Постанова Харківський апеляційний суд № 639/4593/25

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 639/4593/25 Головуючий суддя І інстанції Пашнєв В. Г. Провадження № 22-ц/818/4970/26 Суддя доповідач Яцина В.Б. Категорія: за законом. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 20 липня 2026 року м. Харків. Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді Яцини В.Б., суддів Мальованого Ю.М., Маміної О.В., розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Холодногірського районного суду м. Харкова від 04 червня 2026 року по справі за клопотанням відповідача ОСОБА_2 про зупинення провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування, - ВСТАНОВИВ: В провадженні Холодногірського районного суду міста Харкова перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування. 28.05.2026 до суду від відповідача надійшла заява ОСОБА_2 про зупинення провадження у справі, в якій відповідач просить суд зупинити провадження у цій справі до припинення його перебування у складі Збройних Сил України або інших утворених військових формувань. Ухвалою Холодногірського районного суду м. Харкова від 04 червня 2026 року клопотання ОСОБА_2 задоволено. Зупинено провадження у справі на підставі п.2 ч.1 ст.251 ЦПК України на час перебування відповідача ОСОБА_2 у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан. Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом норм процесуального права просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу для продовження розгляду. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд мав обов`язково встановити обставини, що відповідач ОСОБА_2 перебуває на військовій службі у військовій частині Національної гвардії України, яка переведена у повну бойову готовність та він залучений до проведення бойових дій та безпосередньо бере участь у виконанні бойових завдань. Проте такі докази у справі були відсутні. Вказує, що належним письмовим доказом для зупинення провадження у справі на підставі п.2 ч.1 ст.251 ЦПК України є наказ по особовому складу щодо заявника, виданий відповідно до п.12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України. Відповідачем ОСОБА_2 всупереч положенням ст.76-81 ЦПК України не надано до матеріалів справи належні та допустимі докази на підтвердження того, що військова частина у складі Збройних Сил України, в яких він проходить службу , переведена на воєнний стан і він бере безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки та оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації на території України. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України справа призначена до розгляду судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи за наявними в матеріалах справи документами. Розглянувши справу відповідно до приписів ст. 367 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої ухвали, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Згідно з ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку (ч. 1 та 5 ст. 4 ЦПК України). Суд під час розгляду справи керується принципом верховенства права (ч. 1 ст. 10 ЦПК України). Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 12 ЦПК України). Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ч. 3 ст. 13 ЦПК України). Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі: перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції. У постанові ВП ВС від 12 листопада 2025 року у справі № 754/947/22 за аналогічних обставин були висловлені наступні правові висновки, які відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України колегія суддів враховує у даній справі. «76. … правила, визначені пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України, мають для суду визначальний характер. Формулювання «суд зобов`язаний» не дозволяє суду діяти на власний розсуд.

77. Щодо тлумачення терміну «переведені на воєнний стан» Велика Палата Верховного Суду зазначає таке. Як уже зазначалося вище, Указом Президента України введено воєнний стан на всій території України. Цим же Указом на військове командування усіх рівнів покладено обов`язок здійснювати заходи, необхідні для забезпечення оборони України.

78. Профільне законодавство, зокрема Закон № 3543-XII та Закон № 1932-ХІІ, хоч і не використовує термін «переведення на воєнний стан», натомість оперує поняттям «переведення на організацію і штати воєнного часу». Така трансформація військових формувань є одним із ключових заходів, що вживаються у випадку введення в державі воєнного стану та загальної мобілізації.

79. З моменту оголошення загальної мобілізації та введення воєнного стану Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування переводяться в спеціальний правовий режим функціонування в цілому. Це виключає необхідність у додатковому з`ясуванні питання щодо переведення певної військової частини «на воєнний стан». Юридичний статус з`єднань, військових частин, підрозділів та інших складових структури ЗC України та інших військових формувань, що функціонують в умовах воєнного стану, не залежить від місця їх дислокації чи характеру виконуваних ними завдань, як-то перебування в районі воєнних (бойових) дій та участь в них.

80. Водночас приписи пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України не пов`язують можливість застосування цієї норми права з умовою перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, -військовослужбовця у військовій частині, що залучена до ведення безпосередніх бойових дій. До того ж військовослужбовець упродовж особливого періоду може в будь-який момент бути відрядженим до військової частини, задіяної до таких дій (підпункт 4-1 пункту 251 розділу XIV Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008). Сучасні форми та способи ведення війни, виконання бойових завдань вимагають участі у бойових діях та захисті суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України не тільки по умовній лінії фронту.

81. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування в цілому потрібно вважати такими, що «переведені на воєнний стан» для цілей застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України та аналогічних процесуальних норм.

82. Упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації для застосування судом пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд має отримати докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на військовій службі.

83. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на таке. Системне тлумачення пункту 2 частини першої статті 251 та статті 254 ЦПК України дозволяє зробити висновок про те, що підставами для поновлення зупиненого на підставі цієї процесуальної норми права провадження у справі можуть бути: припинення, у тому числі призупинення, перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на військовій службі у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань під час дії воєнного стану в Україні; припинення воєнного стану в Україні, навіть якщо відповідні особи продовжують військову службу у певній військовій частині, якщо тільки ця військова частина не залишається переведеною на воєнний стан через запровадження / збереження цього стану для певної території України або не залучена до проведення антитерористичної операції.» Тож норма п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України, яка встановлює обов`язок суду зупинити провадження, є спеціальною захисною гарантією для військовослужбовців, які через виконання конституційного обов`язку із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України (ст. 65 Конституції України) об`єктивно позбавлені можливості брати активну участь у судовому процесі, захищати свої права, свободи та інтереси. За таких умов розсуд суду є доволі обмеженим у тому, щоб не застосовувати таке обов`язкове зупинення провадження у судовій справі. Виняток для суду з наведеного правила складає ситуація, коли дотримання приписів ст. 251 ЦПК України, вступає у суперечність із загальними засадами цивільного процесуального законодавства, як от верховенство права, елементом якого є право на доступ до суду, та, у другу чергу, диспозитивність цивільного процесу. Отже, під час застосування п.2 ч.1 ст.251 ЦПК України суди мають забезпечити дотримання, зокрема, основних засад (принципів) цивільного судочинства (див. п.п. 98-100 згаданої постанови ВП ВС від 12 листопада 2025 року у справі № 754/947/22). Принципи змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства (ст.ст. 12, 13 ЦПК України) надають учасникам справи право вільно розпоряджатися своїми процесуальними правами. Разом з тим, ці принципи не мають застосовуватися судом всупереч основного завдання цивільного судочинства, передбаченого у ст. 2 ЦПК України, яке є певною імплементацією у національне законодавство обов`язку української держави забезпечувати право кожного на справедливий суд, гарантоване ст. 6 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод 1950р.: кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. У аспекті цієї справи безумовний обов`язок суду зупинити провадження у разі перебування військовослужбовця на військовий службі у особливий період, під час воєнного стану, ставить під загрозу вимогу ст.ст. 2, 11 ЦПК України та згаданої норми ст. 6 Конвенції щодо розгляду судом справи впродовж розумного строку, що є складовою частиною ефективного захисту порушеного права. Колегія суддів зважуючи інтереси сторін у такій ситуації звертає увагу на те, що воєнний стан в Україні вже п`ятий рік регулярно вводиться кожен раз на 90 днів, з його продовженням за відповідною процедурою, яка регламентується законом Про правовий режим воєнного стану та включає подання РНБО, указ Президента і обов`язкове затвердження Верховною Радою. Загальна тривалість воєнного стану у такій ситуації визначається нормою ст. 7 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», та пов`язаний із закінчення строку, на який його було введено. До закінчення строку, на який було введено воєнний стан, та за умови усунення загрози нападу чи небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності Президент України може прийняти указ про скасування воєнного стану на всій території України або в окремих її місцевостях, про що має бути негайно оголошено через медіа. Воєнний стан та загальну мобілізацію в Україні наразі продовжено ще на 90 днів до 31 жовтня 2026 року. Відповідне рішення ухвалила Верховна Рада 14 липня 2026 року, підтримавши відповідні укази Президента України З огляду на це строк, на який зупинено провадження обмежений у часі вказаною датою, або звільненням ОСОБА_2 з лав Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан. З огляду на те, що цей строк відповідає критерію правової визначеності, колегія суддів вважає, що у подальшому зацікавлені особи мають можливість звернутися до суду з обґрунтованою заявою про скасування ухвали про зупинення провадження у справі та поновлення провадження у справі відповідно до статті 254 ЦПК України у разі, якщо подальше збереження воєнного стану у контексті зупинення провадження у справі з цих підстав за своїм змістом буде непропорційним меті, з якою таке зупинення застосоване забезпечення права на справедливий суд, яке передбачає справедливий баланс приватного інтересу учасників справи та публічного інтересу правосуддя. На день розгляду цієї скарги, з урахуванням незначеного строку зупиення провадження у справі для забезпечення можливості відповідачу, який перебуває під впливом обмежень воєнного стану, які перешкоджають реалізації його права на особисту участь у судовому розгляду справи, колегія суддів вважає цей баланс дотриманий. Згідно матеріалів справи солдат ОСОБА_2 перебуває на військовій службі за призовом по мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка перейшла у пряме підпорядкування Головнокомандувачу ЗСУ для спільного виконання завдань з оборони держави. Відповідач ОСОБА_2 подав до суду першої інстанції клопотання про зупинення провадження у справі до припинення перебування його у складі Збройних Сил України або інших утворених військових формувань, що свідчить про відсутність у відповідача волевиявлення на продовження розгляду справи у його відсутність. Встановивши зазначені обставини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для зупинення провадження у справі відповідно до п.2 ч.1 ст.251 ЦПК України. Доводи апеляційної скарги в тій частині, що подані відповідачем документи не свідчать про те, що відповідач як військовослужбовець перебуває у військовій частині, що залучена до ведення безпосередніх бойових дій, що виключає можливість зупинення провадження у справі, є безпідставними і не можуть бути прийняті з вищевказаних мотивів в якості підстав для скасування оскаржуваної ухвали, оскільки з моменту ведення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування в цілому потрібно вважати такими, що «переведені на воєнний стан» для цілей застосування п.2 ч.1 ст.251 ЦПК України. З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно застосував норми процесуального права, вірно оцінив фактичні обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для зупинення провадження у справі до припинення перебування відповідача у складі військової частини Національної гвардії України, що переведена на воєнний стан, тому відповідно до положень статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Холодногірського районного суду м. Харкова від 04 червня 2026 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 20 липня 2026 року. Суддя-доповідач В.Б.Яцина. Судді Ю.М.Мальований. О.В.Маміна.