Ухвала КГС ВС № 926/2264/22

УХВАЛА 16 липня 2026 року м. Київ cправа № 926/2264/22 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Кондратової І. Д. - головуючої, суддів - Баранця О. М., Студенця В. І., розглянув касаційну скаргу Приватного підприємства "Буковина Трек" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 30.06.2026 (головуюча - Бойко С. М., суддів: Бонк Т. Б., Якімець Г. Г.) у справі за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" до Приватного підприємства "Буковина Трек" про відшкодування шкоди в порядку регресу в сумі 73 080,00 грн, ВСТАНОВИВ:

1. У червні 2022 року Приватне акціонерне товариство "Страхова група "ТАС" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Приватного підприємства "Буковина Трек" (далі - відповідач, скаржник) про відшкодування шкоди в порядку регресу в сумі 73 080,00 грн.

2. Позов обґрунтовано тим, що 27.08.2014 в м. Бар відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки MAN TGL 12.180 BB н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 , який перебував у трудових відносинах з відповідачем. Причиною ДТП стало те, що ОСОБА_1 , керуючи автомобілем MAN TGL 12.180 BB н.з. НОМЕР_1 , здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_2 після чого залишив місце пригоди. Внаслідок отриманих тілесних ушкоджень ОСОБА_2 померла. Вироком Барського районного суду Вінницької області у справі №125/2310/15-к від 20.05.2019 року ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні злочинів передбачених частиною першою статті 135, частини другої статті 286 Кримінального кодексу України. Крім того, судом стягнуто з позивача страхового відшкодування у розмірі 73 080,00 грн. Далі позивач зазначає, що враховуючи наявність укладеного договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (Поліс №АІ 6588319) та на підставі зібраних документів до позивача перейшло право вимоги відшкодування шкоди з відповідача, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Оскільки водій відповідача після спричинення ДТП залишив місце пригоди, позивач просить на підставі підпункту "в" підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" відшкодувати позивачу матеріальну шкоду в порядку регресу в сумі 73 080,00 грн.

3. Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 02.12.2025 у задоволенні позову відмовлено.

4. Місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність належних правових підстав для заявлення регресної вимоги, оскільки не доведено у встановленому законом порядку відповідальність відповідача та розмір збитків, що відповідно до принципу змагальності сторін і розподілу обов`язку доказування є підставою для відмови у задоволенні позову. 5. 30.06.2026 Західний апеляційний господарський суд ухвалив постанову, якою рішення суду першої інстанції скасував, прийняв нове рішення, яким позов задовольнив, стягнув з відповідача на користь позивача 73 080,00 грн відшкодування шкоди в порядку регресу та 2 481,00 грн судового збору, а також 3 721,50 грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

6. Суд апеляційної інстанції, врахувавши правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 21.04.2021 у справі № 450/4163/18 (провадження № 61-69св21), зазначив, що доказів відсутності вини у вчиненні ДТП відповідачем не надано, тому відповідач, як володілець джерела підвищеної небезпеки транспортного засобу MAN TGL 12.180 BB, д.н. НОМЕР_2 , а також як роботодавець водія ОСОБА_1 , несе цивільно-правову відповідальність за шкоду, завдану внаслідок експлуатації зазначеного транспортного засобу, незалежно від вини безпосереднього завдавача шкоди. Натомість суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення регресної вимоги страховика; закриття кримінального провадження за строками давності є нереабілітуючою підставою та не спростовує факту заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки, а тому не звільняє володільця такого джерела від цивільно-правової відповідальності та не усуває право страховика на регрес при наявності доказів сплати цих сум страховиком, наявних актів про страхове відшкодування як належних доказів понесених цих витрат та страхового полісу. 7. 14.07.2026 відповідач подав до Верховного Суду через підсистему "Електронний суд" касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції й залишити рішення суду першої інстанції в силі.

8. Верховний Суд вивчив касаційну скаргу та дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких мотивів.

9. Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 ГПК України, одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.

10. Частина сьома статті 12 ГПК України визначає, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

11. Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" установлено у 2022 році прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2 481,00 грн.

12. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

13. Згідно з пунктом 1 частини п`ятої статті 12 ГПК України справа, що розглядається, є малозначною, оскільки ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (100 х 2 481,00 грн = 248 100,00 грн).

14. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

15. Отже, у касаційному порядку може бути здійснений перегляд судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, проте лише у випадках, визначених Кодексом.

16. Зокрема, за загальним правилом судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню (абзац другий пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України), і лише у визначених законом випадках такі рішення підлягають касаційному оскарженню, а саме: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

17. За підпунктом "с" пункту 7 Рекомендації № R(95)5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо введення в дію й поліпшення функціонування систем і процедур оскарження в цивільних і торговельних справах, ухваленої на його 528-му засіданні 7 лютого 1995 року, скарги до суду третьої інстанції мають подавати щодо тих справ, третій судовий розгляд яких доцільний, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону; вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають загальне суспільне значення; від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування підстав, за яких розгляд її справи сприятиме досягненню таких цілей.

18. У касаційній скарзі скаржник посилається на те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (підпункт "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України).

19. Скаржник зазначає, що на практиці страхові компанії масово використовують факт тривалого досудового розслідування та подальшого закриття кримінальних проваджень за строками давності (стаття 49 КК України) як "безумовну преюдицію" вини водіїв, автоматично перекладаючи регресні виплати на бізнес; суди апеляційної інстанції демонструють суперечливі підходи: у одних випадках вимагають від страховика самостійного доказування складу правопорушення, а у цьому випадку - повністю звільнили позивача від тягаря доказування, викрививши природу регресу, тому формування висновку у цій справі має фундаментальне значення для захисту прав підприємств від безпідставного регресного тиску.

20. Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, потрібно виходити з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку та становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави і суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.

21. Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

22. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що виключна правова проблема як така має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного показників.

23. Кількісний показник означає, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

24. З точки зору якісного критерію про виключність правової проблеми можуть свідчити такі обставини: з касаційної скарги вбачається, що суди допустили істотні порушення норм процесуального права, які унеможливили розгляд справи з дотриманням вимог справедливого судового розгляду; суди допустили явну й грубу помилку в застосуванні норм процесуального права, у тому числі свавільне розпорядження повноваженнями, й перегляд справи Великою Палатою Верховного Суду потрібен з метою унеможливлення її повторення у подальшій судовій діяльності; норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами першої чи апеляційної інстанції таким чином, що постає питання щодо дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами; наявні колізії в нормах матеріального права, що викликає необхідність у застосуванні аналогії закону чи права, або постає питання щодо дотримання принципу верховенства права.

25. Верховний Суд установив, що касаційна скарга не містить належних аргументів, які б свідчили про те, що справа № 926/2264/22 містить виключну правову проблему та/або стосується питання права, вирішення якого необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики; у касаційній скарзі відсутні докази кількісного та якісного виміру наявності питання фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також належні обґрунтування, які би дозволили дійти висновку, що при перегляді оскаржуваного судового рішення у цій справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як такі, що мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

26. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".

27. Верховний Суд звертає увагу, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, аргументованих обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.

28. З огляду на зазначене Верховний Суд вважає, що подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під дію пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, і, які надають повноваження Суду переглянути, як "суду права", дану категорію справ.

29. Отже, Верховний Суд вважає, що скаржник не дотримав умови допуску справи до касаційного оскарження, у якій предметом позову є стягнення 73 080,00 грн, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

30. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

31. Зважаючи на конкретні обставини цієї справи та відсутність обґрунтованих підстав, що підпадають під дію виключень з пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо відмови у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою відповідача згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України, оскільки касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись нормами статті 234, пункту 2 частини третьої статті 287, пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 926/2264/22 за касаційною скаргою Приватного підприємства "Буковина Трек" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 30.06.2026. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню. Головуюча І. Кондратова Судді О. Баранець В. Студенець