Постанова 4854 № 420/1075/25

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 16 липня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/1075/25 Головуючий в 1 інстанції: Андрухів В.В. Дата і місце ухвалення: 15.04.2026р., м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Бойка А.В., суддів : Тарновецького І.І., Шевчук О.А., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2026 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення, - В С Т А Н О В И В : В січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення про відмову в перетинанні Державного кордону України від 12 грудня 2024 року, прийняте начальником відділення зв`язку начальником зв`язку відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип Б), старшим лейтенантом ОСОБА_2 , яким позивачу відмовлено у перетинанні Державного кордону України. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2026 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення про відмову в перетинанні Державного кордону України від 12 грудня 2024 року, прийняте начальником відділення зв`язку начальником зв`язку відділу прикордонної служби ІНФОРМАЦІЯ_1 (тип Б), старшим лейтенантом ОСОБА_2 , яким позивачу відмовлено у перетинанні Державного кордону України. Стягнуто за рахунок військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в сумі 1211,20 грн. Не погоджуючись з вказаним рішенням військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на не повне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення від 15.04.2026р. з ухваленням по справі нового судового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 . В своїй скарзі апелянт зазначає, що при вирішенні спору судом першої інстанції не враховано, що той факт, що Закон України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» не містить обмежень права вільно залишати територію України в умовах правового режиму воєнного стану, не означає, що такі обмеження до визначеної категорії осіб не можуть застосовуватися на підставі Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», які є спеціальними для періоду введення на території України воєнного стану. Оскільки позивач не надав уповноваженій особі Держприкордонслужби додаткових підтверджуючих документів, передбачених у таких випадках законодавством, відмова у перетинанні державного кордону була законною і обґрунтованою. Апелянт просить суд апеляційної інстанції врахувати, що оскаржуване рішення суду фактично формує підхід, який суперечить раніше викладеним правовим висновкам Верховного Суду у справах №600/2520/22-а, №260/3528/22, №640/21967/22 та №140/36313/23 щодо обов`язку особи підтвердити право на перетин державного кордону належними документами саме під час проходження прикордонного контролю. Справа призначена до розгляду у порядку письмового провадження у відповідності до п.3 ч.1 ст.311 КАС України. Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного: Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , який є громадянином України, під час перетину Державного кордону України 12.12.2024р. співробітнику Держприкордонслужби України було надано військово-обліковий документ у вигляді тимчасового посвідчення військовозобов`язаного № НОМЕР_2 з оновленими військово-обліковими даними та вклеєним штрих-кодом, довідку про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період №17086 від 19.11.2024р. на підставі п.11 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (має дружину з числа осіб з інвалідністю 2 групи), свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_3 , посвідчення про отримання державної соціальної допомоги особи з інвалідністю серії НОМЕР_4 ОСОБА_3 , довідку до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №879256, в якій зазначено, що ОСОБА_3 є інвалідом другої групи, інвалідність з дитинства з ураженням ОРА (опорно-рухового апарату). Однак, 12.12.2024р. під час перетину Державного кордону України в міжнародному пункті пропуску для автомобільного сполучення «Рені», старшим лейтенантом ОСОБА_2 позивачу відмовлено у перетинанні Державного кордону України, про що складане рішення, оформлене на бланку ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ). Підставою прийняття вищезазначеного рішення вказано, що у особи відсутні документи, які дають право на перетин Державного кордону України під час введення на території України надзвичайного або воєнного стану у відповідності до п.2, п.2-1-2-12, Правил перетинання Державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №57 від 27.01.1995р., ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Не погоджуючись з правомірністю вказаного рішення ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду про його скасування. Суд першої інстанції, задовольняючи позов ОСОБА_1 та скасовуючи спірне рішення відповідача, виходив з того, що відповідно до змісту статті 14 Закону України «Про прикордонний контроль» рішення уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону про відмову громадянину у праві перетину кордону в кожному випадку повинно бути обґрунтованим, із зазначенням конкретних причин відмови. За висновками суду, відповідачем не дотримано вказаної норми, оскільки в оскаржуваному рішенні від 12.12.2024р. про відмову ОСОБА_1 у перетині державного кордону не зазначено, які саме документи відсутні чи потрібні для надання для перетину державного кордону на виїзд з України. При цьому, судом враховано, що позивачем було надано уповноваженим особам відповідача довідку до акта огляду МСЕК серії 12 ААГ №879256, в якій вказано, що ОСОБА_3 (дружина позивача) є особою з інвалідністю ІІ групи, причина інвалідності - інвалідність дитинства з ураженням ОРА, а також довідку від 19.11.2024р. №17086, видану ІНФОРМАЦІЯ_3 , згідно якої ОСОБА_1 отримав відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі п.11 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» на строк до 07.02.2025р. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та їх задоволення з огляду на наступне. Відповідно до ст.33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Частиною першою статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015р. №389-VIII (далі - Закон №389-VIII) визначено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Згідно із пунктом 5 частини першої статті 6 Закону №389-VIII в указі Президента України про введення воєнного стану зазначається, зокрема, вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 8 Закону №389-VIII в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів. Верховний Суд у постановах від 17.08.2023р. у справі №380/7792/22, від 31.08.2023р. у справі №380/572/23, від 27.09.2023р. у справі №380/16876/23, зазначив, що той факт, що Закон України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» не містить обмежень права вільно залишати територію України в умовах правового режиму воєнного стану, це не означає, що такі обмеження не можуть застосовуватися на підставі Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», які є спеціальними для цього періоду. Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року №64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 року № 2102-ІХ, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», постановлено: ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (пункт 1); у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» (пункт 3). В подальшому, Указами Президента України строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався, правовий режим воєнного стану діяв станом на день прийняття оскаржуваного рішення та діє по цей час. Враховуючи, що пунктом 3 Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022р. №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022р. №2102-ІХ, визначено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені, зокрема, статтею 33 Конституції України, тому з 24.02.2022 (дня введення в Україні воєнного стану) право кожного вільно залишати територію України, яке передбачене частиною першою статті 33 Конституції України, може бути тимчасово обмежене в умовах воєнного стану, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Згідно із частиною першою та другою статті 2 Закону України «Про прикордонний контроль» від 05.11.2009р. №1710-VI (далі - Закон №1710-VI) прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів. Прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон. Відповідно до ч.3 ст.2 Закону №1710-VI, прикордонний контроль здійснюється, зокрема, щодо осіб, які перетинають державний кордон. За положеннями ч.4 ст.2 Закону №1710-VI, прикордонний контроль включає: 1) перевірку документів; 2) огляд осіб, транспортних засобів, вантажів; 3) виконання доручень уповноважених державних органів України; 4) перевірку виконання іноземцями, особами без громадянства умов перетинання державного кордону у разі в`їзду в Україну, виїзду з України та транзитного проїзду територією України; 5) реєстрацію іноземців, осіб без громадянства та їх паспортних документів у пунктах пропуску через державний кордон; 6) перевірку автомобільних транспортних засобів з метою виявлення викрадених. За приписами частин першої, третьої, четвертої статті 6 Закону №1710-VI, перетинання особами, транспортними засобами державного кордону і переміщення через нього вантажів здійснюються лише за умови проходження прикордонного контролю та з дозволу уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України, а у випадках, визначених цим Законом, - посадових осіб Державної прикордонної служби України, якщо інше не передбачено цим Законом. Пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами. Пропуск транспортних засобів, вантажів через державний кордон здійснюється після проходження всіх передбачених законом видів контролю на державному кордоні. Прикордонний контроль вважається закінченим після надання уповноваженою службовою особою Державної прикордонної служби України дозволу на перетинання державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем або після доведення до відома відповідної особи рішення про відмову у перетинанні державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем. Відповідно до частини першої статті 7 Закону №1710-VI паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі. При цьому з`ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови особі у перетинанні державного кордону. Згідно статті 14 Закону №1710-VI, іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в`їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України", відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт. Форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону. Особа, якій відмовлено у перетинанні державного кордону, має право протягом одного місяця з дня прийняття відповідного рішення у передбаченому законом порядку оскаржити його до органу Державної прикордонної служби України вищого рівня або до адміністративного суду за місцем розташування відповідного органу. Оскарження зазначеного рішення не зупиняє його дії. Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок регулює Закон України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» від 21 січня 1994 року №3857-XII (далі - Закон №3857-XII), який також визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв`язання спорів у цій сфері. Згідно ст.1 Закону №3857-XII, громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в`їхати в Україну. На громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов`язки. За громадянами України зберігаються на її території майно, кошти, цінні папери та інші цінності, що належать їм на праві приватної власності. Будь-яке обмеження їх громадянських, політичних, соціальних, економічних та інших прав не допускається. Статтею 2 Закону №3857-XII передбачено, що документами, що дають право громадянину України на виїзд з України і в`їзд в Україну, є, зокрема, паспорт громадянина України для виїзду за кордон. Відповідно до п.8 Порядку встановлення особливого режиму в`їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2021 року №1455, перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством. Пунктом 1 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995р. №57 (далі - Правила №57, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що ці Правила визначають порядок та умови перетинання громадянами України державного кордону. Згідно із пунктом 2 Правил №57 перетинання громадянами України (далі - громадяни) державного кордону здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю (далі - пункти пропуску), якщо інше не передбачено законом, за одним з таких документів, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну, зокрема: паспорт громадянина України для виїзду за кордон. У випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи. Відповідно до абзацу другого пункту 21 Правил №57, у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану перетинати державний кордон мають право: особи з інвалідністю за наявності посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або пенсійного посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «;Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідки для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики (далі - документи, що підтверджують інвалідність); особи, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю і супроводжують таких дружину (чоловіка) для виїзду за межі України, за наявності документів (їх нотаріально засвідчених копій), що підтверджують родинні зв`язки, інвалідність. Відповідно до пункту 26 Правил №57, у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому і третьому частини третьої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", а також пункті 2-14 цих Правил. За змістом пункту 12 Правил №57, для здійснення прикордонного контролю громадяни подають уповноваженим службовим особам підрозділу охорони державного кордону паспортні, а у випадках, передбачених законодавством, і підтверджуючі документи без обкладинок і зайвих вкладень. Паспортні та підтверджуючі документи громадян, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами підрозділу охорони державного кордону з метою встановлення їх дійсності та належності громадянину, який їх пред`являє. У ході перевірки документів під час виїзду з України з`ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасового обмеження громадянина у праві виїзду за кордон. Відповідно до п.15 Правил №57 на підставі рішення уповноваженого законом державного органу про тимчасову відмову у виїзді за кордон (заборону виїзду), прийнятого відповідно до статті 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України", уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону відмовляє громадянину у перетинанні державного кордону, про що виносить обґрунтоване письмове рішення із зазначенням причин відмови, один примірник якого видається громадянинові. Верховний Суд у постанові від 18.04.2024р. у справі №260/2850/22 наголосив, що приписи Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Закону України «Про прикордонний контроль», Правил № 57 ґрунтуються на тому, що право громадянина на перетин кордону має бути підтверджено певними документами, які дають уповноваженій службовій особі Держприкордонслужби прийняти обґрунтоване рішення. При цьому, за положеннями статті 14 Закону України «Про прикордонний контроль» відмова у перетинанні державного кордону допускається лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи із зазначенням причин відмови та у випадках, прямо передбачених законом. З наведених норм чинного законодавства слідує, що рішення про відмову у перетинанні державного кордону повинно містити конкретну законну підставу та її фактичне підтвердження. При цьому, наявність такої підстави має бути доведена та відображена безпосередньо у рішенні про відмову. В іншому випадку таке рішення не відповідає вимогам обґрунтованості. В свою чергу правомірність відмови підлягає оцінці насамперед крізь призму тих конкретних підстав і мотивів, які прямо зазначені у рішенні суб`єкта владних повноважень, а не через можливі міркування, сформульовані згодом у судовому процесі. Як встановлено судом, в оскаржуваного рішення в графі «Причина відмови іноземцю, особі без громадянства або громадянину України в перетинанні державного кордону із зазначенням підстав та строків тимчасового обмеження громадянина України у праві на виїзд з України або рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцю, особі без громадянства…» відповідачем зазначено: «у особи відсутні документи, які дають право на перетин Державного кордону України під час введення на території України надзвичайного або воєнного стану у відповідності до п.2, п.2-1-2-12, Правил перетинання Державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №57 від 27.01.1995р., ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Однак, оскаржуване рішення не містить посилання на те, які саме документи не надано позивачем, що унеможливило прийняття щодо нього позитивного рішення про перетин державного кордону. Не надано пояснень щодо вказаної обставини відповідачем ні суду першої, а ні суду апеляційної інстанцій. Водночас, судом першої інстанції встановлено та апелянтом не заперечується, що позивачем було надано співробітнику Держприкодронслужби довідку до акта огляду МСЕК серії 12 ААГ №879256, в якій вказано, що ОСОБА_3 (дружина позивача) є особою з інвалідністю ІІ групи, причина інвалідності - інвалідність дитинства з ураженням ОРА; довідку ІНФОРМАЦІЯ_4 від 19.11.2024р. №17086 про надання позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі п.11 частини 1 статті 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію; документи, що підтверджують родинні зв`язки (свідоцтво про шлюб). За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржуване рішення відповідача фактично не містить передбачених чинним законодавством підстав для відмови у перетинанні державного кордону України. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Колегія суддів звертає увагу на практику Європейського суду з прав людини (наприклад, рішення у справі «Suominen v. Finland», заява № 37801/97, пункт 36), відповідно до якої орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень; принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень полягає у тому, щоб рішенням було прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. В даному випадку рішення відповідача про відмову у перетинанні державного кордону без вказівки на те, яких саме документів не надано позивачем, не можна вважати таким, що відповідає вимогам частини другої статті 2 КАС України, зокрема щодо обґрунтованості. Слід зазначити, що Конституцією України та КАС України прямо передбачений обов`язок суб`єктів владних повноважень дотримуватися принципу належного урядування, відповідно, адміністративні суди під час розгляду та вирішення спорів, що виникають у сфері публічно-правових відносин, мають перевіряти дотримання цього принципу у всіх його аспектах з урахуванням конкретних обставин справи. Верховний Суд звертав увагу на те, що фактичне застосування принципу належного урядування є своєрідним «маркером» того, як в Україні гарантуються статті 1, 3, 6, 8, 19, 55, 56, 124 Конституції України, а суди застосовують частину другу статті 2 КАС України та статті 3 і 4 Угоди про асоціацію з ЄС. Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення уповноваженим органом конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття. Відтак, невиконання суб`єктом владних повноважень законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності. Ухвалюючи рішення про відмову в перетинанні державного кордону, відповідач був зобов`язаний: визначити конкретну підставу відмови; надати належні докази її наявності; відобразити це у мотивуванні рішення так, щоб воно ґрунтувалося на встановлених фактах, а не на припущеннях. У спорах щодо правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень тягар доказування покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України). Саме відповідач зобов`язаний довести, що оскаржуване рішення прийнято на підставі закону, у межах повноважень та у спосіб, передбачений законом. Однак, в даному випадку відповідач не довів суду правомірності прийняття оскаржуваного рішення. З огляду на встановлені в ході розгляду справи обставини колегія суддів вважає, що рішення ІНФОРМАЦІЯ_5 від 12.12.2024р., яким ОСОБА_1 відмовлено у перетинанні Державного кордону України, не відповідає критеріям ст.2 КАС України, є необґрунтованим, протиправним, а тому підлягає скасуванню, як вірно встановлено судом першої інстанції. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для задоволення скарги та скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає. Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Підстави для розподілу судових витрат згідно ст. 139 КАС України відсутні. Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Керуючись ст. ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст. ст. 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2026 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Суддя-доповідач А.В. Бойко Судді І.І. Тарновецький О.А. Шевчук