Постанова КЦС ВС № 761/4471/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 липня 2026 року м. Київ справа № 761/4471/24 провадження № 61-8258св25 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Луспеника Д. Д. суддів: Гулейкова І. Ю., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Служба безпеки України, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Служби безпеки Українина постанову Київського апеляційного суду від 03 червня 2025 року у складі колегії суддів: Писаної Т. О.,Приходька К. П., Журби С. О., ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Служби безпеки України про захист честі, гідності та ділової репутації. Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 на веб-сайті Служби безпеки України за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_4 була опублікована інформація під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_12 » наступного змісту дослівно: «Служба безпеки зібрала доказову базу на власника одного з найбільших алкогольних холдингів України ОСОБА_1 , який підозрюється у фінансуванні збройної агресії рф. За даними слідства, незважаючи на повномасштабне вторгнення, його компанії продовжили вести бізнес із країною-агресором. Встановлено, що протягом 2022 року лише у вигляді сплати податків і зборів підпорядковані йому підприємства перерахували до бюджету рф близько 6 млрд у гривневому еквіваленті. Задокументовано, що підприємства фігуранта, розташовані на території чотирьох країн Центральної Азії та Південного Кавказу, закуповували в росії промислові обсяги спирту та іншу супутню продукцію. Під час обшуків в офісних приміщеннях холдингу в Україні виявлено документи та інші речові докази незаконної діяльності на користь країни-агресора. На підставі зібраних доказів слідчі Служби безпеки повідомили про підозру ОСОБА_1 та ще 6 топ менеджерам його компаній за ч. 2 ст. 28, ст. 111-2 Кримінального кодексу України (пособництво державі-агресору, вчинене за попередньою змовою групою осіб). Вирішується питання про накладення арешту на їх приватне і корпоративне майно для передачі в управління АРМА. Розслідування проводили за процесуального керівництва Київської обласної прокуратури. Примітка: відповідно до ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду». Така сама за змістом інформація була розміщена на Телеграм каналі Служби безпеки України за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_5 та на сторінці Служби безпеки України в Facebook за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2 В Телеграм каналі Служби безпеки України та на сторінці Служби безпеки України в Facebook разом із інформацією також було розміщено його фото з надписом «ПІДОЗРА». Вважав, що частина інформації, яка викладена у формі фактичних тверджень є викладенням версії слідства та порушує презумпцію невинуватості, а саме: «Встановлено, що протягом 2022 року лише у вигляді сплати податків і зборів підпорядковані йому підприємства перерахували до бюджету рф близько 6 млрд у гривневому еквіваленті»; «Задокументовано, що підприємства фігуранта, розташовані на території чотирьох країн Центральної Азії та Південного Кавказу, закуповували в росії промислові обсяги спирту та іншу супутню продукцію»; «Під час обшуків в офісних приміщеннях холдингу в Україні виявлено документи та інші речові докази незаконної діяльності на користь країни-агресора». В інформаційному повідомленні Служба безпеки України називає його «алкогольним магнатом», що є суб`єктивною думкою Служби безпеки України, висловленою в формі оціночного судження. Надавати оціночні судження під час розміщення інформації про оголошення підозри на веб-порталі Служби безпеки України органи державної влади та їх посадові особи не уповноважені. ІНФОРМАЦІЯ_1 аналогічна інформація була розповсюджена на веб-сайті «Україна кримінальна» ІНФОРМАЦІЯ_11 за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_3 під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_15». Інформація про власника веб-сайту «Україна кримінальна» та автора інформації відсутня на веб-сайті. У вказаній публікації також було розміщено ряд його фото. В інформації є посилання на джерело, яким є відповідач. Зазначав, що розповсюджена серед широкого загалу інформація про нього є негативною та недостовірною, порушує його особисті немайнові права і завдає таким правам шкоди, порушує презумпцію невинуватості. На думку позивача, оспорювана інформація містить твердження про факти, які є предметом доведення у кримінальному провадженні та які можуть сприяти думці громадськості про його вину до того, як її може бути встановлено у законному порядку. За відсутності обвинувального вироку, який набрав законної сили щодо нього, відповідачем в оспорюваній інформації має бути викладено інформацію не як твердження про вже існуючі та доведені факти, а як версію слідства, якій буде надано оцінку компетентним судом. Крім того, використання його фотозображень призвело до розголошення персональних даних третім особам. Посилався на те, що поширена відповідачем інформація принижує його честь, гідність та ділову репутацію, які становлять для нього, як порядної людини та успішного бізнесмена найвищу цінність. Ураховуючи наведене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд: - визнати недостовірною та такою, що принижує його честь, гідність, ділову репутацію інформацію, поширену за посиланнями: ІНФОРМАЦІЯ_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 а саме: «На підставі зібраних доказів слідчі Служби безпеки повідомили про підозру ОСОБА_1 … за ч.2 ст. 28, ст. 111-2 Кримінального кодексу України (пособництво державі агресору, вчинене за попередньою змовою осіб)» та зобов`язати Службу безпеки України спростувати зазначену інформацію протягом десяти днів з дня набрання рішенням суду законної сили шляхом розміщення на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_6 в Телеграм каналі ІНФОРМАЦІЯ_5 та мережі Facebook ІНФОРМАЦІЯ_13 резолютивної частини рішення суду у цій справі під заголовком «Спростування»; - визнати інформацію, поширену Службою безпеки України за посиланнями: ІНФОРМАЦІЯ_7 ІНФОРМАЦІЯ_14 не як ствердження про вже існуючі та доведені факти, а викладенням версії слідства, а саме: «протягом 2022 року лише у вигляді сплати податків і зборів підпорядковані йому підприємства перерахували до бюджету рф близько 6 млрд у гривневому еквіваленті»; «підприємства фігуранта, розташовані на території чотирьох країн Центральної Азії та Південного Кавказу, закуповували в росії промислові обсяги спирту та іншу супутню продукцію»; «Під час обшуків в офісних приміщеннях холдингу в Україні виявлено документи та інші речові докази незаконної діяльності на користь країни-агресора», та зобов`язати Службу безпеки України протягом десяти днів з дня набрання рішенням суду законної сили розмістити на своєму веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_6 в Телеграм каналі ІНФОРМАЦІЯ_5 та мережі Facebook ІНФОРМАЦІЯ_13 резолютивну частину рішення суду у цій справі; - визнати неправомірним використання Службою безпеки України його фотозображень, розміщених у мережі Facebook в публікації за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2 та мережі Телеграм в публікації за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_5 та зобов`язати Службу безпеки України видалити зі своїх сторінок в мережі Інтернет у Телеграм та Facebook за посиланнями: ІНФОРМАЦІЯ_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 його фотозображення; - визнати такою, що порушує його немайнове право на використання імені, інформацію під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_12 », що розміщена на веб-сайті Служби безпеки України ІНФОРМАЦІЯ_6 за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_8 на сторінці ІНФОРМАЦІЯ_5 та на сторінці Служби безпеки України в Facebook за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2 а саме: «Служба безпеки зібрала доказову базу на власника одного з найбільших алкогольних холдингів України ОСОБА_1 , який підозрюється у фінансуванні збройної агресії рф. За даними слідства, незважаючи на повномасштабне вторгнення, його компанії продовжили вести бізнес із країною-агресором. Встановлено, що протягом 2022 року лише у вигляді сплати податків і зборів підпорядковані йому підприємства перерахували до бюджету рф близько 6 млрд у гривневому еквіваленті. Задокументовано, що підприємства фігуранта, розташовані на території чотирьох країн Центральної Азії та Південного Кавказу, закуповували в росії промислові обсяги спирту та іншу супутню продукцію. Під час обшуків в офісних приміщеннях холдингу в Україні виявлено документи та інші речові докази незаконної діяльності на користь країни-агресора. На підставі зібраних доказів слідчі Служби безпеки повідомили про підозру ОСОБА_1 та ще 6 топменеджерам його компаній за ч. 2 ст. 28, ст. 111-2 Кримінального кодексу України (пособництво державі-агресору, вчинене за попередньою змовою групою осіб). Вирішується питання про накладення арешту на їх приватне і корпоративне майно для передачі в управління АРМА. Розслідування проводили за процесуального керівництва Київської обласної прокуратури. Примітка: відповідно до ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду», та зобов`язати Службу безпеки України видалити із зазначених посилань інформацію, яка порушує право на використання його імені. Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 26 червня 2024 року клопотання Служби безпеки України про закриття провадження у справі задоволення частково. Закрито провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недостовірною та такою, що принижує честь, гідність, ділову репутацію інформацію, поширену за посиланнями: ІНФОРМАЦІЯ_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , а саме: «На підставі зібраних доказів слідчі Служби безпеки повідомили про підозру ОСОБА_1 ... за ч.2 ст. 28, ст. 111-2 Кримінального кодексу України (пособництво державі-агресору вчинене за попередньою змовою осіб)» та зобов`язання Службу безпеки України спростувати зазначену інформацію протягом десяти днів з дня набрання рішенням суду законної сили шляхом розміщення на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_6 в Телеграм каналі ІНФОРМАЦІЯ_5 та мережі Facebook ІНФОРМАЦІЯ_13 резолютивної частини рішення суду у цій справі під заголовком «Спростування». Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 19 листопада 2024 року у складі судді Саадулаєва А. І. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 у сенсі Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя є публічною особою, а тому свідомо відкритий для прискіпливого контролю за його особою як з боку активістів, так і пересічних громадян. Ураховуючи публічний статус позивача та те, що поширена відповідачем інформація мала суспільний інтерес, останній повинен бути терпимим до публічної критики, межа якої є ширшою від критики пересічних осіб. За таких обставин, суд вважав, що позовна вимога про визнання такою, що порушує немайнове право ОСОБА_1 на використання імені, не підлягає задоволенню. Районний суд зазначив, що оспорювана інформація оприлюднена в межах кримінального провадження у порядку 222 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) з метою інформування громадськості про діяльність Служби безпеки України, зміст повідомлення відповідає вимогам чинного законодавства та міжнародним стандартам щодо порядку і обсягу оприлюднення інформації про відомості досудового розслідування. Захист честі і гідності в такому випадку може бути реалізовано шляхом надання іншої точки зору, наприклад, у спосіб реалізації права на відповідь. Оспорювані повідомлення, на думку суду першої інстанції, ґрунтуються на фактичних даних, вони викладені з певною обачність та розсудливістю, стилістика викладу та мовні обороти в повідомленнях не дають можливості констатувати вину ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, а лише повідомляють про зібрану слідчими доказову базу та повідомлення позивачу про підозру. При цьому відповідно до презумпції невинуватості у повідомлення розміщено примітку з посиланням на статтю 62 Конституції України. Суд урахував, що постановою слідчого відповідно до статті 222 КПК України надано дозвіл Прес-центру Служби безпеки України розголошувати відомості досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42022110000000475 від 30 листопада 2022 року. Ураховуючи те, що ОСОБА_1 є публічною особою, його фотозображення знаходяться у відкритому доступі, на сторінках у соціальних мережах розміщені без обмеження кола користувачів, він постійно бере участь в різних заходах публічного характеру, тобто всі вказані дії свідчать про публічність його особи та правомірність використання його фотозображення, районний суд дійшов висновку про те, що позовна вимога про визнання неправомірним використання фотозображень позивача задоволенню не підлягає. Районний суд урахував зміст і смислове значення певних частин поширених відповідачем статей та вважав, що така інформація стосується позивача, оскільки її викладено у контексті та у прямому зв`язку із обставинами поширеної інформації стосовно позивача. При цьому суд відхилив твердження відповідача про те, що вказана інформація є суспільно важливою. Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції Постановою Київського апеляційного суду від 03 червня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 листопада 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 . Зобов`язано Службу безпеки України видалити зі статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_12 », яка розміщена на веб-сайті Служби безпеки України, зокрема, з речення «Служба безпеки зібрала доказову базу на власника одного з найбільших алкогольних холдингів України ОСОБА_1 , який підозрюється у фінансуванні збройної агресії рф» та з назви статті, інформацію, яка порушує право на використання імені ОСОБА_1 , розміщену за посиланнями: ІНФОРМАЦІЯ_8 , на сторінці Служби безпеки України в Телеграм-каналі ІНФОРМАЦІЯ_5 та на сторінці Служби безпеки України в Facebook за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2 яка дає можливість ідентифікувати позивача, а саме зазначення його імені - « ОСОБА_1 » та зобов`язано Службу безпеки України видалити зі своїх сторінок в мережі Інтернет у Телеграм та Facebook за посиланнями: ІНФОРМАЦІЯ_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 фотозображення ОСОБА_1 . У решті позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , апеляційний суд виходив із того, що інформація, поширена відповідачем у публікації «ІНФОРМАЦІЯ_12 » на веб-сайті Служби безпеки України, на сторінці Служби безпеки України в Facebook і Телеграм каналі, є такою, що порушує немайнове право позивача на використання імені, оскільки всупереч положенням частини четвертої статті 296 ЦК України, відповідач використовує ім`я та прізвище позивача, як підозрюваної особи до набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо нього. Апеляційний суд дійшов висновку, що зазначення імені підозрюваного чи обвинуваченого до набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо нього є прямим порушенням положення частини четвертої статті 296 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), незалежно від того, чи є така особа публічною. Оскільки немайнові права позивача на використання імені були порушенні відповідачем шляхом опублікування інформації на веб-сайті Служби безпеки України, на сторінці Служби безпеки України в Facebook і Телеграм-каналі, суд апеляційної інстанції вважав, що позивач правильно обрав як спосіб захисту порушеного права саме визнання інформації такою, що порушує його немайнове право на використання імені та зобов`язання відповідача видалити зазначену інформацію, яка порушує право на використання його імені. Установивши порушення немайнового права ОСОБА_1 на використання імені, апеляційний суд дійшоввисновку про порушення немайнового права позивача на використання його фотозображень, оскільки вони дозволяють ідентифікувати ОСОБА_1 під час поширення щодо нього цієї інформації до набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо нього. Суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання інформації такою, що є версією слідства а саме: «протягом 2022 року лише у вигляді сплати податків і зборів підпорядковані йому підприємства перерахували до бюджету рф близько 6 млрд у гривневому еквіваленті»; «підприємства фігуранта, розташовані на території чотирьох країн Центральної Азії та Південного Кавказу, закуповували в росії промислові обсяги спирту та іншу супутню продукцію»; «Під час обшуків в офісних приміщеннях холдингу в Україні виявлено документи та інші речові докази незаконної діяльності на користь країни-агресора», з огляду на те, що порушене право позивача було захищено шляхом передбаченим частиною четвертою статті 296 ЦК України. Суд апеляційної інстанції врахував прецедентні рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), відповідні норми ЦК України, судову практику Верховного Суду у подібних правовідносинах. Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі Служба безпеки України, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить постанову Київського апеляційного суду від 03 червня 2025 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання неправомірним використання Службою безпеки України фотозображень ОСОБА_1 , розміщених у мережі Facebook в публікації за відповідними посиланням; зобов`язання Службу безпеки України видалити зі своїх сторінок в мережі Інтернет у Телеграм та Facebook фотозображення ОСОБА_1 ; визнання такою, що порушує немайнове право ОСОБА_1 на використання імені, інформацію під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_12 », що розміщена на веб-сайті Служби безпеки України: ІНФОРМАЦІЯ_6 за відповідним посиланням та на сторінці СБУ в Facebook за посиланням; зобов`язання Службу безпеки України видалити зі своїх сторінок в мережі Інтернет у Телеграм ім`я ОСОБА_1 скасувати та залишити в цій частині в силі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 листопада 2024 року. В іншій частині постанова апеляційного суду не оскаржується, тому на підставі частини першої статті 400 ЦПК України Верховним Судом не переглядається. Надходження касаційної скаргидо суду касаційної інстанції та рух справи У червні 2025 року касаційна скарга Служби безпеки України надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. Ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17 серпня 2025 року касаційну скаргу залишено без руху з наданням строку на усунення недоліків. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 серпня 2025 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі; витребувано цивільну справу із суду першої інстанції; роз`яснено учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргу, який за формою і змістом має відповідати вимогам статті 395 ЦПК України. У жовтні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 травня 2026 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга Служби безпеки України мотивована тим, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідає положенням статей 263-265 ЦПК України та підлягає скасуванню. Вважає, що апеляційний суд неповно дослідив обставини справи, не надав їм належної правової оцінки та дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 . Апеляційний суд не врахував відсутність підстав для застосування положень частини четвертої статті 296 ЦК України, оскільки позивач у сенсі Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя є публічною особою, а тому свідомо відкритий для прискіпливого контролю за його особою як з боку активістів так і пересічних громадян. Посилається на те, що оскільки ОСОБА_1 є публічною особою, його фотозображення знаходяться у відкритому доступі, на сторінках у соціальних мережах розміщені без обмеження кола користувачів, він постійно бере участь у різних заходах публічного характеру, використання його фотозображення є правомірним. Підставою касаційного оскарження зазначеного судового рішення Служба безпеки України вказує неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 757/25649/17-ц, від 11 червня 2020 року у справі № 757/1884/15-ц, від 24 березня 2021 року у справі № 428/3780/20-ц, від 07 лютого 2023 року у справі № 343/25/21, від 22 листопада 2023 року у справі № 757/44316/19, від 19 липня 2023 у справі № 214/11028/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу У серпні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Пономарьова В. М. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що її доводи є безпідставними та не впливають на правильність висновків суду апеляційної інстанції, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін. Фактичні обставини справи, встановлені судами ІНФОРМАЦІЯ_1 на веб-сайті Служби безпеки України ІНФОРМАЦІЯ_6 за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_4 була опублікована інформація під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_12 » наступного змісту: «Служба безпеки зібрала доказову базу на власника одного з найбільших алкогольних холдингів України ОСОБА_1 , який підозрюється у фінансуванні збройної агресії рф. За даними слідства, незважаючи на повномасштабне вторгнення, його компанії продовжили вести бізнес із країною-агресором. Встановлено, що протягом 2022 року лише у вигляді сплати податків і зборів підпорядковані йому підприємства перерахували до бюджету рф близько 6 млрд у гривневому еквіваленті. Задокументовано, що підприємства фігуранта, розташовані на території чотирьох країн Центральної Азії та Південного Кавказу, закуповували в росії промислові обсяги спирту та іншу супутню продукцію. Під час обшуків в офісних приміщеннях холдингу в Україні виявлено документи та інші речові докази незаконної діяльності на користь країни-агресора. На підставі зібраних доказів слідчі Служби безпеки повідомили про підозру ОСОБА_1 та ще 6 топменеджерам його компаній за ч. 2 ст. 28, ст. 111-2 Кримінального кодексу України (пособництво державі-агресору, вчинене за попередньою змовою групою осіб). Вирішується питання про накладення арешту на їх приватне і корпоративне майно для передачі в управління АРМА. Розслідування проводили за процесуального керівництва Київської обласної прокуратури. Примітка: відповідно до ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду». Така сама за змістом інформація розміщена на Телеграм-каналі Служби безпеки України за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_5 та на сторінці СБУ в Facebook за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2 В Телеграм каналі Служби безпеки України та на сторінці Служби безпеки України в Facebook разом з інформацією розміщено фото ОСОБА_1 з надписом «ПІДОЗРА». ІНФОРМАЦІЯ_1 аналогічна інформація розповсюджена на веб-сайті «Україна кримінальна» ІНФОРМАЦІЯ_11 за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_3 під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_15». 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Касаційна скарга Служби безпеки України задоволенню не підлягає. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Постанова апеляційного суду в оскаржуваній частині ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують. Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. У частині першій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Згідно із частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права. Відповідно до статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частинами першою, другою статті 3 Конституції України проголошено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. У частині третій статті 32 Конституції України визначено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації. Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Отже, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію. Статтею 10 Конвенції визначено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві. Статтею 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством. Відповідно до статті 269 ЦК України особисті немайнові права належать кожній фізичній особі від народження або за законом. Особисті немайнові права фізичної особи не мають економічного змісту. Особисті немайнові права тісно пов`язані з фізичною особою. Фізична особа не може відмовитися від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав. Особистими немайновими правами фізична особа володіє довічно. Фізична особа здійснює особисті немайнові права самостійно. Фізична особа має право вимагати від посадових і службових осіб вчинення відповідних дій, спрямованих на забезпечення здійснення нею особистих немайнових прав (стаття 272 ЦК України). Юридичні особи, їх працівники, окремі фізичні особи, професійні обов`язки яких стосуються особистих немайнових прав фізичної особи, зобов`язані утримуватися від дій, якими ці права можуть бути порушені. Діяльність фізичних та юридичних осіб не може порушувати особисті немайнові права (частини друга, третя статті 273 ЦК України). Згідно зі статтею 275 ЦК України фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу. Захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення. Частиною четвертою статті 296 ЦК України передбачено, що ім`я фізичної особи, яка затримана, підозрюється чи обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, або особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може бути використане (обнародуване) лише в разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду стосовно неї або винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення та в інших випадках, передбачених законом. Зазначене положення є похідним від гарантованої частиною першою статті 62 Конституції України презумпції невинуватості, яка передбачає, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Згідно зі статтею 308 ЦК України фотографія, інші художні твори, на яких зображено фізичну особу, можуть бути публічно показані, відтворені, розповсюджені лише за згодою цієї особи, а в разі її смерті - за згодою осіб, визначених частиною четвертою статті 303 цього Кодексу. Відповідно до статті 62 Конституції України, пункту 10 частини 7, частини першої статті 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому КПК України, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Отже, законодавець застосовує правову презумпцію невинуватості як одну із засад кримінального провадження. Наявність у кримінальному процесі презумпції невинуватості зумовлена необхідністю запобігання складностям правозастосовчої практики у тих випадках, коли неможливо або вкрай складно достовірно встановити певну обставину, яка має значення у кримінальну провадженні. Презумпція невинуватості відноситься до правової презумпції, що спрямована на забезпечення прав людини, поваги до честі та гідності. Оскільки презумпція невинуватості відноситься до правової презумпції, що застосовується при здійсненні кримінального провадження, то включення спірного виразу у резолютивну частину судового рішення у цивільній справі може мати потенційний вплив на результати потенційного кримінального провадження. Таке явище є неприпустимим. У частині першій статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та протоколи до неї, а також практику ЄСПЛ як джерело права. Згідно із частиною другою статті 6 Конвенції кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. У рішенні ЄСПЛ у справі «Хужин та інші проти росії» від 23 жовтня 2008 року зроблено висновок, що презумпція невинуватості, закріплена у частині другій статті 6 Конвенції, є одним з елементів справедливого судового розгляду, про який зазначається у частині першій цієї статті (див.: рішення ЄСПЛ у справі «Аллен де Рібемон проти Франції» від 10 лютого 1995 року (пункт 35)), і спрямована на те, щоб убезпечити обвинувачену особу від порушень її права на справедливий процес упередженими твердженнями, що тісно пов`язані з розглядом її справи у суді. Зокрема, цей принцип забороняє формування передчасної позиції суду, в якій би відображалася думка про те, що особа, обвинувачена у вчиненні злочину, є винуватою ще до того, коли її вина була доведена відповідно до закону (див.: рішення ЄСПЛ у справі «Мінеллі проти Швейцарії» від 25 березня 1983 року). Разом із тим, ця вимога стосується і висловлювань інших посадових осіб про перебіг розслідування кримінальної справи, якщо такі твердження спонукають громадськість повірити у винуватість обвинуваченої особи та впливають на оцінку фактів справи компетентним судом (див.: рішення ЄСПЛ у справах «Аллен де Рібемон проти Франції», (пункт 41); у справі «Дактарас проти Литви» від 24 листопада 2000 року пункти 41-43; у справі «Бутвевічюс проти Литви» від 26 березня 2002 року (пункт 49)). У рішенні ЄСПЛ у справі «Корбан проти України» від 04 липня 2019 року зазначено, що частина друга статті 6 Конвенції не дозволяє посадовим особам оголошувати особу винною до засудження цієї особи судом. Посадові особи повинні повідомляти громадськість про кримінальні розслідування шляхом, наприклад, інформування про підозри, затримання та зізнання, якщо вони роблять це обережно. Має значення обране ними формулювання (див.: рішення ЄСПЛ у справі «Турьєв проти росії» від 11 жовтня 2016 року (пункт 19)). Як наголошує ЄСПЛ, вагоме розрізнення має проводитися між твердженнями про те, що особа лише підозрюється у вчиненні певного злочину, і відвертим визнанням того, що особа його вчинила (див.: рішення ЄСПЛ у справах «Бемер проти Німеччини» від 03 жовтня 2002 року (пункти 54, 56); у справі «Нештяк проти Словаччини» від 27 лютого 2007 року (пункти 88-89)). Аналогічне визначення презумпції невинуватості наведено у рішенні ЄСПЛ у справі «Шагін проти України» від 10 грудня 2009 року, в якому наголошено на тому, як важливо державним посадовим особам добирати слова, оприлюднюючи свої заяви ще до судового розгляду справи, порушеної проти особи, та визнання її винною у вчиненні того чи іншого злочину (див.: рішення ЄСПЛ у справі «Дактарас проти Литви» від 24 листопада 2000 року (пункт 41)). У справі, яка переглядається Верховним Судом, судами попередніх інстанцій встановлено, що 29 грудня 2023 року у публікації «ІНФОРМАЦІЯ_12 » на веб-сайті Служби безпеки України, на сторінці Служби безпеки України в Facebook і Телеграм-каналі використано та поширено ім`я позивача як особи, що обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, а також, викладено ряд обставин, які встановлені в ході досудового розслідування кримінального провадження. Ураховуючи відсутність обвинувального вироку, який набрав законної сили щодо ОСОБА_1 на момент відповідних публікацій, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про порушення немайнового права позивача на використання імені. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року у справі № 760/20787/18 (провадження № 61-11241св19), від 25 травня 2022 року у справі № 757/16900/20 (провадження № 61-6276св21), від 15 листопада 2023 року у справі № 757/30830/18-ц (провадження № 61-9089св22). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Установивши порушення немайнового права ОСОБА_1 на використання імені, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що порушене право позивача підлягає захисту шляхом визнання вказаної інформації такою, що порушує немайнове право ОСОБА_1 на використання імені, та зобов`язання Службу безпеки України видалити зі статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_12 », що міститься на веб-сайті Служби безпеки України, на сторінці Служби безпеки України в Facebook і Телеграм-каналі, зокрема, з речення «Служба безпеки зібрала доказову базу на власника одного з найбільших алкогольних холдингів України ОСОБА_1 , який підозрюється у фінансуванні збройної агресії рф» інформацію, яка дає можливість ідентифікувати позивача, а саме зазначення його імені - « ОСОБА_1 ». У рішенні ЄСПЛ у справі «Фатуллаєв проти Азербайджану» від 22 квітня 2010 року наголошено, що пункт 2 статті 6 Конвенції не забороняє владі інформувати суспільство про здійснювані кримінальні розслідування, проте вимагає робити це із максимальною обережністю та обачністю, які необхідні для дотримання принципу презумпції невинуватості. Колегія суддів зазначає, що наявність суспільного інтересу не виключає необхідності дотримання норм частини четвертої статті 296 ЦК України, оскільки цивільним законодавством встановлено заборону не на поширення інформації про кримінальні провадження, яка може бути предметом суспільного інтересу, а саме на використання імені обвинуваченої особи до набрання законної сили обвинувальним вироком суду стосовно неї при поширенні цієї інформації. Більше того, частиною сьомою статті 296 ЦК України передбачено можливість використання початкової літери прізвища фізичної особи у засобах масової інформації, літературних творах, і це не є порушенням її права. За таких обставин, колегія суддів відхиляє відповідно доводи касаційної скарги Служби безпеки України про те, що ОСОБА_1 є публічною особою, а тому свідомо відкритий для прискіпливого контролю за його особою. Крім того, з огляду на статтю 32 Конституції України необхідно розрізняти справи про захист гідності, честі чи ділової репутації шляхом спростування недостовірної інформації (права на відповідь) від справ про захист інших особистих немайнових прав, зокрема, перелічених у статті 270 ЦК України, порушених у зв`язку із поширенням про особу інформації, недоторканність якої спеціально охороняється Конституцією та законами України і поширення якої може завдати моральну шкоду навіть у випадку, якщо така інформація відповідає дійсності і не порочить гідність, честь чи ділову репутацію (див.: пункт 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»). Предметом позову у цій справі є, зокрема, захист особистого немайнового права на використання імені, яке охороняється відповідно до частини четвертої статті 296 ЦК України. При цьому порушення прямої законодавчої заборони на використання імені підозрюваної чи обвинуваченої особи до набрання законної сили обвинувальним вироком суду стосовно неї не може тлумачитися як критика у засобах масової інформації чи висвітлення її слів та вчинків, про що йдеться у положеннях згаданої декларації, зважаючи і на те, що відповідач не наділений правовим статусом засобу масової інформації. Ураховуючи викладене, Верховний Суд, погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, вважає, що зазначення імені позивача у публікації на офіційному сайті відповідача, сторінці Служби безпеки України в Facebook і Телеграм-каналідо набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо нього є порушенням положень частини четвертої статті 296 ЦК України незалежно від того, чи є така особа публічною. З огляду на встановлення апеляційним судом порушення немайнового права ОСОБА_1 на використання імені, колегія суддів вважає правильними висновки апеляційного суду щодо порушення немайнового права позивача на використання його фотозображень, оскільки вони дозволяють ідентифікувати ОСОБА_1 під час поширення щодо нього цієї інформації до набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо нього. ЄСПЛ у рішенні від 07 лютого 2012 року у справі «Фон Ганновер проти Німеччини», (заяви № 40660/08, № 60641/08) зазначив, що зображення особи є одним із головних атрибутів її особистості, оскільки воно розкриває унікальні характеристики особи і відрізняє особу з-поміж інших. Право на захист свого зображення є одним із головних складових особистого розвитку, яке передбачає, передусім, право особи контролювати використання цього зображення, зокрема, і не дозволяти його опублікувати. При встановленні балансу між захистом приватного життя та свободою вираження поглядів ЄСПЛ наголошує на необхідності враховувати, по-перше, внесок, зроблений фотографією або статтею до обговорення, що має загальний інтерес. Визначення того, що є предметом загального інтересу, залежатиме від обставин справи. Зокрема, Суд визнавав існування такого інтересу не лише в публікаціях стосовно політичних питань чи злочинності, але також коли воно стосувалося спорту або відомих митців. Верховний Суд вважає, що апеляційний суд надав правильну оцінку спірним правовідносинам та правильно застосував до них норми матеріального права. Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про незабезпечення повного та всебічного розгляду справи апеляційним судом та неврахування наявних у матеріалах справи доказів, оскільки вважає, що суд встановив обставини справи в достатньому обсязі для правильного її вирішення та ухвалення законного судового рішення. Вирішуючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначив характер спірних правовідносин і норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Посилання Служби безпеки України як на підставу касаційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 757/25649/17-ц, від 11 червня 2020 року у справі № 757/1884/15-ц, від 24 березня 2021 року у справі № 428/3780/20-ц, від 07 лютого 2023 року у справі № 343/25/21, від 22 листопада 2023 року у справі № 757/44316/19, від 19 липня 2023 у справі № 214/11028/21, є безпідставними, оскільки висновки у цих справах та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у зазначеній справі суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Посилаючись на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, заявник намагається досягти повторної оцінки доказів, однак суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази. Ураховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки апеляційним судом належно досліджено всі зібрані у справі докази та надано їм правильну правову оцінку, отже, спір вирішено з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає без задоволення касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника. Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Служби безпеки Українизалишити без задоволення. Постанову Київського апеляційного суду від 03 червня 2025 року в оскаржуваній частині залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Д. Д. Луспеник Судді:І. Ю. Гулейков Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк