Постанова КГС ВС № 910/12927/23 (910/10532/25)

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 липня 2026 року м. Київ cправа № 910/12927/23 (910/10532/25) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Картере В.І. - головуючий, Пєсков В.Г., Погребняк В.Я., за участю секретаря судового засідання Заріцької Т.В., представників учасників справи: ТОВ "Паверсток": не з`явився, ФОП Телішевський В.П.: Зелінка В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Паверсток" арбітражного керуючого Череватого Любомира Богдановича на постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.05.2026 (колегія суддів у складі: Пантелієнко В.О. - головуючий, Доманська М.Л., Станік С.Р.) та рішення Господарського суду міста Києва від 21.01.2026 (суддя Мандичев Д.В.) у справі № 910/12927/23(910/10532/25) за позовом ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Паверсток" арбітражного керуючого Череватого Любомира Богдановича до Фізичної особи-підприємця Телішевського Василя Петровича про визнання недійсним договору та стягнення 720000,00 грн у межах справи №910/12927/23 за заявою Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Паверсток" про банкрутство, ВСТАНОВИВ: Хід розгляду справи та стислий зміст позовних вимог

1. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.10.2023 відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Паверсток" (далі - Боржник).

2. Постановою Господарського суду міста Києва від 17.07.2024 визнано Боржника банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру.

3. У межах зазначеної справи ліквідатор Боржника звернувся до господарського суду з позовом до Фізичної особи - підприємця Телішевського Василя Петровича (далі - Відповідач) про визнання недійсним договору №0401/22-02 від 04.01.2022 (далі - Договір) та стягнення 720000,00 грн.

4. Позов мотивовано тим, що Договір очевидно не мав правової та господарської мети - одержання прибутку, укладений у період існування невиконаних зобов`язань перед іншими кредиторами з метою ухилення від виконання наявних у Боржника зобов`язань, його укладення та виконання спричинило часткову неможливість виконання Боржником своїх зобов`язань перед кредиторами, водночас сплата Відповідачу коштів на підставі Договору свідчить про надання йому переваги перед іншими кредиторами всупереч принципу добросовісності. Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій 5. 04.01.2022 Боржник (замовник) і Відповідач (виконавець) уклали Договір, згідно з пунктом 1.1 якого виконавець зобов`язався надати замовнику послуги, а замовник - прийняти та оплатити надані виконавцем послуги в порядку та строки, визначені Договором та додатками до нього.

6. Виконання Договору передбачає надання консультаційних послуг та послуг з створення, тестування, встановлення, обслуговування, підтримки, інформаційно-технічного супроводження, оптимізації програмного забезпечення та інших послуг, визначених та погоджених сторонами у додатку до цього Договору, що є його невід`ємною частиною (пункт 1.2 Договору).

7. За послуги, надані за Договором, замовник сплачує виконавцю винагороду в розмірі 720000,00 грн згідно з кошторисом, зазначеним у додатку до Договору. Винагорода повинна бути сплачена протягом 30 робочих днів з дня виставлення рахунку, якщо інший порядок не оговорений сторонами. Оплата за Договором може здійснюватися як у вигляді 100% передоплати, так і поетапно, етапи оплати та сума узгоджується сторонами (пункти 3.1 - 3.3 Договору).

8. Обмін інформацією та документами з метою здійснення більш оперативного обміну може здійснюватись шляхом передачі через електронну пошту та месенджери. Сторона, що направляє іншій будь-який документ, зобов`язана не пізніше, ніж на наступний день з моменту відправлення надіслати іншій стороні той самий документ в паперовому примірнику оформлений та підписаний належним чином. Відправка паперових документів може здійснюватись засобами поштового зв`язку або кур`єрською доставкою (пункт 4.1 Договору).

9. Після закінчення надання послуг або, якщо сторони домовилися поетапне приймання послуг, після закінчення кожного етапу, виконавець не пізніше 3-х робочих днів направляє замовнику на підписання 2 примірники акта прийому-передачі наданих послуг. Замовник, протягом 3-х робочих днів з моменту отримання акта прийому-передачі наданих послуг зобов`язаний підписати його та направити один примірник виконавцю, або протягом того ж строку, направити виконавцю письмову мотивовану відмову від підписання акта із зазначенням підстав відмови від підписання. У разі ненаправлення замовником протягом 3-х робочих днів підписаного екземпляру акта прийому-передачі наданих послуг, обґрунтованої відмови від його підписання, акти на сьомий день вважаються підписаними сторонами, а роботи прийнятими в повному обсязі та підлягають оплаті. У разі виявлення недоліків у результатах послуг сторони складають відповідний акт із зазначенням недоліків та термінами їх усунення (пункти 5.1 - 5.4 Договору).

10. Згідно з додатком №1 від 04.01.2022 до Договору сторони погодили надати, прийняти та оплатити наступний перелік послуг:

1. Дослідження ринку когенерації в Україні на прикладах діючих площадок, організація візиту на ці підприємства (як мінімум на 2 суб`єкти господарювання) з метою ознайомлення з основними засадами ведення бізнесу в даній сфері (вартість послуги 225600,00 грн);

2. Побудова бізнес-плану когенераційного об`єкту потужністю 500 кВт під зелений тариф (вартість послуги 100000,00 грн);

3. Консультаційні послуги по підбору комп`ютерної техніки (вартість послуги 6960,00 грн);

4. Консультаційні послуги по підбору периферійних пристроїв (вартість послуги 2820,00 грн);

5. Консультаційні послуги по підбору мережевого обладнання (вартість послуги 6090,00 грн);

6. Консультаційні послуги по налаштуванні віртуального середовища (вартість послуги 21600,00 грн);

7. Консультаційні послуги по впровадженні програмного забезпечення (вартість послуги 34800,00 грн);

8. Консультаційні послуги у розрізі захисту, безпеки та надійності роботи ПЗ (вартість послуги 12600,00 грн);

9. Консультаційні послуги по збереженню даних (вартість послуги 7600,00 грн);

10. Консультаційні послуги по відновленні даних (вартість послуги 7600,00 грн);

11. Консультаційні послуги по розробці алгоритму та математичної моделі для нового ПЗ (вартість послуги 79400,00 грн);

12. Інсталяція програмного забезпечення MySQL для формування баз даних і роботою з ними. Програмне забезпечення MySQL. Згідно умов ліцензії GPL (як вільне та відкрите програмне забезпечення) (вартість послуги 3200,00 грн);

13. Інсталяція Мов програмування ПЗ - Java, Java Script, мови розмітки сторінки - HTML; Візуалізація HTML сторінок - CSS. Відповідно до умов ліцензії GPL (вартість послуги 6400,00 грн);

14. Налагодження та конфігурування програмного забезпечення (вартість послуги 19200,00 грн);

15. Розробка програмного забезпечення (вартість послуги 118930,00 грн);

16. Перевірка та тестування програмного забезпечення (вартість послуги 24000,00 грн);

17. Виправлення помилок програмного забезпечення (вартість послуги 16000,00 грн);

18. Впровадження програмного забезпечення (вартість послуги 19200,00 грн);

19. Моніторинг над роботою ПЗ (вартість послуги 8000,00 грн).

11. На виконання умов Договору Відповідач виставив Боржнику рахунок на оплату №1 від 12.01.2022 за "вивчення потенціалу ринку когенераційної енергії, інформованості, прийнятності, асортименту товару, популярності визначеного товару і купівельних звичок споживачів, потенціал запуску когенераційного проекту" на суму 325600,00 грн; рахунок на оплату №2 від 27.01.2022 за "комп`ютерне програмування" на суму 214930,00 грн; рахунок на оплату №1 від 01.02.2022 за "Консультування з питань інформатизації" на суму 179470,00 грн.

12. Згідно з випискою по банківському рахунку № НОМЕР_1 з онлайн-банкінгу АТ "ОЩАДБАНК" Боржник сплатив на користь Відповідача за період з 18.02.2022 до 22.02.2022 кошти на загальну суму 720000,00 грн, а саме: 18.02.2022 перераховано 325600,00 грн із призначенням платежу: "Оплата за вивчення ринку зг. Рах №1 від 12.01.2022 р. без ПДВ"; 21.02.2022 перераховано 214930,00 грн із призначенням платежу: "Оплата за комп`ютерне програмування зг. Рах №2 від 27.01.2022 р. без ПДВ."; 22.02.2022 перераховано 179470,00 грн із призначенням платежу: "Оплата за консультування з питань інформатизації Рах №1 від 01.02.2022 р. без ПДВ". 13. 22.02.2022 сторони підписали акт прийому-передачі послуг за Договором, за змістом якого виконавець надав, а замовник прийняв консультаційні послуги та послуги з створення, тестування, встановлення, обслуговування, підтримки інформаційно-технічного супроводження, оптимізації програмного забезпечення та інших послуг в об`ємі, передбаченому Договором, додатками до Договору та вимогами замовника. Виконавцю належить до оплати 720000,00 грн у передбачені Договором строки.

14. У зв`язку з необхідністю отримання доказів Відповідачу направлено адвокатський запит №03-2025/41 від 19.03.2025, який повернуто відправнику у зв`язку із закінченням терміну зберігання. 15. 05.06.2025 ліквідатор Боржника направив на електронну пошту Відповідача v.telishevskiy@gmail.com запит №05/06/2025-4 від 05.06.2025 щодо надання копій документів із правовідносин із Боржником. 16. 05.06.2025 і 09.06.2025 Відповідач надав відповіді спочатку щодо надання арбітражному керуючому відповіді на запит у грудні 2024, надалі - долучив копії відповідних документів.

17. Крім того, ліквідатор Боржника звернувся до Відповідача із запитом №01/08/2025 від 01.08.2025 щодо доказів виконання пунктів 15 - 19 акта прийому-передачі послуг від 22.02.2022. У відповідь Відповідач направив лист від 08.08.2025 із поясненнями та долученими файлами.

18. По кожному з визначених у додатку №1 до Договору виду послуг Відповідач надав до суду письмові ґрунтовні пояснення та візуальні матеріали.

19. Боржник мав КВЕД 35.14 "Торгівля електроенергією" (основний). Стислий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

20. Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.01.2026, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.05.2026, у задоволенні позову відмовлено повністю.

21. Судові рішення мотивовано тим, що ліквідатор Боржника не довів обставини фраудаторності Договору, а матеріали справи не містять доказів того, що укладення та виконання Договору відбувалося не в межах ведення звичайної господарської діяльності Боржника та призвело до протиправного зменшення його активів, погіршення фінансового стану. Стислий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника

22. Ліквідатор Боржника подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та постанову господарських судів попередніх інстанцій, а справу передати на новий розгляд до місцевого господарського суду.

23. Касаційну скаргу подано з підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1 і 3 частини другої статті 287 ГПК України. Скаржник також посилається на недослідження судами зібраних у справі доказів, пов`язуючи це порушення з пунктом 1 частини 3 статті 310 цього Кодексу.

24. Касаційну скаргу мотивовано тим, що господарські суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували положення статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), статей 3, 13 Цивільного кодексу України, статей 73, 74, 76, 78, 79, 86, 91, 277, 282 Господарського процесуального кодексу України через неврахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 12.04.2023 у справі №754/18852/21, від 24.11.2021 у справі №905/2030/19 (905/2445/19), від 02.06.2021 у справі №904/7905/16, від 07.10.2020 у справі №755/17944/18, від 30.01.2019 у справі №911/5358/14, від 16.03.2021 у справі №640/11256/19, від 25.03.2021 у справі №813/2781/17, від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 25.06.2020 у справі №924/233/18.

25. Також ліквідатор Боржника стверджує про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме: - Яким чином мають застосовуватися загальні засади цивільного законодавства щодо добросовісності та заборони зловживання правом (статті 3, 13 Цивільного кодексу України) у поєднанні зі спеціальними нормами статті 42 КУзПБ при оцінці реальності господарських операцій та ознак фраудаторності щодо договорів про надання консультаційних послуг? - Чи правомірним є обмеження суду виключно перевіркою формальних ознак правочину (наявністю договору та актів приймання-передачі послуг), чи процесуальний обов`язок суду в межах справи про банкрутство вимагає дослідження реальності господарської операції з надання послуги, з обов`язковою оцінкою реальної спроможності виконавця надати такі послуги, їх економічної доцільності (наявності ділової мети) та фактичного впливу відповідних витрат на ліквідаційну масу боржника?

26. Крім того, ліквідатор Боржника зазначає, що господарські суди першої та апеляційної інстанцій у порушення норми процесуального права не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки крізь призму інституту фраудаторних правочинів (правочинів, що вчинені на шкоду кредитору), підійшли до розгляду справи формально, обмежившись лише перевіркою зовнішньої (формальної) відповідності Договору вимогам закону, взагалі не дослідили обставин, які вказують на прихований намір сторін - виведення майна з метою ухилення від виконання зобов`язань перед кредитором. Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

27. Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

28. Відповідач заперечує проти викладених у касаційній скарзі доводів про неналежну оцінку доказів та недостовірність наданих ним матеріалів, про відсутність ділової мети через невідповідність предмету Договору КВЕД Боржника, адже вони є безпідставними та ґрунтуються виключно на припущеннях, не підтверджені належними доказами, тоді як матеріали справи не містять підтверджень того, що укладення та виконання Договору виходило за межі звичайної господарської діяльності Боржника або призвело до протиправного зменшення його активів чи погіршення фінансового стану.

29. Відповідач вважає твердження ліквідатора Боржника про виведення майна на користь третіх осіб такими, що мають характер оціночних суджень, сформованих на припущеннях та довільному тлумаченні фактичних обставин справи, не знаходять свого підтвердження у належних і допустимих доказах, наявних у матеріалах справи.

30. Відповідач зазначає, що частина з наведених ліквідатором Боржника у касаційній скарзі постанов Верховного Суду стосується правовідносин, які не є подібними до правовідносин у цій справі, тому посилання на них не може бути підставою касаційного оскарження згідно з пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Водночас постанови Верховного Суду, висновки в яких є релевантними до правовідносин у цій справі, застосовані господарськими судами попередніх інстанцій до конкретних обставин цієї справи з урахуванням стандарту вірогідності доказів.

31. На думку Відповідача, аргументи ліквідатора Боржника зводяться до необхідності переоцінки досліджених господарськими судами першої та апеляційної інстанцій доказів, повторного встановлення обставин справи, тому виходять за межі повноважень суду касаційної інстанції.

32. При цьому Відповідач наголошує, що підписаний між сторонами акт прийому-передачі послуг від 22.02.2022 є первинним документом, що підтверджує здійснення господарських операцій за Договором.

33. Також Відповідач стверджує про необґрунтованість доводів скаржника про фраудаторний характер Договору, оскільки Боржник здійснив оплату відповідно до обсягу наданих послуг, а Договір укладено в межах звичайної господарської діяльності як Боржника, так і Відповідача.

Позиція Верховного Суду

34. Керуючись вимогами статей 14, 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги та виходить з такого.

35. Предметом касаційного перегляду є судові рішення, ухвалені за наслідками розгляду позову ліквідатора Боржника, заявленого в межах справи про банкрутство, про визнання недійсним правочину щодо надання послуг, вчиненого Боржником як замовником, та стягнення коштів, сплачених Боржником на виконання оспорюваного правочину.

36. Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу, згідно з якими, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

37. Захист порушених прав у межах справи про банкрутство має певні характерні особливості, зумовлені специфікою завдань і цілей провадження у справі про банкрутство, його суб`єктним складом, процедурами, які застосовуються щодо боржників, учасниками окремих стадій тощо. З моменту відкриття стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника.

38. За змістом преамбули КУзПБ, одним з основних завдань провадження у справі про банкрутство є задоволення вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Наповнення ліквідаційної маси боржника і, як наслідок, задоволення сукупності вимог кредиторів відбуваються за рахунок майнових активів боржника, вжиття заходів з пошуку, виявлення та повернення яких віднесено до повноважень ліквідатора боржника.

39. Одним зі способів досягнення максимально можливого справедливого задоволення вимог кредиторів шляхом консолідації майна боржника є визнання недійсними за позовом арбітражного керуючого або кредитора правочинів боржника, укладених на шкоду кредиторам.

40. Статтею 42 КУзПБ передбачено спеціальні підстави для визнання господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство недійсними правочинів або спростування майнових дій, вчинених після відкриття провадження у такій справі або протягом трьох років, що передували його відкриттю, за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному статтею 7 цього Кодексу.

41. За змістом частин 1, 2 статті 42 КУзПБ, зокрема, до таких підстав віднесено випадки, якщо: - боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; - боржник оплатив іншій особі або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; - боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог.

42. У разі визнання недійсними правочинів боржника з підстав, передбачених частиною першою або другою цієї статті, сторона за таким правочином зобов`язана повернути боржнику майно, яке вона отримала від боржника, а в разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину (частина 3 статті 42 КУзПБ).

43. Верховний Суд неодноразово зазначав, що інститут визнання недійсними правочинів боржника в межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, спрямованого на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника в межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливого справедливого задоволення вимог кредиторів.

44. Водночас однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України), а дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

45. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які мають право розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

46. Частиною 3 статті 13 Цивільного кодексу України визначено, що не допускаються дії особи, які вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

47. Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

48. Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, й це передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор має право розраховувати, що всі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та законних інтересів кредитора.

49. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимог іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.

50. Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

51. Відчуження боржником майна, вчинення інших дій, внаслідок яких зменшується його платоспроможність та унеможливлюється або істотно ускладнюється виконання зобов`язань перед кредиторами, може свідчити про недобросовісність такої поведінки та зловживання правами.

52. Правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора.

53. Подібні за змістом висновки, зокрема, викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №910/16579/20.

54. Велика Палата Верховного Суду в зазначеній постанові також зауважила, зокрема, що фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.

55. У Цивільному кодексі України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.

56. Використання особою належного їй суб`єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди іншим учасникам цивільних правовідносин, задля приховування дійсного наміру сторін при вчиненні правочину є очевидним використанням приватноправового інструментарію всупереч його призначенню та за своєю суттю є "вживанням права на зло". За таких умов недійсність договору як приватноправова категорія є інструментом, який покликаний не допускати, або припиняти порушення цивільних прав та інтересів, або ж їх відновлювати.

57. Верховний Суд у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду неодноразово звертав увагу на те, що фраудаторним правочином може бути як оплатний, так і безоплатний договір, як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин. Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог. Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути: - момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж трьох років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засідання у справі); - контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи); - щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.

58. Подібних за змістом висновків Верховний Суд дійшов, зокрема, у постановах від 02.06.2021 у справі №904/7905/16, від 24.11.2021 у справі №905/2030/19 (905/2445/19), на які посилається ліквідатор Боржника у касаційній скарзі.

59. Отже, вирішення спору щодо визнання недійсним вчиненого боржником правочину з підстав, передбачених статтею 42 КУзПБ, потребує не лише формального факту укладення оплатного правочину та його виконання, а й перевірки фактичного змісту такого правочину, часу та обставин його здійснення, суб`єктного складу, реальності отримання боржником зустрічного виконання від контрагента, співвідношення одержаного боржником на підставі спірного правочину з переданими ним активами, а також впливу правочину на можливість виконання зобов`язань перед іншими кредиторами тощо.

60. Верховний Суд у постанові від 30.01.2019 у справі № 911/5358/14, на яку послалися господарські суди в оскаржуваних судових рішеннях, зауважив, що для з`ясування правової природи як господарської операції, так і договору (укладенням якого опосередковувалося виконання цієї операції) необхідно вичерпно дослідити фактичні права та обов`язки сторін у процесі виконання операції, фактичний результат, до якого прагнули учасники такої операції, та оцінити зміни майнового стану, які відбулися у сторін в результаті цієї операції.

61. Зокрема, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (частина 1 статті 901 Цивільного кодексу України).

62. При цьому виконавець повинен надати послугу особисто, а у випадках, встановлених договором, має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору (стаття 902 Цивільного кодексу України).

63. За приписами статей 2, 13, 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; а також несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Водночас неможливість самостійного надання учасником справи доказів врегульована статтею 81 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено витребування доказів судом за обґрунтованим клопотанням учасника справи.

64. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; оцінює належність, допустимість, достовірність як кожного доказу (групи однотипних доказів) окремо, так і вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (стаття 86 Господарського процесуального кодексу України).

65. З викладеного вбачається, що Верховний Суд неодноразово викладав висновки щодо правильного застосування положень статті 42 КУзПБ, зокрема, в постановах, на які послався ліквідатор Боржника у касаційній скарзі. Те що на відміну від інших справ, на які посилається скаржник, предметом оспорюваного договору у цій справі є саме послуги, не усуває подібності правовідносин щодо основного правового питання - критеріїв оцінки оплатного правочину боржника, який оспорюється як учинений на шкоду кредиторам, водночас підстав для формування окремого правила щодо застосування зазначеної норми права для кожного виду оплатного правочину немає.

66. Враховуючи викладене, Верховний Суд вважає, що підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, знайшла своє підтвердження, а підстав для закриття касаційного провадження в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 зазначеного Кодексу, немає, оскільки у цій справі господарські суди першої та апеляційної інстанцій, хоча й слушно послалися на правові висновки Верховного Суду щодо правильного застосування положень статті 42 КУзПБ, однак належним чином не врахували їх при застосуванні відповідної норми права під час вирішення спору з огляду на таке.

67. Зазначена норма підлягає застосуванню під час розгляду цієї справи в редакції, чинній на момент відкриття провадження у справі про банкрутство Боржника 11.10.2023, але господарські суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях помилково процитували положення частин 1, 2 статті 42 КУзПБ в редакції, чинній на момент звернення ліквідатора Боржника з позовом у цій справі, зі змінами, внесеними Законом України від 20.03.2023 №2971-ІХ.

68. Спірний у цій справі Договір укладено 04.01.2022, тобто в межах передбаченого статтею 42 КУзПБ "підозрілого періоду", обмеженого трьома роками до відкриття провадження у справі про банкрутство Боржника (11.10.2023), тому положення зазначеної норми поширюються на спірні в цій справі правовідносини за темпоральним критерієм.

69. Разом з тим господарські суди попередніх інстанцій не з`ясували зі змісту позовної заяви, наявністю якої саме з передбачених зазначеною статтею підстав ліквідатор Боржника обґрунтував свої позовні вимоги, а отже, належним чином не визначили, які саме обставини входили до предмета доказування з боку ліквідатора Боржника шляхом подання відповідних доказів та, відповідно, підлягали спростуванню Відповідачем.

70. Попри це, господарські суди попередніх інстанцій відмовили у задоволенні заявлених ліквідатором Боржника позовних вимог, виходячи з того, що за умовами Договору Відповідач мав надавати консультаційні послуги та послуги з створення, тестування, встановлення, обслуговування, підтримки, інформаційно-технічного супроводження, оптимізації програмного забезпечення тощо, які стосуються питань, що виникають у процесі ведення звичайної господарської діяльності Боржника, безпосередньо пов`язані з діяльністю Боржника у сфері енергетики (згідно з КВЕД 35.14 "Торгівля електроенергією"), зокрема побудовою бізнес-плану когенераційного об`єкту, у зв`язку з чим характер таких послуг не свідчить про їх сумнівність.

71. З огляду на таке господарські суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що укладення та виконання Договору відбувалося в межах ведення звичайної господарської діяльності Боржника та не призвело до протиправного зменшення таким чином активів Боржника чи погіршення його фінансового стану.

72. Верховний Суд вважає наведений висновок господарських судів попередніх інстанцій передчасним, оскільки він не ґрунтується на належному встановленні на підставі дослідження наявних у справі доказів, зокрема, обставин щодо реального надання Відповідачем послуг, передбачених Договором, проти яких заперечував ліквідатор Боржника упродовж розгляду цієї справи.

73. Так, господарські суди першої та апеляційної інстанцій з наведеного питання у текстах оскаржуваних судових рішень обмежились посиланням на підписання обома сторонами без заперечень акта приймання-передачі послуг за Договором, а також надання Відповідачем "письмових ґрунтовних пояснень та візуальних матеріалів".

74. Однак зі змісту мотивувальних частин оскаржуваних судових рішень не вбачається, яким чином господарські суди оцінили наявні у справі докази, подані сторонами на підтвердження та/або спростування фактичного виконання Договору, зокрема, на предмет того, чи підтверджують такі докази надання Відповідачем Боржнику конкретних послуг, їх обсяг тощо у співвідношенні з переліком, передбаченим у додатку до Договору.

75. Не вдаючись до оцінки доказів, на які посилаються ліквідатор Боржника у касаційній скарзі та Відповідач у своєму відзиві, Верховний Суд з огляду на аргументи зазначених осіб зауважує, що господарські суди першої та апеляційної інстанцій не надали правової оцінки наданим Відповідачем візуальним матеріалам, зокрема, щодо того, коли їх було створено; коли і в який спосіб передано замовнику; виконання яких конкретно послуг вони підтверджують; як вони співвідносяться з доказами та запереченнями ліквідатора Боржника, зокрема щодо метаданих електронних файлів, відмінності між постачанням і виробництвом електроенергії, відсутності у Відповідача необхідної кваліфікації для надання відповідних послуг тощо.

76. Також господарські суди не встановили конкретного результату послуг із розроблення, тестування, виправлення помилок, упровадження та моніторингу програмного забезпечення, не зазначили, якими доказами підтверджено створення такого програмного забезпечення, його встановлення на обладнанні Боржника та прийняття замовником.

77. У відзиві на касаційну скаргу Відповідач навів детальний опис обладнання, програмного середовища, розробленого програмного комплексу, способу його віддаленого встановлення та проведеного навчання. Проте такі обставини не встановлені в оскаржуваних судових рішеннях, а тому не можуть бути вперше визнані доведеними під час касаційного перегляду.

78. Крім того, господарські суди передчасно відхилили доводи ліквідатора Боржника про те, що укладення та виконання Договору призвело до зменшення активів Боржника, погіршення його фінансового стану, неможливості виконання зобов`язань перед іншими кредиторами. Такий висновок не ґрунтується на встановленні конкретних обставин щодо наявності або відсутності у Боржника заборгованості перед іншими кредиторами у певному розмірі, виходячи з наявних у справі доказів та визнаних господарським судом грошових вимог кредиторів у справі про банкрутство. Не з`ясувавши змісту, розміру та строків виконання зобов`язань Боржника перед іншими кредиторами, господарські суди попередніх інстанцій належним чином не перевірили обставини щодо можливого впливу обставин укладення та виконання Договору на їх виконання та на платоспроможність Боржника в цілому.

79. Наведене свідчить про використання судами формального підходу при розгляді цієї справи без належного встановлення комплексу обставин, зокрема, щодо наявності або відсутності майнових дій Відповідача на користь Боржника за Договором; реальності та обсягу виконання Договору; еквівалентності зустрічного виконання; впливу сплати коштів у сумі 720000,00 грн на підставі Договору на можливість Боржника виконувати інші грошові зобов`язання тощо, які мають істотне значення для вирішення питання щодо наявності або відсутності підстав для визнання Договору недійсним на підставі положень статті 42 КУзПБ.

80. Крім того, встановлення обсягу фактично наданих Відповідачем послуг може мати істотне значення для вирішення питання не лише щодо фраудаторності Договору, а й для належного застосування реституційних наслідків з урахуванням положень частини третьої статті 42 КУзПБ та статті 216 Цивільного кодексу України, якщо за результатами нового розгляду буде встановлено наявність підстав для визнання Договору недійсним.

81. Зважаючи на викладене, господарські суди першої та апеляційної інстанцій дійшли передчасного висновку про відмову в задоволенні позову. Такий висновок не ґрунтується на належному виконанні вимог статей 79, 86, 236, 269, 282 Господарського процесуального кодексу України щодо оцінки наявних у справі доказів, всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, з урахуванням висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

82. Такі порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно згідно з встановленими статтею 300 Господарського процесуального кодексу України межами розгляду справи, адже суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями щодо дослідження наданих учасниками справи доказів та встановлення на їх підставі обставин. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

83. Верховний Суд дійшов висновку, що відповідно до положень статей 300, 310 Господарського процесуального кодексу України оскаржувані рішення та постанова господарських судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з переданням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

84. Касаційна скарга підлягає задоволенню.

85. Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене, визначити точні фактичні та нормативні підстави позову, відповідно до них сформувати предмет доказування, повно та всебічно перевірити фактичні обставини справи, надати належну оцінку наявним у справі доказам, доводам та запереченням сторін щодо фактичного виконання передбачених Договором послуг, фінансового стану Боржника та впливу укладення та виконання Договору на його платоспроможність, можливість виконання ним інших грошових зобов`язань тощо, і залежно від установленого та вимог закону прийняти законне та обґрунтоване рішення. Розподіл судових витрат

86. Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат судом не здійснюється. Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Паверсток" арбітражного керуючого Череватого Любомира Богдановича задовольнити.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.05.2026 та рішення Господарського суду міста Києва від 21.01.2026 у справі №910/12927/23 (910/10532/25) скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий В. Картере Судді В. Пєсков В. Погребняк