Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 346/833/26

Справа № 346/833/26 Провадження № 22-ц/4808/1235/26 Головуючий у 1 інстанції Сольський В. В. Суддя-доповідач Мальцева Є.Є. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 липня 2026 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Мальцевої Є.Є., суддів: Девляшевського В.А., Василишин Л.В., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» на заочне рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 29 квітня 2026 року, ухвалене судом у складі головуючого судді Сольського В.В. у м. Коломия, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, у с т а н о в и в: 24 лютого 2026 року представник позивача звернулася до суду із вказаним позовом, який мотивувала тим, що 25 січня 2025 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 за допомогою Веб-сайту позивача (https:/navse.in.ua) було укладено електронний Договір про відкриття кредитної лінії № 1502-4804. Відповідно до умов кредитного договору позивач взяв на себе зобов`язання надати відповідачу кредит для задоволення особистих потреб на наступних умовах: сума кредиту 17 600 грн, строк кредитування 300 днів, базовий період 14 днів, під час якого застосовується знижена відсоткова ставка 0,90 % на день, стандартна відсоткова ставка 1,00 % на день, а відповідач зобов`язався повернути кредит та відсотки за користуванням ним в строк та на умовах, встановлених кредитним договором. Своїх обов`язків за кредитним договором відповідач не виконав у зв`язку із чим у нього виникла заборгованість, розмір якої станом на 19 січня 2026 року складав: 67 468,14 грн з яких: 13 106,32 грн прострочена заборгованість за кредитом; 44 161,82 грн прострочена заборгованість за нарахованими процентами; 10 200,00 грн заборгованість за процентами річних на підставі ст. 625 ЦК. Тому просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 67 468,14 грн, та сплачений судовий збір у розмірі 2 662,40 гривень. Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області заочним рішенням від 29 квітня 2026 року позов задовольнив частково. Стягнув з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії № 1502-4804 від 25 січня 2025 року в розмірі 49666,66 гривень. В решті частин позовних вимог відмовив. Стягнув з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» сплачений судовий збір у розмірі 1 959,93 грн. Не погоджуючись із таким рішенням, представник ТОВ «Укр Кредит Фінанс» звернулася до апеляційного суду з апеляційною скаргою,вважає, що вищезазначене рішення є таким що прийнято з неповним з`ясуванням судом обставин, які мають значення для справи та неправильним застосуванням судом норм матеріального права. Апелянт зазначає, що судом першої інстанції було встановлено, що між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 25.01.2025 року було укладено договір про відкриття кредитної лінії № 1502-4804, що додавався до позовної заяви. Крім того, 19.02.2025 року між сторонами було укладено Додаткову угоду до Договору про відкриття кредитної лінії №1502- 4804, відповідно до умов якої відповідачу було надано додаткові кредитні кошти у сумі 1800,00 грн. Та 01.04.2025 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Укр Кредит Фінанс» було укладено Додаткову угоду до Договору про відкриття кредитної лінії №1502-4804, відповідно до умов якої відповідачу було надано додаткові кредитні кошти у сумі 1000.00 грн. В той же час, відповідно до п. 4.9. Кредитного договору №1502-4804 від 25.01.2025 р. строк кредитування становить 300 календарних днів з моменту перерахування кредиту позичальнику. У договорі встановлено, що строк кредитування може бути продовжений за взаємною згодою сторін шляхом укладення Додаткової угоди до цього Договору, згідно з якою після укладення Додаткової угоди строк кредитування продовжується і складає з моменту укладення Додаткової угоди до його закінчення 300 (триста) календарних днів. У такому випадку актуальний Строк кредитування зазначається в останній укладеній Сторонами Додатковій угоді до цього Договору, якою змінювався строк кредитування. Зазначає, що відповідно до пункту 2.7. Додаткової угоди від 19.02.2025 р. сторони домовились продовжити строк кредитування на 25 днів, встановивши, що після укладення цієї Додаткової угоди строк кредитування з урахуванням його продовження складає з моменту укладення Додаткової угоди до його закінчення 300 календарних днів. З урахуванням цього загальний строк кредитування за Відповідно до пункту 2.7. Додаткової угоди від 01.04.2025 р. сторони домовились продовжити строк кредитування на 41 днів. З урахуванням цього загальний строк кредитування за Договором становить 366 днів. Таким чином, строк кредитування було продовжено за взаємною згодою сторін, шляхом укладення Додаткових угод до Договору, з 300 днів до 366 днів. Відповідач в свою чергу підтвердив ознайомлення з такими умовами, шляхом підписання Додаткової угоди за допомогою одноразового ідентифікатора. Тобто, згідно п. 2.7 Додаткових угод визначено законне право позивача нараховувати проценти за користування кредитом в межах строку договору (кредитування) погодженому між сторонами, а саме в межах 366 календарних днів. Враховуючи викладене, суд першої інстанції помилково дійшов до висновку, що строк кредитування складає 300 календарних днів, та що строк кредитування не продовжувався, а також відсутні докази продовження строку кредитування. Апелянт зазначає, що у договорі між сторонами була узгоджена процентна ставка стандартна процентна ставка становить 1.00%, знижена процентна ставка становить 0.90%. Тобто, між сторонами погоджено строк кредитування згідно п. 4.9. Договору та п.2.7. Додаткових угод, а саме 366 календарних днів, протягом якого Позивач має право нараховувати проценти за користування кредитом. Крім того пунктом 4.7. Договору передбачено, що Комісія за видачу кредиту становить 20.00 % від суми виданого Кредиту. Також апелянт вказує про правомірність нарахування процентів, передбачених статтею 625 ЦК України. Зазначені нарахування не є неустойкою у розумінні штрафних санкцій, а виступають способом захисту майнового права кредитора. 24.12.2023 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», на підставі якого п.6 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» викладено в новій редакції, а саме: у разі прострочення споживачем у період з 1 березня 2020 року до припинення зобов`язань за договором про споживчий кредит, укладеним до тридцятого дня включно з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", у тому числі того, строк дії якого продовжено після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. Одночасно також відбулось виключення п.6.1 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону про споживче кредитування, яким було передбачено норму про звільнення споживача від відповідальності за прострочення виконання зобов`язань у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування. Отже, чинна норма Закону Про споживче кредитування, яка також діяла на дату укладання договору з відповідачем, і яка передбачає звільнення від відповідальності перед кредитодавцем за прострочення виконання зобов`язань, не застосовується до договорів про споживчий кредит, які укладені за межами періоду, що встановлений п. 6 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення», тобто з 23.01.2024 року, тому позивач має всі підстави для нарахування та витребування з відповідача сплати неустойки та інших платежів за прострочення виконання зобов`язання, в тому числі процентів, передбачених статтею 625 ЦК України. Просить оскаржене рішення скасувати, ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю, стягнути судові витрати. Відповідач не скористалася своїм правом подання відзиву на апеляційну скаргу, що за положеннями ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Із матеріалів справи вбачається, що ціна позову в даній справі є менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 328 x 30 = 99 840 грн), тому справа відноситься до категорії малозначних справ в силу вимог закону. Згідно ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Інформація про призначення даної справи до розгляду у апеляційному суді без повідомлення учасників справи завчасно розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного. Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні. Судом встановлено, що 25 січня 2025 року між ТзОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 за допомогою Веб-сайту позивача (https://navse.in.ua) було укладено електронний Договір про відкриття кредитної лінії № 1502-4804. Як вбачається із змісту кредитного договору, разом із Правилами відкриття кредитної лінії, Паспортом споживчого Кредиту, Таблицею обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за Договором відповідно до Методики Національного банку України складають єдиний договір, в якому визначаються всі істотні умови та з яким Позичальник був попередньо ознайомлений. Даний договір та Правила відкриття кредитної лінії разом складають єдиний договір та визначають усі істотні умови Договору та надання кредиту. Укладаючи даний договір, позичальник підтверджує, що попередньо уважно ознайомився з правилами на веб-сайті Кредитодавця, повністю розуміє всі їх умови, зобов`язується та погоджується неухильно дотримуватись договору, а тому добровільно та свідомо укладає договір та бажає настання правових наслідків обумовлених ним (п. 12.1 договору). Невід`ємною частиною цього договору є додатки: Правила відкриття кредитної лінії (надання споживчих кредитів), Паспорт споживчого кредиту, Таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором (Графік платежів за договором). У відповідності до норм ч.1 ст. 13 ЗУ «Про споживче кредитування» був укладений в письмовій формі у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг». На виконання зазначених вимог, Позичальнику було направлено на його електронну пошту одноразовий ідентифікатор А4007, для підписання Кредитного договору № 1502-4804 від 25.01.2026 року, підтвердження ознайомлення з Правилами та інших супутніх документів. Відповідно до умов кредитного договору позивач взяв на себе зобов`язання надати відповідачу кредит для задоволення особистих потреб на наступних умовах. Згідно п.4.1. Загальний розмір Кредиту (сума Кредиту) за цим Договором становить 17 600 гривень. Згідно п.4.3. Плата за видачу кредиту передбачена у формі процентів за користування Кредитом. Тип процентної ставки за користування кредитом - фіксована. Базовий період складає 14 календарних днів. Перебіг першого Базового періоду починається з дати надання кредиту та закінчується в дату останнього календарного дня першого Базового періоду (п.4.4). Сплату процентів за користування кредитом позичальник зобов`язаний здійснювати не пізніше визначених графіком платежів дат, які є останніми днями відповідних Базових періодів (п.4.5). Нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється на залишок неповерненої суми Кредиту за кожен день користування Кредитом, починаючи з дня видачі кредиту до дати фактичного повернення всієї суми кредиту, за наступною ставкою: Стандартна процентна ставка становить 1,00 % за кожен день користування кредитом. (4.6). Комісія за видачу кредиту становить 20% від суми наданого кредиту (п. 4.7. Договору). Строк кредитування - 300 календарних днів з моменту перерахування кредиту позичальнику. Дата повернення кредиту 20.11.2025 року (п.4.9). Реальна річна процентна ставка на дату укладення договору складає 5835,45 процентів (п.4.10). Орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення договору складає: 67 549,15 грн та включає в себе суму кредиту та проценти за користування кредитом (п.4.11). Денна процентна ставка на дату укладення цього договору складає: 0,947 процентів (п.4.12). Позичальник має право у будь-який час повністю або часткового повернути отриманий кредит (п. 5.2) Якщо позичальник має намір повністю достроково повернути кредит, тобто до закінчення строку кредитування, позичальник сплачує у повному обсязі всю суму неповернутого кредиту та залишок несплачених процентів за фактичний строк користування кредитом за ставкою визначеною умовами цього Договору, тобто за строк з моменту отримання Кредиту до моменту повернення кредиту кредитодавцю шляхом здійснення безготівкового переказу на банківський рахунок кредитодавця у порядку, визначеному у Правилах. З дати зарахування коштів на банківський рахунок кредитодавця у сумі, достатній для повної оплати виказаних вище зобов`язань, кредит вважається погашеним у повному обсязі, зобов`язання позичальника за цим договором припиняються (п. 5.3). Якщо позичальник достроково здійснює повернення тільки частини Кредиту, зобов`язання позичальника підлягають відповідному коригуванню (з дати, наступної за днем зарахування грошових коштів на банківський рахунок кредитодавця зменшується сума неповернутого кредиту, відсотки за користування кредитом нараховуються на залишок суми неповернутого кредиту). При частковому достроковому поверненні кредиту сума сплачених позичальником кредитодавцю коштів погашає вимоги кредитодавця зі сплати простроченої заборгованості, повернення суми кредиту, сплати процентів за кредитом та неустойки в порядку черговості, встановленої Правилами (п. 5.4). Позивач виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надавши відповідачу кредит відповідно до умов укладеного кредитного договору шляхом перерахування кредитних коштів на рахунок відповідача в сумі 17 600 грн, що підтверджується довідкою АТ КБ "ПриватБанк" (а.с. 39), яку суд визнає належним і допустимим доказом на підтвердження надання відповідачу кредитних коштів. Доказів на спростування того, що банківська картка, на яку здійснено платіж, їй не належить відповідач суду не надав. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач свої зобов`язання перед відповідачкою виконав, надавши останній кошти у користування на визначений договором період, а відповідачка порушила умови договору у зв`язку з чим має заборгованість перед відповідачем. При цьому позовні вимоги в частині стягнення з відповідачки процентів за користування кредитом, що нараховані позивачем після закінчення строку кредитування з 20.11.2025 року, задоволенню не підлягають, оскільки строк дії договору 300 днів. В частині стягнення з відповідачки 10 200,00 грн заборгованості за процентами на підставі статті 625 ЦК України задоволенню не підлягають, оскільки позивачем здійснено нарахування заборгованості за невиконання відповідачем умов кредитного договору в період дії воєнного стану, вказана сума в силу вимог пункту 18 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України підлягає списанню позивачем, як кредитором, а тому відсутні підстави для стягнення такої суми. Перевіривши матеріали справи й обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до такого висновку. Статтею 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно зі статтею 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів. Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України). У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України). Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Так, судом першої інстанції встановлено, підтверджується матеріалами справи та не оспорюється відповідачем, що 25 січня 2025 року ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 уклали договір про відкриття кредитної лінії № № 1502-4804 у електронній формі з використанням електронного підпису, одноразовий ідентифікатор А4007. Згідно з пунктами 2.1, 2.2 договору кредитодавець зобов`язується на умовах строковості, зворотності, платності, надати позичальнику грошові кошти (кредит), а позичальник (клієнт) зобов`язується повернути кредит сплатити проценти за користування кредитом. Відповідно до умов вказаного договору сума кредиту становить 17 600 грн (пункт 4.1 договору); строк кредитування 300 днів (пункт 4.9 договору). Дата видачі кредиту 25.01.2025, дата повернення кредиту 20.11.2025. Процентна ставка стандартна 1 % за кожен день користування кредитом протягом строку дії цього договору за кожен день користування кредитом (пункт 4.6 договору). Відповідно до пунктів 4.2. договору кредит надається у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів за реквізитами платіжної картки. Грошові кошти у сумі 17 600 грн на виконання умов кредитного договору № 1502-4804 перераховані ОСОБА_1 на картковий рахунок НОМЕР_1 , номер транзакції в системі LiqPay 2587756597. Крім того, встановлено, що додатковою угодою від 19.02.2025 р до Договору про відкриття кредитної лінії №1502-4804 кредитодавець та позичальник домовились про надання додаткових коштів у кредит у сумі 1800 грн та продовження строку кредитування на 25 днів. Також додатковою угодою від 01.04.2025 р до до Договору про відкриття кредитної лінії №1502- 4804 кредитодавець та позичальник домовились про надання додаткових коштів у кредит у сумі 1 000 грн та продовження строку кредитування на ще на 41 день. Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором №1502- 4804 загальний розмір заборгованості відповідачки станом на 19.01.2026 складає 67 468,14 грн, з яких: 13 106, 32 грн - заборгованість за кредитом; 44 161,82 грн - заборгованість за процентами; 10 200,00 грн - заборгованість за процентами річних на підставі статті 625 ЦК. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1054 ЦК України). Тобто, позичальник отримує від банку грошові кошти, власником яких він не був, та отримує можливість певний час правомірно не повертати надані грошові кошти. Натомість, у позичальника виникає зобов`язання повернути грошові кошти у встановлений строк та сплатити визначені договором проценти за користування кредитом. Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини 2 статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини 2 статті 1057 цього Кодексу. Отже, «користування кредитом» - це можливість позичальника за плату правомірно не повертати кредитору борг (кредит) протягом певного періоду часу, погодженого сторонами кредитного договору. Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина 2 статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України. Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу. Разом з цим, зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України. Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними. Зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України. За таких обставин, надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця. Отже, припис абзацу другого частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною 2 статті 1050 ЦК України. Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Отже, кредитодавець має право нараховувати передбачені договором проценти лише впродовж строку дії кредитного договору або до звернення кредитора до суду з вимогою про дострокове стягнення заборгованості, після спливу такого строку нарахування відсотків є безпідставним. Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року (справа №910/4518/16) зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України. У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточняючи свій правовий висновок, який викладений у постанові від 18.01.2022 року (справа №910/17048/17), щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав). Як вбачається з матеріалів справи, сторонами погоджено строк кредитування згідно з п. 4.9. Договору та п.2.7. Додаткових угод, а саме 366 календарних днів, протягом якого Позивач має право нараховувати проценти за користування кредитом, розмір яких визначено в п. 4.6. та 10.2. Договору, а відтак судом першої інстанції помилково (незаконно) було визначено, що строк договору є саме 300 днів, а не 366 календарних днів, як це визначено згідно з умовами Договору та Додаткових угод. Колегія суддів зазначає, оскільки розмір процентної ставки було погоджено за домовленістю сторін, договір укладено в електронній формі, з його умовами відповідач була ознайомлена попередньо, а відтак вільно та свідомо погодилася виконувати взяті на себе зобов`язання, у тому числі і щодо сплати процентів за користування кредитним коштами. ОСОБА_1 у термін, визначений договором, кредитні кошти не повернула, проценти за його користування повністю не сплатила, тому вимоги позивача щодо стягнення з відповідачки процентів за користування кредитними коштами, з урахуванням її часткових погашень, у загальній сумі 44 161,82 грн є обґрунтованими. Щодо доводів апелянта про стягнення процентів, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України, колегія суддів виходить з наступного. На момент виникнення спірних правовідносин є чинними положення п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, в редакції Закону №2120-IX. Посилання апелянта на те, що Законом №3498-IX внесено зміни до Закону України «Про споживче кредитування», виключено положення про звільнення споживача від відповідальності за допущення прострочення виконання кредитних зобов`язань, колегія суддів відхиляє, оскільки аналогічні зміни в розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України Законом №3498-IX не вносилися. Отже, враховуючи, що до вимог про стягнення процентів, нарахованих ТОВ «Укр Кредит Фінанс» на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, підлягають застосуванню вимоги п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, вимоги ТОВ «Укр Кредит Фінанс» в цій частині задоволенню не підлягають. Перевіривши в межах доводів апеляційної скарги позивача правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи спір, не в повній мірі дослідив та не надав належної правової оцінки зібраним у справі доказам, що має суттєве значення для правильного вирішення спору в частині складової боргу за нарахованими процентами. За наведеного, враховуючи неправильне застосування судом норм матеріального права, рішення суду підлягає зміні в частині розміру загальної заборгованості у зв`язку із стягненням заборгованості за відсотками в повному обсязі в сумі 44 161,82 грн. Згідно з частиною першою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. При подачі позовної заяви ТОВ «Укр Кредит Фінанс» сплатило судовий збір у розмірі 2662,40 грн. За подачу апеляційної скарги ТОВ «Укр Кредит Фінанс» сплатило судовий збір у розмірі 3993,60 грн. Оскільки позов ТОВ «Укр Кредит Фінанс» задоволено частково, суд розподіляє судові витрати пропорційно задоволеним вимогам, а саме: з відповідача на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» підлягає стягненню 5 657,60 грн (2662,40 +3993,60) х 85%). Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» задовольнити частково. Рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 29 квітня 2026 року змінити в частині суми загальної заборгованості і судових витрат. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» (ЄДРПОУ 38548598) загальну суму заборгованості за кредитним договором № 1502-4804 від 25 січня 2025 року в розмірі 57 268 (п`ятдесят сім тисяч двісті шістдесят вісім) грн 14 коп., у відшкодування судових витрат 5657 (п`ять тисяч шістсот п`ятдесят сім) грн. 60 коп.. В решті залишити рішення без змін. Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 17 липня 2026 року. Судді Є.Є. Мальцева В.А. Девляшевський Л.В.Василишин