Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/19278/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 460/19278/25 пров. № А/857/8768/26 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача: Мандзія О.П., Суддів: Гудима Л.Я., Качмара В.Я., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 05 січня 2026 року у справі № 460/8204/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання відмови протиправною, зобов`язання вчинення певних дій,- суддя у І інстанції Борискін С.А. дата ухвалення рішення - 05.01.2026, місце ухвалення рішення - м. Рівне, дата складення повного тексту рішення 05.01.2026, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач) у якому просив: визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо не зарахування до загального страхового стажу період роботи з 05.06.1996 по 31.12.2009 у Свято-Миколаївському храмі міста Рівне, Рівненського р-ну, Рівненської обл; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити перерахунок та виплату пенсії за період з 21.04.2025 (в межах строку звернення до суду) зарахувавши до загального страхового стажу період його роботи з 05.06.1996 по 31.12.2009 у Свято-Миколаївському храмі міста Рівне, Рівненського р-ну, Рівненської обл. Позовні вимоги мотивовано тим, що позивач не може нести відповідальність за несплату страхових внесків роботодавцем і таким чином бути позбавленим права на належний рівень пенсійного забезпечення. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 05 січня 2026 року у справі № 460/8204/25 позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо не зарахування ОСОБА_1 до загального страхового стажу період роботи з 05.06.1996 по 31.12.2009 у Свято-Миколаївському храмі міста Рівне, Рівненського району, Рівненської області. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 за період з 21.04.2025 зарахувавши до загального страхового стажу період його роботи з 05.06.1996 по 31.12.2009 у Свято-Миколаївському храмі міста Рівне, Рівненського району, Рівненської області. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області судовий збір у сумі 968, 96 грн. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, оскільки вважає, що вказане судове рішення прийняте з порушенням норм як матеріального, так і процесуального права. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначив, що відсутня сплата страхових внесків за позивача за період його трудової діяльності з 05.06.1996 по 31.12.2009. Крім того, відповідач звернув увагу на те, що відсутній зареєстрований трудовий договір за період з 05.06.1996 по 31.12.1997. Відповідач просив скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 05 січня 2026 року у цій справі та постановити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. За приписами ч. 4 ст. 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, справа розглядається у порядку письмового провадження. Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог скаржника, виходячи із такого. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується письмовими доказами, що позивач з 31.03.2020 перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію по інвалідності, яка призначена відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». У 2025 році позивач з`ясував, що відповідач до загального страхового стажу не зарахував позивачу деякі періоди його роботи у зв`язку з чим звернувся до відповідача з відповідною заявою. Листом від 11.08.2025 № 1700-0202-8/59779 відповідач пояснив позивачу, що до загального страхового стажу не зараховано періоди роботи позивача з 05.06.1996 по 31.12.1997, оскільки відсутній трудовий договір, зареєстрований в установленому порядку та довідка про підтвердження сплати страхових внесків; з 01.01.1998 по 31.12.2009, оскільки відсутні відомості про сплату за застраховану особу страхових внесків. Не погоджуючись з такими діями відповідача та вважаючи їх протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом. Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, що стаж роботи позивача підтверджується записами у трудовій книжці, а несплата на користь позивача, як застраховану особу страхових внесків не може бути перешкодою для реалізації позивач свого права на належний рівень пенсійного забезпечення. Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів керується таким. Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-ХІІ від 05.11.1991 (далі - Закон № 1788-ХІІ) та Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон № 1058-IV). Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж. Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 26 Закону №1058-ІV, починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року. Частиною 1 статті 24 Закону №1058-IV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина 2 статті 24 Закону №1058-IV). При цьому, згідно з частиною 4 статті 24 цього Закону періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. До 01 січня 2004 порядок підтвердження стажу роботи був визначений статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі по тексту - Закон України №1788-ХІІ). Пунктом «а» частини 3 статті 56 Закону №1788-ХІІ передбачено, що до стажу роботи зараховується також: будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків. Статтею 26 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23.04.1991 №987-ХІІ (далі по тексту - Закон №987-XII) передбачено, що на громадян, які працюють у релігійних організаціях та створених ними підприємствах, добродійних закладах на умовах трудового договору, поширюється дія законодавства про працю, загальнообов`язкове державне соціальне страхування, оподаткування. Згідно зі ст.28 Закону № 987-XII громадяни, які працюють у релігійних організаціях, створених ними підприємствах, закладах на умовах трудового договору, а також священнослужителі, церковнослужителі та особи, які працюють у релігійних організаціях на виборних посадах, підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню на умовах і в порядку, встановлених законодавством про загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Релігійні організації, їх підприємства та заклади, а у випадках, передбачених законом, також і працівники цих організацій, підприємств, закладів сплачують страхові внески до Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонду соціального страхування України, а також збір на обов`язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України в порядку і розмірах, установлених законодавством. Усім громадянам, які працюють у релігійних організаціях, їх підприємствах і закладах, державна пенсія призначається і виплачується на загальних підставах відповідно до законодавства. Згідно зі ст.62 Закону №1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі по тексту - Порядок №637). Пунктом 1 Порядку №637 встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Відповідно до пункту 3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Законодавець чітко визначив, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка і саме за відсутності такої або відповідних записів у ній, стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами, що також визначено і Порядком №637. Тобто надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення. Така позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року в справі №234/13910/17, від 07 березня 2018 року в справі № 233/2084/17 та від 25 квітня 2019 року в справі № 159/4178/16-а. На підставі записів трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 , дата заповнення 09.08.1991, апеляційний суд встановив, що позивач з 05.06.1996 - призначений другим священником Свято-Миколаївського храму м. Рівне (Указ № 72 від 05.06.1996). Крім того, згідно з довідкою Архієпископа Рівненського і Острозького від 05.05.2025 № 443 позивач з 05.06.1996 року і по тепер є священником Свято-Миколаївського храму міста Рівне (наказ про призначення № 72 від 05.06.1996). Отже, записи у трудовій книжці підтверджують спірний період роботи позивача. Разом з тим, відповідно до статті 1 Закону №1058-IV, страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до вказаного Закону. Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до вказаного Закону нараховуються страхові внески. Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені зазначеним Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Суд зазначає, що страхові внески є складовою умови існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. При цьому, обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника. Таким чином, суд вважає, що працівник не повинен відповідати за неналежне виконання страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, несплата страхувальником страхових внесків не може бути підставою для незарахування до стажу позивача спірних періодів роботи. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.09.2018 у справі № 242/65/17, від 22.11.2018 у справі № 242/4793/16-а, від 11.07.2019 у справі № 242/1484/17, від 04.06.2019 у справі № 235/900/17, від 27.02.2019 у справах № 242/1871/17 та № 423/3544/16-а. від 23.03.2020 у справі №535/1031/16-а. Отже, апеляційний суд погоджується з позицією суду першої інстанції, що період роботи позивача з 05.06.1996 по 31.12.2009 у Свято-Миколаївському храмі міста Рівне, Рівненського р-ну, Рівненської необхідно зарахувати до страхового стажу роботи позивача та провести перерахунок пенсії з врахуванням цього стажу. За таких обставин, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Відповідно до ст.139 КАС України судовий збір розподілу не підлягає. Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 05 січня 2026 року у справі № 460/19278/25 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя О. П. Мандзій судді Л. Я. Гудим В. Я. Качмар