Постанова Львівський апеляційний суд № 450/2884/25

Справа № 450/2884/25 Головуючий у 1 інстанції: Кукса Д. А. Провадження № 22-ц/811/3872/25 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 липня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючого судді: Шандри М.М. суддів: Крайник Н.П., Левика Я.А. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 16 жовтня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, ВСТАНОВИЛА: 03 липня 2025 року ТОВ «Споживчий центр» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 05.09.2024-100001636 від 05 вересня 2024 року в розмірі 52 846,89 грн, а також понесених судових витрат. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 05 вересня 2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 05.09.2024-100001636, відповідно до умов якого позивач надав відповідачу кредит у розмірі 15 000,00 грн строком на 210 днів. Позивач свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, надавши відповідачу кредитні кошти, тоді як останній належним чином не виконав взятих на себе зобов`язань щодо їх повернення та сплати передбачених договором платежів. У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов кредитного договору станом на день звернення до суду утворилася заборгованість у загальному розмірі 52 846,89 грн, яка, за розрахунком позивача, складається із: 13 539,12 грн заборгованості за тілом кредиту, 28 807,77 грн заборгованості за процентами, 3 000,00 грн комісії та 7 500,00 грн неустойки за кожен день невиконання або неналежного виконання окремих зобов`язань за договором. Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 16 жовтня 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором №05.09.2024-100001636 від 05.09.2024 у розмірі 42346,89 гривень. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» судовий збір у розмірі 1941,10 гривень. Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 . В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що позивач не довів належними та допустимими доказами факту перерахування кредитних коштів саме відповідачу. На його думку, надане позивачем повідомлення платіжної організації (iPay) лише підтверджує ініціювання платіжної операції, однак не підтверджує фактичного зарахування кредитних коштів на банківський рахунок відповідача та не містить відомостей про належність зазначеної у ньому банківської картки саме відповідачу. У зв`язку з цим апелянт вважає недоведеним факт виникнення між сторонами кредитних правовідносин. Крім того, апелянт зазначає, що позивач не надав належного розрахунку заборгованості, зокрема процентів у сумі 28 807,77 грн, а також не підтвердив документально порядок зарахування здійснених відповідачем платежів у розмірі 2 950 грн, у зв`язку з чим вважає заявлений розрахунок необґрунтованим. Також в апеляційній скарзі заявлено клопотання про витребування у позивача оригіналу електронного кредитного договору із технічними даними його підписання, детального розрахунку процентів, документів щодо зарахування платежів відповідача, а також відомостей від банку-емітента про власника банківської картки та підтвердження фактичного зарахування на неї кредитних коштів, оскільки, на переконання апелянта, без дослідження зазначених доказів неможливо достовірно встановити факт виникнення спірного зобов`язання. Просить скасувати рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Відзив на апеляційну скаргу до суду не подано. Колегія суддів відхиляє заявлене апелянтом клопотання про витребування доказів з огляду на таке. Відповідно до частин першої, третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Згідно з частиною першою статті 84 ЦПК України учасник справи має право звернутися до суду з клопотанням про витребування доказів лише у разі неможливості їх самостійного подання, при цьому таке клопотання повинно бути подане у строки, визначені статтею 83 цього Кодексу. Водночас апелянтом не наведено обставин, які б свідчили про неможливість заявлення відповідного клопотання під час розгляду справи судом першої інстанції, а також не надано доказів існування об`єктивних причин, що перешкоджали йому самостійно отримати або подати відповідні докази. Крім того, матеріали справи містять докази, необхідні для встановлення обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, а тому заявлене клопотання фактично спрямоване на повторне дослідження доказів та збір нових доказів без наявності передбачених законом підстав. За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що підстави для задоволення клопотання про витребування доказів, передбачені статтями 83, 84 та 367 ЦПК України, відсутні, у зв`язку з чим у його задоволенні слід відмовити. Згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційна скарга розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи, тому відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України). Згідно із ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів вважає, що рішення суду таким вимогам відповідає. Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення. Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» № 675-VIII (надалі - Закон № 675-VIII) від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних. У статті 3 Закону № 675-VIII визначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Відповідно до частини 3 статті 11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону № 675-VIII). Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. (частина 6 статті 11 Закону № 675-VIII). Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі - частина 12 статті 11 Закону № 675-VIII. Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України). Судом установлено, що 05 вересня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 05.09.2024-100001636. Кредитний договір був підписаний електронним цифровим підписом відповідача, відтворений шляхом використання ним одноразового ідентифікатора (електронного підпису) і був надісланий на номер мобільного телефону відповідача (А296). Відповідно до умов договору ОСОБА_1 отримав від ТОВ «Споживчий центр» кредитні кошти у розмірі 15000,00 грн на строк 210 дні. Факт перерахування кредитних коштів підтверджується повідомленням ТОВ «Універсальні платіжні рішення» вих. № 83-2306 від 23 червня 2025 року, згідно з яким 05 вересня 2024 року кредитні кошти у сумі 15 000 грн були перераховані на платіжну картку, реквізити якої були зазначені відповідачем під час оформлення кредитного договору. Встановлено, що відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання щодо своєчасного повернення кредитних коштів та сплати процентів, у зв`язку із чим утворилася заборгованість у загальному розмірі 52 846,89 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 13 539,12 грн, заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 28 807,77 грн, комісії у сумі 3 000 грн та неустойки у розмірі 7 500 грн. Оскільки відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання щодо повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом, а доказів належного виконання умов кредитного договору матеріали справи не містять, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту та процентами за користування кредитом у розмірах, визначених умовами кредитного договору. Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не доведено факту отримання відповідачем кредитних коштів, а повідомлення платіжної організації лише підтверджує ініціювання переказу коштів, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення. Із матеріалів справи убачається, що на підтвердження виконання своїх зобов`язань за кредитним договором позивачем подано кредитний договір №05.09.2024-100001636 від 05 вересня 2024 року, паспорт споживчого кредиту, заявку позичальника, розрахунок заборгованості, а також повідомлення ТОВ «Універсальні платіжні рішення» №83-2306 від 23.06.2025, відповідно до якого 05.09.2024 здійснено переказ кредитних коштів у сумі 15000 грн на платіжну картку, реквізити якої були зазначені позичальником при оформленні кредиту. Сам по собі факт ненадання позивачем банківської виписки або інформації банку щодо власника платіжної картки не свідчить про недоведеність видачі кредитних коштів, оскільки матеріали справи містять сукупність взаємопов`язаних доказів, які підтверджують укладення сторонами кредитного договору, підписання його відповідачем та перерахування кредитних коштів на зазначені ним реквізити. Під час укладення договору саме відповідач пройшов процедуру електронної ідентифікації, заповнив анкету позичальника, зазначив персональні дані, номер мобільного телефону та реквізити платіжної картки, на яку відповідно до умов договору було перераховано кредитні кошти. При цьому відповідачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження того, що зазначена у матеріалах справи платіжна картка йому не належить або що кредитні кошти були перераховані іншій особі. Повідомлення платіжної системи, довідки фінансової установи щодо здійснення переказу коштів у сукупності з кредитним договором та іншими матеріалами справи є належними доказами видачі кредиту, якщо відповідач не спростував таких доказів належними і допустимими засобами доказування. Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про доведеність факту виконання позивачем свого обов`язку щодо надання відповідачу кредитних коштів. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував здійснені платежі на загальну суму 2950 грн, є безпідставними. Сам по собі факт, що сплачені кошти не були повністю зараховані саме в рахунок погашення тіла кредиту, не свідчить про неправильність розрахунку, оскільки порядок зарахування платежів визначений умовами укладеного сторонами кредитного договору. Крім того, відповідач не надав власного альтернативного розрахунку заборгованості, який би свідчив про інший розмір непогашеного боргу або про арифметичні помилки у розрахунку позивача. Отже, підстав вважати, що суд першої інстанції неправильно визначив розмір основної заборгованості, колегія суддів не вбачає. Доводи апеляційної скарги про те, що суд безпідставно стягнув проценти у сумі 28807,77 грн, колегія суддів також відхиляє. Судом встановлено, що кредитним договором сторони погодили процентну ставку за користування кредитом, порядок її нарахування, а також строк користування кредитом. Позивачем подано розрахунок заборгованості із зазначенням суми нарахованих процентів, який відповідає умовам укладеного договору. Відповідач, заперечуючи правильність такого розрахунку, не подав контррозрахунку, не навів конкретних арифметичних помилок або порушень умов договору при визначенні суми процентів, а його доводи фактично зводяться до незгоди із самим розміром нарахованих процентів. При цьому суд першої інстанції перевірив наданий позивачем розрахунок, дослідив умови кредитного договору та дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення процентів саме у визначеному позивачем розмірі. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). При вирішенні справи суд першої інстанції правильно визначив характер правовідносин між сторонами, застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, тому колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 16 жовтня 2025 рокузалишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Повний текст постанови складено: 20.07.2026. Головуючий Судді