Постанова Дніпровський апеляційний суд № 201/11381/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4602/26 Справа № 201/11381/25 Суддя у 1-й інстанції - Демидова С.О. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 липня 2026 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого судді Свистунової О.В., суддів: Ткаченко І.Ю., Пищиди М.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 25 листопада 2025 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, В С Т А Н О В И Л А: У вересні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» (далі ТОВ «ФК «Еліт Фінанс») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 07 березня 2018 року між Акціонерним товариством «Альфа-Банк» (далі АТ «Альфа-Банк») та ОСОБА_1 шляхом акцептування банком пропозиції клієнта (оферти) укладено угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії. Мета кредиту для особистих потреб. Ліміт кредитної лінії 200 000,00 грн. Процентна ставка 26 % річних. Тип процентної ставки фіксований. Обов`язковий мінімальний платіж запропоновано встановити в розмірі 5 % від суми загальної заборгованості за кредитною лінією, але не менше 50,00 грн Взяті на себе зобов`язання за кредитним договором АТ «Альфа-Банк» виконало своєчасно і в повному обсязі, надавши відповідачу у розпорядження кредитні кошти, в свою чергу позичальник не виконав умови кредитного договору щодо повернення кредитних коштів внаслідок чого виникла заборгованість. 22 лютого 2021 року між АТ «Альфа-Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК «Форт» (далі ТОВ «ФК «Форт») було укладено договір факторингу № 1, на підставі якого відбулося відступлення прав вимоги за кредитним договором до відповідача. Таким чином, ТОВ «ФК «Форт» набуло статусу нового кредитора за кредитним договором № б/н від 07 березня 2018 року. 23 лютого 2021 року між ТОВ «ФК «Форт» та ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» було укладено договір факторингу № 01-23-02/21, на підставі якого відбулося відступлення прав вимоги за кредитним договором до відповідача. Таким чином, ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» набуло статусу нового кредитора за кредитним договором № б/н від 07 березня 2018 року. Згідно розрахунку заборгованості станом на 22 лютого 2021 року загальний розмір заборгованості становить 35 228,33 грн., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту 29 674,10 грн.; заборгованості по штрафам 5 554,23 грн. Ураховуючи викладене, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором № б/н від 07 березня 2018 року в розмірі 35 228,33 грн., а також судові витрати, що складаються із судового збору в розмірі 3 028,00 грн. та витрат на професійну правничу допомогу в розмір 9 200,00 грн. Заочним рішенням Соборного районного суду міста Дніпра від 25 листопада 2025 року позовні вимоги ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» заборгованість за кредитним договором № б/н від 07 березня 2018 року в розмірі 29 674,10 грн., що складається із заборгованості за тілом кредиту. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. У поданій 09 лютого 2026 року безпосередньо до суду апеляційної інстанції через підсистему «Електронний суд» апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтовувалась тим, що справу розглянуто судом першої інстанції за відсутності відповідача, без належного його повідомлення про дату, час та місце розгляду справи. Відповідач не отримував з суду повідомлень про судовий розгляд справи. Інша вимога апеляційної скарги заявником зводилась до того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів існування заборгованості за кредитним договором. Суд першої інстанції необґрунтовано взяв до уваги докази, які були подані позивачем. Також відповідач посилався на пропуск позивачем строку позовної давності. Позивач своїм правом, передбаченим статтею 360 ЦПК України, не скористався та відзиву на апеляційну скаргу не подавав. Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно пункту 1 частини першої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про отримання документів в Електронному суді, а також оголошенням на веб-порталі Судової влади України. Сторони у встановлений законом строк не звернулися до суду з заявою із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження. Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час та місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Апеляційна скарга відповідача ОСОБА_1 обґрунтована тим, що справу розглянуто судом першої інстанції за його відсутності, без належного його повідомлення про дату, час та місце розгляду справи. Зазначає, що він не отримував від суду жодних листів, судових повісток, копії позовної заяви разом з додатками до неї та не знав про сам факт ухвалення оскаржуваного рішення. Згідно з частинами першою-четвертою статті 128 ЦПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Відповідно до частини п`ятої статті 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення завчасно. Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку (частина шоста статті 128 ЦПК України). Відповідно до частини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Разом з тим, матеріали справи не містять доказів вручення відповідачу ОСОБА_1 судових повісток про призначення справи до розгляду в порядку визначеному ЦПК України. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 289/2207/17 (провадження № 14-506цс19) вказано, що: «відповідно до вимог статті 224 ЦПК України (у редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваного судового рішення) у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи. Повідомлення сторін про час та місце розгляду справи проводиться відповідно до вимог статей 74, 75, 76 ЦПК України. Якщо ж в матеріалах справи немає доказів інформування відповідача про час та місце розгляду справи, то він не може вважатися повідомленим належним чином. У цих випадках не буде підстав для заочного розгляду цивільної справи». Відтак відповідач у справі був позбавлений можливості належним чином надати свої заперечення чи докази у суді першої інстанції. Розгляд справи за відсутності учасника, щодо якого немає відомостей про його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, є порушенням статті 6 Конвенції про права особи на справедливий судовий розгляд та статей 8, 128-130, 372 ЦПК України, які передбачають, що ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду справи, врегульовують порядок повідомлення учасників справи про дату судового засідання та наслідки неявки в судове засідання. Крім того, у пункті 26 рішення ЄСПЛ від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява № 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права та розгляду справи за відсутності відповідача ОСОБА_1 без обов`язкового належного повідомлення його про дату, час і місце розгляду справи, у зв`язку з чим скасовує заочне рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 25 листопада 2025 року на підставі пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України та ухвалює нове рішення по суті позовних вимог. Переглядаючи справу по суті позовних вимог та перевіряючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції встановив наступні фактичні обставини. 07 березня 2018 року між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 шляхом акцептування банком пропозиції клієнта (оферти) укладено угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії. Мета кредиту для особистих потреб. Ліміт кредитної лінії 200 000,00 грн. Процентна ставка 26 % річних. Тип процентної ставки фіксований. Обов`язковий мінімальний платіж запропоновано встановити в розмірі 5 % від суми загальної заборгованості за кредитною лінією, але не менше 50,00 грн. (а.с.6). АТ «Альфа-Банк» прийняв пропозицію відповідача на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, яка є невід`ємною частиною договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк». Тобто, відповідач погодився на приєднання до публічної пропозиції, підтвердив акцептування публічної пропозиції на укладення зазначеного договору і приєднання до умов договору, погодився з усіма умовами обраної програми кредитування в редакції, що діяла на час його підписання. Взяті на себе зобов`язання за кредитним договором АТ «Альфа-Банк» виконав своєчасно і в повному обсязі, надавши відповідачу у розпорядження кредитні кошти, що підтверджується випискою по рахунку за кредитною карткою відповідача (а.с.25-29). 22 лютого 2021 року між АТ «Альфа-Банк» та ТОВ «ФК «Форт» було укладено договір факторингу № 1, на підставі якого відбулося відступлення прав вимоги за кредитним договором до відповідача. Таким чином, ТОВ «ФК «Форт» набуло статусу нового кредитора за кредитним договором № б/н від 07 березня 2018 року (а.с.10-14). 23 лютого 2021 року між ТОВ «ФК «Форт» та ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» було укладено договір факторингу № 01-23-02/21, на підставі якого відбулося відступлення прав вимоги за кредитним договором до відповідача. Таким чином, ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» набуло статусу нового кредитора за кредитним договором № б/н від 07 березня 2018 року (а.с.16-20). Згідно розрахунку заборгованості станом на 22 лютого 2021 року загальний розмір заборгованості становить 35 228,33 грн., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту 29 674,10 грн.; заборгованості по штрафам 5 554,23 грн. (а.с.30). У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частина перша статті 633 ЦК України проголошує, що публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України). За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 указаного Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Визначальним у даній справі є не безпосередньо вид чи характеристика умов, які включені до заяви позичальника чи містяться в Умовах і Правилах надання банківських послуг, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов та їх погодження сторонами кредитного договору, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Для вирішення спору в даній справі обов`язковим є з`ясування обставин щодо виникнення зобов`язання боржника сплатити певну суму отриманих в кредит коштів та процентів на користь іншої сторони у строк та в порядку відповідно до цивільно-правового договору. У справі, що переглядається, встановлено, що кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; відповідач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору; не оспорював кредитний договір в частині або в цілому, первісний кредитор надав відповідачу документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки; кредитний договір містить інформацію щодо загальної вартості кредиту та графік погашення кредиту. Отже, підписавши кредитний договір, ОСОБА_1 посвідчив свою обізнаність та згоду з його умовами, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їх внутрішній волі, правочин вчинено в формі, встановленій законом, та він був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлений ним, а саме отримання кредитних коштів позичальником, що і було здійснено сторонами. Відповідач з власної ініціативи звернувся за отриманням кредиту до вільно обраної ним фінансової установи, а саме АТ «Альфа-Банк», отримавши від останньої всю передбачену законодавством інформацію перед укладанням договору. Таким чином, у даному випадку слід виходити з презумпції правомірності правочину (стаття 204 ЦК України), а також презумпції обов`язковості виконання договору (стаття 629 ЦК України). Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, а договір є обов`язковим для виконання сторонами. Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку кредитору не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, а тому колегія суддів дійшла висновку про те, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Тож, між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за яким ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» набуло право вимоги на підставі договору факторингу № 01-23-02/21 від 23 лютого 2021 року, за умовами кредитного договору відповідач зобов`язався прийняти грошові кошти та повернути їх у визначений договором строк, а також сплатити відповідні проценти у погодженому сторонами розмірі за користування такими кредитними коштами. Доказів повернення вказаних грошових сум кредитору у вигляді тілу кредиту або відсотків матеріали справи не містять. Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України). Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок це процесуальний обов`язок суду. Звертаючись до суду з цим позовом позивач на підтвердження наявності заборгованості та її розміру подав до суду розрахунок заборгованості. Колегією суддів встановлено, що виникнення заборгованості по боргових зобов`язаннях та їх розмір підтверджується реєстром договорів, права вимоги за якими відступаються, та боржників за такими договорами та розрахунком заборгованості. Крім того, судом було встановлено, що матеріали справи не містять доказів на спростування розміру заборгованості ОСОБА_1 перед позивачем. Виходячи з викладеного, встановивши наявність заборгованості за тілом кредиту в розмірі 29 674,10 грн., що не спростовано відповідачем, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для стягнення в примусовому порядку з боржника суми непогашеного тіла кредиту в розмірі 29 674,10 грн. Щодо стягнення штрафу в розмірі 5 554,23 грн. колегія суддів враховує наступне. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина перша статті 549 ЦК України). За допомогою неустойки (штрафу, пені) допускається забезпечувати виконання значної кількості зобов`язань. Зокрема, неустойка може забезпечувати виконання: договірних зобов`язань, що традиційно для цивільного обороту, оскільки в більшості випадків саме в договорі його сторони встановлюють неустойку (штраф або пеню). Причому це може відбуватися як під час укладення договору для забезпечення виконання зобов`язання, так і після, але до виконання тих зобов`язань, які виникли на його підставі. Не виключається забезпечення зобов`язань, які виникли на підставі організаційного договору (зокрема, попереднього); недоговірних зобов`язань, що не характерно, проте положеннями статті 549 ЦК не виключається; позитивних та негативних зобов`язань. Як правило, неустойка встановлюється для забезпечення позитивних зобов`язань, які передбачають вчинення певних дій (передача речі, сплата грошовитих коштів та ін.). Сутність негативних зобов`язань полягає в тому, що предметом виконання є утримання від дій, і зобов`язання виконується протягом усього часу його існування. Негативні зобов`язання можуть бути забезпечені тільки за допомогою штрафу, адже після порушення такого зобов`язання необхідність стимулювати його виконання шляхом нарахування пені, як це може мати місце при позитивних зобов`язаннях, не призведе до очікуваного результату, тобто його виконання (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2021 року у справі № 172/1159/20 (провадження № 61-14612св21). Тлумачення статті 549 свідчить, що пеня є змінною величиною, оскільки її нарахування відбувається за кожен день прострочення. Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України). Критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов`язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 320/8618/15-ц (провадження № 61-4393сво18). У разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення (пункт 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року у справі № 756/7895/21 (провадження № 61-5419св22) вказано, що: «із позовом у цій справі ОСОБА_1 звернувся 18 травня 2021 року (а.с.68-69 т.1). Тобто належним періодом нарахування пені є період з 18 травня 2020 року до 13 травня 2021 року. У свою чергу апеляційний суд, застосувавши норму частини третьої статті 551 ЦК України, самостійно зменшив розмір неустойки, який значно перевищує розмір збитків, до 1 618,00 євро. Водночас пунктом 1 статті 1 Закону України від 16 червня 2020 року № 691-ІХ «Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19», який набрав чинності 04 липня 2020 року та яким внесено зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України та доповнено пунктом 15 такого змісту: «У разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення». На необхідність застосування пункту 15 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України до спірних правовідносин відповідач звертав увагу як у відзиві на позов ОСОБА_1, так і у відзиві на апеляційну скаргу позивача на рішення суду першої інстанції, що суд апеляційної інстанції також пропустив. Верховний Суд зазначає, що Законом України від 16 червня 2020 року № 691-ІХ «Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19» скасовано цивільну відповідальність (щодо сплати неустойки, штрафу, пені) за прострочення грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем) на період дії карантину або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину, тобто передбачено правило зворотної дії в часі положень цього Закону до відносин, що виникли до введення його в дію та продовжують існувати після введення його в дію, щодо ненарахування штрафних санкцій під час дії карантину. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», відповідно до статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, із 22 травня 2020 року до 31 липня 2020 року на території Автономної Республіки Крим, Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Кіровоградської, Київської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, м. Києва, м. Севастополя із урахуванням епідемічної ситуації в регіоні карантин, продовживши на всій території України дію карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». Постановою Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 року № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», відповідно до статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 01 серпня 2020 року до 31 грудня 2020 року на території України карантин, продовживши на всій території України дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та від 20 травня 2020 року № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». Постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено з 19 грудня 2020 року до 01 жовтня 2021 року на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», від 20 травня 2020 року № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та від 22 липня 2020 року № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». З огляду на приписи пункту 15 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, наведені постанови Кабінету Міністрів України, якими з 12 березня 2020 року установлено на всій території України карантин, що діяв протягом всього періоду, за який нараховується пеня, Верховний Суд вказує, що суд апеляційної інстанції помилково не застосував вказані норми права та дійшов необґрунтованого висновку про стягнення з ОСОБА_2 суми пені в розмірі 1 618,00 євро, що є безпідставним та таким, що суперечить нормам матеріального права. Зазначене відповідає висновкам Верховного Суду у постановах від 16 грудня 2021 року у справі № 922/4076/20 та 25 жовтня 2022 року у справі № 916/183/22. Наведене свідчить про необхідність відмови у задоволенні вимоги позивача про стягнення пені за прострочення виконання зобов`язань за договором позики». Тлумачення пункту 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється: в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від обов`язку сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку (штраф, пеню) за таке прострочення. Законодавець на рівні акту цивільного законодавстві (пункт 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України) передбачив спеціальний випадок звільнення від обов`язку позичальника сплатити неустойку (штраф, пеню). Такий обов`язок припиняється без його виконання. У справі, що переглядається, у позовній заяві ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» просило стягнути з відповідача штраф за період з 07 березня 2018 року по 22 лютого 2021 року в розмірі 5 554,23 грн., оскільки останній не виконує належним чином зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів. Тобто, позивач просив стягнути з відповідача штраф за час прострочення повернення кредиту під час карантину, встановленого постановою Кабінетом Міністрів України на всій України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби СОVID-19. Колегія суддів враховує, що законодавець на рівні акту цивільного законодавства (пункт 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України) передбачив спеціальний випадок звільнення від обов`язку позичальника сплатити неустойку (штраф, пеню). Такий обов`язок припиняється без його виконання. Оскільки, як слідує з матеріалів справи і встановлено колегією суддів, штраф за кредитним договором нарахований під час дії карантинних обмежень, відтак відповідач звільняється від обов`язку його сплати на користь ТОВ «ФК «Еліт Фінанс». Відтак, позивачем не враховано вищевказаних перехідних положень ЦК України та протиправно здійснено розрахунок штрафу, а тому колегія суддів дійшла висновку про те, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по штрафам в розмірі 5 554,23 грн. не підлягають задоволенню. Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не було встановлено на підставі належних та допустимих доказів наявність беззаперечної заборгованості за спірним кредитом, колегія суддів не приймає до уваги як безпідставні. Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України). Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок це процесуальний обов`язок суду. Звертаючись до суду з цим позовом ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» на підтвердження наявності заборгованості та її розміру подало розрахунок заборгованості. Колегія суддів звертає увагу, що матеріали справи не містять доказів на спростування відображеної у розрахунку заборгованості ОСОБА_1 перед позивачем. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що наданий ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» розрахунок заборгованості є належним та допустимим доказом в розумінні статей 77, 78 ЦПК України. Відповідач ОСОБА_1 не надав суду доказів, які спростовували б розрахунок заборгованості перед ТОВ «ФК «Еліт Фінанс», не довів відсутність заборгованості. Також ОСОБА_1 клопотання про призначення судової економічної експертизи, яка могла б підтвердити або спростувати обставини наявності кредитної заборгованості, ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції не заявлено, що підтверджується письмовими матеріалами справи. Натомість наявними в матеріалах справи доказами підтверджується факт видачі та отримання відповідачем ОСОБА_1 кредитних коштів, про що свідчать підпис у кредитному договорі, в якому погоджено між сторонами всі істотні умови, порядок отримання та погашення заборгованості, наслідки невиконання зобов`язань за договором. Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що позивачем на момент звернення до суду з даним позовом пропущено строк позовної давності колегія суддів відхиляє, з огляду на наступне. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтерес. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Статтею 260 ЦК України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Згідно зі статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, що визначено частиною першою статті 261 ЦК України. Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Водночас, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) введено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Було запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, було введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина. Строк карантину неодноразово продовжувався. Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». У пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19). Подібний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21. Карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, був відмінений на всій території України лише з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року (постанова Кабінету Міністрів України «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 27 червня 2023 року №651). Отже, строки, визначені, зокрема, статтею 257 ЦК України, продовжувались на весь строк дії карантину, тобто у період з 12 березня 2020 року по 30 червня 2023 року. Крім того, Законом № 2120-IX від 15 березня 2022 року розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України було доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України, продовжуються на строк його дії. В подальшому, Законом 3450-ІХ від 08 листопада 2023 року пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було викладено в такій редакції: у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. При цьому, указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, було введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому, відповідними указами Президента України строк дії воєнного стану в України неодноразово продовжувався та режим воєнного стану в Україні діє до теперішнього часу. Пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» було виключено з ЦК України лише на підставі Закону № 4434-IX від 14 травня 2025 року, який набрав чинності 04 вересня 2025 року. Тож, строк, визначений, зокрема, статтею 257 ЦК України, продовжувався на строк дії воєнного стану з 24 лютого 2022 року і до 03 вересня 2025 року. Враховуючи наведені положення законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що строк на подання позовної заяви позивачем не пропущено з огляду на карантинні обмеження та обмеження, введені державою у зв`язку із воєнним станом. Також колегія суддів враховує, що факт запровадження карантину та воєнного стану в Україні без обґрунтування позивачем неможливості звернення до суду у встановлені строки, не є тією обставиною, яка впливає на перебіг строку позовної давності, оскільки строк на звернення до суду позивачем не пропущено та положення законодавства, які продовжували процесуальні строки на строк дії карантину і зупиняли перебіг позовної давності на строк дії воєнного стану, не встановлюють для осіб додаткових обов`язків обґрунтовувати та доводити неможливість звернутись до суду раніше. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (пункт 4 частини першої статті 376 ЦПК України). Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час та місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування заочного рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 24 квітня 2024 року та ухвалення нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог, стягнувши з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» заборгованість за кредитним договором № б/н від 07 березня 2018 року станом на 22 лютого 2021 року в розмірі 29 674,10 грн., що складається із заборгованості за тілом кредиту. У задоволенні іншої частини позовних вимог щодо стягнення заборгованості по штрафам слід відмовити. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 3 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів. Статтею 141 ЦПК України закріплено порядок розподілу судових витрат між сторонами. За положеннями частин першої та тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно з частиною десятою статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Положеннями статті 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України). Аналогічна позиція висловлена Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18). На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правничу допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15, провадження № 14-280цс18). Встановлено, що на підтвердження витрат на правничу допомогу позивачем надано: договір про надання правничої допомоги № 03-07/24, укладений 03 липня 2024 року між адвокатом Литвиненко О.І. та ТОВ «ФК «Еліт Фінанс»; акт приймання-передачі наданих послуг № 4 від 02 червня 2025 року. В акті приймання-передачі наданих послуг № 4 від 02 червня 2025 року адвокат Литвиненко О.І. навела види правничої допомоги, які були надані в суді першої інстанції, загальна вартість яких склала 9 200,00 грн. Також підписанням цього акту сторони підтвердили, що клієнт не має претензій до наданої адвокатом правничої допомоги. Отже, зазначене підтверджує фактичне здійснення позивачем ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» витрат на професійну правничу допомогу, надану адвокатом у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції. Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення. Аналогічна позиція відображена в постанові Верховного Суду від 28 вересня 2023 року у справі № 686/31892/19. У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Також, у постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі № 903/277/20 зазначено, що оцінка обґрунтованості, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом послуг, складністю справи, беручи до уваги, зокрема критерії реальності понесення адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, співмірності, а також підтвердженість таких витрат належними та допустимими доказами вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи. З урахуванням наведеного вище, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Тому, виходячи з положень частини третьої статті 141 ЦПК України, враховуючи співмірність складності справи та обсягу і складності виконаної адвокатом роботи, виходячи з її конкретних обставин, колегія суддів вважає, що зазначені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 9 200,00 грн. є завищеними. Приймаючи до уваги висновок апеляційного суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» підлягають стягненню судові витрати, що складаються із судового збору, сплаченого останнім за подачу позовної заяви пропорційно розміру задоволених позовних вимог в розмірі 2 550,59 грн. (29 674,10 х 100 / 35 228,33 х 3 028,00 / 100). Застосовуючи частину десяту статті 141 ЦПК України, в порядку розподілу судових витрат, слід стягнути з позивача ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» на користь відповідача ОСОБА_1 судові витрати, що складаються із судового збору за подачу апеляційної скарги в розмірі 1 991,41 грн. (4 542,00 - 2 550,59). З урахуванням часткового задоволення позовних вимог, враховуючи характер виконаної адвокатом роботи її доцільність, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1 000,00 грн., понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції. Керуючись статтями 259,268,374,376,381-384 ЦПК України, колегія суддів, У Х В А Л И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Заочне рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 25 листопада 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» заборгованість за кредитним договором № б/н від 07 березня 2018 року станом на 22 лютого 2021 року в розмірі 29 674,10 грн., що складається із заборгованості за тілом кредиту. У задоволенні іншої частини позовних вимог щодо стягнення заборгованості по штрафам відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» судові витрати, що складаються із судового збору в розмірі 2 550,59 грн. та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 1 000,00 грн. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» на користь ОСОБА_1 судові витрати, що складаються із судового збору в розмірі 1 991,41 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 20 липня 2026 року. Головуючий О.В. Свистунова Судді: І.Ю. Ткаченко М.М. Пищида