Постанова ККС ВС № 718/2895/24
від 15.07.2026 · КримінальнаПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 липня 2026 року м. Київ Справа № 718/2895/24 Провадження № 51-3403км 25 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , захисника (відеоконференція) ОСОБА_6 , засудженого (відеоконференція) ОСОБА_7 розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Івано-Франківського апеляційного суду від 22 січня 2026 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024262020000806 за обвинуваченням ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Селятин Путильського району Чернівецької області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , який фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , в силу положень ст. 89 КК України раніше не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України. Зміст рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини За вироком Кіцманського районного суду Чернівецької області від 31 березня 2025 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 263 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі положень ст. 75 КК України ОСОБА_7 було звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки з покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 КК України. Згідно з вироком ОСОБА_7 засуджено за те, що він у невстановлені досудовим розслідуванням дату і час, у невстановленому досудовим розслідуванням місці, за невстановлених обставин незаконно придбав, переніс та зберігав без передбаченого законом дозволу з метою подальшого збуту 79 патронів із маркувальними позначеннями «270 02», «270 00», «539 86»; 1 патрон з маркувальним позначенням «3 86», які відповідно до висновку експерта є боєприпасами до нарізної вогнепальної зброї калібром 5,45 мм; підствольний гранатомет, який відповідно до висновку експерта є вогнепальною зброєю калібром 40-мм; 7 гранат, які відповідно до висновку експерта відносяться до бойових припасів та вибухових пристроїв, та які 23.02.2024 близько 15:40, перебуваючи за адресою АДРЕСА_3 , збув ОСОБА_8 за грошові кошти у сумі 40 000 грн. Спочатку ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 23 травня 2025 року вирок місцевого суду було залишено без змін. Потім постановою Верховного Суду від 19 листопада 2025 року касаційну скаргу прокурора було задоволено частково, скасовано вищевказану ухвалу апеляційного суду у зв`язку з істотним порушенням вимог КПК України, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення й особі винного через м`якість у зв`язку з звільненням обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Під час нового апеляційного розгляду апеляційну скаргу прокурора було задоволено, вирок Кіцманського районного суду Чернівецької області від 21 березня 2025 року щодо ОСОБА_7 було скасовано в частині призначеного покарання та звільнення від його відбування й постановлено новий вирок Івано-Франківським апеляційним судом від 22 січня 2026 року, яким визнано ОСОБА_7 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. В решті вирок суду першої інстанції залишено без змін. Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала У касаційній скарзі захисник ставить питання про скасування вироку апеляційного суду у зв`язку з порушеннями норм КПК України, неправильним застосуванням закону про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції. Указує, що протоколом повторного автоматизованого розподілу провадження в апеляційному суді від 22.01.2026 у зв`язку з перебуванням судді ОСОБА_9 на лікарняному склад колегії Івано-Франківського апеляційного суду було змінено й до складу колегії було включено суддю ОСОБА_10 . При цьому учасників апеляційного провадження не було повідомлено про зміну складу колегії, не було з`ясовано щодо відводів до заміненого судді, що ставить під сумнів законність постановления вироку Івано-Франківського апеляційного суду від 22.01.2026. Окрім того, зазначає, що у вироку Івано-Франківського апеляційного суду від 22.01.2026 не вирішено питання про зарахування у строк відбування покарання період перебування ОСОБА_7 під вартою з 07.08.2024 до 04.10.2024 включно. Вважає, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі прохальної частини апеляційної скарги прокурора та ухвалив рішення, про яке не просив прокурор. На обґрунтування цього захисник вказує, що прокурор у прохальній частині просив скасувати вирок в частині призначеного основного покарання, ухвалити новий вирок та призначити покарання за ч. 1 ст. 263 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки, а в іншій частині просив вирок залишити без змін. На думку захисника, у зв`язку з тим, що додаткового покарання у вироку суду першої інстанції призначено не було, оскільки воно не передбачено санкцією цієї частини статті Кримінального кодексу України, тому прохальна частина апеляційної скарги прокурора, де вказано «в іншій частині вирок суду першої інстанції залишити без змін», стосується й положень ст. 75 КК України. Окрім того посилається на те, що резолютивна частина вироку Івано-Франківського апеляційного суду від 22.01.2026 є нелогічною, оскільки суд апеляційної інстанції мав би скасувати вирок Кіцманського районного суду Чернівецької області від 21.03.2025 лише в частині звільнення ОСОБА_7 на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання, а не від призначеного покарання. Вважає, що апеляційний суд, скасовуючи вирок суду першої інстанції, залишив поза належною увагоюпозитивні характеристики його підзахисного та його ставлення до вчиненого, щире каяття, зміни в його особистості, які відбувались від початку першого допиту до постановления нового вироку. Звертає увагу, що ОСОБА_7 припинив свою діяльність не за допомогою оперативних дій працівників поліції, його не було затримано при отриманні коштів та передачі заборонених предметів, працівниками поліції було зафіксовано лише один епізод протиправної діяльності. Зазначає, що коли ОСОБА_7 було вручено повідомлення про підозру, він одразу з`явився до органу досудового розслідування фактично із зізнанням та щирим каяттям у вчиненому. Своїми діями він щиро доводив свою прикру помилку заради спасіння життя своїх друзів на фронті, не порушував обов`язків, покладених на нього судом, не уникав судових засідань, під час судового розгляду отримав дозвіл суду на залишення свого місця проживання з метою доставлення гуманітарного вантажу в зону бойового зіткнення. Після повернення з Сумської області повідомив суд про своє прибуття та подальше виконання ним своїх обов`язків. Також при призначенні реального покарання не було враховано, що під час обшуку в його помешканні не було виявлено грошових коштів у сумі 40 000 гривень, які були спеціально передані для контрольної закупки боєприпасів; працівники правоохоронних органів залучили до цієї діяльності агента на вигадане прізвище ОСОБА_8 , який фактично за допомогою правоохоронців спровокував та спонукав ОСОБА_7 на вчинення ним протиправного діяння. Лише за допомогою оперативних, негласних слідчо-розшукових дій встановили та задокументували це кримінальне правопорушення, яке було вчинено один лише раз. Посилається на відсутність обставин, які обтяжують покарання; вказує, що його підзахисний сприяв розкриттю цього кримінального правопорушення, активно здійснював волонтерську діяльність для ЗСУ та має вагомі позитивні підстави виконувати вирок суду без реального позбавлення волі. Позиції учасників судового провадження Захисник та засуджений підтримали подану касаційну скаргу. Прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги сторони захисту. Мотиви Суду Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні ним кримінального правопорушення та правильність кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 263 КК України в поданій касаційній скарзі не оспорюються. Відповідно до положень статей 370, 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення, необхідності застосувати більш суворе покарання, а також у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції або ж у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання. Таке рішення апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. З огляду на це, не вбачаються обґрунтованими доводи сторони захисту про те, що при заміні в колегії суддів судді ОСОБА_9 на суддю ОСОБА_10 не було з`ясовано питання щодо відводів до заміненого судді. Згідно з матеріалами провадження (т. 4 а.с. 91) 22 січня 2026 року в Івано-Франківському апеляційному суді дійсно було проведено повторний автоматизований розподіл справи між суддями, згідно з яким суддя-член колегії ОСОБА_9 у зв`язку з перебуванням на лікарняному був замінений суддею ОСОБА_10 . Захисник стверджує, що він був обізнаний з попереднім складом колегії суддів апеляційного суду, й несподівана поява іншого судді у складі суду викликала об`єктивні труднощі, пов`язані з необхідністю негайного вирішення питання доцільності заявлення відводу. При цьому чинний КПК України не встановлює обов`язку суду заздалегідь окремо повідомляти сторони провадження про здійснену заміну судді з метою надання часу для вирішення для себе питання доцільності заявлення відводу. Відповідно до звукозапису судового засіданні в Івано-Франківському апеляційному суді від 22 січня 2026 року головуючий суддя після оголошення прізвищ суддів, які на час проведення цього засідання входять до складу колегії, з`ясував, чи заявляють учасники кому-небудь відвід. Також були роз`ясненні права й було запитано, чи існують клопотання до початку судового розгляду. Тобто головуючим суддею були виконані дії, передбачені статтями 342-345 КПК України. З огляду на це істотних порушень вимог КПК України в цьому аспекті не вбачається. Стосовно доводів про те, що у вироку апеляційного суду не вирішено питання про зарахування у строк відбування покарання періоду перебування ОСОБА_7 під вартою з 07.08.2024 до 04.10.2024 включно, то це відповідає дійсності. Однак таке зарахування відбулося дещо пізніше в порядку виконання вироку за заявою начальника державної установи «Сокирянська виправна колонія (№67)» ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 25 березня 2026 року, якою на підставі ч. 5 ст.72 КК України ОСОБА_7 зараховано у строк покарання, призначеного вироком Івано-Франківського апеляційного суду від 22 січня 2026 року, строк його попереднього ув`язнення з 07 серпня 2024 року по 04 жовтня 2024 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі. Тому за таких обставин колегія суддів не вбачає цей довід достатнім для скасування оскарженого вироку апеляційного суду виключно з формальних міркувань. Стосовно доводів касаційної скарги захисника про нібито вихід апеляційного суду за межі доводів та/чи вимог апеляційної скарги прокурора, то вони також не вбачаються обґрунтованими. Відповідно до змісту статті 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі: необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення; необхідності застосування більш суворого покарання; скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції; неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання. Обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано у зв`язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання, або в інших випадках, коли це погіршує становище обвинуваченого, лише у разі, якщо з цих підстав апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник (ч. 1 ст. 421 КПК України). Як убачається з матеріалів кримінального провадження, за вироком місцевого суду ОСОБА_7 було засуджено до покарання у виді позбавлення волі й на підставі положень ст. 75 КК України було звільнено від його відбування зі встановленням іспитового строку тривалістю 3 роки з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій вказував на неправильне застосування до засудженого інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням й ставив вимогу про скасування вироку місцевого суду в частині призначення основного покарання та ухвалення нового вироку, яким просив призначити покарання у виді трьох років позбавлення волі, не вказуючи про необхідність звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, тобто - реально (т. 3 а.с. 187). Вироком Івано-Франківського апеляційного суду від 22 січня 2026 року було задоволено апеляційну скаргу прокурора, вирок місцевого суду скасовано в частині призначеного основного покарання та ухвалено новий вирок з призначенням ОСОБА_7 покарання, яке необхідно відбувати реально. Таким чином апеляційний суд із дотриманням вимог КПК України, вказівок Верховного Суду, які були в постанові від 19 листопада 2025 року, ухвалив вирок, який відповідає ст. 420 КПК України, а тому доводи, викладені в скарзі, що апеляційний суд вийшов за межі апеляційних вимог прокурора, чи не з тих підстав скасував вирок місцевого суду, не вбачаються обґрунтованими й вмотивованими. Посилання на те, що резолютивна частина вироку Івано-Франківського апеляційного суду від 22.01.2026 є нелогічною, оскільки суд апеляційної інстанції мав скасувати вирок Кіцманського районного суду Чернівецької області від 21.03.2025 лише в частині звільнення ОСОБА_7 на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання, а не від призначеного покарання, також не є слушними. Як убачається зі змісту оскарженого вироку, апеляційний суд, діючи в межах наданих йому повноважень, скасував вирок місцевого суду в частині призначення основного покарання, ухвалив новий вирок й призначив обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі без звільнення від його відбування з випробуванням. При цьому апеляційний суд був зобов`язаний в цьому випадку вирішити питання призначення покарання, адже вирішення цього питання є невід`ємною частиною нового вироку. Доводи про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й даним про особу засудженого через суворість, на думку колегії суддів, також є необґрунтованими. За приписами ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд призначає покарання: у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного й обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності й даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК України. У ст. 65 КК України передбачено загальні засади призначення покарання, які наділяють суд правом вибору між однією із форм реалізації кримінальної відповідальності: призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, кожна з яких є законною. Згідно з положеннями ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість. Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з позиції суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом (хоча й у межах відповідної санкції статті) видом і розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання. Призначаючи покарання, судом апеляційної інстанції враховано, що вчинене кримінальне правопорушення, відповідно до вимог ст. 12 КК України віднесено до категорії тяжких; дані про особу, який в силу ст. 89 КК України є раніше не судимим, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, за місцем проживання характеризується добре, займається волонтерською діяльністю, має на утриманні неповнолітнього сина 2008 року народження. За відсутності обставин, які обтяжують покарання, урахувавши пом`якшуючі обставини, зокрема й ті, на які посилається захисник у своїй касаційній скарзі, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про призначення ОСОБА_7 покарання в мінімальному розмірі санкції ч. 1 ст. 263 КК України, яке потрібно відбувати реально, мотивувавши належним чином своє рішення, та із наведенням у вироку відповідних мотивів обґрунтовано визнав неможливим звільнення ОСОБА_7 на підставі положень ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням. Що стосується доводів про те, що при призначенні покарання не було враховано відсутність коштів під час обшуку у сумі 40 000 гривень, які були спеціально передані для контрольної закупки боєприпасів, колегія суддів вбачає, що ці обставини не мають істотного впливу на обґрунтованість вироку апеляційного суду як взагалі, так і в частині призначення покарання зокрема. Стосовно твердження про те, що судом не взято до уваги, що працівники правоохоронних органів залучили до своєї діяльності агента на вигадане прізвище ОСОБА_8 , який фактично за допомогою правоохоронців спровокував та спонукав ОСОБА_7 на вчинення ним протиправного діяння, то відповідно до змісту як вироку місцевого суду, так і оскаржуваного вироку апеляційного суду, не було встановлено ознак провокації з боку працівників правоохоронних органів. За змістом вироків ці аспекти не обговорюються. Доводів про те, що ці питання піднімалися стороною захисту під час судового чи апеляційного провадження й не були розглянуті судами, в касаційній скарзі немає. Фактично зазначені твердження за змістом касаційної скарги наводяться в аспекті необхідності призначення засудженому більш м`якого покарання. Окрім того, як убачається зі змісту вироку Кіцманського районного суду Чернівецької області від 21.03.2025 розгляд справи відбувався відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК України, й, будучи допитаним у судовому засіданні, ОСОБА_7 повідомив, що щиро шкодує про вчинене; усвідомлює, що повинен був звернутися до правоохоронних органів. Таким чином, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду повно й усебічно розглянути провадження та постановити законне, обґрунтоване і справедливе рішення; неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність чи ознак призначення засудженому надмірно суворого покарання у матеріалах провадження під час касаційного розгляду в межах, визначених положеннями ст. 433 КПК України, не встановлено. Тому, керуючись положеннями ст. ст. 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд ухвалив: Вирок Івано-Франківського апеляційного суду від 22 січня 2026 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 - без задоволення. Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3