Постанова Північно-західний апеляційний господарський суд № 924/13/26

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 липня 2026 року Справа № 924/13/26 Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії: Головуючого судді Гудак А.В. судді Петухов М.Г. судді Мельник О.В. секретар судового засідання Пацьола О.О. за участю представників: прокурор: Лис Н.В. позивача: не з"явився відповідача 1: не з"явився відповідача 2: Лозюк С.Ф. адвокат третьої особи 1: не з"явився третьої особи 2: не з"явився розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Партнер Агропром" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 05.05.2026 року у справі №924/13/26 (суддя Вибодовський О.Д. м. Хмельницький, повний текст складено 08.05.2026) за позовом Керівника Волочиської окружної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати функції у спірних правовідносинах Волочиської міської ради м. Волочиськ до відповідача 1: Лонковецького психоневрологічного інтернату с. Лонки Хмельницького району Хмельницької області до відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Партнер Агропром" с.Великі Зозулиці Хмельницького району Хмельницької області за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача 2 (Товариства з обмеженою відповідальністю "Партнер Агропром"): - Хмельницької обласної ради м. Хмельницький - Департаменту соціального захисту населення Хмельницької обласної державної адміністрації м. Хмельницький про визнання недійсним договору від 20.01.2025 р., укладеного між Лонковецьким психоневрологічним інтернатом та Товариством з обмеженою відповідальністю "Партнер Агропром"; зобов`язання звільнити займану на підставі договору від 20.01.2025р. земельну ділянку з кадастровим номером 6820989400:04:021:0020; зобов`язання звільнити займану на підставі договору від 20.01.2025р. земельну ділянку з кадастровим номером 6820989400:04:021:0021 Керівник Волочиської окружної прокуратури в інтересах держави в особі органу уповноваженого державою здійснювати функції у спірних правовідносинах Волочиської міської ради звернувся до Господарського суду Хмельницької області з позовом до Лонковецького психоневрологічного інтернату, до Товариства з обмеженою відповідальністю "Партнер Агропром" про визнання недійсним договору від 20.01.2025, укладеного між Лонковецьким психоневрологічним інтернатом та Товариством з обмеженою відповідальністю "Партнер Агропром"; про зобов`язання звільнити займану на підставі договору від 20.01.2025 земельну ділянку з кадастровим номером 6820989400:04:021:0020, про зобов`язання звільнити займану на підставі договору від 20.01.2025 земельну ділянку з кадастровим номером 6820989400:04:021:0021. Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 05.05.2026 у справі №924/13/26 позов задоволено. Визнано недійсним договір від 20.01.2025р. укладений між Лонковецьким психоневрологічним інтернатом та Товариством з обмеженою відповідальністю "Партнер Агропром". Зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Партнер Агропром" звільнити земельні ділянки з кадастровими номерами 6820989400:04:021:0020 площею 4,9865 га, 6820989400:04:021:0021 площею 23,1013 га, що розташовані за межами населеного пункту с.Лонки Хмельницького району Хмельницької області, зайняті на підставі договору від 20.01.2025р., укладеного між Лонковецьким психоневрологічним інтернатом та Товариством з обмеженою відповідальністю "Партнер Агропром". Стягнуто з Лонковецького психоневрологічного інтернату на користь Хмельницької обласної прокуратури 4542,00 грн витрат по сплаті судового збору. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Партнер Агропром" на користь Хмельницької обласної прокуратури 4542,00грн витрат по сплаті судового збору. Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Партнер Агропром" звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд рішення господарського суду Хмельницької області від 05.05.2026 року у справі №924/13/26 скасувати. Прийняти нове рішення, яким у задоволенні всіх позовних вимог керівника Волочиської окружної прокуратури у справі №924/13/26 відмовити. Ухвалою суду апеляційної інстанції від 15.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Партнер Агропром" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 05.05.2026 року у справі №924/13/26. Розгляд апеляційної скарги призначено на 15 липня 2026 року. 30 червня 2026 року керівником Волочиської окружної прокуратури до суду апеляційної інстанції подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення Господарського суду Хмельницької області від 05.05.2026 у справі № 924/13/26 залишити без змін, а апеляційну скаргу представника відповідача 2 ТОВ «Партнер Агропром» без задоволення. Відповідно до відомостей табелю обліку робочого часу КП "Діловодство спеціалізованого суду" суддя член-колегії Філіпова Т.Л. перебувала у відпустці з 29.06.2026 по 24.07.2026 включно, головуюча суддя Гудак А.В. перебувала у відпустці з 04.08.2026 по 31.08.2026 включно. Розпорядженням керівника апарату Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.06.2026 №01-05/565, у зв`язку з перебуванням у відпустці судді-члена колегії суддів Філіпової Т.Л., з метою недопущення порушення процесуальних строків та відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, Положення про автоматизовану систему документообігу суду, п.8.6 Засад використання автоматизованої системи документообігу Північно-західного апеляційного господарського суду, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №924/13/26. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 30.06.2026 визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя Гудак А.В., суддя Мельник О.В., суддя Петухов М.Г. Ухвалою суду апеляційної інстанції від 30.06.2026 прийнято апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Партнер Агропром" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 05.05.2026 року у справі №924/13/26 у новому складі суду: головуючий суддя Гудак А.В., суддя Мельник О.В., суддя Петухов М.Г. Представник ТОВ «Партнер Агропром» в судовому засіданні 15.07.2026 підтримав доводи апеляційної скарги та надав відповідні пояснення. Прокурор в судовому засіданні 15.07.2026 заперечила доводи апеляційної скарги та надала відповідні пояснення. В судове засідання 15.07.2026 Волочиська міська рада, Лонковецький психоневрологічний інтернат, Хмельницька обласна рада, Департамент соціального захисту населення Хмельницької обласної державної адміністрації належним чином уповноваженого представника не направили, про день, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином, причини неявки уповноважених представників суду не повідомили. Згідно ч.12 ст. 270 ГПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Північно-західний апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представника відповідача 2 та прокурора, розглянувши доводи апеляційної скарги, заперечення викладені у відзиві на апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в них докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права ВСТАНОВИВ:

1. Зміст рішення суду першої інстанції. Суд першої інстанції встановив, що земельні ділянки з кадастровими номерами 6820989400:04:021:0020 площею 4,9865 га та 6820989400:04:021:0021 площею 23,1013 га належать Волочиській міській раді та перебувають у постійному користуванні Лонковецького психоневрологічного інтернату. За договором підряду від 20.01.2025 укладеного між Лонковецьким психоневрологічним інтернатом та ТОВ «Партнер Агропром» інтернат фактично передав ТОВ «Партнер Агропром» право обробляти ці ділянки й отримувати вирощений урожай, одержавши за це 190 000 грн, які суд першої інстанції розцінив як орендну плату. При цьому інтернат не мав повноважень передавати землю у вторинне користування, а згоди Волочиської міської ради та Хмельницької обласної ради на укладення договору не надавалося. За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що договір підряду від 20.01.2025 укладений між Лонковецьким психоневрологічним інтернатом та ТОВ «Партнер Агропром» є удаваним і приховує фактичні правовідносини у сфері оренди землі. Суд першої інстанції також визнав обґрунтованими підстави представництва прокурором інтересів держави, оскільки Волочиська міська рада, будучи обізнаною про порушення, самостійно заходів захисту не вжила. Таким чином, судом першої інстанції позов задоволено повністю, визнано недійсним договір від 20.01.2025р. укладений між Лонковецьким психоневрологічним інтернатом та Товариством з обмеженою відповідальністю "Партнер Агропром". Зобов`язано Товариства з обмеженою відповідальністю "Партнер Агропром" звільнити земельні ділянки з кадастровими номерами 6820989400:04:021:0020 площею 4,9865 га, 6820989400:04:021:0021 площею 23,1013 га, що розташовані за межами населеного пункту с.Лонки Хмельницького району Хмельницької області, зайняті на підставі договору від 20.01.2025р., укладеного між Лонковецьким психоневрологічним інтернатом та Товариством з обмеженою відповідальністю "Партнер Агропром". 2.Узагальнені доводи апеляційної скарги та заперечення інших учасників справи В обґрунтування доводів апеляційної скарги Товариство з обмеженою відповідальністю "Партнер Агропром" стверджує про відсутність належних підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Волочиської міської ради. Посилаючись на пункт 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, статтю 23 Закону України «Про прокуратуру», статті 4, 53, 226 ГПК України, рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 №3-рп/99, а також практику Верховного Суду, зокрема постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 07.12.2018 у справі №924/1256/17 та Верховного Суду від 19.02.2019 у справі №925/226/18, скаржник зазначає, що прокурор виконує виключно субсидіарну роль і повинен довести, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, однак упродовж розумного строку не здійснив або неналежно здійснював їх захист. На переконання товариства, прокурор таких обставин не довів, причин неможливості самостійного звернення Волочиської міської ради до суду не навів, а також не підтвердив, що рада не мала наміру або можливості самостійно захищати відповідні права. ТОВ «Партнер Агропром» звертає увагу, що 20.11.2025 керівник Волочиської окружної прокуратури направив Волочиській міській раді лист №51-4649ВИХ-25, на який Волочиський міський голова надав відповідь від 24.11.2025 №3689/04-12/10в про те, що заходи щодо визнання договору недійсним вживатися не будуть. Однак, за твердженням апелянта, відповідь міського голови не може вважатися рішенням Волочиської міської ради як колегіального органу або її виконавчого комітету, оскільки матеріали справи не містять відповідного рішення цих органів, а міський голова не вправі одноособово підміняти їх волевиявлення. Крім того, лист не містить посилань на рішення про делегування Волочиській окружній прокуратурі повноважень на представництво інтересів територіальної громади. Скаржник також зазначає, що повідомлення про намір здійснювати представництво інтересів держави, оформлене листом №51-5112ВИХ-25 від 26.12.2025, направлено Волочиській міській раді 29.12.2025, і цього ж дня прокурор підписав та надіслав позовну заяву до суду, яку суд отримав 05.01.2026. Отже, на думку апелянта, прокурор не надав міській раді розумного строку для перевірки викладених обставин та самостійного звернення до суду. У зв`язку із цим товариство вважає, що позов підписано особою, яка не мала права його підписувати, що відповідно до пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України є підставою для залишення позову без розгляду. Окремо скаржник посилається на те, що прокурор не довів наявності порушеного права чи охоронюваного законом інтересу держави, а також не зазначив, які саме права держави будуть реально відновлені внаслідок визнання договору недійсним та звільнення земельних ділянок. За доводами апелянта, обраний прокурором спосіб захисту не відповідає критерію ефективності, оскільки ініціювання спору про недійсність правочину не може бути спрямоване лише на абстрактне відновлення законності, без доведення конкретного порушеного права. На підтвердження цієї позиції товариство посилається, зокрема, на постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 02.02.2021 у справі №925/642/19, від 06.04.2021 у справі №910/10011/19 та від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, а також на статтю 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Щодо суті спірних правовідносин ТОВ «Партнер Агропром» заперечує висновок суду першої інстанції про те, що договір підряду на вирощування товарної сільськогосподарської продукції від 20.01.2025 є удаваним правочином, укладеним із метою приховати договір оренди землі. Посилаючись на статті 3, 6, 11, 202, 203, 215, 235, 525, 526, 626 629, 638, 837 864 ЦК України, статті 1, 13 15 Закону України «Про оренду землі», апелянт зазначає, що договір укладено відповідно до принципу свободи договору, його сторони погодили конкретну мету, взаємні права та обов`язки, а умови щодо строковості, платності обробітку ґрунту та вирощування сільськогосподарських культур є складовими договору у сфері виробництва сільськогосподарської продукції і самі собою не змінюють його правової природи. Скаржник наголошує, що спірний договір не містить істотних умов договору оренди землі, визначених статтею 15 Закону України «Про оренду землі», зокрема умов щодо об`єкта оренди із зазначенням кадастрового номера, місця розташування та розміру земельної ділянки, строку оренди, розміру орендної плати, її індексації, форми платежу, строків і порядку внесення та перегляду, а також відповідальності за несплату. Крім того, між сторонами не підписувався акт приймання-передачі земельних ділянок. За твердженням товариства, земельні ділянки не вибували з володіння та користування Лонковецького психоневрологічного інтернату, а предметом договору було лише виконання робіт з обробітку ґрунту та вирощування сільськогосподарських культур. Внеском ТОВ «Партнер Агропром» було надання послуг, майна та грошових коштів, необхідних для належного обробітку земель, тому відчуження земельних ділянок або передання права користування ними не відбулося. На обґрунтування необхідності укладення такого договору апелянт зазначає, що Лонковецький психоневрологічний інтернат є соціальним закладом, який фінансується з бюджету, не є сільськогосподарським підприємством та не має достатньої кількості техніки, засобів виробництва і штатних працівників для самостійного використання земельних ділянок за цільовим призначенням. Саме тому до виконання відповідних робіт залучено ТОВ «Партнер Агропром» як виробника сільськогосподарської продукції, що має необхідну техніку та обладнання. При цьому скаржник посилається на положення Статуту Лонковецького психоневрологічного інтернату, погодженого Департаментом соціального захисту населення Хмельницької обласної державної адміністрації та затвердженого Хмельницькою обласною радою 20.07.2023, відповідно до якого інтернат користується землею та розпоряджається нею в порядку, встановленому законодавством і статутом. Апелянт заперечуючи удаваність договору посилається на статтю 235 ЦК України, постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.11.2020 у справі №357/3132/15-ц, пункт 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 та пункт 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 і зазначає, що для кваліфікації правочину як удаваного необхідно довести спільний умисел обох сторін на приховання іншого правочину, спрямованість їхньої волі на виникнення інших прав та обов`язків і фактичне встановлення інших правовідносин. На переконання товариства, прокурор таких обставин не довів, тоді як договір фактично виконувався сторонами відповідно до його предмета та мети. Відсутні також належні й допустимі докази виконання договору як договору оренди у 2026 році, а тому немає підстав і для задоволення похідної вимоги про зобов`язання ТОВ «Партнер Агропром» звільнити земельні ділянки. Прокурор, заперечуючи доводи апеляційної скарги, у відзиві зазначив, що до звернення з позовом Волочиську міську раду належно поінформовано про виявлені порушення. Листом від 20.11.2025 прокуратура повідомила міську раду про обставини укладення спірного договору та запропонувала вжити заходів судового захисту. У відповіді від 24.11.2025 міська рада підтвердила, що згоди на укладення договору не надавала, водночас повідомила, що заходів для визнання його недійсним не вживатиме. Тобто, 26 грудня 2025 року повідомив міську раду про намір здійснювати представництво її інтересів, а 29.12.2025 звернувся до суду. На думку прокуратури, така усвідомлена пасивна поведінка компетентного органу підтверджує наявність передбачених статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» підстав для представництва інтересів держави. Порушення інтересів держави прокуратура вбачає у передачі земельних ділянок комунальної власності значної площі в користування ТОВ «Партнер Агропром» неуповноваженим суб`єктом, без рішення власника та проведення земельних торгів. Це позбавило бюджет можливості одержання реєстраційних і гарантійних внесків, а територіальну громаду визначення найбільшого розміру орендної плати на конкурентних засадах. Крім того, відсутність належного контролю за використанням земель створює загрозу зниження їх родючості та погіршення властивостей. Щодо обраного способу захисту прокурор вказує, що вимоги про визнання договору недійсним і звільнення земельних ділянок спрямовані на відновлення становища, яке існувало до порушення. Оскільки ТОВ «Партнер Агропром» користується земельними ділянками без належних правових підстав, їх звільнення є належним та ефективним способом захисту. Спростовуючи доводи апелянта про відсутність орендних правовідносин, зазначає, що правова природа договору визначається не його назвою, а змістом прав та обов`язків сторін і фактичними наслідками його виконання. За договором від 20.01.2025 ТОВ «Партнер Агропром» фактично отримало право обробляти спірні земельні ділянки та набувати у власність вирощений урожай. Інтернат не сплатив підряднику коштів за виконані роботи вартістю 759 143,56 грн, натомість товариство перерахувало інтернату різницю між вартістю вирощеного ріпаку 949 143,34 грн та вартістю робіт 759 143,56 грн. Суму близько 190 000 грн прокурор розцінює як плату за користування земельними ділянками. Таким чином, на переконання прокурора, договір підряду від 20.01.2025 є удаваним правочином, укладеним для приховання фактичних відносин оренди землі. Лонковецький психоневрологічний інтернат як постійний землекористувач не мав повноважень розпоряджатися земельними ділянками та передавати їх у платне користування іншим особам. Тому спірний договір суперечить вимогам цивільного і земельного законодавства та підлягає визнанню недійсним.

3. Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції. Правові норми, застосовані апеляційним судом до спірних правовідносин та правова позиція апеляційного суду стосовно обставин справи і доводів апеляційної скарги. Щодо наявності у керівника Волочиської окружної прокуратури законних повноважень звертатися з цим позовом до суду в інтересах держави та визначення позивачем саме Волочиської міської ради, колегія суддів зазначає наступне. Згідно із ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, визначеному законом. Відповідно до статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Частинами 4, 5 ст. 53 ГПК України передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) №3-рп/99 від 08.04.1999р. Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Звертаючись з позовом в інтересах держави в особі Волочиської міської ради, прокурор в обґрунтування позову зазначив, що порушення інтересів держави у даному випадку полягало у недотриманні встановленого чинним земельним законодавством України порядку передачі земельних ділянок в користування, оскільки спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 6820989400:04:021:0020 площею 4,9865 га та 6820989400:04:021:0021 площею 23,1013 га, які є комунальної власністю та мають виключно важливе та пріоритетне значення, були передані не уповноваженим суб`єктом - Лонковецьким психоневрологічним інтернатом в користування ТОВ "Партнер Агропром", що у свою чергу, створило загрозу порушення інтересів держави. Отже, звернення прокурора до суду у цій справі спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання, зокрема щодо дотримання вимог чинного земельного законодавства України під час передачі землекористувачами земельних ділянок комунальної власності в користування. Системне тлумачення положень статті 53 Господарського процесуального кодексу України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (пункти 4, 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №3-рп/99 від 08.04.1999р.). Так, місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст (ст. 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"). Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Згідно з ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить, зокрема розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу. Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (ст. 122 Земельного кодексу України). У свою чергу, орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи або особи, які використовують земельні ділянки на праві емфітевзису (ч.8 ст.93 Земельного кодексу України). Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельні ділянки з кадастровими номерами 6820989400:04:021:0020 та 6820989400:04:021:0021 перебувають у комунальній власності, зокрема власником означених земельних ділянок є Волочиська міська рада, тобто правомочності щодо означених земельних ділянок здійснює Волочиська міська територіальна громада в особі Волочиської міської ради (а.с.13-14 т.1). Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що Волочиська міська рада є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні повноваження у спірних правовідносинах, оскільки земельні ділянки перебувають у комунальній власності Волочиської міської ради, відтак прокурор правомірно визначив її позивачем у справі. Поряд з цим, колегія суддів зважає на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень (органи державної влади, органи місцевого самоврядування або інші суб`єкти владних повноважень, до компетенції яких віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах), а не прокурор, між тим для того щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. Отже, прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме: подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Твердження апелянта про відсутність у прокурора повноважень на звернення до суду ґрунтується на неправильному тлумаченні статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та не враховує фактичної послідовності дій прокурора і Волочиської міської ради, враховуючи наступне. З матеріалів справи вбачається, що листом від 20.11.2025 № 51-4649ВИХ-25 прокурор повідомив Волочиську міську раду про виявлені порушення під час укладення договору від 20.01.2025, виклав обставини фактичної передачі земельних ділянок у користування ТОВ «Партнер Агропром» та запропонувала повідомити, чи будуть вживатися заходи, зокрема шляхом звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним і звільнення земельних ділянок (а.с.37 т.1). Листом від 24.11.2025 № 3689/04-12/10в Волочиська міська рада підтвердила, що Лонковецький психоневрологічний інтернат не звертався за погодженням укладення спірного договору, така згода не надавалася, а заходи щодо визнання договору недійсним вживатися не будуть (а.с. 38 т.1). Прокурор 26 грудня 2025 року направив Волочиській міській раді повідомлення №51-5112ВИХ-25 про намір здійснювати представництво інтересів держави (а.с.39 т.1), а 29.12.2025 подав позов. Колегія суддів відзначає, що від первинного повідомлення компетентного органу до звернення з позовом минуло понад місяць. Крім того, після одержання однозначної відповіді про те, що заходи захисту вживатися не будуть, подальше очікування не мало правового чи практичного сенсу. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 роз`яснила, що прокурору достатньо дотриматися передбаченої статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» процедури та надати компетентному органу можливість відреагувати на порушення. Якщо такий орган протягом розумного строку не звернувся до суду, це підтверджує його бездіяльність. При цьому прокурор не зобов`язаний доводити протиправність бездіяльності шляхом надання вироку, відомостей із ЄРДР або доказів притягнення посадових осіб до дисциплінарної відповідальності. Обчислення розумного строку повинно враховувати також попередні листи прокурора, у яких викладено відомості про порушення, що підтверджено постановою об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.06.2021 у справі №927/491/19 (п.79 постанови). Відтак, посилання апелянта на висновки Верховного Суду викладені в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 07.12.2018 р. у справі № 924/1256/17, а також у постановах Верховного Суду від 23.10.2018 р. у справі № 926/03/18, від 23.09.2018 р. у справі № 924/1237/17, від 06.02.2019 р. у справі № 927/246/18 та від 19 лютого 2019 у справі №925/226/18, у яких ішлося про необхідність надання доказів кримінального чи дисциплінарного провадження, не враховує пізнішого уточнювального висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18. В контексті викладеного, колегія суддів відзначає, що наведені вище обставини щодо обізнаності позивача з порушенням інтересів держави, зважаючи на характер наданої позивачем відповіді на лист прокурора, свідчать про встановлення обставин, за яких порушення відповідачем інтересів держави супроводжується неналежним виконанням уповноваженими органами функцій з їх захисту, що призводить до виникнення у прокурора не лише права, а й обов`язку вжити заходів з представництва інтересів держави в суді. Вказане відповідно до статті 53 Господарського процесуального кодексу України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру" є підставою для захисту інтересів держави в особі позивача шляхом пред`явлення позову у даній справі. Поряд з цим, колегія суддів вважає необґрунтованим твердження апелянта про те, що прокуратура могла звернутися до суду лише після ухвалення Волочиською міською радою рішення про делегування відповідних повноважень, оскільки представництво прокурором інтересів держави виникає безпосередньо з Конституції України, статті 53 ГПК України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру», а не з доручення чи рішення органу місцевого самоврядування. Вимога про попереднє делегування повноважень фактично перетворювала б конституційне представництво на договірне, що суперечить його субсидіарній природі. Посилання апелянта на те, що відповідь від 24.11.2025 підписана міським головою, а не оформлена рішенням ради, також не спростовує обізнаності компетентного органу, оскільки згідно п.14 ч.4 ст. 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» міський голова представляє територіальну громаду, раду та її виконавчий комітет у відносинах з державними органами, установами й організаціями. У свою чергу приписи статті 23 Закону України «Про прокуратуру» не вимагають прийняття радою окремого колегіального рішення, оскільки достатніми є обізнаність органу та невжиття ним заходів захисту. При цьому, апелянт посилається на статтю 121 Конституції України в редакції, яка втратила чинність після конституційної реформи 2016 року, тоді як повноваження прокуратури щодо представництва інтересів держави нині передбачені статтею 131-1 Конституції України. Безпідставним є також твердження апелянта про порушення рівності сторін через участь прокурора, оскільки за змістом частини п`ятої статті 53 ГПК України після відкриття провадження орган, в інтересах якого подано позов, набуває статусу позивача, а прокурор здійснює передбачені процесуальним законом повноваження. Відтак, участь прокурора прямо передбачена законом і підтверджена належними підставами, не створює процесуальної переваги та не порушує принципу змагальності. Таким чином, враховуючи те, що прокурор у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави, обґрунтував у чому полягає порушення цих інтересів та визначив орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що прокурор підтвердив підстави для представництва інтересів держави у цій справі та обґрунтовано звернувся до суду в інтересах держави в особі Волочиської міської ради. Щодо позовної вимоги про визнання недійсним договору від 20.01.2025, укладеного між Лонковецьким психоневрологічним інтернатом та Товариством з обмеженою відповідальністю "Партнер Агропром" та зобов`язання звільнити займану на підставі договору від 20.01.2025 земельну ділянку з кадастровим номером 6820989400:04:021:0020, про зобов`язання звільнити займану на підставі договору від 20.01.2025 земельну ділянку з кадастровим номером 6820989400:04:021:0021, колегія суддів зазначає наступне. За змістом статті 202 Цивільного кодексу України під правочином розуміють дії, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Дії як юридичні факти мають вольовий характер і можуть бути правомірними та неправомірними. Правочини належать до правомірних дій, спрямованих на досягнення правового результату. Дії як юридичні факти мають вольовий характер і можуть бути правомірними та неправомірними. Правочини належать до правомірних дій, спрямованих на досягнення правового результату. Правочин - це основна підстава виникнення цивільних прав і обов`язків. Згідно з ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину. Також відповідно до статті 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання угоди недійсною. Загальні підстави визнання недійсними правочинів і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України. Як передбачено ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.3 ст.215 ЦК України). З наведеного вбачається, що недійсність правочину може наступати лише у разі певних порушень закону. За ступенем недійсності правочину всі правочини поділяються на абсолютно недійсні з моменту їх вчинення, тобто нікчемні, та відносно недійсні (оспорювані), які можуть бути визнані недійсними, але за певних умов. Нікчемним (абсолютно недійсним) є той правочин, недійсність якого прямо передбачена законом. Оспорюваними є правочини, які Цивільний кодекс України не визнає в імперативній формі недійсними, а лише допускає можливість визнання їх недійсними в судовому порядку за вимогою однієї зі сторін або іншої заінтересованої особи. При цьому частина перша статті 216 Цивільного кодексу України визначає, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Відповідно до статті 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання угоди недійсною. З матеріалів справи вбачається, що рішенням Волочиської міської ради №70-25/2023 від 17.02.2023 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення підсобного сільського господарства за межами населеного пункту с. Донки Хмельницького району Лонковецькому психоневрологічному інтернату" затверджено проект із землеустрою щодо відведення земельних ділянок зі зміною цільового призначення з "землі запасу" (код 16.00) на "для ведення підсобного сільського господарства" (код 01.04) за межами населеного пункту с. Лонки Хмельницького району Лонковецькому психоневрологічному інтернату: площею 4,9365 га за кадастровим номером 6820989400:04:021:0020; площею 23,1013 га за кадастровим номером 6820989400:04:021:0021, а також надано означені земельні ділянки Лонковецькому психоневрологічному диспансеру у постійне користування (а.с.17 т.1). Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №458795174 від 29.12.2025 земельна ділянка з кадастровим номером 6820989400:04:021:0020, площею 4,9865 га, власником якої є Волочиська міська рада (документи, подані для державної реєстрації: Акт приймання-передачі земельної ділянки, серія та номер: б/н, виданий 28.09.2018, видавник: Начальник Головного Управління Держгеокадастру у Хмельницькій області В. Василенко та Голова Волочиської міської ради К. Черниченко; наказ, серія та номер: №22-6549-СГ, виданий 26.09.2018, видавник: Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області; дата державної реєстрації 17.10.2018), належить на праві постійного користування Лонковецькому психоневрологічному інтернату. Дата державної реєстрацій: 15.03.2024. Номер запису про інше речове право: 54222388. Документи, подані для державної реєстрації: рішення органу місцевого самоврядування щодо об`єкта речового права, серія та державної реєстрації: номер: 70-25/2023, виданий 17.02.2023, видавник: Волочиська міська рада. Опис об`єкта іншого речового права: в постійне користування передається земельна ділянка загальною площею 4,9865 га (а.с.13 т.1). Також згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №458795407 від 29.12.2025 земельна ділянка з кадастровим номером 6820989400:04:021:0021, площею 23,1013 га, власником якої є Волочиська міська рада (документи, подані для державної реєстрації: Акт приймання-передачі земельної ділянки, серія та номер: б/н, виданий 28.09.2018, видавник: Начальник Головного Управління Держгеокадастру у Хмельницькій області В. Василенко та Голова Волочиської міської ради К. Черниченко; наказ, серія та номер: №22-6549-СГ, виданий 26.09.2018, видавник: Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області; дата державної реєстрації 17.10.2018), належить на праві постійного користування Лонковецькому психоневрологічному інтернату. Дата державної реєстрацій: 15.03.2024. Номер запису про інше речове право: 54222980. Документи, подані для державної реєстрації: рішення органу місцевого самоврядування щодо об`єкта речового права, серія та державної реєстрації: номер: 70-25/2023, виданий 17.02.2023, видавник: Волочиська міська рада. Опис об`єкта іншого речового права: в постійне користування передається земельна ділянка загальною площею 23,1013 га (а.с.14 т.1). Відповідно до Статуту Лонковецького психоневрологічного інтернату (у новій редакції), затвердженого розпорядженням першого заступника голови Хмельницької обласної ради від 20.07.2023 №181/2023-О, засновником Інтернату є Хмельницька обласна рада (п. 1.2 Статуту) (а.с. 46-58 т.1). Лонковецький психоневрологічний інтернат є стаціонарним інтернатним закладом соціального захисту, що утворюється для тимчасового або постійного проживання/перебування осіб із стійкими інтелектуальними та/або психологічними порушеннями, які за станом здоров`я потребують стороннього догляду, соціально-побутового обслуговування, надання медичної допомоги, соціальних послуг та комплексу реабілітаційних заходів і яким згідно з висновком лікарської комісії за участю лікаря-психіатра не протипоказане перебування в інтернаті (п. 1.4 Статуту). Згідно з п. 1.5 Статуту інтернат перебуває у комунальній власності, є об`єктом спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Хмельницької області. При виконанні основних завдань підзвітний і підконтрольний органу управління майном, а в межах галузевих повноважень Департаменту соціального захисту населення Хмельницької обласної державної адміністрації (п. п. 1.4, 1.5. Статуту). У пункті 9.1 Статуту визначено, що інтернат очолює директор, який призначається на посаду та звільняється з посади відповідно до рішення органу управління майном відповідно до Порядку призначення та звільнення з посад керівників підприємств, установ, організацій об`єктів спільної власності, територіальних громад сіл, селищ, міст області. Водночас, відповідно до п. 9.3 Статуту унормовано, що директор самостійно вирішує питання господарської та фінансової діяльності інтернату, за винятком тих питань, що віднесені цим Статутом до компетенції органу управління майном, або потребують відповідного узгодження. У пункті 9.4 Статуту виокремлені повноваження директора Інтернату. Згідно із п. 11.2 Статуту майно Інтернату перебуває у комунальній власності і є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Хмельницької області та закріплюється за інтернатом на праві оперативного управління. Здійснюючи право оперативного управління, Інтернат володіє, користується і розпоряджається зазначеним майном, з обмеженням, визначеним у цьому Статуті, правомочності розпорядження майном за згодою органу управління майном. Пунктом 11.4 Статуту визначено, що Інтернат відповідно до чинного законодавства України за погодженням з органом управління майном має право відчужувати, передавати закріплене за ним. майно юридичним та фізичним особам, обмінювати, здавати його в оренду, надавати в тимчасове користування або в позичку, а також списувати його з балансу. Відчуження основних засобів здійснюється у порядку, що встановлений чинним законодавством. Одержані в результаті відчуження майна кошти спрямовуються у порядку, визначеному чинним законодавством України та органом управління майном. Пунктом 11.5 Статуту визначено, що інтернат відповідно до чинного законодавства здійснює користування землею, іншими природними ресурсами і несе відповідальність за дотримання вимог та норм з їх охорони. 20 січня 2025 року між Лонковецьким психоневрологічним інтернатом (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Партнер Агропром" (підрядник) відповідно до ст. ст. 837-864 ЦК України, укладено договір підряду (на вирощування товарної сільськогосподарської продукції), згідно з п. 1.1 якого підрядник зобов`язався на свій ризик виконати роботи з вирощування сільськогосподарської продукції за завданням замовника, а замовник зобов`язався прийняти та оплатити виконану роботу (а.с.20-21 т.1). Види, обсяги та строк передачі замовнику сільськогосподарської продукції погоджуються сторонами у завданні, яке є невід`ємною частиною цього договору. Виходячи з особливостей і технологій виконання сільськогосподарських робіт (удобрення протруєння насіння, сівба, дискування та інші), замовник зобов`язується видати підряднику завдання на виконання робіт не пізніше 1 травня року виконання робіт. З метою визначення способу розрахунків за виконані роботи в майбутньому, сторони можуть визначити в заданні фіксовану ціну сільськогосподарської продукції, яка має бути вирощена підрядником в рамках цього договору (п. 1.2 договору). У пункті 1.3 договору визначено, що ризик випадкової втрати або псування П(С) БО "Біологічні активи", затвердженні наказом - Міністерства фінансів України, від 18 листопада 2005 року №790 "Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 30 "Біологічні активи" до передачі результатів робіт (сільськогосподарської продукції) замовнику несе підрядник. Замовник визнає та погоджується з тим, що право власності на сільськогосподарську продукцію (врожай), в тому числі на біологічні активи (в розумінні П(С) БО "Біологічні активи", затвердженні наказом Міністерства фінансів України від 18 листопада 2005 року №790 "Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 30 "Біологічні активи" до передачі результатів робіт (сільськогосподарської продукції) замовнику, належить підряднику. Матеріально-технічне та фінансове забезпечення робіт з вирощування сільськогосподарської продукції покладається на підрядника, з урахуванням застережень, викладених в 2.1 цього договору (п. 1.4 договору). Замовник надає підряднику наступний перелік робіт (визначає земельні ділянки для виконання робіт) на земельній ділянці, яка знаходиться за межами населеного пункту с.Лонки, Хмельницького району (п. 1.5 договору). У пункті 2.1 договору сторони погодили, що підрядник зобов`язується виконати роботу, визначену цим договором, своїми засобами, з використанням власної або залученої сільськогосподарської техніки, придатної для виконання такого виду робіт, якщо інше не визначено домовленістю сторін. Водночас, замовник зобов`язується надати підряднику товарно-матеріальні цінності (посівний матеріал, добрива, дизельне пальне тощо) необхідні для виконання цього договору. Розділом 4 договору врегульовано ціну робіт та порядок оплати робіт, зокрема відповідно до п. 4.1 договору сторони домовилися, що ціна роботи за дим договором визначається у завданні, погодженому сторонами на відповідний календарний рік. Ціна роботи з виконання відповідного завдання замовника включає в себе всі витрати Підрядника, з вирощування сільськогосподарської продукції та плату за виконані роботи (п. 4.2 договору). Згідно з п. 4.3 договору замовник зобов`язується сплатити підрядникові ціну робіт, визначену у відповідному завданні, протягом 5 (п`яти) календарних днів після отримання ним повідомлення підрядника про готовність до передання замовнику виконаних робіт (сільськогосподарської продукції). Вказаний в цьому пункті строк виконання грошового зобов`язання поширюються і на сплату замовником підряднику сум, визначених згідно п. 4.6 цього договору. Підрядник зобов`язується передати замовнику вирощену за цим договором сільськогосподарську продукцію протягом 5 (п`яти) календарних днів після повної оплати замовником ціни роботи та виплати підряднику сум, визначених в п. 4.6 цього договору (п. 4.4 договору). У разі несплати замовником обумовлених п. 4.3 сум, підрядник має право використати результати робіт (сільськогосподарську продукцію або врожай) на власний розсуд. В цьомувипадку підрядник зобов`язується у строк до 31 грудня відповідного поточного року перерахувати замовнику різницю між заборгованістю замовника перед підрядником і вартістю продукції, що визначена у завданні на відповідний календарний рік (п.4.5 договору). Відповідно до п. 4.6 договору замовник погоджується з тим, що у разі, якщо він не сплатив обумовленої договором ціни роботи або будь-якої іншої суми, належної підрядникові у зв`язку з виконанням цього договору, а також будь-яких сум, які підлягають сплаті замовником підряднику за іншими договорами (купівлі-продажу, поставки, фінансової допомоги, відступлення права вимоги тощо). Підрядник має право притримати до повернення та обмежити доступ замовника до земельних ділянок, визначених в п.1.5 договору, до моменту повного розрахунку. Відсутність оплати ціни роботи підрядника, а також будь-яких сум, що підлягають сплаті замовником на користь підрядника за іншими договорами (купівлі-продажу, поставки, фінансової допомоги, відступлення права вимоги, тощо) на дату збору врожаю є достатньою підставою для збирання підрядником сільськогосподарської продукції за цим договором відповідно до технології і строків вирощування сільськогосподарських культур. В цьому випадку підрядник має право вирахувати належні йому суми (з врахуванням виплат пов`язаних із збиранням врожаю) з вартості зібраного і проданого врожаю. Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2027. (п. 5.1 договору). Договір містить підписи представників сторін, скріплені відтисками печаток. Додатком до вказаного договору є завдання на виконання робіт з вирощування товарної сільськогосподарської продукції у 2025 році, згідно з яким Лонковецький психоневрологічний інтернат (замовник) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Партнер Агропром" (підрядник) домовились, що замовник видає підряднику, а підрядник приймає завдання на виконання сільськогосподарських робіт з вирощування у 2025 році сільськогосподарської продукції: вид продукції - ріпак; кількість - 56,0 тонн; ціна за тонну (грн), без ПДВ - 16700,00грн; вартість (грн, без ПДВ ) - 935200,00грн. Строки передачі продукції замовнику протягом 5 (п`яти) календарних днів після повної оплати замовником ціни роботи та виплати підряднику сум, визначених в п. 4.6 цього договору (а.с.22 т.1). У пункті 2 додатку до договору зазначено, що сторони погодили граничні допустимі відхилення у кількості сільськогосподарської продукції (результат робіт) +/- 5%. Замовник та підрядник домовилися, що вартість роботи підрядника за цим завданням складає 780000,00грн з ПДВ. Допустимі відхилення від вказаної суми +/-10% (п. 3 додатку). Листом з додатком №86 від 26.11.2025 Лонковецький психоневрологічний інтернат повідомив прокурора, що в 2025 році на вирощування ріпаку понесенні затрати на суму 759143,56грн та отримано продукції 56,8 тон на суму 949143,34 грн, дохід від вирощування ріпаку становить 189999,78 грн, а кошти в сумі 190000,00 грн перераховані ТОВ "Партнер Агропром" на дохідний рахунок інтернату. Крім цього, до вказаного листа долучено копії бухгалтерських документів Лонковецького психоневрологічного інтернату (а.с.24-33 т.1). Зокрема, відповідно до долучених відповідачем 1 копій бухгалтерських документів, ТОВ "Партнер Агропром" (підрядник) на виконання умов договору від 20.01.2025 упродовж 2025 року було надано Лонковецькому психоневрологічному інтернату (замовник) послуги, зокрема такі як боронування, внесення міндобрив, посів ріпаку, внесення ЗЗР, дискування, обмолот ріпаку, перевезення на загальну суму 759143,56 грн, що підтверджується актами виконаних робіт: №2623 від 05.05.2025 р на суму 445209,40 грн з ПДВ; №2683 від 05.05.2025 на суму 96110,96 грн з ПДВ; №4022 від 30.06.2025 на суму 20735,95 грн з ПДВ; №4023 від 30.06.2025 на суму 96053,96 грн з ПДВ; №4828 від 31.07.2025 на суму 2004,78 грн з ПДВ; №4829 від 31.07.2025 на суму 9286,61 грн з ПДВ; №4915 від 11.08.2025 на суму 15933,10 грн з ПДВ; №4916 від 11.08.2025 на суму 73808,80 грн з ПДВ (а.с. 26-33 т.1). Також на підтвердження наданих Товариством з обмеженою відповідальністю "Партнер Агропром" Лонковецькому психоневрологічному інтернату послуг на вказану суму відповідачем 1 долучено зведену вартість затрат по обробітку земельних ділянок площею 23,101 га та площею 4,987 га на 2025 рік, у якій, окрім іншого, зазначено, що дохід становить 189999,78 грн (а.с.25 т.1). Відповідно до видаткової накладної №1 від 11.08.2025, долученої відповідачем 1 до вищевказаного листа, Лонковецький психоневрологічний інтернат (постачальник) на підставі договору б/н від 20.01.2025 поставив ТОВ "Партнер Агропром" (покупець) ріпак з поля у кількості 56,800 т на загальну суму 949143,34 грн з ПДВ (а.с. 34 т.1). У свою чергу, ТОВ "Партнер Агропром" сплачено на рахунок Лонковецького психоневрологічного інтернату кошти у сумі 190000,00 грн (призначення платежу: за ріпак згідно видаткової накладної №1 від 11.08.2025, без ПДВ), що підтверджується платіжною інструкцією №21713 від 10.10.2025 та випискою з рахунка за 10.10.2025, виданою Державною казначейською службою України (а.с.35 36 т.1). З урахуванням вищевикладеного, позовні вимоги прокурора обґрунтовані тим, що укладений 20.01.2025 між Лонковецьким психоневрологічним інтернатом та Товариством з обмеженою відповідальністю «Партнер Агропром» договір підряду (на вирощування товарної сільськогосподарської продукції), попри його назву та формальне посилання сторін на норми законодавства про підряд, за своїм дійсним змістом, фактичною метою та правовими наслідками не є договором підряду. На переконання прокурора, зазначений правочин вчинено сторонами з метою приховання іншого правочину договору оренди землі, за яким ТОВ «Партнер Агропром» фактично набуло можливість самостійно використовувати земельні ділянки комунальної власності для здійснення власної господарської діяльності, вирощування та реалізації сільськогосподарської продукції, а Лонковецький психоневрологічний інтернат одержав плату за надання такого користування. У частині першій статті 235 Цивільного кодексу України встановлено, що удаваний правочин - це правочин, вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. За удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Тобто, удаваний правочин своєю формою приховує реальний правочин. У постанові від 23 січня 2019 року у справі №522/14890/16-ц Верховний Суд зазначив, що за удаваним правочином (стаття 235 Цивільного кодексу України) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 Цивільного кодексу України має визначити, який правочин насправді вчинили сторони, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення, в якому встановлює нікчемність цього правочину або визнає його недійсним. За удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Таким чином, удаваний правочин своєю формою прикриває реальний правочин. Отже, Верховний Суд послідовно та незмінно у постановах виснував, що, розглядаючи спір, господарський суд перш за все має встановити правову природу договору, з урахуванням якої визначити зміст спірних правовідносин, їх нормативне регулювання з наступним встановленням обсягу прав та обов`язків, моменту виникнення зобов`язання тощо. Колегія суддів зазначає, що одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору, який закріплений статтями 3, 627 Цивільного кодексу України та полягає у наданні сторонам права на власний розсуд реалізувати: 1) можливість укласти договір або утриматися від укладення договору; 2) можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом. Втім, сторони не можуть на власний розсуд врегулювати у договорі свої відносини, якщо: 1) існує пряма заборона, встановлена актом цивільного законодавства; 2) заборона випливає із змісту акта законодавства; 3) така домовленість суперечить суті відносин між сторонами. Під вимогами положень актів цивільного законодавства, від яких сторони в договорі не можуть відступити, слід розуміти імперативні приватно-правові вимоги. За таких обставин колегія суддів зауважує, що застосування принципу свободи договору має узгоджуватися з іншими принципами, зокрема ius publicum privatorum pactis mutari non potest (публічне право не може бути змінено приватними угодами). Тобто, використання принципу свободи договору за наявності чіткого правового регулювання конкретних правовідносин не може бути використано для уникнення необхідності його дотримання, а приватно-правові інструменти не повинні створювати ілюзію дотримання законодавства та добросовісності дій учасників договірних відносин. Така позиція викладена судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 12.09.2024 у справі №916/1719/22. Згідно зі статтею 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї з сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 Цивільного кодексу України). За своєю правовою природою в силу приписів статей 837, 839, 840 ЦК України договір підряду передбачає, що підрядник на власний ризик виконує за завданням замовника певну роботу, передає її результат замовникові, а замовник приймає та оплачує виконану роботу. Економічний інтерес підрядника полягає в одержанні плати за роботу, тоді як матеріальний результат виконання договору передається замовнику та використовується саме ним. Підрядник не набуває самостійного права господарювання на майні замовника і не використовує це майно як окремий об`єкт власної підприємницької діяльності поза межами виконання визначеного замовником завдання. Колегія суддів відзначає, що правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, а тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його предмету, умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків, з`ясувати фактичний характер спірних правовідносин, які склались між сторонами, з`ясувати дійсні наміри сторін спору при укладенні договору щодо визначення умов виконання зобов`язань обома сторонами цього договору наслідків, застосувати відповідні норми права. У вирішенні питання правової природи спірного договору доречно звернутися до правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 10.05.2018 у справі №924/263/17, від 02.02.2022 у справі №927/1099/20, від 23.03.2021 у справі №916/2380/18, від 01.10.2020 у справі №910/21935/17, від 04.07.2018 у справі №916/935/17, від 17.01.2019 у справі №923/241/18, від 19.08.2020 у справі №915/1302/19 про те, що правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст; тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховування іншого правочину, суд на підставі положень статті 235 Цивільного кодексу України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, які регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. Зі змісту договору підряду (на вирощування товарної сільськогосподарської продукції) від 20.01.2025 та порядок його фактичного виконання, вбачається інша модель правовідносин. Так, за змістом статті 13 Закону України "Про оренду землі", договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Згідно приписів статті 15 цього ж Закону істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови. Отже, договір оренди землі укладається саме на платній основі і для отримання можливості користуватися земельною ділянкою з використанням її корисних властивостей. Користування земельною ділянкою - це право фізичної або юридичної особи використовувати земельну ділянку для певних цілей відповідно до її цільового призначення та законодавства. Це може бути, наприклад, право обробляти землю, будувати на ній, отримувати врожай або іншу вигоду від користування. При цьому правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане у користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.06.2020 у справі №913/420/19. Так, як вже зазначалось, згідно із пунктом 1.3 договору право власності на сільськогосподарську продукцію, врожай та біологічні активи до передачі результатів робіт замовнику належало ТОВ «Партнер Агропром». За пунктами 4.4 4.5 договору передача вирощеної продукції Лонковецькому психоневрологічному інтернату була поставлена в залежність від попередньої повної оплати вартості робіт, а в разі відсутності такої оплати ТОВ «Партнер Агропром» набувало право зібрати врожай, використати його на власний розсуд, у тому числі реалізувати та лише перерахувати інтернату різницю між вартістю продукції і заборгованістю за виконані роботи. Більше того, пунктом 4.6 договору ТОВ «Партнер Агропром» надано право притримати земельні ділянки та обмежити доступ Лонковецького психоневрологічного інтернату до них до моменту проведення повного розрахунку не лише за спірним договором, а й за іншими договорами, укладеними між сторонами. Така умова не є звичайним способом забезпечення виконання договору підряду, оскільки предметом притримання відповідно до цивільного законодавства може бути річ, яка правомірно перебуває у володінні кредитора, тоді як земельні ділянки не передавалися інтернату у власність і перебувають у нього лише на праві постійного користування. Закріплення за товариством можливості фактично не допускати постійного землекористувача до земельних ділянок безпосередньо свідчить про надання ТОВ «Партнер Агропром» самостійного фактичного контролю над цими ділянками. За завданням на виконання робіт у 2025 році ТОВ «Партнер Агропром» мало здійснити на земельних ділянках повний комплекс сільськогосподарських заходів із вирощування ріпаку. Фактично товариством виконувалися боронування, внесення мінеральних добрив та засобів захисту рослин, посів, дискування, обмолот ріпаку і перевезення врожаю. Отже, діяльність товариства не обмежувалася виконанням окремих технічних операцій під контролем постійного землекористувача. ТОВ «Партнер Агропром» самостійно забезпечувало повний виробничий цикл, безпосередньо використовувало корисні властивості землі та отримало вирощений на ній урожай. Визначальним для встановлення дійсної правової природи відносин є також фактичний порядок розрахунків між сторонами. Вартість виконаних ТОВ «Партнер Агропром» робіт становила 759 143,56 грн, тоді як вартість вирощеного ріпаку в кількості 56,800 т становила 949 143,34 грн. Доказів сплати Лонковецьким психоневрологічним інтернатом вартості виконаних робіт та доказів фактичної передачі йому вирощеної продукції матеріали справи не містять. Натомість згідно з видатковою накладною №1 від 11.08.2025 Лонковецький психоневрологічний інтернат оформив поставку ріпаку ТОВ «Партнер Агропром», а останнє відповідно до платіжної інструкції №21713 від 10.10.2025 перерахувало інтернату 190 000,00 грн - суму, яка фактично відповідає різниці між вартістю врожаю та витратами товариства на його вирощування. Отже, всупереч типовій конструкції підряду, не замовник оплатив підрядникові виконану роботу та одержав її результат, а так званий підрядник ТОВ «Партнер Агропром» залишив у своєму розпорядженні вирощену продукцію і сам сплатив постійному землекористувачу частину одержаної від використання землі економічної вигоди. За таких обставин кошти в сумі 190 000,00 грн за своїм економічним змістом не є платою інтернату за поставлений ним товар, оскільки матеріали справи не підтверджують попереднього набуття інтернатом права власності на врожай відповідно до умов договору. Ця сума фактично є винагородою, отриманою інтернатом за надання ТОВ «Партнер Агропром» можливості використовувати земельні ділянки та одержати вирощену на них продукцію, тобто виконує функцію плати за користування землею орендної плати. Таким чином, Лонковецький психоневрологічний інтернат фактично самоусунувся від самостійного господарювання на земельних ділянках площею 4,9365 га за кадастровим номером 6820989400:04:021:0020 та площею 23,1013 га за кадастровим номером 6820989400:04:021:0021, а ТОВ «Партнер Агропром» одержало можливість протягом установленого договором строку здійснювати їх обробіток, використовувати природні та продуктивні властивості землі, вирощувати сільськогосподарську продукцію, збирати врожай, розпоряджатися ним та отримувати відповідний дохід. Саме строкове фактичне користування земельною ділянкою для здійснення господарської діяльності з одержанням її корисних властивостей за плату становить сутність орендних, а не підрядних правовідносин. Колегія суддів відхиляє доводи відповідача 2 про те, що відсутність у договорі термінів «оренда», «орендар», «орендодавець» і «орендна плата», а також окремих істотних умов договору оренди виключає можливість кваліфікації спірних правовідносин як орендних. Невикористання властивої орендним відносинам термінології, завуальоване викладення прав та обов`язків сторін і оформлення плати за користування землею як різниці між вартістю врожаю та вартістю робіт не змінюють правової природи відносин. Навпаки, саме неналежне оформлення орендних правовідносин під виглядом іншого договору є способом досягнення прихованої мети - передання земельних ділянок у фактичне платне користування без укладення передбаченого законом договору оренди. Інше тлумачення давало б змогу сторонам уникати імперативних вимог земельного законодавства шляхом простого виключення з тексту договору характерних для оренди термінів та заміни орендної плати іншим за назвою платежем. Це нівелювало б установлений законом порядок розпорядження землями комунальної власності, компетенцію Волочиської міської ради як органу, який здійснює правомочності власника землі, а також вимоги щодо визначення умов і державної реєстрації права оренди. Таким чином, сукупність встановлених обставин: тривалий строк договору до 31.12.2027, виконання товариством повного циклу сільськогосподарського виробництва, покладення на нього матеріально-технічного забезпечення та виробничих ризиків, належність йому врожаю, право самостійного збирання і реалізації продукції, право обмежувати доступ постійного землекористувача до земельних ділянок, відсутність оплати робіт з боку інтернату та перерахування товариством на користь інтернату 190 000,00 грн у взаємному зв`язку підтверджує, що дійсна воля сторін була спрямована не на виникнення підрядних відносин, а на платну передачу ТОВ «Партнер Агропром» можливості використовувати спірні земельні ділянки для здійснення власної господарської діяльності. Верховний Суд у постанові від 29.09.2022 у справі №918/351/21 (918/672/21), виснував, що незазначення сторонами у спірних договорах про надання приватному підприємству саме права користування земельними ділянками та сплату ним саме орендної плати за земельні ділянки, відсутність закріплення ними умов щодо індексації, перегляду орендної плати тощо не спростовує висновку щодо виникнення між ними орендних правовідносин, адже при здійсненні оцінки правочину на предмет удаваності значення мають не лише формально вказані в ньому терміни, а передусім суть правовідносин (прав і обов`язків сторін), на які спрямовано укладення правочину, та правові наслідки, обумовлені ним. Водночас невикористання при вчиненні певного правочину термінів, які визначають притаманні такому виду правочинів поняття, із закріпленням їх натомість у завуальований спосіб, а також викладення у різних документах взаємопов`язаних між собою прав і обов`язків сторін, що в сукупності складають зміст відповідних правовідносин, можуть бути засобами, які використовуються задля приховання суті правочину, укладення якого мають на меті сторони, шляхом оформлення "про людське око" (напоказ) іншого правочину. Тобто, відсутність у спірних правочинах чіткого викладення усіх істотних умов, необхідних для договорів оренди, не є достатньою підставою для висновку про відсутність між сторонами фактичних орендних правовідносин, адже неналежне оформлення відповідних відносин саме є тим способом, завдяки якому досягається прихована мета передачі земельних ділянок в користування. Сутність договору визначається за його дійсною спрямованістю та спільною правовою метою для обох сторін, а не лише його формальними положеннями. Штучне диференціювання мети правочину для кожної зі сторін з акцентуванням її у тексті договору може додатково свідчити про його удаваність та орієнтованість на приховування іншого правочину, який насправді вчиняється. Аналогічна правова позиція викладена судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 12.09.2024 у справі №916/1719/22. Твердження апелянта про те, що договір не містить кадастрових номерів, умов про індексацію орендної плати та інших формальних реквізитів договору оренди, не спростовує висновку про удаваність правочину. Навпаки, приховування орендних відносин під іншою договірною конструкцією зазвичай і полягає в тому, що сторони не використовують термінів «оренда», «орендар» та «орендна плата» і не дотримуються процедури укладення договору оренди. У постанові від 29.09.2022 у справі № 918/351/21 (918/672/21), висновки якої надалі були враховані об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у справі №905/20/23, Верховний Суд зазначив, що відсутність чіткого викладення всіх істотних умов оренди не є достатньою підставою для заперечення фактичних орендних правовідносин, оскільки неналежне оформлення відносин може бути способом прихованого передання землі в користування. Колегія суддів відзначає, що об`єкт фактичного користування у цій справі був індивідуалізований сукупністю доказів: пунктом 1.5 договору, у якому визначено місце виконання робіт, рішенням Волочиської міської ради від 17.02.2023 №70-25/2023, відомостями Державного реєстру речових прав, зведеною відомістю витрат щодо ділянок площею 23,101 га та 4,987 га, актами виконаних робіт і документами про вирощування врожаю. Відтак незазначення кадастрових номерів безпосередньо у тексті договору не усуває встановленого факту використання саме спірних земельних ділянок. Так само відсутність акта приймання-передачі не спростовує фактичного доступу до землі. Обробіток ділянок, внесення добрив, посів, застосування засобів захисту рослин, обмолот, перевезення та реалізація врожаю об`єктивно неможливі без фактичного користування землею. Передання ділянок підтверджене поведінкою сторін і результатами виконання договору, а не лише формальним документом. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оспорюваний договір підряду (на вирощування товарної сільськогосподарської продукції) від 20.01.2025 за змістом фактичних відносин сторін у їх сукупності є прихованим договором оренди земельних ділянок. Умови договору та порядок його виконання виражають узгоджену волю сторін на встановлення саме орендних правовідносин, а оформлення цих відносин як договору підряду, невикористання орендної термінології та визначення плати у вигляді різниці між вартістю врожаю і витратами на його вирощування є способом, за допомогою якого досягнуто прихованої мети передачі земельних ділянок у фактичне платне користування ТОВ «Партнер Агропром». Тому доводи апеляційної скарги про суто підрядний характер спірного договору не відповідають його змісту, фактичному порядку виконання та сукупності наявних у справі доказів. Посилання апелянта на постанови Вищого господарського суду України у справах №906/908/15, № 922/5123/15 та № 906/223/16 не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки в силу приписів ч.4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. В даному випадку колегія суддів звертається до постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.11.2024 у справі №905/20/23. Так об`єднана палата Касаційного господарського суду сформувала правові висновки щодо регулювання спірних правовідносин та акцентувала, що власність і право власності - фундаментальні категорії. Зміст суб`єктивного права власності формулюється через відому "тріаду" прав або правомочностей (володіння, користування, розпорядження). Аналогічний підхід втілений у статті 317 Цивільного кодексу України та статті 78 Земельного кодексу України. Статтею 78 Земельного кодексу визначено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися i розпоряджатися земельними ділянками. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. У найбільш загальному вигляді "класична тріада" стосовно такого об`єкта прав, як земельна ділянка - це забезпечена правом можливість: панування над земельною ділянкою (право володіння, jus possidendi); видобування корисних властивостей земельної ділянки (право користування, jus fruendi); визначення дол. (юридичної та фактичної) земельної ділянки волевиявленням самого власника (право розпорядження Jus abutendi). Закон визначає право власності як право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону своєю волею, незалежно від волі інших осіб (стаття 317 Цивільного кодексу України). Суть власності полягає в умовно необмеженому (обмеження визначаються правопорядком і стосуються інтересів окремих осіб і суспільства в цілому) та винятковому пануванні особи над річчю. Оскільки "земельна ділянка" як індивідуалізована частина поверхні і відповідна частина простору є річчю (об`єктом цивільних прав) і, відповідно, майном (нерухомим майном), таке визначення підходить і до нього. Разом з тим із тріади правомочностей, які належать власнику, постійному землекористувачу законом передані тільки дві: володіння та користування. Постійні землекористувачі позбавлені можливості щодо розпорядження земельним ділянками. Отже, право землекористування як суб`єктивне право полягає у праві (правомочності) особи на експлуатацію корисних властивостей земельної ділянки у складі права власності на неї; у правовому титулі, що дає особі суб`єктивне право використовувати (чужу) земельну ділянку. Основними принципами права землекористування є: його похідний характер від права власності на землю; раціональне використання ділянок за основним цільовим призначенням із здійсненням їх ефективної охорони та дотриманням вимог щодо пріоритету екологічної безпеки тощо. Право постійного землекористування - це безстрокове речове право з внесенням плати в розмірі земельного податку. Таке право може виникати стосовно будь-яких земельних ділянок державної та комунальної власності. Воно не включає правомочності розпорядження земельною ділянкою або правом на неї. Постійний землекористувач отримує права володіння та користування земельною ділянкою, тобто можливість виключного і відокремленого від інших осіб землекористування. З урахуванням наведеного об`єднана палата зазначила, що наявна у постійного землекористувача правомочність користування земельною ділянкою є обмеженою порівняно з правомочністю власника цієї земельної ділянки, який наділений не лише правом володіння та користування, а й правом на розпорядження землею, у тому числі шляхом її передачі в користування як з оформленням відповідного речового права (права оренди або права постійного користування), так і шляхом надання земельної ділянки у користування на підставі зобов`язального правочину, за яким право тимчасового користування земельною ділянкою не підлягає державній реєстрації. Водночас постійний землекористувач такими правами ненаділений, оскільки право постійного землекористування передбачає використання земельної ділянки за її цільовим призначенням безпосередньо та виключно землекористувачем без можливості передання такого права третім особам, у тому числі на підставі правочинів, за якими речові права на земельну ділянку іншій особі не передаються. Обсяг прав землекористувачів визначений у статті 95 ЗК України, відповідно до якої землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об`єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди; д) користуватися іншими правами, передбаченими законом або договором. Згідно з частиною 1 статті 96 ЗК України землекористувачі зобов`язані, зокрема, забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки; своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату; підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі. Однак положення земельного законодавства не надають постійному землекористувачу права розпоряджатися відповідною земельною ділянкою, в тому числі шляхом надання її в оплатне користування (оренду), оскільки цим правом наділений саме відповідний орган, уповноважений державою на здійснення таких функцій. Правовий статус постійних землекористувачів, що визначається статтями 92, 95, 96 ЗК України, не передбачає права постійного землекористувача передавати земельну ділянку у вторинне користування (такі висновки наведено у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.11.2024 у справі №905/20/23). Схожих за змістом висновків дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 28.03.2018 у справі №915/166/17, від 17.01.2019 у справі №923/241/18, від 21.05.2019 у справі №925/550/18, від 21.06.2019 у справі №910/22880/17, від 06.11.2019 у справі №9І6/1424/18, від 07.07.2021 у справі №903/601/20, від 03.11.2021 у справі №918/1226/20, від 02.02.2022 у справі №927/1099/20, від 29.09.2022 у справі №918/351/21 (918/672/21). Водночас відповідно до усталеної практики Верховного Суду державний акт на право постійного користування землею не є тим документом, який надає право користувачу земельної ділянки надавати третім особам земельну ділянку, тобто розпоряджатися нею, в тому числі шляхом надання в оренду чи в спільну діяльність, оскільки цим правом наділений відповідний орган, уповноважений державою на здійснення цих функцій. Наявна у постійного землекористувача правомочність користування земельною ділянкою є обмеженою порівняно з правомочністю власника цієї земельної ділянки, який наділений не лише правом володіння та користування, а й правом на розпорядження землею, у тому числі шляхом її передачі в користування як з оформленням відповідного речового права (права оренди або права постійного користування), так і шляхом надання земельної ділянки у користування на підставі зобов`язального правочину, за яким право тимчасового користування земельною ділянкою не підлягає державній реєстрації. Водночас постійний землекористувач такими правами не наділений, оскільки право постійного землекористування передбачає використання земельної ділянки за її цільовим призначенням безпосередньо та виключно землекористувачем без можливості передання такого права третім особам, у тому числі на підставі правочинів, за якими речові права на земельну ділянку іншій особі не передаються (такі висновки наведено у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.11.2024 у справі №905/20/23). Суд апеляційної інстанції відзначає, що відповідно до Інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №458795174 від 29.12.2025р. та №458795407 від 29.12.2025р. земельні ділянки з кадастровими номерами 6820989400:04:021:0020, площею 4,9865 га та 6820989400:04:021:0021, площею 23,1013 га надані Волочиською міською радою Лонковецькому психоневрологічному інтернату на праві постійного користування. Дата державної реєстрацій речового права на вказані земельні ділянки: 15.03.2024. Вказане також підтверджується рішенням Волочиської міської ради №70-25/2023 від 17.02.2023 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення підсобного сільського господарства за межами населеного пункту с.Донки Хмельницького району Лонковецькому психоневрологічному інтернату"(а.с.17 т.1) . Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що згідно із п. 11.2 Статуту майно Інтернату перебуває у комунальній власності і є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Хмельницької області та закріплюється за Інтернатом на праві оперативного управління. Здійснюючи право оперативного управління, Інтернат володіє, користується і розпоряджається зазначеним майном, з обмеженням, визначеним у цьому Статуті, правомочності розпорядження майном за згодою Органу управління майном. Пунктом 11.4 Статуту визначено, що Інтернат у відповідності до чинного законодавства України за погодженням з органом управління майном має право відчужувати, передавати закріплене за ним майно юридичним та фізичним особам, обмінювати, здавати його в оренду, надавати в тимчасове користування або в позичку, а також списувати його з балансу. Натомість, матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про надання дозволу, погодження на укладення спірного договору Волочиської міської ради як власника земельних ділянок та Хмельницької обласної ради як органу управління майном. Водночас, до справи долучено лист №3689/04-12/10в від 24.11.2025, у якому Волочиська міська рада повідомила, що відповідач 1 не звертався до позивача щодо надання згоди на укладення договору підряду на вирощування сільськогосподарської продукції, і відповідно, таке погодження Волочиською міською радою не надавалося у будь-якій формі (а.с. 38 т.1). Таким чином, колегія суддів зазначає, що Лонковецький психоневрологічний інтернат, володіючи земельними ділянками площею 4,9865 га, кадастровий номер 6820989400:04:021:0020, та 23,1013 га, кадастровий номер 6820989400:04:021:0021 на праві постійного користування, не мав повноважень розпоряджатися ними шляхом передачі ТОВ «Партнер Агропром» в оплатне користування. Уклавши під виглядом договору підряду правочин, який фактично опосередковує оренду землі, інтернат вийшов за межі належного йому речового права та підмінив собою Волочиську міську раду як уповноваженого власником розпорядника земель комунальної власності. З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що прихований договір оренди суперечить імперативним вимогам земельного законодавства зокрема, приписів статей 92, 93, 95, 96, 124 Земельного кодексу України, статей 1, 13, 15, 16 Закону України "Про оренду землі", якими передбачено порядок та умови передачі земельних ділянок в оренду, визначено істотні умови договору оренди, а оспорюваний договір підряду (на вирощування товарної сільськогосподарської продукції) від 20.01.2025 укладений між Лонковецьким психоневрологічним інтернатом та Товариством з обмеженою відповідальністю "Партнер Агропром" підлягає визнанню недійсним відповідно до статей 203, 215, 235 Цивільного кодексу України, а тому доводи апелянта в цій частині колегією суддів відхиляються як такі, що не знайшли свого підтвердження. Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі визнання недійсним правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Окрім цього, якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною; правові наслідки виконання двостороннього недійсного правочину охоплюють собою двосторонню реституцію; законом можуть бути встановлені особливі умови застосування наслідків, визначених у статті 216 ЦК України, або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Отже, наслідками недійсності правочину є поновлення сторін у початковому становищі (двостороння реституція), тобто взаємне повернення переданого за недійсним правочином, яке може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за правочином, залишається у його сторони. Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина 1 статті 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. Метою проведення реституції є відновлення між сторонами такого собі status quo у фактичному та правовому становищі, що існував до вчинення правочину, шляхом, так би мовити, абсолютного знищення юридичного значення будь-яких дій, що вчинялися суб`єктами - учасниками недійсного правочину. Реституція - це спеціальний зобов`язальний спосіб захисту права власності, який може застосовуватися лише у випадку, коли предмет недійсного правочину станом на час вирішення відповідного питання перебуває в тієї сторони недійсного правочину, якій він і був переданий. Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина 1 статті 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 у справі №761/26815/17 зроблено висновок, що "недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа як приватно-правової категорії, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. За своєю суттю ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим". Тлумачення змісту частини 1 статті 216 ЦК України свідчить, що недійсний правочин не створює для сторін тих прав і обов`язків, які він мав створювати, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов`язані з його недійсністю. Такі юридичні наслідки під час виконання сторонами недійсного правочину поєднуються з реституційними, які полягають у поверненні в натурі кожною стороною одна одній одержаного ними на виконання цього правочину. Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину. При цьому, якщо у позові не заявлено вимоги про застосування двосторонньої реституції, суд має розглянути питання щодо ефективності способу захисту в цілому, і якщо проведення двосторонньої реституції не відновить права позивача, а погіршить його становище, або взагалі є неможливим, то це є підставою для відмови у задоволенні позову про визнання договору недійсним, адже невідворотнім наслідком такого задоволення є двостороння реституція (такі висновки наведено у постанові Верховного Суду від 21.09.2021 у справі №904/1907/15, у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.11.2024 у справі №905/20/23). Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом (постанова Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.11.2024 у справі №905/20/23). Дотримання приписів земельного законодавства при укладанні договорів оренди землі, що перебуває у комунальній власності, відповідає легітимній меті та встановленим правилам у Законі України "Про оренду землі" та ЗК України, що покликані забезпечувати раціональне використання та охорону земель, забезпечення гарантій прав на землю, зробити прозорі умови для передачі земельних ділянок в орендне користування, а також встановлення певних обмежень у правах постійних землекористувачів, зокрема, в частині відсутності у них права передачі землі в строкове платне користування третім особам. Судова колегія звертає увагу, що захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (пункт 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі №310/11024/15-ц). Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у статті 16 ЦК України. Разом із тим цей перелік не є вичерпним, про що прямо зазначено у відповідній статті. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06. 2018 у справі №338/180/17 (п. 57), від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 (п. 40), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 01.10. 2019 у справі №910/3907/18, від 09.02.2021 у справі №381/622/17 (п. 14). Отже, оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають враховувати його ефективність. Але це означає лише те, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. У частинах 1, 2 статті 5 ГПК України визначено, що, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.11.2024 у справі №905/20/23 зазначив, що у подібних правовідносинах при пред`явленні позову про визнання недійсним договору, укладеного між відповідачами, вимога про звільнення земельної ділянки є належним та ефективним способом захисту при застосуванні реституції як наслідків недійсності договору в орендних правовідносинах. У справі, що розглядається, прокурор заявив вимогу як про визнання недійсним договору від 20.01.2025 укладеного між Лонковецьким психоневрологічним інтернатом та Товариством з обмеженою відповідальністю "Партнер Агропром" так і вимоги про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Партнер Агропром" звільнити займані на підставі договору від 20.01.2025 за кадастровими номерами 6820989400:04:021:0020 площею 4,9865 га та 6820989400:04:021:0021 площею 23,1013 га. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки договір підряду (на вирощування товарної сільськогосподарської продукції) від 20.01.2025, який укладений між відповідачами є удаваним, так як фактично приховує інший правочин щодо оренди земельних ділянок і як наслідок визнається судом недійсним, вимога прокурора про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Партнер Агропром" звільнити земельні ділянки за кадастровими номерами 6820989400:04:021:0020 площею 4,9865 га та 6820989400:04:021:0021 площею 23,1013 га, що розташовані за межами населеного пункту с. Лонки Хмельницького району Хмельницької області також підлягає задоволенню. Доводи апелянта про те, що прокурор не визначив, які саме права держави будуть відновлені, не відповідають змісту позову та встановленим обставинам, враховуючи наступне. Земельні ділянки з кадастровими номерами 6820989400:04:021:0020 площею 4,9865 га та 6820989400:04:021:0021 площею 23,1013 га перебувають у комунальній власності Волочиської міської ради та надані Лонковецькому психоневрологічному інтернату лише на праві постійного користування. Порушення полягає у фактичній передачі цих ділянок у користування приватному суб`єкту без рішення власника, без дотримання встановленої законом процедури та без проведення земельних торгів. Задоволення позову в даному випадку усуває фактичне користування земельними ділянками особою, яка не набула такого права у встановленому законом порядку, відновлює можливість власника контролювати використання землі та вирішувати питання її передачі в користування на законних і конкурентних засадах. Для наявності порушення не вимагається припинення чи державна реєстрація права власності за іншою особою. Апелянт помилково ототожнює вибуття землі з власності з фактичним створенням перешкод у здійсненні власником правомочностей користування і розпорядження. Отже, колегія суддів відзначає, що обраний спосіб захисту є комплексним: прокурор просив не лише визнати договір недійсним, а й зобов`язати ТОВ «Партнер Агропром» звільнити земельні ділянки. Такий спосіб відповідає статтям 16, 216, 235 391 ЦК України та статті 92, 93, 95, 96, 124, 152 Земельного кодексу України. Поряд з цим, судова колегія зазначає, що відсутність окремих документів про здійснення сільськогосподарських робіт у 2026 році не спростовує факту незаконного користування, встановленого за наслідками виконання договору у 2025 році. Договір укладено на строк до 31.12.2027, доказів його припинення, розірвання або фактичного звільнення ділянок товариством суду не надано. Більше того, в апеляційній скарзі одночасно стверджується, що договір фактично виконується, що суперечить доводам про відсутність користування спірними земельними ділянками. Вимога про звільнення ділянок є наслідком визнання недійсною правової підстави їх використання та спрямована на недопущення подальшого користування до закінчення передбаченого договором строку. Тому відсутність актів виконаних робіт саме за 2026 рік не є підставою для відмови в цій вимозі.

4. Висновки за результатами апеляційного розгляду. Таким чином, у апеляційній скарзі Товариства з обмеженою відповідальністю "Партнер Агропром" не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б прийти до висновку про помилковість рішення суду першої інстанції. Виходячи з приписів статті 11 ГПК України, апеляційний суд виходить з того, що як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України», хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін. Відтак, застосовуючи наведену практику Європейського суду, суд апеляційної інстанції вважає що, враховуючи зміст статті 269 ГПК України, надавши оцінку основним доводам апеляційної скарги, а також не встановивши в рішенні суду першої інстанції неправильного застосування норм матеріального права в сукупності з відсутніми порушеннями норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, дійшов висновку про відсутність таких доводів, які б були оцінені як переконливі і достатні для скасування рішення суду. З огляду на вищевикладене, колегія суддів за наслідком апеляційного перегляду дійшла висновку, що доводами апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовано, підстав скасування чи зміни рішення, передбачених статтями 277-279 Господарського процесуального кодексу України не встановлено, а відтак апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Партнер Агропром" слід залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Хмельницької області від 05.05.2026 року у справі №924/13/26 без змін. Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на ТОВ "Партнер Агропром" згідно ст. 129 ГПК України. Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Партнер Агропром" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Хмельницької області від 05.05.2026 року у справі №924/13/26, без змін.

2. Справу №924/13/26 повернути Господарському суду Хмельницької області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту в порядку, передбаченому главою 2 розділу IV Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складений "20" липня 2026 р. Головуючий суддя Гудак А.В. Суддя Петухов М.Г. Суддя Мельник О.В.