Постанова 4808 № 344/6956/26

Справа № 344/6956/26 Провадження № 33/4808/467/26 Категорія ч.3 ст. 173-4 КУпАП Головуючий у 1 інстанції Деркач Н. І. Суддя-доповідач Васильєв П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 липня 2026 року м. Івано-Франківськ Суддя Івано-Франківського апеляційного суду Васильєв О.П., за участю особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та її захисника адвоката Гоголь М.І., представника потерпілої ОСОБА_2 адвоката Міськів О.Т., розглянувши справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою представника адвоката Міськів О.Т. на постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 24 червня 2026 року, якою провадження в справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жительки АДРЕСА_1 , за ч.3 ст. 173-4 КУпАП закрито на підставі п.1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення, в с т а н о в и в : Зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАВ №219751 від 07.04.2026 року слідує, що 17.03.2026 року близько 12:30 год. на уроці християнської етики в приміщенні ліцею №4 Івано-Франківської міської ради (вул. Південний Бульвар, 24 в м. Івано-Франківськ малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 словесно ображав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а 18.03.2026 року близько 13:40 год. на уроці математики повитирав брудні руки до її футболки, чим принизив честь і гідність останньої та вчинив щодо неї психологічне насильство, що підтверджується психологічною характеристикою центру психологічної допомоги дітям «Серденько» від 24.03.2026 року, чим ОСОБА_1 вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.173-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Постановою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 24 червня 2026 року провадження в справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.3 ст. 173-4 КУпАП закрито на підставі п.1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення. Не погодившись із рішенням суду, представник адвокат Міськів О.Т., в інтересах ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 24 червня 2026 року і направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції для повного всебічного дослідження доказів, відповідно до вимог ст. 245 КУпАП. З вищевказаною постановою не погоджується та вважає, що така постанова прийнята судом з порушенням норм процесуального та матеріального права, вважає її не вмотивованою та необґрунтованою, без врахування фактичних обставин справи. Вказує, що судом першої інстанції не було взято до уваги пояснення учнів, зокрема через відсутність згоди на обробку персональних даних їхніми батьками, при тому що пояснення у всіх дітей були відібрані працівниками поліції у присутності одного з батьків, про що свідчать їх підписи на бланках. Дані пояснення однокласників підтверджують покази ОСОБА_2 про вчинення щодо неї булінгу. Судом не взято до уваги п.2 рішення комісії з розгляду випадків боулінгу №4 Івано-Франківської міської ради, з якого вбачається, що комісія вважає наявність часткових обставин, що обґрунтовують інформацію зазначену у заяві ОСОБА_4 . Крім того, судом першої інстанції не було описано одного з доказів у справі, які на думку адвоката є одним з основних, психологічної характеристики психоемоційного стану ОСОБА_2 , з метою нерозголошення його деталей з міркувань інтересів малолітньої дитини, водночас був детально описаний висновок психологічного обстеження ОСОБА_3 . Даний висновок, зроблений психологом, спростовує висновки суду про відсутність доказів завдання шкоди психологічному здоров`ю потерпілої, оскільки є факт звернення за психологічною допомогою, страх, тривожність та відчуття безпорадності у потерпілої. Крім того, ОСОБА_5 є дитиною зі статусом постраждалої внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів, внутрішньо-переміщеною особою. В судове засідання апеляційної інстанції потерпіла ОСОБА_6 та її представник Краснопольська Т.В. не з`явились, хоча в установленому законом порядку повідомлялись про розгляд апеляційної скарги, не подали клопотання про відкладення розгляду справи та не підтвердили поважність причин щодо неможливості явки в судове засідання апеляційної інстанції. Зі змісту доводів представника потерпілої захисника адвоката адвокат Міськів О.Т. Павліва В.І. вбачається, що останні знають про розгляд апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції, однак повністю довіряють їй представництво своїх інтересів в суді у зв`язку з чим вона не заперечувала проти розгляду апеляційної скарги за відсутності потерпілої та її представника. Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, особиста присутність підсудного та інших учасників судового розгляду під час провадження в суді апеляційної інстанції не має такого ж вирішального значення, як в суді першої інстанції. Умови застосування статті 6 Конвенції стосовно провадження в суді апеляційної інстанції залежать від особливостей певного провадження; слід взяти до уваги загалом проведений судовий процес у національній правовій системі, а також роль, яку відіграє у ньому суд апеляційної інстанції (Ермі проти Італії ) При цьому, обвинувачений та інші учасники судового розгляду можуть відмовитися від свого права брати участь або бути заслуханим в апеляційному провадженні, або прямо, або своєю поведінкою (Кашлев проти Естонії, Хернандес Ройо проти Іспанії). Апеляційний суд, приймає до уваги, що потерпіла ОСОБА_6 та її представник Краснопольська Т.В. знають про наявність відповідного провадження в суді апеляційної інстанції, повідомлялись про розгляд апеляційної скарги в установленому законом порядку, не подали клопотання про відкладення розгляду справи та не повідомили про бажання приймати участь у судовому засіданні. Враховуючи наведене та приймаючи до уваги, що участь потерпілої ОСОБА_6 та її представника Краснопольської Т.В. не є обов`язковою під час розгляду справи в апеляційній інстанції, вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за їх відсутності. В судовому засіданні апеляційної інстанції: - особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та її захисник адвокат Гоголь М.І. просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 24 червня 2026 року залишити без змін. - представник потерпілої адвокат Міськів О.Т. просила скасувати постанову суду першої інстанції та винести нову постанову, якою направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників процесу, вивчивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, апеляційний суд доходить наступного. Апеляційний суд неодноразово звертав увагу на недосконалість КУпАП, який було введено в дію Постановою Верховної Ради Української РСР №8074-10 від 07.12.1984 року та вказував на необхідність здійснення правосуддя, виходячи з загальних принципів здійснення судочинства, з метою забезпечення справедливої процедури і юридичної визначеності. Зокрема, діючий Кодекс України про адміністративні правопорушення був прийнятий за часів панування радянської системи регулювання суспільних відносин, що була спрямована на побудову тоталітарної моделі держави, в якій не було місця для справжніх демократичних цінностей, поваги до прав та свобод громадян, визначених Європейською конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Крім того, апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що ЄСПЛ неодноразово зазначав, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. («Пономарьов проти України») Так, під час апеляційного розгляду справи, судом апеляційної інстанції у повному обсязі були реалізовані права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності щодо права скористуватись юридичною допомогою професійного захисника та були перевірені її доводи щодо невинуватості у вчиненні правопорушення, внаслідок чого було встановлено, що вони є безпідставними та повністю спростовуються сукупністю досліджених доказів. Апеляційний суд вважає, що допущені судом першої інстанції порушення процесуального закону не можуть бути безумовною підставою для скасування судового рішення та ухвалення іншого судового рішення аналогічного за своїм змістом. Апеляційний суд вважає, що підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції можуть бути тільки істотні порушення вимог процесуального законодавства, які перешкодили суду правильно встановити фактичні обставини та надати вірну оцінку сукупності досліджених доказів та прийти до обґрунтованого висновку про доведеність вини у вчиненні правопорушення. Так, діючий КУпАП не містить визначення правових підстав для скасування судового рішення суду першої інстанції у зв`язку з чим при вирішанні цього питання необхідно виходити із загальних принципів здійснення судочинства. Апеляційний суд вважає, що судове рішення суду першої інстанції підлягає обов`язковому скасуванню у тому, випадку, коли за наявності підстав для закриття провадження суд не закрив провадження по справі, або коли рішення було ухвалено незаконним складом суду. Зокрема, підлягає обов`язковому скасуванню судове рішення у тому разі, коли вину обвинуваченого не доведено сукупністю належних та допустимих доказів по справі, коли відсутня подія правопорушення або коли в діях особи, яка притягається до відповідальності відсутній склад відповідного правопорушення. В той же час, суд апеляційної інстанції повинен скасувати судове рішення та ухвалити нове, якщо під час розгляду провадження буде встановлено, що суд безпідставно виправдав особу, яка звинувачується у вчиненні правопорушення та незаконно закрив провадження за відсутності відповідних правових підстав. Разом з тим, апеляційний суд діє в межах повноважень, які встановлені законом у зв`язку з чим вважає за необіхне звернути увагу на те, що вимоги апеляційної скарги щодо скасування судового рішення та призначення нового судового розгляду у суді першої інстанції не відповідають закону. Так, відповідно до вимог ч.8 ст.294 КУпАП за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін; 2) скасувати постанову та закрити провадження у справі; 3) скасувати постанову та прийняти нову постанову; 4) змінити постанову. Апеляційний суд розглядає провадження в межах доводів апеляційної скарги і не має права вийти за межи її вимог щодо погіршення становища, особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Згідно ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП, суд, при розгляді справи про адміністративне правопорушення, зобов`язаний повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, встановити, чи було вчинене адміністративне правопорушення та чи винна особа у його вчиненні, дослідити наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку і, в залежності від встановленого, прийняти законне вмотивоване рішення. Згідно із розділом 1 наказу № 1646 від 28.12.2019 р. Міністерства освіти і науки України, до булінгу (цькування) в закладах освіти належать випадки, які відбуваються безпосередньо в приміщенні закладу освіти та на прилеглих територіях (включно з навчальними приміщеннями, приміщеннями для занять спортом, проведення заходів, коридорами, роздягальнями, вбиральнями, душовими кімнатами, їдальнею тощо) та (або) за межами закладу освіти під час заходів, передбачених освітньою програмою, планом роботи закладу освіти, та інших освітніх заходів, що організовуються за згодою керівника закладу освіти, в тому числі дорогою до (із) закладу освіти. Ознаками булінгу (цькування) є систематичне (три і більше разів) вчинення учасниками освітнього процесу діянь стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи та (або) такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, в тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, а саме: умисне позбавлення їжі, одягу, коштів, документів, іншого майна або можливості користуватися ними, перешкоджання в отриманні освітніх послуг, примушування до праці та інші правопорушення економічного характеру; словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи; будь-яка форма небажаної вербальної, невербальної чи фізичної поведінки сексуального характеру, зокрема принизливі погляди, жести, образливі рухи тіла, прізвиська, образи, жарти, погрози, поширення образливих чуток; будь-яка форма небажаної фізичної поведінки, зокрема ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, завдання ударів; інші правопорушення насильницького характеру. В 4 розділі наказу № 1646 від 28.12.2019 р. Міністерства освіти і науки України визначено порядок роботи комісії про запобіганню булінгу в закладах освіти. Метою діяльності комісії є припинення випадку булінгу (цькування) в закладі освіти; відновлення та нормалізація стосунків, створення сприятливих умов для подальшого здобуття освіти у групі (класі), де стався випадок булінгу (цькування); з`ясування причин, які призвели до випадку булінгу (цькування), та вжиття заходів для усунення таких причин; оцінка потреб сторін булінгу (цькування) в соціальних та психолого-педагогічних послугах та забезпечення таких послуг. До завдань комісії належать: збір інформації щодо обставин випадку булінгу (цькування), зокрема пояснень сторін булінгу (цькування), батьків або інших законних представників малолітніх або неповнолітніх сторін булінгу (цькування); висновків практичного психолога та соціального педагога (за наявності) закладу освіти; відомостей служби у справах дітей та центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді; експертних висновків (за наявності), якщо у результаті вчинення булінгу (цькування) була завдана шкода психічному або фізичному здоров`ю потерпілого; інформації, збереженої на технічних засобах чи засобах електронної комунікації (Інтернет, соціальні мережі, повідомлення тощо); іншої інформації, яка має значення для об`єктивного розгляду заяви; розгляд та аналіз зібраних матеріалів щодо обставин випадку булінгу (цькування) та прийняття рішення про наявність/відсутність обставин, що обґрунтовують інформацію, зазначену у заяві. У разі прийняття рішення комісією про наявність обставин, що обґрунтовують інформацію, зазначену у заяві, до завдань комісії також належать: оцінка потреб сторін булінгу (цькування) в отриманні соціальних та психолого-педагогічних послуг та забезпечення таких послуг, в тому числі із залученням фахівців служби у справах дітей та центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді; визначення причин булінгу (цькування) та необхідних заходів для усунення таких причин; визначення заходів виховного впливу щодо сторін булінгу (цькування) у групі (класі), де стався випадок булінгу (цькування); моніторинг ефективності соціальних та психолого-педагогічних послуг, заходів з усунення причин булінгу (цькування), заходів виховного впливу та корегування (за потреби) відповідних послуг та заходів; надання рекомендацій для педагогічних (науково-педагогічних) працівників закладу освіти щодо доцільних методів здійснення освітнього процесу та інших заходів з малолітніми чи неповнолітніми сторонами булінгу (цькування), їхніми батьками або іншими законними представниками; надання рекомендацій для батьків або інших законних представників малолітньої чи неповнолітньої особи, яка стала стороною булінгу (цькування)». Насмішки та кепкування, образи та погрози, і навіть бійки далеко не повний перелік діянь, які притаманні як конфлікту так і булінгу. Разом з тим, не кожен конфлікт є булінгом, і як свідчить правозастосовна практика, від вміння розпізнати булінг, відрізнити його від конфлікту за характерними ознаками залежить можливість захистити потерпілу особу та притягнути кривдника до відповідальності, встановленої законом. При цьому, звернуто увагу на необхідність розрізняти поняття: «сварка», «сутичка», «зіткнення», «конфлікт», «булінг». Конфлікт (лат. conflictus сварка, сутичка) є зіткненням протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що призводить до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями; ситуація, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію несумісну з інтересами іншої сторони. Систематичність (повторюваність) діяння одна з типових ознак булінгу, яка в переважній більшості випадків слугує ключовою відмінністю від конфлікту між учасниками освітнього процесу, прояву невихованості, недисциплінованості чи застосування неправомірних методів виховання. Типовими ознаками булінгу (цькування) є: систематичність (повторюваність) діяння; наявність сторін: кривдник (булер), потерпілий (жертва булінгу), спостерігачі (за наявності); дії або бездіяльність кривдника, наслідком яких є заподіяння психічної та/або фізичної шкоди, приниження, страх, тривога, підпорядкування потерпілого інтересам кривдника, та/або спричинення соціальної ізоляції потерпілого. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого суду, що під час судового розгляду не доведено вчинення ОСОБА_1 діяння, яке відповідає диспозиції складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-4 КУпАП. Згідно із ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи Разом з тим, в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази того, що з боку ОСОБА_3 відносно ОСОБА_2 мав місце факт булінгу. Зі змісту протоколу серії ВАВ № 219751 від 07.04.2026 р., вбачається, що 17.03.2026 року близько 12 год. 30 хв. на уроці християнської етики в приміщенні ліцею №4 Івано-Франківської міської ради (вул. Південний Бульвар, 24 м. Івано-Франківськ) малолітній ОСОБА_3 словесно ображав ОСОБА_2 , а 18.03.2026 року близько 13 год. 40 хв. на уроці математики повитирав брудні руки об її футболку, чим принижував честь і гідність останньої та вчинив щодо неї психологічне насильство, що підтверджується психологічною характеристикою Центру психологічної допомоги дітям «Серденько» від 24.03.2026 року, чим ОСОБА_1 вчинила правопорушення, передбачене ч.3 ст. 173-4 КУпАП. Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що об`єктивних даних про те, що з боку ОСОБА_3 відносно ОСОБА_2 мав місце факт булінгу, до матеріалів справи не долучено. Так, за результатами розгляду питання про наявність булінгу у ліцеї №4 Івано-Франківської міської ради (вул. Південний Бульвар, 24 м. Івано-Франківськ) не встановлено того, що з боку ОСОБА_3 відносно ОСОБА_2 мав місце факт булінгу. Відповідні накази та протоколи засідання комісії ліцею №4 Івано-Франківської міської ради (вул. Південний Бульвар, 24 м. Івано-Франківськ) надано в матеріалах справи поліцією. Крім того, пояснення вчителів та учнів не вказують на всі необхідні ознаки булінгу, що передбачені законодавцем в ст.173-4 КУпАП. Апеляційний суд вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що в ході судового розгляду було встановлено, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 наявні певні конфліктні відносини, які не можуть бути кваліфіковані судом як булінг. Апеляційний суд звертає увагу на те, що доводи про те, що суд не надав правову оцінку письмовим поясненням, які були відібрані від малолітніх у присутності їх батьків не відповідає дійсності, оскільки з мотивувальної частини судового рішення вбачається, що суд зазначив про те, що вони носять суперечливий характер та не дозволяють детально встановити події , які відбувались на уроці математики та християнської етики і дозволяли суду поза розумним сумнівом прийти до переконання, що дії ОСОБА_3 під час освітнього процесу відповідали диспозиції ч.1 ст.173-4 КУпАП. Посилання апелянта на пункт 2 рішення комісії з розгляду випадків булінгу № 4 Івано-Франківської міської ради також не спростовує правильність висновків суду першої інстанції, оскільки зазначене рішення не є доказом в розумінні вимог ст.251 КУпАП і не містить посилання на фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку суд встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Апеляційний суд вважає безпідставними доводи апеляційної скарги про неналежну оцінку судом психологічної характеристики психоемоційного стану потерпілої. Так, незалежно від обсягу її викладення у судовому рішенні, сам факт звернення за психологічною допомогою, наявність переживань, тривожності чи інших психологічних проявів не є достатнім доказом того, що такі наслідки настали саме внаслідок протиправних дій особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Встановлення причинно-наслідкового зв`язку між психологічним станом потерпілої і відповідною протиправною поведінкою можливе тільки за умови доведення поза розумним сумнівом на підставі належних, допустимих і достатніх доказів вчинення протиправного діяння. Апеляційний суд приймає до уваги посилання на статус потерпілої як дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів, а також статус внутрішньо переміщеної особи, однак вважає, що вищевказані обставини не підтверджують факту вчинення булінгу конкретною особою та не можуть бути покладені в основу висновку про наявність складу адміністративного правопорушення. Виходячи з вказаних обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції що не доведення поза розумним сумнівом вчинення боулінгу малолітнім ОСОБА_3 виключає притягнення до адміністративної відповідальності та накладення на ОСОБА_1 відповідного стягнення у відповідності до вимог ч.3 ст.173-4 КУпАП. За таких обставин суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що за відсутністю доказів на підтвердження факту вчинення ОСОБА_3 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 173-4 КУпАП, не можна вважати дії останнього такими, що відповідають диспозиції ч.1 ст.173-4 КУпАП та мають бути кваліфіковані як боулінг. Апеляціний суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що ч.1 ст. 173-4 КУпАП визначено поняття булінгу (цькування), тобто діяння учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, у тому числі, із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи або такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров`ю потерпілого. Разом з тим, ч.3 ст.173-4 КУпАП встановлено, що діяння, передбачене частиною першої цієї статті, вчинене малолітньою або неповнолітньою особою віком від чотирнадцяти до шістнадцяти років, тягне за собою накладення штрафу на батьків або осіб, які їх замінюють, від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від сорока до шістдесяти годин. Таким чином, відповідною нормою закону встановлено, що за діяння, яке за своїми ознаками відповідає диспозиції ч.1.ст.173-4 КУпАП, яке було вчинено малолітньою або неповнолітньою особою віком від чотирнадцяти до шістнадцяти років несуть адміністративну відповідальність батьки або особи, які їх замінюють. Апеляційний суд приймає до уваги, що ст.9 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. За таких обставин, суд повинен встановити, чи дійсно малолітньою або неповнолітньою особою віком від чотирнадцяти до шістнадцяти років було вчинено діяння, яке відповідає диспозиції ч.1.ст.173-4 КУпАП та може бути визначено судом як булінг. Апеляційний суд звертає увагу на те, що КУпАП не передбачено притягнення малолітніх або неповнолітніх віком від чотирнадцяти до шістнадцяти років до адміністративної відповідальності, оскільки ст.12 КУпАП передбачено, що адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку. Таким чином, суд повинен встановити обставини вчинення діяння, яке є противоправним та за яке ч.1 ст.173-4 КУпАП передбачено накладення стягнення та яке було вчинено малолітнім або неповнолітнім віком від чотирнадцяти до шістнадцяти років, що свідчить про недосконалість та суперечливість відповідного закону. Апеляційний суд приймає до уваги, що розгляд провадження за ч.3 ст.173-4 КУпАП не має своєю метою притягнення малолітньою або неповнолітньою особою віком від чотирнадцяти до шістнадцяти років до адміністративної відповідальності, однак необхідність встановлення судом обставин за яких було вчинено діяння, яке є протиправним та яке в подальшому буде мати преюдиційне значення, свідчить про наявність особистого інтересу особи яка вчинила таке діяння, у зазначеному провадженні та визначення її належного процесуального статусу. Апеляційний суд звертає увагу на те, що розгляд відповідного провадження потребує визначення мінімальних прав, якими повинні користуватися малолітні або неповнолітні особи віком від чотирнадцяти до шістнадцяти років під час провадження, яким суд повинен встановити вчинення протиправного діяння, яке передбачене диспозицією ч.1 ст.173-4 КУпАП. Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до Мінімальних стандартних правил Організації Об`єднаних Націй щодо відправлення правосуддя щодо неповнолітніх (Пекінські правила), які прийнято резолюцією 40/33 Генеральної Асамблеї від 29 листопада 1985 року, правосуддя щодо неповнолітніх має бути складовою процесу національного розвитку кожної країни в рамках всебічного забезпечення соціальної справедливості для всіх неповнолітніх, одночасно сприяючи таким чином захисту молоді та підтримці мирного порядку в суспільстві. При цьому, якщо справу неповнолітнього правопорушника не було припинено, нею або ним займається компетентний орган влади (суд, суд, рада, комісія тощо) відповідно до принципів справедливого та неупередженого суду. Судовий розгляд повинен відповідати інтересам неповнолітнього та здійснюватися в атмосфері розуміння, що дозволить неповнолітньому брати участь у ньому та вільно викладати свою точку зору. У ході всього судового розгляду неповнолітній має право бути представленим його або її адвокатом або право на звернення за безоплатною правовою допомогою, якщо надання такої допомоги передбачено в цій країні законодавством. Зі змісту матеріалів провадження вбачається, що на початковій стадії відповідного провадження ст. інспектором з особливих доручено ВСОБ УПП в Івано-Франківській області Швачук І.О. малолітнього ОСОБА_3 було допитано в присутності його матері ОСОБА_1 за відсутності адвоката. Апеляційний суд звертає увагу на те, що ч.3 ст.173-4 КУпАП встановлено, що стягнення накладається на батьків або осіб, які їх замінюють за вчинення діяння, яке вони не вчиняли, а яке було вчинено їх малолітньою або неповнолітньою дитиною під час освітнього процесу. Разом з тим, ст.9 КУпАП встановлено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Відповідно до рішення Конституційного суду України від 22 грудня 2010 року N 23-рп/2010 (Справа N 1-34/2010) щодо конституційності положень частини першої статті 14-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про адміністративну відповідальність у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху), за змістом ст.9 КУпАП саме винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність суб`єкта адміністративної відповідальності є однією з ознак адміністративного правопорушення(проступку). Так, відповідно до вимог ст.ст.10,11 КУпАП адміністративне правопорушення може бути вчинено умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків або з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити. Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до вимог ст.23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами. Разом з тим, ч.3 ст.173-4 КУпАП встановлено відповідальність батьків або осіб, які їх замінюють за вчинення діяння, яке вони не вчиняли, а яке було вчинено їх малолітньою або неповнолітньою дитиною. Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до Конституційний Суд України неодноразово наголошував, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні. Адміністративна відповідальність має ґрунтуватися на принципах верховенства права, презумпції невинуватості та індивідуалізації покарання. Конституція України має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституційний суд України визначає адміністративні правопорушення як діяння меншої суспільної небезпеки, ніж злочини, але вважає, що на судовий процес притягнення до адміністративної відповідальності поширюються базові гарантії захисту. Відповідно до вимог ст.280 КУпАП суд при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Конституційний суд України неодноразово наголошував на тому, що згідно з ч.2 ст.61 Конституції Украйни юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Індивідуальний характер юридичної відповідальності означає, що покарання або стягнення за вчинене правопорушення несе виключно та особа, яка його скоїла. Так, відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Відповідно до п.2 Пленуму Верховного Суду України постанови №9 від 01.11.1996 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», оскільки Конституція України, як зазначено в її ст. 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, « суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акту з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.» Відповідно до наявної судової практики Верховного суду «суди не мають застосовувати положення законів, які не відповідають Конституції, незалежно від того, чи визнавалися вони Конституційним Судом України неконституційними, тобто закони, що суперечать Конституції України не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними. Зокрема, у випадку, якщо закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, то суд зобов`язаний застосувати норми Конституції України як норми прямої дії.» Апеляційний суд вважає, що покладання законодавцем відповідальності на батьків або осіб, які їх замінюють за протиправне діяння яке було вчинено малолітнім або неповнолітнім віком від чотирнадцяти до шістнадцяти років під час освітнього процесу, свідчить про намір вплинути на процес виховання дітей, які вчинили таке діяння з метою належного піклування про її духовний і моральний розвиток. Притягнення батьків або осіб, які їх замінюють до адміністративної відповідальності повинно позитивно вплинути на відношення батьків до обов`язку здійснювати належне виховання та нагляд за дитиною з метою забезпечення її правомірної поведінки під час освітнього процесу, яка повинна бути суспільно корисною та відповідати потребам суспільства. За таких обставин, обвинувачення у вчинені правопорушення, яке передбачене ч.3 ст.173-4 КУпАП повинно містити данні про те, що саме дії батьків або осіб, які їх замінюють знаходяться у причинно-наслідковому зв`язку із протиправним діянням, яке було вчинено під час освітнього процесу дитиною. Разом з тим, обвинувачення, яке було висунуто ОСОБА_1 взагалі не містить даних про те, що вона притягається до адміністративної відповідальності саме як мати малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за протиправне діяння, яке було вчинено її сином та винувата в тому, що не забезпечила належну правомірну поведінку малолітнього. Апеляційний суд вважає, що сукупність досліджених судом доказів не дозволяла суду першої інстанції прийти до обґрунтованого та належним чином мотивованого висновку про доведеність поза розумним сумнівом винуватості ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, яке передбачене ч.3 ст.173 КУпАП. Апеляційний суд звертає увагу на те, що діючий закон про притягнення особи до адміністративної відповідальності, містить тільки одну правову підставу для визнання особи невинуватою у вчиненні адміністративного правопорушення, а тому суд правильно закрив провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП Апеляційний суд вважає, що відсутні належні правові підстави для скасування постанови суду, яка є законною, вмотивовано та такою, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні всіх обставин справи, у зв`язку з чим апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін. Керуючись ст. 294 КУпАП,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника потерпілої адвоката Міськів О.Т. залишити без задоволення. Постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 24 червня 2026 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення. Суддя Івано-Франківського апеляційного суду О.П. Васильєв