Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 300/7162/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 300/7162/24 пров. № А/857/36580/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії: Головуючого судді Димарчук Т.М., суддів Гінди О.М., Заверухи О.Б., розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2025 року (суддя Шумей М.В., м. Івано-Франківськ) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 у вересні 2024 року звернулася в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі ГУПФУ в Івано-Франківській області, ГУПФУ в Житомирській області відповідно), в якому просила: визнати протиправним та скасувати рішення ГУПФУ в Івано-Франківській області викладене у вигляді листа №262840017866 від 21.09.2023 про відмову у зарахуванні стажу ОСОБА_1 ; зобов`язати ГУПФУ в Івано-Франківській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи на території російської федерації з 18.08.1990 по 27.02.1994, з 28.02.1994 по 11.11.1999, відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 від 20.08.1990. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що рішення ГУПФУ в Івано-Франківській області викладене у вигляді листа №262840017866 від 21.09.2023 про відмову у зарахуванні стажу ОСОБА_1 є протиправним. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 08.08.2025 позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення ГУПФУ в Житомирській області № 092950015664 від 12.08.2024. Зобов`язано ГУПФУ в Івано-Франківській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи на території російської федерації з 18.08.1990 по 27.02.1994, з 28.02.1994 по 11.11.1999, відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 від 20.08.1990. Не погодившись із ухваленим судовим рішенням в частині задоволених позовних вимог, його оскаржив відповідач ГУ ПФУ в Івано-Франківській області, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що умовою зарахування періоду трудової діяльності до страхового стажу є сплата страхових внесків. Вказує, що оскільки позивачка в спірні періоди працювала на території іноземної держави, за відсутності у відповідача даних щодо сплати страхових внесків у ці періоди, за відсутності права пенсійного органу на отримання інформації з індивідуального особового рахунку застрахованої особи на території іноземної держави для зарахування спірних періодів роботи позивача до страхового стажу, відсутні правові підстави для зарахування до загального та пільгового стажу періодів роботи на території російської федерації. Позивач не скористався правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу. Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних мотивів та підстав. Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що ОСОБА_1 звернулась до ГУПФУ в Івано-Франківській області із заявою щодо зарахування стажу для набуття права на призначення пенсії за вислугу років, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення». Відповідно до попереднього розрахунку стажу, що був здійснений Пенсійним фондом України до страхового стажу позивача зараховано лише період з 18.08.1990 по 31.12.1991. Період роботи з 01.01.1992 по 11.11.1999 не зараховано (за виключенням періоду догляду за дитиною з 01.01.1992 по 11.04.1994) у зв`язку з припиненням участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення, яка підписана та набрала чинності 13.03.1992. Не погоджуючись з такою позицією Пенсійного фонду України, 05.08.2024 позивачем подано заяву щодо зарахування спірного періоду трудового стажу до страхового стажу з обґрунтуванням через вебпортал Пенсійного фонду України. Для прийняття рішення за результатами поданої заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області прийнято рішення від № 092950015664 від 12.08.2024 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 . Зокрема вказано, що не зараховано до страхового та спеціального стажу роботи періоди трудової діяльності з 01.01.1992 по 27.02.1994, з 28.02.1994 по 11.11.1999, оскільки робота в росії. Вказано, що з 01.01.2023 росія припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. ГУПФУ в Івано-Франківській області надіслано позивачці лист від 29.08.2024 року №7393-5983/ П-02/8-0900/24, в якому зазначено, що за матеріалами електронної пенсійної справи позивача, її страховитий стаж становить 30 років 5 місяців 23 дні. Стаж на посаді вчителя станом на 11.10.2017 становить 18 років 5 місяців 22 дні. Вона працює вчителем математики Харківського ліцею №

172. До страхового стажу, крім спеціального стажу і стажу за даними персоніфікованого обліку, зараховано час догляду за дітьми 1991 і 1996 року народження. До спеціального стажу зараховано періоди роботи з 20.08.1990 по 31.12.1991 і з 01.09.2000 по 11.10.2017. До страхового стажу не зараховано період навчання, оскільки до заяви, поданої в електронній формі через вебпортал, додано копії диплому НОМЕР_2 від 25.06.1990 та копії архівної довідки про період навчання з 01.09.1985 по 25.06.1990 від 02.05.2024 № 32/49-1263. До страхового і спеціального стажу, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_3 з датою заповнення 20.08.1990, не зараховано періоди роботи на посаді вчителя з 01.01.1992 по 27.02.1994, з 28.02.1994 по 11.11.1999 на території росії. Відповідно до постанови КМУ від 29.11.2022 N№ 1328 Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення Україна вийшла з Угоди, вчиненої 13.03.1992 у м. Москва. Постанова КМУ від 29.11.2022 No1328 набрала законної сили 02.12.2022». Не погоджуючись з такими діями відповідача позивач звернулась до суду з відповідним позовом. Задовольняючи позов частково суд першої інстанції виходив з того, що припинення участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 не впливає на правомірність прийняття оскаржуваного рішення пенсійного органу, що прийнято 12.08.2024, та не стосується періодів трудової діяльності позивача, що мали місце в період дії вказаної Угоди. Колегія суддів апеляційного суду вважає такі висновки суду першої інстанції обґрунтованими з огляду на наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Приписами ч.3 ст.46 Конституції України визначено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, особливості призначення, перерахунку і виплати пенсій врегульовано Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон №1058-IV). Відповідно до п.1 ч.1 ст.24 Закону статті 4 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Згідно з ч.2 ст.24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч.4 ст.24 Закону №1058-IV). Відповідно до частини 1 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться. Згідно з пунктами 1-3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (надалі, також Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Документи можуть бути подані в електронному вигляді з накладенням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису. Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року. У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків. За відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження стажу роботи приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків. Пунктом 20 Порядку №637 встановлено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. Додатково в довідці наводяться такі відомості: стосовно трактористів-машиністів підприємств сільського господарства (в тому числі колгоспів) - про безпосередню зайнятість у виробництві сільськогосподарської продукції. Отже, основним документом, який підтверджує наявність у особи трудового стажу, є трудова книжка. При цьому, суд зауважує, що чинним законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про період роботи, що можуть міститися в інших документах, а також необхідність надання уточнюючої довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження спеціального трудового стажу лише у випадку, коли в трудовій книжці відсутні відповідні відомості. Згідно з матеріалами справи, при зверненні позивача до пенсійного органу позивачем подано оригінал трудової книжки НОМЕР_1 , від 20.08.1990, позивач з 18.08.1990 по 27.02.1994 працювала в Республіці Комі в Березовській середній школі вчителем математики, з 28.02.1994 по 11.11.1999 працювала в Республіці Комі в Печорській середній школі вчителем математики. Усі записи про роботу зроблені належним чином та не викликають жодних сумнівів щодо їх достовірності. Жодних доводів на спростування недійсності записів трудової книжки позивача апелянт не наводить. Як вбачається з оскаржуваного рішення про відмову в призначенні пенсії, спірні періоди не зараховано до страхового стажу у зв`язку з припиненням участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення, яка підписана та набрала чинності 13.03.1992. Оцінюючи спірні правовідносини варто мати на увазі, що законодавство про пенсійне забезпечення в силу вимог частини 1 статті 4 Закону №1058-IV базується на Конституції України та складається, серед іншого, з міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. За змістом частина 2 статті 4 Закону №1058-IV якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору. Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14 січня 1993 року (надалі, також Угода від 14 січня 1993 року), трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Так, Законом України від 11.07.1995 №290/95-ВР ратифіковано Угоду про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів, укладену в рамках Співдружності Незалежних Держав і підписану від імені Уряду України у м. Москві 15 квітня 1994 року (надалі, також Угода від 15 квітня 1994 року). Відповідно до статті 4 цієї Угоди кожна зі Сторін визнає (без легалізації) дипломи, свідоцтва про освіту, відповідні документи про надання звання, розряду, кваліфікації та інші неодмінні для провадження трудової діяльності документи і завірений у встановленому на території Сторони виїзду порядку переклад їх державною мовою Сторони працевлаштування або російською мовою. Трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами. Вразі остаточного виїзду трудівника-мігранта зі Сторони працевлаштування роботодавець (наймач) видає йому довідку або інший документ, який містить відомості про тривалість роботи та заробітну плату помісячно. Питання пенсійного забезпечення працівників і членів їхніх сімей, згідно статті 9 цієї Угоди, регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року або (і) двосторонніми угодами. Відповідно до вимог статті 1 Угоди від 13 березня 1992 року, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають. Вказана Угода підписана Україною та Російською Федерацією та відповідно, була обов`язкова для застосування в спірний період державними органами вказаних держав. Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Приписами пунктів 2 і 3 статті 6 Угода від 13 березня 1992 року визначено, що для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу. У разі, якщо в державах - учасницях Угоди запроваджена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії. Отже, наведені положення вказаних міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають. За змістом статті 11 Угода від 13 березня 1992 року необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації. Так, частинами 1 і 2 статті 13 Угоди від 13 березня 1992 року визначено, що кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення. Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають. Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", прийнято рішення про: - вихід з цієї Угоди, вчиненої 13 березня 1992 року у м. Москві; - доручено Міністерству закордонних справ України в установленому порядку повідомити депозитарію про вихід з цієї Угоди. Листом Міністерства закордонних справ України від 29.12.2022 №72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року в м. Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19 червня 2023 року. З 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року. З огляду на визначені наслідки припинення дії міжнародного договору, правильним є висновок суду, що денонсація Угоди від 13.03.1992 означає, що вказана Угода припинила породження зобов`язань для сторін у майбутньому, але не впливає на права, зобов`язання або юридичне становище учасників цієї Угоди, які виникли в результаті її виконання, - вони зберігаються і після припинення вказаної Угоди. Також суд правильно наголосив на тому, що закон не має зворотної дії в часі. До того ж не врахування при призначенні пенсії стажу роботи та заробітної плати (доходу) здобутого в період чинності міжнародної угоди, особам які працювали за межами України, у зв`язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення з державами, - є неприпустимим та порушує конституційні принципи. Так, працюючи за межами України, особа мала легітимні очікування щодо її пенсійного забезпечення. Також судом враховано, що предметом цього спору, зокрема є правова оцінка рішення територіального пенсійного фонду України щодо відмови в зарахуванні періодів роботи позивача в російській федерації до трудового (страхового) стажу, що дає право на пенсію в Україні, набутого в період чинності такого міжнародного договору. Здійснюючи трудову діяльність у такі періоди позивач мала легітимні очікування щодо зарахування таких періодів до страхового стажу та належне пенсійне забезпечення. Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність посилання відповідача на вихід держав з Угоди від 13.03.1992 як на підставу для незарахування позивачу стажу, набутого на території російської федерації в період дії такої угоди для всіх її учасників. Записи трудової книжки позивача про спірні періоди роботи не можуть піддаватися сумніву та позбавляти особу права на отримання пенсії тільки з тих міркувань, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації припинено співробітництво з країною-агресором. Окрім цього, позиція апелянта суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивача на отримання пенсії не пов`язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин державами-учасницями Угоди. Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Згідно з пунктами 1, 5, 10 частини 1 статті 7 Закону №1058-IV загальнообов`язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами: - законодавчого визначення умов і порядку здійснення загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; - рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов`язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування; - державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав, передбачених цим Законом. У спірному випадку відповідачу слід зважати на те, що у період роботи позивача в російській федерації, існував правовий механізм за допомогою якого, для встановлення права на пенсію (за віком, на пільгових умовах, за вислугу років), громадянам держав - учасниць Угоди від 13.03.1992 враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Згідно із приписами зазначеної Угоди обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 за №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", прийнято рішення про вихід України з Угоди від 13.03.1992. Україна вийшла із зазначеної Угоди 19.06.2023. Зі змісту правового регулювання, передбаченого частиною 1 статті 1 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" від 06.09.2012 за №5207-VI дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними. Відтак, відмова органу пенсійного забезпечення у зарахуванні до страхового стажу періодів роботи на території російської федерації, вважатиметься недотриманням гарантованих державою Україною прав на рівний доступ застрахованих осіб щодо отримання соціального захисту, визначеного національним законодавством і ратифікованими державою Україна міжнародними договорами, та дискримінацією по відношенню до позивача. У зв`язку з вищенаведеним, на переконання апеляційного суду, неврахування відповідачем періодів роботи позивача на території російської федерації є порушенням конституційних прав позивача на отримання належного пенсійного забезпечення. Стосовно доводів апеляційної скарги про те, що спірні періоди не підлягають зарахуванню до страхового стажу, у зв`язку з відсутністю у відповідача даних щодо сплати страхових внесків у ці періоди. Відповідно до частини першої, другої та четвертої статті 24 Закону № 1058, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Відповідно до пункту а) частини першої статті 3 Закону № 1788, право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах (у тому числі за угодами цивільно-правового характеру), незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, або є членами колгоспів та інших кооперативів, - за умови сплати підприємствами та організаціями страхових внесків до Пенсійного фонду України. Частиною першою статті 56 Закону № 1788-XII встановлено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. Положеннями пункту а) частини третьої статті 56 Закону № 1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів за умови сплати страхових внесків. Статтею 66 Закону № 1788 передбачено, що до заробітку для обчислення пенсії включаються всі види оплати праці (виплат, доходу), на які відповідно до Закону України "Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування" нараховується збір на обов`язкове державне пенсійне страхування, в межах максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, оподатковуваного доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного доходу (граничної суми заробітної плати (доходу), з яких справляються страхові внески (збори) до соціальних фондів, що діяла на день одержання зазначеного заробітку (виплат, доходу). Відповідно до статті 1 Закону № 1058 страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону. Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески. Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відсутність за даними системи індивідуальних відомостей про застраховану особу про сплату страхових внесків за спірні періоди не може бути підставою для не зарахування таких до страхового стажу для призначення пенсії позивачу. Порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків (у зв`язку із чим утворилася заборгованість зі сплати таких внесків) тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді не зарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку у свою чергу нараховувалися страхові внески, проте не з вини застрахованої особи не були сплачені. Отже, фактично внаслідок невиконання роботодавцем обов`язку по сплаті внесків позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту. Суд апеляційної інстанції за аналізом обставин справи та нормативного регулювання дійшов висновку про те, що позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків і це не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу позивача такого періоду роботи. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23 березня 2020 року по справі № 535/1031/16-а, від 30.09.2019 у справі № 414/736/17, від 20.03.2019 у справі № 688/947/17, від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а. Тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що несплата роботодавцем страхових внесків за вказаний період роботи позивача не може бути підставою для відмови позивачу у зарахуванні до страхового стажу спірного періоду роботи. Більше того, позивачем надано копії документів, що підтверджують її стаж роботи: архівна довідка №3249-1263 від 02.05.2024 року; архівна довідка №3249-1264 від 02.05.2024 року; довідка №86 від 12.09.2023 року; довідка №3167 від 06.09.2023 року; наказ №4; наказ № 6а; наказ № 25(1) від 02.03.1994 року; наказ № 83(1) від 24.09.1994 року; наказ № 48(1) від 16.11.1999 року. Однак, відповідачем в оскаржуваному рішенні не зазначено жодних об`єктивних причин, чому позивачу не зарахували до стажу періоди роботи з 18.08.1990 по 27.02.1994 та 28.02.1994 по 11.11.1999. Апеляційний суд резюмує, що припинення з 01.01.2023 російською федерацією участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 та відсутність відомостей стосовно сплати страхових внесків роботодавцем у спірні періоди, не може бути підставою для неврахування періодів трудової діяльності позивача при реалізації ним конституційного права на пенсійне забезпечення. Отже, колегія суддів апеляційного суду поділяє висновки суду першої інстанції, що слід визнати протиправним та скасувати рішення ГУПФУ в Житомирській області №092950015664 від 12.08.2024. Разом з тим, вирішуючи спір суд першої інстанції поклав обов`язок стосовно дій зобов`язального характеру на ГУПФУ Івано-Франківської області. Відповідно до пункту 4.2 розділу IV Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (зі змінами; далі Порядок № 22-1), після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу. З матеріалів справи слідує, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено ГУ ПФУ в Житомирській області, рішенням якого позивачу відмовлено в призначенні пенсії. Таким чином, дії зобов`язального характеру щодо призначення пенсії має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, яким у цьому випадку є ГУ ПФУ в Житомирській області, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Вказаний висновок суду відповідає правовій позиції, викладеній у постановах Верховного Суду від 07.05.2024 у справі № 460/38580/22, від 24.05.2024 у справі № 460/17257/23. Підсумовуючи вказане, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно вирішуючи даний спір визнав протиправним та скасував рішення пенсійного органу про відмову у призначенні пенсії, проте в частині зобов`язання вчинити дії не врахував належного органу, який повинен вчинити такі дії. Відповідно до ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. З огляду на вищенаведене слід змінити рішення суду першої інстанції, а саме в частині покладення обов`язку вчинити дії зобов`язального характеру на ГУПФУ в Житомирській області, а саме зобов`язати ГУПФУ в Житомирській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи на території російської федерації з 18.08.1990 по 27.02.1994, з 28.02.1994 по 11.11.1999, відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 від 20.08.1990. Враховуючи те, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність рішення про відмову у призначенні пенсії, проте неправильно визначив, котрий з відповідачів повинен вчинити дії зобов`язального характеру, то рішення суду першої інстанції підлягає зміні. Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється. Керуючись ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області задовольнити частково. Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2025 року у справі №300/7162/24 змінити, виклавши абзац третій резолютивної частини у наступній редакції: «Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи на території російської федерації з 18.08.1990 по 27.02.1994, з 28.02.1994 по 11.11.1999, відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 від 20.08.1990.» В іншій частині рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2025 року у справі №300/7162/24 - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя Т. М. Димарчук судді О. М. Гінда О. Б. Заверуха