Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 320/45826/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/45826/24 Суддя (судді) першої інстанції: Парненко В.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 липня 2026 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача Аліменка В.О., суддів Терези Ю.О., Файдюка В.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Служби безпеки України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 червня 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Служби безпеки України, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Служби Безпеки України (код ЄДРПОУ 00034074) у незастосуванні пункту 4 та решти положень Постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704, статті 9 Закону України від 20.12.1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та вимог постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, станом на 01 січня календарного року з врахуванням підвищення прожиткового мінімуму для працездатних осіб згідно із +4 посилання при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення (основних та додаткових видів грошового забезпечення) та всіх виплат, належних військовослужбовцю з 29.01.2020 по 19.05.2023; - зобов`язати Службу Безпеки України (код ЄДРПОУ: 00034074) провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (основних та додаткових видів грошового забезпечення), враховуючи грошову допомогу на оздоровлення за 2020, 2021, 2022, 2023 роки та матеріальну допомогу за 2020, 2021, 2022, 2023 роки для вирішення соціально - побутових питань із застосуванням пункту 4 та решти положень Постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704, статті 9 Закону України від 20.12.1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та вимог постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі №826/6453/18, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, станом на 01 січня календарного року з врахуванням підвищення прожиткового мінімуму для працездатних осіб згідно з Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» за період з 29.01.2020 по 19.05.2023, з урахуванням проведених раніше виплат; - визнати протиправною бездіяльність Служби Безпеки України (код ЄДРПОУ: 00034074) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 з урахуванням базового місяця «січень 2008 року»; - зобов`язати Службу Безпеки України (код ЄДРПОУ: 00034074) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 з урахуванням базового місяця «січень 2008 року»; - визнати протиправною бездіяльність Служби Безпеки України (код ЄДРПОУ: 00034074) щодо невиплати у повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 , із застосуванням щомісячної фіксованої індексації в розмірі - 4 463, 15 грн за кожний місяць служби починаючи за період з 01.03.2018 по 01.07.2022 відповідно до абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078; - стягнути зі Служби Безпеки України (код ЄДРПОУ 00034074) на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення в розмірі 4 463, 15 грн за кожний місяць служби за період з 01.03.2018 по 01.07.2022, відповідно до абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04 червня 2025 року позов задоволено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні. Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні. В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова. З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення - скасуванню, виходячи з наступного. Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Позивач проходив військову службу в органах СБУ з 01.09.1997 по 10.05.2024. Позивач звернувся з запитом до відповідача, зокрема, щодо надання розрахунку грошового забезпечення відповідно до прожиткового мінімуму, індексації грошового забезпечення. Листом від 23.03.2024 №21/3-С-118-П/87 повідомлено позивача, зокрема, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу у 2020-2023 роках встановлювалися відповідно до пункту 4 постанови №704, яким передбачено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018р. на відповідний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13 і

14. Змін до постанови №704, у тому числі змін до пункту 4 не було внесено. Враховуючи зазначене, протягом 2020-2023 років змін у законодавстві щодо підвищень розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу, встановлених постановою №704 не було. Тобто розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018р. становив 1762 грн. 00 коп., що був помножений на відповідний коефіцієнт тарифного розряду. Також відповідач повідомив, що Порядок проведення індексації грошових доходів населення не передбачає механізм виплати сум індексації у поточному році за минулі періоди. Також зазначено, що за період з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року індексація грошового забезпечення позивачу не нараховувалась і не виплачувалась, про що свідчать копії карток особового рахунку, надані Галузевим державним архівом Міністерства оборони України. Не погоджуючись з неналежно проведеним розрахунком грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 та індексації грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з цим позовом. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Положеннями Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що структура грошового забезпечення військовослужбовців включає посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (зокрема підвищення посадового окладу, різноманітні надбавки, доплати, винагороди постійного характеру та премії), а також одноразові додаткові види грошового забезпечення. Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності з 01 березня 2018 року, затверджено, серед іншого, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу (за винятком військовослужбовців строкової служби), а також осіб рядового і начальницького складу відповідно до додатка

1. Крім того, зазначеною постановою затверджено схему тарифних коефіцієнтів за військовими (спеціальними) званнями відповідно до додатка

14. У редакції пункту 4 Постанови №704, що діяла до 24 лютого 2018 року, було визначено, що посадові оклади та оклади за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу обчислюються шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом станом на 1 січня відповідного календарного року (але не менш як 50 відсотків мінімальної заробітної плати, встановленої законом на цю ж дату), на відповідний тарифний коефіцієнт, передбачений додатками 1, 12, 13 та 14 до Постанови №704. Разом із тим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, звільненим з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», яка набрала чинності 24 лютого 2018 року, до Постанови №704 було внесено зміни. Унаслідок цього пункт 4 було викладено в іншій редакції, відповідно до якої посадові оклади та оклади за військовими (спеціальними) званнями визначаються шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом станом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, визначений додатками 1, 12, 13 та 14 до зазначеної постанови. Таким чином, після внесення зазначених змін пункт 4 Постанови №704 прямо передбачав, що для визначення розміру посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений саме на 1 січня 2018 року, який множиться на відповідний тарифний коефіцієнт, визначений додатками 1, 12, 13 і 14 до Постанови №704. Водночас постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103, яким були внесені зміни, зокрема до пункту 4 Постанови №704, визнано протиправним та скасовано. Отже, починаючи з 29 січня 2020 року, тобто з дати набрання законної сили зазначеним судовим рішенням у справі №826/6453/18, застосуванню підлягає редакція пункту 4 Постанови №704, яка діяла до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України №103. Іншими словами, з 29 січня 2020 року було поновлено дію первісної редакції пункту 4 Постанови №704, відповідно до якої посадові оклади та оклади за військовими (спеціальними) званнями визначаються шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом станом на 1 січня відповідного календарного року, а не станом на 1 січня 2018 року. З огляду на викладене, розрахунковою величиною для визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням як складових грошового забезпечення є прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений законом на 1 січня відповідного календарного року, помножений на відповідний тарифний коефіцієнт. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі №420/6572/22. Розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб щороку визначається Верховною Радою України шляхом прийняття закону про Державний бюджет України на відповідний рік. Так, статтею 7 Закону України від 07 грудня 2017 року №2246-VIII «Про Державний бюджет України на 2018 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року встановлено у розмірі 1762,00 грн. Статтею 7 Закону України від 14 листопада 2019 року №294-ІХ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» визначено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2020 року у сумі 2102,00 грн. Відповідно до статті 7 Закону України від 15 грудня 2020 року №1082-ІХ «Про Державний бюджет України на 2021 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2021 року становить 2270,00 грн. Статтею 7 Закону України від 02 грудня 2021 року №1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб на 01 січня 2022 року встановлено в сумі 2481,00 грн. Крім того, статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» передбачено, що станом на 01 січня 2023 року прожитковий мінімум для працездатної особи становить 2684 грн. Крім того, суд звертає увагу, що перерахунок посадового окладу та окладу за військовим званням зумовлює необхідність проведення відповідного перерахунку всіх інших виплат, розмір яких залежить від зазначених складових грошового забезпечення. До таких виплат, зокрема, належать допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань. Також суд враховує положення пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», відповідно до яких після набрання чинності цим Законом, а саме з 01 січня 2017 року, мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат. До моменту внесення відповідних змін до законодавства щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона використовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року. Під час вирішення цього спору суд виходить із того, що положення пункту 4 Постанови №704 та пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» зазначеного Закону повинні застосовуватися у взаємному зв`язку. Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що починаючи з 29 січня 2020 року посадові оклади та оклади за військовими (спеціальними) званнями мають визначатися шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом станом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, передбачений додатками 1, 12, 13 та 14 до Постанови №704. Водночас мінімальна заробітна плата, встановлена законом на 01 січня відповідного року, не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями і не впливає на порядок їх обчислення. Матеріалами справи підтверджується, а відповідач цього не заперечує, що після 30 січня 2020 року грошове забезпечення позивача продовжувало нараховуватися із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого станом на 01 січня 2018 року. За таких обставин суд доходить висновку, що в період із 30 січня 2020 року по 19 травня 2023 року відповідач здійснював нарахування та виплату грошового забезпечення позивачу із застосуванням неправильної розрахункової величини. Таке неправильне визначення розрахункової бази вплинуло також на розмір інших виплат, право на які виникло у позивача, зокрема грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань. З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги у цій частині є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню у спосіб, визначений позивачем. Наведений висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 11 грудня 2019 року у справі №240/4946/18 щодо застосування пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», та не суперечить їй. Щодо позовних вимог про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення суд зазначає таке. Відповідно до визначення, наведеного у статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», індексація грошових доходів населення є встановленим законами та іншими нормативно-правовими актами України механізмом підвищення грошових доходів населення, який забезпечує повне або часткове відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг. Статтею 2 Закону №1282-ХІІ передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, отримані в гривнях на території України, які не мають разового характеру. До таких доходів, зокрема, належать заробітна плата та грошове забезпечення. При цьому індексація здійснюється лише в межах прожиткового мінімуму, установленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Згідно зі статтями 4 та 6 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться у разі, якщо величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації, який після внесення змін Законом України від 24 грудня 2015 року №911-VIII встановлено на рівні 103 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію зазначеного Закону. Для проведення наступної індексації розрахунок індексу споживчих цін розпочинається з місяця, що настає після того, у якому величина індексу споживчих цін перевищила встановлений поріг індексації. Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, наступного після місяця офіційного опублікування індексу споживчих цін. У разі коли підвищення грошових доходів було здійснено випереджаючим способом із врахуванням прогнозного рівня інфляції, при визначенні розміру такого підвищення враховується його величина у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. За наявності підстав, визначених статтею 4 Закону №1282-ХІІ, сума грошових доходів, що підлягає індексації, визначається шляхом множення доходу, який індексується в межах прожиткового мінімуму для відповідної соціально-демографічної групи населення, на величину індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України. З цією метою Кабінетом Міністрів України постановою від 17 липня 2003 року №1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення, який встановлює правила обчислення індексу споживчих цін та порядок визначення сум індексації. Положення зазначеного Порядку поширюються на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності та господарювання, а також на фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників. Відповідно до пункту 1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з проведенням індексації здійснюється з першого числа місяця, що настає після місяця, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. При цьому індексація проводиться лише за умови, що величина індексу споживчих цін перевищила встановлений поріг індексації, який визначено у розмірі 103 відсотків. Індекс споживчих цін розраховується Державною службою статистики України та не пізніше десятого числа місяця, наступного за звітним, підлягає офіційному оприлюдненню у встановленому порядку. Обчислення індексу споживчих цін для цілей індексації здійснюється наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця офіційного опублікування Закону України від 06 лютого 2003 року №491-IV «Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення"». Для проведення наступної індексації розрахунок індексу споживчих цін здійснюється з місяця, що настає після того, в якому величина індексу споживчих цін перевищила встановлений поріг індексації. Згідно з пунктом 2 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, отримані у гривнях на території України, які не мають разового характеру. До таких доходів, зокрема, належить грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, а також посадових осіб митної служби. Пунктом 4 Порядку №1078 передбачено, що індексація здійснюється лише в межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. При цьому заробітна плата, у тому числі працюючих пенсіонерів, грошове забезпечення, аліменти, визначені судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю, яка залежить від страхового стажу та визначається у відсотках від середньої заробітної плати, а також стипендії індексуються у межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб. Частина грошових доходів, яка перевищує визначений законом прожитковий мінімум для відповідної соціально-демографічної групи населення, індексації не підлягає. Сума індексації визначається шляхом множення грошового доходу, який підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін із подальшим поділом отриманого результату на

100. У випадку несвоєчасної виплати сум індексації здійснюється їх компенсація відповідно до вимог чинного законодавства. Пунктом 5 Порядку №1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій або інших виплат, зазначених у пункті 2 цього Порядку, які здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці такого підвищення приймається за 1, або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації у такому випадку починається з місяця, що настає після місяця підвищення відповідних грошових доходів. Якщо сума підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, яка склалася у відповідному місяці, індексація у цьому місяці не нараховується. У разі якщо сума підвищення доходу є меншою, ніж сума індексації, що склалася у місяці підвищення, індексація визначається як різниця між сумою належної індексації та сумою фактичного підвищення доходу. У випадку збільшення заробітної плати за рахунок інших її складових без зміни тарифної ставки (окладу) розмір індексації не зменшується на суму такого підвищення. Водночас у разі підвищення тарифної ставки (окладу) при визначенні права на індексацію враховуються всі складові заробітної плати, які мають постійний характер. Отже, незалежно від форми власності підприємства, установи чи організації на роботодавця покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у випадку перевищення індексом споживчих цін установленого порогу індексації. При цьому базовим місяцем для проведення подальшої індексації є місяць, у якому відбулося підвищення грошового забезпечення саме за рахунок збільшення його постійних складових. Відповідно до пункту 6 Порядку №1078 виплата сум індексації здійснюється за рахунок тих самих джерел, з яких фінансуються відповідні грошові виплати населенню. Зокрема, підприємства, установи та організації, що фінансуються або дотуються з державного бюджету, забезпечують підвищення оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією як за рахунок власних коштів, так і за рахунок коштів державного бюджету. Пунктом 10-2 Порядку №1078 у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що для новоприйнятих працівників індекс споживчих цін для проведення індексації обчислюється починаючи з місяця, наступного після місяця підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає відповідний працівник. Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій у сфері оплати праці. Суд наголошує, що відповідно до вимог чинного законодавства проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін є обов`язком усіх роботодавців незалежно від форми власності та організаційно-правової форми. Механізм індексації має загальний характер, оскільки поширюється на всі грошові доходи, що не мають разового характеру. Нормативне регулювання визначає як умови виникнення права на індексацію, так і обставини, за яких її виплата припиняється, а саме у разі підвищення тарифних ставок (окладів). Саме такий правовий висновок наведено у пункті 44 постанови Верховного Суду від 27 квітня 2021 року у справі №380/1513/20. При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що Законом України №1282-ХІІ та Порядком №1078 визначено джерела фінансування виплати сум індексації. Водночас положення пункту 6 Порядку №1078 не містять норм, які б скасовували обов`язок щодо проведення індексації грошового забезпечення або ставили її здійснення у залежність від фактичного надходження бюджетних коштів чи фінансового забезпечення відповідної установи. У свою чергу, Закон №1282-ХІІ прямо передбачає, що фінансування індексації здійснюється за рахунок фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів. Крім того, суд бере до уваги положення статті 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05 жовтня 2000 року №2017-ІІІ, відповідно до яких законами України з метою забезпечення соціальної підтримки населення та окремих категорій громадян установлюються державні соціальні гарантії, зокрема щодо індексації доходів населення, яка покликана забезпечити належний життєвий рівень громадян та зберегти купівельну спроможність їхніх грошових доходів в умовах інфляційних процесів. Отже, реалізація права особи на отримання бюджетних коштів, якщо таке право ґрунтується на чинних нормативно-правових актах, які регулювали спірні правовідносини на момент їх виникнення, не може бути поставлена у залежність від обсягу бюджетних призначень або наявності відповідних бюджетних асигнувань. Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 12 грудня 2018 року у справі №825/874/17. Крім того, у постановах Верховного Суду від 19 липня 2019 року у справі №240/4911/18, від 07 серпня 2019 року у справі №825/694/17 та від 20 листопада 2019 року у справі №620/1892/19 зазначено, що виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовця на грошовому забезпеченні, а недостатність бюджетного фінансування чи його обмеження не можуть бути підставою для невиплати належної індексації або обмеження права особи на її отримання. З огляду на наведене суд доходить висновку, що індексація грошового забезпечення є обов`язковою державною соціальною гарантією, право на яку виникає за наявності передбачених законодавством умов та не може бути обмежене відсутністю бюджетних коштів чи іншими обставинами фінансового характеру. Відтак відповідач був зобов`язаний здійснювати нарахування та виплату індексації грошового забезпечення позивача відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку №1078, а невиконання такого обов`язку свідчить про протиправність його дій. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» від 08 листопада 2005 року зазначено, що держава має право запроваджувати, призупиняти або припиняти виплату відповідних надбавок шляхом внесення змін до законодавства. Разом із тим Суд наголосив, що якщо чинними нормами законодавства передбачено виплату певних надбавок і особою виконано всі встановлені умови для їх отримання, органи державної влади не вправі свідомо відмовляти у здійсненні таких виплат доти, доки відповідні правові норми залишаються чинними (пункт 23 рішення). З огляду на це Європейський суд з прав людини відхилив доводи Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, підкресливши, що нестача бюджетних коштів не може бути виправданням невиконання державою своїх зобов`язань. Крім того, у рішеннях Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року №8-рп/99 та від 20 березня 2002 року №5-рп/2002 зазначено, що необхідність встановлення додаткових гарантій соціального захисту для громадян, які відповідно до статті 17 Конституції України проходять службу у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, зумовлена особливим характером такої служби. Це стосується, зокрема, військовослужбовців Збройних Сил України, працівників органів Служби безпеки України, міліції, прокуратури, органів охорони державного кордону, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань та інших правоохоронних органів. Конституційний Суд України наголосив, що виконання ними службових обов`язків пов`язане з підвищеним ризиком для життя і здоров`я, високими вимогами до дисципліни, професійної підготовки, фізичних, вольових та інших особистих якостей. Саме тому як під час проходження служби, так і після її завершення таким особам повинні бути забезпечені підвищені соціальні гарантії, що становлять комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на належний рівень їх соціального захисту. Щодо визначення базового місяця для проведення індексації суд зазначає, що з 01 грудня 2015 року Порядок №1078 застосовується з урахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року №1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» (далі - Постанова №1013). Як убачається зі змісту пояснювальної записки до проєкту Постанови №1013, її прийняття мало на меті внесення змін до умов оплати праці працівників установ, закладів і організацій окремих галузей бюджетної сфери, органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, прокуратури та інших державних органів, а також запровадження єдиного підходу до проведення індексації у випадках підвищення заробітної плати працівників. З цією метою Постановою №1013 було вдосконалено механізм проведення індексації грошових доходів населення, у тому числі з урахуванням періодів підвищення заробітної плати працівників. Зокрема, пункт 5 Порядку №1078 було викладено у новій редакції. При цьому внесені зміни не обмежилися лише заміною терміна «базовий місяць» на термін «місяць підвищення доходу». Законодавець фактично змінив зміст цього поняття, а також сам алгоритм визначення відповідного місяця. Так, якщо за попереднім механізмом базовим вважався місяць, у якому відбулося підвищення мінімальної заробітної плати, пенсії, стипендії, виплат із загальнообов`язкового державного соціального страхування або збільшення грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів за рахунок постійних складових заробітної плати, а також місяць, у якому заробітна плата збільшувалася внаслідок підвищення тарифної ставки (окладу) чи будь-якої іншої постійної складової заробітної плати, то після внесення змін поняття «місяць підвищення доходу» набуло іншого змісту. Відтепер таким місяцем визнається виключно місяць, у якому відбулося підвищення тарифної ставки (окладу), причому він визначається лише у випадку підвищення саме тарифної ставки (окладу). Водночас збільшення заробітної плати за рахунок інших постійних складових без зміни тарифної ставки (окладу) відповідно до нової редакції Порядку №1078 не впливає на проведення індексації та не зменшує суму належної індексації. Крім того, поняття підвищення тарифних ставок (окладів) щодо працівників бюджетної сфери після внесення зазначених змін слід розуміти як підвищення, що здійснюється відповідно до законодавства, а не як індивідуальне підвищення посадового окладу конкретному працівникові, пов`язане, наприклад, із призначенням на іншу посаду чи переведенням. На відміну від попереднього механізму індексації, нові правила не передбачають індивідуального визначення місяця підвищення тарифної ставки (окладу) для кожного працівника. Якщо за попередньою редакцією Порядку №1078 відправною точкою для обчислення індексу споживчих цін був базовий місяць, у якому індекс споживчих цін приймався за одиницю або 100 відсотків, а подальше обчислення індексу здійснювалося з місяця, наступного за базовим, із проведенням індексації з першого числа місяця, що настав після місяця офіційного опублікування індексу споживчих цін відповідно до частин третьої та четвертої статті 4 Закону №1282-ХІІ, то після внесення змін Постановою №1013 обчислення індексу споживчих цін перестало здійснюватися індивідуально для кожного працівника залежно від дати його прийняття на роботу чи зміни розміру доплат і надбавок. Натомість новий порядок передбачає, що відлік індексу споживчих цін здійснюється від моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає відповідний працівник. Таким чином, починаючи з 01 грудня 2015 року відправною точкою для визначення місяця підвищення доходу та початку обчислення індексу споживчих цін наростаючим підсумком є місяць останнього законодавчо встановленого підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку обіймає працівник. З метою реалізації зазначених змін та переходу від індивідуального механізму проведення індексації до єдиного порядку її здійснення пунктом 3 Постанови №1013 Кабінет Міністрів України зобов`язав міністрів, керівників інших центральних органів виконавчої влади, голів обласних, Київської міської державних адміністрацій та інших державних органів у межах видатків, передбачених державним і місцевими бюджетами, а також власних коштів, ужити заходів щодо підвищення з 01 грудня 2015 року розмірів посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати), переглянути розміри надбавок, доплат і премій, спрямувавши на такі цілі всі суми індексації, що склалися у грудні 2015 року, з тим щоб загальний розмір підвищення всіх складових заробітної плати кожного працівника у грудні 2015 року перевищував суму індексації, яка підлягала виплаті за цей місяць. Такий механізм був спрямований на фактичне обнулення індексації, накопиченої протягом попередніх років унаслідок тривалого непідвищення грошових доходів працівників. Саме тому абзацом другим пункту 3 Постанови №1013 передбачено, що для подальшого проведення індексації заробітної плати обчислення індексу споживчих цін починається із січня 2016 року відповідно до Порядку №1078 у редакції, яка вже враховувала зміни, внесені Постановою №1013 та запроваджувала єдиний підхід до проведення індексації, виходячи з місяця останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник. Так, якщо на виконання пункту 3 Постанови №1013 працівникам інших галузей бюджетної сфери з 01 грудня 2015 року були підвищені посадові оклади, то щодо військовослужбовців такого підвищення у грудні 2015 року не відбулося. Відтак січень 2016 року не може вважатися для них місяцем підвищення тарифних ставок (окладів) у розумінні Порядку №1078 у редакції, що діяла після внесення змін Постановою №1013. Як убачається з установлених судом обставин, станом на січень 2016 року розмір посадових окладів військовослужбовців визначався відповідно до Постанови №1294, яка набрала чинності з 01 січня 2008 року та застосовувалася до 01 березня 2018 року, тобто до моменту набрання чинності Постановою №704. Саме Постановою №704 було затверджено нову тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців із числа осіб рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової служби), а також осіб рядового і начальницького складу. Таким чином, починаючи із січня 2008 року посадовий оклад позивача нормативними актами Кабінету Міністрів України не змінювався. Його перегляд відбувся лише у березні 2018 року після набрання чинності Постановою №704, якою було встановлено нові розміри посадових окладів військовослужбовців. Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постановах від 03 травня 2023 року у справі №400/5597/20, від 28 вересня 2022 року у справі №400/1119/21 та від 23 березня 2023 року у справі №400/3826/21. З огляду на викладене суд доходить висновку, що саме січень 2008 року є місяцем підвищення доходу, з якого повинно здійснюватися обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення позивача за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно. Судом установлено, що відповідно до наданої відповідачем копії довідки-розрахунку виплаченої індексації грошового забезпечення позивачу за період з 01 січня 2016 року по 05 жовтня 2018 року індексація грошового забезпечення не нараховувалася та не виплачувалася. Беручи до уваги наведені норми законодавства та сформовану практику Верховного Суду, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Щодо вимог про нарахування та виплату щомісячної фіксованої індексації у розмірі 4463,15 грн за період з 01 березня 2018 року по 01 липня 2022 року суд зазначає таке. Із матеріалів справи вбачається, що між сторонами відсутній спір щодо права позивача на отримання поточної індексації за період з 01 березня 2018 року по 01 липня 2022 року. Предметом спору є виключно незастосування відповідачем під час її нарахування положень абзаців третього, четвертого та шостого пункту 5 Порядку №1078. Суд звертає увагу, що ані Закон України №1282-ХІІ, ані Порядок №1078 у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, не містили визначення поняття «фіксована сума індексації». Зазначений термін використовувався лише у додатку 4 до Порядку №1078 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13 червня 2012 року №526, який містив приклади розрахунку індексу споживчих цін для проведення індексації. Разом із тим після внесення змін Постановою №1013 зазначений додаток було викладено у новій редакції, у зв`язку з чим починаючи з 01 грудня 2015 року поняття «фіксована сума індексації» не міститься ні у додатку 4, ні в самому Порядку №1078. Водночас аналіз абзаців третього, четвертого, п`ятого та шостого пункту 5 Порядку №1078 у редакції, що застосовується з 01 грудня 2015 року, свідчить про те, що фактично законодавець урегулював питання так званої індексації-різниці, право на отримання якої виникає лише у разі, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір підвищення грошового доходу є меншим за суму можливої індексації, визначеної у цьому ж місяці. Так, абзаци третій та четвертий пункту 5 Порядку №1078 у редакції, чинній у період з 01 грудня 2015 року до 01 квітня 2021 року, визначали підстави, за яких індексація у місяці підвищення доходу нараховується або не нараховується. Зокрема, відповідно до абзацу третього зазначеного пункту сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо сума підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці такого підвищення. Натомість згідно з абзацом четвертим пункту 5 Порядку №1078, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, яка склалася у відповідному місяці, індексація у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) підлягає нарахуванню. Крім того, абзац шостий пункту 5 Порядку №1078 передбачає, що у випадку виникнення права на таку індексацію-різницю вона виплачується щомісячно до наступного підвищення тарифних ставок (окладів), а після виникнення права на поточну індексацію остання додається до суми індексації-різниці за умови перевищення індексом споживчих цін установленого порогу індексації у 103 відсотки. Системний аналіз пункту 1, а також абзаців четвертого та шостого пункту 5 Порядку №1078 у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, дає підстави для висновку, що індексація-різниця має постійний щомісячний характер, гарантується законом та є обов`язковою до нарахування і виплати всіма підприємствами, установами й організаціями незалежно від форми власності та виду господарювання, а також фізичними особами, які використовують працю найманих працівників. Оскільки з 01 березня 2018 року набрала чинності Постанова №704, а положення пунктів 5 та 10-2 Порядку №1078 пов`язують початок нового обчислення індексу споживчих цін саме з місяцем підвищення тарифних ставок (окладів), березень 2018 року є місяцем підвищення доходу позивача, з якого має здійснюватися подальше обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації його грошового забезпечення. Системне та телеологічне тлумачення положень абзаців третього і четвертого пункту 5 Порядку №1078 свідчить про те, що саме у березні 2018 року як у місяці підвищення тарифних ставок відповідач був зобов`язаний визначити, чи виникло у позивача право на отримання індексації-різниці, а у разі наявності такого права - встановити її розмір. Такий підхід повністю відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 23 березня 2023 року у справі №400/3826/21 (з урахуванням ухвали від 30 березня 2023 року про виправлення описки), від 29 березня 2023 року у справі №380/5493/21, від 06 квітня 2023 року у справі №420/11424/21, від 12 квітня 2023 року у справі №420/6982/21, від 03 травня 2023 року у справі №160/10790/22, від 11 травня 2023 року у справі №260/6386/21 та від 07 вересня 2023 року у справі №480/5766/22, у яких сформульовано аналогічні правові висновки щодо застосування зазначених норм права. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, надав належну оцінку дослідженим доказам та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Служби безпеки України - залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 червня 2025 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Суддя-доповідач В.О. Аліменко Судді Ю.О.Тереза В.В.Файдюк