Постанова КЦС ВС № 694/3220/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 липня 2026 року м. Київ справа № 694/3220/24 провадження № 61-1944 св 26 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), суддів: Гулейкова І. Ю., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В., учасники справи: заявник - ОСОБА_1 , заінтересована особа - Водяницька сільська рада Звенигородського району Черкаської області, особа, яка подала апеляційну скаргу, - керівник Звенигородської окружної прокуратури, який діє в інтересах держави в особі Водяницької сільської ради Звенигородського району Черкаської області, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Прядки Віталія Михайловича, на постанову Черкаського апеляційного суду від 13 січня 2026 року у складі колегії суддів: Сіренка Ю. В., Карпенко О. В., Фетісової Т. Л., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст заяви У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, в якій просила суд встановити факт її проживання однією сім`єю та ведення спільного господарства з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , починаючи з 01 березня 2017 року і до дня смерті останньої. В обґрунтування заяви зазначала, що з 2017 року вона проживала разом з ОСОБА_2 , яка була їй близькою подругою дитинства, за адресою: АДРЕСА_1 . Вказувала, що ОСОБА_2 не мала сім`ї, дітей та близьких родичів. Останні роки хворіла, у зв`язку з чим вона здійснювала догляд за нею, вони підтримували та допомагали один одному, як морально так і матеріально, вели спільне господарство, обробляли город, займалися благоустроєм будинку, мали спільний бюджет. Зазначала, що ОСОБА_2 хотіла скласти на неї заповіт, однак через хворобу та раптову смерть ІНФОРМАЦІЯ_2 так і не встигла оформити його у встановленому законом порядку. При цьому вказувала, що після смерті ОСОБА_2 вона взяла на себе всі витрати, пов`язані з похованням, займалася організацією та всіма витратами на його проведення. Після смерті ОСОБА_2 вона звернулася до Звенигородської державної нотаріальної контори, де їй пояснили, що вона не має права на спадкування майна померлої, оскільки у них відсутня будь-яка родинна спорідненість. Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд її заяву задовольнити. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Звенигородського районного суду Черкаської області від 27 грудня 2024 року у складі судді Сакун Д. І. заяву ОСОБА_1 задоволено. Встановлено факт проживання ОСОБА_1 однією сім`єю із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , у період з 2017 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішення районного суду мотивоване тим, що заявником надані докази, які підтверджують факт проживання заявника однією сім`єю більше п`яти років із спадкодавцем ОСОБА_2 . Допитані свідки також ці факти підтвердили. Представник заінтересованої особи проти задоволення заяви не заперечував. Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції Не погоджуючись із рішенням Звенигородського районного суду Черкаської області від 27 грудня 2024 року, керівник Звенигородської окружної прокуратури, який діє в інтересах держави в особі Водяницької сільської ради Звенигородського району Черкаської області, 03 жовтня 2025 року звернувся до суду із апеляційною скаргою. Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 03 листопада 2025 року клопотання керівника Звенигородської окружної прокуратури про поновлення строку на апеляційне оскарження задоволено й поновлено цей строк. Відкрито апеляційне провадження у цій справі. Поновляючи прокурору строк на апеляційне оскарження рішення суду, апеляційний суд зазначив, що наведені прокурором підстави для поновлення строку апеляційного оскарження майже через рік після ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення є поважними. Постановою Черкаського апеляційного суду від 13 січня 2026 року апеляційну скаргу керівника Звенигородської окружної прокуратури задоволено. Рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 27 грудня 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. Заяву ОСОБА_1 залишено без задоволення. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_1 не надала суду доказів на підтвердження факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , наявності між ними взаємних прав і обов`язків, ведення спільного господарства, наявності у них спільного бюджету, спільних витрат тощо. При цьому, обставина про те, що ОСОБА_1 брала участь у похованні ОСОБА_2 не є достатньою підставою для встановлення факту спільного проживання вказаних осіб упродовж не менше п`яти років до часу відкриття спадщини. Суд апеляційної інстанції вказав, що показання свідків у справі носить загальний характер і не містять посилання на конкретні факти та обставини, які б давали можливість дійти висновку про наявність підстав, які входять до предмету доказування у подібних правовідносинах. Показаннями свідків за відсутності інших належних доказів не може бути встановлений факт проживання однією сім`єю із спадкодавцем протягом п`яти років до часу відкриття спадщини. Щодо заявленого ОСОБА_1 клопотання про витребування доказів із КНП «Черкаська обласна психіатрична лікарня Черкаської обласної ради», суд апеляційної інстанції зазначив, що витребування доказів апеляційним судом має бути застосовано як виключення, а не як правило. Сторона не має зловживати правом клопотати про витребування доказів для отримання інформації, що може бути використана для доведення обставин, на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.При цьому, наявні в матеріалах справи докази є достатніми для перевірки законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції. Звертаючись з даним клопотанням до суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 не навела обґрунтованих доводів неможливістю подання вказаного клопотання та доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від неї. Короткий зміст вимог касаційної скарги У лютому 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Прядка В. М., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Черкаського апеляційного суду від 13 січня 2026 року, в якій просить оскаржуване судове рішення скасувати, рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 27 грудня 2024 року залишити в силі. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2026 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи № 694/3220/24 із Звенигородського районного суду Черкаської області. Надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 квітня 2026 року відмовлено у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Прядки В. М., про зупинення дії постанови Черкаського апеляційного суду від 13 січня 2026 року у цій справі. У березні 2026 року справа надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 червня 2026 року справу призначено до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Прядки В. М., мотивована тим, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Зазначає, що судом апеляційної інстанції при поновленні керівнику Звенигородської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Водяницької сільської ради Звенигородського району Черкаської області строку на апеляційне оскарження рішення районного суду не враховано правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 14 грудня 2020 року у справі № 2521/2816/15-4 (провадження №61-14230сво18); від 06 грудня 2023 року у справі № 200/13452/18 (провадження №61-8954св23); від 07 квітня 2025 року у справі № 190/1598/22 (провадження № 61 -12383сво23). Вказує, що суд апеляційної інстанції при поновленні прокурору строку на апеляційне оскарження рішення районного суду належним чином не встановив поважні причини значного пропуску процесуального строку, не з`ясував, чи наявні правові підстави для його поновлення, чи не свідчить таке поновлення строку про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). При цьому в ухвалі Черкаського апеляційного суду від 03 листопада 2025 року не наведено обґрунтованого мотивування для поновлення строку на апеляційне оскарження, тобто суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки аргументам заявника апеляційної скарги щодо наявності підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, формально відкривши апеляційне провадження у справі. Апеляційний суд взагалі не надав оцінки доводам ОСОБА_1 , наведеним у запереченні на клопотання прокурора про поновлення строку. Також вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 19 березня 2021 року у справі № 643/14985/18-ц (провадження № 61-14325св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 644/9753/19 (провадження №61-14667св20); від 23 січня 2019 року у справі № 520/13695/17 (провадження №61-47156св18); від 22 квітня 2020 року у справі № 200/14136/17 (провадження № 61 - 15965св19); від 03 квітня 2024 року у справі № 641/683/23 (провадження № 61 -15387св23); від 12 листопада 2025 року у справі № 644/819/23 (провадження № 61-7512св25). Судом апеляційної інстанції не надано належної оцінки тим обставинам, що у суді першої інстанції представником заінтересованої особи Водяницької сільської ради визнано факт проживання ОСОБА_1 однією сім`єю із ОСОБА_2 . Указане свідчить про те, що учасник справи - Водяницька сільська рада Звенигородського району Черкаської області не мала наміру подавати апеляційну скаргу на рішення районного суду від 27 грудня 2024 року. Суд апеляційної інстанції не надав правової оцінки участі прокурора у даній справі, оскільки лише при доведеності бездіяльності органу місцевого самоврядування, прокурор міг вступити у справу з метою належного захисту інтересів держави, у той же час, бездіяльність Водяницької сільської ради у даній справі жодним чином не доведена. Також посилається на відповідну судову практику Європейського суду з прав людини щодо втручання у право власності. 12 березня 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Прядка В. М., надіслав до Верховного Суду заяву щодо врахування судової практики у подібних правовідносинах. Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу, пояснення та відповідь на відзив 18 березня 2026 року та 24 березня 2026 року до Верховного Суду надійшли відзиви прокурора на касаційну скаргу, а якому зазначається, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими, судом апеляційної інстанції було ухвалено рішення за результатами оцінки всіх обставин справи та досліджених доказів, воно не ґрунтується виключно на позиції Водяницької сільської ради. Більш того, органом місцевого самоврядування не приймалось жодного управлінського рішення щодо спірного майна, а тим більше щодо його витребування у ОСОБА_1 . Вказує, що про наявність рішення районного суду від 27 грудня 2024 року прокурор дізнався під час здійснення моніторингу Єдиного державного реєстру судових рішень, оскільки не був учасником справи під час розгляду справи судом першої інстанції. При цьому ознайомився із матеріалами справи 04 вересня 2025 року і було підготовано та направлено до суду апеляційної інстанції апеляційну скаргу з належним обґрунтуванням причин пропуску строку на апеляційне оскарження. Суд апеляційної інстанції в ухвалі від 03 листопада 2025 року, використовуючи свої дискреційні повноваження, надав відповідну оцінку поважності пропуску прокурором строку на звернення до суду з апеляційною скаргою. Крім того, вказує, що на виконання вимог частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», до звернення до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на судове рішення прокурор звертався до Водяницької сільської ради щодо наявності порушень інтересів територіальної громади прийняттям районним судом рішення у цій справі та щодо намірів сільської ради оскаржити його до суду апеляційної інстанції. З листа Водяницької сільської ради від 11 вересня 2025 року прокурором встановлено, що захист інтересів ради у вказаному випадку може бути забезпечений окружною прокуратурою в межах її процесуальних повноважень, а сільська рада не заперечує проти подання апеляційної скарги прокурором. 26 березня 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Прядка В. М., надіслав до Верховного Суду відповідь на відзив прокурора відділу Черкаської обласної прокуратури Антощук С. В., в якому зазначає, що Черкаська обласна прокуратура не є стороною у справі, так як апеляційну скаргу подавав керівник Звенигородської окружної прокуратури. При цьому вказані доводи відзиву є необґрунтованими, не спростовують порушення судом апеляційної інстанції норм права, які зазначені в касаційній скарзі.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судового рішення заявник, у змісті касаційної скарги, зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: 1) застосування судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; 2) відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 3) судом належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України). Касаційна скаргапредставника ОСОБА_1 - адвоката Прядки В. М., підлягає частковому задоволенню. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідає. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). У пунктах 8, 9 частини другої статті 129 Конституції України визначено, що до основних засад судочинства належить забезпечення права на апеляційний перегляд справи та обов`язковість судового рішення. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист. Гарантуючи відповідно до частини першої статті 55 Основного Закону України право особи на судовий захист, Конституція України визначає основні засади судочинства, метою закріплення яких є, зокрема, забезпечення неупередженості здійснення правосуддя судом, відповідність винесеного рішення верховенству права, а також своєчасне, ефективне та справедливе поновлення особи в правах протягом розумних строків. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом з тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. ЄСПЛ зауважував, що «право на суд», одним з аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням, їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення ЄСПЛ «Volovik v. Ukraine», № 15123/03, § 53, 55, 06 грудня 2007 року). Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм, зокрема, процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ «Дія 97 проти України», №19164/04, § 47, 21 жовтня 2010 року). Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами. Якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків. Європейський суд з прав людини зауважував, що національні суди, вирішивши поновити пропущений строк оскарження остаточної постанови у справі без наведення відповідних причин та скасувавши в подальшому постанову суду, порушили принцип правової визначеності та право заявника на справедливий судовий розгляд за пунктом 1 статті 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ «Устименко проти України», № 32053/13, § 46-53, 29 жовтня 2015 року). Відповідно до статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу. У справі, що переглядається, керівник Звенигородської окружної прокуратури, який діє в інтересах держави в особі Водяницької сільської ради Звенигородського району Черкаської областііз апеляційною скаргою на рішенням Звенигородського районного суду Черкаської області від 27 грудня 2024 року звернувся 03 жовтня 2025 року. На обґрунтування підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження прокурор посилався на те, що Звенигородська окружна прокуратура участі у розгляді справи не приймала, про наявність оскаржуваного рішення їй стало відомо з Єдиного державного реєстру судових рішень. Наявність підстав для застосування прокурором представницьких повноважень встановлена після ознайомлення прокурором 04 вересня 2025 року із матеріалами справи в районному суді. Поновлюючи керівнику Звенигородської окружної прокуратури строк на апеляційне оскарження рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 27 грудня 2024 року та відкриваючи апеляційне провадження у справі, яка переглядається в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції в ухвалі від 03 листопада 2025 року зазначив лише таке, дослівно: «Ознайомившись з доводами клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 27.12.2024, колегія суддів вважає, що строк пропущено з поважних підстав, оскільки скаржник не був учасником справи, з матеріалами справи ознайомився 04.09.2025, що підтверджується матеріалами справи, тому строк на апеляційне оскарження рішення підлягає поновленню». Дослідження й аналіз таких доводів не проведено, на докази посилань немає. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14 грудня 2020 року в справі № 521/2816/15-ц зазначив, що тлумачення норм національного законодавства, з урахуванням усталеної практики ЄСПЛ, свідчить, що апеляційний суд під час вирішення питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама собою вказівка про те, що є поважні причини для поновлення строку для апеляційного оскарження, не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема у разі вказівки тільки про наявність поважних причин, є порушенням вимог статті 6 Конвенції. Верховний Суд вже зауважував, що для прокурора як представника держави в особі органу місцевого самоврядування перебіг строку на апеляційне оскарження рішення суду розпочався з дати отримання судового рішення органом місцевого самоврядування (відповідача в справі), а не з часу виявлення ним оскарженого рішення суду в Єдиному державному реєстрі судових рішень (постанови Верховного Суду від 25 березня 2020 року в справі № 219/10482/16, від 18 серпня 2023 року в справі № 200/15210/18, від 06 березня 2024 року в справі № 190/1031/22, від 29 травня 2024 року в справі № 171/2012/21, від 24 грудня 2024 року в справі № 198/236/21). У постанові Верхового Суду від 14 червня 2022 року в справі № 904/3541/15 зазначено, що клопотання про поновлення строку на подання апеляційної скарги повинно містити обґрунтування поважності причин пропуску цього строку. Поважними визнаються такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальних дій. ЦПК України не пов`язує право суду відносити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. У кожному випадку суд, з урахуванням конкретних обставин пропуску строку, оцінює доводи, наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення, та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку. Вирішуючи питання про поновлення строку на апеляційне оскарження, суд апеляційної інстанції не врахував вказані висновки Верховного Суду, належно не оцінив зазначені прокурором причини значного пропуску строку на апеляційне оскарження, не встановив, коли Водяницька сільська рада Звенигородського району Черкаської області отримала повний текст рішення районного суду. В ухвалі суду взагалі відсутні аргументи ОСОБА_1 проти поновлення прокурору строку на апеляційне оскарження, наведені у відповідному запереченні (а. с. 80-85). Отже, суд належним чином не мотивував поновлення керівнику Звенигородської окружної прокуратури, який діяв в інтересах учасника справи - Водяницької сільської ради Звенигородського району Черкаської області, строку на апеляційне оскарження. Отже, вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для поновлення строку. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 04 червня 2025 року у справі № 185/4328/23 (провадження № 61-17011св24), від 24 вересня 2025 року у справі № 174/803/23 (провадження № 61-8281св25). Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина шоста статті 411 ЦПК України). За викладених обставин, враховуючи вищенаведене, допущені судом апеляційної інстанції порушення норм процесуального права, зокрема при відкритті апеляційного провадження, та з огляду на повноваження суду касаційної інстанції, постанова Черкаського апеляційного суду від 13 січня 2026 рокупідлягає скасуванню, з передачею справи на розгляд до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження. Щодо судових витрат Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції. Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює. Керуючись статтями 400, 402, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційна скаргапредставника ОСОБА_1 - адвоката Прядки Віталія Михайловича, підлягає частковому задоволення. Постанову Черкаського апеляційного суду від 13 січня 2026 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. Ю. Гулейков Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк