Окрема думка Велика Палата ВС № 990/392/24

04 червня 2026 року м. Київ ОКРЕМА ДУМКА (розбіжна) суддів Великої Палати Верховного Суду Банаська О. О., Стефанів Н. С., Уркевича В. Ю. щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2026 року у справі № 990/392/24 (провадження № 11-12заі26) ПІДСТАВИ ДЛЯ ВИСЛОВЛЕННЯ ОКРЕМОЇ ДУМКИ

1. У цій справі позовні вимоги обґрунтовані протиправною бездіяльністю Вищої Ради правосуддя (далі - відповідач, ВРП, Рада) щодо розгляду повідомлення суддів Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 листопада 2024 року вх. № 3886/0/6-24 (далі - повідомлення суддів ОАСК).

2. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог, оскільки вважав, що в межах цієї справи відсутня протиправна бездіяльність з боку ВРП, якій в установленому порядку не було передано для розгляду повідомлення суддів ОАСК, а відтак ВРП як конституційний орган державної влади, наділений виключними повноваженнями щодо розгляду питання про наявність підстав для внесення подання органу, що обрав (призначив) члена Ради про звільнення члена ВРП, та питання зупинення повноважень такого члена ВРП, не могла розглянути те, що не передано на її розгляд.

3. Велика Палата Верховного Суду не погодилась із висновком суду першої інстанції та виснувала, що надані ВРП докази, а також зміст скерованої позивачам відповіді не дають підстав для висновку, що Рада дійсно вчинила дії для оцінки та перевірки обставин, викладених у повідомленні суддів, відповідно до вимог статей 20, 24 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII), а відтак невчинення таких дій свідчить про наявність з боку ВРП бездіяльності, яку за обставин цієї справи слід вважати протиправною.

4. Не погоджуємось із висновками Великої Палати Верховного Суду щодо встановлення бездіяльності ВРП щодо розгляду повідомлення суддів ОАСК.

5. На нашу думку, Велика Палата Верховного Суду мала врахувати, що факт відсутності передання зазначеного повідомлення в установленому порядку на розгляд ВРП, а відтак і відсутності об`єктивної можливості вчиняти дії, якими наділений суб`єкт владних повноважень, виключає настання юридичної відповідальності за протиправну бездіяльність, а також наявність окремих судових проваджень за позовами суддів ОАСК щодо бездіяльності Голови ВРП. ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст вимог та підстав позову

6. У грудні 2024 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до ВРП, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність ВРП щодо розгляду повідомлення суддів ОАСК; - зобов`язати ВРП розглянути повідомлення ОАСК у порядку, визначеному статтями 20, 24, 32 Закону № 1798-VIII та пунктами 3.4-3.6. Регламенту ВРП, затвердженого її рішенням від 24 січня 2017 року № 52/0/15-17 (у редакції рішення ВРП від 21 листопада 2023 року № 1068/0/15-23; далі - Регламент). На обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 посилався на те, що повідомлення суддів було протиправно розглянуто одноособово Головою ВРП Усиком Григорієм Івановичем, який надав відповідь шляхом направлення листа. Однак з огляду на порушені у зверненні питання воно мало бути в автоматизованому порядку розподілене для розгляду відповідно до вимог Закону № 1798-VIII та Положення про автоматизовану систему розподілу справ, затвердженого рішенням ВРП від 16 листопада 2017 року № 3689/0/15-17 (далі - Положення № 3689/0/15-17). Невчинення передбачених зазначеними актами дій свідчить про протиправну бездіяльність ВРП і водночас перебирання Головою ВРП на себе повноважень ВРП, що визначені Конституцією України та Законом № 1798-VIII. Указане призвело до порушення прав та інтересів заявників щодо розгляду направленого ними повідомлення відповідно до визначених законом процедур.

7. Аналогічні позови подали судді ОАСК ОСОБА_17. (справа № 990/390/24), ОСОБА_2 (справа № 990/395/24), ОСОБА_15 (справа № 990/401/24), ОСОБА_3 (справа № 990/402/24), ОСОБА_4 (справа № 990/9/25). Обставини справи 8. 25 листопада 2024 року до ВРП надійшло адресоване Голові ВРП Усику Г. І. колективне повідомлення суддів ОАСК ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3., ОСОБА_1., ОСОБА_4., ОСОБА_15., ОСОБА_18. (далі - судді, заявники) щодо порушення професійної етики членами Ради ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 (далі - члени ВРП). Повідомлення суддів зареєстроване 25 листопада 2024 року за вх. № 3886/0/6-24.

9. У цьому повідомленні судді зазначали про наявність складу дисциплінарного проступку в діях наведених вище членів ВРП під час розгляду 11 та 13 листопада 2024 року Першою і Третьою Дисциплінарними палатами ВРП дисциплінарних справ стосовно суддів ОАСК ОСОБА_1 та ОСОБА_14 . Зокрема, зауважили, що зазначені члени ВРП повністю проігнорували положення Закону № 1798-VIII щодо закритого розгляду справи, грубо порушили приписи Цивільного кодексу України щодо заборони використання імені особи та норми Кримінального процесуального кодексу України щодо заборони використання інформації, отриманої внаслідок втручання у спілкування, інакше, ніж для вирішення завдань кримінального провадження та порядку допиту свідків, та фактично вчинили дії щодо встановлення фактів начебто протиправної діяльності інших суддів без належних доказів, чим так само грубо порушили принцип презумпції невинуватості та етичні норми судді, що закріплені у статті 12 Кодексу суддівської етики, та підірвали авторитет та суспільну довіру до правосуддя та судової влади.

10. Крім того, зазначили, що члени ВРП ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 під час розгляду дисциплінарного провадження щодо судді ОСОБА_1 13 листопада 2024 року вчинили дії щодо розгляду дисциплінарної справи у відкритому засіданні без належного завчасного повідомлення всіх учасників дисциплінарної справи, чим грубо порушили етичні норми судді, що закріплені у статті 11 Кодексу суддівської етики та підірвали авторитет та суспільну довіру до правосуддя та судової влади.

11. На переконання заявників, у діях членів ВРП вбачається склад дисциплінарного правопорушення, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 24 Закону № 1798-VIII. Тому судді просили розглянути вказане повідомлення про факти порушень, допущені з боку членів ВРП, та за результатами його розгляду ухвалити рішення, передбачене статтею 24 Закону № 1798-VIII, щодо ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та зупинити повноваження цих членів Ради.

12. За резолюцією Голови ВРП вказане повідомлення суддів управлінням документального забезпечення передано керівникові секретаріату ВРП, а керівником секретаріату - управлінню по роботі зі зверненнями, запитами на інформацію та забезпечення організації особистого прийому громадян для опрацювання. 13. 09 грудня 2024 року Голова ВРП на бланку Ради підписав лист-відповідь на повідомлення суддів.

14. Управління документального забезпечення здійснило реєстрацію відповідного листа 09 грудня 2024 року з присвоєнням документу вихідного номера 33028/0/8-24 та відправило адресатам.

15. У відповіді, зокрема, зазначено, що чинним законодавством України не передбачено можливості притягнення членів ВРП до дисциплінарної відповідальності.

16. З посиланням на правовий висновок Верховного Суду, викладений у рішенні від 04 лютого 2021 року у справі № 9901/373/20, який у подальшому підтримала Велика Палата Верховного Суду (постанова від 30 вересня 2021 року), зазначено, що Конституція України, Закон України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII), Закон № 1798-VIII, а також будь-який інший законодавчий акт не містять серед повноважень ВРП притягнення до дисциплінарної відповідальності члена Ради. Отже, ВРП не має підстав для розгляду скарг стосовно членів Ради.

17. Окремо звернуто увагу заявників на те, що викладені у повідомленні доводи зводяться до незгоди з діями членів ВРП під час розгляду дисциплінарних справ стосовно суддів Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1., ОСОБА_14. Тому авторам повідомлено, що такі доводи можуть бути включені до скарг при оскарженні рішень Дисциплінарних палат за результатами розгляду таких дисциплінарних справ у порядку, передбаченому статтею 51 Закону № 1798-VIII.

18. Також у відповіді зазначено, що за даними автоматизованої системи діловодства у ВРП 25 листопада 2024 року за вх. № 3874/0/6-24 зареєстровано скаргу судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 на рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 13 листопада 2024 року № 3300/3дп/15-24 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 », 28 листопада 2024 року за вх. № 3912/0/6-24 зареєстровано скаргу судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_14. на рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП від 11 листопада 2024 року № 3268/1дп/15-24 «Про притягнення судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_14 до дисциплінарної відповідальності». Крім того, у відповіді зазначено, що ВРП розгляне ці скарги суддів ОАСК в порядку, передбаченому законодавством.

19. Заявникам повідомлено, що ВРП не має підстав для ініціювання розгляду питання про зупинення повноважень та звільнення членів ВРП з займаних посад.

20. Зміст спірних у цій справі правовідносин полягає в тому, що, на переконання позивачів, їх доводи, викладені в повідомленні суддів, не могли розглядатися одноособово Головою ВРП у спосіб надання відповіді в порядку, визначеному Законом № 393/96-ВР, а мали бути предметом колегіального розгляду ВРП. Натомість, за позицією ВРП, доводи повідомлення суддів не давали підстав для визнання останнього «справою», як наслідок, і для ініціювання розгляду питання про звільнення зазначених суддями членів ВРП. Короткий зміст рішення суду першої інстанції

21. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 24 лютого 2025 року об`єднав в одне провадження справу № 990/392/24 зі справами № 990/390/24, № 990/395/24, № 990/401/24, № 990/402/24, № 990/9/25. Об`єднаній справі присвоєно № 990/392/24.

22. Рішенням від 08 грудня 2025 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в задоволенні позову відмовив повністю.

23. Судове рішення вмотивоване тим, що саме ВРП як конституційний орган державної влади наділена виключними повноваженнями щодо розгляду питання про наявність підстав для внесення подання органу, що обрав (призначив) члена Ради, про звільнення члена ВРП та питання зупинення повноважень такого члена ВРП.

24. Розгляду такого рішення має передувати визначення члена ВРП за ініціативою Голови Ради у випадку, коли він дійшов висновку про виявлення фактів, які свідчать про вчинення членом Ради діяння, передбаченого пунктами 3-6 частини першої статті 24 Закону № 1798-VIII, шляхом автоматизованого розподілу справ для здійснення перевірки виявлених обставин та підготовки ним попереднього висновку по суті цього питання.

25. Водночас, як зазначив суд першої інстанції, судді ОАСК направили своє повідомлення на адресу Голови ВРП як особи, відповідальної за організацію роботи ВРП та координацію роботи органів Ради. На зазначене повідомлення Голова ВРП листом від 09 грудня 2024 року № 33028/0/9-24 надав відповідь.

26. Суд дійшов висновку про відсутність у межах цієї справи протиправної бездіяльності з боку ВРП, якій в установленому порядку не було передано для розгляду повідомлення суддів, адже ВРП не могла розглянути те, що не передано на її розгляд.

27. Оскільки вимога позивачів про зобов`язання ВРП розглянути повідомлення суддів є похідною від вимоги про визнання її бездіяльності протиправною, то висновок суду про відсутність підстав для задоволення основної вимоги унеможливлює задоволення похідних вимог.

28. Суд зробив застереження, що в межах розгляду цієї справи він не вдавався до оцінки наявності чи відсутності обставин, викладених у повідомленні суддів, а також оцінки правомірності дій Голови ВРП Усика Г. І. щодо непередачі повідомлення суддів на розгляд Ради, оскільки такі не є предметом цього судового розгляду, адже відповідачем у справі визначено ВРП, а позовні вимоги спрямовані виключно на оскарження її бездіяльності. Суд зауважив, що оцінка правомірності дій Голови ВРП буде надана під час розгляду справ № 320/60839/24, № 320/60736/24, № 320/60730/24, № 320/61427/24, в яких позовні вимоги подібного характеру пред`явлені безпосередньо до Голови ВРП. Подання апеляційних скарг

29. З рішенням Касаційного адміністративного суду від 08 грудня 2025 року не погодилися, зокрема, позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_15 (далі - скаржники, апелянти), вони окремо подали апеляційні скарги. Просять рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю. Апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_15 .

30. Апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_15 є подібними за своїм змістом і обґрунтуванням, а їх доводи зводяться до такого.

31. На обґрунтування своїх вимог зазначені скаржники посилалися на те, що, оскільки ВРП отримала повідомлення суддів і зареєструвала його, у неї виник обов`язок діяти за встановленою законодавством процедурою, яка протиправно була проігнорована, чим і допущено протиправну бездіяльність. У цьому контексті звертали увагу на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений, зокрема, у постанові від 07 липня 2021 року у справі № 9901/345/20, відповідно до якого бездіяльність може бути визнана протиправною, якщо орган мав об`єктивну можливість діяти, був зобов`язаний це робити, але не виконав обов`язку.

32. Окремо звертали увагу, що відповідно до вимог статей 46, 48 та 287 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відповідачем у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності є саме державний орган (суб`єкт владних повноважень), який має реалізовувати визначені йому законом повноваження. Отже, навіть якщо конкретну дію або бездіяльність вчинила посадова особа, відповідальність за належне виконання публічних функцій несе орган у цілому. Натомість, на переконання апелянтів, висновки суду першої інстанції фактично розривають зв`язок між органом та його посадовою особою, що суперечить принципам адміністративної відповідальності суб`єкта владних повноважень.

33. Також скаржники наводили практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо розуміння вислову «згідно із законом», практику Конституційного Суду України щодо принципу верховенства права і його елемента- правової визначеності, а також наявності у скаржників правомірних очікувань на те, що державні органи вчинятимуть дії в спосіб і порядок, визначені чинним законодавством, що є ключовим аспектом правової держави. Апеляційна скарга ОСОБА_4 .

34. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 , яку подав його представник - адвокат Панченко О. О., зводяться до того, що повідомлення суддів було адресовано ВРП, але розглянуто одноособово Головою ВРП, що є протиправним. Скаржник наполягає, що повідомлення суддів стосувалося саме виявлення фактів порушення членами ВРП етичних норм, а тому в обов`язковому порядку мало бути передано на автоматизований розподіл і розглянуто ВРП у колегіальному складі. Рішення ж суду першої інстанції, на переконання скаржника, легітимізує ситуацію, за якої не існує передбачуваного, прозорого та ефективного механізму захисту прав у випадках протиправної поведінки членів ВРП, що суперечить як принципу правової визначеності, так і праву на ефективний засіб юридичного захисту. Також в апеляційній скарзі наведено доводи про порушення судом норм процесуального права, що виявилося в тому, що після об`єднання справ в одне провадження суд відмовив у залученні до участі у справі третіх осіб, хоча інший склад суду (до об`єднання справ) у справі № 990/401/24 за позовом ОСОБА_15 дійшов протилежного висновку і третіх осіб залучив. Такі дії суду, на переконання скаржника, позбавили третіх осіб можливості брати участь у справі. Позиція ВРП

35. ВРП у відзивах на апеляційні скарги просить залишити їх без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08 грудня 2025 року - без змін.

36. Заперечуючи проти доводів і вимог апеляційних скарг, ВРП звертає увагу, що повідомлення суддів не належало до категорії «справ, які підлягають обов`язковому автоматизованому розподілу між членами Ради». Також це звернення не було «матеріалами стосовно зупинення повноважень», оскільки на момент його надходження питання про звільнення чи зупинення повноважень вказаних членів ВРП не перебувало на розгляді колегіального органу. Ні Конституція України, ні спеціальні закони не передбачають можливості притягнення члена ВРП до дисциплінарної відповідальності саме цим органом. Оскільки ВРП не наділена повноваженнями розглядати дисциплінарні скарги на своїх членів, звернення було розглянуто в порядку Закону України від 02 жовтня 1996 року № 393/96-ВР «Про звернення громадян» (далі - Закон № 393/96-ВР), що відповідає вимогам статті 40 Конституції України.

37. За позицією ВРП, обов`язок ініціювати автоматизований розподіл виникає у Голови Ради лише у разі «виявлення фактів», що свідчать про вчинення діяння, передбаченого законом для звільнення члена Ради. Однак доводи повідомлення суддів зводилися до незгоди з діями членів Ради під час розгляду конкретних дисциплінарних справ, що за законом має оскаржуватися в порядку, встановленому статтею 51 Закону № 1798-VIII, а не через процедуру звільнення членів органу.

38. ВРП доводить, що в цьому випадку Голова ВРП не «підміняв» собою колегіальний орган, а діяв у межах своїх повноважень, надаючи відповідь на звернення, яке за своїм змістом не могло бути розглянуто пленарним складом Ради. При цьому надання відповідей на листи з питань, що стосуються членів ВРП, є частиною адміністративних функцій Голови ВРП щодо організації та координації роботи органу.

39. Також відповідач наголошує, що прийняття рішення про зупинення повноважень члена Ради є дискреційним повноваженням ВРП, а законодавство не передбачає обов`язку органу ініціювати цей процес за зверненням громадян.

40. Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги ОСОБА_4 щодо порушення судом норм процесуального права, ВРП звертає увагу, що у задоволенні позовів було відмовлено з підстав відсутності протиправної бездіяльності, а тому питання залучення третіх осіб не могло вплинути на правильність таких висновків суду. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИСНОВКІВ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

41. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2026 року у справі № 990/392/24 (провадження № 11-12заі26) апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_15 задоволено, рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08 грудня 2025 року у справі № 990/392/24 скасовано, ухвалено нове рішення про задоволення позовних вимог, визнано протиправною бездіяльність ВРП щодо розгляду повідомлення суддів Окружного адміністративного суду міста Києва (від 25 листопада 2024 року вх. № 3886/0/6-24), зобов`язано ВРП розглянути зазначене повідомлення з урахуванням вимог статей 20, 24 Закону № 1798-VIII.

42. Велика Палата Верховного Суду, проаналізувавши правове регулювання спірних правовідносин, дійшла висновку, що Голова ВРП, який за змістом пункту 3.4 Регламенту ініціює визначення члена Ради шляхом автоматизованого розподілу справ для здійснення перевірки фактів, які свідчать про вчинення членом Ради діяння, передбаченого пунктами 3-6 частини першої статті 24 Закону № 1798-VIII, під час вчинення таких дій діє не як самостійна особа, а виконує представницьку функцію державного органу - ВРП.

43. Велика Палата Верховного Суду встановила, що повідомлення суддів ОАСК дійсно адресоване Голові ВРП.

44. Велика Палата Верховного Суду, враховуючи встановлену судом першої інстанції обставину, що відповідь від 09 грудня 2024 року за вих. № 33028/0/8-24, яка підписана Головою ВРП, викладена на бланку ВРП, а інформація в цій відповіді наведена не від імені Голови ВРП, а саме від імені органу, визнала помилковим висновок цього суду, що дії Голови ВРП, якому адресоване повідомлення суддів і який надав відповідь на нього, не охоплюються предметом цього спору, адже в межах спірних правовідносин відсутні підстави для розмежування дій Голови ВРП та дій колегіального органу - ВРП, очільником якої він є.

45. Крім того, Велика Палата Верховного Суду стверджувала, що на зазначений висновок не впливає наявність справ № 320/60839/24, № 320/60736/24, № 320/60730/24, № 320/61427/24, у яких відповідачем визначено саме Голову ВРП Усика Г. І., оскільки, за її твердженням, це не змінює предмета доказування у справі, що розглядається.

46. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що суд першої інстанції повинен був оцінити надану за підписом Голови ВРП відповідь від 09 грудня 2024 року № 33028/0/8-24, яка є результатом розгляду повідомлення суддів, на предмет її правомірності із застосуванням змістового критерію. Тим самим суд мав з`ясувати, чи відповідає зміст наданої відповіді суті поставленого у повідомленні суддів питання.

47. Вирішуючи зазначене питання, Велика Палата Верховного Суду з урахуванням змісту повідомлення суддів та наданої відповіді на нього, дійшла висновку, що його розгляд мав бути здійснений з урахуванням приписів статей 20, 24 Закону № 1798-VIII, констатувавши, що повідомлення суддів стосувалося процедури, у якій саме ВРП є органом, уповноваженим на розгляд питання про наявність підстав для внесення подання про звільнення члена ВРП органу, що його обрав (призначив), у тому числі на підставі пункту 3 частини першої статті 24 Закону № 1798-VIII, та питання про зупинення повноважень такого члена ВРП. Крім того, порядок, встановлений у статті 51 Закону № 1798-VIII, не передбачає, що під час перегляду рішень Дисциплінарних палат за результатами розгляду дисциплінарних справ щодо суддів ВРП наділена повноваженнями оцінювати саме поведінку членів ВРП, які здійснювали процедуру дисциплінарного провадження у складі Дисциплінарної палати, в контексті вчинення ними в цій процедурі дій, які передбачені в пункті 3 частини першої статті 24 Закону № 1798-VIII.

48. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду виснувала, що надані ВРП докази, а також зміст скерованої позивачам відповіді не дають підстав для висновку, що Рада дійсно вчинила дії для оцінки та перевірки обставин, викладених у повідомленні суддів, відповідно до вимог статей 20, 24 Закону № 1798-VIII, а відтак невчинення таких дій свідчить про наявність з боку ВРП бездіяльності, яку за обставин цієї справи слід вважати протиправною.

49. Також Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з огляду на зобов`язальний характер позовних вимог, які є похідними вимогами і визначають спосіб захисту порушеного права, та на обраний позивачами спосіб захисту своїх прав, вважає, що є підстави для зобов`язання ВРП розглянути повідомлення суддів з урахуванням вимог статей 20, 24 Закону № 1798-VIII. СУТЬ ОКРЕМОЇ ДУМКИ Підстави висловлення та обґрунтування окремої думки

50. Відповідно до частини третьої КАС України суддя, не згодний із судовим рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.

51. З висновком Великої Палати Верховного Суду про визнання протиправною бездіяльності ВРП щодо розгляду повідомлення суддів, з урахуванням обставин цієї справи, не погоджуємось із таких міркувань. Щодо загальних засад адміністративного судочинства

52. Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

53. Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

54. Статтею 5 КАС України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

55. Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.

56. Так, відповідно до частини четвертої статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Президента України, оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів призначення суддів Конституційного Суду України у процесі конкурсного відбору кандидатів на посаду судді Конституційного Суду України, а також Дорадчої групи експертів щодо оцінювання таких кандидатів на посаду судді Конституційного Суду України.

57. Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, ВРП, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, бездіяльності КМУ визначені у статті 266 КАС України. Правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ, зокрема, щодо: законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України (пункт 1 частини першої); законності дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, ВРП, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (пункт 2 частини першої).

58. Предметом спору в цій справі є бездіяльність ВРП щодо розгляду повідомлення суддів ОАСК, адресованого Голові ВРП.

59. Згідно із частиною першою статті 46 КАС України сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач.

60. За загальним правилом, визначеним у частині четвертій статті 46 КАС України, суб`єкт владних повноважень виступає відповідачем в адміністративній справі, якщо інше не встановлено цим Кодексом, оскільки метою вирішення спору у сфері публічно-правових відносин є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

61. Варто акцентувати увагу на тому, що за змістом частини п`ятої статті 160 КАС України визначення відповідача у справі є правом позивача. При цьому процесуальний закон не наділяє суд першої інстанції повноваженнями не приймати до розгляду та повертати позовну заяву на тій підставі, що позивач, на думку суду, неправильно визначив відповідача у справі.

62. Звертаючись до суду, особа зазначає в позовній заяві сторін та інших учасників справи, а також передбачену цією нормою інформацію щодо них. Остаточне визначення належного кола учасників справи є прерогативою суду, який це вирішує в судовому процесі.

63. Так, частиною третьою статті 48 КАС України установлено, що якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.

64. Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. У разі відмови в задоволенні позову до такого відповідача понесені відповідачем витрати відносяться на рахунок держави (частина четверта статті 48 КАС України).

65. Отже, визначення суб`єктного складу учасників справи, а також предмета та підстав спору є правом позивача, натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. При цьому обов`язком суду є встановлення належності відповідача(-ів) та його (їх) заміна / залучення, у разі необхідності, лише за згоди позивача. Щодо бездіяльності суб`єкта владних повноважень

66. За правилами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

67. Частина друга статті 19 Конституції України зобов`язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

68. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

69. При цьому вжите законодавцем формулювання «на підставі» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

70. «У межах повноважень» означає, що суб`єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.

71. «У спосіб» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

72. Тобто діяльність органів державної влади здійснюється відповідно до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, що забезпечує введення владних функцій у законні рамки.

73. При цьому Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту несвоєчасного виконання обов`язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були вчинені чи були вчинені з порушенням розумних строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість, підстави та межі бездіяльності, а також її шкідливість для прав та інтересів особи.

74. При цьому протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень має місце у тому випадку, коли в межах повноважень суб`єкта владних повноважень існує обов`язок вчинити конкретні дії, але він не виконаний (подібні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року № 9901/345/20).

75. Таким чином, бездіяльність суб`єкта владних повноважень може бути визнана протиправною виключно за умови, якщо відповідний суб`єкт був наділений повноваженнями, мав об`єктивну можливість їх реалізувати та був зобов`язаний вчинити юридично значущі дії в інтересах особи, але фактично не виконав покладених на нього обов`язків.

76. Відсутність повноважень або об`єктивної можливості вчиняти дії виключає настання юридичної відповідальності за протиправну бездіяльність. Щодо діяльності ВРП та порядку звільнення члена Ради

77. На підставі частини першої статті 131 Конституції України в Україні діє ВРП, яка здійснює повноваження, визначені цією Конституцією та законами України.

78. Повноваження, засади організації та порядок діяльності ВРП визначаються Конституцією України, Законом № 1798-VIII та Законом № 1402-VIII.

79. Так, частиною першою статті 1 Закону № 1798-VIII визначено, що ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

80. Статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності ВРП визначаються Конституцією України, Законом № 1798-VIII та Регламентом.

81. Стаття 131 Конституції України визначає, що в Україні діє ВРП, яка: 1) вносить подання про призначення судді на посаду; 2) ухвалює рішення стосовно порушення суддею чи прокурором вимог щодо несумісності; 3) розглядає скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора; 4) ухвалює рішення про звільнення судді з посади; 5) надає згоду на затримання судді чи утримання його під вартою; 6) ухвалює рішення про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя; 7) вживає заходів щодо забезпечення незалежності суддів; 8) ухвалює рішення про переведення судді з одного суду до іншого; 9) здійснює інші повноваження, визначені цією Конституцією та законами України.

82. ВРП складається з двадцяти одного члена, з яких десятьох -обирає з`їзд суддів України з числа суддів чи суддів у відставці, двох - призначає Президент України, двох -обирає Верховна Рада України, двох -обирає з`їзд адвокатів України, двох -обирає всеукраїнська конференція прокурорів, двох - обирає з`їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ. Порядок обрання (призначення) на посади членів ВРП визначається законом.

83. Відповідно до статті 1 Закону № 1798-VIII ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

84. Стаття 24 Закону № 1798-VIII передбачає підстави для звільнення члена ВРП з посади, а саме: 1) неспроможність виконувати свої повноваження за станом здоров`я за наявності медичного висновку; 2) подання заяви про звільнення з посади члена ВРП за власним бажанням; 3) грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом члена ВРП або виявило його невідповідність займаній посаді, допущення іншої поведінки, що підриває авторитет та суспільну довіру до правосуддя та судової влади, у тому числі недотримання етичних стандартів судді як складової професійної етики члена Ради; 4) виявлення обґрунтованості наявних обставин щодо його невідповідності вимогам, визначеним у статті 6 цього Закону; 5) істотне порушення вимог, установлених законодавством у сфері запобігання корупції, порушення вимог Закону України «Про запобігання загрозам національній безпеці, пов`язаним із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну та політичну вагу в суспільному житті (олігархів)» у частині подання, дотримання строків подання декларації про контакти; 6) систематична неучасть у роботі ВРП чи органу Раду, до складу якого він входить.

85. Рішення про звільнення члена ВРП з посади з підстав, визначених пунктами 1, 2 частини першої цієї статті, Рада ухвалює на найближчому засіданні після отримання медичного висновку або заяви відповідно. Процедура ухвалення ВРП рішення про звільнення її члена із зазначених підстав ініціюється Головою ВРП або його заступником.

86. Рішення про звільнення члена ВРП з посади з підстав, визначених пунктами 3-6 частини першої статті 24 Закону № 1798-VIII, приймається органом, що обрав (призначив) члена Ради, за поданням ВРП. Рішення про внесення подання про звільнення члена ВРП ухвалюється більшістю від складу Ради. З дня внесення зазначеного подання такий член ВРП відсторонюється від посади, а його повноваження зупиняються до ухвалення рішення органом, що обрав (призначив) цього члена ВРП.

87. Згідно з пунктом 3.4 Регламенту у разі виявлення фактів, які свідчать про вчинення членом Ради діяння, передбаченого пунктами 3-6 частини першої статті 24 Закону № 1798-VIII, Голова Ради ініціює визначення члена Ради шляхом автоматизованого розподілу справ для здійснення перевірки виявлених обставин. Член Ради готує попередній висновок по суті цього питання, при підготовці якого він вправі опитувати працівників cекретаріату Ради, пропонувати надати пояснення члену Ради, перевірку щодо дій або бездіяльності якого він здійснює, робити запити в порядку, передбаченому статтею 31 Закону, здійснювати інші організаційні дії щодо підготовки цього питання до розгляду. Підготовка попереднього висновку щодо фактів вчинення членом Ради діяння, визначеного пунктами 3-6 частини першої статті 24 Закону, і розгляд питання про внесення до органу, що обрав або призначив члена Ради, подання про звільнення члена Ради здійснюється в межах строку, передбаченого частиною шостою статті 20 цього Закону.

88. Зупинення повноважень члена Ради здійснюється в порядку, визначеному частиною шостою статті 20 Закону № 1798-VIII (пункт 3.5 Регламенту).

89. Питання про внесення до органу, що обрав або призначив члена Ради, подання про звільнення члена Ради розглядається на пленарному засіданні Ради. Таке рішення вважається ухваленим, якщо за нього проголосувало не менше чотирнадцяти членів ВРП (пункт 3.6 Регламенту).

90. Таким чином, повноваження щодо прийняття рішення про звільнення члена Ради за грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом члена ВРП або виявило його невідповідність займаній посаді, допущення іншої поведінки, що підриває авторитет та суспільну довіру до правосуддя та судової влади, у тому числі недотримання етичних стандартів судді як складової професійної етики члена Ради, має лише орган, що обрав (призначив) члена ВРП, а до повноважень Ради відноситься лише внесення чи невнесення подання про звільнення члена ВРП.

91. Водночас саме Голова Ради ініціює визначення члена ВРП для здійснення перевірки фактів, які свідчать про вчинення членом Ради діяння, передбаченого пунктами 3-6 частини першої статті 24 Закону № 1798-VIII.

92. Отже, саме ВРП як конституційний орган державної влади наділена виключними повноваженнями щодо розгляду питання про наявність підстав для внесення подання органу, що обрав (призначив) члена Ради, про звільнення члена ВРП та питання зупинення повноважень такого члена ВРП, за наслідком чого приймаються відповідні рішення про вчинення таких дій або про відмову у їх вчиненні.

93. При цьому розгляду такого рішення має передувати визначення члена ВРП за ініціативою Голови Ради (пункт 3.4 Регламенту) у випадку, коли він дійшов висновку про виявлення фактів, які свідчать про вчинення членом Ради діяння, передбаченого пунктами 3-6 частини першої статті 24 Закону, шляхом автоматизованого розподілу справ для здійснення перевірки виявлених обставин та підготовки ним попереднього висновку по суті цього питання. Щодо розгляду позову по суті

94. Як було встановлено в ході розгляду цієї справи, судді ОАСК направили на адресу Голови ВРП Усика Г. І. повідомлення щодо порушення професійної етики окремими членами ВРП (було отримане ВРП 25 листопада 2024 року і зареєстроване за номером 3886/0/6-24), в якому порушено питання про ухвалення ВРП рішення про звільнення та зупинення повноважень членів Ради.

95. На зазначене повідомлення Голова ВРП Усиком Г. І. листом від 09 грудня 2024 року № 33028/0/9-24 надав відповідь. Однак питання щодо визначення члена Ради для здійснення перевірки виявлених обставин Голова Ради не ініціював.

96. Отже, як свідчать обставини цієї справи, ВРП як колегіальному органу, у встановленому порядку не було передано для розгляду на пленарному засіданні та вирішення питання про внесення до органу, що обрав або призначив члена Ради, подання про звільнення членів Ради та зупинення їхніх повноважень, а відтак у цьому випадку суб`єкт владних повноважень не міг виконати конкретні дії та не мав об`єктивної можливості реалізувати повноваження, якими він наділений.

97. Крім того, як правильно встановив суд першої інстанції, на розгляді суду перебувають провадження № 320/60839/24, № 320/60736/24, № 320/60730/24, № 320/61427/24, в яких предметом позовних вимог є оцінка правомірності дій Голови ВРП Усика Г. І. щодо непередачі повідомлення суддів ОАСК на розгляд Ради.

98. Відтак не погоджуємось із висновком, викладеним у постанові щодо необхідності оцінки наданої за підписом Голови ВРП відповіді № 33028/0/8-24 від 09 грудня 2024 року, яка є результатом розгляду повідомлення суддів, на предмет її правомірності, оскільки предметом цього судового розгляду є бездіяльність саме ВРП, яка визначена відповідачем у цій справі, і позовні вимоги спрямовані виключно на оскарження її бездіяльності.

99. З обставин цієї справи не встановлено заміни відповідача або залучення співвідповідача судом першої інстанції, з чого може слідувати передчасність встановлення наявності або відсутності протиправної бездіяльності суб`єкта владних повноважень без залучення належного відповідача.

100. З огляду на зазначене не погоджуємось із висновком більшості суддів Великої Палати Верховного Суду про допущення ВРП протиправної бездіяльності за повідомленням суддів ОАСК від 25 листопада 2024 року щодо порушення професійної етики окремими членами Ради, оскільки факт відсутності передання зазначеного повідомлення в установленому порядку на розгляд ВРП, а відтак і відсутності об`єктивної можливості вчиняти дії, якими наділений суб`єкт владних повноважень, виключає настання юридичної відповідальності за протиправну бездіяльність. ВИСНОВКИ

101. З урахуванням установлених обставин у цій справі та зазначених вище мотивів вважаємо, що апеляційні скарги позивачів слід було залишити без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08 грудня 2025 року у справі № 990/392/24 - без змін. СуддіО. О. Банасько Н. С. Стефанів В. Ю. Уркевич