Постанова Південно-західний апеляційний господарський суд № 916/1601/26

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _____________________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 липня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/1601/26 м. Одеса, проспект Шевченка, 29, зал судових засідань Південно-західного апеляційного господарського суду №1 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі: головуючого судді Савицького Я.Ф., суддів: Богацької Н.С., Принцевської Н.М., секретар судового засідання Полінецька В.С. за участю представників учасників судового процесу: від прокуратури: Ейсмонт І.С., за посвідченням; від позивача: не з`явився; від відповідача: не з`явився; розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника керівника Доброславської окружної прокуратури Одеської області на ухвалу Господарського суду Одеської області від 07 травня 2026 року (повний текст складено 07.05.2026) у справі №916/1601/26 за позовом: Доброславської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Будмарин про: стягнення 3 418 366,96 грн, суддя суду першої інстанції: Цісельський О.В., місце винесення ухвали: м. Одеса, проспект Шевченка, 29, Господарський суд Одеської області Учасники процесу належним чином повідомлені про час і місце засідання суду. В судовому засіданні 15.07.2026, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, проголошено вступну та резолютивну частини постанови. В С Т А Н О В И В: У квітні 2026 року Заступник керівника Доброславської окружної прокуратури Одеської області (далі прокурор, позивач) в інтересах держави в особі Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області (далі також Фонтанська сільска рада, Сільська рада) звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «Будмарин» (далі також відповідач, Товариство), в якій просить суд стягнути з відповідача на користь Фонтанської сільської ради 3 418 366,96 грн, з яких: 1 827 626,69 грн - безпідставно збережені кошти пайової участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, 1 323 927,66 грн - інфляційні нарахування та 266 812,61 грн - 3% річних. В обґрунтування позовних вимог прокурор послався на порушення інтересів держави, у зв`язку з безпідставним збереженням відповідачем коштів пайової участі, оскільки таки дії призводять до заподіяння матеріальної шкоди місцевому бюджету у виді упущеної вигоди та унеможливлює виконання позивачем функцій з розвитку інфраструктури населеного пункту. Так, прокурор вказує, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Будмарин" 31.12.2020 розпочато будівництво багатоповерхового жилого будинку за адресою: Одеська область, Лиманський район, с. Крижанівка, вул. Марсельська, кадастровий номер земельної ділянки: 5122783200:02:001:2808. У 2021 році будівництво всіх трьох секцій вказаного об`єкту було закінчено, 20.05.2021 об`єкт введено в експлуатацію. Прокурор зазначає, що у відповідача був обов`язок упродовж 10 днів після початку будівництва звернутись до Сільської ради з заявою про визначення розміру пайової участі та, після отримання відповідного розрахунку, сплатити визначену суму до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію. Проте, відповідач не звертався до Фонтанської сільської ради з питань розрахунку розміру пайової участі, договір про пайову участь у створенні і розвитку інженерно- транспортної та соціальної інфраструктури не уклав, кошти пайової участі до введення об`єктів в експлуатацію не сплатив, у зв`язку з чим Фонтанською сільською радою було здійснено розрахунок розміру пайової участі, а також було нараховано інфляційні втрати та 3% річних за несвоєчасне виконання зобов`язання. Разом з позовною заявою прокурором було подано до суду першої інстанції заяву (вх. № 2-874/26) про забезпечення позову шляхом: - накладення арешту на грошові кошти, які належать ТОВ Будмарин як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову у межах суми позовних вимог на загальну суму 3 418 366,96 грн; - накладення арешту на нерухоме майно, що належить на праві власності ТОВ Будмарин, на суму в межах різниці між ціною позову 3 418 366,96 грн та сумою арештованих грошових коштів, у разі їх недостатності. Необхідність вжиття вищевказаних заходів забезпечення позову прокурор обґрунтовує наявністю обставин, що можуть свідчити про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення зі стягнення боргу, оскільки можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною. Так, за твердженням прокурора, відповідно до відкритих даних з веб-платформ для вибору квартир для купівлі на первинному ринку житла в Україні (lun.ua) в ЖК «Приморські сади» (до групи якої входить об`єкт будівництва за адресою: Одеська область, Лиманський район, с. Крижанівка, вул. Марсельська, кадастровий номер земельної ділянки: 5122783200:02:001:2808 (поз. № 114 по ДПТ с. Крижанівка в межах кв. 18, нове будівництво багатосекційного багатоповерхового жилого будинку, I черга будівництва), наразі здійснюється реалізація більше ніж 150 квартир, що свідчить про активну комерційну діяльність ТОВ «БУДМАРИН» з продажу нерухомого майна. Отже, з метою запобігання відчуженню нерухомого майна (нежитлових об`єктів), що може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду, прокурором вбачаються підстави для вжиття такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на нерухоме майно, власником якого є ТОВ Будмарин. При цьому, прокурор вважає, що обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним. Разом з тим, прокурор наголошує, що ефективний захист права держави у спірних правовідносинах безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме відповідач нерухоме майно у власності, оскільки вибуття такого майна може породити нові реєстраційні дії щодо нього та призведе до необхідності звернення з новим позовом. Водночас, у разі задоволення позовних вимог, відповідач матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника Крім того, на виконання п. 6 ч. 1 ст. 139 Господарського процесуального кодексу України прокурор повідомляє, що пропозиції щодо зустрічного забезпечення позову відсутні, оскільки достатніх підстав вважати, що заходами забезпечення позову відповідачу можуть бути спричинені збитки, немає. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 07.05.2026 у справі №916/1601/26 (суддя Цісельський О.В.) у задоволенні заяви (вх. № 2-874/26 від 05.05.2026) про забезпечення позову у справі № 16/1601/26 відмовлено. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що наведені позивачем у заяві припущення стосовно неможливості (утруднення) виконання судового рішення відповідачем у випадку невжиття судом відповідних заходів забезпечення позову, не підтверджуються жодними належними та допустимими доказами. Водночас, суд звернув увагу і на той факт, що можливість накладення арешту на нерухоме майно у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, не є безумовною підставою для задоволення такої вимоги, оскільки у будь-якому випадку суду необхідно оцінити адекватність та співмірність застосованого заходу з урахуванням предмета спору. У даному випадку прокурором не доведено співмірності вимог наведених у заяві про забезпечення позову щодо накладення арешту на майно боржника із позовними вимогами про стягнення з боржника коштів у відповідній сумі. Місцевий господарський суд виходив з того, що враховуючи майновий предмет позову - вимога позивача до відповідача про стягнення грошових коштів, виконання в майбутньому судового рішення у цій справі, у випадку задоволення позовних вимог, безпосередньо залежить від тієї обставини, чи будуть наявними у відповідача грошові кошти у відповідному розмірі. Водночас, прокурором не надано суду будь-яких доказів відсутності у відповідача грошових коштів на рахунках, а відповідно не доведено неможливості чи утруднення виконання рішення суду в майбутньому, без накладення арешту на майно відповідача. Також, суд першої інстанції взяв до уваги висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22, постанові від 03.03.2023 у справі №905/448/22, на яку посилається і апелянт, але, зазначив, що наведений у цій постанові підхід суду касаційної інстанції не є абсолютним, з огляду на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 04.12.2025 у справі №916/3385/25, відповідно до якої вимога про надання доказів витрачання відповідачем коштів не може розглядатися як єдина підстава для застосування заходів забезпечення позову, однак не виключає зобов`язання заявника щодо доведення необхідності такого забезпечення шляхом подання доказів підтверджуючих підставність заявлених вимог та ризик утруднення чи унеможливлення виконання у майбутньому відповідного судового рішення. Разом з тим, суд зазначив, що заявник не позбавлений права повторно звернутися до суду з відповідною заявою з наданням суду належних та допустимих доказів, в розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, які б свідчили про вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання судового рішення, а також імовірність утруднення або унеможливлення виконання в майбутньому такого судового рішення у разі невжиття заходів забезпечення позову з визначенням належних способів застосування таких заходів до відповідача. Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, Заступник керівника Доброславської окружної прокуратури Одеської області звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 07.05.2026 у справі №916/1601/26 про відмову у задоволені заяви прокурора про забезпечення позову та ухвалити нове рішення, яким заяву Заступника керівника Доброславської окружної прокуратури Одеської області про забезпечення позову у справі №916/1601/26 задовольнити у повному обсязі та вжити вищенаведені заходи забезпечення позову. Крім того, апелянт просить розподілити судові витрати відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України та стягнути на користь Одеської обласної прокуратури сплачений судовий збір за подачу апеляційної скарги. В обґрунтування апеляційної скарги прокурор зазначає, що оскільки прокурором заявлено позовні вимоги майнового характеру, які мають чітко визначений розмір (ціну позову), то вимоги до забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти відповідача, є співмірними та адекватними тим позовним вимогам, на забезпечення виконання яких у випадку задоволення позову вони вживаються. На переконання прокурора, суд першої інстанції помилково дійшов висновку про недоведеність підстав для забезпечення позову та не врахував правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, відповідно до яких у спорах про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент розпорядитися належними йому коштами та майном є очевидною обставиною, а вимога доведення такого факту свідчить про застосування завищеного стандарту доказування. Також, прокурор посилається на постанову Верховного Суду від 30.03.2026 у справі №904/6129/25, вважаючи, що накладення арешту на майно та кошти відповідача у межах ціни позову є співмірним заходом забезпечення позову. На підтвердження необхідності вжиття заходів забезпечення позову прокурор посилається на витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 472001036 від 08.04.2026, згідно з яким ТОВ Будмарин є власником понад 40 об`єктів нерухомого майна, а також на загальнодоступні відомості веб-платформи lun.ua, відповідно до яких у ЖК Приморські сади здійснюється продаж понад 150 квартир. Тобто, відповідач здійснює активну комерційну діяльність з продажу відповідного нерухомого майна, у зв`язку з чим судом першої інстанції зроблено передчасний та хибний висновок про відсутність підстав для забезпечення позову. Крім того, прокурор зазначає про наявність судових проваджень за участю відповідача, пов`язаних із його майновими правами (справи №504/602/26, №916/2405/25 та №523/13393/24), що, на його думку, також підтверджує ризик відчуження майна. Посилаючись на те, що ТОВ «Будмарин» протягом п`яти років не сплачує кошти пайової участі у сумі 1 827 626,69 грн за будівництво багатоквартирного житлового будинку, прокурор вважає, що вказана обставина по суті є формою ухилення від виконання відповідного зобов`язання відповідача, яка, в свою чергу, свідчить про потенційну можливість ухилення останнього від виконання судового рішення у разі задоволення позовних вимог позивача. На думку прокурора, тривале невиконання відповідачем обов`язку зі сплати пайового внеску свідчить про його недобросовісну поведінку та підтверджує існування ризику невиконання майбутнього судового рішення. За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, оформленого протоколом від 14.05.2026, для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Савицького Я.Ф., суддів: Діброви Г.І., Ярош А.І. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.05.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Доброславської окружної прокуратури Одеської області на ухвалу Господарського суду Одеської області від 07.05.2026 у справі №916/1601/26; продовжено розгляд вказаної апеляційної скарги на розумний строк та призначено її до розгляду на 15.07.2026 об 11:00 год. Крім того, вказаною ухвалою відповідачу встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу. Однак, відповідач своїм правом щодо надання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відзив суду не надав, проте, згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Між тим, у зв`язку з перебуванням у щорічних відпустках суддів-членів колегії Ярош А.І. та Діброви Г.І. з 06.07.2026 по 04.08.2026, розпорядженням керівника апарату суду від 13.07.2026 №95 призначено повторний автоматизований розподіл справи №916/1601/26. Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.07.2026 для розгляду справи №916/1601/26 сформовано колегію суддів у складі головуючого судді Савицького Я.Ф., суддів: Богацької Н.С., Принцевської Н.М. Ухвалою суду апеляційної інстанції від 14.07.2026 вказана судова колегія прийняла справу №916/1601/26 до свого провадження. В судовому засіданні 15.07.2026 прокурор, який з`явився у судове засідання, підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити. Представники Фонтанської сільської ради та ТОВ «Будмарин» у судове засідання не з`явились; про дату час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином. Частиною 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. У судовому засіданні 15.07.2026 оголошено вступну та резолютивну частини постанови. Частиною першою статті 270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі. Відповідно до ч. 1 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Згідно зі ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали оскарження, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, колегія суддів дійшла наступних висновків. Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. По суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи для того, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення (правова позиція викладена в постанові КГС ВС від 15.01.2020 у справі №915/1912/19). Загальною підставою для вжиття заходів забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать або дозволяють достовірно припустити, що невжиття цих заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду. Положеннями статті 136 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. За змістом цієї норми обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення. Відповідно до ст. 137 Господарського процесуального кодексу України, позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб. Разом з тим процесуальний закон встановлює і систему захисту прав особою, щодо якої застосовано заходи забезпечення позову. Складовими такої системи є: співмірність видів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами; відшкодування особі збитків, завданих забезпеченням позову; право на апеляційне та касаційне оскарження ухвали суду щодо забезпечення позову тощо. Тобто законодавець збалансував права як особи, яка ініціює питання про застосування заходів забезпечення позову, так і особи, щодо якої такі заходи застосовано. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20. При цьому, колегія суддів зазначає, що необхідно розрізняти види (способи) забезпечення позову, які можуть застосовуватись до позовів майнового характеру, а які - для забезпечення немайнових позовних вимог, тобто фактично заходи забезпечення позову можна поділити на майнові та немайнові. Майнові заходи забезпечення мають застосовуватись для забезпечення позовних вимог майнового характеру, тобто таких, де матеріальна позовна вимога виражена саме в грошовій формі в ціні позову в розумінні статті 163 Господарського процесуального кодексу України. Метою застосування заходів забезпечення позову майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред`явлення прозову (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення суду. Заходи забезпечення немайнового характеру спрямовані на покладення на відповідача чи інших осіб обов`язку вчинити активні дії чи утриматись від їх вчинення, не пов`язаних з передачею грошових сум чи майна. Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 27 02 2024 у справі №916/4159/23. При цьому, у постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22 Велика Палата Верховного Суду констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Тобто забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача (пункт 8.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20). Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити тощо. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі №910/15328/23, від 01.05.2023 у справі №914/257/23, від 06.03.2023 у справі №916/2239/22. Передумовою забезпечення позову є обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову, що гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову заявленим позивачем вимогам, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (заявника). Аналогічні висновки наводяться у постановах Верховного Суду від 21.12.2021 у справі № 910/10598/21, від 28.08.2023 у справі № 906/304/23 та інших. Сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою та відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з заявою про забезпечення позову. Так, згідно зі ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Належними згідно ст. 76 Господарського процесуального кодексу України є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Таким чином, апеляційна колегія зазначає, що достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Зазначене відповідає правовій позиції, викладеній у постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі №910/1040/18 та від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, а також у постановах Верховного Суду, зокрема, від 16.03.2021 у справі №921/302/20, від 15.09.2023 у справі №917/453/23, від 26.09.2023 у справі № 911/1518/22, від 18.10.2023 у справі № 922/1864/23, від 11.01.2024 у справі № 916/3599/23, від 17.12.2024 у справі №914/2036/24, від 04.12.2025 у справі №916/3385/25 тощо. Крім того, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. При цьому забезпечення позову спрямоване, перш за все, проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його тощо. Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі №910/15328/23, від 01.05.2023 у справі №914/257/23, від 06.03.2023 у справі №916/2239/22. Отже, при поданні заяви про забезпечення позову, заявник повинен обов`язково надати докази щодо наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Апеляційна колегія звертається до правової позиції Верховного Суду, яка наведена у постанові від 03.04.2020 у справі №904/4511/19 та якою визначено, що звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Питання задоволення заяви сторони у справі про застосування заходів до забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити висновок щодо утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у випадку невжиття заходів забезпечення позову. При цьому, обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Подібна правова позиція висловлена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 13.01.2020 у справі №922/2163/17, від 15.09.2021 у справі №903/704/20, від 08.11.2021 у справі №916/1533/21, від 04.11.2021 у справі №907/416/21, від 16.05.2022 у справі 920/1034/21, від 04.12.2025 у справі №916/3385/25 тощо. Таким чином, при поданні заяви про забезпечення позову, заявник повинен обов`язково надати докази щодо наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову; обґрунтування відомих позивачу обставин або тих обставин, про які він об`єктивно може дізнатися, які б свідчили про утруднення чи унеможливлення виконання судового рішення у разі задоволення позову. З подібних мотивів виходила Об`єднана палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, повертаючи справу №917/1610/23 відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду ухвалою від 01.04.2025. Одночасно, заходи щодо забезпечення позову повинні бути співрозмірними з заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Аналогічні правові висновки наведені в постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі №909/526/18, від 21.01.2019 у справі №916/1278/18, від 25.01.2019 у справі №925/288/17, від 26.09.2019 у справі №904/1417/19, від 08.09.2020 у справі №910/1261/20 тощо. Крім того, заходи забезпечення повинні буди адекватними. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.05.2018 у справі №916/2786/17, від 25.09.2020 №921/40/20. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18). Обрані заходи забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб`єкта господарювання, якщо така діяльність, своєю чергою, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості. Аналогічні правові висновки щодо застосування ст. ст. 136, 137 Господарського процесуального кодексу України наведені в постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/19256/16, від 14.05.2018 у справі №910/20479/17, від 14.06.2018 у справі №916/10/18, від 23.06.2018 у справі №916/2026/17, від 16.08.2018 у справі №910/5916/18, від 11.09.2018 у справі №922/1605/18, від 14.01.2019 у справі №909/526/18, від 21.01.2019 у справі №916/1278/18, від 25.01.2019 у справі №925/288/17, від 26.09.2019 у справі №904/1417/19 тощо. Разом з тим, апеляційний суд звертає увагу, що у вирішенні питання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти чи майно відповідача, суд має виходити із того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися грошовими коштами або майном, тому може застосуватись у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів. При цьому, піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватися майна, що належить до предмета спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 15.01.2019 у справі №915/870/18). Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову у даній справі є вимога позивача про стягнення з ТОВ Будмарин 3 418 366,96 грн, з яких: 1 827 626,69 грн - безпідставно збережені кошти пайової участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, 1 323 927,66 грн - інфляційні нарахування та 266 812,61 грн - 3% річних. Жодні інші вимоги у даній справі позивачем не заявлені. Тобто, у разі задоволення позову, у даній справі вирішено буде виключно стягнути з відповідача відповідну суму грошових коштів. Таким чином, виконання в майбутньому судового рішення у справі за позовом про стягнення 3 418 366,96 грн, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо залежить лише від тієї обставини, чи матиме ТОВ Будмарин необхідну суму грошових коштів. Вказане підтверджується висновком Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду, який викладений у постанові від 17.06.2022 у справі №908/2382/21, та згідно з яким «… виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язано з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову». Тобто, належним видом забезпечення позову, у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, слід вважати накладення арешту на відповідні кошти або майно боржника, що в подальшому призведе до можливості останнього розрахуватись із позивачем. Таку позицію застосовує Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.02.2020 у справі №381/4019/18, а також Верховний Суд у справах: №911/1111/20, №910/5079/21, №908/2382/21 тощо. Між тим, судова колегія зазначає, що сам факт звернення із заявою про забезпечення позову не звільняє прокурора від обов`язку доведення обставин, з якими закон пов`язує можливість застосування відповідних заходів, та не є підставою для відступу від принципів рівності сторін і змагальності процесу. За відсутності доведених ризиків утруднення виконання рішення суду застосування такого заходу не відповідатиме вимогам пропорційності, тим більше, що забезпечення позову не повинно мати на меті створення для відповідача негативних наслідків, тотожних наслідкам задоволення позову, та не може використовуватися як інструмент попереднього примусу до виконання спірного зобов`язання. Отже, самі лише твердження про потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення у разі задоволення позову без долучення відповідних доказів та обґрунтувань, не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову. Таким чином, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18, у постанові Верховного суду від 19.07.2024 у справі №917/1862/21. Так, обґрунтовуючи підстави для задоволення заяви про забезпечення позову, прокурор побоюється, що до вирішення господарським судом даної справи по суті відповідач може розпорядитись в будь-який момент грошовими коштами, які перебувають на його рахунках та зазначає про здійснення відповідачем дій, що спрямовані на відчуження майна, за рахунок якого можна буде задовольнити позовні вимоги у разі їх задоволення. Зокрема, прокурор посилається на наступні обставини: - 31.08.2018 ТОВ Будмарин розпочато будівництво багатоквартирного чотирьохсекційного 14-поверхового житлового будинку із вбудовано-прибудованими приміщеннями та двоповерховим підземним паркінгом по вул. Марсельської у с. Крижанівка Одеської області, а 19.07.2021 Державною інспекцією архітектури та містобудування України зареєстровано сертифікат про прийняття об`єкта в експлуатацію, і розпорядженням Одеської районної військової адміністрації від 16.02.2023 №22/од-2023 об`єкту присвоєно адресу: Одеська область, Одеський район, с. Крижанівка, вул. Марсельська, 33/1; - згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо відповідача №472001036 від 08.04.2026, відповідач має у власності більше 40 об`єктів нерухомого майна (квартир), розташованих за адресою: Одеська обл., Одеський р., с. Крижанівка, вулиця Марсельська, будинок 33/1; - відповідно до відкритих даних з веб-сайту продажу нерухомості на первинному ринку житла «lun.ua» (за посиланням: https://lun.ua/new/odesa/kryzhanivka-prymorski-sady) в ЖК Приморські сади 6 (с. Крижанівка, вул. Марсельська), до групи якої входить багатоквартирний чотирьохсекційний 14-ти поверховий житловий будинок із вбудовано-прибудованими приміщеннями та з вбудовано- прибудованим двоповерховим підземним паркінгом, секція 1, четверта черга будівництва), наразі здійснюється реалізація більше ніж 150 квартир, що свідчить про активну комерційну діяльність ТОВ Будмарин з продажу нерухомого майна; - у загальнодоступній інформації, що міститься на офіційному веб-порталі Судова влада України (court.gov.ua) наявні судові провадження, у яких відповідачем є ТОВ Будмарин та які, зокрема, пов`язані із його майновими правами на земельні ділянки та споруди (справи №504/602/26, №916/2405/25, №523/13393/24); - відсутні у відкритих реєстрах будь-яких докази щодо вартості наявного у власності ТОВ Будмарин майна. При цьому, відповідно до позовної заяви прокурора у даній справі - №916/1601/26, між сторонами існує спір про стягнення грошових коштів з ТОВ Будмарин, оскільки останній ще у 2020 році повинен був сплатити (але, не сплатив) Фонтанській сільській раді Одеського району Одеської області кошти за пайову участь, у зв`язку з будівництвом вищезазначеного об`єкта, що розташований за адресою: Одеська область, Одеський район, с. Крижанівка, вул. Марсельська, 33/1. Між тим, судова колегія звертає увагу, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет належності, допустимості та достовірності. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18 висловлено правову позицію, відповідно до якої необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову. Отже, проаналізувавши наведені вище обставини та надані прокурором докази на підтвердження підстав для необхідності забезпечення позову у цій справі, судова колегія вважає, що позивачем не доведено факту дійсного існування суттєвого ризику невиконання рішення суду про стягнення грошових коштів. Зокрема, позивачем не надано жодного доказу того, що відповідач вчиняв чи вчиняє дії щодо погіршення власної платоспроможності станом на теперішній час. Позивач не надав суду жодної інформації щодо існування обставин того, що відповідач здійснював або здійснює дії щодо виводу коштів або має ознаки неплатоспроможності. Також позивачем не надано доказів стосовно припинення господарської діяльності відповідачем. Крім того, апеляційним господарським судом встановлено, що позивачем не наведено у заяві про забезпечення позову і обставин на підтвердження вчинення відповідачем конкретних дій, спрямованих на безпідставне витрачання ним коштів. Тобто, з доданих до заяви про забезпечення позову та до апеляційної скарги документів не вбачається, що грошові кошті відповідача можуть зникнути, зменшитись за кількістю на момент виконання рішення. Сам по собі факт порушення відповідачем своїх грошових зобов`язань перед позивачем у розумінні приписів Господарського процесуального кодексу України не є підставою для застосування заходів забезпечення позову, оскільки такі заходи застосовуються не в залежності від наявності у відповідача заборгованості, а в залежності від наявності належних та допустимих доказів на підтвердження того, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Невиконання відповідачем зобов`язань зі сплати пайового внеску стало підставою для звернення позивача до суду з позовом і саме ці вимоги є предметом розгляду суду у даній справі. Однак, судова колегія наголошує, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову. Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.09.2019 у справі №917/137/19, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20, від 21.01.2021 у справі № 924/881/16 (924/811/20), від 17.09.2021 у справі №910/3547/21. З огляду на вказане, судова колегія не враховує аргументи позивача стосовно невиконання з боку Підприємства своїх зобов`язань зі сплати орендних платежів за користування земельною ділянкою, оскільки, по-перше, дане твердження є предметом розгляду спору по-суті, а по-друге, вказане не свідчить про ухилення відповідача від виконання судового рішення. Оцінка такої правової позиції заявника може бути надана судом виключно за наслідками вирішення даної справи по суті вимог та підстав позову і не може бути покладена в підґрунтя необхідності забезпечення позову. Колегією суддів також враховується те, що у вирішенні питання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти чи майно відповідача суд повинен дотриматися розумного балансу між необхідністю забезпечити можливе майбутнє виконання судового рішення та неприпустимістю блокування господарської діяльності відповідача. Виходячи із заяви про забезпечення позову, прокурор вважає, що за рахунок майна, на яке буде накладено арешт, можуть у подальшому (у разі задоволення позову) бути задоволені вимоги стягувача під час реалізації такого майна, якщо коштів відповідача не буде достатньо для погашення заборгованості. Водночас, прокурор наголошує на тому, що наразі відповідачем вже здійснюється реалізація майна - 150 квартир, що створює загрозу для ефективного виконання рішення суду, у разі задоволення позовних вимог. З цього приводу суд апеляційної інстанції звертає увагу на висновки Верховного Суду, зокрема, у постановах від 09.12.2020 у справі №910/9400/20, від 21.12.2020 у справі №910/9627/20, в яких наголошено на необхідності конкретизації заходів забезпечення позову в аспекті співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами. Як зазначалось вище, прокурор вимагає застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту як на грошові кошти, так і на нерухоме майно, що належить відповідачу ТОВ Будмарин, у межах розміру позовних вимог 3 418 366,96 грн, лише в межах різниці між сумою ціни позову та арештованих грошових коштів, у разі їх недостатності. При цьому, позивачем будь-яких доказів на підтвердження відсутності грошових коштів на банківських рахунках відповідача станом на момент звернення із заявою про забезпечення позову до матеріалів справи не надано. Разом з тим, за умови неможливості встановити достатність чи недостатність грошових коштів, що належать ТОВ «Будмарин», і які знаходяться на всіх його рахунках в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах для задоволення вимог про стягнення 3 418 366,96 грн, не можна стверджувати як про доцільність накладення арешту на майно відповідача, так і про те, що у разі задоволення позову вимоги позивача будуть задовольнятись саме за рахунок нерухомого майна відповідача. Вказане підтримується і позицією Верховного Суду, яка застосована у постанові від 29.02.2024 у справі №902/611/22, і згідно з якою у разі наявності у відповідача нерухомого майна, але за неможливості встановлення достатності чи недостатності його вартості, накладення арешту на грошові кошти та рухоме майно відповідача забезпечить у майбутньому (у разі задоволення позову) задоволення суми позовних вимог у повному обсязі або її різниці у випадку недостатньої вартості арештованого нерухомого майна. Відтак, апеляційний суд звертає увагу на те, що у матеріалах справи відсутні будь-які дані щодо обсягу коштів, що знаходяться на рахунках боржника (їх недостатність для можливого відшкодування коштів), а відтак, накладення арешту одночасно і на рухоме майно боржника є необґрунтованим взагалі. При цьому, судова колегія звертає увагу на те, що загроза неплатоспроможності боржника розкривається законодавцем через його фінансово-економічний стан, основним визначальним критерієм якого є нездатність боржника відповісти за своїми зобов`язаннями належним йому майном (активами) і тим самим виконати грошові зобов`язання в повному обсязі перед всіма кредиторами. У контексті наведеного судова колегія звертає увагу на те, що судом апеляційної інстанції встановлено наявність у ТОВ «Будмарин» стійкого доходу та прибутку протягом останніх років. Так, у 2025 році чистий прибуток Товариства склав 548 800 грн, у 2024 6 575 400 грн, у 2023 10 364 000 грн (інформація доступна для загального ознайомлення за посиланням https://opendatabot.ua/c/33656758). Тобто, ТОВ «Будмарин» здійснює господарську діяльність, має постійний дохід та, навить, прибуток, що не враховано прокурором. Водночас, обставини здійснення відповідачем господарської діяльності з встановленням її результатів - наявної у відповідача видобутої продукції, спростовують стверджуване позивачем ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача у цій справі у разі задоволення вимог. Обставини ж можливості відповідача розпоряджатися коштами не є доказом ризику ухилення від виконання судового рішення. Окремо, судова колегія звертає увагу на те, що доводи апеляційної скарги даного висновку не спростовують. За таких обставин частина вимог заявника, наведених в заяві про забезпечення позову, щодо накладення арешту на майно відповідача не співвідносяться з предметом позову. Зі змісту заяви позивача про забезпечення позову не вбачається реальної загрози невиконання чи утруднення виконання відповідачем можливого рішення суду про задоволення позову. Крім того, у даному випадку прокурором не надано доказів щодо відсутності у ТОВ «Будмарин» майна, за рахунок якого він може розрахуватись перед позивачем, крім того, що розташовано на спірній земельній ділянці. Тому, суд апеляційної інстанції погоджується з позицією місцевого господарського суду, що посилання в заяві про забезпечення позову на потенційну можливість настання в майбутньому негативних наслідків, без надання відповідного обґрунтування, в тому числі доказів вчинення відповідачем певних реальних дій, спрямованих на ухилення від виконання судового рішення, не є достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову. З урахуванням зазначеного апеляційний суд вказує, що обґрунтування необхідності вжиття відповідних заходів зводяться виключно до цитування положень судової практики щодо загальних підстав застосування ст. 136, 137 Господарського процесуального кодексу України. До того ж суд звертає увагу на те, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору, а процесуальний закон, визначаючи у ст. 75 Господарського процесуального кодексу України підстави звільнення від доказування, не передбачає звільнення учасника від доказування у разі подання заяви про забезпечення позову. У розрізі вказаного колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що господарським процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у використанні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що з метою застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, судової палати й колегії суддів Касаційного господарського суду. Подібна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.09.2021 у справі №908/2609/20, від 15.09.2021 у справі № 10/Б-5022/1383/2012, від 14.09.2021 у справі №908/1671/16. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі. Правові висновки суду, у тому числі касаційної інстанції, формулюються з урахуванням конкретних обставин справи. Тобто, на відміну від повноважень законодавчої гілки влади до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для всіх життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права (постанова Великої Палати Верховного суду від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц). Суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду і в даному випадку судова колегія враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22, висновки об`єднаної палати, та, зокрема, висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у постанові від 04.12.2025 у справі №916/3385/25, якою були скасовані ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції і відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову. Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22, при вирішенні питання про забезпечення позову ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії. Слід зазначити, що законодавством покладено на заявника обов`язок обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Близька за змістом правова позиція визначена у постановах Верховного Суду від 08.07.2024 у справі № 916/143/24, від 04.10.2024 у справі № 913/289/24. З огляду на викладене, заходи забезпечення позову мають чітко відповідати суті та предмету заявлених позовних вимог, оскільки це гарантує, що вжиті заходи не виходять за межі спору, сприяють належному виконанню судового рішення і не створюють необґрунтованих перешкод для сторін у справі або інших осіб. Як зазначалось вище у даній постанові, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.03.2023 у справі №905/448/22 виснувала, що вжиття заходів забезпечення позову передбачає доведення стороною обставин вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язань після пред`явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). З огляду на викладене, зазначений висновок об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду свідчить, що вимога про надання доказів витрачання відповідачем коштів дійсно не може розглядатися як єдина підстава для застосування заходів забезпечення позову, однак не виключає зобов`язання заявника щодо доведення необхідності такого забезпечення шляхом подання доказів, підтверджуючих підставність заявлених вимог та ризик утруднення чи унеможливлення виконання у майбутньому відповідного судового рішення. Це підтверджується тим, що Верховний Суд у постанові від 18.06.2025 у справі №918/73/25 зазначив те, що наведений у зазначеній постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду підхід передбачає необхідність доказування наявності обґрунтованої необхідності у застосуванні заходів забезпечення позову шляхом подання доказів до суду щодо наявності фактичних обставин, з якими закон пов`язує застосування такого заходу забезпечення позову, обґрунтування позивачем відомих останньому обставин або тих обставин, про які він об`єктивно може дізнатися, які б свідчили про утруднення чи унеможливлення виконання судового рішення у разі задоволення позову. Крім того, наведений зміст вказаної постанови Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду засвідчує, що у ній взагалі відсутні правові висновки про те, що у питанні застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та/або грошові кошти, що знаходяться на рахунках відповідача/зацікавленої особи, позивач (заявник) звільняється від доказування наявності обґрунтованої необхідності у застосуванні заходів забезпечення позову шляхом подання доказів до суду щодо наявності фактичних обставин, з якими закон пов`язує застосування такого заходу забезпечення позову (з таких мотивів виходила об`єднана палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, повертаючи справу №917/1610/23 відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду ухвалою від 01.03.2025). Як зазначалося вище, позивач не навів достатньо обґрунтованого припущення недобросовісних дій відповідача, які спрямовані на виведення активів, тоді як доводи прокурора ґрунтуються виключно на його припущеннях та сумнівах щодо можливої недобросовісної поведінки відповідача, і як наслідок не доведено, що невжиття заходів забезпечення позову у майбутньому істотно ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, у разі задоволення позову. Водночас, колегія суддів вважає за необхідне окремо зазначити, що зі змісту поданої заяви про забезпечення позову вбачається, що позивач обмежився загальними посиланнями на можливість відповідача розпорядитися належними йому грошовими коштами, що саме по собі є властивістю будь-якого суб`єкта господарювання та не може автоматично свідчити про наявність ризику невиконання майбутнього судового рішення в даному випадку, виходячи з конкретних обставин даної справи. Таким чином, з урахуванням відсутності належних та допустимих доказів існування реального, а не гіпотетичного ризику утруднення виконання судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, підстави для забезпечення позову в даному випадку відсутні. З огляду на вищенаведені правові положення та встановлення обставин даної справи, колегія суддів вважає доводи викладені скаржником в апеляційній скарзі необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами та не відповідають вимогам закону, що регулює спірні правовідносини. Апеляційні аргументи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди скаржника з висновками суду першої інстанції про відмову у забезпеченні позову, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм процесуального права. За таких обставин колегія суддів не знаходить законних підстав для повного чи часткового задоволення вимог апеляційної скарги. Враховуючи вищевикладене колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції було повно та всебічно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та постановлено ухвалу з дотриманням норм процесуального права, що дає підстави для залишення її без змін. При цьому, судова колегія звертає увагу прокурора, що він не позбавлений права повторно звернутися до суду з відповідною заявою, з наданням суду належних та допустимих доказів, в розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, які б свідчили про вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання судового рішення, а також імовірність утруднення або унеможливлення виконання в майбутньому судового рішення у разі невжиття заходів забезпечення позову з визначенням належних способів застосування таких заходів до відповідача. Таким чином, Південно-західний апеляційний господарський суд приходить висновку, що ухвалу Господарського суду Одеської області від 07.05.2026 у справі №916/1601/26 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Одеської міської ради без задоволення. У зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по сплаті судового збору при подачі апеляційної скарги покладаються на особу, яка подала апеляційну скаргу Одеську міську раду. Керуючись ст.ст. 255, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, П О С Т А Н О В И В: Ухвалу Господарського суду Одеської області від 07.05.2026 про відмову у забезпеченні позову у справі №916/1601/26 залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку. Повний текст постанови складений та підписаний 20.07.2026. Головуючий суддя Савицький Я.Ф. Суддя Богацька Н.С. Суддя Принцевська Н.М.