Постанова 4854 № 420/8603/24

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 28 квітня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/8603/24 Головуючий в 1 інстанції: Василяка Д.К. Дата і місце ухвалення: 29.12.2025р., м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Бойка А.В., суддів : Тарновецького І.І., Шевчук О.А. розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И В : В березні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просила суд: визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 по відношенню до ОСОБА_1 щодо не нарахування і невиплати відповідно до підпункту 2 пункту 2 статті 15 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991р. №2011-ХІІ при звільненні 05 лютого 2023 року з військової служби одноразової грошової допомоги; зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 відповідно до підпункту 2 пункту 2 статті 15 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.19911р. №2011-XII одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2025 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування і невиплати відповідно до підпункту 2 пункту 2 статті 15 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991р. №2011-ХІІ при звільненні 05 лютого 2023 року з військової служби ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 відповідно до підпункту 2 пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. №2011-XII одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби. Не погоджуючись з вказаним рішенням військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на не правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати рішення від 29.12.2025р., з ухваленням по справі нового судового рішення про відмову в задоволені позову ОСОБА_1 . В своїй скарзі апелянт зазначає, що при вирішенні спору судом першої інстанції не надано належної правової оцінки посиланням військової частини НОМЕР_1 на те, що на момент звільнення ОСОБА_1 перебувала у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 , а тому, у відповідності до п. 5 розділу XXXII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018р. №260, у неї відсутнє право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні. Справа призначена до розгляду у порядку письмового провадження у відповідності до п.3 ч.1 ст.311 КАС України. Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного: Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 05.02.2023р. №35 ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за підпунктом «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Зазначеним наказом визначено, що вислуга років ОСОБА_1 при звільненні з військової служби склала 13 років 6 місяців. При звільненні з військової служби ОСОБА_1 не нараховано і не виплачено одноразової грошової допомоги, передбаченої підпунктом 2 пункту 2 статті 15 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991р. №2011-ХІІ. Вважаючи протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування і невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби ОСОБА_1 оскаржила її в судовому порядку. Суд першої інстанції визнав обґрунтованими позовні вимоги та задовольнив їх у повному обсязі. Суд зазначив, що оскільки ОСОБА_1 при звільненні з військової служби станом на 05.02.2023р. мала загальну вислугу років 13 років 6 місяців, тобто умова про наявність 10 і більше років вислуги у даному випадку дотримана, тому вона при звільненні з військової служби набула права на отримання одноразової грошової допомоги. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного. Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. №2011-ХІІ визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі. Абзац другий пункту 2 статті 15 Закону №2011-ХІІ у редакції, чинній на дату звільнення ОСОБА_1 з військової служби, передбачав, що військовослужбовцям при звільненні з військової служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Виплата військовослужбовцям зазначеної в цьому пункті одноразової грошової допомоги при звільненні їх з військової служби здійснюється Міністерством оборони України, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання. (абзац четвертий пункту 2 статті 15 Закону №2011-ХІІ). Згідно абз.8 п.2 ст.15 Закону №2011-ХІІ одноразова грошова допомога, передбачена цим пунктом, не виплачується військовослужбовцям, які станом на 16 березня 2014 року проходили службу на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя і в установленому порядку не продовжили її проходження за межами тимчасово окупованої території України. Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначає Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197. Відповідно до п.3 розділу ХХХІІ Порядку №260 особам офіцерського складу, які проходять кадрову військову службу та звільняються зі служби за власним бажанням, іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються зі служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, визначених Переліком сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року №413, та мають вислугу десять календарних років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Як вже зазначалося колегією суддів та не заперечується сторонами у справі, станом на дату звільнення з військової служби ОСОБА_1 мала більше десяти календарних років вислуги років, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вона набула право на виплату одноразової грошової допомоги при звільненні на підставі абзацу другого пункту 2 статті 15 Закону №2011-ХІІ у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Відповідну грошову допомогу військова частина НОМЕР_1 не виплатила на користь ОСОБА_1 , що є протиправною бездіяльністю відповідача. Заперечуючи проти позову та в обґрунтування вимог апеляційної скарги військова частина НОМЕР_1 зазначає, що так як станом на дату звільнення з військової служби позивач перебувала у розпорядженні, тому вона не набула права на одноразову грошову допомогу при звільненні. При цьому, апелянт посилається на положення п. 5 розділу XXXII Порядку №260. Так, відповідно до п. 5 розділу XXXII Порядку №260 одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби обчислюється з розміру місячного грошового забезпечення, до якого включаються, зокрема, які на день звільнення з військової служби перебували в розпорядженні відповідних командирів (начальників) та тим, які до дня звільнення з військової служби були звільнені від посад (у тому числі у зв`язку зі скороченням штатних посад),- щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за останньою займаною посадою на день звільнення з військової служби з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Тобто, вказаною нормою визначено порядок обчислення одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби осіб, які на день звільнення з військової служби перебували в розпорядженні відповідних командирів (начальників), а не визначається наявність/відсутність у таких осіб права на виплату відповідної грошової допомоги. Таким чином, доводи апеляційної скарги військової частини не спростовують правильність висновків суду першої інстанції про задоволення позову ОСОБА_1 , а тому підстав для задоволення скарги відповідача та скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає. Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні. Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Керуючись ст. ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст. ст. 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2025 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Суддя-доповідач А.В. Бойко Судді І.І. Тарновецький О.А. Шевчук