Постанова КЦС ВС № 694/1492/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 липня 2026 року м. Київ справа № 694/1492/24 провадження № 61-7827св26 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого -Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), суддів:Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Сердюка В. В., Шиповича В. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Путілін Євген Вікторович, на рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 12 січня 2026 року у складі судді Кравченко Т. М., ухвалу Звенигородського районного суду Черкаської області від 30 січня 2026 року у складі судді Кравченко Т. М. та постанову Черкаського апеляційного суду від 28 травня 2026 року у складі колегії суддів: Новікова О. М., Сіренка Ю. В., Фетісової Т. Л., і виходив з такого. Зміст заявлених позовних вимог

1. У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Звенигородськогорайонного суду Черкаської області з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, скасування рішення про державну реєстрацію прав та витребування майна.

2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_5 . Він з 12 січня 2012 року є особою з інвалідністю ІІІ групи, що підтверджується індивідуальною програмою реабілітації інваліда, складеною МСЕК від 04 вересня 2023 року.

3. На момент смерті ОСОБА_5 належали на праві власності земельна ділянка, кадастровий номер 7121289400:02:002:0277, площею 3,2524 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та земельна ділянка, кадастровий номер 7121289400:01:002:0401, площею 0,1949 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд, а також житловий будинок з надвірними спорудами АДРЕСА_1 .

4. Йому стало відомо, що 29 березня 2024 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 державним нотаріусом першої Черкаської державної нотаріальної контори в порядку заміщення Звенигородської державної нотаріальної контори було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом № 475 на 1/2 частину земельної ділянки кожному, кадастровий номер 7121289400:02:002:0277 площею 3,2524 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

5. На інше майно свідоцтво про право на спадщину не видавалося.

6. Крім того, 07 травня 2024 року між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , який діяв в інтересах ОСОБА_4 , було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, кадастровий номер 7121289400:02:002:0277 площею 3,2524 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, за ціною 123 708,23 грн.

7. Вказував, що державним нотаріусом при видачі свідоцтва про право на спадщину не було враховано наявність у спадкодавця непрацездатної дитини, яка має право на обов`язкову частку в спадщині, і видано свідоцтво про право на спадщину на все майно ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

8. Зазначав про те, що оскільки він має право на обов`язкову частку в спадщині на земельну ділянку кадастровий номер 7121289400:02:002:0277 площею 3,2524 га, вчасно подав заяву про прийняття спадщини, він має право витребувати у останнього власника належну йому частку у спадщині.

9. На підставі викладеного ОСОБА_1 просив суд: - визнати недійсним в частині 1/4 частки свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 09 березня 2024 року за № 475 та № 476, видане ОСОБА_2 та ОСОБА_3 державним нотаріусом першої Черкаської державної нотаріальної контори в порядку заміщення Звенигородської державної нотаріальної контори на 1/2 частину земельної ділянки, кадастровий номер 7121289400:02:002:0277, площею 3,2524 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; - скасувати рішення в частині 1/4 частки про державну реєстрацію прав та їх обмежень від 07 травня 2024 року №73005581, прийняте державним нотаріусом першої Черкаської державної нотаріальної контори в порядку заміщення Звенигородської державної нотаріальної контори, та припинити ОСОБА_2 та ОСОБА_3 право власності на 1/4 частку земельної ділянки кадастровий номер 7121289400:02:002:0277 площею 3,2524 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; - витребувати у ОСОБА_4 у власність ОСОБА_1 1/4 частку земельної ділянки кадастровий номер 7121289400:02:002:0277 площею 3,2524 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; - здійснити розподіл судових витрат.

10. Крім того, 19 січня 2026 року через підсистему «Електронний суд» представник позивача - Путілін Є. В. звернувся до суду першої інстанції із заявою про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі №694/1492/24 і просив стягнути з відповідачів на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу. Короткий зміст рішення суду першої інстанції

11. Рішенням Звенигородського районного суду Черкаської області від 12 січня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, скасування рішення про державну реєстрацію прав та витребування майна відмовлено.

12. Судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладено на позивача ОСОБА_1 .

13. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Звенигородського районного суду Черкаської області від 10 вересня 2024 року, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 28 жовтня 2024 року, у виді накладення арешту на належну на праві власності ОСОБА_4 1/4 частину земельної ділянки кадастровий номер 7121289400:02:002:0277 площею 3,2524 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

14. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 своєчасно звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті матері, однак не довів належними та допустимими доказами, що на час відкриття спадщини мав інвалідність ІІІ групи.

15. На думку суду першої інстанції, довідка МСЕК, видана у 2023 році, пенсійне посвідчення, видане після смерті спадкодавця, та індивідуальна програма реабілітації інваліда не підтверджують належним чином наявність у ОСОБА_1 статусу непрацездатної особи саме станом на день відкриття спадщини.

16. Оскільки суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність права позивача на обов`язкову частку у спадщині, відмовив у задоволенні основної вимоги про визнання частково недійсними свідоцтв про право на спадщину за заповітом, інші позовні вимоги визнав такими, що не підлягають задоволення як похідні.

17. Ухвалою Звенигородського районного суду Черкаської області від 30 січня 2026 року у задоволенні заяви представника позивача про ухвалення додаткового рішення щодо судових витрат відмовлено. У зв`язку з повною відмовою в задоволенні позовних вимог покладено судові витрати, пов`язані з розглядом справи, на позивача ОСОБА_1 , тому підстави для ухвалення додаткового рішення відсутні. Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

18. Постановою Черкаського апеляційного суду від 28 травня 2026 рокуапеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Путіліна Є. В. задоволено частково.

19. Рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 12 січня 2026 року змінено та викладено його мотивувальну частину в редакції постанови апеляційного суду.

20. Ухвалу Звенигородського районного суду Черкаської області від 30 січня 2026 року залишено без змін.

21. Суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_1 є сином спадкодавця, своєчасно подав заяву про прийняття спадщини, а на підтвердження інвалідності подав індивідуальну програму реабілітації інваліда, у якій зазначено, що інвалідність ІІІ групи встановлена йому з 12 січня 2012 року, а також довідку Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, відповідно до якої він з 27 грудня 2011 року перебуває на обліку та отримує пенсію по інвалідності. На підставі цих доказів апеляційний суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 довів наявність у нього права на обов`язкову частку у спадщині після смерті матері.

22. Водночас апеляційний суд вважав, що заявлений позивачем спосіб захисту щодо визнання свідоцтв про право на спадщину частково недійсними є неналежним, оскільки за встановлених обставин належним механізмом коригування спадкових часток є внесення змін до свідоцтв про право на спадщину відповідно до статті 1300 ЦК України, а не визнання таких свідоцтв недійсними, пославшись на постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2024 року в справі № 504/3606/14-ц (провадження № 61-6658сво23)).

23. Підстав для недійсності свідоцтв в момент їх видачі суд не встановив, у зв`язку з відсутністю у нотаріуса відомостей про інвалідність позивача, а вимог про внесення змін до свідоцтв про право на спадщину за заповітом позивачем не заявлено.

24. Відмовляючи у задоволенні вимоги про витребування майна, апеляційний суд виходив з того, що вона є похідною від вимоги про визнання частково недійсними свідоцтв про право на спадщину за заповітом. Узагальнені доводи касаційної скарги 25. 10 червня 2026 року ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Путілін Є. В., через систему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 12 січня 2026 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 28 травня 2026 року, ухвалити нове судове рішення, яким його позов задовольнити, скасувати ухвалу Звенигородського районного суду Черкаської області від 30 січня 2026 року та здійснити розподіл документально підтверджених понесених позивачем судових витрат.

26. Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, у постановах Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11, від 23 вересня 2020 року у справі № 742/740/17, від 11 листопада 2020 року у справі № 752/8119/17-ц, від 29 червня 2022 року у справі № 383/258/21, від 14 червня 2023 року у справі № 757/23492/13-ц, від 08 січня 2025 року у справі № 143/41/22, від 20 травня 2026 року у справі № 760/19626/23.

27. Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд, правильно встановивши наявність у нього права на обов`язкову частку у спадщині після смерті його матері, не забезпечив ефективного захисту цього права.

28. Заявник вважає, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про застосування неефективного способу захисту порушеного права, оскільки не звернув увагу на правові висновки Верховного Суду, щодо застосування статті 1301 ЦК України, викладені у постанові Верховного Суду у справі № 762/19626/23 від 20 травня 2026 року.

29. Заявник зазначає, що висновок апеляційного суду про неможливість визнання свідоцтв про право на спадщину недійсними не спростовує його права на витребування майна, оскільки вимога про витребування майна має самостійний речово-правовий характер і спрямована на повернення йому тієї частки спадкового майна, яку він набув унаслідок прийняття спадщини.

30. Вказує, що спадщина належить спадкоємцеві з часу її відкриття, а відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину, тому відсутність у нього свідоцтва про право на спадщину та державної реєстрації права власності не свідчить про відсутність права на належну йому обов`язкову частку.

31. Крім того, наполягає, що 1/4 частка земельної ділянки вибула з його майнової сфери поза його волею, а тому підлягає витребуванню у ОСОБА_4 як останнього набувача відповідно до статей 387, 388 ЦК України.

32. Акцентує увагу на тому, що добросовісність ОСОБА_4 як набувача земельної ділянки не є безумовною підставою для відмови у витребуванні майна, оскільки захист інтересів добросовісного набувача може здійснюватися шляхом пред`явлення вимог до продавців, які відчужили майно в обсязі, що перевищував їхні спадкові права. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

33. Ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі № 694/1492/24, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції. 34. 22 червня 2026 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

35. Ухвалою Верховного Суду від 08 липня 2026 року справу призначено до судового розгляду. Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу 36. 02 липня 2026 року ОСОБА_4 , від імені якого діє адвокат Насонова Л. В., через підсистему «Електронний суд» подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому, посилаючись на необґрунтованість доводів скарги, просить суд відмовити у її задоволенні.

37. Відзив на касаційну скаргу обґрунтований посиланням на те, що на час укладення договору купівлі-продажу право власності продавців було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а відомості про права позивача, обтяження чи обмеження були відсутні.

38. Акцентує увагу, що набувач не знав і не міг знати про наявність у спадкодавиці повнолітньої непрацездатної дитини та правомірно покладався на відомості державного реєстру, у зв`язку з чим є добросовісним набувачем.

39. Крім того посилається на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 725/1824/20, в якій зазначено, що конструкція, за якою добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар. Представник відповідача вважає, що витребування 1/4 частки порушить справедливий баланс між правами учасників спору.

40. Також вказує, щопозивач упродовж майже шести років не виявляв належної активності щодо оформлення спадщини, не повідомив нотаріуса про інвалідність та зазначив у заяві адресу, за якою фактично не проживав, унаслідок чого мав усвідомлювати ризики власної бездіяльності. Клопотання про закриття провадження у справі 41. 03 липня 2026 року на адресу Верховного Суду від ОСОБА_4 інтереси якого представляє адвокат Насонова Л. В. надійшло клопотання про закриття касаційного провадження. Фактичні обставини справи, встановлені судами

42. ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 . Його батьками були ОСОБА_8 та ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 .

43. Згідно з довідкою МСЕК серії 12ААГ №361375 від 04 вересня 2023 року ОСОБА_1 має ІІІ групу інвалідності, загальне захворювання.

44. Згідно з копією індивідуальної програми реабілітації інвалідів №1362 група інвалідності встановлена позивачу з 12 січня 2012 року.

45. ОСОБА_1 надано копію пенсійного посвідчення № НОМЕР_2 , виданого 27 червня 2018 року, в якій містяться відомості про наявність у нього ІІІ групи інвалідності з терміном дії до 31 березня 2019 року.

46. Відповідно до довідки Головного управління Пенсійного фонду України № 2426 від 20 серпня 2025 року ОСОБА_1 з 27 грудня 2011 року перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Вінницькій області та отримує пенсію по інвалідності (ІІІ група, загальне захворювання, на строк по 31 травня 2026 року).

47. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданого 03 травня 2018 року виконавчим комітетом Юрківської сільської ради Звенигородського району Черкаської області.

48. На момент смерті ОСОБА_5 належали на праві власності земельна ділянка, кадастровий номер 7121289400:02:002:0277, площею 3,2524 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджується копією державного акту серії ЯМ №034942; земельна ділянка, кадастровий номер 7121289400:01:002:0401, площею 0,1949 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд, що підтверджується копією державного акту серії ЯЕ №374337; житловий будинок з надвірними спорудами АДРЕСА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про право на спадщину від 21 травня 2004 року та копією витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно. 49. 22 листопада 2011 року ОСОБА_5 склала заповіт, яким все своє майно заповіла онукам ОСОБА_2 , 1991 року народження, та ОСОБА_3 , 1998 року народження. Заповіт був зареєстрований у Спадковому реєстрі за номером 52064480 та був чинним на момент смерті спадкодавця. 50. 21 червня 2018 року із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 звернувся її онук ОСОБА_3 , за його заявою Звенигородському державною нотаріальною конторою було зареєстровано спадкову справу № 265/2018. 51. 12 жовтня 2018 року із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 звернувся її онук ОСОБА_2 , а ІНФОРМАЦІЯ_3 - її син ОСОБА_1 .

52. Завідувач Звенигородської державної нотаріальної контори Шалденко Л. В. надіслала позивачу ОСОБА_1 лист від 30 січня 2019 року №210/02-14, в якому повідомила, що до нотаріальної контори за прийняттям спадщини після смерті ОСОБА_5 звернулися спадкоємці за заповітом, на користь яких померла склала заповіт на все майно, яке належало їй. У листі було роз`яснено, що у разі, якщо ОСОБА_9 підпадає під дію статті 1241 Цивільного кодексу України, він повинен до 20 лютого 2019 року надати до нотаріальної контори відповідні документи, які підтверджують його права на спадкування. В іншому разі спадщина буде оформлена не на його користь.

53. Вказаний лист був повернутий до Звенигородської державної нотаріальної контори за закінченням терміну зберігання. 54. 29 березня 2024 року державним нотаріусом Першої черкаської державної нотаріальної контори в порядку заміщення Звенигородської державної нотаріальної контори Шалденко Л. В. у спадковій справі № 256/2018, заведеній після смерті ОСОБА_5 , було видано свідоцтва про право на спадщину за заповітом № 475 та № 476 на ім`я ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , кожному на 1/2 частку земельної ділянки, кадастровий номер 7121289400:02:002:0277, площею 3,2524 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

55. Згідно з копією договору купівлі-продажу земельної ділянки від 07 травня 2024 року, посвідченого приватним нотаріусом Звенигородського районного нотаріального округу Черкаської області Бедратою-Скляр Н. М., ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (продавці) продали ОСОБА_4 (покупець), в інтересах якого на момент укладення договору діяв ОСОБА_10 , земельну ділянку, кадастровий номер 7121289400:02:002:0277, площею 3,2524 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

56. На підставі вказаного договору купівлі-продажу право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку, кадастровий номер 7121289400:02:002:0277, площею 3,2524 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва було зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 54907418, що підтверджується відповідною інформацією з Державного реєстру.

57. Свідоцтва про право на спадщину на інше спадкове майно ОСОБА_5 , а саме: на земельну ділянку, кадастровий номер 7121289400:01:002:0401, площею 0,1949 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд, що належала їй на підставі державного акту серії ЯЕ № 374337, та житловий будинок з надвірними спорудами АДРЕСА_1 , що належав їй на підставі свідоцтва про право на спадщину від 21 травня 2004 року, не видавались, що підтверджується копією спадкової справи та інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №382223262 від 10 червня 2024 року. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

58. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї та матеріали справи у межах касаційного перегляду, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова суду апеляційної інстанції скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

59. Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

60. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції, переглядаючи судові рішення, перевіряє правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права у межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, при цьому не встановлює нових обставин і не переоцінює докази, однак має перевірити, чи правильно суди визначили правову природу встановлених обставин та чи застосували до них належні норми права.

61. Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

62. Відповідно до частини третьої статті 263 ЦПК України судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

63. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

64. Відповідно до частини п`ятої статті 263 ЦПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

65. Відповідно до частини першої статті 267 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

66. Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

67. Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

68. Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

69. Відповідно до частини третьої статті 1223 ЦК України право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

70. Частиною першою статті 1241 ЦК України передбачено, що малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).

71. Право на обов`язкову частку є обмеженням свободи заповіту, встановленим безпосередньо законом з метою захисту визначеного кола найближчих непрацездатних родичів спадкодавця.

72. Це право виникає не з моменту видачі свідоцтва про право на спадщину і не з моменту подання нотаріусу документа про інвалідність, а безпосередньо із закону за умови існування передбачених статтею 1241 ЦК України обставин станом на день відкриття спадщини.

73. Документ про встановлення інвалідності не створює непрацездатність та не породжує право на обов`язкову частку, а підтверджує юридичний факт, який існував у відповідний період.

74. Конституційний Суд України у Рішенні від 11 лютого 2014 року № 1-рп/2014 роз`яснив, що до повнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця належать повнолітні діти, визнані особами з інвалідністю І, ІІ або ІІІ групи, незалежно від групи інвалідності.

75. У постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 483/597/16-ц сформульовано висновок про те, що право на обов`язкову частку - це суб`єктивне майнове право окремих спадкоємців першої черги (стаття 1261 ЦК України) отримати певну частку у спадщині, незалежно від змісту заповіту. Хоча норми про право на обов`язкову частку розміщені у главі, присвяченій спадкуванню за заповітом, за своєю сутністю право на обов`язкову частку належить до спадкування за законом. Тобто право на обов`язкову частку існує лише за наявності заповіту. Коло осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, визначене статтею 1241 ЦК України, є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає.

76. У справі, яка переглядається, апеляційний суд, дослідивши індивідуальну програму реабілітації та довідку органу Пенсійного фонду України, встановив, що ІІІ групу інвалідності ОСОБА_1 надано з 12 січня 2012 року, а пенсію по інвалідності він отримував із 27 грудня 2011 року, у зв`язку з чим на день смерті матері ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) був повнолітньою непрацездатною дитиною спадкодавиці.

77. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності.

78. Отже, апеляційний суд усунув помилку місцевого суду та встановив наявність у ОСОБА_1 права на обов`язкову частку станом на день відкриття спадщини. Відповідачі не оскаржують постанову суду апеляційної інстанції.

79. Право на обов`язкову частку виникає безпосередньо із закону за наявності встановлених статтею 1241 ЦК України обставин на день відкриття спадщини. Воно не залежить від волі спадкодавця чи інших спадкоємців та не виникає лише з моменту видачі свідоцтва про право на спадщину.

80. Відповідно до частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець має право прийняти спадщину або не прийняти її, тоді як частиною п`ятою цієї статті передбачено, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу її відкриття.

81. Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

82. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців (частина друга статті 1296 ЦК України).

83. Відповідно до частини третьої статті 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

84. Оскільки ОСОБА_1 31 жовтня 2018 року у межах установленого законом шестимісячного строку подав заяву про прийняття спадщини, а доказів подання ним заяви про відмову від її прийняття не встановлено, він є спадкоємцем, який прийняв спадщину.

85. Відповідно до частини третьої статті 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину, у зв`язку з чим неотримання ОСОБА_1 свідоцтва не впливає на обсяг його прав щодо спадкового права та не надає іншим спадкоємцям права розпоряджатися належною йому частиною спадщини.

86. Статтею 69 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріус або в сільських населених пунктах посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, при видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом перевіряє факт смерті спадкодавця, наявність заповіту, час і місце відкриття спадщини, склад спадкового майна. Нотаріус або посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, також перевіряє коло осіб, які мають право на обов`язкову частку в спадщині.

87. Вжите законодавцем формулювання «перевіряє коло осіб» покладає на нотаріуса активний обов`язок з`ясувати відповідні обставини до видачі свідоцтва про право на спадщину.

88. Підпунктом 5.5 пункту 5 глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 282/20595, передбачено, що при видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом нотаріус має обов`язково з`ясувати наявність спадкоємців, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, перелік яких визначено у статті 1241 Цивільного кодексу України.

89. Підпунктом 5.6 пункту 5 глави 10 розділу II Порядку визначено, що коло спадкоємців, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, визначається на день відкриття спадщини.

90. Підпунктом 5.9 пункту 5 глави 10 розділу II Порядку передбачено, що право на обов`язкову частку у спадщині виникає у спадкоємця, передбаченого частиною першою статті 1241 Цивільного кодексу України, у випадках, якщо у заповіті містяться положення про усунення його від спадкування або цьому спадкоємцеві заповідана частка спадщини, яка є меншою від належної йому обов`язкової частки. Право на обов`язкову частку у спадщині не залежить від згоди інших спадкоємців, волі спадкодавця та не пов`язане зі спільним проживанням спадкодавця й осіб, які мають право на обов`язкову частку. Право на обов`язкову частку у спадщині має особистий характер та не може переходити в порядку спадкової трансмісії. Нотаріус має пояснити спадкоємцю, який має право на обов`язкову частку у спадщині, його право на одержання належної частки спадщини. Спадкоємець може відмовитися від права на обов`язкову частку у спадщині шляхом подачі нотаріусу заяви про те, що зі змістом заповіту він ознайомлений, зміст статті 1241 Цивільного кодексу України йому роз`яснено і він не претендує на одержання обов`язкової частки у спадщині.

91. Відповідно до підпункту 5.10 пункту 5 глави 10 розділу II Порядку при визначенні розміру обов`язкової частки нотаріусу слід враховувати, що частиною першою статті 1241 Цивільного кодексу України встановлено, що обов`язкова частка у спадщині визначається незалежно від змісту заповіту у розмірі половини частки, яка належала б кожному із спадкоємців у разі спадкування за законом. При визначенні розміру обов`язкової частки у спадщині нотаріус враховує всіх спадкоємців за законом, які могли б бути закликані до спадкування, якби порядок спадкування не було змінено заповідачем. Нотаріус пропонує як спадкоємцю за заповітом, так і спадкоємцю, що має право на обов`язкову частку у спадщині, вказати у своїх заявах про прийняття спадщини всіх спадкоємців за законом.

92. Відповідно до підпункту 5.15 пункту 5 глави 10 розділу II Порядку визначивши розмір обов`язкової частки, нотаріус видає спадкоємцю, який має право на обов`язкову частку у спадщині, свідоцтво про право на спадщину за законом, а спадкоємцеві за заповітом - свідоцтво про право на спадщину за заповітом.

93. На підставі статті 4 Закону України «Про нотаріат» нотаріус наділений правом витребовувати від фізичних та юридичних осіб відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальних дій.

94. При видачі свідоцтва про право на спадщину за законом нотаріус перевіряє наявність підстав для закликання до спадкування за законом осіб, які подали заяви про видачу свідоцтва.

95. Зі змісту наведених норм випливає, що нотаріус має обов`язок установити не лише факт існування заповіту, а й межі, у яких заповіт має бути реалізований, з урахуванням права на обов`язкову частку у спадщині, оскільки спадкоємці за заповітом набувають право не на все зазначене у заповіті майно, а на ту його частину, яка залишається після врахування прав осіб, визначених статтею 1241 ЦК України (за їх наявності).

96. Заява спадкоємця про те, що він не претендує на обов`язкову частку, може свідчити про відмову від реалізації такого права, тоді як повернення поштового відправлення або тривале неотримання спадкоємцем свідоцтва не є юридично тотожними відмові від обов`язкової частки у спадщині.

97. У цій справі суди встановили, що нотаріусу до видачі свідоцтв про право на спадщину було відомо, що ОСОБА_1 є сином спадкодавиці та своєчасно подав заяву про прийняття спадщини, тоді як направлення йому листа від 30 січня 2019 року свідчить, що нотаріус мав необхідність з`ясувати, чи належить позивач до осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині.

98. Однак після повернення поштового відправлення нотаріус не одержав від ОСОБА_1 заяви про відмову від прийняття спадщини, не вчинив достатніх дій, спрямованих на витребування відомостей та документів з метою перевірки статусу позивача. За таких обставин саме повернення направленого позивачу листа не могло бути достатньою правовою підставою для видачу свідоцтв про право на спадщину виключно спадкоємцями за заповітом.

99. Видача свідоцтв про право на спадщину за заповітом через понад п`ять років після подання спадкоємцями заяв про прийняття спадщини та повернення листа, без встановлення обставин, які сам нотаріус визнав такими, що можуть впливати на обсяг прав спадкоємців, свідчить про те, що на момент видачі свідоцтв про право на спадщину за заповітом залишилося нез`ясованим істотне для спадкової справи питання, яке нотаріус мав перевірити до видачі свідоцтв про право на спадщину.

100. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18, пункт 57, ), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18, пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 89)).

101. Свідоцтво про право на спадщину - це документ, який посвідчує перехід права на спадкове майно від спадкодавця до спадкоємців. Видачею свідоцтва про право на спадщину завершується оформлення спадкових прав.

102. Якщо після спливу строку для прийняття спадщини і після розподілу її між спадкоємцями спадщину прийняли інші спадкоємці (частини друга і третя статті 1272 цього ЦК України), вона підлягає перерозподілу між ними.

103. Відповідно до статті 1300 ЦК України за згодою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину, нотаріус може внести зміни до свідоцтва про право на спадщину, а на вимогу одного зі спадкоємців зміни можуть бути внесені за рішенням суду, після чого нотаріус видає спадкоємцям нові свідоцтва.

104. Відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій його видано, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, установлених законом.

105. У пункті 27 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7 судам роз`яснено, що відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачою свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо. Свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним лише за рішенням суду.

106. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 (провадження № 61-9916сво21) зазначено, що заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину. Тобто, оспорювання свідоцтва про право на спадщину відбувається тільки за ініціативою заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимоги про визнання його недійсним (позов про оспорювання свідоцтва). За своєю правовою природою вимога про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним є самостійним способом захисту прав та/інтересів, передбаченим статтею 1301 ЦК України, на який поширюється позовна давність.

107. У постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11 (провадження № 61-12290св18), від 14 травня 2018 року у справі № 296/10637/15-ц (провадження № 61-2448св18) та від 23 вересня 2020 року у справі № 742/740/17 (провадження № 61-23св18) Верховний Суд виклав правові висновки, відповідно до яких свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, встановлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

108. Крім того у постанові Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 383/258/21 зазначено, що порушення у зв`язку з видачою свідоцтва про право на спадщину прав інших заінтересованих осіб, які в установленому законом порядку прийняли спадщину, є самостійною підставою для визнання свідоцтв про право на спадщину за законом недійсними.

109. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2024 року у справі № 504/3606/14-ц зазначено, що передбачені положеннями статей 1300 та 1301 ЦК України правові конструкції «внесення змін до свідоцтва про право на спадщину» та «визнання свідоцтва про право на спадщину» є різними.

110. Недійсність свідоцтва обумовлена певними «вадами», які існували в момент його видачі (зокрема, особа, якій видане свідоцтво, не мала права на спадкування, нікчемність заповіту). Тобто підстава недійсності свідоцтва як документа має існувати в момент його видачі.

111. Підстави внесення змін до свідоцтва не пов`язані з протиправною поведінкою (це можуть бути, зокрема, обставини які існували, але не були відомі усім учасникам спадкових відносин або ж виникли тільки після видачі свідоцтва про право на спадщину). Внесення змін до свідоцтва про право на спадщину можливе як згідно з рішенням суду, так і за згодою усіх спадкоємців, які прийняли спадщину, натомість визнання свідоцтва недійсним допускається тільки за підставі рішення суду

112. У ЦК України не визначено підстав внесення змін до свідоцтва про право на спадщину. До них, зокрема, можливо віднести: прийняття спадщини спадкоємцем, який пропустив строк для прийняття спадщини, за письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину (частина друга статті 1272 ЦК України); прийняття спадщини спадкоємцем, який пропустив строк для прийняття спадщини, однак якому судом визначено додатковий строк, достатній для подання заяви про прийняття спадщини (частина третя статті 1272 ЦК України); виявлення спадкоємця, який вважається таким, що прийняв спадщину (частини третя та четверта статті 1268 ЦК України), але не отримав свідоцтва про право на спадщину і виявив намір його отримати; виявлення спадкового майна, на яке не було раніше видане свідоцтво про право на спадщину, внаслідок чого частки спадкоємців у спадщині змінилися, зокрема змінився розмір обов`язкової частки у спадщині (стаття 1241 ЦК України); зменшення розміру частки спадкоємця у спадщині за рішенням суду (наприклад, частина перша статті 1241 ЦК України).

113. Наведені висновки свідчать, що статті 1300 та 1301 ЦК України розмежовуються не лише за правовим наслідком, а насамперед за характером юридичної обставини, яка зумовила необхідність судового захисту.

114. Внесення змін до свідоцтва про право на спадщину передбачає коригування раніше правомірно оформленого розподілу спадщини між спадкоємцями у зв`язку з обставинами, які виникли після його видачі, тоді як визнання свідоцтва недійсним застосовується за умови існування у момент видачі документа правової вади, яка вплинула на законність видачі свідоцтва про на спадщину та має наслідком порушення прав позивача.

115. У справі № 504/3606/14-ц йшлося про включення до кола спадкоємців особи, яка вважала себе такою, що прийняла спадщину у зв`язку з постійним проживанням зі спадкодавицею на час відкриття спадщини, та необхідності перерозподілу часток між спадкоємцями, тоді як у цій справі ОСОБА_1 своєчасно подав нотаріусу заяву про прийняття спадщини та висловив намір реалізувати право на обов`язкову частку у спадщині, однак нотаріус не видав спадкоємцю, який має право на обов`язкову частку у спадщині, свідоцтво про право на спадщину за законом.

116. На час видачі свідоцтв про право на спадщину за заповітом ОСОБА_1 відповідно до статті 1241 ЦК України мав право на обов`язкову частку у спадщині, що було встановлено судом апеляційної інстанції.

117. Недостатність у матеріалах спадкової справи відомостей на підтвердження статусу спадкоємця, який має право на обов`язкову частку у спадщині, з урахуванням того, що у подальшому судом установлено, що таке право існувало, свідчить про порушення порядку розподілу спадщини між спадкоємцями та порядку видачі свідоцтв про право на спадщину.

118. Отже, за вказаних обставин, належним способом захисту є саме визнання свідоцтв про право на спадщину за заповітом недійсними у частині обов`язкової частки у спадщині, яка належить ОСОБА_1 .

119. Таким чином, висновок апеляційного суду про відсутність підстав для визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за заповітом у 1/4 частині через застосування неналежного способу захисту права з посилання на постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2024 року у справі № 504/3606/14-ц є необґрунтованим.

120. Крім того, у постанові апеляційного суду зазначено, що інші заявлені вимоги є похідними від визнання свідоцтв про право на спадщину недійсними, тому вони також задоволенню не підлягають.

121. Разом з тим, з вказаним твердженням Верховний Суд не погоджується в повній мірі, оскільки відповідно до матеріалів справи ОСОБА_1 прийняв спадщину та наділений правом на витребування майна з чужого незаконного володіння.

122. У постанові від 14 грудня 2021 року в справі № 344/16879/15 (провадження № 14-31цс20) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений деякими, але не всіма правами власника майна, і яке свідчить про правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно або інше речове право на певне майно в майбутньому.

123. У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 , зокрема, просить витребувати 1/4 частку земельної ділянки з чужого незаконного володіння, оскільки він є спадкоємцем після смерті матері ОСОБА_5 , а його право на цю частку було порушено.

124. У статті 396 ЦК України встановлено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень глави 29 ЦК України.

125. Отже, у спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України. Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає в нього з моменту державної реєстрації цього майна (частина друга статті 1299 ЦК України). Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребовувати це майно з чужого незаконного володіння з підстав, передбачених статтею 387 ЦК України, зокрема у разі, якщо воно вибуло з володіння спадкодавця поза волею останнього.

126. Прийнявши в установленому законом порядку спадщину, позивач з часу її відкриття набув речові права на успадковану земельну ділянку - право володіння та право користування нею і, відповідно, право на захист цих прав.

127. Подібного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 14 червня 2023 року в справі № 757/23492/13 (№ 756/4141/13-ц), провадження № 61-11014св20, від 08 січня 2025 року у справі № 143/41/22, провадження № 61-8389св23.

128. Таким чином, вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння має самостійну правову природу та спрямована на повернення індивідуально визначеного майна або частки у майні у володіння власника (спадкоємця).

129. Враховуючи викладене, апеляційний суд належним чином не дослідив правові підстави витребування майна з чужого незаконного володіння.

130. Апеляційний суд правильно встановив юридичне значення непрацездатності позивача та звернув увагу на розмежування статей 1300 і 1301 ЦК України. Однак, визнавши віндикаційну вимогу лише похідною, він не застосував норми статей 330, 387 і 388 ЦК України, які підлягали застосуванню, не перевірив заперечення кінцевого набувача земельної ділянки та не дослідив обставини добросовісності набувача, пропорційності втручання у його право, без чого цей спір не може бути вирішений. Щодо клопотання про закриття касаційного провадження 131. 02 липня 2026 року ОСОБА_4 , від імені якого діє адвокат Насонова Л. В., подав до Верховного Суду клопотання про закриття касаційного провадження, посилаючись на те, що правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, на які послався заявник як на підставу касаційного оскарження, сформульовані за інших фактичних обставин, а тому не стосуються правовідносин, які виникли у справі № 694/1492/24.

132. Згідно з пунктами 3, 5 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо: після відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом першої чи апеляційної інстанції питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося; після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

133. Саме по собі заперечення іншого учасника справи щодо подібності правовідносин або наявність певних відмінностей у суб`єктному складі, складі спадкового майна чи фактичних обставинах справ, на які послався скаржник, не є достатньою підставою для закриття касаційного провадження, оскільки подібність правовідносин не означає їх повної фактичної тотожності та визначається насамперед за змістом спірних прав і обов`язків, характером правового регулювання та юридичним питанням, щодо якого сформульовано відповідний висновок Верховного Суду. Змістовий критерій є основним, тоді як суб`єктний та об`єктний критерії мають додаткове значення.

134. Правові висновки, на які посилається заявник, стосуються тих самих питань застосування норм матеріального права, що мають визначальне значення для вирішення справи, яка переглядається, а саме, підстав визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним відповідно до статті 1301 ЦК України, розмежування недійсності свідоцтва про право на спадщину та внесення до нього змін, правових наслідків порушення прав спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, можливості застосування статей 387 і 388 ЦК України до вимоги такого спадкоємця про витребування майна, оцінки добросовісності останнього набувача.

135. Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження у справі та враховуючи доводи, якими заявник обґрунтовував підстави касаційного оскарження судового рішення суду апеляційної інстанції, визначені не лише пунктом 1, а й пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відповідність касаційної скарги вимогам процесуального закону.

136. Під час розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах якого діє адвокат Путілін Є. В., а тому клопотання ОСОБА_4 в інтересах якого діє адвокат Насонова Л. В., про закриття касаційного провадження за на підставі пунктів 3, 5 частини першої статті 396 ЦПК України є необґрунтованими та задоволенню не підлягає. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

137. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

138. Пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази за умови висновку про обґрунтованість заявленої підстави касаційного оскарження, передбаченої, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 389 цього Кодексу.

139. Відповідно до частин четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

140. Апеляційний суд, змінивши мотиви рішення суду першої інстанції та встановивши право позивача на обов`язкову частку у спадщині, дійшов помилкового висновку про відмову у позову у зв`язку з обранням позивачем неналежного способу захисту порушеного права, не дослідив докази, необхідні для правильного вирішення віндикаційного позову, не надав оцінку добросовісності дій позивача і набувача земельної ділянки та пропорційності втручання у права останнього.

141. Суд касаційної інстанції позбавлений можливості усунути ці недоліки шляхом власної оцінки доказів та встановлення нових фактів. Тому постанова Черкаського апеляційного суду від 28 травня 2026 року підлягає скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

142. За частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України суд касаційної інстанції змінює розподіл судових витрат, якщо він, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове. Оскільки справа передається на новий розгляд, розподіл судового збору та витрат на професійну правничу допомогу на цій стадії не здійснюється. Розподіл судових витрат має бути проведений за результатами нового розгляду справи по суті спору. Керуючись статтями 400, 409, 411, 415, 416, 417, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Путілін Євген Вікторович, задовольнити частково.

2. Постанову Черкаського апеляційного суду від 28 травня 2026 року скасувати.

3. Справу № 694/1492/24 передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Є. В. Синельников Судді: О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Сердюк В. В. Шипович