Постанова Північний апеляційний господарський суд № 910/8812/25

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "15" липня 2026 р. Справа №910/8812/25 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Сковородіної О.М. суддів: Мальченко А.О. Горбасенка П.В. секретар судового засідання Фурсов Я.О., розглянувши у закритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ТУТТІ ЛТД» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.11.2025 (суддя - Андреїшина І.О.) у справі №910/8812/25 за позовом Міністерства оборони України до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТУТТІ ЛТД» про стягнення 1 975 005,00 грн, за участю представників: від позивача: Градов А.Р., від відповідача: не з`явився, В С Т А Н О В И В: До Господарського суду міста Києва звернулось Міністерство оборони України з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТУТТІ ЛТД" про стягнення 1 206 405,00 грн пені та 768 600,00 грн штрафу за порушення відповідачем умов договору №286/23/252 від 21.04.2023 року про закупівлю товарів за державні кошти. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.07.2025 відкрито провадження у справі №910/8812/25 та прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 10.09.2025. Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.11.2025 у справі №910/8812/25 позов задоволено повністю. 26.03.2026 через підсистему "Електронний суд" Товариство з обмеженою відповідальністю «ТУТТІ ЛТД» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.11.2025 у справі № 910/8812/25 в частині стягнення з відповідача суми пені у розмірі 1 206 405,00 грн та ухвалити нове, яким у задоволенні стягнення відповідної суми пені - відмовити. Також, скаржник просить змінити оскаржуване рішення в частині стягнення штрафу в сумі 768 600,00 грн та ухвалити нове, яким вказану позовну вимогу задовольнити частково в сумі 364 720, 25 грн. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до наступного. Скаржник вважає, що Суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, які мають значення для справи, дійшов невідповідних висновків вирішуючи спір та неправильно застосував норми права, зокрема ст. 58, 61 Конституції України, ст.ст 3, 549, 551 ЦК України, ст.ст. 216, 230, 231, 232 ГК України, а також норми процесуального права, зокрема ст. 2, 7, 242 ГПК України, відтак судове рішення не є законним та підлягає скасуванню (в частині), на підставі ст. 277 ГПК України. Щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, скаржник вказує на те, що Законом № 4196-ІХ «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб», який був ухвалений Верховною Радою 9 січня 2025 року скасовано ГК України. За твердженням відповідача, Господарський кодекс втратив чинність 28 серпня 2025 року. На думку апелянта, застосування судом норм ГК України після втрати ним чинності для посилення тягаря відповідальності Відповідача є грубим порушенням принципу правової визначеності. Щодо неправильної правової кваліфікації санкції «пеня» за негрошове зобов`язання, скаржник стверджує, що згідно з імперативною нормою ч. 3 ст. 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання. Відповідач зазначає, що оскільки обов`язок Відповідача з поставки товару є негрошовим зобов`язанням, нарахування пені за його прострочення прямо суперечить ч. 3 ст. 549 ЦК України та позиції Великої Палати у справі №904/4156/18. 04.05.2026 через підсистему "Електронний суд" від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому останній заперечує проти апеляційної скарги. Щодо доводів апелянта про те, що під час ухвалення рішення у справі судом першої інстанції не було враховано закон № 4196-ІХ «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб», яким скасовано Господарський кодекс України, позивач зазначає, що такі доводи апелянта є необґрунтовані те не відповідають висновкам сформованих Верховним Судом (зокрема у справі №920/51/23). Позивач наголошує, що враховуючи що події, які виникли у сторін за Договором, зокрема і прострочення виконання зобов`язання Відповідачем до набрання чинності Закону №4196-ІХ «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб», відтак застосування судом першої інстанції правомірно застосовано норми Господарського кодексу України. Разом з тим, як зауважує представник Міністерства оборони України, розмір та порядок обчислення штрафних санкцій за неналежне виконання Відповідачем господарського зобов`язання встановлений в першу чергу умовами Договору, що і досліджено судом та вказано у мотивувальній частині рішення. Так, відповідно до пункту 7.3.2. Договору за порушення строків постачання Товару з Постачальника стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості Товару, щодо якого допущено прострочення виконання за кожний день прострочення. За прострочення понад 30 календарних днів з Постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7% від вартості невчасно постаченого Товару. На переконання позивача, зазначені пункти Договору є чинними та не визнані у содовому порядку недійсними чи такими, що суперечать чинному законодавству. Щодо доводів відповідача про заборону подвійної відповідальності, Міноборони звертає увагу, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. Крім того, як зазначається у відзиві, у межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Також позивач вказує, що 15 000 одиниць товару було поставлено з порушенням термінів поставки, починаючи від 2 до 167 діб, про що і не заперечується апелянтом у його апеляційній скарзі. Відтак, Міністерство оборони вважає, що судом першої інстанції вірно застосовано норми матеріального права, а також надано оцінцку кожному доказу, що стало підставою для ухвалення законного та обґрунтованого рішення суду. Щодо зменшення розміру штрафних санкцій, представник позивача стверджує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду. Міноборони вважає, що належних та допустимих доказів Відповідачем для зменшення розміру штрафних санкцій не подано, а обставини, які встановлені судом першої інстанції свідчать про відсутність виключних обставин для зменшення розміру штрафних санкцій у даній справі. Підсумовуючи викладене, позивач просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Тутті ЛТД», а рішення Господарського суду міста Києва від 19.11.2025 у справі 910/8812/25 залишити без змін. 15.07.2026 через підсистему "Електронний суд" від представника позивача надійшла заява, до якої долучено довідку про чисельність штатних працівників за період з травня 2023 року по грудень 2023 року. В межах судових засідань представники сторін надали суду усні пояснення по суті апеляційної скарги та спірних правовідносин. Колегія суддів, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи зазначає наступне. Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій і підтверджується матеріалами справи, 21.04.2023 між Міністерством оборони України (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТУТТІ ЛТД» (постачальник) було укладено договір №286/3/23/232 про закупівлю товарів за державні кошти, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити замовнику товар в асортименті, комплектності, кількості, у строки, терміни, вказані у цьому договорі, а замовник забезпечити приймання та оплату товару, а саме: «(35810000-5) Сорочка бойова, тип 4, вид 3» в кількості 15 000 штук з терміном постачання до 30.06.2023 року. Пунктом 2.1. договору встановлено, що приймання товару за якістю проводиться представниками Центрального управління контролю якості, що є структурним підрозділом Міністерства оборони України у місцях його здачі на об`єднаних центрах забезпечення. Пунктом 3.1. договору визначено, що ціна (вартість) товару становить 13 500 000 грн 00 коп., у тому числі ПДВ - 2 250 000 гривень. Згідно з пунктом 4.2. договору розрахунки за фактично поставлений товар проводиться шляхом поетапної оплати замовником поставлених йому партій протягом 30 банківських днів після пред`явлення постачальником рахунку на їх оплату. Відповідно до пункту 5.3. договору місцем поставки товару (партій товару) є одержувачі замовника (Об`єднані центри забезпечення Міністерства оборони України), що зазначені у рознарядці та ростовці Міністерства оборони України, які є невід`ємною частиною договору (додатки до договору № 1 та № 2) - військова частина НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 . Товар постачається на умовах DDP - склад замовника відповідно до Міжнародних правил по тлумаченню термінів «Інкотермс» у редакції 2020 року згідно з положеннями договору (п.5.1. договору). Відповідно до пункту 7.3.2. договору за порушення строків постачання товару з постачальника стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товару, щодо якого допущено прострочення виконання за кожний день прострочення. За прострочення понад 30 календарних днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7% від вартості невчасно постаченого товару. З матеріалів справи вбачається, що товар був поставлений з порушенням термінів поставки (від 2 до 167 діб), що підтверджується Актами приймального контролю товару за якістю: №1 від 03.07.2023, №2 від 03.08.2023, №3 від 31.08.2023, №4 від 03.10.2023, №5 від 31.10.2023 №6 від 01.12.2023 та №7 від 15.12.2023. У зв`язку із неналежним виконанням відповідачем своїх обов`язків за контрактом Департамент ресурсного забезпечення Міністерства оборони звернувся до постачальника з претензією (вих. №220/14/7815) від 20.12.2023, якою запропоновано добровільно сплатити суму штрафних санкції. Зазначена претензія була не задоволена. Суд першої інстанції, дослідивши наявні матеріали справи, дійшов висновку, що позовна заява підлягає задоволенню у повному обсязі. У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіряючи дотримання судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів зазначає таке. Відповідно до частини 4 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно з пунктом 3 частини 3 статті 277 ГПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто господарським судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим). Як вбачається з матеріалів справи та оскаржуваного рішення, судові засідання у справі, зокрема і засідання 19.11.2025, під час якого було ухвалено рішення по суті спору, відбулися без участі представника відповідача. В апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю «ТУТТІ ЛТД» також наголошує на тому, що ухвалення оскаржуваного рішення відбулося без його участі через об`єктивну відсутність доступу до матеріалів справи та неотримання паперової копії рішення. Судом апеляційної інстанції встановлено, що направлення судової кореспонденції, зокрема ухвал суду, відповідачу здійснювалося судом першої інстанції за адресою: 04073, м. Київ, проспект Степана Бандери, 8, корп. 50, оф.

3. Водночас, з відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що місцезнаходженням юридичної особи відповідача є: 04073, м. Київ, проспект Степана Бандери, 8, корп. 50, оф.

34. Крім того, матеріали справи свідчать, що станом на дату ухвалення рішення та протягом всього часу розгляду справи в суді першої інстанції відповідач не мав зареєстрованого електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд», що підтверджується довідкою про наявність електронного кабінету у підсистемі "Електронний суд", де датою реєстрації зазначено 08.03.2026 о 18:18 год. Відтак, надсилання судом першої інстанції процесуальних документів на помилкову адресу (офіс 3 замість офісу 34) за відсутності у відповідача зареєстрованого електронного кабінету призвело до того, що Товариство з обмеженою відповідальністю «ТУТТІ ЛТД» не було належним чином повідомлено про розгляд справи. За таких обставин, зважаючи на приписи частини 4 статті 269 ГПК України, колегія суддів доходить висновку, що справу розглянуто судом першої інстанції за відсутності відповідача, якого не було повідомлено належним чином про дату, час і місце судового засідання, що в силу положень пункту 3 частини 3 статті 277 ГПК України є обов`язковою та безумовною підставою для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 19.11.2025 у справі № 910/8812/25 із прийняттям нового рішення по суті спору. Переходячи до розгляду позовних вимог Міністерства оборони України по суті, колегія суддів зазначає наступне. За приписами статті 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідачем було допущено порушення строків постачання 15 000 одиниць товару на строк від 2 до 167 діб, що підтверджується Актами приймального контролю товару за якістю (№1 від 03.07.2023, №2 від 03.08.2023, №3 від 31.08.2023, №4 від 03.10.2023, №5 від 31.10.2023, №6 від 01.12.2023 та №7 від 15.12.2023). Зазначений факт прострочення не заперечується самим відповідачем в апеляційній скарзі. Відповідно до пункту 7.3.2. договору за порушення строків постачання товару з постачальника стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товару, щодо якого допущено прострочення виконання за кожний день прострочення. За прострочення понад 30 календарних днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7% від вартості невчасно постаченого товару. На підставі вказаного пункту договору позивачем нараховано та заявлено до стягнення 1 206 405,00 грн пені та 768 600,00 грн штрафу. Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені та штрафу колегія суддів дійшла висновку, що останній є арифметично та методологічно вірним. Оцінюючи доводи апелянта про те, що нарахування пені за негрошове зобов`язання є незаконним у зв`язку зі скасуванням Господарського кодексу України (далі - ГК України) Законом № 4196-ІХ, колегія суддів відхиляє їх з огляду на таке. Як встановлено судом, укладення договору, виникнення зобов`язань сторін, а також сам факт прострочення виконання зобов`язання (період з липня по грудень 2023 року) мали місце до набрання чинності Законом № 4196-ІХ «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб» та до втрати чинності ГК України. Більше того, розмір та порядок обчислення штрафних санкцій за неналежне виконання господарського зобов`язання встановлений умовами пункту 7.3.2. Договору, які є чинними, не визнані недійсними та погоджені сторонами на підставі принципу свободи договору (стаття 627 ЦК України). Судова колегія зазначає, що на момент укладення Договору (21.04.2023) норми ст. 230, 231 ГК України були чинними, вони стали частиною правового регулювання відносин між Позивачем та Відповідачем. Втрата чинності цими нормами у серпні 2025 року не скасовує дію умов Договору, які були законними на момент їх погодження. Протилежний підхід порушив би принцип правової визначеності та «легітимних очікувань» сторони, яка розраховувала на дотримання контрагентом умов, підписаних у квітні 2023 року. Колегія суддів також враховує позицію Верховного Суду (постанова від 23.04.2019 у справі № 904/3565/18), згідно з якою суд зазначив, що сторони не позбавлені права у господарському договорі забезпечувати пенею виконання будь-якого зобов`язання. Крім того, суд вказав, що відповідно до ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Отже, сторони у договорі можуть забезпечити за допомогою пені виконання негрошового зобов`язання. Навіть за умови зміни законодавчого визначення пені в подальшому, договірне застереження залишається чинним, якщо воно не суперечило закону в момент досягнення згоди сторін з врегулювання цього питання. Сторони не змінювали умови Договору в частині відповідальності Постачальника через втрату чинності Господарського кодексу України після 28.08.2025. За наслідками набуття чинності Законом України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб» і втрати чинності ГК України на сайті Верховного Суду оприлюднено позицію, що з моменту скасування ГК України все, що не передбачено договором, регулюється нормами спеціального законодавства та ЦК. Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на положення пункту 4 статті 17 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4196-ІХ. Зазначеною нормою прямо передбачено, що положення абзацу третього частини другої статті 231 ГК України в частині стягнення штрафу в розмірі 7 відсотків вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання зобов`язання, не застосовується до виконавців державних контрактів (договорів) з оборонних закупівель, які виконуються у період дії правового режиму воєнного стану в Україні та не завершені на день набрання чинності цим Законом. Однак, як підтверджується матеріалами справи та не заперечується самими сторонами, зобов`язання за договором №286/3/23/232 щодо поставки 15 000 одиниць товару було виконано постачальником у повному обсязі (останній Акт приймального контролю товару за якістю підписаний 15.12.2023), а поставлений товар був прийнятий та оплачений замовником. Відтак, оскільки станом на день набрання чинності Законом № 4196-ІХ вказаний договір вже був завершеним, передбачений пунктом 4 статті 17 цього Закону виняток не підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Отже, правові підстави для повного звільнення відповідача від сплати 7% штрафу відсутні. Також колегія суддів відхиляє доводи скаржника про порушення статті 61 Конституції України (щодо заборони подвійної відповідальності). Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (схожа за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №910/12876/19). Водночас, надаючи оцінку заяві відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій (яка міститься в апеляційній скарзі), колегія суддів зазначає таке. Відповідно до частини 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципів розумності та справедливості (стаття 3 ЦК України). Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, який на власний розсуд вирішує це питання, оцінивши обставини справи у їх сукупності. При цьому колегія суддів зазначає, що ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок міститься у пункті 67 постанови Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №922/266/20). За змістом наведених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо. Питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує у відповідності до статті 86 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідженню конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії. У постанові від 19.02.2020 у справі №910/1199/19 Верховний Суд, зокрема відзначив, що, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 ЦК України, статтею 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав. При застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 Господарського кодексу України приймається до уваги, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними та конкретизуються судом у кожному конкретному випадку. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені. (подібні висновки містяться і у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №918/116/19). Як вказувалось вище, незважаючи на допущене прострочення, відповідач виконав своє зобов`язання щодо поставки 15 000 одиниць товару у повному обсязі. Поставлений товар був прийнятий замовником та оплачений без жодних зауважень щодо його якості чи комплектності. Міністерством оборони України не надано належних та допустимих доказів понесення реальних збитків чи додаткових витрат внаслідок затримки поставки товару відповідачем. Разом з тим, суд апеляційної інстанції відхиляє вимогу скаржника щодо зменшення неустойки виключно до розміру вже примусово стягнутої в межах виконавчого провадження суми (364 720,25 грн). Колегія суддів зауважує, що неустойка має не лише компенсаційну, але й стимулюючу та дисциплінуючу функції. Значне зменшення штрафних санкцій (більш ніж у 5 разів від заявленої суми) знівелює значення відповідальності за порушення договірних зобов`язань, особливо враховуючи специфіку предмета поставки (речове майно для потреб Збройних Сил України в умовах збройної агресії), а також тривалість допущеного прострочення (від 2 до 167 діб). Зважаючи на відсутність доказів завдання позивачу збитків, враховуючи фактичне виконання відповідачем основного зобов`язання в повному обсязі, з метою дотримання балансу інтересів сторін та недопущення перетворення неустойки на несправедливо надмірний тягар для боржника, колегія суддів доходить висновку про наявність обставин, які мають істотне значення, для зменшення розміру заявлених до стягнення пені та штрафу на 50%. На переконання суду апеляційної інстанції, саме такий розмір відповідальності є пропорційним, справедливим та відповідає засадам розумності. Отже, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають штрафні санкції зі зменшенням їх на 50%, а саме: пеня у розмірі 603 202,50 грн (1 206 405,00 грн / 2) та штраф у розмірі 384 300,00 грн (768 600,00 грн / 2). З огляду на те, що судом апеляційної інстанції встановлено порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що в силу пункту 3 частини 3 статті 277 ГПК України є обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог Міністерства оборони України. Згідно з частиною 11 статті 129 ГПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. В такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Колегія суддів зазначає, що вказана норма застосовується також і на стадії апеляційного перегляду, оскільки апеляційний суд здійснює остаточний перерозподіл усіх понесених сторонами витрат у справі. Застосування взаємозаліку зустрічних обов`язків з відшкодування судових витрат відповідає принципу процесуальної економії та забезпечує ефективне виконання судового рішення. Враховуючи, що на відповідача покладається обов`язок відшкодувати позивачу 23 700,06 грн судового збору за подання позовної заяви, а на позивача покладається обов`язок відшкодувати відповідачу 17 440,81 грн судового збору за подання апеляційної скарги, колегія суддів здійснює їх взаємозалік. Різниця, що підлягає стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТУТТІ ЛТД» на користь Міністерства оборони України, становить 6 259,25 грн (23 700,06 грн - 17 440,81 грн). Сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 275, 281 - 284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, - П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТУТТІ ЛТД» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.11.2025 у справі №910/8812/25 - задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.11.2025 у справі №910/8812/25 - скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Міністерства оборони України задовольнити частково. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТУТТІ ЛТД» (04073, м. Київ, проспект Степана Бандери, 8, корп. 50, оф. 34; ідентифікаційний код 41657295) на користь Міністерства оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітряних Сил, 6; ідентифікаційний код: 00034022) 603 202,50 грн пені, 384 300,00 грн штрафу, а також 6 259,25 грн витрат зі сплати судового збору. В іншій частині позовних вимог - відмовити.

4. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідні накази.

5. Матеріали справи №910/8812/25 повернути до місцевого господарського суду.

6. Повний текст постанови складено та підписано 20.07.2026.

7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених ст. 287 ГПК України, та у строки, встановлені ст. 288 ГПК України. Головуючий суддя О.М. Сковородіна Судді А.О. Мальченко П.В. Горбасенко