Постанова Волинський апеляційний суд № 161/5919/25

Справа № 161/5919/25 Головуючий у 1 інстанції: Рудська С. М. Провадження № 22-ц/802/67/26 Доповідач: Осіпук В. В. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 15 січня 2026 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Осіпука В. В., суддів - Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 жовтня 2025 року, В С Т А Н О В И В: У березні 2025 року ТзОВ «Юніт Капітал» звернулося до суду із зазначеним позовом. Покликалось на те, що 01 квітня 2021 року між кредитодавцем ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та позичальником ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №439473296, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 10000 грн зі сплатою 0,65 процентів від суми кредиту за кожний день користування кредитом на строк 84 дні. Крім того позивач вказував, що 28 листопада 2018 року між ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТзОВ «Юніт Капітал» було укладено договір факторингу №28/1118-01, відповідно до умов якого до останнього перейшло право грошової вимоги до відповідача за вищевказаним кредитним договором №439473296 від 01 квітня 2021 року. У подальшому 28 листопада 2019 року між ТзОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТзОВ «Таліон Плюс» було укладено ряд додаткових угод, згідно умов яких строк дії зазначеного договору факторингу продовжено до 31 грудня 2024 року. Посилаючись на те, що відповідач ОСОБА_1 позичені грошові кошти не повернув і відсотки за користування кредитом не сплатив, позивач ТзОВ «Юніт Капітал» просив суд стягнути з останнього на свою корить заборгованість в сумі 11831 грн 66 коп., з яких: 7227 грн 62 коп. заборгованість за кредитом, 4604 грн 04 коп. заборгованість за несплаченими відсотками за користування кредитом та відшкодувати йому понесені судові витрати. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 жовтня 2025 року позов задоволено. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТзОВ «Юніт Капітал» заборгованість у сумі 11831 грн 66 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000 грн. Компенсовано ТзОВ «Юніт Капітал» за рахунок держави у порядку, передбаченому п.п.1-1 п.16 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 р. N 845, судовий збір у розмірі 2 422 грн 40 коп. Представник відповідача ОСОБА_1 Носков О. М., вважаючи заочне рішення суду першої інстанції незаконним, подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевий суд, ухвалюючи оскаржуване рішення, не врахував того, що відповідач особисто кредитний договір не підписував і грошові кошти за цим договором не отримував. У відзиві на апеляційну скаргу позивач ТзОВ «Юніт Капітал», вважаючи апеляційну скаргу безпідставною і необґрунтованою, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу. Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції, враховуючи наявні в матеріалах справи докази, вважав доведеними факти підписання кредитного договору відповідачем та отримання ним грошових коштів. Такі висновки суду є правильними. Встановлено, що 01 квітня 2021 року між кредитодавцем ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» і відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №439473296. Кредитний договір укладено відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію», підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, який надіслано на номер мобільного телефону відповідача. Згідно умов цього договору товариство надає клієнту кредит у сумі 10000 грн на 84 дні, за користування коштами клієнт сплачує позикодавцеві фіксовану проценту ставку 0,65 на добу; повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом здійснюється відповідно до графіку розрахунків, який є невід`ємною частиною договору. Сума кредиту, проценти за користування кредитом, нараховані штраф/пеня складають заборгованість за цим договором. Обчислення строку користування кредитом та нарахування процентів за цим договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом; проценти за користування кредитом нараховуються у відсотках від суми кредиту з першого дня надання кредиту до повного погашення заборгованості. З графіку розрахунків, погодженого сторонами договору, вбачається, що сума кредиту становить 10000 грн і він надається із фіксованою процентною ставкою, визначеною умовами договору - 3415 грн 02 коп., а до сплати належить 13415 грн 02 коп. Як слідує з платіжного доручення від 01 квітня 2021 року ТзОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» на платіжну картку відповідачу через АТ КБ «ПриватБанк» були перераховані грошові кошти у розмірі 10000 грн, що відповідає сумі позики за кредитним договором №439473296 від 01 квітня 2021 року, укладеним з позичальником ОСОБА_1 . Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором від 01 квітня 2021 року, станом на 31 липня 2023 року, заборгованість відповідача ОСОБА_1 за цим договором не погашена та становить 11831 грн 66 коп. і складається із заборгованості по тілу кредиту - 7227 грн 62 коп. та заборгованості по відсоткам 4604 грн 04 коп. З наявних в матеріалах справи письмових доказів також встановлено, що 28 листопада 2018 року між ТзОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТзОВ «Таліон Плюс» було укладено договір факторингу №28/1118-01, строком дії до 28 листопада 2019 року, який додатковими угодами продовжено до 31 грудня 2024 року, відповідно до умов якого до останнього перейшло право грошової вимоги до відповідача по справі ОСОБА_1 за кредитним договором №439473296 від 01 квітня 2021 року. Статтею 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів. За нормою ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України). Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ. Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом. Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»). Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом. Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналіз наведених правових норм та встановлених обставин дає підстави для висновку, що розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, дослідив наявні у справі докази і дав їм належну правову оцінку, та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ТзОВ «ФК Європейська агенція з повернення боргів». Що стосується доводів апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції того, що укладення договору про надання кредиту відбулось шляхом вчинення шахрайських дій іншою особою, внаслідок чого 26 квітня 2025 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12021205110000008 були внесені відповідні відомості про скоєння кримінального правопорушення за ознаками ч. 1 ст. 190 КК України та розпочато досудове розслідування, то колегія суддів зазначає наступне. Відкриття кримінального провадження за заявою відповідача по факту вчинення шахрайських дій щодо нього, в силу презумпції невинуватості, не може безспірно свідчити про вчинення злочину до ухвалення вироку, яким такі обставини будуть встановлені. Отже, наявність заяви до правоохоронних органів та відкриття кримінального провадження не є належним доказом скоєння по відношенню до відповідача злочину. Наразі обвинувальний вирок, який є єдиним належним і достовірним доказом такого факту, останнім не наданий. Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що 14 листопада 2018 року Велика Палата Верховного Суду у справі №2-383/2010 дійшла висновку, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності кредитного договору, доказів того, що наведені умови договору, його форма і порядок укладення суперечать волевиявленню позичальника, і цей договір недійсним не визнавався. Таким чином, апеляційний суд вважає доведеними ті обставини, що ОСОБА_1 , отримавши грошові кошти у порядку та на умовах, що визначені укладеним договором, взяті на себе зобов`язання не виконав, у передбачені в договорі строки отримані у кредит грошові кошти та нараховані відсотки не повернув, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість, сума якої становить 11831 грн 66 коп. Отже, на думку колегії суддів, висновки суду першої інстанції ґрунтуються на повно з`ясованих обставинах справи, перевірених належними доказами, на які є посилання в рішенні суду і яким суд дав вірну правову оцінку. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки оскаржуване рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, то підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає. Доводи апеляційної скарги не спростовують вірних висновків суду першої інстанції та не впливають на законність оскаржуваного рішення. Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд, У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 жовтня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Головуючий Судді