Ухвала Велика Палата ВС № 947/38633/21

УХВАЛА 15 липня 2026 року місто Київ справа № 947/38633/21 провадження № 14-58цс26 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Погрібного С. О., суддів Банаська О. О., Білоконь О. В., Булейко О. Л., Губської О. А., Ємця А. А., Короля В. В., Кривенди О. В., Мартинюк Н. М., Пількова К. М., Стрелець Т. Г., Ступак О. В., Тітова М. Ю., Ткача І. В., Уркевича В. Ю. перевірила дотримання порядку передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Київської районної адміністрації Одеської міської ради, третя особа - Одеська міська рада, про визнання незаконними дій, зобов`язання не чинити перешкоди та стягнення витрат та за позовом третьої особи - Одеської міської ради до ОСОБА_1 про визнання припиненим права власності, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 11 лютого 2025 року, ухвалену колегією суддів у складі Погорєлової С. О., Таварткіладзе О. М., Сєвєрової Є. С., УСТАНОВИЛА: І. ФАБУЛА СПРАВИ Стислий виклад вимог позивачки

1. ОСОБА_1 у грудні 2021 року звернулася до суду з позовом до Київської районної адміністрації Одеської міської ради, у якому просила: визнати незаконними дії Київської районної адміністрації Одеської міської ради зі знесення нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 ; зобов`язати Київську районну адміністрацію Одеської міської ради не чинити ОСОБА_1 перешкоди у відновленні нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 у розмірах та об`ємі, позначених у декларації про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності № ОД142163162019 від 11 листопада 2016 року, та в технічному паспорті від 02 липня 2018 року; стягнути з Київської районної адміністрації Одеської міської ради на користь ОСОБА_1 703757,00 грн витрат, пов`язаних з відновленням нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .

2. Позивачка обґрунтовувала пред`явлений позов тим, що 22 червня 2018 року вона придбала нежитлове приміщення загальною площею 43,2 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 . Двічі, 01 серпня та 05 вересня 2018 року, виконавчий орган місцевого самоврядування (Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради) вимагав від ОСОБА_2 демонтувати спірне майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , вважаючи його тимчасовою спорудою. На ці вимоги колишній представник власника нерухомості повідомив місцеві органи, що майно, яке він вимагає знести, є нерухомістю, право власності на яке належно зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, і адресою цього майна є: АДРЕСА_1 . Незважаючи на поінформованість місцевої влади про правову приналежність спірного майна, Комунальна установа «Муніципальна служба розвитку торгівлі Одеської міської ради» 11 жовтня 2021 року вимагала дозвільні документи для розміщення тимчасової споруди за адресою: АДРЕСА_2 . Хоч зазначена установа вимагала документи в невідомої особи, колишній власник спірного майна ОСОБА_3 втретє повідомив місцевий орган про правовий статус та належну адресу спірного майна. 28 жовтня 2021 року працівники Київської районної адміністрації Одеської міської ради в супроводі співробітників Комунальної установи «Муніципальна варта» повністю зруйнували згадане нерухоме майно. Демонтувавши майно позивача, відповідач діяв непослідовно, непрозоро, порушивши вимогу мінімізації ризику помилок. Київська районна адміністрація Одеської міської ради не здійснила жодних дій для того, щоб зв`язатися з власником спірного нерухомого майна та отримати необхідні пояснення і докази, за умови отримання яких відповідач міг би не допустити руйнування майна.

3. Одеська міська рада як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у вересні 2022 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання припиненимправа власності, у якому просила: визнати припиненим з 08 листопада 2020 року право власності ОСОБА_1 на нежитлове приміщення загальною площею 43,2 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ; встановити порядок виконання рішення суду, відповідно до якого воно є підставою для проведення державної реєстрації припинення права власності ОСОБА_1 на нежитлове приміщення, загальною площею 43,2 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , та закриття розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

4. Одеська міська рада обґрунтовувала пред`явлений позов незаконністю державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна, якого фактично не існує (знищено внаслідок пожежі), а саме: на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , що призвело до незаконного зайняття земельної ділянки комунальної власності. Ухвала суду, що стала підставою для первісної державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на спірний об`єкт, нині скасована. Тож подальші відчуження зазначеного об`єкта є незаконними. Реєстрація права власності є лише моментом, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, визначених законом як необхідних для виникнення права власності (зокрема, фактичне існування самої речі). Запис про право власності, тобто титул, не свідчить про наявність такого права за відсутності самої речі. Оскільки об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на який зареєстровано за ОСОБА_1 , було знищено, тож відповідно до приписів статті 349 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) право власності на такий об`єкт вважається припиненим, а відповідний розділ державного реєстру прав на зазначений об`єкт нерухомого майна має бути закритим. Наявність незаконної державної реєстрації права власності на об`єкт, якого фактично немає, порушує права та інтереси Одеської міської ради як власника земельної ділянки та перешкоджає їй розпоряджатися належним їй майном. Стислий виклад заперечень третьої особи

5. Одеська міська рада у грудні 2022 року подала до суду відзив, у якому просила відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 , оскільки демонтований об`єкт з металевого профілю був тимчасовою спорудою, яку незаконно встановили, та ніколи не був капітальним нежитловим приміщенням, щодо якого позивачка заявила спір. Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

6. Рішенням від 14 листопада 2023 року, яке залишене без змін постановою Одеського апеляційного суду від 11 лютого 2025 року, Київський районний суд м. Одеси відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 , позов Одеської міської ради задовольнив. Суд визнав припиненим з 08 листопада 2020 року право власності ОСОБА_1 на нежитлове приміщення загальною площею 43,2 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ; встановив порядок виконання рішення суду, відповідно до якого воно є підставою для проведення державної реєстрації припинення права власності ОСОБА_1 на нежитлове приміщення, загальною площею 43,2 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , та закриття розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1154768351101).

7. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, мотивував рішення тим, що під час судового розгляду справи встановив, що спірний об`єкт, на який на підставі договору купівлі-продажу було оформлено право власності позивачки ОСОБА_1 22 червня 2018 року, та об`єкт, що був знищений унаслідок пожежі 07 листопада 2020 року, а також об`єкт, який був повністю демонтований 28 жовтня 2021 року на підставі відповідного розпорядження Київської районної адміністрації Одеської міської ради, були розташовані на тому самому місці. Зазначення різних адрес: АДРЕСА_2 , або АДРЕСА_3 , або АДРЕСА_1 , - пов`язане зі складнощами у визначенні місця розташування об`єкта без надання правовстановлюючих документів.

8. Позивачка ОСОБА_1 придбала у власність об`єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення, що належало попереднім власникам ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на підставі свідоцтв про право на спадкування після смерті матері ОСОБА_2 . Водночас право власності ОСОБА_2 було зареєстроване на підставі мирової угоди, затвердженої ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 21 грудня 2016 року у справі № 520/14998/16-ц, а також декларації про готовність об`єкта до експлуатації, серія та номер ОД142163162019, виданої 11 листопада 2016 року Управлінням архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради.

9. Постановою від 02 липня 2019 року у справі № 520/14998/16-ц Одеський апеляційний суд скасував ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 21 грудня 2016 року та направив справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Надалі ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 23 січня 2020 року позов у цивільній справі № 520/14998/16-ц залишено без розгляду.

10. Стосовно іншої підстави реєстрації права власності ОСОБА_2 на нежитлове приміщення суд врахував, що відповідно до листа Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради від 07 жовтня 2022 року № 01?11/1308 (від 10 жовтня 2022 року вх. № 01-8/216-вх) дані, зазначені в декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 11 листопада 2016 року № ОД142163162019, є недостовірними, оскільки дозвіл на виконання будівельних робіт від 27 грудня 2006 року № 571/06, який згаданий у декларації про готовність до експлуатації об`єкта як документ, що надає право на виконання будівельних робіт, насправді виданий іншій особі - ОСОБА_5 на реконструкцію квартири АДРЕСА_4 .

11. Також суд узяв до уваги доводи Київської районної адміністрації Одеської міської ради щодо того, що інженер технічного нагляду ОСОБА_6 , який згідно з декларацією про готовність об`єкта до експлуатації № ОД142163162019 від 11 листопада 2016 року був відповідальною особою - інженером з технічного нагляду за договором від 13 грудня 2006 року, не міг підписувати зазначений договір на здійснення технічного нагляду 13 грудня 2006 року, оскільки не був на той час інженером технагляду, а сертифікат отримав 26 квітня 2012 року серії Ат № 672, свідоцтво №2602 від 17 березня 2017 року, що підтверджено матеріалами справи.

12. Підстави, на основі яких в 2016 році оформлено право власності ОСОБА_2 , а надалі на її правонаступників на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , є такими, що містять недостовірну інформацію, та не ґрунтуються на вимогах чинного в цій сфері правовідносин законодавства.

13. Суди зазначили, що після пожежі, яка трапилася 07 листопада 2020 року та після якої спірне приміщення позивача було знищене, на місці спірного об`єкта знову з`явилася споруда, втім будь-яких дозвільних та правовстановлюючих документів на неї оформлено не було, в зв`язку із чим зазначена споруда була демонтована на підставі розпорядження Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 11 жовтня 2021 року № 547-01р «Про демонтаж незаконно розміщеного об`єкта на земельній ділянці (тротуарі) навпроти житлового будинку на АДРЕСА_2 ».

14. На підставі викладеного суди дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог третьої особи Одеської міської ради, у зв`язку із чим задовольнили її позов.

15. Щодо первісного позову ОСОБА_1 суд зазначив, що, враховуючи встановлені обставини щодо знищення об`єкта, який був зареєстрований як об`єкт права власності позивача, та визнання припиненим права власності позивача відповідно до пункту 4 частини першої статті 346 та частини першої статті 349 ЦК України, суд дійшов висновку, що новий об`єкт, який був споруджений на місці згорілого кіоску « ІНФОРМАЦІЯ_1 », є новим об`єктом, на спорудження якого потрібна дозвільна документація, яка не отримувалася, що підтверджено Управлінням ДАБК Одеської міської ради в акті обстеження незаконно розміщеного об`єкта будівництва на території міста Одеси, складеному 11 жовтня 2021 року, який став підставою для видання розпорядження Київської районної адміністрації Одеської міської ради № 574-01р від 11 жовтня 2021 року.

16. Належними та допустимими в сенсі статей 77, 78 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) доказами не підтверджено наявності права власності ОСОБА_1 на об`єкт, споруджений на місці знищеного внаслідок пожежі нежитлового приміщення. За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання незаконними дій Київської районної адміністрації Одеської міської ради зі знесення нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .

17. Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про зобов`язання Київської районної адміністрації Одеської міської ради не чинити перешкоди у відновленні нежитлового приміщення за цією адресою в розмірах та об`ємі, позначених у декларації № ОД142163162019 від 11 листопада 2016 року про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності, та в технічному паспорті від 02 квітня 2018 року, суд зазначив, що згадані вимоги також не підлягають задоволенню, оскільки суд установив недостовірність відомостей, зазначених у декларації, та наявність підстав для визнання права власності припиненим унаслідок знищення спірного об`єкта. У зв`язку з наведеним позивач для відновлення втраченого майна повинен із додержанням вимог чинного законодавства отримати відповідну дозвільну документацію для проведення будівельних робіт.

18. З огляду на викладене не підлягають задоволенню й вимоги щодо стягнення з Київської районної адміністрації Одеської міської ради на користь позивача витрат, пов`язаних з відновленням нежитлового приміщення, оскільки, здійснюючи демонтаж самочинно зведеного об`єкта на місці знищеного майна, Київська районна адміністрація діяла в межах своєї компетенції та відповідно до вимог чинного законодавства. Саме встановлення самочинного об`єкта на земельній ділянці, належній територіальній громаді м. Одеси, не відповідає вимогам законодавства та порушує права територіальної громади.

19. Оскільки суди встановили, що відповідач законно демонтував самочинно зведений об`єкт, тому немає підстав для задоволення позову про стягнення витрат, пов`язаних з відновленням нежитлового приміщення. Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій 20. 11 листопада 2016 року в УДАБК Одеської міської ради зареєстровано декларацію про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності, за адресою: АДРЕСА_1 , реконструкція нежитлового приміщення без зміни геометричних розмірів фундаменту у плані, замовник - ОСОБА_2 .

21. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 померла, про що 17 вересня 2017 року складено відповідний актовий запис № 9552, що випливає зі свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області.

22. Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 27 квітня 2018 року державним нотаріусом Третьої одеської державної нотаріальної контори Сальніковою З. В., спадкоємцями зазначеного у свідоцтві майна ОСОБА_2 , 1939 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , є її дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на 1/2 частку у спадщині, її син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на 1/2 частку у спадщині. Спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається з нежитлового приміщення АДРЕСА_7. Нежитлове приміщення загальною площею 43,2 кв. м. належало померлій на праві приватної власності на підставі мирової угоди, затвердженої ухвалою Київського районного суду м. Одеси, у цивільній справі № 520/14998/16-ц від 21 грудня 2016 року. Право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 25 січня 2017 року, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 78805102 від 25 січня 2017 року, номер запису про право власності 18695226. Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1154768351101. 23. 22 червня 2018 року ОСОБА_7 , яка діяла від імені ОСОБА_4 на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чернишевою Н. Г. 10 травня 2018 року, ОСОБА_3 на підставі довіреності, посвідченої нотаріусом Каліфорнії, округ Сакраменто, Сполучені Штати Америки, Тетяною В. 27 квітня 2018 року, з однієї сторони, та ОСОБА_8 , який діяв від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Василенко О. В. 11 травня 2018 року, з іншої - уклали договір купівлі?продажу, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н. А.

24. Відповідно до цього договору продавці ОСОБА_4 , ОСОБА_3 передають у власність (продають), а покупець ОСОБА_1 приймає в особисту приватну власність (купує) нежитлове приміщення загальною площею 43,2 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . 25. 01 серпня 2018 року Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради видало Вимогу (припис) № 001634 про демонтаж тимчасової споруди на ім`я ФОП ОСОБА_2 , з якої випливає, що споруда, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , встановлена з порушенням Правил розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності в місті Одесі, затверджених рішенням Одеської міської ради від 09 жовтня 2023 року № 3961-VІ, та чинного законодавства України. На підставі викладеного тимчасова споруда за зазначеною адресою підлягає демонтажу згідно з розділом 16 Правил розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності в місті Одесі, затверджених рішенням Одеської міської ради від 09 жовтня 2023 року № 3961-VI.

26. У відповідь на це повідомлення адвокат Сопільняк В. Ю. 02 серпня 2018 року направив лист, яким повідомив, що ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 померла. Проте ще до своєї смерті, а саме ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_2 стала власником нежитлового приміщення площею 43,2 кв. м, розташованого в АДРЕСА_1 (перехрестя з АДРЕСА_2 ), про що свідчить витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 78805102 від 25 січня 2017 року. Тож звільнення та демонтаж майна, про яке йдеться у зазначених листі та приписі, стосується власності особи, правомочності якої гарантовані та захищені Конституцією України. У зв`язку з викладеним та для врегулювання спірних відносин запропоновано звернутися до спадкоємців померлої ОСОБА_2 . 27. 04 вересня 2018 року Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради видало Припис № 013370 на ім`я ФОП ОСОБА_2 , відповідно до якого на виконання рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 30 серпня 2018 року № 390 «Про демонтаж тимчасових споруд» тимчасова споруда (пересувна тимчасова споруда) за адресою: АДРЕСА_2 підлягає демонтажу. У зв`язку із наведеним потрібно демонтувати тимчасову споруду у строк до 07 вересня 2018 року.

28. У відповідь на цей припис адвокат Сопільняк В. Ю. 05 вересня 2018 року направив лист, яким повідомив, що ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 померла, та звернув увагу, що зазначена споруда насправді є об`єктом нерухомості з адресою розташування: АДРЕСА_1 , і нині цей об`єкт нерухомості належить на праві власності фізичним особам. 29. 08 жовтня 2021 року АТ «ДТЕК Одеські електромережі» направило фізичній особі ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_5 ) повідомлення № 1770 про приєднання до договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії та укладення додатків (непублічних), згідно з яким 11 жовтня 2021 року (дата підписання додатків) фізична особа ОСОБА_1 (назва організації) приєднано до умов договору та з цієї ж дати сторони уклали непублічні додатки, що регулюють організаційні та технічні особливості розподілу електричної енергії. Також фізичній особі ОСОБА_1 (назва організації) відкрито особовий рахунок № НОМЕР_2 . 30. 11 жовтня 2021 року Оператор системи розподілу - АТ «ДТЕК Одеські електромережі» підписав додаток 6 до договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії, особовий рахунок № НОМЕР_2 - акт № 37 розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін, а також договір № 9811 споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії. 31. 11 жовтня 2021 року Комунальна установа «Муніципальна служба розвитку торгівлі Одеської міської ради» направила невідомому суб`єкту господарювання повідомлення № 120053, згідно з яким у результаті інвентаризації встановлено факт розміщення тимчасової споруди (пересувної тимчасової споруди, групи тимчасових споруд, групи пересувних тимчасових споруд) за адресою: АДРЕСА_2 . Зазначеним повідомленням наголошено на неодмінності надати документи, які є підставою для розташування тимчасової споруди (пересувної тимчасової споруди, групи тимчасових споруд, групи пересувних тимчасових споруд), а саме: паспорт прив`язки та договір на право тимчасового користування місцями для розміщення ТС, у термін до 12 жовтня 2021 року.

32. Суд дослідив розпорядження Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 11 жовтня 2021 року № 547-01р «Про демонтаж незаконно розміщеного об`єкта на земельній ділянці (тротуарі) навпроти житлового будинку на АДРЕСА_2 ».

33. З цього розпорядження випливає, що комісія (у складі представників Департаменту муніципальної безпеки Одеської міської ради, Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради, Управління державного архітектурно?будівельного контролю Одеської міської ради, Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради, Департаменту з благоустрою міста Одеської міської ради та Київської районної адміністрації Одеської міської ради 11 жовтня 2021 року) здійснила обстеження за адресою: земельна ділянка (тротуар) уздовж АДРЕСА_9, навпроти житлового будинку АДРЕСА_2 (зупинка громадського транспорту).

34. Під час обстеження зафіксовано, що за зазначеною адресою незаконно розміщено об`єкт з металевого профілю (фотофіксація додається).

35. Документів, що посвідчують право власності або право користування земельною ділянкою, на якій встановлено об`єкт, немає, земельна ділянка належить територіальній громаді м. Одеса.

36. Відповідно до інформації представника Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради дані про видачу містобудівних умов та обмежень на проєктування об`єкта будівництва за згаданою адресою у Департаменті не зареєстровані.

37. За результатами обстеження складено відповідний акт від 11 жовтня 2021 року.

38. З урахуванням викладеного, керуючись рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради № 38 від 10 грудня 2020 року «Про організацію заходів з демонтажу незаконно розміщених об`єктів, споруд та елементів на території міста Одеси» та пунктом 2.5 Положення про Київську районну адміністрацію Одеської міської ради, затвердженого рішенням Одеської міської ради № 1934-VІІ від 26 квітня 2017 року, Київська районна адміністрація Одеської міської ради ухвалила демонтувати самовільно встановлений об`єкт з металевого профілю на тротуарі уздовж АДРЕСА_9, навпроти житлового будинку АДРЕСА_9. 39 . Згідно з листом ОСББ «Філатова 1» № 1/23 від 24 листопада 2023 року у відповідь на адвокатський запит від 22 листопада 2021 року повідомлено таке. На АДРЕСА_8. Це приміщення знаходилось безпосередньо перед багатоквартирним житловим будинком, який (будинок) має адресу: АДРЕСА_2 . Управління, утримання і використання майна багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_2 до 01 жовтня 2019 року здійснювало КП «ЖКС «Вузівський». Після 01 жовтня 2019 року обслуговування будинку здійснює ОСББ «Філатова 1». Існування підключення до комунікацій будинку згаданого нежитлового приміщення до передачі на баланс будинку підтверджують. У вересні 2021 року представник ОСОБА_1 звернувся до ОСББ «Філатова 1» із проханням про поновлення надання доступу до інженерних мереж будинку у зв`язку зі зміною власника об`єкта за адресою: АДРЕСА_1 . ОСББ підготувало та направило до Філії «Інфоксводоканал» ТОВ «Інфокс» лист від 25 жовтня 2021 року про те, що не заперечує проти підключення зазначеного об`єкта до комунікацій.

40. За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна станом на 23 серпня 2022 року на підставі договору купівлі?продажу, серія та номер 2942, виданого 22 червня 2018 року, видавник Іллічова Н. А., приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу, зареєстровано за ОСОБА_1 право власності на нежитлове приміщення загальною площею 43,2 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 .

41. З наданої довідки також випливає, що відкриття розділу та реєстрація об`єкта нерухомого майна відбулися на підставі мирової угоди, затвердженої ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 21 грудня 2016 року у справі № 520/14998/16-ц, а також декларації про готовність об`єкта до експлуатації, серія та номер: ОД142163162019, виданої 11 листопада 2016 року Управлінням архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради.

42. Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради в листі від 22 жовтня 2022 року № 01-8/216вх повідомило, що відповідно до даних Реєстру будівельної діяльності наявна інформація щодо реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 11 листопада 2016 року № ОД142163162019 на об`єкт за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 або будь-яка інша особа до управління щодо реконструкції, капітального ремонту чи нового будівництва за адресою: АДРЕСА_1 за період з 01 листопада 2020 року до цього часу не зверталася. Відповідно до даних містобудівного кадастру Одеської міської ради станом на 22 лютого 2022 року Департамент архітектури та містобудування Одеської міської ради не видавав містобудівних умов та обмежень для проєктування зазначеного об`єкта. Відповідно до даних Реєстру будівельної діяльності немає реєстрації дозвільних документів за цією адресою. Документів, що посвідчують право власності або право користування земельною ділянкою за цією адресою, немає. Водночас відповідно до листа Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради від 07 жовтня 2022 року № 01-11/1308 (від 10 жовтня 2022 вх. № 01-8/216-вх) дозвіл на виконання будівельних робіт від 27 грудня 2006 року № 571/06, який зазначений у декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 11 листопада 2016 року № ОД142163162019 як документ, що надає право на виконання будівельних робіт, виданий ОСОБА_5 на реконструкцію квартири АДРЕСА_4 . Отже, дані, зазначені в декларації про готовність до експлуатації об`єкта від 11 листопада 2016 року № ОД142163162019, є недостовірними. З огляду на наведене реєстрація декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 11 листопада 2016 року № ОД142163162019 підлягає скасуванню.

43. Суд дослідив лист Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради від 07 жовтня 2022 року № 01-11/1308, з якого випливає, що в журналах реєстрації дозволів інспекції ДАБК м. Одеси дозвіл на виконання будівельних робіт за адресою: АДРЕСА_1 не значиться. У журналі реєстрації дозволів інспекції ДАБК м. Одеси зареєстрований дозвіл № 571/06 від 06 листопада 2006 року - реконструкція кв. АДРЕСА_4 , замовник - гр. ОСОБА_9 .

44. Суд також дослідив надані ГУ ДСНС України в Одеській області на ухвалу суду про витребування доказів копії матеріалів щодо пожежі 07 листопада 2020 року. 45. 07 листопада 2020 року комісія склала акт про пожежу, а саме: комісія в складі: провідного інспектора Київського РВ у м. Одесі ГУ ДСНС України в Одеській області ст. л-та с.н.з. ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , менеджера ТОВ «Південний трейд», ОСОБА_12 , орендаря кіоску «ІНФОРМАЦІЯ_1», склала акт про пожежу, що виникла 07 листопада 2020 року о 23:55 на об`єкті - кіоск за адресою: АДРЕСА_3 , орендар ТОВ «Південний трейд», кіоск «ІНФОРМАЦІЯ_1». Пожежу виявили 07 листопада 2020 року о 23:57 перехожі. Пожежею знищено: кіоск «ІНФОРМАЦІЯ_1» загальною площею 21 кв. м та майно, а саме: 1 кавомашина, 1 апарат кури гриль, 2 апарати шаурми, 2 тостери, 1 мікрохвильова піч, 1 чайник, 1 апарат приготування картоплі фрі, 1 холодильник з продукцією; кіоск ТОВ «Південний трейд» загальною площею 21 кв. м. та майно, а саме: 1 кондиціонер, 2 плазмових телевізори, 1 сейф з готівкою, 2 комп`ютери, 1 монітор, 2 сканери, 1 термопринтер, 1 конденційний обігрівач, 2 стола, 10 стільців, 1 стійка каси, 1 холодильник з продукцією, лотерейні білети.

46. У судовому засіданні 28 квітня 2023 року допитано свідка ОСОБА_10 - посадову особу ДСНС, яка склала акт про пожежу від 07 листопада 2020 року. Свідок ОСОБА_10 пояснила, що виклик стався вночі та, коли приїхали на пожежу, нікого з власників не було, вони з`явилися вранці. Адресу об`єкта, на якому сталася пожежа, встановлено з наданих документів. Після гасіння пожежі залишився лише газовий балон, приміщення вигоріло дотла, постраждали сусідні об`єкти: один з МАФів, зупинка транспорту, вивіска салону, вигоріле приміщення було з пластику, бетону не було. Об`єкт знаходився перед комісією. Інші особи, які підписали акт, - власники приміщень, люди, які дали документи.

47. У судовому засіданні 03 липня 2023 року допитано свідка ОСОБА_12 , який пояснив, що займався торгівлею в кіоску «ІНФОРМАЦІЯ_1» на АДРЕСА_10, втім на час пожежі, приблизно три роки тому, вже не здійснював там діяльності. Коли приїхав, там уже все згоріло, кам`яного фундаменту не було, вагонка згоріла, потрібно було все ремонтувати, наслідки пожежі бачив, коли їхав дорогою до інспектора. ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Короткий зміст вимог касаційної скарги

48. Представник заявника ОСОБА_1 - адвокат Сопільняк В. Ю. 26 березня 2025 року з використанням системи «Електронний суд» направив до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 11 лютого 2025 року та повернути справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

49. Представник заявниці зазначив, що рішенням Вищої ради правосуддя № 122/0/15-25 від 28 січня 2025 року суддю ОСОБА_13 звільнено з посади судді у відставку. У зв`язку із цим протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 лютого 2025 року змінено склад колегії суду: замість вибулого судді Заїкіна А. П. до її розгляду залучено суддю Сєвєрову Є. С. Наступного дня, 11 лютого 2025 року, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів Погорєлова С. О. (доповідач), Сєвєрової Є. С. та Таварткіладзе О. М. ухвалив оскаржувану постанову.

50. Відповідно до протоколу судового засідання від 11 лютого 2025 року о 13:53:20 суддя-доповідач виклала обставини справи, після чого представники сторін надали додаткові пояснення. Далі суд оголосив про закінчення розгляду справи по суті та перехід до судових дебатів (о 14:06:54), а після дебатів проголосив скорочену постанову.

51. Отже, розгляд справи в судовому засіданні 11 лютого 2025 року відбувся з порушенням вимог частини дванадцятої статті 33 ЦПК України, якою визначено, що в разі зміни складу суду на стадії розгляду справи по суті суд зобов`язаний ухвалити одне з двох процесуальних рішень: повернутися до підготовчого провадження або розпочати розгляд справи по суті заново. Натомість новоутворена колегія продовжила розгляд справи з того самого моменту, на якому його зупинив попередній склад суду, що є істотним порушенням норм процесуального права.

52. Також як під час розгляду справи в суді першої інстанції, так і під час її перевірки судом апеляційної інстанції позивачка наполягала на тому, що демонтаж спірного майна без судового рішення, без урахування її індивідуальної ситуації та без компенсації вартості знищеного майна становив непропорційне втручання у її право мирно володіти своїм майном. Обидва суди обмежилися загальними формулюваннями та не надали належної оцінки цим доводам.

53. Вимагаючи від позивачки доказів правомірності будівництва та виникнення права власності на спірне майно, суди неправомірно поклали на неї надмірний тягар доказування, оскільки вона не брала участів будівництві об`єкта та не мала стосунку до реєстрації права власності за його первісним власником.

54. ОСОБА_1 не є особою, яка здійснила самочинне будівництво спірного майна, а тому не повинна нести негативні наслідки можливих порушень, допущених під час його зведення. Ризик помилок державних органів та органів місцевого самоврядування під час реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації та права власності на нього мають нести саме ці органи, а не добросовісний набувач майна.

55. Набуваючи спірне майно, ОСОБА_1 діяла добросовісно та розсудливо, обґрунтовано покладаючись на відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо права продавців на відчуження цього майна, а також на перевірку його «юридичної чистоти», проведену нотаріусом перед посвідченням договору купівлі-продажу. Дії ОСОБА_1 щодо придбання майна були відкритими, добросовісними та правомірними. Водночас ані суд першої, ні суд апеляційної інстанцій не встановили будь-яких недобросовісних чи неналежних дій з боку ОСОБА_1 під час придбання спірного майна.

56. Дійшовши висновку про самочинність будівництва, здійсненого ОСОБА_1 , суди були зобов`язані вирішити спір з урахуванням вимог статті 376 ЦК України.

57. Зазначав, що Одеська міська рада обрала неналежний спосіб захисту права, посилаючись на порушення прав власника земельної ділянки, оскільки застосування визначеного Радою способу захисту не вирішує головного спірного питання - законності набуття ОСОБА_1 права власності на нерухоме майно. Суди у вирішенні цих вимог не врахували відповідних висновків Верховного Суду щодо подібних правовідносин.

58. Після пожежі на тому самому місці було таке саме нерухоме майно - тих самих розмірів та обсягу, що й до пожежі, відновлення якого не потребувало отримання дозвільних документів чи введення в експлуатацію. Саме це майно неправомірно знищене органом місцевої влади. Суди, не оцінивши дотримання місцевою владою принципу пропорційності під час знесення цього об`єкта, дійшли помилкового висновку про задоволення позову Одеської міської ради.

59. Також суди відмовили у застосуванні позовної давності до вимог Одеської міської ради, але не врахували відповідних висновків Верховного Суду щодо подібних правовідносин та помилково пов`язали початок перебігу позовної давності з моментом, з якого Одеська міська рада просила визнати припиненим право власності ОСОБА_1 на спірне майно. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи 60. 08 травня 2025 року Одеська міська рада через підсистему «Електронний суд» подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржене судове рішення - без змін.

61. Рада обґрунтовувала цей відзив тим, що зазначену справу розглянуто з додержанням всіх стадій такого судового розгляду, визначеного статтями 366-368 ЦПК України, а тому доводи скаржника в цій частині є абсолютно безпідставними.

62. Представник ОСОБА_1 у касаційній скарзі не навів, яких саме зібраних у справі доказів суд не дослідив або які саме обставини суд установив на підставі недопустимих доказів. Навпаки, у скарзі наголошується на необхідності переоцінки доказів, оцінених судами першої та апеляційної інстанцій у процесі розгляду справи, а також на перевазі одних доказів над іншими, що є недопустимим на стадії касаційного оскарження рішень судів з огляду на приписи статті 400 ЦПК України. З урахуванням викладеного касаційна скарга представника ОСОБА_1 у частині посилання на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що є підставою для скасування рішення суду з направленням справи на новий розгляд відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України, є повністю необґрунтованою.

63. Заявник, посилаючись на неправомірне втручання виконавчого органу міської ради у право на мирне володіння майном, навмисно залишає поза увагою істотну обставину цієї справи - факт знищення майна, право власності на яке зареєстровано за ОСОБА_1 22 червня 2018 року.

64. За недоведеності належними доказами факту демонтажу саме об`єкта нерухомості немає підстав для відшкодування шкоди в такій категорії спорів через відсутність складу відповідного цивільного правопорушення.

65. Доводи представника ОСОБА_1 щодо того, що її незаконно позбавлено права власності на нежитлове приміщення, є необґрунтованими, оскільки об`єкт, який був зареєстрований як об`єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення загальною площею 43,2 кв. м, був знищений внаслідок пожежі 07 листопада 2020 року, у зв`язку із чим право власності ОСОБА_1 є припиненим відповідно до частини першої статті 346 та частини першої статті 349 ЦК України.

66. Наявність державної реєстрації права власності на неіснуючий об`єкт не відповідає вимогам статті 349 ЦК України та частини другої статті 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також створює передумови для подальшої забудови земельної ділянки комунальної власності територіальної громади м. Одеси, яку не відводили для цієї мети. Відповідні обставини перешкоджають Одеській міській раді розпоряджатися належним їй майном, оскільки земельна ділянка розташована під нібито існуючим об`єктом нерухомого майна.

67. Одеська міська рада звернулася із відповідним зустрічним позовом до ОСОБА_1 з вимогою про визнання припиненим з 08 листопада 2020 року права власності ОСОБА_1 на нежитлове приміщення, обґрунтовуючи свій позов саме обставиною знищення майна 07 листопада 2020 року. А тому покликання скаржника на обрахування позовної давності з дат, що передують цій події, є абсурдними.

68. На думку Одеської міської ради, рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, а доводи касаційної скарги є безпідставними й такими, що не підлягають задоволенню. Також Одеська міська рада вважає, що подання представником ОСОБА_1 касаційної скарги на законне та обґрунтоване рішення суду апеляційної інстанції порушує принцип правової визначеності. ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

69. Ухвалою від 09 квітня 2025 року Верховний Суд поновив ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Одеського апеляційного суду від 11 лютого 2025 року та відкрив касаційне провадження за її касаційною скаргою, а ухвалою від 02 червня 2026 року призначив цю справу до судового розгляду.

70. Ухвалою від 10 червня 2026 року колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду на підставі частини третьої статті 403 ЦПК України передала справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 лютого 2026 року у справі № 910/13953/24. Мотиви передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

71. Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду керувалася таким.

72. У справі, яка передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду, виникло питання щодо можливого кола суб`єктів звернення з позовом про припинення права власності на майно в разі його знищення, а також про визначення належного та ефективного способу захисту інтересів позивача в таких справах.

73. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17.

74. Шляхом вчинення провадження у справах суд здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором (пункти 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 923/466/17).

75. Способами захисту суб`єктивних прав є закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника [постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 90), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 68)].

76. Тож це є діями, спрямованими на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними [постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14) та від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункт 40)].

77. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог (частина перша статті 13 ЦПК України).

78. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15, від 11 вересня 2019 року у справі№ 487/10132/14 (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55) та ін.).

79. Отже, спосіб захисту повинен відповідати змісту порушеного права та природі спірних правовідносин.

80. Згідно із частинами першою, другою статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

81. Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

82. Як установлено в частині першій статті 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

83. Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

84. Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

85. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша, друга статті 321 ЦК України).

86. Підстави припинення права власності визначені у статті 346 ЦК України, відповідно до пункту 4 частини першої якої право власності припиняється у разі знищення майна.

87. Згідно зі статтею 349 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право власності на майно припиняється в разі його знищення.

88. На думку колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, у практиці касаційних судів склалися різні підходи щодо визначення належного способу захисту в разі знищення майна.

89. Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 23 грудня 2021 року у справі № 5015/45/11 (914/1919/20) виклав висновок, згідно з яким право власності на знищене майно припиняється внаслідок самого факту знищення на підставі статті 349 ЦК України. Державна реєстрація натомість не є способом набуття чи припинення права власності, а лише засобом підтвердження цього факту. Водночас коло позивачів, які можуть звернутися з таким позовом, не обмежене лише власником майна.

90. Колегія суддів наголосила, що у постанові від 18 лютого 2026 року у справі № 910/13953/24 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду сформулював інший висновок.

91. Зокрема, у справі № 910/13953/24 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що з огляду на правила статті 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» щодо підстав закриття розділу державного реєстру належним та ефективним способом захисту в разі знищення об`єкта є скасування державної реєстрації права власності із закриттям відповідного розділу реєстру, а не визнання права власності припиненим, оскільки таке право автоматично є припиненим унаслідок знищення самого майна. Отже, у задоволенні вимоги про визнання права власності припиненим потрібно відмовляти.

92. З огляду на викладене колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду виснувала про наявність підстав для передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновку про те, що належним та ефективним способом захисту в спірних правовідносинах буде задоволення позову про скасування державної реєстрації на знищене майно разом із закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав та реєстраційної справи, викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 лютого 2026 року у справі № 910/13953/24, та необхідність зробити такий висновок: «Умовою припинення права власності згідно зі статтею 349 ЦК Україниє наявність встановленого факту знищення майна, під яким потрібно розуміти такий вплив на нього, внаслідок якого об`єкт права власності припиняє своє існування. Законодавцем не встановлено жодних обмежень щодо суб`єктів звернення з позовом про припинення права власності, яким може бути не тільки власник майна, а будь-яка особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її права та інтересу». ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

93. Велика Палата Верховного Суду вважає, що справу потрібно повернути на розгляд колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з таких підстав.

94. У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

95. Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

96. У пункті 4 частини четвертої статті 17 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) визначено, що єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики.

97. Відповідно до частин першої, четвертої статті 263 ЦПК України судове рішення повинне ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Під час вибору і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

98. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, вимагає, щоб у разі остаточного вирішення справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення ЄСПЛ від 28 листопада 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania), заява № 28342/95). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення ЄСПЛ від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви міста Люпені проти Румунії» (Lupeni greek catholic parish and others v. Romania), заява № 76943/11).

99. Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують, оскільки завжди буде потреба у з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (рішення ЄСПЛ від 11 квітня 2013 року у справі «Веренцов проти України», заява № 20372/11; рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2013 року у справі «Дель Ріо Прада проти Іспанії» (Del Rio Prada v. Spain), заява № 42750/09).

100. У пункті 70 рішення від 18 січня 2001 року у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom), заява № 27238/95, ЄСПЛ наголосив, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

101. В інших справах ЄСПЛ також неодноразово зазначав, що відступи від принципу правової визначеності виправдані лише в разі потреби та в обставинах істотного і непереборного характеру (рішення у справі «Проценко проти Росії», заява № 13151/04, пункт 26); відступ від принципу правової визначеності допустимий не в інтересах правового пуризму, а з метою виправлення «помилки, що має фундаментальне значення для судової системи» (рішення у справі «Сутяжник проти Росії», заява № 8269/02, пункт 38).

102. У пунктах 34, 39 остаточного рішення від 07 жовтня 2011 року у справі «Сєрков проти України» (заява № 39766/05) ЄСПЛ наголосив на тому, що: коло застосування концепції передбачуваності значною мірою залежить від змісту відповідного документа, сфери призначення, кількості та статусу тих, до кого він застосовується; сам факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що вона не відповідає вимозі «передбачуваності» у контексті Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція); завдання здійснення правосуддя, що є повноваженням судів, полягає саме в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці (рішення у справі «Горжелік та інші проти Польщі» (Gorzelik and Others v. Poland), заява № 44158/98, пункт 65); у цьому зв`язку не можна недооцінювати завдання вищих судів у забезпеченні уніфікованого та єдиного застосування права (рішення у справах «Тудор Тудор проти Румунії» (Tudor Tudor v. Romania), заява № 21911/03, пункти 29, 30, «Стефаніка та інші проти Румунії» (Stefanica and Others v. Romania), заява № 38155/02, пункти 36, 37); неспроможність вищого суду впоратися із цим завданням може призвести до наслідків, несумісних, inter alia, з вимогами статті 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі «Падурару проти Румунії» (Paduraru v. Romania), заява № 63252/00, пункти 98, 99); дійсно, можуть існувати переконливі причини для перегляду тлумачення законодавства, яким потрібно керуватися; сам ЄСПЛ, застосовуючи динамічний та еволюційний підходи в тлумаченні Конвенції, у разі потреби може відходити від своїх попередніх тлумачень, тим самим забезпечуючи ефективність та актуальність Конвенції (рішення у справах «Вілхо Ескелайнен та інші проти Фінляндії» (Vilho Eskelinen and Others v. Finland), заява № 63235/00, пункт 56, та «Скоппола проти Італії» (Scoppola v. Italy), заява № 10249/03, пункт 104).

103. У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що, визнаючи повноваження судді тлумачити закон, потрібно пам`ятати також і про обов`язок судді сприяти юридичній визначеності, яка гарантує передбачуваність змісту та застосування юридичних норм, сприяючи тим самим забезпеченню високоякісної судової системи (пункт 47).

104. Судді повинні послідовно застосовувати закон. Проте, якщо суд вирішує відійти від попередньої практики, на це потрібно чітко вказувати в рішенні (пункт 49).

105. Єдність судової практики відіграє надважливу роль у забезпеченні однакового правозастосування в судочинстві, що сприяє правовій визначеності та передбачуваності у вирішенні спірних ситуацій для учасників справи.

106. Принцип єдності судової практики не є абсолютним, оскільки в іншому разі це б унеможливлювало виправлення судом своєї позиції або ж гальмувало б динамічний розвиток права та суспільних відносин.

107. В Україні завдання забезпечення єдності судової практики відповідно до Закону № 1402-VIII та ЦПК України, інших процесуальних кодексів покладається на Верховний Суд.

108. Згідно із частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 45 Закону № 1402?VIII Велика Палата Верховного Суду як постійно діючий колегіальний орган Верховного Суду забезпечує, зокрема, у визначених законом випадках здійснення перегляду судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

109. Для гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання [постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 (пункт 41)].

110. Тож Велика Палата Верховного Суду може відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього потрібних підстав. Такі підстави мають бути належно мотивовані не лише в постанові Великої Палати Верховного Суду за наслідками вирішення спору по суті, а й в ухвалі відповідного касаційного суду у складі Верховного Суду про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

111. Відповідно до частини третьої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.

112. Отже, зміст частини третьої статті 403 ЦПК України дає підстави виснувати, що має бути потреба відступу; така потреба виникає з певних об`єктивних причин, які повинні бути чітко визначені та аргументовані, також відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень без вагомої для цього причини.

113. Так, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, передаючи цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, просила відступити від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18 лютого 2026 року у справі № 910/13953/24 про те, що належним та ефективним способом захисту у спірних правовідносинах є скасування державної реєстрації права власності на знищене нерухоме майно з одночасним закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи, а не визнання права власності на таке майно припиненим, та сформулювати замість цього висновок, викладений раніше у постанові Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 5015/45/11 (914/1919/20), про те, що умовою припинення права власності згідно зі статтею 349 ЦК України є наявність установленого факту знищення майна, під яким потрібно розуміти такий вплив на нього, внаслідок якого об`єкт права власності припиняє своє існування; законодавцем не встановлено жодних обмежень щодо суб`єктів звернення з позовом про припинення права власності, яким може бути не тільки власник майна, а й будь-яка особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її права та інтересу.

114. Відповідно до пунктів 25-27, 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 для цілей застосування приписів процесуальних законів подібність правовідносин потрібно оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

115. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

116. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, потрібен специфічний суб`єктний склад саме цих правовідносин та/чи їх специфічний об`єкт.

117. На предмет подібності потрібно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність потрібно також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

118. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що правовідносини у справі № 910/13953/24, від правового висновку у якій колегія суддів пропонує відступити, та у справі, що переглядається, не є подібними, оскільки фактичні обставини цих справ різняться.

119. Зокрема, за обставинами справи № 910/13953/24 предметом спору була винятково доведеність факту знищення об`єкта нерухомого майна, право власності на який було зареєстроване за відповідачем (ТОВ «Ель ВАСС»), без жодних заперечень щодо законності підстав виникнення цього права. Позивач (банк) не мав жодного самостійного правового зв`язку з історією виникнення права власності на спірний об`єкт - він переслідував власний майновий інтерес (отримання в оренду суміжної земельної ділянки комунальної власності) і не був стороною відносин щодо первісного набуття права власності відповідачем. Спір у тій справі зводився лише до питання фактичного існування об`єкта а в разі доведеності факту знищення майна - до визначення способу захисту (скасування реєстрації чи визнання права припиненим) для особи, яка не є ані власником знищеного майна, ані стороною правовідносин щодо його набуття.

120. Натомість за обставинами справи, що передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду, ситуація є принципово іншою за своєю природою. Спір виник між особою, яка сама зареєструвала право власності на об`єкт ( ОСОБА_1 ) та набула його за оплатним договором, і територіальною громадою в особі Одеської міської ради, яка як власник земельної ділянки заперечує законність цієї реєстрації. Предметом дослідження судів у цій справі були не лише обставини фактичного знищення об`єкта пожежею 07 листопада 2020 року, а й обставини законності первісного виникнення права власності на нього: недостовірність відомостей у декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 11 листопада 2016 року, на підставі якої зареєстровано право власності попередника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , та подальше залишення без розгляду позову у справі № 520/14998/16-ц, у межах якої раніше затверджено мирову угоду, яка була первинною підставою для реєстрації права власності на спірний об`єкт. Також у цій справі на місці знищеного об`єкта виник інший (перебудований) об`єкт, який суди попередніх інстанцій кваліфікували як самочинне будівництво, здійснене без отримання дозвільної документації, - обставина, якої не було й не могло бути у справі № 910/13953/24, де взагалі не йшлося про повторне виникнення об`єкта на тому ж самому місці.

121. Отже, у справі № 910/13953/24 єдиним юридично значущим питанням було встановлення факту знищення майна та вибір способу захисту для третьої особи, не пов`язаної з історією набуття права власності. Натомість у справі, що переглядається, поряд із фактом знищення майна матеріально значущими є обставини законності первісної реєстрації права власності, наявність самочинного будівництва на місці знищеного об`єкта та спір між власником об`єкта і власником земельної ділянки. Ці відмінності є достатньо істотними, щоб виключити подібність спірних правовідносин за їх змістовим критерієм.

122. Тож у справі № 910/13953/24, від правового висновку у якій просила відступити колегія суддів, виникли інші фактичні обставини, відмінні від тих, що були предметом дослідження судами у справі, яка переглядається, що свідчить про неподібність правовідносин та є підставою для повернення справи № 947/38633/21 на розгляд колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

123. Велика Палата Верховного Суду також зазначає, що у пунктах 41-48 постанови від 18 лютого 2026 року у справі № 910/13953/24 наведено висновок про те, що захисту в судовому порядку підлягають не лише порушені права власника знищеного майна, а й охоронювані законом інтереси будь-якої іншої особи. Аналогічно пункт 37 зазначеної постанови містить висновок Верховного Суду про те, що умовою припинення права власності згідно зі статтею 349 ЦК України є наявність установленого факту знищення майна, під яким потрібно розуміти такий вплив на нього, внаслідок якого об`єкт права власності припиняє своє існування.

124. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в ухвалі про передачу справи на розгляд колегія суддів по суті посилається на те, що постановою від 18 лютого 2026 року у справі № 910/13953/24 здійснено непрямий відступ від висновків, сформульованих раніше у постанові від 23 грудня 2021 року у справі № 5015/45/11 (914/1919/20).

125. Реагуючи на такі доводи ухвали, Велика Палата Верховного Суду враховує, що у постанові від 23 грудня 2021 року у справі № 5015/45/11 (914/1919/20) Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду фактично сформулював загальний правовий висновок про таке: «[…] Умовою припинення права власності згідно з цією статтею є наявність встановленого факту знищення майна, під яким потрібно розуміти такий вплив на нього, внаслідок якого об`єкт права власності припиняє своє існування. Державна реєстрація не є способом набуття чи припинення права власності. Вона виступає лише засобом підтвердження фактів набуття чи припинення прав власності на нерухоме майно або інших речових прав. Запис в реєстрі не є документом, який встановлює факт знищення майна, а вноситься державним реєстратором на підставі поданих йому документів, які свідчать про знищення майна, за заявою власника майна. Відповідно до статей 346, 349 ЦК України право власності припиняється в силу закону, що пов`язане із настанням певних обставин».

126. Втім жодних правових висновків щодо належного та ефективного способу захисту прав позивача колегія суддів Касаційного господарського суду у цій справі не висловлювала, вирішуючи спір з огляду на конкретні фактичні обставини тієї справи.

127. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що згадані в ухвалі Касаційного цивільного суду в складі Верховного суду від 10 червня 2026 року постанови у справах № 5015/45/11 (914/1919/20) та № 910/13953/24 не є суперечливими: жодна з них не містить взаємовиключних висновків ані щодо кола суб`єктів звернення з такими позовами, ні щодо умов застосування статті 349 ЦК України, ані щодо способів захисту права. Перша з них, з огляду на наведене вище, взагалі не стосується питання належного способу захисту порушеного права, адже в ній оцінюються докази факту знищення майна, а у другій суд вирішив питання про ефективний спосіб захисту з урахуванням фактичних обставин, які є відмінними від обставин справи, що передана на розгляд Великій Палаті Верховного Суду.

128. За таких обставин посилання колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду на наявність різних підходів щодо визначення належного способу захисту в разі знищення майна не знайшли свого підтвердження, так само й жодної конфліктної практики в межах Верховного Суду, яка виправдовувала б втручання Великої Палати Верховного Суду з метою забезпечення єдності судової практики, не встановлено.

129. Велика Палата Верховного Суду додатково звертає увагу на те, що відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права.

130. Отже, межі розгляду справи судом касаційної інстанції пов`язані з підставами касаційного оскарження. Відповідно й підстави передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду повинні узгоджуватися з доводами і вимогами касаційної скарги (аналогічний висновок викладений в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року у справі № 308/10198/15-ц).

131. Втім доводи касаційної скарги ОСОБА_1 у частині обрання Одеською міською радою неналежного способу захисту права (пункт 142 касаційної скарги) не стосуються питання про те, яка саме з двох вимог - про визнання права власності припиненим чи про скасування державної реєстрації права власності - є належним способом захисту в разі знищення нерухомого майна. Скаржниця, формулюючи цей довід, послідовно наголошує на тому, що спосіб захисту, обраний Одеською міською радою, є неналежним з інших підстав, а саме: тому, що обрана нею вимога - незалежно від того, у формі визнання права власності припиненим чи у формі скасування державної реєстрації - не вирішує головного спірного питання: законності набуття ОСОБА_1 права власності на спірне нерухоме майно.

132. За таких обставин питання про те, який саме із двох способів захисту, передбачених для випадку знищення нерухомого майна (визнання права власності припиненим чи скасування державної реєстрації), є належним та ефективним, тобто саме те питання, вирішити яке пропонує колегія суддів шляхом відступу від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 18 лютого 2026 року у справі № 910/13953/24, - не порушувалося й не обґрунтовувалося у касаційній скарзі ОСОБА_1 як самостійна підстава касаційного оскарження.

133. Доводів про те, що Рада не є належним суб`єктом звернення до суду із цим позовом, касаційна скарга ОСОБА_1 узагалі не містить.

134. Оскільки з огляду на приписи частини першої статті 400 ЦПК України перегляд судових рішень судом касаційної інстанції обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вирішення Великою Палатою Верховного Суду питання, не порушеного у касаційній скарзі, виходило б за межі такого перегляду. Це є додатковою підставою вважати, що передача цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з метою відступу від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 18 лютого 2026 року у справі № 910/13953/24, не є обґрунтованою.

135. Велика Палата Верховного Суду висновує, що Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду є повноважним судом, який має повноваження вирішити цей спір по суті та з урахуванням фактичних обставин цієї справи, а також доводів і вимог касаційної скарги.

136. Сама лише незгода з позицією Верховного Суду не є підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати Верхового Суду згідно із частиною третьою статті 403 ЦПК України.

137. Отже, без з`ясування вагомих причин, що об`єктивно виправдовують потребу в зміні підходу до тлумачення або застосування норм права, правові висновки Верховного Суду повинні залишатися незмінними. Це відповідає загальній концепції правовладдя (верховенства права) та забезпечує стабільність судової практики.

138. З огляду на викладене, передача цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з метою відступу від висновку, викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 лютого 2026 року у справі № 910/13953/24, належно не обґрунтована. Загальні висновки

139. Згідно із частиною шостою статті 404 ЦПК України якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору в подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.

140. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що справа підлягає поверненню на розгляд колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду на підставі частини шостої статті 404 ЦПК України. Керуючись статтями 402-404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду УХВАЛИЛА: Справу № 947/38633/21 за позовом ОСОБА_1 до Київської районної адміністрації Одеської міської ради, третя особа - Одеська міська рада, про визнання незаконними дій, зобов`язання не чинити перешкоди та стягнення витрат та за позовом третьої особи - Одеської міської ради до ОСОБА_1 про визнання припиненим права власності за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 11 лютого 2025 року - повернути на розгляд колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. Надіслати учасникам справи копію цієї ухвали до відома. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач С. О. Погрібний Судді: О. О. Банасько Н. М. Мартинюк О. В. Білоконь К. М. Пільков О. Л. Булейко Т. Г. Стрелець О. А. Губська О. В. Ступак А. А. Ємець М. Ю. Тітов В. В. Король І. В. Ткач О. В. Кривенда В. Ю. Уркевич