Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/18488/26

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 21 липня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/18488/26 Головуючий І інстанції: Аракелян М.М. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді - Осіпова Ю.В., суддів - Голуб В.А., Скрипченка В.О., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 22 червня 2026 року (м.Одеса, дата складання повного тексту судового рішення - 22.06.2026р.) про забезпечення адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Стабільність 2014» до Департаменту архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради та Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради про визнання протиправними та скасування наказів і вимоги, - В С Т А Н О В И В: 19.06.2026р. ТОВ «Стабільність 2014» звернулося до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради та Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради, в якому просило суд: - визнати протиправним та скасувати наказ Департаменту архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради від 27.04.2026р. №01-08/650 - про анулювання паспорту прив`язки пересувної тимчасової споруди - літній майданчик від 07.04.2026р. №01-08/525 за адресою: м. Одеса, біля пляжу «Ланжерон», 5, замовник ТОВ «Стабільність 2014»; - визнати протиправним та скасувати наказ Департаменту архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради від 27.04.2026р. №01-08/651 - про анулювання паспорту прив`язки пересувної тимчасової споруди - літній майданчик від 07.04.2026р. №01-08/503 за адресою: м. Одеса, біля пляжу «Ланжерон», 5, замовник ТОВ «Стабільність 2014»; - визнати протиправною та скасувати вимогу (припис) - про демонтаж тимчасової споруди від 11.06.2026р. №300526, видану Управлінням розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач тривалий час орендує приміщення ресторану «Дядечко ЧАО», що розташований на пляжі «Ланжерон» у м.Одесі. Як зазначає позивач, 05.11.2024р. ТОВ «Стабільність 2014» отримало висновок №04-11/1095 Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради, яким було підтверджено можливість установки тимчасової споруди, а саме «літнього майданчика», за адресою м.Одеса, біля пляжу «Ланжерон»,5 та укладання договору на право тимчасового користування місцем для розміщення тимчасової споруди. Далі, т.б. 05.12.2024р., Департаментом архітектури та містобудування Одеської міської ради було погоджено існуюче місце розміщення тимчасового пересувного літнього майданчика, загальною площею 74,40 кв.м., за адресою м. Одеса, пляж «Ланжерон»,5 та погоджено «паспорт прив`язки» №01-08/633. В подальшому, як зазначається у позову, 09.12.2024р. між ТОВ «Стабільність 2014» та Управлінням розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради було укладено Договір №ТС-640/24 на право тимчасового користування місцями для розташування тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності строком до 05.12.2025р. 07.04.2026р., т.б. після надання Управлінням розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради висновку від 27.03.2026р. про можливість укладання нового договору на право тимчасового розміщення ТС, Департаментом архітектури та містобудування Одеської міської ради знову було погоджено існуюче місце розміщення тимчасового пересувного літнього майданчика, загальною площею 74,40 кв.м., за адресою м. Одеса, пляж «Ланжерон»,5 та погоджено «паспорт прив`язки» №01-08/525 строком до 26.03.2027р. 27.04.2026р. ТОВ «Стабільність 2014», маючи відповідний «висновок» від 27.03.2026р. та «погодження» від 07.04.2026р., звернулося до Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради для укладання (продовження) відповідних договорів на право тимчасового користування місцями для розташування вказаних вище тимчасових споруд. Однак, 29.04.2026р. Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міськради, незважаючи на свій висновок від 27.03.2026р. та «погодження» Департаменту від 07.04.2026р., своїми листами №04-10/348 і №04-10/349 відмовило Товариству в укладанні (продовженні) договорів з підстав того, що Департамент архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міськради своїми наказами від 27.04.2026р. №01-08/651 і №01-08/650, без будь-якої мотивації, безпідставно анулював дію попередніх «паспортів прив`язки» ТС від 07.04.2026р. №01-08/525 і №01-08/503 (пересувні ТС загальною площею 74,4 кв.м та 74,4 кв.м). На переконання позивача, накази про анулювання «паспортів прив`язки» є актами індивідуальної дії, та відповідно повинні містити обґрунтовані підстави для його прийняття. Проте, оскаржувані накази, на переконання позивача, таких підстав не містять, а містять лише тільки посилання на п.9.8 Правил №3961-УІ та «негативні» висновки Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів ОМР від 17.04.2026р., які, в свою чергу, протирічать попереднім «позитивним висновкам» Управління від 27.03.2026р. Окрім іншого, 11.06.2026р. Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів ОМР склало Вимогу (припис) №300526 - про демонтаж у 10-денний строк тимчасової споруди за адресою: м. Одеса, пляж «Ланжерон»,5, на підставі Акту обстеження від 10.06.2026р. №200105, яке, в свою чергу, проводилося за відсутності уповноваженого представника позивача та без вручення такому представнику 2-го примірника цього акту. Департамент архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради теж не конкретизує наявність підстав для прийняття спірного рішення про анулювання виданих Позивачу «паспортів прив`язки», визначених пунктом 2.26 Порядку №244 та пунктом 9.8 Правил №3961-VI. Відповідач обмежується лише тільки посиланням на висновок Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради про можливість анулювання паспортів прив`язки, в якому, в свою чергу, також відсутня будь-яка конкретизація або об`єктивна необхідність. Представник позивача зазначає, що невиконання Департаментом законодавчо-встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акту індивідуальної дії призводить до його протиправності, а оскаржувані накази, окрім іншого, не відповідають принципам адміністративної процедури, оскільки не містять належної мотивації, зокрема доказів встановлення факту надання в заяві та документах, що додаються до неї, недостовірної інформації. З огляду на незаконність наказів про анулювання паспортів прив`язки, вимога (припис) про демонтаж тимчасової споруди також є протиправною. Одночасно з адміністративним позовом, т.б. 19.06.2026р., позивачем також подано заяву про забезпечення позову шляхом: - зупинення дії вимоги (припису) Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради про демонтаж тимчасової споруди від 11.06.2026р. №300526, до набрання законної сили рішенням суду у даній справі; - заборони Управлінню розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради та іншим особам до набрання законної сили судовим рішенням по суті спору в цій справі вчиняти дії спрямовані на демонтаж пересувної тимчасової споруди - літній майданчик за адресою: м. Одеса, пляж «Ланжерон», 5 (літній майданчик ресторану «Дядечко ЧАО»). Заява мотивована тим, що предметом даного спору фактично є накази про анулювання попередніх паспортів прив`язки та вимога (припис) про демонтаж тимчасової споруди у 10-денний строк, а ці спірні правовідносини виникли у сфері публічно-владних повноважень між органам місцевого самоврядування та суб`єктом господарювання з питань розміщення та експлуатації тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності. Відмова ж у забезпеченні позову, на переконання позивача, невідворотно призведе до проведення демонтажу тимчасової споруди, внаслідок чого, позивач буде змушений відшкодувати суттєві витрати на цей демонтаж та повернення цієї тимчасової споруди після демонтажу, чи ініціювати нове судове провадження з метою оскарження таких витрат, що також нерозривно пов`язано із необхідністю понесення додаткових судових витрат у новому судовому провадженні. Представник позивача зазначає, що літній майданчик ресторану «Дядечко ЧАО» може бути у будь-який час (протягом 10 днів після отримання вимоги) демонтований уповноваженими особами відповідачів до винесення рішення по суті справи та, відповідно, здійснення підприємницької діяльності на такий період часу буде неможливим, що призведе до значних матеріальних збитків, повного зупинення всієї господарської діяльності Товариства, що, зокрема, зумовить втрату прибутку та неможливість виплати заробітної плати працівникам. Окрім того, на підприємство позивача будуть покладені додаткові витрати за демонтаж, перевезення, а також зберігання демонтованої тимчасової споруди. Т.б., у разі ж задоволення позову без вжиття заходів забезпечення позову, позивач буде змушений докласти значних зусиль та витрат для відновлення свого попереднього становища, яке існувало до порушення, оскільки встановлення даної тимчасової споруди вимагає платне залучення 3-х осіб, зокрема, проте не виключно, послуг щодо перевезення, розвантаження, встановлення та забезпечення функціонування технічних приладів тощо. Як зазначає представник позивача, вказаний захід забезпечення позову, на його переконання, є абсолютно «співмірним» та «адекватним» з предметом позову, оскільки оскаржувані накази та вимога (припис) про демонтаж ТС покладені в основу усіх подальших дій суб`єктів владних повноважень, а у разі вжиття судом цих заходів забезпечення позову, ні відповідач, ні інші уповноважені органи не понесуть негативних наслідків, а у протилежному ж випадку, невжиття заходів забезпечення позову неминуче призведе до «негативних» наслідків для позивача. Таким чином, позивач вважає, що на даний момент існують цілком законні підстави, визначені п.1 ч.2 с.т150 КАС України, для вжиття заходів забезпечення даного позову враховуючи те, що у разі незабезпечення позову існує велика ймовірність демонтажу тимчасової споруди у 10-дений строк, що може утворити настання негативних наслідків для позивача, заподіяння шкоди його правам та інтересам до ухвалення рішення у справі, на відновлення яких, у разі задоволення позовних вимог знадобиться значні час та ресурси. При цьому, як наголошує позивач, обраний спосіб забезпечення адміністративного позову повністю відповідає його предмету та, водночас, вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване лише тільки на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 22 червня 2026 року (прийнятою в порядку письмового провадження) заяву ТОВ «Стабільність 2014» про забезпечення адміністративного позову - задоволено. Зупинено дію вимоги (припису) Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради про демонтаж тимчасової споруди від 11.06.2026р. №300526, до набрання законної сили рішенням суду у справі. Також, Управлінню розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради та іншим особам заборонено до набрання законної сили судовим рішенням по суті спору в цій справі вчиняти дії спрямовані на демонтаж спірної пересувної тимчасової споруди - літній майданчик за адресою: м.Одеса, пляж «Ланжерон», 5 (літній майданчик ресторану «Дядечко ЧАО»). Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду 1-ї інстанції, Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради 24.06.2026р. подало апеляційну скаргу, в якій зазначило, що судом, при винесенні оскаржуваного судового рішення, було порушено норми матеріального та процесуального права, у зв`язку із чим просило скасувати ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 22.06.2026р. та прийняти нове рішення - про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову. Ухвалою судді П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25.06.2026р. дану апеляційну скаргу - залишено без руху. Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 06.07.2026р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача і призначено дану справу до розгляду в порядку письмового провадження. 13.07.2026р. до суду апеляційної інстанції надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, у якому позивач заперечував щодо її задоволення, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів та просив оскаржувану ухвалу суду 1-ї інстанції залишити без змін, вважаючи її законною та обґрунтованою. 16.07.2026р. матеріали оскарження вказаної ухвали суду першої інстанції надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду. За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами. У відповідності до ч.1 ст.312 КАС України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції із урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України). Заслухавши суддю-доповідача та дослідивши матеріали даної справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність належних підстав для її задоволення. Так, ухвалюючи судове рішення про вжиття заходів забезпечення позову у цій справі, суд 1-ї інстанції виходив із того, що існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення рішення у даній адміністративній справі, у зв`язку з чим, для відновлення прав та інтересів ТОВ «Стабільність 2014» необхідно буде докласти значних зусиль та витрат. Перевіривши повноту встановлення судом попередньої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає вказані у спірній ухвалі висновки суду 1-ї інстанції обґрунтованими та заснованими на законі, з огляду на наступне. Інститут забезпечення адміністративного позову регламентовано ст.ст.150 і 151 КАС України, які, в свою чергу, чітко закріплюють підстави для вжиття заходів забезпечення позову, а також способи забезпечення позову в адміністративному процесі. Так, забезпеченням адміністративного позову вважається вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті визначених законом заходів із метою створення можливості реального виконання у майбутньому постанови суду, якщо її буде прийнято на користь позивача. Відповідно до ч.1 ст.150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи може вжити визначені цією статтею заходи забезпечення адміністративного позову. Підставою ж для вжиття заходів забезпечення позову можуть стати такі обставини: невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивачем за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. Як передбачено у ч.1 ст.151 КАС України, позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. При цьому, заходи забезпечення мають вживатись лише в межах заявлених позовних вимог, бути «адекватними» та «співмірними» з ними, а необхідність їх застосування повинна обґрунтовуватись об`єктивними підставами й підтверджуватись належними доказами. «Співмірність» передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття таких заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник має намір звернутись до суду. «Адекватність» заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Крім того, слід зауважити й про те, що заходи забезпечення адміністративного позову застосовуються задля гарантування реального виконання в майбутньому рішення у випадку його ухвалення на користь позивача. Водночас, для виконання таких заходів потрібно додержуватися щонайменше однієї із умов, визначених у ч.2 ст.150 КАС України. Так, при розгляді заяв про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Таким чином, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має із урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, перевірити, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання рішення суду чи суттєва перешкода у такому виконанні; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність певного виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам. В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника до ухвалення рішення у справі, а також вказати, у чому, зокрема, будуть полягати дії, направлені на відновлення його прав, оцінити складність вчинення таких дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними. Водночас, підстави, за наявності яких судом може бути вжито заходів забезпечення позову, є «оціночними», а тому, всупереч цілям ст.150 КАС України, такі містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову у разі формального дотримання її вимог. Необґрунтоване ж вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти. Для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на поведінку учасників переконатися, що загроза правам, свободам та інтересам особи має реальний характер. Загроза повинна бути прямо пов`язана з об`єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в п.1 ч.2 ст.150 КАС України. Варто наголосити й про те, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову. Вирішуючи питання стосовно наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок про те, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки. У постанові від 18.05.2021р. у справі №914/1570/20 Велика Палата Верховного Суду вказала, що особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому, важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання процесуальними правами або порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення адміністративного позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами. У свою чергу, під час вирішення спірного питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову підлягають врахуванню наступні обставини. Так, як вбачається з матеріалів справи, позивач - ТОВ «Стабільність 2014» з 2024 року є «орендарем» приміщень, в якому здійснює діяльність ресторан «Дядечко ЧАО», що розташований у м. Одеса, біля пляжу «Ланжерон». Як свідчать матеріали справи, 05.11.2024р. позивач отримав висновок №04-11/1095 Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради, яким було підтверджено можливість установки тимчасової споруди, а саме літнього майданчика за адресою м.Одеса, біля пляжу «Ланжерон»,5 та укладання договору на право тимчасового користування місцем для розміщення тимчасової споруди. 05.12.2024р. Департаментом архітектури та містобудування Одеської міської ради погоджено існуюче місце розміщення тимчасового пересувного літнього майданчика, загальною площею - 74,40 кв.м., за адресою м.Одеса, пляж «Ланжерон»,5 та погоджено паспорт прив`язки №01-08/633. 09.12.2024р. між TOB «Стабільність 2014» та Управлінням розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради укладено Договір ТС-640/24 на право тимчасового користування місцями для розташування тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності строком до 05.12.2025р. 05.11.2024р. ТОВ «Стабільність 2014» отримало висновок №04-11/1094 Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради, яким було підтверджено можливість установки тимчасової споруди, літнього майданчика за адресою м.Одеса, біля пляжу «Ланжерон», 5 та укладання договору на право тимчасового користування місцем для розміщення тимчасової споруди. 05.12.2024р. Департаментом архітектури та містобудування Одеської міської ради погоджено існуюче місце розміщення тимчасового пересувного літнього майданчика, загальною площею - 74,40 кв.м., за адресою м.Одеса, пляж «Ланжерон», 5 та погоджено паспорт прив`язки №01-08/643. 09.12.2024р. між ТОВ «Стабільність 2014» та Управлінням розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради укладено Договір №ТС-641/24 на право тимчасового користування місцями для розташування тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності строком до 05.12.2025р. У подальшому, т.б. 27.04.2026р., Департаментом архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міськради, не зважаючи на своє попереднє «погодження» від 07.04.2026р. та «позитивний висновок» Управління від 27.03.2026р., видано накази: №01-08/650 і №01-08/651 - про анулювання попередніх «паспортів прив`язки» пересувної тимчасової споруди (літній майданчик) від 07.04.2026р. №01-08/525 і №01-08/503 за адресою: м.Одеса, біля пляжу «Ланжерон»,5, замовник ТОВ «Стабільність 2014». А 11.06.2026р. Управлінням розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради, на підставі вказаних вище наказів, видано Вимогу (припис) №300526, якою зобов`язано позивача у 10-денний строк демонтувати свої тимчасові споруди, які знаходяться за адресою: м.Одеса, Приморський район, «Ланжерон»,5, як такі, що були встановлені з порушенням розділу 16 Правил №3961-VI, що підтверджується Актом обстеження від 10.06.2026р. №200105, яке проводилося без участі уповноважених осіб позивача. Також, у вищезазначеній вимозі (приписі) зазначено, що ТОВ «Стабільність 2014» необхідно у строк до 10 днів з дня вручення цієї вимоги (припису) надати до Управління відповідні пояснення, зауваження чи інші відомості та/або власними силами і коштами здійснити демонтаж тимчасової споруди. У разі ж невиконання цієї вимоги (припису), демонтаж буде здійснено Управлінням бюджетним коштом на підставі рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради з наступним відшкодуванням коштів за демонтаж, перевезення та зберігання демонтованої тимчасової споруди. Отже, враховуючи вказані вище обставини, колегія суддів, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що у випадку невжиття судом тимчасових обмежувальних заходів, дані тимчасові споруди дійсно можуть бути протягом 10-денного терміну демонтовані відповідачами на виконання вимог вищезазначеної вимоги (припису). До того, згідно приписів розділу 16 Правил №3961-VІ, демонтаж, перевезення, зберігання ТС, елементу торгівлі здійснюються Уповноваженим органом за кошти міського бюджету з наступним відшкодуванням усіх витрат власником (користувачем) ТС, елементу торгівлі винним у порушенні Правил. Тобто, позивач, у разі демонтажу ТС до вирішення даного спору по суті, повинен буде повністю відшкодувати витрати, що може понести Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради, пов`язані із здійсненням цього демонтажу. У той же час, одночасно варто наголосити й на тому, що у разі задоволення позовних вимог у цій справі підстави для здійснення демонтажу ТС будуть взагалі відсутніми. При цьому, судова колегія вважає необхідним також наголосити й на тому, судом 1-ї інстанції було цілком вірно і обґрунтовано враховано, що ТОВ «Стабільність 2014» в обґрунтування клопотання про забезпечення позову було наведено достатні аргументи, які підтверджують той факт, що невжиття таких заходів дійсно може істотно ускладнити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів, за захистом яких він звернувся, обраний спосіб забезпечення адміністративного позову є «співмірним», в повному обсязі відповідає критеріям розумності, обґрунтованості і адекватності, що наразі підтверджується наданими до заяви доказами. Колегія суддів зазначає, що вжиття таких захід забезпечення позову, як зупинення дії вимоги (припису) від 11.06.2026р. №300526 і заборона Управлінню розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради та іншим особам до набрання законної сили судовим рішення по суті спору в цій справі вчиняти дії спрямовані на демонтаж пересувної тимчасової споруди - літній майданчик за адресою: м.Одеса, пляж «Ланжерон»,5 не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване виключно лише тільки на збереження існуючого становища суб`єкта господарювання до винесення остаточного рішення у цій справі, відповідає принципу збалансованості інтересів учасників спірних правовідносин, та інституту забезпечення позову в адміністративному судочинстві. При цьому, варто також звернути увагу й на те, що незалежно від результатів вирішення цього спору, вжиття заходів даного адміністративного позову не взмозі завдати істотної шкоди учасникам справи, тоді як їх незабезпечення однозначно завдасть більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти. Колегія суддів також вважає за необхідне наголосити й на тому, що забезпечення позову у цій справі є не засобом надання позивачу переваги у спорі та не формою попереднього вирішення питання про правомірність оскаржуваних актів, а виключно процесуальною гарантією збереження фактичного та правового становища сторін до остаточного судового вирішення спору. За обставин, коли виконання оскаржуваної вимоги може спричинити демонтаж тимчасової споруди та фактичне нівелювання ефективності майбутнього судового захисту, тимчасове обмеження дій відповідача відповідає завданню адміністративного судочинства відносно саме реального, а не формального поновлення порушених прав. Окрім того, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. За змістом Рекомендацій №R(89)8 «Про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах», прийнятих Комітетом Міністрів Ради Європи 13.09.1989р., приймаючи рішення щодо необхідності надання особі тимчасового захисту, суд бере до уваги всі фактори та інтереси, які мають відношення до цієї справи. Рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд (primafacie) наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Разом із тим, відповідно до Рекомендацій (2004)20 «Про судовий перегляд адміністративних актів», які були прийняті Комітетом Міністрів Ради Європи 15.12.2004р., суд повинен мати право надавати тимчасові заходи захисту до завершення провадження. Цей принцип спрямований на забезпечення того, що виконання оскаржуваного заходу може бути призупинено у випадках, коли його виконання поставило б відповідну особу в незворотну ситуацію (рішення у справі «Джабарі проти Туреччини» (Jabari v. Turkey), 2000р., заява №40035/98 та рішення у справі «Чонка проти Бельгії» (Conka v. Belgium), 2002р., заява №51564/99). Суд повинен мати повноваження надавати тимчасові заходи захисту до завершення судового розгляду. Такі заходи можуть включати повне або часткове призупинення виконання оскаржуваного адміністративного акта, таким чином дозволяючи суду відновити фактичну та де-юре ситуацію, яка б панувала за відсутності адміністративного акта, або покладати відповідні зобов`язання на адміністративні органи. Цей принцип цілком узгоджується і з Рекомендацією № R(89)8 Комітету міністрів держав-членів Ради Європи «Про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах», яка передбачає те, що заявник може просити суд або інший компетентний орган вжити заходів щодо тимчасовий захист від адміністративного акту. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, заходи забезпечення, що вживає суд у процесі вирішення спору, повинні відповідати закону, враховувати суспільні (загальні) інтереси та пропорційність між використаними засобами та метою, яку прагне суд досягнути (див.«Джиніч проти Хорватії», заява №38359/13, п.п.61-62 та «Карагасаноглу проти Туреччини», заяви №21392/08 та 2 інші заяви, п.п.144-153). Отже, оскільки доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване судове рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для скасування або зміни відповідної ухвали відсутні. До того ж, слід зазначити і про те, що зі змісту приписів ст.ст.9,77 КАС України слідує, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд 1-ї інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст.ст.308,311,312,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради - залишити без задоволення, а ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 22 червня 2026 року про забезпечення адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Стабільність 2014» до Департаменту архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради та Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради про визнання протиправними та скасування наказів від 27.04.2026р. №01-08/650 і №01-08/651 та вимоги від 11.06.2026р. №300526 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст.328 КАС України. Повний текст постанови виготовлено: 21.07.2026р. Головуючий у справі суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов Судді: В.А. Голуб В.О. Скрипченко