єднання «ЛІКО-ХОЛДІНГ» на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2026 року у справі №320/40117/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Територіальне міжгосподарче об`єднання «ЛІКО-ХОЛДІНГ» до Київської міської ради, треті особи - Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про визнання протиправним та нечинним окремих положень рішення.

2. Витребувати з Київського окружного адміністративного суду матеріали справи №320/40117/25.

3. Надіслати учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї матеріалів (за їх наявності) разом з ухвалою про відкриття касаційного провадження.

4. Встановити для учасників справи десятиденний строк з дня отримання цієї ухвали для подання до суду касаційної інстанції відзиву на касаційну скаргу (у формі, встановленій частинами першою та другою статті 338 КАС України з висловленням позиції стосовно кожної з підстав касаційного оскарження: неправильного застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права), доказів надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.

5. Роз`яснити учасникам справи, що у разі невиконання процесуальних обов`язків, зокрема ухилення від вчинення дій, покладених судом на учасника судового процесу, зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству, суд, відповідно до статті 145 КАС України, може застосувати заходи процесуального примусу.

6. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Я.О. Берназюк Судді С.М. Чиркін В.М. Шарапа