Постанова 4824 № 359/1091/24

справа № 359/1091/24 головуючий у суді І інстанції Муранова-Лесів І.В. провадження № 22-ц/824/13872/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О. П О С Т А Н О В А Іменем України 15 липня 2026 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді Фінагеєва В.О., суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А., за участю секретаря Надточий К.О., розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22 квітня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Муранової-Лесів І.В., у м. Бориспіль Київської області, повний текст рішення суду виготовлено 02 травня 2024 року, у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_5 , про визнання шлюбу недійсним, - В С Т А Н О В И В: У січні 2024 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом в якому просила визнати шлюб, укладений між ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженкою м. Луганськ, Луганської області, (РНОКПП НОМЕР_1 ), та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Луганськ, Луганської області (РНОКПП НОМЕР_2 ), зареєстрований Відділом реєстрації шлюбів та народжень Луганського міського управлінні юстиції 20 грудня 2003 року, актовий запис №1263, недійсним. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 20 грудня 2003 року сторони уклали шлюб, який зареєстрований Відділом реєстрації шлюбів та народжень Луганського міського управління юстиції, актовий запис № 1263. Вказує, що вони з відповідачем уклали шлюб без наміру створити сім`ю, не вели спільного господарства, не мали жодних намірів, які б свідчили про бажання створити сім`ю. На момент реєстрації шлюбу у них з відповідачем був спільний бізнес, саме це створило підстави та необхідність для укладення шлюбу, а не намір створити сім`ю. Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22 квітня 2024 року позов задоволено. Визнано шлюб, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , зареєстрований Відділом реєстрації шлюбів та народжень Луганського міського управлінні юстиції 20 грудня 2003 року, актовий запис № 1263, недійсним. В апеляційній скарзі особа, яка не брала участі у справі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що спір ініційований подружжям ОСОБА_6 та ОСОБА_3 з метою уникнення ОСОБА_4 від виконання судових рішень, ухвалених на користь ОСОБА_1 , зокрема: ухвали Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03 жовтня 2023 року у справі № 359/6937/20, якою позовну заяву ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання права власності на майно залишено без розгляду. Скасовано заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на нерухоме майно, вжиті ухвалою Бориспільського міськрайонного суду від 10 вересня 2020 року. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 понесені нею витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 50 000,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 536,80 грн. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 13 грудня 2023 року у справі № 753/12290/22, яким стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в твердій грошовій сумі в розмірі 15 000,00 грн. від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно починаючи з 12 жовтня 2022 року та до повноліття дитини, який підлягає індексації відповідно до закону. Зазначає, що станом на 01 жовтня 2025 року заборгованість ОСОБА_4 перед нею становить 1 206 560,00 грн. Розуміючи, що стягнення заборгованості буде звернено на нерухомість, яка придбана в шлюбі сторін та є їх спільною сумісною власністю, та зареєстрована за ОСОБА_3 , остання, за згодою з ОСОБА_4 , звертається до суду з позовом про визнання їх шлюбу недійсним. У позові вказує, що вона взагалі не проживала з ОСОБА_4 та нерухомість придбана нею за особисті кошти, про що зазначає суд першої інстанції в судовому рішенні. Також вказує, що, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , використовуючи приватно-правовий інструментарій, створили фраудаторну конструкцію шляхом подачі позову про визнання шлюбу недійсним та визнання його іншою особою, з метою унеможливлення виконання судових рішень, постановлених на користь ОСОБА_1 . У відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_3 вказує, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, не мають законодавчого обґрунтування, через що скарга не може бути задоволена, судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права. Ухвалою Київського апеляційного суду від 12 лютого 2026 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22 квітня 2024 року закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 362 Цивільного процесуального кодексу України Постановою Верховного Суду від 03 червня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Київського апеляційного суду від 12 лютого 2026 року скасовано та справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Скасовуючи ухвалу Київського апеляційного суду від 12 лютого 2026 року із направленням матеріалів справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, суд касаційної інстанції у постанові від 03 червня 2026 року виходив з того, що суд апеляційної інстанції належно не дослідив питання, чи стосується прав та інтересів ОСОБА_1 рішення суду першої інстанції, не надав оцінки доводам особи, яка подала апеляційну скаргу, не мотивував свого рішення про відсутність порушення прав та інтересів особи, яка подала апеляційну скаргу, тому висновки про закриття апеляційного провадження з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України є передчасними. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити виходячи з наступного. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що сторони не мали наміру створювати повноцінну сім`ю, разом не проживали, спільне господарство не вели. Факт народження дитини не може бути єдиною підставою вважати, що шлюб укладався сторонами з метою фактичного створення сім`ї, а не про людське око, без наміру створення правових наслідків, про що заявили сторони, будучи попереджені про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання. Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково (частина перша статті 352 ЦК України). Вказана норма права визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 2-12341/10 (провадження № 61-6686св21) вказано, що «законодавець визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. З огляду на наведені норми закону право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі в справі, проте ухвалене судом рішення певним чином впливає на їхні права та обов`язки, завдає шкоди, що може виражатися у несприятливих для них наслідках. Таким чином, суд апеляційної інстанції має першочергово з`ясувати, чи зачіпає оскаржуване судове рішення безпосередньо права та обов`язки заявника, та лише після встановлення таких обставин вирішити питання про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що ухвалене судом першої інстанції рішення не впливає на права та обов`язки заявника - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду». Тобто, звертаючись до суду з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції, особа, яка не брала участі в справі, має надати суду докази того, що оскарженим судовим рішенням вирішено питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки. Звертаючись до суду з апеляційною скаргою ОСОБА_1 зазначала, що в 2017 році, ОСОБА_1 почала зустрічатися з ОСОБА_4 , але в зв`язку з тим, він був одружений, мав дитину та не збирався залишати сім`ю, проживати сумісно вони навіть не планували. Вказує на те, що оскаржуване рішення прямо впливає на її права, так як в результаті його ухвалення ОСОБА_4 фактично набуває права співвласника належного їй майна. Станом на 01 лютого 2024 року, заборгованість відповідача по аліментам та ухвалі Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 вересня 2020 року у справі № 359/6937/20 вже складала більше 300 000,00 грн. Судом встановлено, що 20 грудня 2003 року відділом реєстрації шлюбів та народжень Луганського міського управління юстиції було зареєстровано шлюб між ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що в Книзі реєстрації шлюбів складено відповідний актовий запис № 1263, що підтверджується свідоцтвом про шлюб Серії НОМЕР_3 ( а.с. 9). ІНФОРМАЦІЯ_4 у сторін народився син ОСОБА_8 , про зроблено актовий запис № 193 від 17 травня 2004 року Ленінським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Луганського міського управління юстиції (а.с.66). 28 січня 2020 Києво-Святошинським районним судом Київської області було ухвалено рішення у цивільній справі № 369/12042/19, провадження № 2/369/1758/20 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу, яким позовні вимоги ОСОБА_3 було задоволено та розірвано шлюб, який зареєстровано 20 грудня 2003 року відділом реєстрації шлюбів та народжень Луганського міського управління юстиції, актовий запис № 1263. 28 липня 2020 року ОСОБА_4 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, якою просить вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на: нерухомість - садовий будинок з господарчими, побутовими будівлями та спорудами загальною площею 153,5 кв.м та земельну ділянку (кадастровий номер земельної ділянки 3220882903:03:038:0058) площею 777 га, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , державна реєстрація якого була проведена 15.08.2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Діонісьєвой А.Е. на ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_4 ); - квартиру, загальною площею - 53,7 кв.м, що розташована за адресою : АДРЕСА_2 , державна реєстрація даної квартири буда проведена 24.06.2019 року державним реєстратором Комунального підприємства «Правочин» Мартинівської сільської ради Пулинського району Житомирської області, м. Київ Девяткіном О.А. на ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_4 ). Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30 липня 2020 року у задоволенні заяви ОСОБА_4 відмовлено. В подальшому ОСОБА_4 звернувся до Дарницького районного суду м. Києва про забезпечення позову до подачі позову, шляхом накладення арешту на: - садовий будинок АДРЕСА_3 Бориспільський район, Головурівська сільська рада, садове товариство «Парус» та квартиру № АДРЕСА_7, які належить на праві власності ОСОБА_1 . Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 11 серпня 2020 року заяву ОСОБА_4 про забезпечення позову, шляхом накладення арешту, повернуто заявнику. У серпні 2020 року ОСОБА_4 звернувся до Бориспільського міськрайонного суду Київської області із заявою про забезпечення позову та посилався на те, що протягом 2016 - 2020 років він проживав з ОСОБА_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу. В цей період часу вони придбали садовий будинок з господарчими, побутовими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , земельну ділянку в СТ «Парус» на території Головурівської сільської ради Бориспільського району та квартиру АДРЕСА_4 . ОСОБА_4 має намір пред`явити позов про поділ цих об`єктів нерухомого майна, однак їх відчуження у власність інших осіб унеможливить виконання рішення суду та утруднить захист прав заявника. Тому ОСОБА_4 просив суд накласти арешт на садовий будинок з господарчими, побутовими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 АДРЕСА_4 . Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19 серпня 2020 року у задоволенні заяви ОСОБА_4 відмовлено. У вересні 2020 року ОСОБА_4 звернувся до Бориспільського міськрайонного суду Київської області із позовом у якому просив: - встановити факт спільного проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_1 в період з червня 2016 року по лютий 2020 року; - визнати садовий будинок з господарчими, побутовими будівлями та споруди загальною площею 153,5 кв.м та земельну ділянку (кадастровий номер земельної ділянки 3220882903:03:038:0058) площею 777 га, що розташований за адресою - АДРЕСА_1 та квартиру, загальною площею - 53,7 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 спільною власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_1 ; - визнати за ОСОБА_4 право власності на частину садового будинку з господарчими, побутовими будівлями та споруди загальною площею 153,5 кв.м та земельної ділянки (кадастровий номер земельної ділянки 3220882903:03:038:0058) площею 777 га, що розташований за адресою - АДРЕСА_1 та частину квартиру, загальною площею - 53,7 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 20 жовтня 2020 року відкрито провадження у справі. Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03 жовтня 2023 року, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного суду від 08 січня 2024 року позовну заяву залишено без розгляду. Заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на нерухоме майно, вжиті ухвалою Бориспільського міськрайонного суду від 10 вересня 2020 року скасовано. В подальшому ОСОБА_4 , звернувся з апеляційною скаргою на заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 січня 2020 року. Ухвалою Київського апеляційного суду від 04 серпня 2021 року було прийнято заяву ОСОБА_3 про відмову від позову, визнано нечинним заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 січня 2020 року та закрито провадження у цивільній справі (а.с. 42-43). Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 13 грудня 2023 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 29 лютого 2024 року стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 аліменти в твердій грошовій сумі в розмірі 15 000,00 грн. від всіх видів заробітку /доходу/ щомісячно починаючи з 12 жовтня 2022 року та до повноліття дитини, який підлягає індексації відповідно до закону. Станом 30 вересня 2025 року заборгованість по аліментах складає 1 170 650,00 грн. З огляду на встановлені судом фактичні обставини справи, апеляційний суд приходить до висновку, що оскаржуваним судовим рішенням вирішено питання про права, інтереси та обов`язки ОСОБА_1 , яка у зв`язку з зазначеним має право на його оскарження. Так, у відповідності до вимог ст. 44 СК України, у випадках, передбачених статтями 39-41 цього Кодексу, шлюб є недійсним від дня його державної реєстрації. Шлюб, який визнано недійсним не створює будь-яких наслідків для осіб, що перебували в такому шлюбі, в тому числі і права спільної сумісної власності на майно, незалежно від того за ким воно було зареєстроване, за чоловіком чи дружиною. З матеріалів справи вбачається, що на момент звернення до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним (30.01.2024 року) у відповідача ОСОБА_4 були наявними невиконані грошові зобов`язання перед ОСОБА_1 , а саме по аліментам та ухвалі Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 вересня 2020 року у справі № 359/6937/20 яка складала більше 300 000,00 грн. Станом 30 червня 2026 року у відповідача наявна заборгованість перед ОСОБА_1 по аліментах в сумі 735 000,00 грн., що підтверджується наданою суду довідкою державного виконавця. Судові рішення, що набрали законної сили, можуть бути виконані в примусовому порядку у відповідності до Закону України «Про виконавче провадження». Відповідно до вимог ст. 10 зазначеного закону, заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; Частиною 6 ст. 48 Закону визначено, що ... у разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця. З огляду на викладене апеляційний суд приходить до висновку, що боргові зобов`язання відповідача можуть бути погашені в тому числі і за рахунок його частки у спільному майні подружжя, а саме за рахунок майна, зареєстрованого під час шлюбу на ім`я позивача ОСОБА_3 . Разом з тим, визнання шлюбу недійсним, позбавляє ОСОБА_1 можливості отримання задоволення своїх вимог, які підтверджені судовим рішенням, що набрало законної сили, за рахунок частки ОСОБА_4 в спільному майні подружжя, яке зареєстровано за позивачем. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_4 звертався до суду з вимогами про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_1 та у зв`язку з цим просив суд визнати зареєстроване на ОСОБА_1 нерухоме майно, спільною сумісною власністю. Відповідно до вимог ст. 21, 25 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі. Жінка та чоловік мають право на повторний шлюб лише після припинення попереднього шлюбу. Системне тлумачення зазначених норм закону свідчить, що чоловік який перебуває в зареєстрованому шлюбі, не може проживати однією сім`єю без реєстрації шлюбу з іншою жінкою, відмінною від жінки, з якою зареєстровано шлюб. Зазначене, по факту унеможливлює постановлення судом рішення про встановлення факту проживання чоловіка, який перебуває в шлюбі, з іншою жінкою однією сім`єю, без реєстрації шлюбу. Разом з тим, постановлення судом рішення про визнання шлюбу між позивачем та відповідачем недійсним, створює для відповідача можливість доводити факт постійного проживання однією сім`єю з ОСОБА_1 та відповідно ставити питання про належність йому на праві спільної сумісної власності усього майна, що зареєстроване за ОСОБА_1 за період такого проживання. В даному випадку оскаржуваним рішення усувається заборона перебування в іншому, окрім зареєстрованого, шлюбі, визначена ст. 25 СК України та надається можливість відповідачу доводити факт перебування його в фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_1 . З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що оскаржуваним судовим рішення порушуються права ОСОБА_1 , і з цих підстав, через що остання має право на оскарження такого рішення. Вирішуючи питання про законність та обґрунтованість рішення суду, яке оскаржує ОСОБА_1 , апеляційний суд виходить з наступного. Відповідно до частини першої статті 21, частини першої статті 24 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Згідно з частиною другою статті 40 СК України шлюб визнається недійсним за рішенням суду у разі його фіктивності. Шлюб є фіктивним, якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім`ї та набуття прав та обов`язків подружжя. За рішенням суду шлюб обов`язково визнається недійсним, якщо він був зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка, а також у разі його фіктивності. За теоретичним визначенням шлюб - це добровільний сімейний союз (спільність) жінки та чоловіка, спрямований на створення сім`ї, зареєстрований у встановленому порядку з дотриманням вимог закону, і такий, що породжує у них особисті та майнові права й обов`язки подружжя. Умовою дійсності шлюбу є наявність взаємної згоди осіб, які беруть шлюб, воля цих осіб повинна бути спрямована на створення сім`ї. Тлумачення норм СК України свідчить, що в цьому Кодексі закріплено три види недійсності шлюбу, який: (а) є недійсним в силу вказівки закону (стаття 39); (б) визнається недійсним за рішенням суду (стаття 40); (в) може бути визнаний недійсним за рішенням суду (стаття 41). Відповідно до положень СК України при розгляді спорів щодо фіктивності шлюбу судам необхідно встановити всі обставини справи, зокрема, стосунки подружжя до шлюбу, його тривалість, спільне проживання, у разі тимчасового або роздільного проживання, його причини, ведення господарства подружжям у шлюбі, набуття спільного майна, інші докази, які б свідчили про бажання створити сім`ю чи про його відсутність. Слід зазначити, що фіктивність шлюбу характеризується відсутністю наміру сторін створити сім`ю, тобто, як і будь-який правочин, може бути визнаний фіктивним, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. У постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 752/2337/16-ц Верховний Суд зазначив, що причини реєстрації фіктивного шлюбу можуть бути різними, як правило вони пояснюються та обумовлюються бажанням отримати певні права, підставою виникнення яких самостійно чи у складі інших юридичних фактів є шлюб, наприклад, отримання спадщини, житлової площі тощо. У випадку встановлення фіктивності шлюбу намір визначається стосовно речей неправового характеру - бажання проживати разом, вести спільне господарство, дбати про добробут та моральний стан сім`ї тощо. Саме по речах неправового характеру, що супроводжують відносини осіб після реєстрації шлюбу, можна визначити намір осіб щодо шлюбу. Шлюб вважається фіктивним лише тоді, коли обидві сторони діяли свідомо і кожна з них не мала наміру створити сім`ю. Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 761/11845/19 (провадження № 61-10406св20). Згідно з частинами першою - третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). З матеріалів справи вбачається, що жодних доказів, відсутності наміру створення сім`ї, як у позивача так і відповідача матеріали справи не містять. Напроти, з матеріалів справи вбачається, що сторони після реєстрації шлюбу прожили спільно більше двадцяти років. Після реєстрації в 2003 році шлюбу у них в 2004 році народилась спільна дитина. З заяви позивача про розірвання шлюбу від 13 вересня 2015 року вбачається, що позивач вказувала суду, що відповідач з 2017 року не проживає з нею, оскільки знайшов собі іншу жінку (т. 1 а.с. 105). Зазначене суперечить позиції позивача викладеній в позовній заяві про визнання шлюбу недійсним (т. 1 а.с. 2). Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції зазначеного не врахував, взяв до уваги заяву відповідача про визнання позову. При цьому суд залишив поза увагою, що відповідно до частини четвертої статті 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19), сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції не взяв до уваги зазначений висновок Верховного Суду та вважав доведеним факт недійсності шлюбу та відсутності у сторін наміру створювати сім`ю тільки тому, що сторони стверджували про зазначене. При цьому суд залишив поза увагою, що сторони прожили в шлюбі більше двадцяти років та виростили дорослого сина. Ніхто з них на протязі зазначеного часу не ставив питання про недійсність шлюбу та не заявляв, що не мав наміру створювати сім`ю. Конституційний Суд України у рішенні № 2-р(II)/2021 від 28.04.2021 наголосив, що приписи ст. ст. 13, 16 ЦК України мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного здійснення своїх прав. Зловживання правом у цивілістичному аспекті - це здійснення права поза його призначенням та з метою завдати шкоди іншим особам. Аналогічний підхід закріплений у постанові Верховного Суду від 07.08.2024 у справі № 501/3714/22, де вказано, що учасники цивільного обороту не можуть використовувати правомірний інструментарій (зокрема, визнання позову) для унеможливлення виконання майбутнього судового рішення про поділ майна або створення штучного пасиву. Суд не є місцем для «безцеремонної процесуальної гри». Встановлення судом факту недобросовісної реалізації права, що проявилося у маніпулятивному використанні правових процедур, є самостійною та достатньою підставою для відмови у захисті цивільного права на підставі частини третьої статті 16 ЦК України. Апеляційний суд наголошує, що засада добросовісності є фундаментальним принципом цивільного права, який діє безпосередньо та обмежує можливість отримання судового захисту особою, чия поведінка є очевидно недобросовісною. З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню через неповне з`ясування обставин (п. 1 ч. 1 ст. 376 ЦПК України), порушення норм процесуального права щодо прийняття визнання позову (ч. 4 ст. 206 ЦПК України) та неправильне застосування норм матеріального права, а саме ст. 13 та ст. 16 ЦК України, із ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову. При подачі апеляційної скарги ОСОБА_1 сплатила судовий збір у розмірі 1 860,80 грн. Оскільки апеляційний суд приходить до висновку про задоволення вимог апеляційної скарги, сплачений судовий збір підлягає стягненню на її користь з позивача. На підставі викладеного, керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу особи, яка не брала участі у справі ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 задовольнити. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22 квітня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_5 , про визнання шлюбу недійсним відмовити. Стягнути з ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_5 на користь ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_6 судовий збір у розмірі 1 860,80 (одна тисяча вісімсот шістдесят) гривень 80 копійок. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повне судове рішення складено 17 липня 2026 року. Головуючий Фінагеєв В.О. Судді Кашперська Т.Ц. Яворський М.А.