Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/760/24

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 09 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/760/24 Головуючий в 1 інстанції: Андрухів В.В. Дата і місце ухвалення 10.12.2025р., м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Бойка А.В., суддів: Тарновецького І.І., Шевчук О.А., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністартивного суду від 10 грудня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), начальника групи віпс (тип А) впс " ІНФОРМАЦІЯ_2 " лейтенанта ОСОБА_2 про визнання протиправними та скасування рішень, - В С Т А Н О В И В : У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом до НОМЕР_2 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України, начальника групи віпс (тип А) впс ІНФОРМАЦІЯ_2 лейтенанта ОСОБА_2 , в якому просив: - визнати протиправними дії начальника групи віпс (тип А) впс ІНФОРМАЦІЯ_2 лейтенанта ОСОБА_2 по винесенню рішення від 10.12.2023 №3727 про відмову в перетинанні Державного кордону України ОСОБА_1 ; - визнати протиправним та скасувати рішення від 10.12.2023 №3727 про відмову в перетинанні Державного кордону України ОСОБА_1 . Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10.12.2025 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення начальника групи віпс (типу А) впс ІНФОРМАЦІЯ_2 НОМЕР_2 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України лейтенанта ОСОБА_2 від 10.12.2023 №3727 про відмову в перетинанні Державного кордону України ОСОБА_1 . У решті позову відмовлено. Не погоджуючись з даним рішенням суду першої інстанції, військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилалась на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин у справі, що призвело до неправильного вирішення справи. Апелянт посилався на те, що згідно з пунктом 6 частини 1 статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів. В тому числі, вказані обмеження стосуються права на вільне залишення території України та перетинання державного кордону. В апеляційній скарзі зазначено, що пунктом 2 Правил № 57 передбачено, що у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи. Як вказав апелянт, позивач намагався перетнути державний кордон України на виїзд 10 грудня 2023 року, тобто під час дії на території України правового режиму воєнного стану. Під час здійснення прикордонного контролю, позивачем були надані наступні документи: паспорт громадянина України для виїзду за кордон самого позивача; паспорт громадянина України для виїзду за кордон дружини позивача; свідоцтво про шлюб; довідку «про присвоєння дружині інваліда ІІ групи» (довідку до акта огляду медико-соціальною експертною комісією). Про надання інших документів позивач не зазначав. Водночас, як зазначив апелянт, згідно абзацу 3 пункту 2-1 Правил № 57, на застосуванні якого наполягав позивач, у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану перетинати державний кордон мають право особи, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю і супроводжують таких дружину (чоловіка) для виїзду за межі України, за наявності документів (їх нотаріально засвідчених копій), що підтверджують родинні зв`язки, інвалідність. В свою чергу, нормами абзацу 1 пункту 2-1 Правил № 5 визначено, які саме документи охоплено терміном «документи, що підтверджують інвалідність», який вживається в подальшому. Серед таких документів є: посвідчення, яке підтверджує відповідний статус; пенсійне посвідчення; посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності; довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики. Апелянт вважає, що вирішальною обставиною для перетинання кордону є наявність документів, що підтверджують інвалідність, перелік яких наведено в абзаці 1 пункту 2-1 Правил № 57, оскільки абзац 3 не містить в собі визначення терміну «документи, що підтверджують інвалідність». Апелянт також звернув увагу на те, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2022 року № 1212 «Про внесення змін до Правил перетинання державного кордону громадянами України» (далі Постанова № 1212), довідку до акта огляду медико-соціальною експертною комісією виключено з переліку документів, який надає право на перетинання державного кордону як особа з інвалідністю. На думку відповідача, суд першої інстанції дійшов невірних висновків щодо відсутності підстав для застосування абзацу 2 пункту 2-1 Правил № 57 до спірних правовідносин, оскільки цей абзац не тільки встановлює перелік документів, необхідних для перетину державного кордону особою з інвалідністю, а і наводить визначення терміну «документи, що підтверджують інвалідність», який використовується в подальших абзацах цього пункту. Апелянт посилався на те, що з моменту набрання чинності Постановою № 1212, довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією (форма первинної облікової документації № 157-1/о) перестала бути таким документом, який стосується виїзду за кордон, якою б особою він не подавався. Отже, як вказав апелянт, на момент оформлення для перетинання державного кордону на виїзд з України наданий пакет документів не підтверджував наявність у позивача права на виїзд на підставі абзацу 3 пункту 2-1 Правил № 57, і представник в/ч НОМЕР_1 правомірно висловив прохання надати на перевірку документ, що підтверджує інвалідність в розумінні пункту 2-1 Правил №

57. Як зазначив апелянт, пенсійне посвідчення дружини позивача при перетині державного кордону не подавалось. Відтак, оскільки позивачем не надано документів, передбачених Правилами № 57, то винесення спірного рішення, на думку відповідача, здійснено посадовою особою в/ч НОМЕР_1 на підставі та в межах повноважень, встановлених законом. На підставі наведеного апелянт просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10.12.2025 року в частині задоволення позовних вимог та постановити нове судове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову. Справа призначена до розгляду у порядку письмового провадження у відповідності до п.3 ч.1 ст.311 КАС України. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. З огляду на те, що рішення суду першої інстанції позивачем у справі не оскаржувалось, суд апеляційної інстанції здійснює перегляд рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10.12.2025 року у межах доводів та вимог апеляційної скарги військової частини НОМЕР_1 . Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного: Судом першої інстанції встановлено, що 10 грудня 2023 року начальником групи віпс (тип А) впс ІНФОРМАЦІЯ_2 лейтенантом ОСОБА_3 прийнято рішення про відмову в перетинанні Державного кордону України громадянину України ОСОБА_1 на підставі Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», Правил перетинання Державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 57 від 27.01.1995 року. Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідача, а також діями начальника групи віпс (тип А) впс ІНФОРМАЦІЯ_2 лейтенанта ОСОБА_2 по винесенню рішення від 10.12.2023 №3727 про відмову в перетинанні Державного кордону України ОСОБА_1 , позивач звернувся до суду першої інстанції з даним адміністративним позовом. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно наявності підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , з огляду на наступне: Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Частиною першою статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 року №389-VIII (далі - Закон №389-VIII) визначено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Згідно із пунктом 5 частини першої статті 6 Закону №389-VIII в указі Президента України про введення воєнного стану зазначається, зокрема, вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 8 Закону №389-VIII в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів. Верховний Суд у постановах від 17.08.2023р. у справі №380/7792/22, від 31.08.2023р. у справі №380/572/23, від 27.09.2023р. у справі №380/16876/23, зазначив, що той факт, що Закон України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» не містить обмежень права вільно залишати територію України в умовах правового режиму воєнного стану, це не означає, що такі обмеження не можуть застосовуватися на підставі Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», які є спеціальними для цього періоду. Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року №64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 року № 2102-ІХ, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», постановлено: ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (пункт 1); у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» (пункт 3). В подальшому, Указами Президента України строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався, правовий режим воєнного стану діяв станом на день прийняття оскаржуваного рішення та діє по цей час. Враховуючи, що пунктом 3 Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 року № 2102-ІХ, визначено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені, зокрема, статтею 33 Конституції України, тому з 24.02.2022 (дня введення в Україні воєнного стану) право кожного вільно залишати територію України, яке передбачене частиною першою статті 33 Конституції України, може бути тимчасово обмежене в умовах воєнного стану, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Згідно із частиною першою та другою статті 2 Закону України «Про прикордонний контроль» від 05.11.2009 року №1710-VI (далі - Закон №1710-VI) прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів. Прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон. Відповідно до ч. 3 ст. 2 Закону №1710-VI, прикордонний контроль здійснюється, зокрема, щодо осіб, які перетинають державний кордон. За положеннями ч. 4 ст. 2 Закону №1710-VI, прикордонний контроль включає: 1) перевірку документів; 2) огляд осіб, транспортних засобів, вантажів; 3) виконання доручень уповноважених державних органів України; 4) перевірку виконання іноземцями, особами без громадянства умов перетинання державного кордону у разі в`їзду в Україну, виїзду з України та транзитного проїзду територією України; 5) реєстрацію іноземців, осіб без громадянства та їх паспортних документів у пунктах пропуску через державний кордон; 6) перевірку автомобільних транспортних засобів з метою виявлення викрадених. За приписами частин першої, третьої, четвертої статті 6 Закону №1710-VI, перетинання особами, транспортними засобами державного кордону і переміщення через нього вантажів здійснюються лише за умови проходження прикордонного контролю та з дозволу уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України, а у випадках, визначених цим Законом, - посадових осіб Державної прикордонної служби України, якщо інше не передбачено цим Законом. Пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами. Пропуск транспортних засобів, вантажів через державний кордон здійснюється після проходження всіх передбачених законом видів контролю на державному кордоні. Прикордонний контроль вважається закінченим після надання уповноваженою службовою особою Державної прикордонної служби України дозволу на перетинання державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем або після доведення до відома відповідної особи рішення про відмову у перетинанні державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем. Відповідно до частини першої статті 7 Закону №1710-VI паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі. При цьому з`ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови особі у перетинанні державного кордону. Згідно статті 14 Закону №1710-VI, іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в`їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України", відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт. Форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону. Особа, якій відмовлено у перетинанні державного кордону, має право протягом одного місяця з дня прийняття відповідного рішення у передбаченому законом порядку оскаржити його до органу Державної прикордонної служби України вищого рівня або до адміністративного суду за місцем розташування відповідного органу. Оскарження зазначеного рішення не зупиняє його дії. Згідно із частинами першою, другою статті 3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 року №3857-ХІІ (далі Закон №3857-ХІІ) перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред`явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону. Правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України. Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок регулює Закон України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» від 21 січня 1994 року № 3857-XII (далі Закон № 3857-XII), який також визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв`язання спорів у цій сфері. Згідно ст. 1 Закону № 3857-XII, громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в`їхати в Україну. На громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов`язки. За громадянами України зберігаються на її території майно, кошти, цінні папери та інші цінності, що належать їм на праві приватної власності. Будь-яке обмеження їх громадянських, політичних, соціальних, економічних та інших прав не допускається. Статтею 2 Закону № 3857-XII передбачено, що документами, що дають право громадянину України на виїзд з України і в`їзд в Україну, є, зокрема, паспорт громадянина України для виїзду за кордон. Відповідно до п. 8 Порядку встановлення особливого режиму в`їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2021 р. № 1455, перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством. Пунктом 1 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 року №57 (далі Правила №57, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що ці Правила визначають порядок та умови перетинання громадянами України державного кордону. Згідно із пунктом 2 Правил №57 перетинання громадянами України (далі - громадяни) державного кордону здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю (далі - пункти пропуску), якщо інше не передбачено законом, за одним з таких документів, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну, зокрема: паспорт громадянина України для виїзду за кордон. У випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи. Відповідно до абзацу другого пункту 21 Правил №57, у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану перетинати державний кордон мають право: особи з інвалідністю за наявності посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або пенсійного посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідки для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики (далі - документи, що підтверджують інвалідність); особи, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю і супроводжують таких дружину (чоловіка) для виїзду за межі України, за наявності документів (їх нотаріально засвідчених копій), що підтверджують родинні зв`язки, інвалідність. Відповідно до пункту 26 Правил №57, у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому і третьому частини третьої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", а також пункті 2-14 цих Правил. За змістом пункту 12 Правил № 57, для здійснення прикордонного контролю громадяни подають уповноваженим службовим особам підрозділу охорони державного кордону паспортні, а у випадках, передбачених законодавством, і підтверджуючі документи без обкладинок і зайвих вкладень. Паспортні та підтверджуючі документи громадян, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами підрозділу охорони державного кордону з метою встановлення їх дійсності та належності громадянину, який їх пред`являє. У ході перевірки документів під час виїзду з України з`ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасового обмеження громадянина у праві виїзду за кордон. Відповідно до п. 15 Правил № 57, на підставі рішення уповноваженого законом державного органу про тимчасову відмову у виїзді за кордон (заборону виїзду), прийнятого відповідно до статті 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України", уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону відмовляє громадянину у перетинанні державного кордону, про що виносить обґрунтоване письмове рішення із зазначенням причин відмови, один примірник якого видається громадянинові. Верховний Суд у постанові від 18.04.2024 року у справі №260/2850/22 наголосив, що приписи Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Закону України «Про прикордонний контроль», Правил № 57 ґрунтуються на тому, що право громадянина на перетин кордону має бути підтверджено певними документами, які дають уповноваженій службовій особі Держприкордонслужби прийняти обґрунтоване рішення. При цьому за положеннями статті 14 Закону України «Про прикордонний контроль» відмова у перетинанні державного кордону допускається лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи із зазначенням причин відмови та у випадках, прямо передбачених законом. З наведених норм чинного законодавства слідує, що рішення про відмову у перетинанні державного кордону повинно містити конкретну законну підставу та її фактичне підтвердження. При цьому наявність такої підстави має бути доведена та відображена безпосередньо у рішенні про відмову. В іншому випадку таке рішення не відповідає вимогам обґрунтованості. В свою чергу правомірність відмови підлягає оцінці насамперед крізь призму тих конкретних підстав і мотивів, які прямо зазначені у рішенні суб`єкта владних повноважень, а не через можливі міркування, сформульовані згодом у судовому процесі. Як встановлено судом, в оскаржуваного рішення в графі «Причина відмови іноземцю, особі без громадянства або громадянину України в перетинанні державного кордону із зазначенням підстав та строків тимчасового обмеження громадянина України у праві на виїзд з України або рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцю, особі без громадянства…» відповідачем зазначено: «Закон України Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України, Правила перетинання Державного кордону громадянами України, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 57 від 27.01.1995 року. Тобто оскаржуване рішення не містить жодного обґрунтування причин відмови ОСОБА_1 у перетинанні державного кордону України, а також не містить посилання на конкретні норми чинного законодавства, які недотримано позивачем, та на підставі яких уповноваженою особою прийнято рішення про відмову у перетинанні державного кордону України, а лише загальне вказання на Закон та Правила. За таких обставин колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення відповідача фактично не містить передбачених чинним законодавством підстав для відмови у перетинанні державного кордону України. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Колегія суддів звертає увагу на практику Європейського суду з прав людини (наприклад, рішення у справі «Suominen v. Finland», заява № 37801/97, пункт 36), відповідно до якої орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень; принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень полягає у тому, щоб рішенням було прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. В даному випадку рішення відповідача про відмову у перетинанні державного кордону, без зазначення конкретного пункту Правил № 57, яким визначено умови перетинання державного кордону та перелік документів, необхідних для такого перетинання, а також без вказівки на те, яких саме документів не надано позивачем, не можна вважати таким, що відповідає вимогам частини другої статті 2 КАС України, зокрема щодо обґрунтованості. Слід зазначити, що Конституцією України та КАС України прямо передбачений обов`язок суб`єктів владних повноважень дотримуватися принципу належного урядування, відповідно, адміністративні суди під час розгляду та вирішення спорів, що виникають у сфері публічно-правових відносин, мають перевіряти дотримання цього принципу у всіх його аспектах з урахуванням конкретних обставин справи. Верховний Суд звертав увагу на те, що фактичне застосування принципу належного урядування є своєрідним «маркером» того, як в Україні гарантуються статті 1, 3, 6, 8, 19, 55, 56, 124 Конституції України, а суди застосовують частину другу статті 2 КАС України та статті 3 і 4 Угоди про асоціацію з ЄС. Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення уповноваженим органом конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття. Відтак, невиконання суб`єктом владних повноважень законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності. У відзиві на позов представник відповідача посилався на те, що 10.12.2023 року, як стверджує позивач, в пункті пропуску для здійснення прикордонного контролю надав паспорти громадянина України для виїзду за кордон свій та дружини, довідку про присвоєння дружині інваліда ІІ групи за загальним захворюванням та свідоцтво про шлюб. Відпвідач посилався на те, що наданий пакет документів та наявних в них записів, не надає право на перетинання державного кордону, як особі чоловічої статі призивного віку. Також відповідач вказував на те, що відповідно абзацу одинадцятого частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи за умови, що такі особи з інвалідністю не мають інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону їх утримувати. Тобто, умову, що дружина позивача, як особа з інвалідністю, не має інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону її утримувати, повинна підтверджуватися відміткою про відстрочку від мобілізації у військовому квитку чи іншому документі, який видається територіальним центром комплектування та соціальної політики, в якому позивач перебуває на відповідному обліку. У поданій апеляційній скарзі представник військової частини НОМЕР_1 посилався на те, що згідно абзацу 3 пункту 2-1 Правил № 57, на застосуванні якого наполягав позивач, у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану перетинати державний кордон мають право особи, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю і супроводжують таких дружину (чоловіка) для виїзду за межі України, за наявності документів (їх нотаріально засвідчених копій), що підтверджують родинні зв`язки, інвалідність. В свою чергу, нормами абзацу 1 пункту 2-1 Правил № 5 визначено, що документами, що підтверджують інвалідність є: посвідчення, яке підтверджує відповідний статус; пенсійне посвідчення; посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності; довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики. Як вказав апелянт, на момент оформлення перетинання державного кордону на виїзд з України наданий пакет документів не підтверджував наявність у позивача права на виїзд на підставі абзацу 3 пункту 2-1 Правил № 57, через ненадання документу, що підтверджує інвалідність в розумінні пункту 2-1 Правил №

57. Колегія суддів звертає увагу на те, що суб`єкт владних повноважень не може під час судового розгляду підміняти або доповнювати мотиви власного індивідуального акта новими аргументами, які не були зазначені у такому акті. Предметом судового контролю є правомірність рішення суб`єкта владних повноважень з огляду на ті фактичні та юридичні підстави, які були покладені в основу його прийняття. Тому наведені відповідачем в апеляційній скарзі посилання на ненадання позивачем певних документів не можуть бути самостійною підставою для підтвердження правомірності рішення від 10.12.2023 року № 3727, оскільки ці мотиви не були покладені прикордонним органом в основу спірного рішення. Ухвалюючи рішення про відмову в перетинанні державного кордону, відповідач був зобов`язаний: визначити конкретну підставу відмови; надати належні докази її наявності; відобразити це у мотивуванні рішення так, щоб воно ґрунтувалося на встановлених фактах, а не на припущеннях. У спорах щодо правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень тягар доказування покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України). Саме відповідач зобов`язаний довести, що оскаржуване рішення прийнято на підставі закону, у межах повноважень та у спосіб, передбачений законом. Однак в даному випадку відповідач не довів суду правомірності прийняття оскаржуваного рішення. З огляду на встановлені в ході розгляду справи обставини колегія суддів вважає, що рішення НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 10.12.2023 року № 3727 не відповідає критеріям ст. 2 КАС України, є необґрунтованим, протиправним, а тому підлягає скасуванню, як вірно встановлено судом першої інстанції. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для задоволення скарги та скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає. Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Підстави для розподілу судових витрат згідно ст. 139 КАС України відсутні. Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Керуючись ст. ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст. ст. 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2025 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Суддя-доповідач: А.В. Бойко Суддя: І.І. Тарновецький Суддя: О.А. Шевчук