Постанова 4822 № 727/12975/24

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 липня 2025 року м. Чернівці справа № 727/12975/24 провадження 822/1/26 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Кулянди М.І., суддів: Одинака О.О., Перепелюк І.Б., за участю секретаря судового засідання Скулеби А.І., учасники справи: заявник ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Чернівецька міська рада, апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 04 грудня 2024 року, головуючий в суді першої інстанції суддя Літвінова О.Г. ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог Заявник звернувся до суду зі заявою про встановлення юридичного факту. В заяві посилається на те, що ОСОБА_1 з січня 2024 року проживає разом з ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1 та здійснює за ним постійний догляд, оскільки він є особою з інвалідністю 1 групи, підгрупи Б загального захворювання, інвалідність встановлено безтерміново. ОСОБА_2 має значну залежність від інших осіб у виконанні життєво-важливих соціально-побутових функцій і часткову нездатність до виконання окремих функцій самообслуговування. З метою покращення здоров`я ОСОБА_2 виявив бажання виїхати за межі України для проведення ряду лікарських консультацій та лікування. Виїхати без сторонньої допомоги та реалізувати своє бажання самостійно він не може, відповідно, звернувся за допомогою до ОСОБА_1 , так як сім`ї не має, дітей не було, з дружиною розлучився 24 квітня 2003 року. Просив суд, встановити факт, що має юридичне значення, а саме, що ОСОБА_1 , дійсно здійснює постійний догляд за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , інвалідом 1 групи підгрупи Б загального захворювання, який зареєстрований та проживає за адресою АДРЕСА_1 . Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівці від 04 грудня 2024 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту відмовлено. Відмовляючи в задоволенні заяви, суд першої інстанції прийшов до висновку, що заявником не подано до суду доказів, які б підтверджували причини неможливості одержання документів відповідного компетентного органу соціального захисту, що посвідчує факт надання ним постійного догляду за ОСОБА_2 , за відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд, не надав документів про те, що він є надавачем соціальних послуг та, або витягу з реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг. Крім того, будь яких підтверджень, щодо проведення ряду лікарських консультацій та лікування суду не надано. Короткий зміст вимог апеляційної скарги На зазначене рішення ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення його заяви. Посилається на те, що оскаржуване рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права і неправильним застосуванням норма матеріального права, а також неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу В апеляційній скарзі наводить обставини й підстави для задоволення вимог, які викладені в заяві та свої доводи мотивує тим, що від встановлення факту про здійснення ним постійного догляду за ОСОБА_2 , який потребує постійного стороннього догляду, оскільки відсутні інші особи, які можуть здійснювати такий догляд, - не виникають, не змінюються чи не припиняються інші правовідносини. Вказує, що у зв`язку із можливості супроводу його на лікування, як на території України, так і за кордоном, у нього виникла необхідність щодо юридичної фіксації даного факту. Встановлення вказаного факту не породжує спір про право і щодо нього не існує будь-якого цивільного спору. Оскільки, іншим шляхом неможливо встановити зазначений вище факт, єдиним правовим засобом для його встановлення є звернення до суду із відповідною заявою, так як його мати позбавлена можливості у реалізації свого права на постійний сторонній догляд за нею, а він є єдиною особою, яка зайнята постійним доглядом за своєю мамою. З аналізу правового обґрунтування, вбачається наявність всіх умов для встановлення факту, що має юридичне значення, і таке встановлення належить до юрисдикції суду. З невідомих підстав судом помилково застосовуються положення ст. 59, 60, 62 ЦК України та 295 ЦПК України, якими регулюються інші правовідносини, не маючи відношення до даної цивільної справи. Зауважив, що ним до заяви було додано військовий квиток, згідно якого він звільнений з військової служби і звернення до суду про встановлення даного факту, що має юридичне значення, не стосується питання військової служби.

Мотивувальна частина Обставини справи, встановлені судом першої та апеляційної інстанцій ОСОБА_1 з січня 2024 року проживає разом з ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1 (а.с.11). ОСОБА_2 є особою з інвалідністю 1 групи, підгрупи Б загального захворювання, інвалідність встановлення безтермінова (а.с.8). ОСОБА_2 сім`ї та дітей немає, що підтверджується нотаріально засвідченою заявою від 11 листопада 2024 року (а.с.12), з дружиною розлучився 24 квітня 2003 року, що підтверджується рішенням Костопільського районного суду Рівненської області (а.с.13). Заявник 25 червня 2024 року звертався до Департаменту соціальної політики Чернівецької міської ради із заявою щодо складання акту встановлення факту здійснення ним догляду ОСОБА_2 для перетину державного кордону. В складанні акту відмовлено по причинні відсутності документа, що підтверджує місце реєстрації, як особа яка здійснює догляд та відсутністю документів, що підтверджують ступінь родинних зв`язків з ОСОБА_2 (а.с.10). Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України). Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України). Відповідно до ст. 15 цього Кодексу кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина сьома статті 19 ЦПК України). Відповідно до ч.1 ст.293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Згідно п.5 ч.2ст. 293 ЦПК України суд в порядку окремого провадження розглядає справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її' загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (частина перша статті 315 ЦПК України). Разом з тим, частиною другою статті 315 ЦПК України встановлено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. В пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» судам роз`яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право, чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі №287/167/18-ц (провадження №14-505цс 19) вказано, що «в порядку окремого провадження розглядаються, зокрема, справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян, але тільки якщо воно не пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право і якщо заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах. Заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би факт, що має юридичне значення, але йому в цьому було відмовлено (із зазначенням причин відмови). Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, зокрема, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність, тобто суддя повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. [...] Якщо при розгляді заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, визначено, що існує спір про право і справа має розглядатися за правилами того судочинства, за яким подано цю заяву, проте в порядку позовного провадження, то суд залишає заяву без розгляду. У випадку якщо справа підлягає розгляду в порядку іншого судочинства, ніж подано заяву про встановлення факту, що має юридичне значення, то суд відмовляє у відкритті провадження або закриває провадження у справі, якщо провадження у справі було відкрито». Судом встановлено, що звертаючись до суду із заявою в порядку окремого провадження з посиланням на статті 293, 315 ЦПК України, заявник ОСОБА_1 просив встановити факт здійснення ним постійного догляду за ОСОБА_2 . Встановлення такого факту йому необхідне, для супроводу ОСОБА_2 за межі України, оскільки його звернення були розглянуті у встановлений законом спосіб і йому відмовлено у складанні акту. Зауважував, що він вже знятий з військового обліку і звернення до суду з даною заявою не стосується питання військової служби. Апеляційний суд не погоджується з такими доводами ОСОБА_1 , виходячи з наступного. Порядок вирішення питання можливості оформлення постійного догляду за особами похилого віку, у тому числі і за особами, що потребують постійного стороннього догляду, визначено Законом України «Про соціальні послуги», Порядком підготовки та перепідготовки фізичних осіб, які надають соціальні послуги з догляду без здійснення підприємницької діяльності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 2020 року №430, Порядком подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженим постановою КМУ від 23 вересня 2020 року за №859, Порядком подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду без здійснення підприємницької діяльності на професійній основі, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06 жовтня 2021 року №1040. Вказані нормативно-правові акти визначають порядок отримання статусу фізичної особи, яка надає соціальні послуги з догляду, внесення відомостей про таких осіб до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг, порядок отримання витягу з такого Реєстру. Згідно із преамбулою Закону України «Про соціальні послуги» цей Закон визначає основні організаційні та правові засади надання соціальних послуг, спрямованих на профілактику складних життєвих обставин, подолання або мінімізацію їх негативних наслідків, особам/сім`ям, які перебувають у складних життєвих обставинах. Статтею 1 Закону України «Про соціальні послуги» визначено, що надавачі соціальних послуг - юридичні та фізичні особи, фізичні особи - підприємці, включені до розділу "Надавачі соціальних послуг" Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг, а отримувачі соціальних послуг - це особи/сім`ї, які належать до вразливих груп населення та/або перебувають у складних життєвих обставинах, яким надаються соціальні послуги. Пунктом 3 частини 6 статті 13 цього Закону для фізичних осіб, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до Закону України «Про соціальні послуги», передбачена можливість надання соціальних послуг з догляду на непрофесійній основі без проходження навчання та дотримання державних стандартів соціальних послуг отримувачем соціальних послуг з числа членів своєї сім`ї, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права і обов`язки та є громадянами похилого віку з когнітивними порушеннями, проте для отримання відповідного статусу, надавач та отримувач соціальних послуг повинні бути включені до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг, незалежно від того, претендує надавач соціальної послуги на отримання компенсації від держави чи ні. Згідно з статтею 19 Закону України «Про соціальні послуги» підставою для розгляду питання надання соціальних послуг за рахунок бюджетних коштів є подання до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчого органу міської ради міст обласного значення, ради об`єднаної територіальної громади за місцем проживання/перебування особи: 1) заяви особи або її законного представника про надання соціальних послуг; 2) звернення, повідомлення інших осіб в інтересах осіб/сімей, які потребують соціальних послуг. Фізичні особи, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності, можуть надавати соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі без проходження навчання та дотримання державних стандартів соціальних послуг отримувачам соціальних послуг з числа членів своєї сім`ї, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права і обов`язки та є: 1) особами з інвалідністю І групи; 2) дітьми з інвалідністю; 3) громадянами похилого віку з когнітивними порушеннями; 4) невиліковно хворими, які через порушення функцій організму не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися; 5) дітьми, яким не встановлено інвалідність, але які є хворими на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет І типу (інсулінозалежні), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дітьми, які отримали тяжку травму, потребують трансплантації органа, потребують паліативної допомоги. Перелік зазначених тяжких захворювань, розладів, травм, станів дітей, яким не встановлено інвалідність, затверджує Кабінет Міністрів України. Факт постійного надання соціальних послуг (догляду) інвалідам та хворим, які не здатні до самообслуговування і потребують постійної сторонньої допомоги, може бути встановлений структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчими органами сільських, селищних, міських рад за місцем проживання/перебування осіб, яким надаються соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі із дотриманням Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2020 року №

859. Таким чином положеннями Закону України «Про соціальні послуги» та Порядку визначено, що нездатність особи до самообслуговування, що передбачає постійну потребу особи в сторонній допомозі, є підставою оформленням такого догляду в органах соціального захисту населення. Колегією суддів встановлено, що саме нормами Закону України «Про соціальні послуги» врегульовано питання оформлення статусу особи щодо надання соціальних послуг фізичною особою не на професійній основі і за ст. 13 Закону надавач та отримувач соціальних послуг повинні бути включені до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг, незалежно від того, претендує надавач соціальної послуги на отримання компенсації від держави чи ні. Пунктом 7 цього Порядку визначено, що призначення і виплата компенсації здійснюються уповноваженим органом з місяця подання фізичною особою, яка надає соціальні послуги, таких документів: заява про згоду надавати соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі; заява про згоду отримувати соціальні послуги; копії свідоцтва про народження; висновку лікарської комісії медичного закладу щодо потреби в догляді громадян похилого віку внаслідок когнітивних порушень за формою, затвердженою МОЗ . Норми чинного законодавства не вимагають для призначення виплат особі, що здійснює догляд, вставлення в судовому порядку факту здійснення постійного догляду особи похилого віку, з когнітивними порушеннями. Необхідність такого догляду та сам факт його здійснення, встановлюється уповноваженим органом на підставі поданих документів. З вказаного вбачається, що законодавство передбачає позасудовий порядок встановлення факту здійснення постійного догляду за особою, яка потребує такого догляду. У разі не визнання уповноваженими особами управлінням соціального захисту населення права заявника на отримання виплат, передбачених Порядком подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженим постановою КМУ від 23 вересня 2020 року за №859, заявник не позбавлений можливості оскаржити їх дії чи бездіяльність у судовому порядку. За предметом та можливими правовими наслідками цей спір існуватиме у сфері публічно-правових відносин. Відповідно до постанови Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі №287/167/18-ц, вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, зокрема, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність, тобто суддя повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито, - закриває провадження у ній. З урахуванням встановленого, якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній. Наведене узгоджується також з правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі №320/948/18 та у постановах Верховного Суду від 16 листопада 2022 року в справі №363/5518/21, від 04 травня 2022 року в справі №372/285/21. Таким чином, постановляючи оскаржуване рішення про відмову в задоволенні заяви, суд першої інстанції не врахував, що заява ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, не підлягає розгляду судом загальної юрисдикції в порядку окремого провадження. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Враховуючи наведене, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково, рішення суду першої інстанції - скасуванню з залишенням заяви про встановлення факту, що має юридичне значення - без розгляду, в порядку ч. 4 ст. 315 ЦПК України. Керуючись ст. ст. 315, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 04 грудня 2024 року скасувати. Заяву ОСОБА_1 , зацікавлені особи: ОСОБА_2 , Чернівецька міська рада про встановлення факту, що має юридичне значення (факт постійного догляду за особою, яка цього потребує) залишити без розгляду. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Дата складання повної постанови 15 липня 2026 року. Головуючий М.І. Кулянда Судді: О.О. Одинак І.Б.Перепелюк