Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 607/17709/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 липня 2026 року Справа № 607/17709/22 пров. № А/857/30249/26 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача Качмара В.Я., суддів Мандзія О.П., Онишкевича Т.В., при секретарі судового засідання Гладкій С.Я., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 12 травня 2026 року (суддя Подлісна Т.І., м. Тернопіль, повний текст складено 13 травня 2026 року), - ВСТАНОВИВ: У провадженні Тернопільського окружного адміністративного суду перебувала справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі ГУПФ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2023 року (далі - Рішення суду) у справі № 607/17709/22 позов задоволено. Визнано протиправними дії ГУПФ щодо відмови ОСОБА_1 в перерахунку пенсії з її збільшенням на 1% заробітку за кожен рік роботи понад мінімальний стаж 15 років відповідно до частини 2 статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі Закон № 796-XII). Визнано протиправним та скасовано лист - відмову (рішення) ГУПФ від 05 травня 2022 року № 1709-1839/Т-02/8-1900/22 щодо відмови ОСОБА_1 в перерахунку пенсії з її збільшенням на 1% заробітку за кожен рік роботи понад мінімальний стаж 15 років відповідно до частини 2 статті 56 Закону № 796-XII. Зобов`язано ГУПФ здійснити перерахунок та виплату з 01.11.2022 пенсії за віком ОСОБА_1 призначеної 21.10.2022, з врахуванням пункту 2 статті 56 Закону № 796-XII, а саме: збільшити пенсію на один відсоток заробітку за кожен рік роботи протягом сімнадцяти років понад п`ятнадцятирічний трудовий стаж, починаючи з 01.11.2005 по 31.10.2022. Рішення суду залишене без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04 травня 2023 року та набрало законної сили. У зв`язку з невиконанням Рішення суду ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2023 року встановлено судовий контроль за його виконанням. Надалі суд неодноразово розглядав подані відповідачем звіти про виконання Рішення суду, встановлював нові строки для їх подання та вирішував питання щодо накладення штрафу на керівника відповідача. Відповідні ухвали неодноразово переглядалися судами апеляційної та касаційної інстанцій. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2025 року прийнято звіт ГУПФ про виконання Рішення суду та відмовлено у задоволенні заяви позивачки про накладення штрафу на керівника суб`єкта владних повноважень - начальника ГУПФ. Ухвалами Верховного Суду від 28 травня 2025 року та 16 червня 2025 року відмовлено у відкритті касаційного провадження щодо зазначеної постанови. Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 12 червня 2025 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.08.2025, відмовлено у прийнятті чергового звіту відповідача та у задоволенні заяви позивачки про накладення штрафу. Ухвалою Верховного Суду від 15 вересня 2025 року відмовлено у відкритті касаційного провадження. 22.09.2025 до суду першої інстанції надійшла заява позивачки про продовження судового контролю за виконанням Рішення суду. Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року у задоволенні Заяви відмовлено. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року скасовано та направлено справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Оскаржуваною ухвалою від 12 травня 2026 року заяву ОСОБА_1 задоволено. Змінено спосіб і порядок виконання Рішення суду. Зобов`язано ГУПФ провести перерахунок і виплатити призначену пенсію з урахуванням раніше виплачених сум ОСОБА_1 з 21.10.2022, згідно наданого нею перерахунку з врахуванням 1% щорічної доплати пенсії за віком за понаднормовий стаж роботи ОСОБА_1 , додаткової пенсії за шкоду здоров`ю постраждалої від ЧАЕС 2 категорії. Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржили сторони, які із покликанням на неповне з`ясування судом обставин справи та порушення норм процесуального права просять: позивач - ухвалу суду першої інстанції скасувати; задовольнити перерахунок пенсії, наведений ОСОБА_1 , як такий, який відповідає зобов`язанням Рішення суду, проведений у спосіб та порядок, визначений Рішенням суду; зобов`язати ГУПФ провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 01.11.2022 відповідно до проведеного нею перерахунку та виплатити їй пенсію за кожен місяць: з 01.11.2022 до 01.11.2023 в розмірі по 18364,37 грн; з 01.11.2023 до 01.11.2024 в розмірі по 20862,25 грн; з 01.11.2024 до 01.11.2025 в розмірі по 23014,29 грн; з 01.11.2025 в розмірі по 25217,70 грн з урахуванням виплачених з 01.11.2022 сум. відповідач - ухвалу суду першої інстанції скасувати; у задоволенні заяви відмовити ОСОБА_1 про зміну способу і порядку виконання Рішення суду відмовити. В доводах апеляційної скарги позивач вказує, що в матеріалах справи немає жодної заяви ОСОБА_1 про зміну способу та порядку виконання Рішення суду. В резолютивній частині ухвали суд першої інстанції не зазначив, яку заяву ОСОБА_1 про зміну способу та порядку виконання Рішення суду задоволено ухвалою, що саме задоволено в тій заяві ОСОБА_1 , яким чином змінено спосіб і порядок виконання Рішення суду, а також необхідність цих змін для виконання Рішення суду. Крім того, суд не визначив резолютивною частиною ухвали розміри пенсії, які належать до виплати ОСОБА_1 , починаючи з 01.11.2022, посилаючи відповідача-боржника до заяви ОСОБА_1 про зміну способу виконання Рішення суду, яка відсутня в матеріалах справи. В другому пункті резолютивної частини застосовано речення «з врахуванням 1 % щорічної доплати пенсії за віком за понаднормовий стаж роботи ОСОБА_1 , додаткової пенсії за шкоду здоров`ю постраждалої від ЧАЕС 2 категорії», яке є незрозумілим з підстав його невизначеності. Зазначає, що обставини, які ускладнюють виконання Рішення суду відсутні. Відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що пенсійний орган виконав Рішення суду шляхом зменшення розміру пенсії ОСОБА_1 , оскільки такий перерахунок був передбачений резолютивною частиною Рішення суду, а тому підстави для зміни способу і порядку виконання Рішення суду відсутні. Позивач у відзиві на апеляційну скаргу відповідача заперечує вимоги такої, вважає судове рішення законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Відповідач відзиву на апеляційну скаргу позивача не подав. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав. Змінюючи спосіб і порядок виконання судового рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач тривалий час не виконує Рішення суду, здійснює перерахунок пенсії позивачки на свій розсуд, без урахування Рішення суду та не зважає на заяви і розрахунки пенсії, які подає позивачка, а заходи, які вживаються судом для виконання Рішення суду є недієвими. Такі висновки суду першої інстанції зроблені з порушенням норм процесуального права, з таких міркувань. Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012). Також, Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), який, зокрема, у пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України» від 7 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі «Apostol v. Georgia» від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04). На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку Конституційний Суд констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання. Відповідно до частини першої, другої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, установлену законом. Аналогічні положення містяться в статті 370 КАС, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, а також статтями 14 та 370 КАС. Зазначені висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 23 квітня 2020 року у справі №560/523/19, від 1 лютого 2022 року у справі 420/177/20 та від 18 травня 2022 року у справа №140/279/21. Подібний підхід був застосований Верховним Судом у постанові від 26 січня 2021 року у справі №611/26/17, у якій Суд зазначив, що обов`язковість судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантовано статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтями 129,129-1 Конституції України, статтями 2, 14, 370 КАС та статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Обов`язковість судового рішення означає, що таке рішення буде виконано своєчасно (у розумні строки), належним чином (у спосіб, визначений судом) та у повному обсязі (у точній відповідності до приписів мотивувальної та резолютивної частин рішення). Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок. Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права. За змістом статті 381-1 КАС, судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382-382-3 і 383 цього Кодексу. Відповідно до приписів частини першої статті 382 КАС суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення. Відсутність виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення не перешкоджає розгляду заяви. Відповідно до положень частин першої-третьої статті 382-1 КАС суд розглядає заяву про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення (крім заяви, передбаченої частиною п`ятою статті 382 цього Кодексу) протягом десяти днів з дня її надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням заявника - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду, не перешкоджає судовому розгляду. За наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. З наведених правових норм слідує, що рішення суду, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, а його виконання забезпечується, зокрема, і шляхом встановлення судового контролю у виді подання звіту про виконання судового рішення. Відповідно до частини першої статті 378 КАС за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду. При цьому частиною третьою зазначеної статті визначено, що підставою для встановлення або зміни способу чи порядку виконання судового рішення є обставини, які істотно ускладнюють його виконання або роблять його неможливим. Як убачається з матеріалів справи, 22.09.2025 позивачка звернулася із заявою про продовження судового контролю за виконанням судового рішення. Водночас, суд першої інстанції, постановляючи оскаржувану ухвалу, змінив спосіб та порядок виконання судового рішення, покликаючись на заяву позивачки, хоча матеріали справи не містять клопотання про встановлення чи зміну способу або порядку виконання судового рішення в порядку статті 378 КАС. При цьому в оскаржуваній ухвалі судом також не зазначено, що питання про зміну способу виконання судового рішення вирішувалося з його власної ініціативи відповідно до частини першої статті 378 КАС. За змістом частин третьої-четвертої стті 9 КАС кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Отже, суд першої інстанції безпідставно вийшов за межі предмета поданої заяви, розглянувши та вирішивши питання, яке не було предметом судового розгляду, не навівши належної процесуальної підстави для застосування положень статті 378 КАС. Натомість, заява позивачки про продовження судового контролю за виконанням судового рішення, яка була предметом звернення до суду, фактично залишилася нерозглянутою по суті. Статтею 320 КАС визначені підстави для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, серед яких визначено неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. За наведених обставин, оскаржувана ухвала не може вважатися обґрунтованою, а допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права унеможливили вирішення заяви по суті в межах заявлених вимог, у зв`язку з чим ухвала підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду заяви позивачки про продовження судового контролю. Відповідно до частини другої статті 6 КАС суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. У контексті оцінки інших доводів апеляційних скарг апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (пункт 29 рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» ) У розрізі викладеного, іншим доводам апеляційних скарг, зокрема щодо правильності здійсненого перерахунку пенсії позивачки, визначення конкретного розміру належних до виплати сум, а також наявності чи відсутності підстав для зміни способу і порядку виконання судового рішення, суд апеляційної інстанції не надає оцінку, оскільки вони стосуються питань, які не були предметом належного розгляду судом першої інстанції. З огляду на скасування оскаржуваної ухвали та направлення справи для продовження розгляду, наведені доводи сторін є передчасними та підлягають оцінці судом першої інстанції під час продовження розгляду заяви. Таким чином, з огляду на викладене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що оскаржувану ухвалу суду слід скасувати, оскільки така винесена з порушенням норм процесуального права, що призвело до невирішення по суті заяви про продовження судового контролю за виконанням судового рішення в порядку статей 382-382-3 КАС, із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись статтями 308, 310, 315, 317, 320, 321, 322, 325, 328, 329 КАС, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області задовольнити частково. Ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 12 травня 2026 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню. Суддя-доповідач В. Я. Качмар судді О. П. Мандзій Т. В. Онишкевич Повний текст судового рішення складено 17.07.2026.