Постанова 4822 № 715/4326/25

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 04 травня 2026 року м. Чернівці Справа № 715/4326/25 Провадження №22-ц/822/674/26 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Литвинюк І. М., суддів: Височанської Н. К., Перепелюк І. Б., за участю секретаря судового засідання: Собчук І. Ю., учасники справи: позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс», відповідач - ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» на заочне рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 16 лютого 2026 року, головуючий у І-й інстанції Маковійчук Ю. В., ВСТАНОВИВ: У грудні 2025 року ТОВ «Укр Кредит Фінанс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог посилалося на те, що між ним та відповідачкою 12 грудня 2024 року укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії № 1483-0303, за умовами якого відповідачу надано у кредит грошові кошти в розмірі 29 500 грн. Кредитодавець виконав взяті на себе зобов`язання у повному обсязі, надавши відповідачу кредит відповідно до умов укладеного кредитного договору, відповідач підтвердив виконання своїх зобов`язань. Отримавши кредитні кошти, відповідач не скористався правом протягом 14 календарних днів від дня укладання договору відмовитися від договору, порушив умови кредитного договору і не повернув у повному обсязі отримані кошти за договором, навіть після спливу строку кредитування. Просило стягнути з відповідачки ОСОБА_1 заборгованість за договором кредиту № 1483-0303 від 12 грудня 2024 року в розмірі 113 468,68 грн та судові витрати. Заочним рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 16 лютого 2026 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» загальну суму заборгованості за Кредитним договором № 1483-0303 від 12 грудня 2024 року в розмірі 88 739,73 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач свої зобов`язання перед відповідачкою виконав, надавши останній кошти у користування на визначений договором період, а відповідачка порушила умови договору у зв`язку з чим має заборгованість перед відповідачем, зокрема, 32 915,82 грн - заборгованість за кредитом; 55 823,91 грн - заборгованість за процентами (60 102,86-4278,95). При цьому позовні вимоги в частині стягнення з відповідачки процентів за користування кредитом в сумі 4 278,95 грн, що нараховані позивачем після закінчення строку кредитування з 08.10.2025, задоволенню не підлягають, оскільки строк дії договору 300 днів (п. 4.9) з 12.12.2024 по 07.10.2025. В частині стягнення з відповідачки 20 450,00 грн заборгованості за процентами на підставі статті 625 ЦК України задоволенню не підлягають, оскільки протягом строку дії договору нараховуються відсотки за користування кредитом відповідно до п. 4.9 договору. На зазначене рішення суду позивач ТОВ «Укр Кредит Фінанс» подало апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. Посилається на те, що рішення суду першої інстанції прийнято з неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, та неправильним застосуванням судом норм матеріального права. Зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що відповідно до п. 4.9. Кредитного договору №1483-0303 від 12.12.2024 строк кредитування, тобто строк, на який надається Кредит Позичальнику: 300 календарних днів з моменту перерахування кредиту позичальнику. Дата повернення (виплати) кредиту 07.10.2025. Строк кредитування було продовжено за взаємною згодою сторін шляхом укладення Додаткових угод до Договору, з 300 днів до 415 днів. Відповідач в свою чергу підтвердив ознайомлення з такими умовами шляхом підписання Додаткової угоди за допомогою одноразового ідентифікатора. Тобто, згідно з умовами Договору та Додаткових угод визначено законне право позивача нараховувати проценти за користування кредитом в межах строку договору (кредитування), погодженому між сторонами, а саме в межах 415 календарних днів, що було здійснено ТОВ «Укр Кредит Фінанс». Враховуючи викладене, суд першої інстанції помилково дійшов до висновку про те, що строк кредитування становить 300 календарних днів, оскільки строк кредитного договору є погодженим між сторонами та становить 415 календарних днів згідно з п. 4.9. Договору та п.2.7. Додатких 5 угод, що є прямою підставою для скасування рішення суду першої інстанції. Отже, позивач має право щодо нарахування процентів за користування кредитом в межах строку договору (кредитування) згідно з п. 2.7. Додаткових угод, а саме: 415 календарних днів, що останнім і було здійснено та відображено в розрахунку заборгованості. Також позивач має законні та обґрунтовані підстави для нарахування та стягнення з відповідача процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, як способу захисту порушеного грошового зобов`язання. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи й обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, виходячи з наступного. За вимогами частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване судове рішення не повністю відповідає зазначеним вимогам закону, виходячи з наступного. Статтею 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно зі статтею 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 12 грудня 2024 року ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 уклали договір про відкриття кредитної лінії № 1483-0303 у електронній формі з використанням електронного підпису, одноразовий ідентифікатор А8142. Згідно з пунктами 2.1, 2.2 договору кредитодавець зобов`язується на умовах строковості, зворотності, платності, надати позичальнику грошові кошти (кредит), а позичальник (клієнт) зобов`язується повернути кредит сплатити проценти за користування кредитом. Відповідно до умов вказаного договору сума кредиту становить 14 500 грн (пункт 4.1 договору); строк кредитування 300 днів (пункт 4.9 договору). Дата видачі кредиту 12.12.2024, дата повернення кредиту 07.10.2025. Процентна ставка стандартна 1 % за кожен день користування кредитом протягом строку дії цього договору за кожен день користування кредитом (пункт 4.6 договору). Відповідно до пунктів 4.2. договору кредит надається у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів за реквізитами платіжної картки. Грошові кошти у сумі 29 500 на виконання умов кредитного договору № 1483-0303 перераховані ОСОБА_1 на картковий рахунок № НОМЕР_1 , номер транзакції в системі LiqPay 2561626487. Крім того, встановлено, що додатковою угодою №1 від 06.03.2025 до Договору про відкриття кредитної лінії №1483-0303 від 12.12.2024 кредитодавець та позичальник домовились про надання додаткових коштів у кредит у сумі 1 000 грн. Також додатковою угодою № 2 від 06.04.2025 до договору про відкриття кредитної лінії №1483-0303 від 12.12.2024 кредитодавець та позичальник домовились про надання додаткових коштів у кредит у сумі 1 800 грн. Також додатковою угодою № 3 від 21.02.2025 до договору про відкриття кредитної лінії №1483-0303 від 12.12.2024 кредитодавець та позичальник домовились про надання додаткових коштів у кредит у сумі 2 000 грн. Також додатковою угодою № 4 від 01.03.2025 до договору про відкриття кредитної лінії №1483-0303 від 12.12.2024 кредитодавець та позичальник домовились про надання додаткових коштів у кредит у сумі 3 500,00 грн. Також додатковою угодою № 5 від 03.03.2025 до договору про відкриття кредитної лінії №1483-0303 від 12.12.2024 кредитодавець та позичальник домовились про надання додаткових коштів у кредит у сумі 1 300 грн. Також додатковою угодою №6 від 22.03.2025 до договору про відкриття кредитної лінії №1483-0303 від 12.12.2024 кредитодавець та позичальник домовились про надання додаткових коштів у кредит у сумі 1 800 грн. Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором від 12.12.2024 № 1483-0303 загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 станом на 21.10.2025 складає 113 468,68 грн, з яких: 32 915,82 грн - заборгованість за кредитом; 60 102,86 грн - заборгованість за процентами; 20 450,00 грн - заборгованість за процентами річних на підставі статті 625 ЦК. Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру. Аналогічний висновок міститься в постанові Верхового Суду від 23 жовтня 2024 року, справа №753/25081/21. За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів. Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України). У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України). Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Щодо укладення кредитного договору в електронному вигляді. 12 грудня 2024 року ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 уклали договір про договір про відкриття кредитної лінії № 1483-0303 у електронній формі з використанням електронного підпису, одноразовий ідентифікатор А8142. Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»). Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 травня 2021 року у справі №761/35556/14 зроблено висновок, що «невід`ємною складовою правильної правової кваліфікації судами спірних договірних відносин є визначення правової природи договору, який є основою їх виникнення. Виходячи зі змісту статті 640 ЦК України, залежно від моменту виникнення цивільних прав і обов`язків у сторін договору, законодавець розрізняє договори консенсуальні і реальні. Консенсуальний договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Щодо реальних договорів, для укладення яких, крім згоди сторін, вимагається передання майна або вчинення іншої дії, частина друга статті 640 ЦК України передбачає правило, за яким договір вважається укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України кредитний договір - це договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір за своєю юридичною природою є консенсуальним». Отже, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. У справі, яка переглядається, судом першої інстанції правильно встановлено, що вказаний договір про відкриття кредитної лінії було укладено в електронному вигляді із застосуванням електронного підпису з одноразовим ідентифікатором А8142. Щодо стягнення заборгованості, колегія суддів вказує наступне. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1054 ЦК України). Тобто, позичальник 1 - отримує від банку грошові кошти, власником яких він не був, та 2 - отримує можливість певний час правомірно не повертати надані грошові кошти. Натомість, у позичальника виникає зобов`язання 1 - повернути грошові кошти у встановлений строк та 2 - сплатити визначені договором проценти за користування кредитом. Поняття «користування кредитом», яким послуговуються скаржники, є окремим випадком «користування чужими коштами». Термін «користування чужими коштами» Велика Палата Верховного Суду розтлумачила в постанові від 10 квітня 2018 у справі № 910/10156/17 (пункти 34, 35, 37 відповідно). Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини 2 статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини 2 статті 1057 цього Кодексу. Отже, «користування кредитом» - це можливість позичальника за плату правомірно не повертати кредитору борг (кредит) протягом певного періоду часу, погодженого сторонами кредитного договору. Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина 2 статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України. Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу. Разом з цим, зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України. Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними. Зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України. За таких обставин, надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця. Отже, припис абзацу другого частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною 2 статті 1050 ЦК України. Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Отже, кредитодавець має право нараховувати передбачені договором проценти лише впродовж строку дії кредитного договору або до звернення кредитора до суду з вимогою про дострокове стягнення заборгованості, після спливу такого строку нарахування відсотків є безпідставним. Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року (справа №910/4518/16) зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України. У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточняючи свій правовий висновок, який викладений у постанові від 18.01.2022 року (справа №910/17048/17), щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав). Як вбачається з матеріалів справи, сторонами погоджено строк кредитування згідно з п. 4.9. Договору та п.2.7. Додаткових угод, а саме 415 календарних днів, протягом якого Позивач має право нараховувати проценти за користування кредитом, розмір яких визначено в п. 4.6. та 10.2. Договору, а відтак судом першої інстанції помилково (незаконно) було визначено, що строк договору є саме 300 днів, а не 415 календарних днів, як це визначено згідно з умовами Договору та Додаткових угод. Колегія суддів зазначає, що умови договору про сплату процентів за користування кредитами є справедливими та не призводять до дисбалансу прав та обов`язків договірних сторін, оскільки розмір процентної ставки було погоджено за домовленістю сторін, договір укладено в електронній формі, з його умовами відповідач був ознайомлений попередньо, а відтак вільно та свідомо погодився виконувати взяті на себе зобов`язання, у тому числі і щодо сплати процентів за користування кредитним коштами. ОСОБА_1 у термін, визначений договором, кредитні кошти не повернула, проценти за його користування не сплатила, отже слід визнати обґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення з відповідача процентів за користування кредитними коштами у загальній сумі 60 102,86 грн. Щодо доводів апелянта про стягнення процентів, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України, колегія суддів виходить з наступного. На момент виникнення спірних правовідносин є чинними положення п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, в редакції Закону №2120-IX. Посилання апелянта на те, що Законом №3498-IX внесено зміни до Закону України «Про споживче кредитування», виключено положення про звільнення споживача від відповідальності за допущення прострочення виконання кредитних зобов`язань, колегія суддів відхиляє, оскільки аналогічні зміни в розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України Законом №3498-IX не вносилися. Отже, враховуючи, що до вимог про стягнення процентів, нарахованих ТОВ «Укр Кредит Фінанс» на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, підлягають застосуванню вимоги п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, вимоги ТОВ «Укр Кредит Фінанс» в цій частині задоволенню не підлягають. Правильно відмовивши у задоволенні позову у відповідній частині, в той же час суд першої інстанції не навів належного обґрунтування свого рішення, зокрема, зважаючи на вищевказані мотиви. За наведеного, враховуючи неправильне застосування судом норм матеріального права, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову та стягнення з відповідачки на користь позивача ТОВ «Укр Кредит Фінанс» за кредитним договором № 1483-0303 від 12 грудня 2024 року суму заборгованості в розмірі 93 018, 68 грн, з яких тіло кредиту - 32 915,82 грн, заборгованість за нарахованими процентами 60 102,86 грн. Відповідно до частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. При подачі позовної заяви ТОВ «Укр Кредит Фінанс» сплатило судовий збір у розмірі 2422,40 грн. За подачу апеляційної скарги ТОВ «Укр Кредит Фінанс» сплатило судовий збір у розмірі 3633,60 грн. Оскільки позов ТОВ «Укр Кредит Фінанс» задоволено частково, суд розподіляє судові витрати пропорційно задоволеним вимогам, а саме: з відповідача на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» підлягає стягненню 4964,10 грн (2422,40+3633,60) х 81,97%). Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» задовольнити частково. Заочне рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 16 лютого 2026 року скасувати. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» (ЄДРПОУ 38548598) загальну суму заборгованості за кредитним договором № 1483-0303 від 12 грудня 2024 року в розмірі 93 018 (дев`яносто три тисячі вісімнадцять) гривень 68 копійок. Змінити розподіл судових витрат. Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» (ЄДРПОУ 38548598) судові витрати у розмірі 4964 гривні 10 копійок. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Повна постанова складена 04 травня 2026 року. Суддя-доповідач І. М. Литвинюк Судді: Н. К. Височанська І. Б. Перепелюк