Ухвала КАС ВС № 560/1250/26

УХВАЛА про відмову у відкритті касаційного провадження 20 липня 2026 року м. Київ справа №560/1250/26 адміністративне провадження № К/990/31461/26 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Шарапи В.М., суддів: Берназюка Я.О., Чиркіна С.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 01.06.2026 у справі №560/1250/26 за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Шепетівської районної державної (військової) адміністрації Хмельницької області, Управління з питань ветеранської політики Шепетівської районної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Управління соціального захисту населення Шепетівської районної військової адміністрації Хмельницької області (далі - УПСЗН районної державної (військової) адміністрації Хмельницької області), Управління з питань ветеранської політики Шепетівської районної державної адміністрації, в якому просив: - визнати протиправним та скасувати рішення УСЗН Шепетівської районної державної (військової) адміністрації Хмельницької області, оформлене протоколом засідання районної комісії щодо розгляду питань, пов`язаних із встановленням та позбавленням статусу ветерана війни відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII (далі - Закон № 3551-XII) від 15.09.2025 №2 про позбавлення ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни; - зобов`язати УСЗН Шепетівської районної державної (військової) адміністрації Хмельницької області поновити позивачу з 15.09.2025 статус особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 2 частини 2 статті 7 Закону № 3551-XII; - зобов`язати УСЗН Шепетівської районної державної (військової) адміністрації Хмельницької області внести відомості про поновлення ОСОБА_1 з 15.09.2025 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни до Єдиного державного реєстру ветеранів війни. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 18.03.2026 позов задоволено. Відповідач, не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, оскаржив його в апеляційному порядку. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 01.06.2026 рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким в задоволенні позову відмовлено. На адресу Верховного Суду 06.07.2026 надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в якій позивач просить скасувати постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 01.06.2026 та залишити в силі рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 18.03.2026. За наслідками перевірки касаційної скарги на предмет відповідності вимогам, передбаченим статтями 328-330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), встановлено, що скаржником вказано підставою касаційного оскарження пункти1 частини 4 статті 328 цього Кодексу. Крім цього позивач стверджує, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, та справа має виняткове значення для нього. Керуючись частиною п`ятою статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень», згідно з якою судді мають право на доступ до усіх інформаційних ресурсів Єдиного державного реєстру судових рішень, колегією суддів встановлено, що згідно змісту оскаржуваних судових рішень: - ОСОБА_1 проходив службу на посадах начальницького складу в органах Міністерства внутрішніх справ України, а в подальшому - в Національній поліції України; - 20.08.2011, в період проходження служби в органах внутрішніх справ при виконанні службових обов`язків, пов`язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку, громадської безпеки, у боротьбі зі злочинністю, позивач отримав тілесні ушкодження у вигляді забійної рани правої гомілки та правого колінного суглобу; - свідоцтвом про хворобу №86 від 29.04.2016 ОСОБА_1 діагностовано: післятравматичний деформуючий остеоартроз правого колінного суглобу, стадія ремісії. ПФС-0-1 ступеня. Травма, "ТАК", пов`язана з виконанням службових обов`язків; - згідно довідки Хмельницької ОМСЕК від 20.07.2016 серії АВ № 0795644 ОСОБА_1 встановлено другу групу інвалідності довічно. Причина інвалідності - травма, ТАК, пов`язана з виконанням службових обов`язків. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 має право на отримання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 2 частини 2 статті 7 Закону № 3551-XII як особа з інвалідністю з числа осіб начальницького складу органів Міністерства внутрішніх справ України, який став особою з інвалідністю внаслідок травми, одержаної ним під час виконання службових обов`язків. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи постанову, якою відмовлено у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції, враховуючи правову позицію, викладену в постановах Верховного Суду від 30.09.2019 у справі №824/32/19-а, від 18.11.2020 у справі №1140/2362/18 та від 02.04.2021 у справі №0540/9350/18-а, зауважив, що оскільки отримана позивачем травма, внаслідок якої йому встановлено інвалідність, не пов`язана із участю у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав, а одержана внаслідок виконання службових обов`язків, інвалідність йому не дає йому права на отримання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 2 частини 2 статті 7 Закону №3551-XII. При цьому апеляційним судом обгрунтовано взято до уваги, що згідно статті 4 Закону №3551-XII ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни, тобто віднесення особи до особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до статті 7 Закону України №3551-ХІІ безпосередньо пов`язане з визначенням самого поняття «ветеран війни», яке міститься у статті 4 цього Закону. Висновок апеляційного суду про безпідставність позовних вимог грунтується на тому, що визначальною ознакою категорії осіб, які відносяться до «осіб з інвалідністю внаслідок війни», є те, що такі особи безпосередньо брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав, водночас, ОСОБА_1 встановлена ІІ група інвалідності, так, пов`язана з виконанням службових обов`язків, проте набута в мирний час, а не під час бойових дій. В касаційній скарзі позивач вказує на помилковість висновків суду апеляційної інстанції з огляду на те, що судом застосовано норми права, які не підлягають застосуванню (пункт 1 частини 2 статті 7 та статті 4 Закону №3551-ХІІ) та не застосовано положення пункту 2 частини 2 статті 7 Закону №3551-ХІІ, які підлягали застосуванню. Втім, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з наступних підстав. Касаційна скарга у цій справі подана на судові рішення, які можуть бути оскаржені згідно із частиною 1 статті 328 КАС України. Відповідно до пункту 20 частини 1 статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин. Згідно з пунктом 10 частини 6 статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Пунктом 4 частини 4 статті 12 КАС України визначено перелік категорій справ, які розглядаються виключно за правилами загального позовного провадження. Положення вказаної правової норми процесуального закону узгоджуються з приписами статті 257 КАС України. Відповідно до частин 1 та 2 статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині 4 цієї статті. Розгляд справи №560/1250/26 здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження. За правилами пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо, зокрема, касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу. Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу. Доведення вищезазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу. Обґрунтовуючи наявність права на касаційне оскарження, позивач зазначає про наявність обставин, наведених у підпунктах «а» та «в» пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України, а саме: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, та справа має виняткове значення для нього. Водночас, аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в рішенні суду апеляційної інстанції обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки скаржник належним чином не обґрунтував фундаментальність значення саме цієї справи із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин. Крім цього, доводи щодо наявності виняткового значення цієї справи для позивача мають загальний характер та притаманні кожній аналогічній справі, а отже, не можуть сприйматись судом як виключний випадок, та не свідчить про наявність суспільного інтересу саме у цій справі, а тому посилання скаржника в цій частині не містять достатніх обґрунтувань. Верховний Суд враховує, що для кожної із сторін справа, в якій він є учасником має виняткове значення, оскільки спірні правовідносини, що склались, потребують судового втручання. Разом з цим, Верховний Суд зазначає, що незгода із судовим рішенням не свідчить про винятковість справи, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання відповідних наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача/відповідача є передбачуваним процесом. Отже, доводи скаржника про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, та ця справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, є необґрунтованими. Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначає застосування судом апеляційної інстанції вимог частини 2 статті 7 Закону №3551-ХІІ без урахування висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 02.04.2021 у справі 30540/9350/18-а при вирішенні питання щодо наявності права на встановлення статусу «особа з інвалідністю внаслідок війни» (пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України). З цього приводу слід зазначити, що суд апеляційної інстанції, здійснюючи апеляційний перегляд рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 18.03.2026, та відмовляючи в задоволенні позову, врахував правовий висновок, який викладено саме в наведеній позивачем постанові (від 02.04.2021 у справі 30540/9350/18-а), та акцентував увагу на те, що з урахуванням правової позиції суду касаційної інстанції «визначальною ознакою категорії осіб, які відносяться до "осіб з інвалідністю внаслідок війни", є те, що такі особи безпосередньо брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав». Колегія суддів також враховує, що в зазначеній постанові від 02.04.2021 у справі 30540/9350/18-а у подібних правовідносинах, суд касаційної інстанції, залишаючи касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, підтвердив, що оскільки травма, яку отримав позивач та внаслідок якої встановлено інвалідність, не пов`язана із участю позивача у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позову. Водночас, ОСОБА_1 , посилаючись на постанову від 02.04.2021 у справі №0540/9350/18-а, висновки якої застосовані апеляційним судом при вирішенні цього спору, не визначив який саме висновок щодо застосування зазначеної ним норми права не врахований судом апеляційної інстанції та в чому висновок суду апеляційної інстанції суперечить такій позиції Верховного Суду. Колегія суддів зауважує, що посилання на практику Верховного Суду щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їхнього застосування. При цьому умовою перегляду судом касаційної інстанції судових рішень в адміністративних справах з указаної підстави є їхня невідповідність викладеному у постанові Верховного Суду висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах. З урахуванням викладеного, Верховний Суд дійшов висновку, що скаржником не обґрунтовано наявності правових підстав для оскарження судового рішення на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Загалом зміст поданої касаційної скарги свідчить, що її доводи переважно спрямовані на спростування висновків суду апеляційної інстанції у конкретній справі, інше тлумачення наявних у матеріалах справи обставин, переоцінку доказів, а також на відтворення правової позиції позивача, яка вже була предметом оцінки судами попередніх інстанцій. Таке обґрунтування не свідчить про належне викладення передбачених КАС України підстав касаційного оскарження. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню. На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що оскаржувані судові рішення прийняті у справі незначної складності, а виключних підстав для касаційного оскарження судових рішень у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, передбачених частиною п`ятою статті 328 КАС України, скаржником у касаційній скарзі належним чином не обґрунтовано, Верховний Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити. На підставі викладеного, керуючись статтями 328, 333, 359 КАС України, Верховний Суд У Х В А Л И В: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 01.06.2026 у справі №560/1250/26 за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Шепетівської районної державної (військової) адміністрації Хмельницької області, Управління з питань ветеранської політики Шепетівської районної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії. Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження надіслати особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена. Суддя-доповідач В.М. Шарапа Судді Я.О. Берназюк С.М. Чиркін