Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/24845/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 липня 2026 р. Справа № 520/24845/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Жигилія С.П., Суддів: Макаренко Я.М. , Перцової Т.С. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.02.2025 (суддя: Полях Н.А., м. Харків) по справі № 520/24845/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Харківській області (далі - відповідач, ГУ НП в Харківській області), в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області, яка полягає у незарахуванні ОСОБА_1 пільгової вислуги років до вислуги років та до стажу служби в поліції; - зобов`язати Головне управління Національної поліції в Харківській області здійснити перерахунок та зарахувати ОСОБА_1 відповідно до ст. 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та п. 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей" вислугу років у пільговому обчисленні, сформовану за період з 16.02.2011 по 20.03.2014 (час проходження служби обчислюється з розрахунку один місяць служби за півтора місяця), з 29.10.2014 по 10.11.2014 (час проходження служби обчислюється з розрахунку один місяць служби за три місяці), з 03.08.2018 по 01.10.2018 (час проходження служби обчислюється з розрахунку один місяць служби за три місяці) до вислуги років та до стажу служби в поліції; - зобов`язати Головне управління Національної поліції в Харківській області скласти та направити до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області новий розрахунок загального стажу ОСОБА_1 для перерахунку з 01.05.2024 основного розміру пенсії за вислугу років з урахуванням трудового стажу працівника поліції, який, з урахуванням пільгової вислуги, складає 31 рік 10 місяців 3 дні. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.02.2025 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Харківській області (код ЄДРПОУ 40108599, вул. Жон Мироносиць, буд. 13, м. Харків, 61002) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області, яка полягає у незарахуванні ОСОБА_1 пільгової вислуги років до вислуги років та до стажу служби в поліції. Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Харківській області здійснити перерахунок та зарахувати ОСОБА_1 вислугу років відповідно до вимог Закону України від 9 квітня 1992 pоку № 2262-XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" та постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей", вислугу років у пільговому обчисленні, сформовану за період з 16.02.2011 по 20.03.2014 (час проходження служби обчислюється з розрахунку один місяць служби за півтора місяця), з 29.10.2014 по 10.11.2014 (час проходження служби обчислюється з розрахунку один місяць служби за три місяці), з 03.08.2018 по 01.10.2018 (час проходження служби обчислюється з розрахунку один місяць служби за три місяці) до вислуги років та до стажу служби в поліції. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Харківській області (код ЄДРПОУ 40108599, вул. Жон Мироносиць, буд. 13, м. Харків, 61002) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4000 грн. (чотири тисячі гривень). Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи, просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що положеннями пункту «а» статті 12 Закону № 2262-ХІІ та пункту 2-1 Порядку № 393 (в редакції, чинній на момент звернення позивача до ГУ Національної поліції із заявою про перерахунок вислуги років з урахуванням пільгового обчислення) визначено, що для призначення пенсії враховується виключно календарна вислуга років, а на пільгових умовах така вислуга зараховується виключно для визначення розміру пенсії, у зв`язку з чим позивач, маючи календарну вислугу років менше ніж 24 роки, права на призначення пенсії за вислугу років не має. Таким чином, обов`язковою передумовою для призначення поліцейському пенсії за вислугу років є визначення кількості календарних років служби у календарному обчисленні в наказі про звільнення, яка у позивача відсутня. Позивачем подано відзив, в якому останній просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції в частині задоволення - без змін, оскільки вважає дане рішення суду в цій частині законним та обґрунтованим. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 25.06.2025 апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Харківській області - задоволено. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.02.2025 по справі №520/24845/24 - скасовано. Прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено. Постановою Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 листопада 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 25.06.2025 скасував. Справу № 520/24845/24 направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Враховуючи подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку письмового (спрощеного позивного) провадження, справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, за наявними у ній матеріалами. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що з 17.01.2004 позивач проходив військову службу на різних посадах в органах МВС, а з 07.11.2015 по 24.04.2024 проходив службу в органах Національної поліції. 24.04.2024 старшого сержанта поліції ОСОБА_1 , поліцейського взводу № 3 роти № 2 батальйону № 1 полку поліції особливого призначення ГУНП в Харківській області звільнено зі служби з Національної поліції України, що підтверджується наказом начальника ГУНП в Харківській області № 178 о/с. Вислуга років на день звільнення в календарному обчисленні складає 21 рік 08 місяців 04 дні, у пільговому обчисленні (без урахування вислуги у календарному обчисленні) - 01 рік 11 місяців 05 днів, стаж роботи в цивільних організаціях, навчання та інше (8 років 02 місяці 24 дні). 31.07.2024 позивач звернувся до ГУНП в Харківській області з запитом, у якому просив здійснити перерахунок та зарахувати до календарної вислуги років та до стажу служби в поліції відповідно до ст. 12 Закону №2262-ХІІ та пункту 3 Порядку №393 його вислугу років у пільговому обчисленні (без урахування календарної вислуги). Листом від 02.08.2024 ГУНП в Харківській області повідомлено позивача про те, що права на пенсію згідно з Законом №2262-ХІІ він не має, оскільки його вислуга років в календарному обчисленні становить 21 рік 08 місяців 04 дні, натомість відповідно до статті 12 Закону №2262-ХІІ право на призначення пенсії мають особи, які звільненні зі служби в період з 01.10.2018 по 30.09.2019, які на день звільнення мають календарну вислугу 24 роки і більше. Вважаючи такі дії відповідача протиправними, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що положеннями ст. 17-1 Закону №2262-ХІІ та Порядку №393 передбачено визначення вислуги років у пільговому обчисленні, а посилання відповідача на необхідність врахування виключно календарної вислуги років є необґрунтованими та суперечать положенням Закону №2262-ХІІ та Порядку №393, а тому позивач на підставі пункту «а» частини першої статті 12 Закону №2262-ХІІ має право на призначення пенсії за вислугу років. Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції оскаржується в частині задоволених позовних вимог, отже, в межах розгляду цієї справи надається правова оцінка рішенню суду першої інстанції в оскаржуваній відповідачем частині. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували, зокрема, на службі в органах внутрішніх справ, визначає Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (Закон № 2262-ХІІ). Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв`язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист. За змістом ч. 1 ст. 1 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (надалі - Закон № 2262-ХІІ), особи з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції та на службі на посадах начальницького складу в Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років. Стаття 2 Закону № 2262-XII визначає, що військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби. Згідно з п. "а" ч. 1 ст. 12 Закону № 2262-ХІІ (в редакції, чинній на час звернення позивача щодо оформлення документів для призначення пенсії), пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д", "ж" статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби, зокрема з 01 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше. До календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у частині другій статті 17 цього Закону. Частиною 2 ст. 17 Закону № 2262-XII передбачено, що до вислуги років поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України при призначенні пенсії на умовах цього Закону додатково зараховується час їхнього навчання (незалежно від форми навчання) у цивільних вищих навчальних закладах, а також в інших навчальних закладах, після закінчення яких присвоюється офіцерське (спеціальне) звання, до вступу на військову службу, службу до органів внутрішніх справ, Національної поліції, Служби судової охорони, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України або призначення на відповідну посаду в межах до п`яти років із розрахунку один рік навчання за шість місяців служби. Відповідно до статті 17-1 Закону № 2262-XII, порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України. На виконання зазначених вимог Закону №2262-ХІІ Кабінет Міністрів України Постановою від 17 липня 1992 року № 393 затвердив Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей (далі - Порядок № 393). Слід зазначити, що основним актом, на підставі якого здійснюється обчислення періоду проходження служби в органах внутрішніх справ, поліції для зарахування його до стажу є Закон №2262-XII. Пільгове обчислення періоду проходження такої служби є похідним від визначальної підстави і може визначатись іншими підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, Постановою №393. Можливість пільгового обчислення вказаного періоду пов`язується, насамперед, зі спеціальним статусом, якого особи набули в результаті виконання відповідної роботи, яка визначена у законодавчому порядку. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду в 03.03.2021 у справі № 805/3923/18-а, в постанові Верховного Суду від 10.03.2021 у справа № 812/1100/17. Колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи наявний протокол ГУПФУ в Харківській області від 01.05.2024, згідно з яким з 24.05.2024 ОСОБА_1 призначено пенсію за вислугу років (29 років в пільговому обчисленні, в календарному - 21 рік) на підставі Закону № 2262-ХІІ. Отже, спір, який виник у цій справі, стосується обрахування вислуги років в пільговому обчисленні в розмірі 31 рік 10 місяців 3 дні для визначення розміру пенсійних виплат. Наказом МВС від 29.07.2008 № 361, який втратив чинність на підставі Наказу Міністерства внутрішніх справ № 546 від 12.08.2011, затверджено Перелік посад працівників підрозділів карного розшуку органів внутрішніх справ, за яким зараховується час проходження служби на пільгових умовах з розрахунку один місяць служби за півтора місяця, до якого віднесено посаду старшого оперуповноваженого у міських, районних, міськрайонних, лінійних управліннях (відділах, відділеннях), управліннях (відділах) по охороні метрополітену, лінійних пунктах, відділах (відділеннях) спеціальної та дорожньої міліції. Відповідно до пп. «в» п. 3 Постанови №393, до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах - один місяць служби за півтора місяця - у підрозділах міліції особливого призначення за Переліком посад і умовами (в порядку), що визначаються керівниками відповідних міністерств і відомств. Згідно з Наказом МВС України від 13.03.2012 № 198, який втратив чинність на підставі наказу Міністерства внутрішніх справ № 185 від 11.03.2014, затверджено Перелік посад рядового і начальницького складу підрозділів міліції особливого призначення Беркут, час проходження служби на яких зараховується до вислуги років для призначення пенсії на пільгових умовах (один місяць служби за півтора місяця), за якими зараховується час проходження служби на пільгових умовах з розрахунку один місяць служби за півтора місяць, до якого віднесено посаду міліціонер. Стаття 78 Закону України "Про Національну поліцію" 2 липня 2015 року № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII) регулює відносини, які пов`язані з визначенням стажу служби у поліції. Відповідно до ч. 1 ст. 78 Закону № 580-VIII, стаж служби в поліції дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки. Згідно з ч. 2 ст. 78 Закону № 580-VIII до стажу служби в поліції зараховуються, зокрема, служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду (пункт 3). Частиною 3 статті 78 Закону № 580-VIII передбачено, що під час обчислення стажу служби в поліції враховуються тільки повні роки вислуги років без округлення фактичного розміру вислуги років у бік збільшення. Підпункт "а" пункту 3 Постанови № 393 встановлює, що до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах, крім іншого, один місяць служби за три місяці час проходження служби, протягом якого особа брала участь в антитерористичній операції. Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.06.2018 по справі № 348/347/17, від 30.07.2019 по справі № 346/1454/17, від 02.04.2020 по справі № 185/4140/17, від 16.06.2020 по справі № 185/7049/20. Як вбачається з матеріалів справи, позивач має статус учасника бойових дій та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, згідно з Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 30.06.2015. Слід зазначити, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформлював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій). У вищезазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення (Рішення № 5-рп/2002). З матеріалів справи вбачається, що, відповідно до довідки ГУ НП в Харківській області від 28.06.2024 № 1025ВК/119-2024, час проходження служби позивача з 16.02.2011 по 20.03.2014 обчислюється з розрахунку один місяць служби за півтора місяця (коефіцієнт 1,5), відповідно до довідок ГУ НП в Харківській області від 19.10.2018 № 477/429дов та від 28.06.2024 № 1024ВЛС/119-2024 в період з 29.10.2014 по 10.11.2014 й з 03.08.2018 по 01.10.2018 позивач брав участь у бойових діях у воєнний час, зазначений період зараховується до вислуги років для призначення пенсії на пільгових умовах з розрахунку один місяць служби за три місяці. Виходячи з вищевказаного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідач неправомірно не зарахував до стажу позивача у пільговому обчисленні період з 16.02.2011 по 20.03.2014 (один місяць служби за півтора місяця), коли позивач проходив службу на посаді міліціонера, та період з 29.10.2014 по 10.11.2014 й з 03.08.2018 по 01.10.2018 (один місяць служби за три), коли позивач перебував у складі сил та засобів, які брали безпосередню участь в зоні проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей з метою виконання службових (бойових) завдань, захищав незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України відповідно до приписів постанови КМУ від 17.07.1992 №393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей". З огляду на вказане, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що ефективним способом захисту порушених прав є визнання протиправною бездіяльності Головного управління Національної поліції в Харківській області, яка полягає у незарахуванні ОСОБА_1 пільгової вислуги років до вислуги років та до стажу служби в поліції та зобов`язання Головного управління Національної поліції в Харківській області здійснити перерахунок та зарахувати ОСОБА_1 відповідно до статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та пункту 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей" вислугу років у пільговому обчисленні, сформовану за період з 16.02.2011 по 20.03.2014 (час проходження служби обчислюється з розрахунку один місяць служби за півтора місяця), з 29.10.2014 по 10.11.2014 (час проходження служби обчислюється з розрахунку один місяць служби за три місяці), з 03.08.2018 по 01.10.2018 (час проходження служби обчислюється з розрахунку один місяць служби за три місяці) до вислуги років та до стажу служби в поліції. Щодо стягнення витрат на правничу допомогу та доводів відповідача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, колегія суддів зазначає наступне. Згідно зі ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу. Частинами 1-5 ст. 134 КАС України обумовлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Загальний порядок розподілу судових витрат урегульовано ст. 139 КАС України, частиною першою якої встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Частини 3, 5 ст. 143 КАС України передбачають, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу. Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Відповідно до ст. 30 цього Закону, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача підлягає задоволенню, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України Про адвокатуру та адвокатську діяльність. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою. Приписи ч. 9 ст. 139 КАС України містять критерії розподілу судових витрат, які суд повинен врахувати при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат. Так, пунктами 1, 2, 4 ч. 9 ст. 139 КАС України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін; стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України, заява №19336/04, п. 269). З метою підтвердження факту понесення витрат на професійну правничу допомогу до матеріалів справи долучено: договір про надання правничої допомоги від 19.06.2024, акт виконаних робіт від 13.09.2024, а також платіжну інструкцію від 04.09.2024 № 902952836434.128 на суму 5000 грн.. За висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 25.05.2021 у справі №640/2076/19, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності тa необхідності), а також розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Враховуючи принципи обґрунтованості, співмірності й пропорційності судових витрат, а також фактичний обсяг наданих представником позивача послуг, що підтверджується наданими до матеріалів справи доказами, складність справи, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про необхідність зменшення витрат на професійну правничу допомогу відповідача в цій справі до 4000 грн., з огляду на що, заява позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу підлягає частковому задоволенню. При цьому, колегія суддів враховує, що відповідач, заперечуючи проти такого розміру відшкодування, в апеляційній скарзі неспівмірність вказаної суми витрат не довів та не обґрунтував, обмежившись лише посиланням на те, що розмір витрат у сумі 4000,00 грн. не підтверджений належними аргументами, які б доводили необхідність та неминучість понесення правничих витрат. Ухвалюючи судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень. Як зазначено в п. 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття судового рішення. Відповідно до статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 317, 322, 325, 326, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Харківській області - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.02.2025 по справі № 520/24845/24 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя С.П. Жигилій Судді Я.М. Макаренко Т.С. Перцова