Постанова Волинський апеляційний суд № 161/25201/25

Справа № 161/25201/25 Головуючий у 1 інстанції: Присяжнюк Л. М. Провадження № 22-ц/802/912/26 Доповідач: Осіпук В. В. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 17 липня 2026 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Осіпука В. В., суддів - Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Рівненській області, Рівненської обласної прокуратури про відшкодування шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства, за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 травня 2026 року, В С Т А Н О В И В: У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом. Покликався на те, що 24 липня 2024 року під час обшуку автомобіля марки Fiat Doblo, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , який перебуває у його користуванні, було вилучено належні йому паспорт громадянина України та довідку про присвоєння ідентифікаційного номера, на які 09 серпня 2024 року було накладено арешт ухвалою слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області у справі № 569/8510/24. 19 грудня 2024 року ухвалою Рівненського апеляційного суду вищевказана ухвала про накладення арешту була скасована, а справа повернута на новий судовий розгляд. Після чого 11 квітня 2025 року ухвалою слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області у задоволенні клопотання про накладення арешту на вказані документи було відмовлено. Позивач зазначав, що паспорт громадянина України та довідку про присвоєння ідентифікаційного номера йому було повернуто в судовому засіданні Луцького міськрайонного суду Волинської області 08 квітня 2025 року під час розгляду кримінального справи про його обвинувачення у вчиненні злочину. Також вказував, що у зв`язку з незаконним вилученням вищевказаних документів, які, на його думку, не мали жодного доказового значення у кримінальному провадженні, він був позбавлений можливості вчасно звернутися із відповідною заявою для оформлення пенсії за віком по досягненні 60-річного віку, а тому вважає, що цими неправомірними діями органів досудового розслідування та прокуратури йому було завдано матеріальну шкоду у вигляді неотриманої пенсії за віком, за період з 08 серпня 2024 року (дата досягнення 60-річного віку) по 08 квітня 2025 року, в розмірі 20 742 грн 92 коп. Крім того, стверджував, що вищевказаними незаконними діями відповідачів йому було завдано моральну шкоду, яка полягає у переживаннях через неможливість реалізувати конституційне право на соціальний захист, тривале обмеження свободи пересування та особистих прав без законних на це підстав, усвідомлення втрати законних доходів у похилому віці. Враховуючи наведене, позивач ОСОБА_1 просив суд стягнути з Держави Україна в особі Головного управління Національної поліції в Рівненській області, Рівненської обласної прокуратури на свою користь 20 742 грн 92 коп. за завдану матеріальну шкоду, 10 000 грн за завдану моральну шкоду та відшкодувати йому понесені судові витрати. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 травня 2026 року у задоволенні позову відмовлено. Вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним, представник позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевий суд, ухвалюючи оскаржуване рішення, не врахував того, що його довірителю було завдано матеріальну та моральну шкоду незаконним вилученням відповідачами паспорта, що унеможливило своєчасне оформлення ним пенсії за віком та її отримання, у зв`язку з чим він має право на її компенсацію. У відзивах на апеляційну скаргу відповідачі Головне управління Національної поліції в Рівненській області та Рівненська обласна прокуратура, вважаючи доводи апеляційної скарги безпідставними, просили залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу. Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту заподіяння йому матеріальної та моральної шкоди протиправними діями відповідачів та наявності причинного зв`язку між шкодою і діями відповідачів у кримінальному провадженні, у якому позивач є обвинуваченим. Такий висновок суду є правильний. Встановлено, що ухвалою слідчого судді Рівненського міського суду від 09 серпня 2024 року у справі № 569/8510/24 було накладено арешт у кримінальному провадженні № 12023180000000119, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 27 квітня 2023 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 119 та частиною першою статті 204 Кримінального кодексу України, серед інших речей та документів, на паспорт громадянина України, виданий на ім`я позивача ОСОБА_1 , та довідку про присвоєння йому ідентифікаційного номера, які були вилучені 24 липня 2024 року під час обшуку автомобіля марки Fiat Doblo з державним реєстраційним номером НОМЕР_1 , що перебуває у власності АТ КБ «ПриватБанк» та в користуванні позивача. З процесуальних порушень, що полягали у фіксуванні судового засідання, вищевказана ухвала була скасована ухвалою Рівненського апеляційного суду від 19 грудня 2024 року, а справу направлено на новий розгляд. З матеріалів кримінального провадження № 12023180000000119 було виділено матеріали щодо ОСОБА_1 за № 12024180000000652 від 19 вересня 2024 року про обвинувачення останнього у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204 КК України. Крім того встановлено, що 08 квітня 2025 року під час розгляду в підготовчому судовому засіданні матеріалів кримінального провадження № 12024180000000652 від 19 вересня 2024 року паспорт громадянина України та довідка про присвоєння ідентифікаційного номера були повернені власнику ОСОБА_1 11 квітня 2025 року ухвалою слідчого судді було відмовлено у задоволенні клопотання про арешт паспорта громадянина України та довідки про присвоєння ідентифікаційного номера ОСОБА_1 . Вищевказаний обвинувальний акт було розглянуто Луцьким міськрайонним судом Волинської області та ухвалено обвинувальний вирок від 21 жовтня 2025 року, згідно з яким ОСОБА_1 визнано винуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 204 КК України та призначено покарання у виді штрафу в розмірі десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 170000 грн з конфіскацією та знищенням незаконно виготовлених підакцизних товарів. Також з приєднаної до матеріалів справи відповіді Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 19 вересня 2025 року встановлено, що позивачу ОСОБА_1 було призначено пенсію за віком з 02 травня 2025 року (дата його фактичного звернення з відповідною заявою до органів Пенсійного фонду України). Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». За змістом п.п. 1, 5 ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в ст. 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується, зокрема заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій, моральна шкода. Відшкодування шкоди в таких випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету у відповідності до ст. 4 вказаного Закону. Звертаючи до суду позивач ОСОБА_1 посилався на те, що внаслідок незаконного вилучення 24 липня 2024 року та арешту 09 серпня 2024 року відповідачами належних йому документів: паспорта громадянина України, довідки про присвоєння ідентифікаційного номера, він був позбавлений можливості вчасно звернутися до органів Пенсійного фонду з заявою про призначення йому пенсії за віком, внаслідок чого втратив законні виплати в сумі 20 742 грн 92 коп. у вигляді неотриманої пенсії за період з 08 серпня 2024 року (дата досягнення 60-річного віку) по ІНФОРМАЦІЯ_1 (дата, коли він зміг звернутися з відповідною заявою після повернення вказаних документів). Частинами 1, 3 ст. 44 Закону України « Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом. Відповідно до п. 1.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 заява про призначення пенсії може подаватись в тому числі заявником разом зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів), через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України або засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг з використанням електронного підпису. Згідно з п. 1.7., п. 1.8 вказаного Порядку звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку. Днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви. З огляду на викладене, колегія суддів вважає безпідставними твердження позивача ОСОБА_1 про неможливість подання ним заяви про призначення пенсії через відсутність у нього оригіналу паспорта, оскільки законодавством передбачено право на подання особою відповідної заяви разом з копіями документів. Крім того, матеріали справи не містять доказів звернення позивача за призначенням пенсії до органів Пенсійного фонду в період відсутності в нього оригіналу паспорта та отримання ним відмови у призначенні пенсії саме з цієї причини, що свідчить про відсутність прямого причинно-наслідкового зв`язку між діями органів влади (вилучення та арешт паспорта) та завданою позивачу шкодою. Разом з цим, ні вироком суду відносно обвинуваченого ОСОБА_1 від 21 жовтня 2025 року, ні будь-яким іншим судовим рішенням, не встановлено факту незаконного накладення арешту на його майно, а реабілітуючі підстави у кримінальному провадженні № 12024180000000652 щодо останнього відсутні. Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Отже, на думку колегії суддів, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, та враховувавши вказані норми матеріального права, дійшов правильного і обґрунтованого висновку, що позовні вимоги до задоволення не підлягають у зв`язку з їх недоведеністю, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження наявності заподіяної йому матеріальної та моральної шкоди, причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями відповідачів. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції, ґрунтуються на повно з`ясованих обставинах справи, перевірених належними та допустимими доказами, на які є посилання в рішенні суду і яким суд дав вірну правову оцінку. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки оскаржуване рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, то підстав для його скасування колегія суддів не вбачає. Доводи апеляційної скарги не спростовують вірних висновків суду та не впливають на законність оскаржуваного рішення, а тому апеляційна скарга, відповідно до ст. 375 ЦПК України, підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд, У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 травня 2026 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Головуючий Судді