Постанова КАС ВС № 140/11483/25

ф ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 липня 2026 року м. Київ справа № 140/11483/25 адміністративні провадження №К/990/24744/26, №К/990/28408/26 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Блажівської Н.Є., суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2026 року (суддя Смокович В.І.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року (судді: Гудима Л.Я., Мандзій О.П., Онишкевич Т.В.) та касаційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на додаткове рішення Волинського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2026 року (суддя Смокович В.І.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року (судді: Гудима Л.Я., Мандзій О.П., Онишкевич Т.В.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ АЛТЕКС» до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, У С Т А Н О В И В:

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ 1.1. Короткий зміст позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ АЛТЕКС» (далі також - Позивач, Товариство) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі також - Відповідач, ГУДПС), у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 2 липня 2025 року №0205040701. На обґрунтування позовних вимог Товариство зазначало, що висновки контролюючого органу про порушення податкового законодавства ґрунтуються на неправильній інтерпретації фактичних обставин господарської діяльності. Зокрема, Позивач вказував на безпідставність вимог ГУДПС щодо капіталізації відсотків за кредитним договором із ТзОВ «Динеро-Капітал», оскільки придбані за ці кошти інвестиційні сертифікати не відповідають критеріям «кваліфікаційного активу». Товариство наголошувало, що згідно з нормами Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 31 «Фінансові витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28 квітня 2006 року № 415, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 26 травня 2006 року за № 610/12484 (далі також - П(С)БО 31) такі витрати є фінансовими витратами поточного періоду, а встановлена договором відсоткова ставка у розмірі 35% є ринковою та обґрунтованою з огляду на відсутність застави чи інших гарантій. Крім того, Позивач стверджував, що господарські операції з отримання юридичних послуг та послуг із ремонту покрівель від фізичних осіб-підприємців були реальними та належним чином задокументованими. На думку Товариства, відсутність надмірної деталізації у звітах виконавців або незначні недоліки в актах не можуть бути підставою для невизнання витрат, якщо фактичне надання послуг підтверджується первинними документами та наявністю у Позивача відповідних виробничих площ на правах оренди чи зберігання. Також Позивач зазначав про неправомірність збільшення фінансового результату на 30% за операціями з нерезидентами з Республіки Молдова. Товариство наполягало, що оскільки річний обсяг операцій із кожним контрагентом не перевищував 10 мільйонів гривень, вказані операції не є контрольованими, а ціни за ними відповідали принципу «витягнутої руки», що підтверджується методом порівняльної неконтрольованої ціни. У зв`язку з цим Позивач вважав оскаржуване повідомлення-рішення необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню в повному обсязі. 1.2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Волинський окружний адміністративний суд рішенням від 12 лютого 2026 року позов задовольнив повністю. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що твердження контролюючого органу про порушення Позивачем порядку формування собівартості фінансових інвестицій є безпідставним, оскільки придбані інвестиційні сертифікати за своєю економічною суттю не є «кваліфікаційними активами» в розумінні П(С)БО

31. Суд також встановив реальність господарських операцій із отримання юридичних послуг та послуг із ремонту покрівель, зазначивши, що надані звіти виконавців та первинні документи забезпечують можливість ідентифікації характеру, обсягу та вартості послуг. Щодо операцій із нерезидентами (Республіка Молдова), суд дійшов висновку про відсутність зобов`язання збільшувати фінансовий результат на 30%, оскільки річний обсяг операцій із кожним контрагентом не перевищував 10 мільйонів гривень, а ціни відповідали принципу «витягнутої руки». Представник Позивача подав заяву про ухвалення додаткового рішення, до якої додав письмові докази на підтвердження понесених витрат. Додатковим рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2026 року суд частково задовольнив заяву представника Товариства про ухвалення додаткового рішення та стягнув на його користь за рахунок бюджетних асигнувань ГУДПС витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 25 000,00 грн. Суд визнав заявлену суму у 50 000 грн надмірною та неспівмірною з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг. Суд зазначив, що розмір відшкодування не повинен бути явно завищеним порівняно з ціною позову та має відповідати критерію розумної необхідності. Суд вказав, що ряд зазначених в акті послуг (аналіз акта перевірки, формування правової позиції, підготовка стратегії захисту, математичні розрахунки, роздруківка додатків тощо) насправді охоплюються загальною діяльністю адвоката зі складання позовної заяви та її супроводження. Також було враховано доводи Відповідача про подібність тексту позовної заяви до тексту скарги на податкове повідомлення-рішення, поданої раніше в адміністративному порядку. Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 30 квітня 2026 року апеляційні скарги ГУДПС залишив без задоволення, а рішення суду першої інстанції та додаткове рішення суду першої інстанції - без змін. Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції зазначив, що висновки ГУДПС про порушення податкового законодавства є помилковими та не ґрунтуються на всебічному дослідженні доказів. Суд підтвердив, що відсотки за фінансовим кредитом підлягали відображенню у складі витрат звітного періоду, а не капіталізації, оскільки придбання цінних паперів не передбачає виробничого циклу та не потребує тривалого часу для підготовки до використання. Водночас апеляційний суд погодився з висновками про реальність операцій із контрагентами-ФОП, зауваживши, що податковий орган не направляв Позивачу запитів про надання окремих документів під час перевірки, що призвело до неповного дослідження фактичних даних. Колегія суддів наголосила, що недоліки в оформленні актів виконаних робіт, які мають механічний характер, не є підставою для невизнання господарських операцій, якщо вони не перешкоджають ідентифікації змісту та обсягу наданих послуг. Суд апеляційної інстанції констатував, що Позивачем було належним чином доведено правомірність формування витрат та фінансового результату, тоді як доводи апеляційної скарги не спростовують встановлених судом обставин. Суд апеляційної інстанції погодився із висновками у контексті розміру витрат стягнутих на користь Позивача.

2. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ 2.1. Доводи Відповідача (особи, яка подала касаційні скарги) Підставою касаційного оскарження судових рішень Відповідач визначив пункти 1, 3, 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). У касаційних скаргах Відповідач просить: скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року та рішення Волинського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2026 року у справі № 140/11483/25 і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ТОВ «КОМПАНІЯ АЛТЕКС» відмовити повністю; скасувати додаткове рішення Волинського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2026 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року у справі № 140/11483/25 і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про розподіл судових витрат. 2.1.1. Щодо заниження фінансового результату через взаємовідносини з ТОВ «ДИНЕРО-КАПІТАЛ» Податковий орган у касаційній скарзі стверджує, що суди попередніх інстанцій застосували надмірно формальний підхід до оцінки спірних правовідносин. На думку скаржника, відповідно до принципу превалювання сутності над формою господарські операції повинні відображатися в бухгалтерському обліку відповідно до їх економічної сутності, а не виключно їх юридичної форми. Оскільки залучені позикові кошти були спрямовані на здійснення інвестиційної діяльності, фінансові витрати у вигляді процентів за користування кредитом мали бути капіталізовані, тобто включені до первісної вартості відповідного активу, а не віднесені до витрат звітного періоду. На думку податкового органу, визначальним критерієм для капіталізації фінансових витрат є не тривалість створення активу, а наявність причинно-наслідкового зв`язку між залученням позикових коштів та формуванням активу, а також отримання економічних вигід у майбутніх звітних періодах. У зв`язку з цим ГУДПС вважає, що інвестиційні сертифікати, придбані за рахунок кредитних коштів з інвестиційною метою, повинні розглядатися як кваліфікаційні активи у розумінні П(С)БО 31 «Фінансові витрати», а тому проценти за кредитом підлягали капіталізації. Крім того, скаржник звертає увагу на те, що кредит був отриманий від пов`язаної особи ТОВ «ДИНЕРО-КАПІТАЛ» за, на думку контролюючого органу, завищеною процентною ставкою. Податковий орган вважає, що така модель фінансування була спрямована на штучне збільшення витрат підприємства та перенесення податкового навантаження між звітними періодами з метою мінімізації податку на прибуток. Також Відповідач посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень пунктів 3, 4, 7 та 8 П(С)БО 31, а також положень Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» (далі - П(С)БО 16). Зокрема, контролюючий орган зазначає, що відповідно до пункту 7 П(С)БО 16 витрати повинні визнаватися одночасно з доходами, для отримання яких вони були здійснені. Оскільки дохід від інвестиційних сертифікатів очікується у майбутніх звітних періодах, проценти за користування кредитом, на думку скаржника, не могли бути віднесені до складу витрат поточного звітного періоду, а підлягали капіталізації. За результатами розгляду цієї справи Верховний Суд, на переконання Відповідача, має сформувати висновок про те, що у випадку придбання інвестиційних сертифікатів за рахунок кредитних коштів, залучених від пов`язаних осіб з інвестиційною метою, проценти за такими кредитами до моменту реалізації (вибуття) відповідних інвестицій підлягають капіталізації та включенню до первісної вартості активу як витрати, безпосередньо пов`язані з його придбанням, оскільки саме такий підхід відповідає економічній сутності операцій, принципу превалювання сутності над формою та вимогам П(С)БО 31 і П(С)БО 16. 2.1.2. Щодо завищення адміністративних витрат по взаємовідносинах із ФОП ОСОБА_1 . Доводи ГУДПС у касаційній скарзі щодо завищення позивачем адміністративних витрат за господарськими взаємовідносинами з ФОП ОСОБА_1 ґрунтуються на твердженні про нереальність (безтоварність) наданих юридичних послуг та відсутність їх зв`язку з господарською діяльністю платника податків. Підставою касаційного оскарження в цій частині Відповідач визначає неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 23 жовтня 2020 року у справі № 815/2126/15. Відповідач наголошує, що надані документи мають формальний характер і не підтверджують фактичне виконання робіт з тих підстав, що: маркетингові послуги, послуги з консультування належать до безтоварних операцій і за своєю суттю є витратами на збут; надані документи не містять чіткої інформації стосовно змісту наданих послуг, докладного опису виконаних завдань, не розкривають змісту послуг, якісних характеристик, конкретного персонального підходу до виконання завдань та обґрунтувань формування вартості таких послуг; в усіх наданих до перевірки первинних документах зазначено лише абонентське обслуговування господарської діяльності юридичної особи за певний період, проте відсутнє їх розшифрування та деталізація. Податковий орган також посилається на відсутність у ФОП ОСОБА_1 необхідних організаційних, матеріальних та трудових ресурсів для надання юридичних послуг у задекларованому обсязі. На обґрунтування цієї позиції Відповідач зазначає, що, згідно з даними форми № 20-ОПП, фізична особа-підприємець задекларував лише одну земельну ділянку, при цьому відомості про наявність найманих працівників відсутні. На думку контролюючого органу, такі обставини свідчать про відсутність необхідних умов для здійснення господарської діяльності у відповідних обсягах. Крім того, ГУДПС зазначає, що на юридичну адресу ФОП ОСОБА_1 було направлено запит про надання інформації та документального підтвердження господарських операцій, однак поштове відправлення повернулося відправнику із відміткою «за закінченням терміну зберігання». На переконання контролюючого органу, зазначені обставини у сукупності підтверджують відсутність у контрагента необхідних умов для здійснення відповідної господарської та економічної діяльності, що, своєю чергою, ставить під сумнів реальність спірних господарських операцій. Крім того, податковий орган стверджує, що надані ФОП ОСОБА_1 результати юридичних послуг мають формальний та типовий характер, а відтак не підтверджують фактичного надання індивідуалізованих юридичних послуг позивачу. На обґрунтування цієї позиції Відповідач зазначає, що аналіз поданих звітів та копій договорів свідчить про їх шаблонний характер. Зокрема, договори містять стандартні умови та положення, які, на думку контролюючого органу, є типовими для відповідного виду правочинів та зазвичай використовуються постачальниками без індивідуального опрацювання. Також Відповідач звертає увагу на те, що в окремих договорах найменування Позивача та його основні реквізити внесені від руки, що, на переконання контролюючого органу, свідчить про використання виконавцем типових шаблонів договорів для всіх своїх контрагентів. У зв`язку з наведеним Відповідач дійшов висновку, що подані документи не є результатом індивідуально наданих юридичних послуг ФОП ОСОБА_1 , а тому не можуть підтверджувати реальність відповідних господарських операцій та правомірність віднесення понесених витрат до складу адміністративних витрат позивача. Податковий орган також ставить під сумнів економічну обґрунтованість понесених Позивачем витрат та наявність ділової мети в отриманні юридичних послуг від ФОП ОСОБА_1 . На обґрунтування своєї позиції Відповідач зазначає, що подані Позивачем звіти містять відомості про нібито щоденне надання юридичних консультацій, однак платником податків не доведено ні фактичної потреби у такій інтенсивності правової допомоги, ні її економічної доцільності. 2.1.3. Щодо завищення витрат по взаємовідносинах із ФОП ОСОБА_2 . Підставою касаційного оскарження в цій частині Відповідач визначає пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та стверджує, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 18 березня 2020 року у справі № 826/8114/15, від 2 жовтня 2018 року у справі № 816/2328/17, від 27 листопада 2023 року у справі № 380/18276/21, від 12 грудня 2024 року у справі № 240/6608/19 та від 6 березня 2025 року у справі № 420/769/22. Доводи ГУДПС у касаційній скарзі щодо завищення Позивачем витрат за господарськими взаємовідносинами з ФОП ОСОБА_2 , пов`язаними з виконанням робіт з поточного ремонту покрівлі, ґрунтуються на твердженнях про невідповідність обсягів виконаних робіт фактичним площам об`єктів, якими користувалося товариство, наявність часових розбіжностей у первинних документах, а також відсутність у контрагента необхідних ресурсів для виконання таких робіт. На обґрунтування своєї позиції Відповідач насамперед зазначає, що площа покрівлі, ремонт якої відображено у первинних документах, істотно перевищує площу нерухомого майна, яке перебувало у власності або користуванні позивача. Так, податковий орган вказує, що у вересні-жовтні 2023 року ТОВ «КОМПАНІЯ АЛТЕКС» належала лише частина виробничих площ виробничого корпусу № 3 загальною площею 1600 кв. м. Водночас, відповідно до первинних документів, ФОП ОСОБА_2 виконав роботи з поточного ремонту покрівлі загальною площею 5608 кв. м. Крім того, податковий орган посилається на наявність обставин, які, на його думку, свідчать про формальне оформлення первинних документів після фактичної дати їх складення. Зокрема, ДПС зазначає, що в договорі підряду від 1 вересня 2023 року та акті приймання-передачі виконаних робіт від 30 вересня 2023 року серед банківських реквізитів замовника зазначено рахунок, відкритий в АТ «ТАСКОМБАНК». Водночас, за інформацією контролюючого органу, відповідний банківський рахунок було відкрито позивачем лише 24 жовтня 2023 року. На підставі цього відповідач дійшов висновку, що зазначені документи не могли бути оформлені у вказані в них дати, а були складені пізніше без фактичного здійснення відповідних господарських операцій. Також контролюючий орган звертає увагу на істотні розбіжності у змісті первинних документів. За твердженням Відповідача, в актах здачі-приймання виконаних робіт наявні суперечності щодо найменування об`єктів, на яких нібито виконувалися ремонтні роботи. Зокрема, якщо відповідно до умов договору ремонт мав здійснюватися у виробничому корпусі № 3, то в тексті окремих актів зазначено про виконання робіт з поточного ремонту покрівлі адміністративної будівлі. Аналогічні невідповідності, за твердженням ГУДПС, виявлено і щодо інших об`єктів, зокрема станції нейтралізації та будівлі АПК №

1. На думку контролюючого органу, такі розбіжності свідчать про неналежне оформлення первинної документації та ставлять під сумнів достовірність відображених у ній відомостей. Окремо Відповідач зазначає про відсутність належного підтвердження наявності у ФОП ОСОБА_2 необхідних трудових та матеріальних ресурсів для виконання робіт у заявлених обсягах. Так, за даними ГУДПС, чисельність найманих працівників підприємця у період виконання спірних робіт становила від однієї до двох осіб. Крім того, контролюючий орган звертає увагу, що відповідно до пункту 4.1 трьох із чотирьох договорів підряду роботи повинні були виконуватися із матеріалів підрядника. Разом із тим, ФОП ОСОБА_2 , за твердженням Відповідача, не надав документів, які б підтверджували придбання будівельних матеріалів у кількості, необхідній для виконання робіт. Як зазначає Відповідач, на підтвердження придбання матеріалів підрядником були надані лише дві видаткові накладні на придбання світондейлу загальною площею 920 кв. м (220 кв. м та 700 кв. м), що, на думку контролюючого органу, є недостатнім для виконання задекларованого обсягу ремонтних робіт на площі 5608 кв. м. У зв`язку з цим Відповідач вважає, що матеріали справи не підтверджують реальну можливість виконання спірних робіт у заявлених обсягах. 2.1.4. Щодо заниження показників різниць у податкових деклараціях через операції з нерезидентами з Молдови на суму 442 190 грн По цьому епізоду Відповідач підставою касаційного оскарження визначив пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Доводи ГУДПС у касаційній скарзі щодо неправомірного незастосування Позивачем коригування фінансового результату відповідно до підпункту 140.5.51 пункту 140.5 статті 140 ПК ґрунтуються на твердженні про неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень означеної норми, а також помилкове тлумачення співвідношення режиму контрольованих операцій та механізму коригування фінансового результату. На думку Відповідача, суди попередніх інстанцій безпідставно дійшли висновку про незастосування підпункту 140.5.51 пункту 140.5 статті 140 ПК України. При цьому, як зазначає Відповідач, судами не було досліджено питання фактичного підтвердження відповідності умов таких операцій принципу «витягнутої руки», а також не надано належної оцінки відсутності у Позивача документації з трансфертного ціноутворення. Крім того, Відповідач наголошує, що сам по собі статус контрольованої операції не звільняє платника податків від обов`язку документально підтвердити відповідність цін принципу «витягнутої руки». За твердженням Відповідача, саме на платника податків покладається обов`язок надати документацію, яка підтверджує економічну обґрунтованість цін у контрольованих операціях, а у разі її ненадання контролюючий орган має право застосувати механізм коригування фінансового результату, передбачений підпунктом 140.5.51 пункту 140.5 статті 140 ПК України, з метою недопущення заниження об`єкта оподаткування. На переконання Відповідача, відсутність документації з трансфертного ціноутворення унеможливлює перевірку дотримання принципу «витягнутої руки» та виключає підстави для незастосування відповідного механізму податкового коригування. При цьому Відповідач зазначає, що Позивач не надав такої документації ні під час проведення податкової перевірки, ні під час розгляду заперечень до акта перевірки, ні в ході судового розгляду. Також Відповідач звертає увагу, що підставою для застосування положень підпункту 140.5.51 пункту 140.5 статті 140 Податкового кодексу України є здійснення Позивачем господарських операцій з нерезидентами, зареєстрованими у державі, включеній до переліку держав (територій), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2017 року № 1045. За твердженням Відповідача, до такого переліку включено Республіку Молдова, а Позивач здійснював зовнішньоекономічні операції з нерезидентами SA HIDROINPEX, SRL «ZICOM-TEH» та «Fulga Grup» S.R.L., які, на думку контролюючого органу, підпадають під визначення підпунктів 39.2.1.1 та 39.2.1.2 статті 39 ПК України. Окремо Відповідач зазначає, що надані Позивачем сертифікати резидентства не містять відомостей, які б могли підтвердити відсутність обов`язку здійснювати коригування фінансового результату відповідно до підпункту 140.5.51 пункту 140.5 статті 140 ПК України. З урахуванням цього Відповідач просить сформувати висновок відповідно до якого сам по собі факт віднесення операцій до контрольованих не виключає необхідності застосування підпункту 140.5.51 ПК України у разі відсутності належного документального підтвердження відповідності умов таких операцій принципу «витягнутої руки», а також щодо обов`язку платника податків довести ринковість умов контрольованих операцій у порядку, встановленому статтею 39 ПК України. 2.1.5. Щодо витрат на правничу допомогу Не погоджуючись із додатковим рішенням суду в частині розподілу судових витрат, Відповідач зазначає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення статей 134 та 139 КАС України щодо визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу. Відповідач звертає увагу, що при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд повинен враховувати критерії реальності, необхідності та розумності таких витрат, виходячи з конкретних обставин справи. Як зазначає Відповідач, на підтвердження понесених витрат Позивач надав договір про надання правничої допомоги від 15 вересня 2025 року, укладений з адвокатом Губар Наталією Всеволодівною, та акт виконаних робіт від 16 лютого 2026 року, відповідно до якого загальна вартість наданих правничих послуг становить 50 000 грн. Разом із тим, на думку Відповідача, заявлений до відшкодування розмір витрат є надмірним та неспівмірним із фактичним обсягом виконаних адвокатом робіт. Зокрема, Відповідач зазначає, що відповідно до акта виконаних робіт 7 годин було витрачено на аналіз акта податкової перевірки, податкових повідомлень-рішень, рішення ДПС України, формування правової позиції та підготовку стратегії захисту, а ще 24 години - на підготовку позовної заяви, формування доказової бази, оформлення додатків та подання позову до суду. Водночас Відповідач стверджує, що текст позовної заяви фактично повністю дублює текст скарги на податкові повідомлення-рішення, поданої Позивачем до ДПС України 17 липня 2025 року, тоді як договір про надання правничої допомоги було укладено лише 15 вересня 2025 року. На думку Відповідача, зазначені обставини свідчать про відсутність значного обсягу аналітичної та доказової роботи з боку адвоката, а відтак фактичний обсяг виконаних робіт не відповідає заявленому розміру витрат. Крім того, Відповідач зазначає, що частина послуг, зазначених в акті виконаних робіт, охоплюється звичайною професійною діяльністю адвоката та не потребувала окремої компенсації. У зв`язку з цим, на думку Відповідача, заявлена сума витрат є необґрунтованою, недостатньо підтвердженою належними доказами та не відповідає критеріям співмірності й розумності. Також Відповідач звертає увагу, що, хоча суд першої інстанції дійшов висновку про завищення заявлених витрат та зменшив їх розмір із 50 000 грн до 25 000 грн, навіть такий розмір компенсації не відповідає критеріям реальності, необхідності та розумності, встановленим статтями 134, 139 КАС України та практикою Верховного Суду. З огляду на викладене Відповідач вважає, що суди попередніх інстанцій безпідставно поклали на нього обов`язок компенсувати витрати на професійну правничу допомогу у визначеному розмірі, оскільки такі витрати не підтверджені належними доказами їх фактичної необхідності, є неспівмірними зі складністю справи та фактичним обсягом виконаних адвокатом робіт. 2.2. Позиція Позивача (викладена у відзивах на касаційні скарги) Подані касаційні скарги ТОВ «Компанія Алтекс» не визнає, вважає їх безпідставними, необґрунтованими та відповідно такими, що не підлягає задоволенню з наступних підстав. 2.2.1. Щодо заниження фінансового результату через взаємовідносини з ТОВ «ДИНЕРО-КАПІТАЛ» Заперечуючи доводи касаційної скарги, Позивач зазначає, що суди попередніх інстанцій правильно застосували положення П(С)БО 31 «Фінансові витрати» та дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для капіталізації процентів за користування позиковими коштами. Позивач звертає увагу, що відповідно до пункту 3 П(С)БО 31 запозичення - позики, векселі, облігації, а також інші види короткострокових і довгострокових зобов`язань, на які нараховуються відсотки; фінансові витрати - це витрати на проценти та інші витрати підприємства, пов`язані із запозиченнями; кваліфікаційний актив - актив, який обов`язково потребує суттєвого часу для його створення; капіталізація фінансових витрат - включення фінансових витрат до собівартості кваліфікаційного активу; собівартість кваліфікаційного активу - витрати на придбання, будівництво, створення, виготовлення, виробництво, вирощування і доведення кваліфікаційного активу до стану, у якому він придатний для використання із запланованою метою або продажу (далі - витрати на створення кваліфікаційного активу). Приклади кваліфікаційних активів наведено в додатку 1 до цього Положення (стандарту), зокрема, це будівництво приміщень, будинків, будівель, споруд, виготовлення і монтаж устаткування, розробка (створення) програмного продукту та інших матеріальних активів, які тривають. Тобто, «Кваліфікаційний актив - це актив, який вимагає суттєвого часу для його створення (будівництва, виготовлення, підготовки до використання чи продажу)». Зокрема, інвестиційні сертифікати не потребують жодного часу на підготовку до використання чи реалізації їх придбання - є одномоментною фінансовою інвестицією. Отже, сертифікати не відповідають визначенню "кваліфікаційного активу", і фінансові витрати на їх придбання не підлягають капіталізації, а визнаються фінансовими витратами поточного періоду. На підтвердження своєї позиції Позивач посилається на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 4 липня 2023 року у справі № 813/7638/13-а (касаційне провадження № К/9901/31702/18). З огляду на викладене Позивач вважає, що ним не було порушено вимог П(С)БО 31, оскільки придбання чи створення кваліфікаційного активу не здійснювалося, проценти за користування позиковими коштами були правомірно відображені на рахунку 95 «Фінансові витрати», а чинне законодавство не передбачає обов`язку капіталізувати фінансові витрати у разі придбання фінансових активів. У зв`язку з цим Позивач вважає помилковими висновки Відповідача про необхідність включення нарахованих процентів до собівартості інвестиційних сертифікатів, оскільки такі висновки не відповідають положенням П(С)БО 31 та не враховують правову природу інвестиційних сертифікатів як фінансових інструментів. Позивач також заперечує доводи Відповідача про використання кредитних коштів для придбання інвестиційних сертифікатів. На думку Позивача, такий висновок не підтверджується матеріалами справи, оскільки лише два платежі, здійснені 2 та 3 серпня 2023 року, були спрямовані на придбання цінних паперів, тоді як решта платежів використовувалася для фінансування поточної виробничо-господарської діяльності, переважно на придбання металопрокату. Крім того, Позивач зазначає, що придбання інвестиційних сертифікатів мало тимчасовий характер та здійснювалося з метою ефективного управління фінансовими ресурсами. При цьому до матеріалів справи були подані банківські виписки, які, за твердженням Позивача, підтверджують, що оплата інвестиційних сертифікатів здійснювалася за рахунок коштів, отриманих від реалізації готової продукції, а не за рахунок кредитних коштів. У зв`язку з цим Позивач вважає твердження Відповідача про придбання інвестиційних сертифікатів виключно за рахунок кредитних коштів необґрунтованим та таким, що не підтверджене належними доказами. Також Позивач не погоджується з доводами Відповідача щодо штучного завищення процентної ставки за кредитним договором, укладеним із ТОВ «Динеро-Капітал». На думку Позивача, порівняння цього договору з банківськими кредитами є некоректним, оскільки кредит у сумі 35 000 000 грн був наданий без будь-якого забезпечення, тоді як банківські кредити надавалися за умови надання застави та інших способів забезпечення виконання зобов`язань. Позивач зазначає, що саме відсутність забезпечення зумовила встановлення вищої процентної ставки у розмірі 35 % річних, яка компенсувала кредитодавцю підвищений ризик неповернення коштів. З цих підстав, на думку Позивача, кредитний договір, укладений з АТ «Таскомбанк», не є зіставним із договором, укладеним із ТОВ «Динеро-Капітал», оскільки вони укладені на різних умовах. Відтак Позивач вважає обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для порівняння зазначених кредитів та правомірність встановленої сторонами процентної ставки з огляду на принцип свободи договору. 2.2.2. Щодо завищення адміністративних витрат по взаємовідносинах із ФОП ОСОБА_1 . Заперечуючи доводи касаційної скарги, Позивач зазначає, що на підтвердження реальності господарських операцій з ФОП ОСОБА_1 до позовної заяви були надані щомісячні звіти виконавця до актів наданих послуг, у яких містяться детальний перелік виконаних робіт, калькуляція витраченого часу, конкретизація та вартість наданих послуг. Крім того, до матеріалів справи долучено всі первинні документи, зазначені у відповідних звітах. На думку Позивача, надані копії договорів, зовнішньоекономічних контрактів, письмових консультацій, звернень, відповідей та інших документів підтверджують фактичне надання юридичних послуг, їх зв`язок із господарською діяльністю товариства та реальне виконання відповідних робіт. Також Позивач не погоджується з доводами Відповідача щодо відсутності економічної доцільності залучення зовнішнього юриста. Позивач зазначає, що товариство здійснює виробничу та зовнішньоекономічну діяльність, має значну кількість працівників, а тому постійно потребує юридичного супроводу з питань укладення договорів, митного оформлення, трудових відносин, бронювання військовозобов`язаних працівників, претензійної роботи, а також взаємовідносин із контролюючими та правоохоронними органами. На підтвердження своєї позиції Позивач посилається на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 23 квітня 2019 року у справі № 820/1678/16, відповідно до якого факт отримання юридичних послуг підтверджується належними первинними документами, що дають можливість встановити зміст, обсяг, вартість та зв`язок таких послуг із господарською діяльністю платника податків. Крім того, Позивач зазначає, що посилання Відповідача на типовий характер окремих документів не спростовує факту надання юридичних послуг, оскільки всі документи аналізувалися, погоджувалися та візувалися ФОП ОСОБА_1 в межах виконання договірних зобов`язань. З огляду на викладене Позивач вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій про те, що сукупність наданих первинних документів та звітів виконавця підтверджує реальність господарських операцій, дає можливість ідентифікувати характер, обсяг і вартість наданих юридичних послуг, а тому відсутні підстави вважати, що Позивач безпідставно завищив адміністративні витрати за взаємовідносинами з ФОП ОСОБА_1 2.2.3. Щодо завищення витрат по взаємовідносинах із ФОП ОСОБА_2 . Заперечуючи доводи касаційної скарги, Позивач зазначає, що висновки судів попередніх інстанцій про реальність господарських операцій з ФОП ОСОБА_2 є законними та обґрунтованими. Позивач вказує, що між сторонами було укладено чотири договори підряду, за якими ФОП ОСОБА_2 виконав роботи з ремонту покрівлі на загальну суму 1 266 010,05 грн. Загальна площа відремонтованої покрівлі виробничого корпусу № 3 становила 5608 кв. м. Спростовуючи доводи Відповідача про неможливість виконання ремонту на такій площі, Позивач зазначає, що контролюючий орган безпідставно врахував лише площу виробничого корпусу, яка перебувала у суборенді (1600 кв. м), залишивши поза увагою, що станом на вересень-жовтень 2023 року у користуванні Позивача також перебувала частина цього ж виробничого корпусу площею 12 000 кв. м на підставі договору зберігання від 1 серпня 2023 року № 01/08-23. Таким чином, загальна площа виробничого корпусу № 3, яка перебувала у користуванні Позивача, становила 13 600 кв. м, що, на його думку, спростовує висновки Відповідача про неможливість виконання ремонтних робіт на площі 5608 кв. м. Крім того, Позивач зазначає, що значна частина ремонтних робіт виконувалася з використанням матеріалів, придбаних безпосередньо товариством. На підтвердження цього до матеріалів справи подано видаткову накладну, товарно-транспортну накладну та банківську виписку, які підтверджують придбання рулонного покрівельного матеріалу «Світондейл Прайм ХКП» у кількості 5000 кв. м. Також Позивач підтримує висновок судів попередніх інстанцій про те, що ненадання ФОП ОСОБА_2 документів щодо придбання окремих будівельних матеріалів саме по собі не може свідчити про нереальність господарських операцій, оскільки платник податків не несе відповідальності за виконання податкових чи облікових обов`язків своїм контрагентом. З огляду на викладене Позивач вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для збільшення витрат за спірними господарськими операціями та про недоведеність Відповідачем порушень при відображенні витрат за ремонтними роботами, виконаними ФОП ОСОБА_2 , на суму 1 266 010,05 грн. 2.2.4. Щодо заниження показників різниць у податкових деклараціях через операції з нерезидентами з Молдови на суму 442 190 грн Заперечуючи доводи касаційної скарги, Позивач зазначає, що господарські операції з Fulga Grup S.R.L. (Республіка Молдова) здійснювалися за звичайними цінами, зіставними з цінами аналогічних операцій із непов`язаними контрагентами на території України, тобто відповідно до принципу «витягнутої руки». Для підтвердження відповідності цін Позивач застосував метод порівняльної неконтрольованої ціни, передбачений пунктом 39.3.1.1 ПК України, а результати такого порівняльного аналізу були наведені у позовній заяві. Позивач звертає увагу, що відповідно до підпункту 140.5.5-1 пункту 140.5 статті 140 ПК України 30-відсоткове коригування фінансового результату не застосовується, якщо операція не є контрольованою, а її ціна підтверджена відповідно до принципу «витягнутої руки» за процедурою, встановленою статтею 39 ПК України. На думку Позивача, спірні операції не є контрольованими, оскільки обсяг господарських операцій із зазначеним нерезидентом у 2022- 2024 роках не перевищував 10 млн грн, що виключає їх віднесення до контрольованих відповідно до підпункту 39.2.1.1 пункту 39.2 статті 39 ПК України. Крім того, Позивач зазначає, що проведений ним аналіз підтверджує реалізацію товару нерезиденту за цінами, зіставними з цінами аналогічних операцій із непов`язаними особами на території України, а тому принцип «витягнутої руки» було дотримано. Також Позивач вважає безпідставними висновки Відповідача про необхідність застосування підпункту 140.5.5-1 пункту 140.5 статті 140 ПК України, оскільки контролюючий орган не визначив, якою саме мала бути ціна реалізації, встановлена за принципом «витягнутої руки», та без належного обґрунтування застосував 30-відсоткове збільшення фінансового результату. На переконання Позивача, навіть за наявності підстав для коригування Відповідач мав визначити різницю між ціною, встановленою відповідно до принципу «витягнутої руки», та фактичною ціною реалізації товару, як це передбачено абзацом шостим підпункту 140.5.5-1 пункту 140.5 статті 140 ПК України. З огляду на викладене Позивач вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій про відсутність порушення вимог підпункту 39.2.1.2 пункту 39.2 статті 39, пункту 134.1 статті 134 та підпункту 140.5.5-1 пункту 140.5 статті 140 ПК України, а також про відсутність підстав для донарахування податку на прибуток. 2.2.5. Щодо витрат на правничу допомогу Позивач акцентує увагу на тому, що справа є складною, вона складається з декількох епізодів у сфері різних порушень податкового та бухгалтерського законодавства, її вивчення, аналіз та вироблення правової позиції, супровід у суді потребує значного часу. Справа має важливе значення для Позивача, оскільки оскаржуване податкове повідомлення- рішення збільшує суму грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємства на загальну суму 3 388 454,00 грн, що може вплинути на подальше функціонування товариства. Рішення судів не суперечить правовій позиції Верховного Суду від 29 серпня 2024 року у справі №560/10132/21, на яку посилається Відповідач, а навпаки дотримані ними в повному обсязі, оскільки при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу досліджено на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, співмірність послуг категоріям складності справи, об`єму наданих послуг, ціні позову, та (або) значенню справи. З аналізу тексту додаткового рішення, на переконання Позивача, слідує, що суд першої інстанції врахував усі висновки Верховного Суду, на які посилається в касаційній скарзі Відповідач, зробивши висновок, що керуючись критеріями обґрунтованості, пропорційності до предмета спору й розумності розміру витрат, а також врахувавши доводи відповідача про їх неспівмірність, характер і складність спору, фактичний обсяг та якість виконаної адвокатом роботи, заявлений розмір витрат є частково необґрунтованим і підлягає зменшенню, визначивши розумно обґрунтованими витрати у сумі 25 000,00 грн.

3. ВСТАНОВЛЕНІ СУДАМИ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ ОБСТАВИНИ У СПРАВІ ГУДПС провело документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Компанія Алтекс», за результатами якої склало акт від 23 травня 2025 року № 14474/07-01/35823953 (далі - акт перевірки), яким встановлено зокрема порушення статей 1, 3, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пунктів 1.1, 1.2, 2.1, 2.4, 2.15, 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, П(С)БО 16 «Витрати», Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», а також підпункту 14.1.36, підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14, статей 22, 23, підпунктів 39.2.1.1, 39.2.1.2 пункту 39.2 статті 39, пунктів 44.1, 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 135.1 статті 135, підпунктів 139.1.1, 139.2.1 статті 139, підпункту 140.5.5-1 пункту 140.5 статті 140 ПК України, внаслідок чого, за висновками контролюючого органу, занижено податок на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 7 440 461 грн, зокрема: за 2022 рік - 453 658 грн, за 2023 рік - 4 783 742 грн, за 9 місяців 2024 року - 2 203 060 грн. Не погодившись із висновками, викладеними в акті перевірки, ТОВ «Компанія Алтекс» подало до ГУДПС у Волинській області заперечення, яке зареєстровано 16 червня 2025 року за № 21956/6. За результатами розгляду заперечення ГУДПС листом від 30 червня 2025 року № 2047/12/03-20-07-01-12 «Про результати розгляду заперечення» задовольнило його частково, а саме: щодо заниження доходів за взаємовідносинами з ТОВ «ВО «Ковельсільмаш» на загальну суму 19 053 241,71 грн, а також щодо завищення собівартості готової продукції на загальну суму 7 193 560 грн та адміністративних витрат на загальну суму 28 888 грн за взаємовідносинами з ФОП ОСОБА_3 . В іншій частині у задоволенні заперечення відмовлено з підстав ненадання платником податків достатніх доводів та аргументів, які б спростовували висновки, викладені в акті перевірки. За результатами перевірки та з урахуванням результатів розгляду заперечення ГУДПС прийняло податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 2 липня 2025 року № 0205040701, яким ТОВ «Компанія Алтекс» збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 3 388 545 грн, з яких 2 710 836 грн - за основним податковим зобов`язанням та 677 709 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями. Підставою для його прийняття стали встановлені контролюючим органом порушення вимог законодавства з питань бухгалтерського обліку та положень ПК України, що, на думку контролюючого органу, призвели до заниження податку на прибуток на загальну суму 2 710 836 грн, у тому числі: за 2022 рік - 79 780 грн, за 2023 рік - 1 003 974 грн, за 9 місяців 2024 року - 1 627 082 грн. Підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення стали висновки Відповідача про те, що: у межах господарських взаємовідносин із ТОВ «Динеро-Капітал» Позивач безпідставно сформував витрати за рахунок нарахованих процентів за кредитом, штучно завищивши процентну ставку, а також неправомірно відніс такі проценти до витрат звітного періоду замість їх капіталізації у складі вартості придбаних інвестиційних сертифікатів. Крім того, Відповідач вважав, що кредитні кошти були використані для придбання цінних паперів, а не для фінансування поточної господарської діяльності; господарські операції з ФОП ОСОБА_1 щодо надання юридичних послуг не мали реального характеру, оскільки подані первинні документи, на думку Відповідача, не містили належної деталізації змісту та обсягу наданих послуг, а договори мають типовий характер, що не підтверджує фактичне виконання робіт; господарські операції з ФОП ОСОБА_2 щодо ремонту покрівлі також не підтверджують реального виконання робіт, оскільки підрядник, на думку Відповідача, не міг здійснити ремонт покрівлі у заявленому обсязі, а первинні документи містять невідповідності щодо об`єктів ремонту та не підтверджують придбання необхідних будівельних матеріалів; при здійсненні зовнішньоекономічних операцій із нерезидентами Республіки Молдова Позивач безпідставно не збільшив фінансовий результат до оподаткування відповідно до підпункту 140.5.5-1 пункту 140.5 статті 140 ПК України, оскільки не підтвердив відповідність цін принципу «витягнутої руки» належною документацією. Не погодившись із зазначеним податковим повідомленням-рішенням, ТОВ «Компанія Алтекс» подало до ДПС України скаргу від 17 липня 2025 року № 51/01-940АЛТ. За результатами її розгляду ДПС України рішенням від 2 вересня 2025 року № 25489/6/99-00-06-01-01-06 залишила податкове повідомлення-рішення без змін, а скаргу ТОВ «Компанія Алтекс» - без задоволення.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ 4.1. Оцінка доводів учасників справи й висновків судів попередніх інстанцій Верховний Суд, обговоривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційних скарг та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування норм матеріального і процесуального права, виходить з такого. Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. За змістом частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Отже, предметом судового контролю у цій справі є безпосередньо рішення суб`єкта владних повноважень, яке оскаржується, а також його відповідність критеріям, встановленим частиною другою статті 2 КАС України. 4.1.1. Щодо заниження фінансового результату через взаємовідносини з ТОВ «ДИНЕРО-КАПІТАЛ» Ключовим для розв`язання спору по цьому епізоду є юридичне визначення природи придбаних активів та правомірність віднесення відсотків за кредитом до витрат звітного періоду. Так, судами попередніх інстанцій установлено, що ТОВ «Динеро-Капітал» (компанія) та ТзОВ «Компанія Алтекс» (позичальник) 28 липня 2023 року укладено договір фінансового кредиту №ФК/07/23-01, відповідно до умов якого, компанія передає позичальнику у власність на умовах платності, строковості, повернення грошові кошти в сумі 35 000 000 грн. Відсотки по фінансовому кредиту складають 30,00 % на рік від суми перерахованих коштів на строк фактичного перебування коштів у розпорядженні позичальника. Метою використання кредиту є поповнення обігових коштів та кінцевий строк повернення суми кредиту - 27 липня 2024 року. Порядок погашення кредиту визначається в такий спосіб, що вся сума кредиту в розмірі 35 000 000 грн повертається позичальником компанії в термін 27 липня 2024 року та сплата відсотків за користуванням кредитом здійснюється у термін, зручний для позичальника, сплаченим авансом, але не пізніше моменту повернення суми кредиту. 1 жовтня 2023 року між сторонами укладено додаткову угоду до договору фінансового кредиту № ФК/07/23-01 від 28 липня 2023 року, якою внесено зміни до договору фінансового кредиту та пункт 1.2 викладено у наступній редакції: « 1.2. Відсотки по фінансовому кредиту складають 35,00 (тридцять п`ять) % на рік від суми перерахованих коштів на строк фактичного перебування коштів у розпорядженні Позичальника.». Також 11 березня 2024 року між Позивачем та ТОВ «Динеро-Капітал» було укладено додаткову угоду до договору фінансового кредиту, де такий договір викладено у новій редакції та відповідно до пункту 1 договору, Кредитодавець передає позичальнику у власність на умовах платності строковості, повернення грошові коштів сумі 35 000 000 грн та відповідно до пункту 1.2 договору, загальну суму виданих кредитодавцем грошових коштів за строк фактичного перебування коштів у розпорядженні позичальника нараховуються проценти у розмірі 35,00 % на рік з метою використання кредиту - поповнення обігових коштів. 26 липня 2024 року між сторонами укладено додаткову угоду, якою внесено зміни до договору та пункт 3.4 договору викладено у наступній редакції: «Кінцевий строк повернення суми кредиту 26 липня 2025 року. Порядок погашення кредиту визначено в такий спосіб: Уся сума кредиту в розмірі 35 000 000,00 (тридцять п`ять мільйонів грн. 00 коп.) гривень повертається Позичальником Компанії в термін 26 липня 2025 року». 01 жовтня 2024 року між ТзОВ «Компанія Алтекс» та ТзОВ «Динеро-Капітал» укладено ще одну додаткову угоду, якою внесено зміни до пункту 1.1 договору, а саме « 1.1. Кредитодавець передає Позичальнику у власність на умовах платності, строковості, повернення грошові кошти у розмірі 40 000 000,00 (сорок мільйонів грн. 00 коп.) гривень (далі по тексту Сума кредиту).» та пункт 3.4 викладено у такій редакції: « 3.4. Кінцевий строк повернення кредиту та нарахованих відсотків: 26 липня 2025 року. Порядок погашення кредиту визначається в такий спосіб: Уся Сума кредиту в розмірі 40 млн гривень повертається Позичальником Компанії в термін до 26 липня 2025 року» (арк. спр. 184). Під час проведення перевірки встановлено, що у 2023 році Товариством отримано 34 747 090,00 грн відповідно до умов вищеописаного договору, та нараховано відсотків у розмірі 3 840 608,50 грн, у 2024 році Позивачем отримано 3 555 659,00 грн та нараховано відсотків у розмірі 8 445 795,94 грн. Водночас встановлено факт повернення суми основного боргу у розмірі 4 504 000,00 грн та відсотків у розмірі 3 860 311,07 грн. В бухгалтерському обліку дані операції відображені наступними бухгалтерськими проведеннями: Дт 601 Кт 311 на суму 38 302 749 грн (отримані кредитні кошти); Дт 311 Кт 601 на суму 4 504 000,00 грн (повернуті кредитні кошти); Дт 951 Кт 684 на суму 12 286 404,44 грн (нараховані відсотки); Дт 684 Кт 311 на суму 3 860 311,07 грн (сплачені відсотки). Відповідач вважав, що нараховані проценти за користування кредитом підлягали капіталізації та включенню до собівартості придбаних інвестиційних сертифікатів, а не віднесенню до витрат звітного періоду. Крім того, Відповідач стверджував, що встановлена договором процентна ставка у розмірі 30- 35 % річних є штучно завищеною порівняно з ринковими показниками, що свідчить про неправомірне формування витрат, а також зазначав про використання кредитних коштів не за цільовим призначенням, а саме для придбання цінних паперів. Позивач, заперечуючи такі доводи, зазначав, що інвестиційні сертифікати не є кваліфікаційними активами у розумінні П(С)БО 31, а тому проценти за користування кредитом не підлягають капіталізації та правомірно віднесені до фінансових витрат звітного періоду. Також Позивач наголошував, що підвищена процентна ставка обумовлена відсутністю будь-якого забезпечення виконання кредитних зобов`язань, тоді як банківські кредити надавалися за умови надання застави чи інших видів забезпечення. Крім того, Позивач посилався на принцип свободи договору та зазначав, що питання дотримання цільового призначення кредиту належить до сфери цивільно-правових відносин між сторонами договору і саме по собі не свідчить про порушення вимог податкового законодавства. При цьому Позивач стверджував, що переважна частина кредитних коштів була використана для фінансування його виробничої діяльності. Надаючи оцінку цим доводам у контексті установлених судам попередніх інстанцій обставин у справі суд звертає увагу на наступне правове регулювання. Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування податком на прибуток є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які визначені відповідними положеннями цього Кодексу. Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку). Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку). Відповідно до пункту 3 П(С)БО 31 «Фінансові витрати» капіталізація фінансових витрат - включення фінансових витрат до собівартості кваліфікаційного активу; кваліфікаційний актив - актив, який обов`язково потребує суттєвого часу для його створення; собівартість кваліфікаційного активу - витрати на придбання, будівництво, створення, виготовлення, виробництво, вирощування і доведення кваліфікаційного активу до стану, у якому він придатний для використання із запланованою метою або продажу (далі - витрати на створення кваліфікаційного активу). Фінансові витрати - витрати на проценти та інші витрати підприємства, пов`язані із запозиченнями. Згідно з пунктом 5 П(С)БО 31 «Фінансові витрати» капіталізація фінансових витрат застосовується лише до суми тих фінансових витрат, яких можна було б уникнути, якби не здійснювались витрати на створення кваліфікаційного активу. Витрати на створення кваліфікаційного активу для цілей капіталізації включають лише витрати, для здійснення яких сплачуються грошові кошти, передаються інші активи або приймаються зобов`язання з нарахуванням відсотків. Витрати на створення кваліфікаційного активу для цілей капіталізації зменшуються на суму будь-яких отриманих проміжних виплат та цільового фінансування, безпосередньо пов`язаних зі створенням кваліфікаційного активу. Відповідно до пунктів 6, 7 П(С)БО 31 «Фінансові витрати» у разі безпосереднього позичання коштів з метою створення кваліфікаційного активу сумою фінансових витрат, що підлягає включенню до собівартості кваліфікаційного активу, є фактичні, визнані у звітному періоді, фінансові витрати, які пов`язані з цим запозиченням (за вирахуванням доходу від тимчасового фінансового інвестування запозичених коштів). Якщо запозичення безпосередньо не пов`язані зі створенням кваліфікаційного активу, то сума фінансових витрат, що підлягає включенню до собівартості кваліфікаційного активу, є добутком норми капіталізації та середньозважених витрат на створення кваліфікаційного активу (включаючи раніше капіталізовані фінансові витрати). З метою визначення фінансових витрат, які капіталізуються, до розрахунку приймаються середньозважені витрати на створення кваліфікаційного активу протягом тих періодів, у яких підприємством понесені фінансові витрати, що відповідають вимогам пункту 5 цього Національного положення (стандарту). Пунктом 13 П(С)БО 31 «Фінансові витрати» визначено, що капіталізація фінансових витрат припиняється, якщо створення кваліфікаційного активу завершено. Отже, відсотки за запозиченнями включаються до складу витрат суб`єкта господарювання лише в тому випадку, якщо такі не підлягають включенню до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку. За таких обставин, з`ясуванню підлягає питання, чи витрачались отримані Позивачем в якості запозичень кошти на придбання (створення) кваліфікаційних активів (основних засобів). З подібним підходом Верховний Суд розглядав справи № 826/8025/16 (постанова від 06 серпня 2020 року), №826/1709/14 (постанова від 15 жовтня 2019 року) У постанові від 17 липня 2023 року у справі №320/1775/22 Верховний Суд указав, що за змістом П(С)БО 31 «Фінансові витрати» обов`язок підприємства здійснювати капіталізацію фінансових витрат, які пов`язані із запозиченням, нерозривно пов`язаний із фактом використання запозичених коштів з метою створення кваліфікаційного активу. Разом з тим, як підтверджується встановленими судами попередніх інстанцій обставинами справи, факт використання запозичених коштів на створення кваліфікаційного активу свого підтвердження не знайшов. Відповідач наполягав, що запозичені кошти Позивач використав на придбання інвестиційних сертифікатів. Водночас відповідно до пункту 1.3 договору фінансового кредиту від 28 липня 2023 року № ФК/07/23-01 цільовим призначенням кредиту визначено поповнення обігових коштів. Крім того, суд апеляційної інстанції установив, а Відповідач у касаційній скарзі не спростував, що контролюючим органом не доведено використання усієї суми кредитних коштів на придбання інвестиційних сертифікатів. Натомість Позивач послідовно зазначав, що лише окремі платежі були спрямовані на придбання інвестиційних сертифікатів, тоді як решта платежів використовувалася для здійснення виробничо-господарської діяльності товариства, переважно на придбання металопрокату. Щодо кваліфікації коштів, спрямованих на придбання інвестиційних сертифікатів, Верховний Суд звертає увагу, що під час вирішення цього спору суди попередніх інстанцій послалися на положення пункту 4 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 13 «Фінансові інструменти», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 2001 року № 559, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 грудня 2001 року за № 1050/6241 (далі - П(С)БО 13, відповідно до якого фінансові інвестиції - активи, які утримуються підприємством з метою збільшення прибутку (відсотків, дивідендів тощо), зростання вартості капіталу або інших вигод для інвестора. Тоді як відповідно до вже процитованого визначення, наведеного у пункті 3 П(С)БО 31 «Фінансові витрати» кваліфікаційний актив - актив, який обов`язково потребує суттєвого часу для його створення. У цій справі Відповідач не навів даних, які б давали підстави вважати, що придбані Позивачем інвестиційні сертифікати відповідають визначальній ознаці кваліфікаційного активу - обов`язковій потребі у суттєвому часі для його створення. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що придбані Позивачем інвестиційні сертифікати зважаючи на наведені Відповідачем у цій справі обставини немає підстав вважати кваліфікаційним активом у розумінні П(С)БО

31. Безумовно, Верховний Суд у своїй судовій практиці неодноразово наголошував на необхідності застосування під час оцінки податкових наслідків правовідносин принципу превалювання сутності над формою як одного з основоположних принципів бухгалтерського обліку, який є основою податкового обліку. Водночас Відповідач, посилаючись на принцип превалювання сутності над формою, в касаційній скарзі не наводить об`єктивних обставин, які б свідчили, що фактичний економічний зміст спірних операцій відрізнявся від їх юридичної форми або що Позивач фактично здійснював створення чи придбання іншого активу, який відповідає ознакам кваліфікаційного активу та зумовлює обов`язок капіталізації фінансових витрат. Фактично відповідач цитує норми П(С)БО та наводить власне їх тлумачення, яке за своєю сутністю не суперечить підходам, сформованим у практиці Верховного Суду, водночас касаційна скарга не містить належного обґрунтування того, у чому саме полягає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення ними норм процесуального права, а також не конкретизує, яких саме помилок припустилися суди під час вирішення цього спору при вирішення питання, пов`язаного з кваліфікацією інвестиційних сертифікатів такими, що не відповідають визначенню кваліфікаційного активу. Відтак колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про недоведеність Відповідачем виникнення у Позивача обов`язку капіталізувати відсотки за користування кредитом у складі собівартості придбаних інвестиційних сертифікатів. Суд звертає увагу на те, що відповідно до пункту 4 П(С)БО 31 фінансові витрати визнаються: юридичними особами, які відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визнані мікропідприємствами, малими підприємствами, непідприємницькими товариствами, а також філіями та представництвами юридичних осіб, утворених відповідно до законодавства іноземної держави - витратами того звітного періоду, за який вони були нараховані (визнані зобов`язаннями); іншими юридичними особами витратами того звітного періоду, за який вони були нараховані (визнані зобов`язаннями), крім фінансових витрат, які капіталізуються. Щодо доводів Відповідача про штучне завищення процентної ставки за кредитним договором та її невідповідність ринковим умовам Верховний Суд зазначає, що суди попередніх інстанцій установили, що кредит, отриманий Позивачем від ТОВ «Динеро-Капітал», був наданий без будь-якого забезпечення чи інших гарантій виконання зобов`язань. Водночас кредитний договір, укладений Позивачем з АТ «ТАСКОМБАНК», на який посилається Відповідач як на порівнюваний для відповідних правовідносин, передбачав надання належного забезпечення виконання зобов`язань, зокрема застави майнових прав на грошові кошти та поруки третіх осіб. За таких обставин у Верховного Суду немає підстав не погодитися з висновками судів попередніх інстанцій про те, що умови зазначених кредитних договорів істотно відрізняються за рівнем кредитного ризику, а тому процентні ставки за ними не можуть бути безпосередньо зіставлені. Надання кредиту без забезпечення об`єктивно зумовлює вищу вартість запозичення, і сама лише різниця у розмірі процентної ставки, без урахування умов кредитування, не свідчить про її штучне завищення чи невідповідність ринковим умовам. Інших доказів на підтвердження цих доводів контролюючий орган не надав. Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача. Всупереч цій нормі Відповідач правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення належними доказами не підтвердив. Натомість установлені судами попередніх інстанцій обставини підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами, яким суди надали оцінку за правилами статті 90 КАС України, і Відповідачем у касаційній скарзі не спростовані. Решта доводів касаційної скарги по цьому епізоду зводиться до незгоди з наданою судами оцінкою доказів та фактичних обставин справи, проте відповідно до вимог частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції: - переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. - не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Фактично у касаційній скарзі Відповідач просить про переоцінку, додаткову перевірку доказів стосовно встановлених судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин у справі щодо використання у господарській діяльності земельної ділянки, проте це знаходиться за межами касаційного перегляду, встановленими означеними вище нормами статті 341 КАС України. 4.1.2. Щодо завищення адміністративних витрат по взаємовідносинах із ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 . Звертаючись до правового регулювання спірних правовідносин та зважаючи на положення процитованого вище підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України Суд звертає увагу на таке. Відповідно до пунктів 5- 8 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року № 318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 року за № 27/4248, витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов`язань. Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені. Якщо актив забезпечує одержання економічних вигод протягом кількох звітних періодів, то витрати визнаються шляхом систематичного розподілу його вартості (наприклад, у вигляді амортизації) між відповідними звітними періодами. Згідно з абзацом 4 пункту 19 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» витрати на збут включають витрати на оплату праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут продукції. Із системного аналізу вказаних вище правових норм, можна дійти висновку, що правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкової вигоди виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності; наявності у покупця належним чином складеної та зареєстрованої податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції. Водночас норми податкового законодавства у взаємозв`язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування податкової вигоди, зокрема, це: непов`язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів. У справах, предмет спору в яких стосується правомірності відображення платником податків у бухгалтерському та податковому обліках фінансових показників господарських операцій, які, за висновком контролюючого органу, є фіктивними, сталою є практика правозастосування Верховним Судом, яка, якщо її узагальнити, полягає в тому, що правові наслідки у вигляді права платника податків на формування в податковому обліку податкового кредиту та витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язано з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника. Господарські операції мають відповідати економічному змісту, відображеному в укладених платником податків договорах, та підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи контролюючого органу, зокрема про наявність таких обставин, як: неможливість реального здійснення операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, господарської діяльності у зв`язку з відсутності управлінського або технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для цього виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність документів обліку. Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, платник повинен мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та які в сукупності із встановленими обставинами справи, зокрема, і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для здійснення господарських операцій, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податків даних податкового обліку. Верховним Судом вже сформована стала та послідовна правова позиція щодо застосування наведених норм права. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 7 липня 2022 року у справі № 160/3364/19, виснувала, зокрема, що платник податків не може бути обмежений у використанні первинного документа для цілей податкового обліку в тому разі, якщо безпосередньо він не вносив до такого документа неправдиві (недостовірні) відомості. Всі негативні наслідки, пов`язані з недостовірністю даних, зазначених у первинному документі, мають покладатися виключно на ту особу, яка їх внесла. Якщо іншою особою були внесені до документа відомості щодо учасника господарської операції, який має дефекти правового статусу, то добросовісний платник податків, який скористався відповідним документом для підтвердження даних свого податкового обліку, не може зазнавати жодних негативних наслідків у тому разі, якщо інші обставини, зазначені в первинному документі, зокрема рух відповідних активів, мали місце. При цьому має враховуватися реальна можливість платника податків пересвідчитися у тому, чи були достовірними відомості, що внесені до первинного документа його контрагентом. Такий висновок Велика Палата зробила, застосувавши норму частини восьмої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», згідно з якою відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи. Цю норму Велика Палата тлумачила як таку, в якій відображено принцип індивідуальної відповідальності платника податків за внесення недостовірних відомостей до первинних документів. Велика Палата Верховного Суду також звернула увагу на те, що визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Саме по собі лише наявність вироку щодо контрагента платника податків, факт порушення кримінального провадження відносно контрагента та отримання під час таких свідчень особи щодо не прийняття участі у створенні і діяльності підприємства; лише податкова інформація щодо контрагентів по ланцюгу постачання; лише незначні помилки в оформленні первинних документів (окремо) не є самостійними та достатніми підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність таких документів чи обставин можуть свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу. З огляду на зміст наведених підходів Суд звертає увагу на установлені судами попередніх інстанцій обставини у справі, що між Позивачем та ФОП ОСОБА_1 укладено договір про абонентське юридичне обслуговування господарської діяльності юридичної особи від 1 жовтня 2022 року № 0110, предметом якого є надання юридичних послуг з виконання поточних доручень замовника. Позивач надав акти наданих послуг, звіти виконавця із зазначенням переліку виконаних робіт, витраченого часу, вартості послуг, а також первинні документи, що стосуються результатів наданих юридичних послуг. Колегія суддів звертає увагу, що подані звіти містять відомості про кількість годин, витрачених на виконання відповідних робіт, вартість кожної послуги та її загальну ціну, що спростовує доводи Відповідача про неможливість перевірки фактичного часу, витраченого виконавцем. Крім того, умовами договору визначено перелік юридичних послуг, які підлягають наданню виконавцем, зокрема правовий аналіз документів, надання консультацій, юридична експертиза договорів, підготовка договорів та інших правових документів, супровід укладення правочинів, ведення претензійної роботи та інші послуги правового характеру. Водночас акти наданих послуг і звіти виконавця конкретизують зміст та обсяг фактично виконаних робіт за відповідні звітні періоди. За таких обставин Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що доводи Відповідача щодо формального характеру первинних документів та відсутності деталізації наданих послуг не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду. Надані Позивачем докази у своїй сукупності підтверджують реальність отриманих юридичних послуг, їх зв`язок із господарською діяльністю товариства та правомірність віднесення понесених витрат до складу адміністративних витрат. Доводи Відповідача про те, що у контрагента Позивача була задекларована лише земельна ділянка та були відсутні наймані працівники, а так само ненадання контрагентом відповіді на запит з урахуванням установлених судами попередніх інстанції самі по собі у цій справі не можуть спростувати реальності спірних господарських операцій. Колегія суддів звертає увагу, що Відповідач не навів взаємозв`язку між зазначеними обставинами та об`єктивною неможливістю надання ФОП відповідних юридичних послуг. Неповнота облікових даних контрагента може свідчити про порушення ним правил податкового чи бухгалтерського обліку, за яке він несе самостійну відповідальність, однак сама по собі зважаючи на зміст наявних та досліджених судами попередніх інстанцій у справі доказів не може бути доказом нереальності господарських операцій. Так само відсутність у фізичної особи-підприємця задекларованих найманих працівників не є безумовною підставою для висновку про неможливість виконання договірних зобов`язань, оскільки чинне законодавство не позбавляє фізичну особу-підприємця права виконувати роботи (надавати послуги) особисто, а також залучати інших осіб на підставі цивільно-правових договорів. Усталеною є правова позиція Верховного Суду, відповідно до якої відсутність у контрагента достатніх, на думку контролюючого органу, трудових чи матеріальних ресурсів у цій справі не може бути самостійною підставою для висновку про нереальність господарських операцій, якщо контролюючим органом не доведено об`єктивної неможливості їх здійснення з урахуванням характеру відповідної діяльності, а надані первинні документи відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» Відтак колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав вважати, що Позивач безпідставно завищив адміністративні витрати за взаємовідносинами з ФОП ОСОБА_1 . Щодо операцій із ФОП ОСОБА_2 , суди попередніх інстанцій установили, що між позивачем та зазначеним суб`єктом господарювання укладено договори підряду від 1 вересня 2023 року № 50/07-136 АЛТ, від 2 жовтня 2023 року № 50/09-97 АЛТ, від 15 квітня 2024 року № 1/24 та від 12 червня 2024 року № 2/24, предметом яких було виконання робіт з поточного ремонту покрівлі виробничого корпусу № 3, адміністративно-побутового корпусу № 1, станції нейтралізації та насосної станції автоматизованого пожежогасіння на загальну суму 1 266 010,05 грн. Заперечуючи реальність зазначених господарських операцій, Відповідач зазначав, що у вересні-жовтні 2023 року у користуванні Позивача перебувало лише 1600 кв. м виробничого корпусу № 3, тоді як ремонтні роботи виконувалися на площі 5608 кв. м, що, на його думку, виключало можливість їх фактичного виконання. Разом із тим суди попередніх інстанцій, дослідивши договори відповідального зберігання, суборенди та оренди, акти приймання-передачі майна й інші матеріали справи, установили, що на час виконання робіт у користуванні Позивача перебувало 13 600 кв. м виробничого корпусу № 3, з яких 12 000 кв. м - на підставі договорів відповідального зберігання та 1600 кв. м - на підставі договору суборенди. За таких обставин суди обґрунтовано відхилили доводи Відповідача щодо неможливості виконання ремонту покрівлі площею 5608 кв. м. Крім того, судами встановлено, що виконання спірних робіт підтверджується договорами підряду, дефектними актами, локальними кошторисами, актами приймання виконаних робіт, видатковими та товарно-транспортними накладними, а також банківськими документами щодо придбання матеріалів і проведення розрахунків. Доводи Відповідача про невідповідність найменування окремих об`єктів ремонту в актах виконаних робіт суди відхилили, оскільки такі розбіжності мають технічний характер, не впливають на зміст господарських операцій, не перешкоджають ідентифікації їх учасників, предмета та обсягу виконаних робіт. Також судами попередніх інстанцій враховано, що ФОП ОСОБА_2 у відповіді на запит контролюючого органу підтвердив факт виконання робіт, укладення договорів підряду, придбання будівельних матеріалів та проведення розрахунків із Позивачем, надавши відповідні первинні документи. Також суди попередніх інстанцій урахували, що відповідно до сталої та послідовної практики Верховного Суду, норми податкового законодавства не ставлять у залежність право платника податків на врахування витрат при визначенні оподатковуваного прибутку та на податковий кредит від дотримання податкової дисципліни його контрагентом, якщо цей платник мав реальні витрати у зв`язку з фактичним придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Одне тільки порушення постачальником товару (робіт, послуг) вимог податкового законодавства не може бути підставою для висновку про порушення іншим платником податків - покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та обліку витрат за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про його обізнаність щодо протиправної податкової поведінки контрагента та про злагодженість дій між ними. За таких обставин Верховний Суд не може не погодитися з висновками судів попередніх інстанцій про те, що Відповідач не довів нереальності спірних господарських операцій, а доводи касаційної скарги не спростовують установлених судами фактичних обставин справи. Доводи Відповідача у касаційній скарзі ґрунтуються на цитуванні фрагментів із постанов Верховного Суду, які стосуються лише підходів до оцінки доказів, а не тлумачення чи застосування конкретних норм права. Наведені цитати відображають загальний, усталений у практиці Верховного Суду підхід до аналізу обставин, що можуть свідчити про реальність або нереальність господарських операцій платника податків. Однак такі посилання не підтверджують, що у цій справі суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми права, або не врахували висновок Верховного Суду саме щодо застосування норм права у подібних правовідносинах. Суд вважає за необхідне зазначити і те, що у справі, яка переглядається, податковим органом не надано належних та достатніх доказів на підтвердження обставин в обґрунтування власної позиції за наведеними вище, на думку контролюючого органу, порушеннями. Таким чином, наведені у касаційній скарзі аргументи Відповідача, є тотожними тим аргументам, що наведені ним були під час розгляду справи судами попередніх інстанцій, та фактично зводяться лише до незгоди з мотивами, якими керувалися суди першої та апеляційної інстанцій при оцінці доказів і встановленні фактичних обставин справи. При цьому касаційна скарга не містить жодних належних, конкретних та об`єктивно обумовлених міркувань, які б спростовували зроблені судами попередніх інстанцій висновки або свідчили про неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Доводи Відповідача не спростовують встановлених судами попередніх інстанцій фактів та сформованих на їх підставі висновків та зводяться до посилань на необхідність переоцінки вже оцінених судами доказів, додаткової перевірки доказів стосовно встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин у справі, проте це знаходиться за межами касаційного перегляду, встановленими частиною першою статті 341 КАС України. Суд касаційної інстанції не має права здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди попередніх інстанції при вирішенні справи, повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 грудня 2019 року у справі №925/698/16). Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), згодом підтриманий Верховним Судом у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17 вересня 2020 року у справі № 908/1795/19). Верховний Суд є судом права, а не факту, тому діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 341 КАС України, не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку. Відтак, твердження Відповідача не спростовують обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій у відповідній частини щодо операцій Позивача з його контрагентами і не містять належних аргументів щодо наявності підстав для їх скасування. Суд звертає увагу на те, що при вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, що прямо випливає із положень статті 77 КАС України. В обсязі встановлених в цій справі фактичних обставин у справі, що розглядається, колегія суддів дійшла висновку, що доводи, викладені в касаційній скарзі щодо операцій позивача з відповідними суб`єктами господарювання , не спростовують висновків судів попередніх інстанцій. За таких обставин, з урахуванням наведеного у сукупності Суд не знайшов передбачених КАС України підстав для задоволення касаційної скарги Відповідача та скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині. 4.1.3. Щодо заниження показників різниць у податкових деклараціях за операціями з нерезидентами з Молдови на суму 442 190 грн Відповідно до підпункту 140.5.5-1 пункту 140.5 статті 140 ПК України фінансовий результат податкового (звітного) періоду збільшується: на суму 30 відсотків вартості товарів, у тому числі необоротних активів, робіт та послуг (крім операцій, визнаних контрольованими відповідно до статті 39 цього Кодексу), реалізованих на користь: нерезидентів, зареєстрованих у державах (на територіях), включених до переліку держав (територій), затвердженого Кабінетом Міністрів України відповідно до підпункту 39.2.1.2 підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 цього Кодексу; Вимоги цього підпункту не застосовуються платником податку, якщо операція не є контрольованою та сума таких доходів підтверджується платником податку за цінами, визначеними за принципом "витягнутої руки" відповідно до процедури, встановленої статтею 39 цього Кодексу, але без подання звіту. При цьому, якщо ціна реалізації товарів, у тому числі необоротних активів, робіт та послуг є нижчою за ціну, визначену відповідно до принципу "витягнутої руки", встановленого статтею 39 цього Кодексу, коригування фінансового результату до оподаткування здійснюється на розмір різниці між вартістю, визначеною виходячи з рівня ціни, визначеної за принципом "витягнутої руки", та вартістю реалізації. Верховний Суд неодноразово у своїх постановах аналізував наведені норми права та висловлював правові висновки щодо їх застосування. Так, у постанові від 24 жовтня 2025 року у справі № 420/30547/24 Верховний Суд зазначив, що за вказаними положеннями, чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, податкового законодавства, у разі проведення господарської операції з нерезидентом (у тому числі пов`язаних осіб - нерезидентів), зареєстрованих у державах (на територіях), зазначених у підпункті 39.2.1.2 підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 Податкового кодексу України, платник податків зобов`язаний збільшити фінансовий результат податкового (звітного) періоду на суму 30 відсотків вартості товарів, якщо операція не є контрольованою та сума таких витрат не підтверджується платником податку за цінами, визначеними за принципом «витягнутої руки». Тобто, в даному випадку саме обставина відповідності вартості товару цінам, визначеним за принципом «витягнутої руки», становить предмет доказування для цілей вирішення питання про необхідність збільшення фінансового результату до оподаткування звітного податкового періоду на 30 відсотків вартості товарів. Аналогічний за змістом висновок наведено й у постановах Верховного Суду 02 квітня 2025 року у справі №160/16637/21 та від 17 грудня 2024 року у справі № 320/8946/23. Так, положеннями підпункту 39.2.1.8 пункту 39.2 статті 39 Податкового кодексу України визначено умови, за яких господарські операції визнаються такими, що відповідають принципу «витягнутої руки»: якщо ціни (націнки) на товари (роботи, послуги) підлягають державному регулюванню згідно із законодавством, ціна вважається такою, що відповідає принципу "витягнутої руки", якщо вона встановлена відповідно до правил такого регулювання. Це положення не поширюється на випадки, коли встановлюється мінімальна (максимальна) ціна (націнка) продажу або індикативна ціна. У такому разі ціна операції, що відповідає принципу "витягнутої руки", визначається відповідно до цієї статті, але не може бути меншою за мінімальну ціну (націнку) або індикативну ціну та більшою за максимальну ціну (націнку); якщо під час здійснення операції обов`язковим є проведення оцінки, вартість об`єкта оцінки є підставою для встановлення відповідності принципу "витягнутої руки" для цілей оподаткування; у разі проведення аукціону (публічних торгів), обов`язковість проведення якого визначена законом, умови, які склалися за результатами такого аукціону (публічних торгів), визнаються такими, що відповідають принципу "витягнутої руки"; якщо продаж (відчуження) товарів, у тому числі майна, переданого у заставу позичальником з метою забезпечення вимог кредитора, здійснюється у примусовому порядку згідно із законодавством, умови, сформовані під час такого продажу, визнаються такими, що відповідають принципу "витягнутої руки". Разом з тим, у цій справі Відповідач не довів, що господарські операції Позивача з контрагентами-резидентами Республіки Молдова «SA HIDROINPEX», SRL «ZICOM-TEH» та «Fulga Grup» S.R.L. здійснювалися за цінами, які не відповідають принципу «витягнутої руки». Як установлено судами попередніх інстанцій і не заперечується Відповідачем у касаційній скарзі, податковий орган під час проведення перевірки не витребував у Позивача документації або іншої інформації з метою встановлення обставин щодо відповідності чи невідповідності здійснюваних операцій принципу «витягнутої руки»; жодних запитів про надання документів на адресу ТОВ «Компанія Алтекс» не надсилалося, що визнав і представник Відповідача в судовому засіданні суду першої інстанції. З урахуванням цього суд не може не погодитися з висновками судів попередніх інстанцій про недоведеність Відповідачем обставин, покладених в основу спірного податкового повідомлення-рішення в цій частині. Доводи касаційної скарги фактично зводяться до необхідності повторного формулювання правового висновку щодо застосування підпункту 140.5.5-1 пункту 140.5 статті 140 ПК України, тоді як відповідні підходи вже неодноразово викладалися у постановах Верховного Суду, що наведені вище. Водночас Відповідач не навів переконливих доводів щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального чи процесуального права, не спростував їх висновків про невиконання контролюючим органом обов`язку щодо витребування у Позивача документів, необхідних для перевірки правомірності незастосування положень підпункту 140.5.5-1 пункту 140.5 статті 140 ПК України. З огляду на це Суд не може не погодитися з висновками судів попередніх інстанцій щодо неправомірного збільшення податку на прибуток і у цій частині. Доводи Відповідача не спростовують встановлених судами попередніх інстанцій фактів та сформованих на їх підставі висновків та зводяться до посилань на необхідність переоцінки вже оцінених судами доказів, додаткової перевірки доказів стосовно встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин у справі, проте це знаходиться за межами касаційного перегляду, встановленими частиною першою статті 341 КАС України. В обсязі встановлених в цій справі фактичних обставин у справі, що розглядається, колегія суддів дійшла висновку, що доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій. За таких обставин, з урахуванням наведеного у сукупності Суд не знайшов передбачених КАС України підстав для задоволення касаційної скарги Відповідача та скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій. 4.1.4. Щодо витрат на правничу допомогу Відповідно до статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п`ятої статті 134 КАС України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно до частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України). Отже, саме заінтересована сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Cуд також має враховувати чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо. Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц). Статтею 139 КАС України визначено порядок розподілу судових витрат. Згідно з частиною шостою наведеної статті, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Верховний Суд неодноразово у своїх рішеннях звертав увагу на те, що судове рішення має містити відповіді на всі заявлені позивачем (третьою особою) вимоги, а також вирішувати питання про негайне виконання та про судові витрати (вимога повноти рішення). Процесуальний інститут додаткового рішення дозволяє виправляти помилки суду, спричинені недотриманням цієї вимоги. Додатковими судовими рішеннями є додаткове рішення, додаткова постанова чи додаткова ухвала, якими вирішуються окремі правові вимоги, котрі не вирішені основним рішенням, та за умови, якщо з приводу позовних вимог досліджувались докази (для рішень, постанов) або вирішені не всі клопотання (для ухвал). Крім того, додаткові рішення можуть прийматися, якщо судом при ухваленні основного судового рішення не визначено способу його виконання або не вирішено питання про судові витрати. Як установлено судами попередніх інстанцій, на підтвердження понесених Позивачем витрат на професійну правничу допомогу до матеріалів справи надано договір про надання правничої допомоги від 15 вересня 2025 року, акт виконаних робіт від 16 лютого 2026 року та ордер на надання правничої (правової) допомоги серії ВК № 1192442 від 7 жовтня 2025 року. Предметом зазначеного договору є надання правничої допомоги у справі щодо оскарження податкового повідомлення-рішення від 2 липня 2025 року № 0205040701, яким Позивачу визначено грошове зобов`язання з податку на прибуток. Відповідно до умов договору попередня вартість професійної правничої допомоги становить 50 000 грн, а її остаточний розмір визначається актом виконаних робіт. Актом виконаних робіт від 16 лютого 2026 року сторони погодили вартість наданих послуг у сумі 50 000 грн. Разом з тим у цій справі суди дійшли висновку, що стягненню підлягають 25000 грн із 50000 заявлених. Аргументи касаційної скарги щодо неспівмірності витрат, дублювання тексту позовної заяви зі скаргою до ДПС України від 17 липня 2025 року та охоплення частини послуг звичайною професійною діяльністю адвоката не є новими: усі вони були предметом оцінки суду першої інстанції та стали безпосередньою підставою для зменшення заявленого розміру витрат удвічі - з 50 000 грн до 25 000 грн. Так, суд першої інстанції прямо зазначив, що послуги з аналізу акта документальної планової виїзної перевірки, рішення ДПС України та податкового повідомлення-рішення, формування правової позиції, підготовки стратегії захисту, складання тексту позовної заяви, проведення розрахунків, формування і групування доказової бази та подання позову охоплюються загальною діяльністю адвоката з підготовки позовної заяви і подальшого процесуального супроводження справи, тобто врахував саме ту обставину, на якій наполягає Відповідач. Так само судом першої інстанції враховано і заперечення Відповідача щодо подібності тексту позовної заяви до тексту скарги на податкове повідомлення-рішення; водночас суд зауважив, що розгляд справи здійснювався за правилами загального позовного провадження, що в будь-якому випадку потребувало від адвоката підготовки не лише тексту позовної заяви, а й участі в судових засіданнях та орієнтування в питаннях, які під час них порушувалися. Складність спірних правовідносин, які регулюються нормами ПК України та значною кількістю підзаконних нормативно-правових актів, судом також взято до уваги. Отже, визначаючи розумно обґрунтованим розмір витрат у сумі 25 000 грн, суд першої інстанції застосував саме ті критерії, про які йдеться в касаційній скарзі, - реальності, необхідності, розумності та співмірності витрат (статті 134, 139 КАС України), з посиланням на релевантну практику Верховного Суду та Європейського суду з прав людини (рішення у справах «East/West Alliance Limited проти України», «Лавентс проти Латвії»). Незгода Відповідача з результатом такого застосування та конкретною сумою, яку суд визнав співмірною, у взаємозв`язку з тими доводами, що наводить Відповідач у касацій скарзі, не свідчить про неправильне застосування норм права. Доводи ж Відповідача про те, що навіть зменшений розмір компенсації не відповідає критеріям реальності, необхідності та розумності, зводяться до простого твердження і не супроводжуються обґрунтуванням, які саме встановлені судами обставини чи докази свідчать про завищення суми 25 000 грн - з урахуванням задокументованих в акті виконаних робіт 31 години роботи адвоката, характеру спору та його розгляду за правилами загального позовного провадження. Посилання Відповідача на укладення договору про надання правничої допомоги 15 вересня 2025 року, тобто після подання скарги до ДПС України, саме по собі не спростовує реальності витрат на правничу допомогу у судовому провадженні, адже відшкодуванню підлягали витрати, пов`язані з розглядом справи в суді, а не з адміністративним оскарженням. За таких обставин у колегії суддів немає підстав вважати, що висновок судів попередніх інстанцій про відшкодування Позивачу витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 25 000 грн за рахунок бюджетних асигнувань Відповідача не ґрунтується на правильному застосуванні статей 134, 139 КАС України, а тому касаційна скарга і в цій частині задоволенню не підлягає. 4.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. У суду касаційної інстанції немає підстав вважати, що ухвалені у справі судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають вимогам частин першої - четвертої статті 242 КАС щодо законності і обґрунтованості судового рішення, принципу верховенства права та завданню адміністративного судочинства. Згідно із частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуті в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відтак, суд дійшов висновку про необхідність залишення рішень судів попередніх інстанцій без змін, а касаційних скарг без задоволення. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, ПОСТАНОВИВ Касаційні скарги Головного управління ДПС у Волинській області залишити без задоволення. Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2026 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року, додаткове рішення Волинського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2026 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач: Н.Є. Блажівська Судді: О.В. Білоус І.Л. Желтобрюх