Постанова КЦС ВС № 299/4294/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 липня 2026 року м. Київ справа № 299/4294/23 провадження № 61-4101св25 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Синельникова Є. В., суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Шиповича В. В. учасники справи: позивачка - ОСОБА_1 відповідач - ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування Виноградівської міської ради Берегівського району Закарпатської області, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , на постанову Закарпатського апеляційного суду від 20 лютого 2025 року у складі колегії суддів Мацунича М. В., Джуги С. Д., Кожух О. А., ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог У липні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 ; третя особа - Орган опіки та піклування Виноградівської міської ради Берегівського району Закарпатської області, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на дитину. Позов мотивувала тим, що з 17 жовтня 2012 року до 09 липня 2015 року вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . Під час шлюбу у сторін народилося двоє дітей: дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказувала, що відповідач проживає окремо, ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, вихованням дітей не займається, матеріальної допомоги на них не надає, не цікавиться їх духовним та фізичним розвитком, аліменти не сплачує, веде аморальний спосіб життя, притягувався до кримінальної відповідальності. З урахуванням наведеного позивачка просила суд позбавити батьківських прав ОСОБА_2 стосовно його малолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , а також стягнути з відповідача аліменти на дочку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі по 4 000,00 грн на місяць, але не менше 50 відсотків від встановленого законодавством прожиткового мінімуму для дитини певного віку. Виноградівський районний суд Закарпатської області заочним рішенням від 05 грудня 2023 року позов задовольнив. Позбавив ОСОБА_2 батьківських прав щодо малолітніх ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також стягнув з відповідача на користь позивачки аліменти на ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі по 4 000,00 грн на місяць, але не менше 50 відсотків від встановленого законодавством прожиткового мінімуму для дитини певного віку, починаючи з 03 червня 2023 року та до досягнення дитиною повноліття. Ухвалив, що рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 073,60 грн. Стягнув з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1 073,60 грн. Не погоджуючись із заочним судовим рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області від 05 грудня 2023 року, ОСОБА_2 звернувся до суд із заявою про перегляд вказаного рішення суду. Виноградівський районний суд Закарпатської області ухвалою від 18 березня 2024 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення задовольнив, заочне рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 05 грудня 2023 року скасував, справу призначив до розгляду за правилами загального позовного провадження. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Виноградівський районний суд Закарпатської області рішенням від 05 листопада 2024 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково. Позбавив ОСОБА_2 батьківських прав стосовно його малолітніх дітей: дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на дочку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 3 000,00 грн щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 03 червня 2023 року та до досягнення дитиною повноліття. У задоволенні вимог позову про стягнення аліментів в іншій частині відмовив. Ухвалив, що рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 073,60 грн. Стягнув з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1 073,60 грн. Суд першої інстанції, позбавляючи ОСОБА_2 батьківських прав стосовно дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , керувався висновком органу опіки та піклування Виноградівської міської ради, в якому встановлено, що відповідач проживає окремо від дітей, повністю самоусунувся від виконання своїх обов`язків щодо їх виховання та утримання, а також взяв до уваги, що у відповідача існує борг зі сплати аліментів. При визначенні розміру аліментів суд врахував положення частини другої статті 182 СК України щодо мінімального розміру аліментів на одну дитину, згідно з якими такий розмір не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідно віку. Прожитковий мінімум у 2024 році на дітей віком від 6 до 18 років становить 3 196,00 грн - рекомендований законом розмір аліментів на утримання дитини. У зв`язку з наведеним, суд вважав, що розмір аліментів на утримання дитини ОСОБА_5 слід визначити в розмірі нижче за рекомендований законом - 3 000,00 грн щомісячно, з моменту подання позовної заяви до досягнення дитиною повноліття. Ухвалюючи рішення в цій частині позовних вимог, суд виходив із встановленого законом прожиткового мінімуму на дитину певного віку та того, що батьки в рівній мірі повинні забезпечувати необхідні умови для існування дитини, а також встановлених обставин, які врахував, визначаючи розмір аліментів. Також суд керувався інтересами дитини, яка має право на достатній життєвий рівень, і тією обставиною, що матеріальне утримання дітей шкільного віку вимагає значних матеріальних витрат, і ця обставина не потребує доведення. Інтереси дитини, на переконання суду, превалюють над інтересами батьків дитини, які зобов`язані робити все можливе, щоб забезпечити дитині нормальний життєвий рівень. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 оскаржив його в апеляційному порядку. Закарпатський апеляційний суд постановою від 20 лютого 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив частково. Рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 05 листопада 2024 року в частині вирішення позовних вимог про позбавлення батьківських прав скасував та ухвалив у цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позову в означеній частині відмовив. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін. У частині вирішення позовних вимог про позбавлення батьківських прав апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову в цій частині у позові, вказав, що місцевий суд дійшов передчасного висновку щодо позбавлення ОСОБА_6 батьківських прав стосовно його малолітніх дітей. Суд апеляційної інстанції зазначив, що факт оскарження відповідачем рішення суду першої інстанції про позбавлення батьківських прав може свідчити про його інтерес до дітей, а посилання позивачки на те, що батько проживає окремо від дітей та має борг зі сплати аліментів у сукупності з іншими обставинами не свідчить безумовно про те, що батько дітей не бажає брати участь у їх утриманні та вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов`язками та не є підставою для позбавлення відповідача його батьківських прав. Вирішуючи позовну вимогу про стягнення з відповідача аліментів на дочку ОСОБА_5 та залишаючи рішення суду першої інстанції в цій частині без змін, суд апеляційної інстанції керувався тим, що визначаючи розмір стягуваних з відповідача на користь позивачки у сумі 3 000,00 грн аліментів на малолітню дитину ОСОБА_5 , місцевий суд виходив із сукупності наданих сторонами доказів та врахував, що хоча матеріали справи не містять доказів про доходи відповідача, однак факт проживання відповідача разом зі своєю дружиною ОСОБА_7 та дочкою ОСОБА_8 , зважаючи на те, що відповідач не зайнятий постійним піклуванням про свою дочку як особу з інвалідністю, а тому має можливість заробляти своєю працею на проживання та забезпечення потреб сім`ї. Короткий зміст вимог і доводів касаційної скарги 27 березня 2025 року ОСОБА_9 , в інтересах якої діє адвокат Ластівка В. І. засобами поштового зв`язку надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Закарпатського апеляційного суду від20 лютого 2025 рокуу цій справі, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог про позбавлення відповідача батьківських прав, а рішення Виноградівського районного суду від 05 листопада 2024 року в цій частині залишити без змін. Підставою касаційного оскарження судового рішення апеляційного суду представник заявниці зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 23 листопада 2022 року в справі № 149/2510/21, від 09 червня 2023 року в справі № 591/6037/21, від 06 березня 2024 року в справі № 317/2256/22 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Заявниця зазначає, що відповідач веде аморальний спосіб життя, був засуджений за вчинення злочину, пов`язаного з незаконним обігом наркотичних засобів, вироком Енергодарського міського суду Запорізької області від 03 грудня 2010 року (частина друга статті 307 КК України) до покарання у виді п`яти років позбавлення волі (справа № 1-111). Інтерес відповідача до дітей проявляється лише у незгоді із судовими рішеннями про позбавлення його батьківських прав, однак навіть після отримання копії позовної заяви та відкриття судом провадження у цій справі ОСОБА_2 не змінив свого ставлення до дітей, з дітьми не спілкується, коштів на їх утримання не виділяє, вдається до погроз позивачці, а також станом на 01 квітня 2024 року мав заборгованість зі сплати аліментів згідно із судовим наказом у розмірі 264 445,12 грн, за фактом чого відкрито кримінальне провадження за ознаками вчинення злочину, передбаченого частиною першою статті 164 КК України. Крім того, відповідач більше 10 років не проявляє інтересу до дітей, які не впізнають батька і навіть не знайомі з ним, при цьому заявниця стверджує, що не чинить перешкод ОСОБА_2 у спілкуванні з дітьми і таких доказів матеріали справи не містять. Провадження у суді касаційної інстанції 23 квітня 2025 року Верховний Суд ухвалою у складі колегії суддів Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. відкрив касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою. Підставою відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України. У зв`язку з обранням судді Верховного Суду Тітова М. Ю. до складу Великої Палати Верховного Суду протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25 травня 2026 року визначено колегію суддів для розгляду цієї справи у такому складі: Сердюк В. В. (суддя-доповідач), судді, які входять до складу колегії: Осіян О. М., Сакара Н. Ю. Верховний Суд ухвалою від 19 червня 2026 року справу призначив до судового розгляду. Відзив на касаційну скаргу не подано. Фактичні обставини справи, встановлені судами ОСОБА_1 та ОСОБА_10 перебували у зареєстрованому шлюбі з 17 жовтня 2012 року (а. с. 29), який розірвано відповідно до заочного рішення Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 09 липня 2015 року (справа № 318/1423/15-ц) (а. с. 17). У зареєстрованому шлюбі у подружжя ОСОБА_11 народилося двоє дітей: дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Їх батьками записані ОСОБА_1 та ОСОБА_10 (а. с. 6, 7). Довідкою про неотримання аліментів, виданою Нікопольським відділом ДВС у Нікопольському районі від 06 вересня 2022 року, підтверджено факт неотримання аліментів ОСОБА_1 від ОСОБА_2 за період з 01 березня 2022 року до 01 вересня 2022 року (а. с. 30). Відповідно до довідки про неотримання аліментів від 06 вересня 2022 року № 179/11 за підписом начальника відділу Нікопольського ВДВС у Нікопольському районі Дніпропетровської області Південно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на дочку ОСОБА_12 стягуються аліменти в розмірі 1/4 частини заробітку щомісячно на підставі рішення Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 11 березня 2015 року (справа № 318/1423/15-ц). За період з 01 березня 2022 року до 01 вересня 2022 року аліменти відповідачем не сплачувалися (а. с. 30). Відповідно до розрахунку боргу за аліментам станом на 01 квітня 2024 року, наданого начальником відділу ДВС у Нікопольському районі Дніпропетровської області, заборгованість відповідача за аліментами становить 264 445,12 грн (а. с.105-108). За цим фактом розпочато кримінальне провадження за ознаками вчинення злочину, передбаченого частиною першою статті 164 КК України (а. с. 109). На утриманні позивачки також перебуває її третя дочка ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 33, 35). Висновком органу опіки та піклування Виноградівської міської про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно його малолітніх дітей дочки ОСОБА_4 та дочки ОСОБА_5 встановлено, що відповідач проживає окремо від дітей, повністю самоусунувся від виконання своїх обов`язків щодо їх виховання та утримання (а. с. 49-51).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція Верховного Суду Відповідно до пункту першого частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частина друга статті 400 ЦПК України). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги. Постанова суду апеляційної інстанції оскаржена лише в частині вирішення позовної вимоги про позбавлення відповідача батьківських прав. В іншій частині судове рішення апеляційного суду не оскаржене, а тому в силу вимог статті 400 ЦПК України касаційному перегляду не підлягає. Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (частина перша статті 5 ЦПК України). Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України). Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Наведеним вимогам оскаржуване судове рішення відповідає з огляду на таке. Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. У статті 7 СК України визначена необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. За частиною другою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Згідно з частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, враховуючи об`єктивні обставини спору, а тільки потім права батьків. У рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58). Згідно з частиною четвертою статті 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. Стаття 164 СК України передбачає, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним. Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори як кожен окремо, так і в сукупності можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Верховний Суд з огляду на положення статті 166 СК України неодноразово наголошував, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків (постанови Верховного Суду від 18 лютого 2026 року у справі № 235/1067/24, провадження № 61-13823св24; від 18 березня 2026 року у справі № 466/12944/23, провадження № 61-1214св26. У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів, і залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків на краще неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків (постанова Верховного Суду від 12 січня 2026 року у справі № 192/2496/24, провадження № 61-13054св25). Відповідно до частин першої-третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19). Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, провадження № 61-1544св21; від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22, провадження № 61-14340св23). Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу в апеляційному порядку, надав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, зазначив про мотиви їх прийняття і не прийняття та з огляду на відсутність належних, достатніх і допустимих доказів наявності виключних обставин, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, чи наявності з боку батька загрози для дітей, які проживають з матір`ю, їх здоров`я та психічного розвитку, не встановив підстав для застосування до відповідача такого крайнього, виключного і надзвичайного способу впливу як позбавлення його батьківських прав стосовно його малолітніх дітей. Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення його батьківських прав, покладено на позивача (постанова Верховного Суду від 25 лютого 2026 року у справі № 296/2509/17, провадження № 61-12991св25). Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06, пункт 49). Наявності таких обставин у цій справі позивачкою не доведено. Доводи касаційної скарги про те, що відповідач був засуджений за вчинення злочину, пов`язаного з незаконним обігом наркотичних засобів вироком суду (частина друга статті 307 КК України) до покарання у виді п`яти років позбавлення волі та веде аморальний спосіб життя, інтерес відповідача до дітей проявляється лише у незгоді із судовими рішеннями про позбавлення його батьківських прав, який не змінив свого ставлення до дітей, з дітьми не спілкується, коштів на їх утримання не надає колегія суддів до уваги не бере з огляду на таке. У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2024 року у справі № 133/747/23 (провадження № 61-9650св24) вказано, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки не спілкуються з дитиною, не забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають у тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини. Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду в частині позбавлення відповідача батьківських прав стосовно дітей, мотивував рішення тим, що вирішуючи позовні вимоги в цій частині, суд першої інстанції не врахував, що при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьком обов`язків щодо виховання дітей, а також встановити, що батько ухиляється від їх виконання свідомо, тобто систематично, незважаючи на всі інші заходи попередження та впливу і надалі не виконує батьківські обов`язки, і такі засоби впливу виявилися безрезультатними. У цій справі позивачка не довела, що до відповідача застосовувалися будь-які засоби попередження та впливу. Матеріали справи не містять відомостей про те, що з відповідачем проводилася роз`яснювальна робота щодо необхідності змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків, а також відсутні докази притягнення його до адміністративної відповідальності за невиконання батьківських обов`язків, винесення йому попередження про неналежне виконання батьківських обов`язків тощо. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 25 лютого 2026 року у справі № 569/7082/24, провадження № 61-15027св25. Тобто факт притягнення відповідача до кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого частиною другою статті 307 КК України, та факт оскарження судових рішень у цій справі відповідачем не може визнаватися таким, що дає підстави для позбавлення його батьківських прав, що спростовує відповідні доводи касаційної скарги. Крім того, надаючи оцінку зібраним у справі доказам, суд апеляційної інстанції оцінив висновок органу опіки та піклування Виноградівської міської ради Закарпатської області від 18 серпня 2024 року № 02-15/3396 щодо доцільності позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав та зазначив, що у цьому висновку звернено увагу на відсутність будь-якої інформації про батька дітей, до позовної заяви не долучено документи, які б свідчили про факт свідомого ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов`язків. На цій підставі апеляційний суд вказав, що орган опіки та піклування вважав доцільним вирішення питання про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 залишити на розсуд суду. Крім того, у зазначеному висновку не обґрунтовано наявності підстав для застосування до відповідача такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав та його відповідність найкращим інтересам дитини (а. с. 49-51). Також суд апеляційної інстанції врахував процесуальну позицію відповідача під час розгляду справи в частині позбавлення його батьківських прав, зокрема факт подання до суду першої інстанції заяви про перегляд заочного рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 05 грудня 2023 року (а. с. 74-75), оскарження рішення Виноградівського суду Закарпатської області від 18 березня 2024 року в апеляційному порядку (а. с. 153, 154), надання заперечень щодо доводів, викладених позивачкою у позовній заяві, про те, що нею не доведено належними доказами підстави для позбавлення його батьківських прав стосовно дітей. Необґрунтоване та передчасне (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав, що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає найкращим інтересам дитини. Посилання у касаційній скарзі на те, що відповідач має заборгованість зі сплати аліментів та вдається до погроз позивачці не дають підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки наявність заборгованості зі сплати аліментів не є підставою для позбавлення особи батьківських прав (постанова Верховного Суду від 25 березня 2026 року у справі № 623/2117/21, провадження № 61-14831св25). Щодо факту застосування погроз до позивачки з боку відповідача, то матеріали справи не містять доказів звернення позивачки до суду, органів поліції, органів місцевого самоврядування чи будь-яких інших доказів, за наявності яких можливо стверджувати про існування та застосування таких погроз. Крім того, позивачкою не доведено, в якій формі здійснювалися погрози та яким чином це впливає на інтереси дітей у контексті позбавлення відповідача батьківських прав. Доводи касаційної скарги про те, що відповідач більше 10 років не проявляє інтересу до дітей, які не впізнають батька і навіть не знайомі з ним, при цьому заявниця стверджує, що не чинить перешкод ОСОБА_2 у спілкуванні з дітьми і таких доказів матеріали справи не містять, не впливають на законність та обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції, оскільки не підтверджені належними та допустимими доказами. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно його дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Колегія суддів відхиляє посилання заявниці на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах в оскаржуваній частині, викладених у постановах Верховного Суду від 23 листопада 2022 року у справі № 149/2510/21, від 09 червня 2023 року у справі № 591/16037/21, від 06 березня 2023 року у справі № 317/2256/22, оскільки фактичні обставини, встановлені у справі, яка переглядається, та у справах, на які містяться посилання у касаційній скарзі, є різними. У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав - слід вирішувати без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо. Водночас, установлені судами у цій справі обставини тривалого і системного невиконання відповідачем своїх обов`язків щодо виховання дітей вказують на наявність підстав для того, щоб з метою забезпечення дотримання якнайкращих інтересів дітей, попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити своє ставлення до виконання батьківських обов`язків, участі у вихованні дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з покладенням на орган опіки та піклування обов`язку з контролю за виконанням ним батьківських обов`язків. Колегія суддів також звертає увагу на те, що коли є рішення суду (що набрало законної сили) за первинним зверненням одного з батьків про відмову у позбавленні батьківських прав другого з батьків з тих міркувань, що це є крайнім заходом впливу на нього, тоді в разі повторного звернення з таким позовом під час його розгляду інакшим є розподіл тягаря доведення між сторонами. Тож саме другий з батьків дитини під час звернення повторно поданого до нього позову про позбавлення його батьківських прав має доводити зміну свого ставлення до участі у вихованні своєї неповнолітньої дитини, заперечити і спростувати відповідними доказами факт нехтування ним своїми батьківськими обов`язками (постанови Верховного Суду від 09 червня 2023 року у справі № 591/6037/21 (провадження № 61-4524св23), від 06 березня 2024 року у справі № 317/2256/22 (провадження № 61-15411св23)). Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Доводи касаційної скарги про неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції і не дають підстав для скасування оскарженого судового рішення. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України). Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін. З урахуванням результату касаційного розгляду розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється. Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , залишити без задоволення. Постанову Закарпатського апеляційного суду від 20 лютого 2025 року залишити без змін. Попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити своє ставлення до виконання батьківських обов`язків, участі у вихованні дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з покладенням на орган опіки та піклування обов`язку з контролю за виконанням ним батьківських обов`язків. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Є. В. Синельников Судді О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Сердюк В. В. Шипович