Постанова Дніпровський апеляційний суд № 182/5466/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/734/26 Справа № 182/5466/24 Суддя у 1-й інстанції - Кобеляцька-Шаховал І. О. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю. Категорія 81 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 липня 2026 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Петешенкової М.Ю., суддів Городничої В.С., Макарова М.О., при секретарі - Карпенко М.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області в особі Відділу № 16 у місті Нікополі Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 червня 2025 року у складі судді Кобеляцької-Шаховал І.О. у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Відділ № 16 у місті Нікополі Головного управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області, Головне управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області про встановлення особи, - В С Т А Н О В И Л А: У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із уточненою в ході розгляду заявою про встановлення особи. Заява мотивована тим, що вона народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в с.Приют Нікопольського району Дніпропетровської області, її батьками були ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . З першого по четвертий клас вона навчалась в загальноосвітній школі в с.Приют Нікопольського району Дніпропетровської області, з п`ятого по шостий клас - в загальноосвітній школі с.Базавлук Софіївського району Дніпропетровської області, а з сьомого по восьмий клас - в загальноосвітній школі с.Павлопілля Софіївського району Дніпропетровської області. В 1976 році вступила до Дніпропетровського технічного технікуму, але через сімейні обставини не закінчила навчання і в 1978 році влаштувалась на роботу у школу в с.Жовтневе Софіївського району Дніпропетровської області. В 1979 році вона переїхала до с.Нова Таволжанка Щєбекінського району Білгородської області, де в 1984 році уклала шлюб та змінила прізвище на « ОСОБА_4 » і 13 липня 1985 року отримала паспорт громадянина СРСР. В 1988 році вона повернулась до с.Приют Нікопольського району Дніпропетровської області та влаштувалась на роботу в колгосп імені Калініна, де пропрацювала з 1988 року по 1994 рік. Звільнившись з колгоспу імені Калініна, вона знову переїхала до с.Нова Таволжанка Щєбекінського району Білгородської області та влаштувалась на цукровий завод, однак, через конфлікт на роботі повернулась до с.Приют Нікопольського району. Проте, свідоцтво про шлюб та трудова книжка залишились в російській федерації. Зазначає, що з 2000 року до теперішнього часу вона постійно проживає на території Української РСР, а після оголошення незалежності на території України. 01 грудня 2002 року, перебуваючи в м.Харків, її паспорт громадянина СРСР був втрачений, в зв`язку з чим вона звернулась до Київського РВ ХГУ УМВСУ в Харківській області з відповідною заявою, проте, постановою від 05 лютого 2003 року їй відмовлено в порушенні кримінальної справи. За цей час вона намагалась поновити свої документи, але через певні обставини їй це не вдалось. З метою отримання паспорта громадянина України, на початку 2022 року вона звернулась до Нікопольського відділу Головного управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області з відповідною заявою. Проте, листом вих. №1234-163/000324-22 від 04 лютого 2022 року їй було відмовлено в оформленні та видачі паспорта громадянина України, оскільки за результатами проведення процедури встановлення особи не підтверджено факту належності особи до громадянства України (відсутність підтвердження факту проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року або за станом на 13 листопада 1991року) та роз`яснено, що факт постійного проживання може бути встановлений лише судом. Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 травня 2024 року у справі №182/486/24 встановлено факт її постійного проживання, на території України станом на 24 серпня 1991 року, та з метою отримання паспорта громадянина України, вона 08 серпня 2024 року повторно звернулась до Відділу №16у місті Нікополі Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області із відповідною заявою. Однак, листом вих. №1234-928/1234.1-24 від 20 серпня 2024 року їй було відмовлено в оформленні та видачі паспорта громадянина України, оскільки вона була документована паспортом громадянина колишнього СРСР, зразка 1974 року, на території російської федерації, в зв`язку з чим заява про видачу паспорта відсутня, в результаті чого неможливо встановити особу та відсутнє підтвердження факту, що на зазначену дату вона, дійсно, перебувала в громадянстві СРСР та роз`яснено, що її особа може бути встановлена судом. Таким чином, вона може реалізувати своє право на отримання паспорта громадянина України лише через звернення до суду з заявою про встановлення її особи, документованої паспортом громадянина колишнього СРСР, зразка 1974 року, на території російської федерації. Враховуючи викладене, вимушена звернутися до суду та просити встановити її особу, яка документована паспортом громадянина колишнього СРСР, зразка 1974 року, на території російської федерації, та підтвердити факт, що станом на 24 серпня 1991 року вона перебувала у громадянстві колишнього СРСР. Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 червня 2025 року заяву ОСОБА_1 задоволено. Встановлено особу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки с.Приют Нікопольського району Дніпропетровської області, яка документована паспортом громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року на території теперішньої російської федерації. Встановлено факт, що станом на 24 серпня 1991 року ОСОБА_1 перебувала у громадянстві колишнього СРСР. Рішення суду першої інстанції мотивовано наявністю підстав для задоволення заяви, оскільки заявником надані належні та допустимі докази на підтвердження встановлення її особи, враховуючи, що встановлення вищезазначеного факту має для заявниці юридичне значення та дозволить реалізувати право щодо набуття громадянства України, а іншим шляхом, окрім звернення до суду з даною заявою, вирішити порушене заявником питання неможливо. Не погодившись з рішенням суду, Головне управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області в особі Відділу № 16 у місті Нікополі Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області звернулось з апеляційною скаргою в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви. Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що було постановлено внаслідок неповного з`ясування обставин, які мають значення для справи, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи. Вказує, що заявницею не доведено належними та допустимими докази у справі факт для встановлення її особи, оскільки не надано доказів на підтвердження зміни прізвища, свідоцтва про укладання шлюбу (розірвання) та будь-якого документального підтвердження перебування заявника в громадянстві колишнього СРСР, на що суд першої інстанції уваги не звернув та дійшов до помилкового висновку про задоволення заяви. Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив. Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню, з огляду на наступне. Згідно положень статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджується, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження. Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає. Судом встановлено, що ОСОБА_5 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в с.Приют Нікопольського району Дніпропетровської області. У відповідності до актового запису про народження, її батьками були: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .. Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 травня 2024 року у справі №182/486/24 встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 , на території України станом на 24 серпня 1991 року. Відповідно до листа Відділу № 16 у місті Нікополі Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області вих.№ 1234-928/1234.1-24 від 20 серпня 2024 року у вчиненні дії щодо оформлення та видачі паспорта громадянина України ОСОБА_1 було відмовлено, оскільки остання була документована паспортом громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року на території російської федерації. Під час розгляду справи, судом були допитані свідки ОСОБА_6 , ОСОБА_7 . Задовольняючи заяву про встановлення особи, суд першої інстанції виходив із того, що заявником надані належні та допустимі докази на підтвердження встановлення її особи, враховуючи, що встановлення вищезазначеного факту має для заявниці юридичне значення та дозволить реалізувати право щодо набуття громадянства України, а іншим шляхом, крім звернення до суду з даною заявою, вирішити порушене заявником питання неможливо, наявні підстави для задоволення заяви та встановлення відповідного факту. Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду, з огляду на таке. Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У частині першій статті 293 ЦПК України визначено, що окреме провадження це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. З указаного вбачається, що законом передбачено вставлення юридичних фактів щодо виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, до яких відносяться й факти, що породжують право особи на набуття громадянства України, зокрема постійного проживання на території України. Встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом про громадянство є підставою для оформлення належності до громадянства України відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України». Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України» громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом про громадянство проживали в Україні і не були громадянами інших держав. Особи, зазначені в пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, - з 13 листопада 1991 року (частина друга статті 3 Закону про громадянство). Відповідно до підпунктів «а», «б» пункту 7 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215/2001 (Порядок), встановлення належності до громадянства України стосується громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні станом на 13 листопада 1991 року; дітей осіб, зазначених у підпункті «а» цього пункту. Одним із документів для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України», що подає особа, яка станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, є судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року (підпункт «в» пункту 8 Порядку). Постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 затверджено Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України (Порядок № 302). У пунктах 38-40 Порядку № 302 передбачено, що після прийняття до розгляду заяви-анкети та доданих до неї документів працівник територіального підрозділу Державної міграційної служби України здійснює заходи з ідентифікації особи, на ім`я якої оформляється паспорт. Ідентифікація особи здійснюється на підставі даних, отриманих з баз даних Реєстру. Ідентифікація особи, на ім`я якої оформляється паспорт і стосовно якої відсутня інформація в базах даних Реєстру, здійснюється відповідно до наявних державних та єдиних реєстрів, інших інформаційних баз, що перебувають у власності держави або підприємств, установ та організацій. У виключних випадках за результатами перевірок, за якими особу не ідентифіковано, проводиться процедура встановлення особи (пункт 43 Порядку № 302). Зокрема, цим пунктом встановлено, що у разі неподання особою, яка досягла 18-річного віку, документів з фотокартками проводиться процедура встановлення особи шляхом надсилання запитів щодо перевірки документів та інформації, зазначеної заявником у письмовому зверненні, зокрема до Міністерства внутрішніх справ, Національної поліції, Міністерства юстиції України, органів Державної фіскальної служби, навчальних закладів, військових частин, військових комісаріатів, установ виконання покарань, для отримання інформації з наявних державних та єдиних реєстрів, інших інформаційних баз, що перебувають у власності держави або підприємств, установ та організацій, у тому числі фотокартки особи, яка дасть змогу ідентифікувати особу. В процесі перевірки береться до уваги вся інформація, яку повідомив заявник. Одночасно проводиться перевірка за даними обліку територіальних органів та територіальних підрозділів Державної міграційної служби. Перевірка стосовно осіб, які проживають на тимчасово окупованій території України проводиться, зокрема, за даними Державного реєстру виборців шляхом надсилання запитів до відповідних відділів ведення Державного реєстру виборців. Крім того, у виключних випадках за відсутності фотокартки особи та за результатами перевірок, за якими особу не ідентифіковано, з метою встановлення особи проводиться опитування родичів, сусідів, які були зазначені у письмовому зверненні. За результатами їх свідчень складається акт встановлення особи за формою, встановленою МВС. Строк проведення процедури встановлення особи не повинен перевищувати двох місяців. Згідно з частиною першою статті 10 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» у разі неможливості встановити особу розпорядником реєстру особа встановлюється за рішенням суду про встановлення факту, що має юридичне значення, для видачі документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України. До завершення процедури встановлення особи державною міграційною службою України та (або) прийняття відповідного рішення суду, документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, не видаються. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2024 року у справі № 760/10717/22 вказано: «надання адміністративної послуги з оформлення паспорта громадянина України регламентовано Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», Законом України «Про громадянство України». Згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» паспорт громадянина України відноситься до документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України і оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру. Частиною першою статті 4 вказаного Закону передбачено, що Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» ідентифікація особи - встановлення особи шляхом порівняння наданих даних (параметрів), у тому числі біометричних, з наявною інформацією про особу в реєстрах, картотеках, базах даних тощо. Враховуючи наведені норми законодавства, заявник має право на встановлення відповідного факту, що має юридичне значення, у порядку, визначеному частиною першою статті 10 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус». Згідно з вимогами вказаного законодавства України у разі якщо Державна міграційна служба України не змогла встановити особу заявника після проведення процедури ідентифікації, то встановлення такого факту проводиться у судовому порядку. До місцевого загального суду подається заява про встановлення факту, що має юридичне значення, для видачі документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України. Основними документами, які дозволяють особі звернутися до суду, мають бути свідоцтво про народження особи та рішення Державної міграційної служби України про неможливість встановити особу після проведення процедури ідентифікації. У своїй заяві до суду заявник має вказати, який факт він просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують цей факт (показання свідків, біографічні дані заявника та будь-які документи, які надають можливість перевірити інформацію щодо його особи). Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 19 жовтня 2022 року у справі № 511/409/20 (провадження № 61-20060св21). Таким чином, ідентифікація особи це встановлення особи шляхом порівняння наданих даних (параметрів), у тому числі біометричних, з наявною інформацією про особу в реєстрах, картотеках, базах даних тощо. У разі неможливості встановити особу відповідними органами особа встановлюється за рішенням суду про встановлення факту, що має юридичне значення, для видачі документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України. Основними документами, які дозволяють особі звернутися до суду, мають бути свідоцтво про народження особи та документи щодо неможливості встановити особу після проведення процедури ідентифікації у позасудовому порядку. Звертаючись до суду із даною заявою, ОСОБА_5 посилалася на укладений у 1984 році шлюб, зміну прізвище та отримання у 1985 році паспорта громадянина СРСР. Однак, матеріали справи не містять будь-яких доказів зміни прізвища заявника та будь-якого документального підтвердження перебування останньої в громадянстві СРСР, оскільки ОСОБА_1 була документована паспортом громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року на території російської федерації, в зв`язку з чим заява про видачу паспорта відсутня, та як наслідок, міграційна служба позбавлена можливості встановити її особу та підтвердити факт перебування в громадянстві СРСР. Таким чином, звернення останньої до суду є передчасним, оскільки відповідно до вимог законодавства України, у разі, якщо Державна міграційна служба України не змогла встановити особу заявника після проведення процедури ідентифікації, тільки тоді встановлення такого факту проводиться у судовому порядку. Доказування це діяльність, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з`ясування дійсних обставин справи, прав і обов`язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів. Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України). Матеріально-правовий зміст обов`язку подавати докази полягає в тому, що у випадку його невиконання суб`єктом доказування і неможливості отримання доказів суд має право визнати факт, на який посилалася заінтересована сторона, неіснуючим, чи навпаки, як це має місце при використанні презумпції, існуючим, якщо інше не доказано другою стороною. Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). За таких обставин, враховуючи ненадання заявницею доказів проведення процедури ідентифікації та встановлення її особи, неможливості проведення цих процедур в позасудовому порядку, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі дослідив матеріали справи та помилково дійшов висновку про задоволення заяви та встановлення особи заявниці в судовому порядку, що у розумінні положень статті 376 ЦПК України є підставою для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні заяви. Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки суд апеляційної інстанцій дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги, згідно статті 141 ЦПК України, слід стягнути із ОСОБА_1 на користь скаржника судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 908,40 грн. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, - У Х В А Л И Л А: Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області в особі Відділу № 16 у місті Нікополі Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області - задовольнити. Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 червня 2025 року - скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області в особі Відділу № 16 у місті Нікополі Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 908,40 грн. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 07 липня 2026 року Повний текст судового рішення складено 16 липня 2026 року. Головуючий: М.Ю. Петешенкова Судді: В.С. Городнича М.О. Макаров