Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/2331/26

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 16 липня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/2331/26 Перша інстанція: суддя Радчук А.А. Судова колегія П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: Головуючого: Градовського Ю.М. суддів: Єщенка О.В., Казанчук Г.П., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 9 квітня 2026р. по справі за адміністративним позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення збитків завданих державі, В С Т А Н О В И Л А: У січні 2026р. ВЧ НОМЕР_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 , у якому просила: - стягнути з ОСОБА_1 збитки завдані державі, в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 , в сумі 12 597,58грн. Реквізити для сплати: отримувач коштів: військова частина НОМЕР_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , банк отримувача коштів: ДКСУ м.Київ МФО 820172 р/р НОМЕР_3 . В обґрунтування позовних вимог ВЧ НОМЕР_1 зазначила, що ОСОБА_1 проходив військову службу по мобілізації у НОМЕР_4 прикордонному загону (ВЧ НОМЕР_1 ). Наказом начальника НОМЕР_4 прикордонного загону №1794-ОС від 17.12.2025р. відповідача знято зі всіх видів забезпечення з 14.12.2025р.. Однак, до моменту призупинення військової служби, відповідачу було нараховано та виплачене грошове забезпечення за повний місяць грудень 2025р. у розмірі 21 695,84грн., яке він отримав на картковий рахунок. Таким чином, переплата грошового забезпечення відповідачу становить 12 597,58грн.. Посилаючись на вказані обставини, позивач просив позов задовольнити. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 9 квітня 2026р. у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погодившись із даним судовим рішенням, ВЧ НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити у повному обсязі. Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23.04.2026р. було витребувано додаткові докази та пояснення у справі. 8.07.2026р. ВЧ НОМЕР_1 подала до суду додаткові пояснення. Судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті. Розглянувши матеріали справи та додатково надані докази, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні скарги, зміни мотивувальної частини рішення суду шляхом доповнення її висновками цієї постанови, з наступних підстав. Відповідно до ч.1 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Частиною 4 ст.317 КАС України визначено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ВЧ НОМЕР_1 добровільно нарахувала відповідачу грошове забезпечення за грудень місяць, враховуючи, що факт відсутності відповідача на службі певний період часу без поважних причин не свідчить про недобросовісність відповідача при отриманні грошового забезпечення, та зважаючи на відсутність рахункової помилки з боку позивача, суд не вбачав підстав для стягнення з ОСОБА_1 коштів в сумі 12 597,58грн.. Вирішуючи спір судова колегія вважає, що суд першої інстанції неповно дослідив обставини по справі, надані докази, у зв`язку із чим висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не у повній мірі відповідають обставинам справи. За правилами ст.242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судова колегія вважає, що вказані порушення норм права призвели до неповного вирішення справи по суті, а тому апеляційний суд на підставі ст.315 КАС України, рішення суду змінює, шляхом доповнення мотивувальної частини висновками цієї постанови, з наступних підстав. Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що згідно із Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 25.11.2025р. №1681-ОС «Про особовий склад» зараховано до списків особового складу та на всі види забезпечення солдата ОСОБА_1 з 25.11.2025р.. Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 17.12.2025р. №1794-ОС солдата ОСОБА_1 знято зі всіх видів забезпечення, який самовільно залишив місце несення служби та відсутній у місці дислокації підрозділу, з 14.12.2025р.. Згідно із розрахунковим листом за грудень 2025 року відповідачу було нараховано та виплачено на картковий рахунок грошове забезпечення за повний місяць грудень 2025 року в розмірі 21 695,84грн.. Переплата грошового забезпечення Відповідачу становить 18 днів (31 день 14 дн.), тому сума заборгованості перед ІНФОРМАЦІЯ_1 (військовою частиною НОМЕР_1 ) становить 12 597,58грн., що відображено в Розрахунковому листі відповідача за січень 2026 року. Вважаючи, що відповідач набув та зберіг грошові кошти в сумі 12 597,58грн. без достатньої правової підстави, оскільки самовільно залишив місце служби, позивач звернувся до суду з позовною заявою про стягнення таких коштів. Перевіряючи правомірність та законність дій ВЧ НОМЕР_1 у спірних правовідносинах, судова колегія виходить з наступного. Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов`язані діяти лише на підставі закону в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі ст.17 Конституції України оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який у подальшому неодноразово продовжувався та діє на даний час. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ (далі по тексту - Закон №2232). Згідно з ч.1 ст.2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Частинами 3-4 ст.2 Закону №2232-ХІІ передбачено, що громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями. Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами. Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України (далі по тексту Статут ВС ЗСУ), затверджений Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV. Дія Статуту поширюється на військовослужбовців Служби зовнішньої розвідки України, Служби безпеки України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Управління державної охорони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями (ч.4 розділу «Вступ» Статуту ВС ЗСУ). У силу приписів статей 26, 27 розділу «Відповідальність військовослужбовців» Статуту ВС ЗСУ військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України» дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення кримінального правопорушення військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах. Сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців, а також військовозобов`язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування регламентуються Дисциплінарним статутом Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 №551-XIV (далі по тексту Дисциплінарний Статут). Суд констатує, що дія Дисциплінарного статуту Збройних Сил України поширюється і на військовослужбовців Держприкордонслужби. Відповідно до вимог статей 1, 2 Дисциплінарного статуту військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України. Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі. Статтею 4 Дисциплінарного статуту визначено, що військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів; бути пильним, зберігати державну та військову таємницю; додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків. Преамбулою з ЗУ «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 3.10.2019р. №160-ІХ (далі - Закон 160-ІХ) визначено, що цей Закон визначає підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків. Згідно із ч.ч.1,2 ст.3 Закону №160-ІХ підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність. Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди. Приписами ч.1 ст.7 Закону №160-ІХ визначено, що розмір завданої шкоди встановлюється за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку з урахуванням цін, що діють на період розгляду питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності. У разі відсутності таких даних розмір шкоди визначається суб`єктами оціночної діяльності відповідно до законодавства або за рішенням суду. За правилами ч.ч.1,2,4 ст.8 Закону №160-ІХ посадові (службові) особи зобов`язані письмово доповісти командиру (начальнику) про всі факти завдання шкоди протягом доби з моменту виявлення таких фактів. У разі виявлення факту завдання шкоди командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб. Щодо шкоди, завданої командиром (начальником), розслідування призначається письмовим наказом старшого за службовим становищем командира (начальника). Розслідування може не призначатися, якщо причини завдання шкоди, її розмір та винна особа встановлені за результатами аудиту (перевірки), інвентаризації, досудового розслідування або судом. Розслідування може не призначатися, якщо шкоду завдано діями противника під час воєнних (бойових) дій, внаслідок ракетних (авіаційних) атак чи інших проявів збройної агресії проти України та/або у зв`язку з виконанням особами, зазначеними у частині першій статті 2 цього Закону, бойового (спеціального) завдання. Частинами 7 та 8 вказаної статті передбачено, що за результатами проведення розслідування складається акт (висновок), який подається командиру (начальнику), що призначив розслідування, на розгляд. До акту (висновку), складеного за результатами розслідування, додаються довідка про вартісну оцінку завданої шкоди за підписом начальника відповідної служби забезпечення і фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини, установи, організації, закладу та/або акт оцінки збитків, що складається суб`єктами оціночної діяльності. Якщо вину особи доведено, командир (начальник) не пізніше ніж у п`ятнадцятиденний строк із дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню. Наказ доводиться до винної особи під підпис. Відповідно до ч.ч.1,3,4,5 ст.10 Закону №160-ІХ відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених ч.3, 4 та 5 цієї статті та ч.1 ст.12 цього Закону. Відшкодування шкоди, завданої командиром (начальником), здійснюється на підставі наказу старшого за службовим становищем командира (начальника). Відшкодування шкоди, завданої військовозобов`язаним чи резервістом під час проходження ним зборів, здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини, установи, організації, закладу або в іншому встановленому законом порядку в разі відмови військовозобов`язаного чи резервіста від її добровільного відшкодування. Відшкодування шкоди, визначеної частиною другою статті 6 цього Закону, здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини, установи, організації, закладу в разі відмови особи від її добровільного відшкодування. Відшкодування такої шкоди, завданої командиром (начальником), здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини, установи, організації, закладу, командир (начальник) якої (якого) старший за службовим становищем, у разі відмови особи від її добровільного відшкодування. У разі притягнення особи, яка завдала шкоду, до кримінальної відповідальності відшкодування шкоди здійснюється шляхом пред`явлення військовою частиною, установою, організацією, закладом цивільного позову в кримінальному провадженні в порядку, встановленому законом. Аналізуючи вищевикладені норми законодавства, можна дійти висновку, що підставою для притягнення військовослужбовця до матеріальної відповідальності є прийняття уповноваженим командиром відповідного наказу про притягнення до матеріальної відповідальності за результатами проведення процедури, передбаченої Законом №160-ІХ. Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 2.07.2026р. було витребувано від ВЧ НОМЕР_1 матеріали службового розслідування, яке було призначене відповідно до наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 від 25.12.2025р. №4773-АГ «Про призначення службового розслідування» та наказ про притягнення ОСОБА_1 до матеріальної відповідальності та відповідні пояснення з приводу його прийняття, а також інші відомості та докази на їх підтвердження, що стали підставою для притягнення ОСОБА_1 до матеріальної відповідальності. 8.07.2026р. на виконання вказаної ухвали суду ВЧ НОМЕР_1 надала до суду додаткові пояснення, в яких зазначила, що наказ щодо притягнення ОСОБА_1 до матеріальної відповідальності не видавався, оскільки сума не встановлена як збиток. Надаючи оцінку вказаним доводам апелянта, судова колегія вважає їх помилковими, оскільки спосіб захисту, який обрану ВЧ НОМЕР_1 визначено саме як стягнення з ОСОБА_1 збитків завданих державі. Відтак, судова колегія вважає, що в даному випадку ВЧ НОМЕР_1 повинна була прийняти наказ про притягнення ОСОБА_1 до матеріальної відповідальності, а вже потім вчиняти дії направленні на стягнення коштів по переплаті грошового забезпечення. Апеляційний суд вважає, що відображення суми переплати грошового забезпечення у розмірі 12 597,58грн. в Розрахунковому листі відповідача за січень 2026 року не може бути самостійною підставою для звернення до суду із позовом про стягнення збитків завданих державі. Посилання апелянта на те, що вищезазначене майно є безпідставним збагаченням та підлягає поверненню відповідно до ст.ст.1212, 1215 ЦК України, колегія суддів вважає такими, що не впливають на спірні правовідносини, з урахуванням вищенаведених висновків суду щодо безпідставності та передчасності вимог позивача про стягнення з відповідача на користь держави заподіяної державі матеріальної шкоди. У контексті оцінки доводів апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Таким чином, враховуючи вищевказане та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази, беручи до уваги, що висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не в повній мірі відповідають обставинам справи, судова колегія вважає за необхідне змінити мотивувальну частину рішення суду, доповнивши її висновками цієї постанови. На підставі викладеного, керуючись ст.ст.311,315,317,322,325 КАС України, колегія суддів П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 9 квітня 2026р. змінити, доповнивши його мотивувальну частину висновками цієї постанови. В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 9 квітня 2026р. залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.5 ст.328 КАС України. Головуючий: Ю.М. Градовський Судді: О.В. Єщенко Г.П. Казанчук